КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Цимбал Олена Євгенівна

УДК 17.0:261.4

ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА В КОНТЕКСТІ ТРАДИЦІЙНОЇ МОРАЛЬНІСНОЇ КУЛЬТУРИ

Спеціальність 09.00.07 – етика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Аболіна Тетяна Георгіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри етики, естетики та культурології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Сіверс Валерій Анатолійович, Київський національний авіаційний університет, професор кафедри культурології

кандидат філософських наук, доцент Кундеревич Олена Вікторівна, Київський національний університет культури і мистецтв, доцент кафедри філософії

Захист відбудеться “13” березня 2008р. о 13 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:01033, м. Київ, вул.Володимирська,60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ім. М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за адресою: 01033, м. Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 2 лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ______________ І.В.Живоглядова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. В сучасному світі широко розповсюдженою є думка, що глобальні проблеми сучасності, які загрожують самому існуванню людства, моральна криза суспільства, безпосередньо пов’язані з відходом людей від духовних цінностей і релігійної етики. Занепад традиційних моральнісних цінностей в нашому суспільстві нерозривно пов’язується з тими соціальними катаклізмами, які пережила країна протягом ХХ століття. В Україні тривають дискусії стосовно необхідності викладання християнської етики в навчальних закладах, виховання на християнських засадах, відновлення релігійно-моральнісних ідеалів. Тому проблематика християнської етики сьогодні виступає з такою гостротою і потребує глибокого осмислення.

Детальне дослідження виникнення і становлення християнської етики, яка втілюється в конкретні форми християнської моралі та моральності, допомагає зрозуміти теперішні та майбутні перспективи її існування. Християнська етика містить низку простих і важливих норм моральності, етичні цінності, що вироблені багатьма поколіннями людей, принципи соціальних відносин, правила відношень з природним оточенням, роздуми над вічними моральними проблемами, смислом життя, змістом добра і зла, щастя. В формах реальної християнської моральності, які є втіленням в практику повсякденної поведінки духовних цінностей, зосереджений досвід милосердя, співчуття, взаємодопомоги, обов’язку та інших суттєвих моральнісних імперативів і принципів людського життя.

Ціннісні орієнтири християнського віровчення здатні задовольнити найглибинніші екзистенціальні потреби людей, являються духовною основою вирішення складних проблем моральнісного життя. Сильною стороною християнської етики є постановка проблеми моральнісної відповідальності людини за здійсненні вчинки. Водночас християнська етика в її церковно-конфесійному втіленні тяжіє до догматизму, пасивності, відмови від подальшого пізнання світу, нетерпимості і навіть фанатизму. Тому вивчення ролі християнської етики в культурі є важливим і актуальним для сучасної етичної теорії.

Християнська етика ґрунтується на багаточисельних ідеях, які відображали погляди самих різних верств населення та по різному проявлялись в ході соціокультурної динаміки. При її дослідженні необхідно враховувати конкретно-історичні умови формування тих або інших релігійно-моральнісних положень, приймаючи до уваги, що в них своєрідним, специфічним способом отримали освячення деякі реальні сторони буття людей.

При всій різниці поглядів релігійних та нерелігійних людей на джерело моральних цінностей на практиці вони можуть вести схожий моральнісний спосіб життя, поділяти одні й ті ж моральнісні погляди і позиції, бути близькими і навіть єдиними в розумінні того, що є добро і зло. Філософи розмірковують про “мужність бути”, про “таємницю” існування людини, її життя, її моральності. І релігійні, і нерелігійні люди по-своєму відповідають на ці складні етичні питання. В цьому плані віруючі і невіруючі можуть взаємно збагачувати свої моральні погляди і переконання, вести плідний гуманістичний діалог про феномен Людини, її призначення, основи її моралі. Думка про те, що благо людини, створення гідних умов її повноправного матеріального та духовного життя повинно бути головною метою практичних зусиль, - ця думка все більше стверджується в системах різних світоглядів, і досягнення цієї мети спільними зусиллями важливіше, ніж світоглядні відмінності.

Джерелом християнської етики постають тексти Святого Письма, їх інтерпретація і етична рефлексія отців і визначних вчителів Церкви (зокрема, західних – Тертулліана, Августина і східних - Орігена, Василія Великого, Григорія Назіанзина, Григорія Ниського, Іоана Златоуста, Іоана Дамаскіна), а також приклади моральнісного життя, наявні в житті Церкви. Християнська етика тісно пов’язана з історією Церкви: будучи теорією християнської дії, вона проявляє себе не стільки в історії моральних ідей, скільки в конкретному житті Церкви.

Важливими для вивчення постають твори доби Давньої Русі – “Слово про закон і благодать” Іларіона; “Ізборник” – збірка апокрифів та світських оповідань XI-XVIII ст.; “Домострой” – збірка повчань, яка відображає побут, нрави та уявлення руської людини XVI ст.; “Євангелія Учительні” – збірки проповідей XVII ст.

Багатий матеріал для дослідження містить в собі агіографічна література (житія святих). У вітчизняному православ’ї всі житія зведені у збірники трьох типів: “Четьї - Мінеї” (найбільший), “Прологи” (короткі житія), “Патерики”. Зокрема, в Києво-Печерському патерику детальна розробка образу святості слугувала утвердженню моральної концепції, яка спирається на ідеал смиренномудрості та проголошує вищою метою любов до Бога і ближнього.

Проблеми святості, аскетики та інших складових християнської етики і особливостей руської ментальності складали сферу інтересів руських релігійних філософів - В.Зеньковського, І.Ільїна, Г.Федотова, Г.Флоровського. Представники філософії всеєдності Л.Карсавін, В.Соловйов, С.Трубецький, П.Флоренський, С.Франк сформулювали нові варіанти православної онтології, гносеології, соціології, есхатології. Оновленням історичного християнства та його філософії займалися М.Бердяєв, С.Булгаков, М.Лосський, В.Розанов.

Богословсько-теологічний підхід до вивчення християнської етики застосовували православні богослови XVII ст. І.Галятовський, К.Транквіліон-Ставровецький; православні священики С.Зарін, С.Старогородський; сучасні православні богослови Й.Зізіулас, А.Кураєв, О.Мень, О.Осипов.

До проблем народної культури зверталися західні історики, історики-медієвісти Ф.Ар`єс, П.Браун, І.Гейзінга, Ж.Делюмо, Ж. Ле Гофф, Е.Леруа-Лядюрі та російські - Ю.Бессмертний, А.Гуревич, В.Даркевич, О.Добіаш-Рождественська, О.Душин; літературознавці і культурологи С.Аверінцев, М.Бахтін, Д.Ліхачов.

Моральнісний аспект народних звичаїв та вірувань, народної культури вивчали російські - О.Афанасьєв, О.Панченко, В.Топоров та українські етнографи, фольклористи, культурознавці – Г.Булашев, О.Воропай, І.Огієнко, Т.Рильський, І.Франко.

Проповідницьку діяльність єзуїтів та її морально-етичний вплив розглядали зарубіжні історики, бібліографи Г.Бьомер, М.Інглот, Г.Моно, Д.Райт та російські – А.Андрєєв, О.Биков, М.Корзо, Н.Тальберг.

Процес становлення європейської цивілізації та роль в її межах релігійного чинника аналізували західні дослідники Р.Бенедикт, М.Вебер, Н.Еліас, В.Зомбарт, М.Оссовська, А.Ріх.

Значним підґрунтям для дослідження християнської етики слугували феноменологічні концепції М.Гартмана, Д. фон Гільдебранда, М.Шелера та напрацювання в сфері первісної культури, ранніх форм релігії західних антропологів Л.Леві-Брюля, К.Леві-Стросса, Б.Малиновського, Е.Тайлора, Дж. Фрезера та філософів А.Бергсона, У.Джемса, Е.Дюркгейма, Е.Кассірера.

Особливе значення для розуміння сутності культури, окремих її етапів і форм, логіки розвитку мають праці сучасних українських науковців Т.Аболіної, В.Горського, А.Єрмоленка, С.Кримського, В.Малахова, В.Панченко, В.Сіверса, Т.Чайки, О.Шинкаренко та російських науковців Р.Апресяна, А.Гусейнова, О.Дробницького, А.Скрипника; сучасних українських релігієзнавців Т.Горбаченко, А.Колодного, І.Кондратьєвої, Л.Конотоп, Б.Лобовика, В.Лубського, Л.Филипович та ін.

Останнім часом проводили дослідження в руслі означеної проблематики - О.Кундеревич (покаяння), В.Ларіонова (етика абсолюту), І.Ломачинська (православне чернецтво), В.Нападиста (моральне богослов’я), Л.Северин (моральнісний розвиток людини у середні віки), С.Снігур (моральні цінності християнства Київської Русі).

Проте, незважаючи на усвідомлення різних морально-етичних аспектів християнської проблематики залишається актуальним цілісний розгляд християнської етики як феномену культури в динаміці її виникнення, становлення та трансформації.дні моральнісні проблеми, тверя, духовн

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація виконувалась у контексті інтегративної програми наукових досліджень філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та теми “Ціннісні засади викладання етики в умовах полікультурності” (номер державної реєстрації №0107U002973) Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

Об’єкт дисертаційного дослідження – релігійна етика як складова частина соціокультурного простору, яка суттєво впливає на функціонування суспільства.

Предмет дослідження – особливості християнської етики в контексті традиційної моральнісної культури.

Мета дисертаційного дослідження: основні форми впливу християнської етики на духовно-світоглядні орієнтації та нормативну регуляцію поведінки в залежності від конфесійної специфіки. Відповідно до поставленої мети визначаються такі завдання:

- виділити засадничі складові християнської моральності та форми найбільш повного втілення християнської етики в традиційній культурі;

- дослідити основні риси досконалої людини в християнському духовно-етичному ідеалі;

- узагальнити ключові антропологічні та етичні ідеї християнської моралізаторської літератури;

- встановити специфіку нормативно-етичних програм в духовних пошуках доби Реформації;

- проаналізувати базові моделі християнського аскетизму і їх вплив на сучасні ціннісно-нормативні орієнтації.

Методами дослідження є історичний метод (у вивченні християнської етики в процесі її виникнення, становлення і розвитку), метод типологічного аналізу (у порівнянні типів культури, типів особистостей), метод порівняльного аналізу (визначення конфесійних морально-етичних відмінностей, як на рівні вищої моральності, так і на побутовому рівні).

Значну роль в осмисленні християнської етики відіграв міждисциплінарний підхід. Християнська етика знаходиться у сфері інтересів як етики, так і релігієзнавства. Дослідження становлення і розвитку християнської етики охоплює сфери етики, аксіології, культурології, філософської антропології, етнології, медієвістики, релігієзнавства, соціології. Важливе значення для побудови логіки дослідження мали підходи та ідеї, узагальнення та висновки вітчизняних та зарубіжних філософів, етиків, релігієзнавців, теологів та богословів.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у виконаному вперше комплексному вивченні християнської етики як феномену культури, порівнянні морально-етичних конфесійних особливостей.

Основні положення і результати дослідження, що виносяться на захист, полягають у наступному:

- поглиблене і конкретизоване положення стосовно того, що традиційна моральність має двоїсту природу, формується на основі як релігійних джерел, так і традиційної народної культури, та виділені конкретні форми (етос святих; чернечий етос тощо), в яких найбільш повно втілилась християнська етика;

- дістали подальше обґрунтування основні характеристики досконалої людини в християнській етиці, що реалізуються в ідеальному образі святого та розглянуті чинники, завдяки яким він залишився лише духовно-світоглядним орієнтиром для середньої релігійної людини;

- шляхом порівняльного аналізу проповідей католицьких і православних авторів конкретизоване середньовічне розуміння антропологічного і етичного аспектів людського життя та вплив на поведінкову практику віруючих;

- уточнені відмінності в сфері соціально-етичних ідей в католицькій, православній і протестантській традиціях (більша увага до соціального аспекту життя з боку протестантів, ніж католиків; пасивне відношення до соціальної дійсності у православних), які визначають специфіку моральнісної культури християн різних конфесійних спільнот;

- з`ясовано, що як чернечі, так і мирські засади аскетизму справили суттєвий вплив на формування релігійної етики в секулярній культурі.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Проведене дослідження долає звужене розуміння християнської етики як прерогативи тільки теологічного або богословського розгляду.

Сформульовані теоретичні висновки можуть застосовуватися при вивченні актуальних проблем етики, культурології, релігієзнавства та інших філософських дисциплін. Матеріал дисертації може бути залучений до розробки нормативних і спеціальних курсів, факультативів із зазначених дисциплін, а також сприяти організації процесу виховання на християнських засадах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації відображені в наукових публікаціях, доповідях на Міжвузівському культурологічному семінарі „Некласична філософія моралі, мистецтва і культури” (Чернігів, ЧДПУ, 2001); на Всеукраїнському симпозіумі “Морально-естетичні ідеї Г.С.Сковороди і сучасний світ” (Суми, СумДУ, 2006); на Міжнародній науковій конференції “Філософія етнокультури та морально-естетичні стратегії громадянського самовизначення” (Чернігів, ЧДПУ, 2006). Вони можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів етики, історії та теорії культури, релігієзнавства. Основні ідеї та результати дослідження висвітлено у 9 публікаціях.

Структура роботи: цілі та завдання дослідження зумовили відповідну структуру роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (269 найменувань). Загальний обсяг дисертаційного дослідження – 198 сторінок. Обсяг основного тексту становить 178 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і доцільність досліджуваної проблеми, визначається ступінь наукової розробки, мета і завдання, теоретико-методологічні засади, формулюється наукова новизна та положення, що виносяться на захист, теоретична значущість роботи, апробація її результатів.

У першому розділі – “Християнська етика в контексті середньовічного традиційного етосу” - визначаються існуючі в духовній культурі форми християнської моральності, аналізується проблематика народної християнської культури.

У підрозділі 1.1. – “Етос святих як унікальне втілення ідеальної християнської моральності” - аналізується християнська етика, втілена в християнській моралі і моральності. В процесі дослідження розглядається співвідношення між церковною та моральною релігіями, між християнською моральністю та природною моральністю, між типами особистостей “мудрець” - “святий”, визначаються вищий рівень християнської моральності та доброчинності, притаманні святому.

Зазначається, що християнство є моральною релігією, яка являє собою постійний потяг до морально-доброго способу життя, а виконання обов’язків по відношенню до людей – до самих себе і до інших – і є виконання божественних заповідей (І.Кант). Християнська етика конкретизується в християнській моральності, вищим рівнем якої є етос святих. Християнська моральність містить в собі і природну моральність, ядром якої є основні доброчинності – мудрість (розсудливість), справедливість, мужність та поміркованість (Сократ, Платон). Християнська моральність доповнюється такими доброчинностями як віра, надія, любов-милосердя.

В аналізі особистісних типів “мудреця”, “святого”, підкреслюється, що моральнісна засада стає переважаючою у філософських мудреців, вчителів життя, в той час як тотожність містики і доброчинності визначає тип релігійного мудреця – святого, старця. В античній етиці панує ідеал мудреця (М.Гартман), тоді як в християнській етиці - ідеал святого (Д. фон Гільдебранд, М.Шелер). Доброчинності, властиві святому - безмежна готовність до змінення особистої сутності, істинне каяття, справжнє самопізнання, істинна простота, упокорення, істинна свобода, терпіння, лагідність, миролюбство, милосердя, любов до ближнього, яка укорінена в любові до Бога.

У підрозділі 1.2. - “Феномен святості як форма реалізації християнського ідеалу в середньовічній культурі” - розглядається образ святого в середньовічній християнській культурі.

В дослідженні етосу святих, зазначається, що по відношенню до людини святість розуміється як богоуподібнення, відображення і здійснення в людині божественних досконалостей. Матеріальним втіленням сакрального поняття святості слугувало давньоруське чернецтво своїм прикладом аскетичного життя. Добровільно і свідомо вибране аскетичне життя стверджувало моральний імператив, який відповідав ідеалам християнства і мав в собі заперечення недосконалого, узвичаєного способу життя. Зазначається, що моральнісне обличчя святого, у всій його загальнохристиянській характерності, нерозривно пов’язане з національною культурою, виражає суттєві риси духовної самосвідомості народу.

Аналізуючи народну культуру Середньовіччя, підкреслюється, що найбільш привабливою в образі святого в очах простого народу була здатність творити чудеса. Незважаючи на всі спроби запевнити, що не чудо, а благочестя, праведність і богообраність головне в святому, духовенство не знаходило в собі сил протидіяти цій універсальній потребі в магічних актах.

У підрозділі 1.3. – “Особливості народної християнської культури. Народний католицизм і народне православ’я” - проводиться дослідження впливу християнства на західноєвропейську та східнослов’янську народну культуру, визначається сутність поняття народне християнство, окреслюються особливості народного католицизму і народного православ’я, розкривається зміст поняття магічна свідомість.

Аналіз концепцій типів моральнісних систем або типів культури, типів християнства (“культура кліриків”, або “учена культура” і “народна культура”, або “фольклорна культура” Ж. Ле Гоффа, “християнська доктрина” і “християнська міфологія” С.Аверінцева, “офіційна ідеологія” і “народне християнство”, “приходський католицизм” А.Гуревича, “культура сорому” і “культура вини” Р.Бенедикт ) дає підстави зробити висновок про кардинальну відмінність “ученої” християнської культури від народної християнської культури, теології від народного християнства.

Визначено народне християнство як комплекс уявлень, образів, наявних символів, які пов`язані з релігійною доктриною християнства і які розвиваються у взаємодії цієї доктрини з фольклорними традиціями народів. Ця взаємодія суперечлива. Християнська доктрина як така, у своєму обов`язковому для віруючого вигляді, є теологією - системою догматів і моральних принципів, свідомо протиставлених чуттєвій наочності та побутовим цінностям. Вона стадіально відмінна від міфології, більш того, протилежна принципу міфології як узагальнення архаїчного „звичаю”, оскільки протиставляє даності „звичая” потойбічну „істину”(С.Аверінцев).

Складовими частинами народного християнства є народний католицизм і народне православ’я. Особливості народного православ’я полягають у привабливості християнства для слов’ян в його моральній та естетичній засадах, в його красі (В.Зеньковський). В основі сприйняття християнства – три основні засади: природна доброта, совість і сердечне споглядання (І.Ільїн); освячення простору і часу; юродство; містика смерті і воскресіння, яка ґрунтується на вченні святих отців про вічне життя. Особливістю народного католицизму був суворий – ідеологічний, психологічний та моральнісний – контроль над населенням не тільки зі сторони священика, а і колективний контроль спільноти. Для народного православ’я та народного католицизму спільним було слабке розуміння догматичного християнства та живучість язичницьких вірувань. Аналізуючи народну християнську культуру, виявлено, що магічна свідомість як глибинний пласт народної свідомості, пов’язаний з магією, залишається майже незмінною з глибини століть і до нашого часу.

Другий розділ “Формування антропологічних та етичних ідей в процесі конфесіоналізації” - присвячений аналізу антропологічних та етичних ідей, які існували в період становлення конфесій. Аналіз проводиться на основі учительної літератури, яка складається з творів католицьких і православних проповідників XVI-XVII століття. Їх погляди аналізуються в контексті догматичних систем Католицизму і Православ’я.

У підрозділі 2.1. – “ Антропологічний аспект християнської етики: сутність і наслідки гріхопадіння людини” - проведений порівняльний аналіз антропологічних поглядів католицьких і православних проповідників.

В католицькій і православній традиціях природа людини розглядається у трьох вимірах. А саме: природа Адама або те, якою людина була створена, або стан початкової праведності, природа людини після гріхопадіння і природа людини після воскресіння. Характеристика кожного з цих станів в обох традиціях якісно відрізняється, і саме через розуміння падіння Адама формуються основні принципи християнської антропології (А.Кураєв). В обох традиціях гріхопадіння – це переломний момент, який трагічно змінив вектор людського існування. Тому без розуміння суті і наслідків гріхопадіння, неможливо відтворити образ людини, присутній в популярному богослов`ї тієї чи іншої епохи. В межах католицької традиції від Августина до II Ватиканського собору стан райської праведності істотно нижчий, ніж стан людини після воскресіння, але вищий, ніж у святого в цьому житті. Для православної традиції між цими трьома станами немає такої глибокої прірви. Ці уявлення могли відобразитися у тому різному розумінні святості, яке склалося в цих двох традиціях. А також і в чернечих ідеалах – переважна орієнтація на споглядальний або діяльний образ життя.

Зазначено, що обидві традиції по різному оцінюють те, яким чином гріхопадіння вплинуло на природу людини. Згідно католицькій традиції, в результаті гріхопадіння відбулося кардинальне погіршення людської природи, її онтологічне змінення. Фізична і моральнісна слабкість людини виявилася у тому, що людина ніби не може не грішити. Канонічна православна традиція не знає прикладів детальної розробки концепції первородного гріха. Не ставилось під сумнів, що гріхопадіння було актом свободної людської волі. Але зовсім по іншому оцінювалися наслідки первородного гріха. Первородний гріх не виступає як дещо пануюче над людьми. Природа людини не змінилася, тому що благодать є частиною людської природи, а тому між людиною і Богом або світом духовним і матеріальним не виникло нездоланної прірви. Втілення Христа стає початком ще прижиттєвого перетворення людської природи.

У підрозділі 2.2. – “Шляхи і засоби досягнення спасіння у розумінні католицьких і православних проповідників” - проаналізовані католицькі та православні погляди на проблему спасіння.

У порівняльному аналізові поглядів католицьких і православних авторів зазначається, що на відміну від католицьких проповідників, які намагалися викликати страх перед пекельним вогнем та відчуття вини через хресні страждання Спасителя у своєї пастви і вбачали в цьому дієвий спосіб змусити християнина бути активним у справі свого спасіння, православні автори частіше звертаються до відчуття сорому християнина – сорому як форми внутрішнього самопримушення та самообмеження.

В католицькій традиції до та після гріхопадіння людина була вільна в своїх бажаннях та у вчинках. Але сама воля людська з самого початку була недосконала, а після злочину Адама, коли людина втратила допомогу божественної благодаті, вона отримала стійку схильність до зла. Зла воля зберігається і після смерті. Тому як для свого існування, так і для спасіння людина з необхідністю має потребу в благодаті як в силі, яка стороння її природи і діє в ній незалежно від її волі. Інше відношення до індивідуальних зусиль людини та інше розуміння свободи або самовладдя пропонують православні автори. Самовладдя дано людині від створення, і гріхопадіння не зачепило її в тій мірі, як це відображали католицькі автори. Схильність до добра не була втрачена, тому і механізм взаємодії людини з благодаттю зовсім інший – вона надається лише як допомога, яка доповнює особисте зусилля людини. Навіть в каятті та зверненні перший імпульс завжди належить людині. Настільки позитивна оцінка індивідуальних людських зусиль була причиною незначної уваги православних авторів до сюжетів пекла і посмертних страждань. В більшості сюжетів пекло не розглядається як конкретно локалізоване місце, куди стікаються натовпи грішників, але скоріше як мука, яка існує в душі самого грішника. На відміну від католицьких проповідників, які вважали, що неможливо до кінця викорінити в людині спадщину Адама, а реально тільки шляхом раціоналізації поведінки і шляхом жорсткого контролю розуму обмежити гріховність, православні автори вважали, що можливо досягти межі удосконалення – святості.

У підрозділі 2.3. – “Підготовка до смерті як важлива складова релігійно-етичного життя людини” - проведено порівняльний аналіз поглядів католицьких і православних авторів щодо проблеми смерті.

Смерть – неминучий кінець життя, і оскільки людина, на відміну від інших живих істот, усвідомлює свою смертність, смерть виступає для неї як конститутивний момент її життя і світогляду. Відношення до смерті, потойбічного суду, розплати позначається і на відношенні людей до життя, основних його цінностей. Тому уявлення про смерть, які викладені в церковно-учительній літературі, можна розглядати як соціально-значимі уявлення, які визначають різні галузі людської поведінки.

Аналізуючи погляди на проблему смерті, відмічається, що для католицьких і православних проповідників смертність людини була одним із головних наслідків гріхопадіння. На відміну від католицьких авторів, які уявляли смерть як найстрашніший і незворотній бік життя, православні автори сприймали смерть як сон і припускали можливість для християнина змінити свою долю і після фізичної смерті через покаяння, через заступництво Богородиці, святих і навіть простих віруючих. На відміну від католицьких проповідників, які розглядали посмертну долю людини як винагороду або покарання за праведне або неправедне життя, православні автори вважали, що посмертна доля виступає як продовження внутрішнього стану людини в цьому житті. Різними були уявлення про Страшний суд. Якщо православні автори розглядали суд та покаяння як внутрішнє каяття і самозасудження, то католицькі автори – як детальне судове розбирання. Важливою для католицьких проповідників була безперервна підготовка до смерті. Для цих цілей створювалися посібники підготовки до “доброї смерті”, або збірки практичних рекомендацій, як людині боротися з власною гріховністю. Все життя розглядається крізь призму підготовки до смерті – яке життя, така і смерть. Тому все життя – це своєрідний єдиний процес помирання. Помирання не тільки фізичного, але й духовного – для світу і для гріха. Православні ж автори із всіх практичних порад давали тільки одну пораду – тримати свою совість у порядку. В католицькій проповіді важливим було не тільки засвоєння навичок правильної поведінки, потрібних в момент смерті, але і сумлінне ведення справ у житті. Правильно укладений заповіт, сплачені борги могли вплинути на посмертну долю людини. В православній проповіді це не мало значення.

У третьому розділі – “Соціально-етична проблематика в християнстві доби Реформації” - здійснено порівняльний аналіз соціально-етичних ідей католицьких, православних і протестантських авторів.

У підрозділі 3.1. – “Людина і суспільство: соціальний аспект християнської етики” - проведений порівняльний аналіз соціальних поглядів католицьких і православних проповідників.

Підкреслюється, що людина не може існувати поза світом і поза соціумом, і проповідники, як католицькі, так і православні, не залишали без уваги питання соціального характеру. В дослідженні з`ясовується, які зразки для наслідування пропонували католицькі та православні автори, яка роль соціального статусу для спасіння, яке відношення повинно бути до праці, до багатства і бідності, до милостині, до шлюбу.

Проаналізувавши погляди католицьких і православних авторів на соціальне життя християн, можна зазначити, що соціальне життя в обох традиціях розглядається як важливе для спасіння. Католики вважали спільне благо набагато вищим, ніж благо індивідуальне і гріховний вчинок, який шкодить спільному благу, важче, ніж гріх особистий. Православні автори приділяють соціальній проблематиці набагато менше уваги. На їх думку, людей пов`язує не стільки належність до певного соціуму, але в першу чергу – до єдиної Церкви, містичного тіла Христа. Різниця між людьми полягає в тому, які духовні дари вони отримали від Бога.

Важливо відмітити, що католицькі автори пропонують своїй пастві образ діяльної, соціально активної людини і образ християнина-воїна, який бореться зі злом у світі. В православній проповіді діяльна участь відноситься виключно до справ духовних. Як в католицькій проповіді, так і в православній, засуджується не саме по собі багатство, але сильна до нього прихильність. В православній проповіді роздавання милостині аргументується не міркуваннями користі, як в католицькій, але в першу чергу співчуттям і любов`ю до ближнього. Саме любов, а не уявлення про суспільне благо і не почуття справедливості, виступає в православній проповіді головним регулятором міжособистих відношень.

У підрозділі 3.2. – “Перехід християнської аскези з монастирів у мирське життя: практика аскетичного протестантизму” - аналізується співвідношення чернечої і мирської засад аскетизму, порівнюється спосіб життя католиків і протестантів.

Підкреслюється, що в лоні католицизму і протестантизму, при всіх нюансах їх позицій (відношення до аскези, до спасіння), життя християнина ототожнюється головним чином з соціально-перетворюючою дією і з найбільш повною самореалізацією – в професійній, творчій, сімейній та інших сферах життя.

В розгляді співвідношення чернечої і мирської засад аскетизму, наголошується, що протестантизм відмовляється від концепції двох шляхів християнського життя, наслідком якої було існування двох моральнісних стандартів. Цей дуалізм спростовується визнанням можливості втілення християнських ідеалів в миру; установлюється єдиний високий стандарт моральнісних вимог, який отримав вираз у концепції мирського аскетизму. Різні протестантські конфесії мають свої особливості в розумінні конкретних проявів мирського аскетизму і принципів соціальної поведінки християнина, але загальним для них виявляється визнання всіх сфер життя християнина в якості значимих для спасіння і активна розробка проблеми відносин людини і соціуму в етичній теорії. Католицьке богослов`я розглядає принцип аскетизму переважно як етику чернецтва, орієнтовану на виконання не обов`язкового, а надобов`язкового. Протестантське богослов`я, навпаки, виходить з ідеї „обмирщення” принципу аскетизму, розчиняючи його в утилітарно-етичних нормах (ощадливості, стриманості, працелюбності та інше). На відміну від цього православне учення вважає аскетизм загальнохристиянським моральнісним обов`язком, який здійснюється в різних формах (у тому числі і у формі чернецтва). В цілому аскетизм розуміється тут як свідоме застосування доцільних засобів для отримання християнської доброчинності і досягнення релігійно-моральнісної досконалості.

Зазначається, що релігійні процедури католицизму та теологічні вчення кальвінізму і пуританства помітно вплинули на тривалий процес раціоналізації західної самосвідомості. Ця вікова традиція сформувала принципи моральнісного самоконтролю європейця, створила його невідємний внутрішній характер. Християнська моральність відігравала велику роль в процесі становлення європейської цивілізації з її тенденціями до раціоналізації та в ствердженні західної самосвідомості з її атрибутами торжества правопорядку, суворості обов’язку і зовнішньо пристойного образу життя, яка створюється завдяки багатолітній практиці “дресури” в різних інститутах та процедурах соціального контролю від епохи Середньовіччя і до Нового часу. З розвитком християнської моральності пов’язують зміну світоглядних парадигм і соціально-економічного устрою Західної Європи. Християнська моральність звичайно не вичерпувала повноту всіх феноменів, які обумовили розвиток європейської ментальності. Однак релігійна традиція Заходу, безсумнівно, виявилася достатньо яскравою домінантою становлення культури не тільки в Середні віки, але і визначила перспективу формування європейського мислення у самому широкому історичному горизонті.

Реформація була не просто релігійним оновленням, це була глибока трансформація християнської культури. Результатом цієї трансформації став не тільки новий варіант християнського віросповідання – протестантизм, але і новий тип людини з новим відношенням до життя і до самої себе. Саме цей тип людини став рушійною силою бурхливого розвитку західноєвропейської цивілізації. Саме країни, які пішли шляхом Реформації, досягли найбільших успіхів у справі розвитку цивілізації. Реформація стала духовною відповіддю на виклик, який кинула людському духу соціально-економічна і культурна ситуація ХVІ століття.

У висновках узагальнено основні результати дослідження, які висвітлюють проблематику та структуру роботи. В дисертації наголошено, що християнська етика як моральнісне вчення християнства, визначає моральні орієнтири людської поведінки та отримує свій вираз у християнському етосі – певному стилі життя, який має історично різноманітні форми і який притаманний як окремим індивідам, так і великим суспільним групам, які сповідують християнство. Християнська етика містить у собі як моральне богослов’я та моральну теологію, так і погляди християнських філософів та науковців стосовно християнської етики.

На основі аналізу виокремлюються такі форми християнської моральності як етос святих, який є вищим рівнем християнської моральності; чернечий етос – стиль життя певних чернечих спільнот (наприклад, Києво-Печерського монастиря або єзуїтського ордену Товариства Ісуса); народний християнський етос – певний стиль життя спільноти людей, які належать до одного приходу, колективна свідомість яких містить своєрідний синтез християнського вчення і язичницьких вірувань.

Відмінності християнських конфесій у трактовці таких питань як природа людини до і після гріхопадіння, спасіння, смерть, гріх, гріховність людини і шляхи її подолання, багатство і бідність, праця, шлюб, милостиня мали абсолютно певний практичний вираз. Мова йде про специфічний католицький, православний або протестантський етос, який розуміється як деякі правила і зразки життєвої поведінки, устрій і стиль життя певної спільноти, у даному випадку – спільноти конфесійної.

Церковно-учительна література має принципове значення для реконструкції шляху від антропологічних, етичних, соціальних концепцій до етосу. Проповідь як різновид учительного жанру знайомила християнина з основними істинами віровчення, гнучко пристосовуючись до рівня своїх слухачів. В епоху самовизначення християнських конфесій зміст проповіді стає більш богословськи насиченим. Вона намагається передати найменші нюанси, які відрізняють цю доктрину від тлумачення віровчення іншими християнськими конфесіями. Проповідники пропонують деякі образи – біблейські образи, особистість святого або подвижника – або навіть поведінкові ситуації, які потрібно наслідувати або імітувати. Образ досконалого християнина в літературі учительного жанру і складається з тих моральнісних і соціальних ідеалів, втілення яких проповідники пропонували своїй пастві в якості нормативної програми. А вивчаючи те, як прості віруючі поводили себе в повсякденному житті, як ставилися до сім`ї та сусідів, чим керувалися при виборі сфери діяльності та інше, можна зрозуміти, що дійсно сприймалося віруючими, як вони відчували те християнство, яке пропонувалося їм проповідниками. Важливим фактором засвоєння віруючими приписуємих норм і зразків поведінки було посилення церковного та суспільного контролю за їх дотриманням. Підсумком цього цілеспрямованого впливу стала більш глибока християнізація віруючих, усвідомлюване засвоєння ними базових християнських цінностей.

Реформація змінила смисловий світ християнства і заклала основи християнської культури нового типу. В цій оновленій культурі надсвітова християнська духовність виступила як смислова основа нової трудової етики і стала надихаючою силою раціонально-практичного перетворення світу.

Образ досконалої людини в християнській етиці реалізується тільки в образі святого. Християнський образ людини у цілому залишився нереалізованим навіть у ченців - чернецтво було включене у реальні феодальні відносини та іноді його діяльність була далекою від християнського ідеалу. Стосовно ж світського середовища, то тут розрив між християнським ідеалом і реальною людиною був ще більшим. По-перше, існував тісний зв’язок з практичними, “земними” потребами суспільства, а по-друге, під покровом християнства зберігалися культурні традиції різних народів з їх стереотипами мислення і язичницькими віруваннями. Все це своєрідно змінювало християнський ідеал людини в народній культурі. З точки зору офіційного християнства, „народне християнство” сприймається як явище негативне, але з точки зору культурології „народне християнство” розглядається як культурний феномен, який відтворюється у різні епохи і який представляє науковий інтерес.

Основні положення дисертації відображені в наступних публікаціях автора:

1.Цимбал О.Є. Антропологічні ідеї в християнській етиці XVII ст.// Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. – Вип. 13(26). – с.66-73.

2.Цимбал О.Є. Сутність і наслідки гріхопадіння людини: антропологічний аспект християнської етики //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. - К.: Віпол, 2005.- Вип.16.- с.202-208.

3.Цимбал О.Є. Соціальний аспект християнської етики в католицькій проповіді XVII ст. //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. - К.: Віпол, 2005.- Вип. 15.- с.185-191.

4.Цимбал О.Є. “Нова етика” М.О.Бердяєва//Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. - Харків: Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, 2005.- Вип.660.- с.89-92.

5.Цимбал О.Є. Етос святих як унікальне втілення істинної християнської моральності, за працею Дітріха фон Гільдебранда „Етика”// Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К.: Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, 2002.- Вип.10.- с.109-115.

6.Цимбал О.Є. Історія християнської релігії. Католицизм і православ’я // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К.: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 2001.- Вип.6.- с. 67-73.

7.Цимбал О.Є. Проблема майбутнього релігії // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Збірник наукових праць. - К.: Державна академія керівних кадрів культури та мистецтв, 2001.- Вип.VI.- Частина I.- с.232-239.

8.Цимбал О.Є. Релігійні та етичні ідеї Г.С.Сковороди // Тези Всеукраїнського симпозіуму “Морально-естетичні ідеї Г.С.Сковороди і сучасний світ”// Збірник матеріалів Всеукраїнського симпозіуму. – Суми,2006. – с.36-37.

9.Цимбал О.Є. Теорія секулярного гуманізму в контексті пошуків нерелігійних основ духовного життя//Тези міжвузівського культурологічного семінару ”Некласична філософія моралі, мистецтва і культури” //Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. - Вип.4.-Чернігів, 2002.- с.30-32.

АНОТАЦІЯ

Цимбал О.Є. Християнська етика в контексті традиційної моральнісної культури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.07- етика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню християнської етики як феномену культури в динаміці її виникнення, становлення та трансформації. В процесі роботи визначаються конфесійні морально-етичні особливості, як на рівні вищої моральності, так і на побутовому рівні. В роботі відмічені такі компоненти моральності як природна моральність і християнська моральність. Вивчення християнської моральності дозволило виділити такі її форми як етос святих, чернечий етос, народний християнський етос, католицький етос, православний етос, протестантський етос. В процесі дослідження проаналізовано співвідношення офіційної християнської культури і народної християнської культури, офіційного християнства і народного християнства, співвідношення чернечої і мирської засад аскетизму. В дисертації визначаються сучасні перспективи християнської етики.

Ключові слова: християнська етика, християнський етос, святість, аскетизм, народне християнство, традиційна моральнісна культура.

АННОТАЦИЯ

Цымбал Е.Е. Христианская этика в контексте традиционной нравственной культуры. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.07 – этика. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Предметом исследования является влияние христианской этики как на духовно-мировоззренческие ориентации, так и на социальное функционирование общества.

Диссертация посвящена исследованию христианской этики как феномена культуры в динамике ее возникновения, становления и трансформации. В христианской этике имеются специфические черты, которые находят выражение в правилах отношения к миру, в повседневном поведении людей в различных областях общественной и личной жизни. В процессе исследования отмечается значительное влияние христианской этики на культуру, быт, семью, обычаи, традиции и нравы народов. Христианская этика проявляется в христианском этосе, который принимает в процессе культурного развития различные исторические формы. Христианская этика конкретизируется в христианской морали и христианской нравственности. В работе определяются конфессиональные морально-этические особенности, как на уровне высокой нравственности, так и на бытовом уровне.

В диссертации отмечены такие компоненты нравственности как естественная нравственность и христианская нравственность. Естественная нравственность понимается как нравственность, которая воплощена в непосредственном нраве человека и складывается в процессе практического, опытно-реального самоопределения (Т.Аболина). Христианская нравственность включает в себя и естественную нравственность. Христианская нравственность кульминирует в образе святого. Образ святого рассматривается в традиционной нравственной культуре через призму православного и католического восприятия. При всей его общехристианской характерности, образ святого неразрывно связан с национальной культурой, выражает существенные черты духовного самосознания народа. Изучение