ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

імені ІВАНА КОЖЕДУБА

ЧМИХУН Світлана Євгенівна

УДК 141.7: 165.21

СОЦІАЛЬНЕ ЗНАННЯ

В ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНОМУ ПРОСТОРІ

СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному аерокосмічному університеті

ім. М.Є.Жуковського “ХАІ” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Копилов Володимир Олександрович,

Національний аерокосмічний університет

ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”, декан

гуманітарного факультету

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Андреєва Тетяна Олександрівна,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент

Проценко Олександр Федорович,

Харківська державна академія культури,

доцент кафедри менеджменту

соціокультурної діяльності

Захист відбудеться “28” лютого 2008 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Сумська 77/79.

Автореферат розісланий “25” січня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Є.М.Мануйлов

Загальна Характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Соціальне знання як відносно самостійний предмет дослідження пов’язане зі зміною його місця й ролі як у науково-теоретичному потенціалі, так і в практичному застосуванні. У сучасному суспільстві, де відбувається масштабне нарощування інформаційного потенціалу, особливого значення набувають об’єктивність соціального знання і його гуманістична спрямованість. Саме завдяки їм превалюють благо й користь як неминущі цінності в реалізації людьми своїх цілей та інтересів в умовах виникнення глобальних загроз існуванню цивілізації.

В наш час значно розширюються функції соціального знання у зв’язку зі зміною характеру соціальних відносин, пов’язаних з різноманітністю комунікативних зв’язків і процедур, що визначають відповідальність суб’єкта соціального знання як перед новими дослідженнями, так і перед їхнім використанням як продуктивних сил у всіх сферах мінливого соціуму.

Актуальність дослідження феномена соціального знання визначено:

по-перше, необхідністю осмислення динаміки набуття, нагромадження й використання соціального знання як у класичній, так і некласичній парадигмах пізнання;

по-друге, соціокультурними змінами, коли полемічним стає питання про статус поведінкових й освітніх практик, пов’язаних з усталеною класифікацією знаннієвих систем і таких, що перетворилися на необхідний інформаційний потенціал для устрою життєвого світу людини. Сьогодні, коли інформація виступає у новій ролі системоутворюючих цінностей, складовою частиною перспективних напрямків соціального розвитку стає аналіз будь-якого типу й форми знання в контексті розуміння його соціальної значущості;

по-третє, науково-теоретичним пошуком детермінантів духовного розвитку, що сприяє збереженню національної спадщини і етнічної своєрідності в епоху глобалізації і універсалізації, коли сфера традиційних духовних цінностей переживає трансформацію, яка часто знаходить вираження не в переоцінці, а в знецінюванні;

по-четверте, необхідністю позначення місця соціального знання в гносеологічних стратегіях, що дозволить доповнити розроблювальні в міждисциплінарному дослідницькому просторі основні напрямки розвитку України, які здійснюються шляхом пошуку нових методів і засобів у моралі, політиці, економіці, міжнародному праві.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Досліджувану в даній дисертаційній роботі проблему пов’язано з опрацюванням держбюджетної науково-дослідної теми „Дослідження та прогнозування здатності людини-оператора до виконання критично-небезпечних задач в системі „людина-техніка-середовище” (Д 702–48/2006), що розробляється на гуманітарному факультеті Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського „ХАІ” згідно з планом фундаментальних наукових досліджень і завданням Міністерства освіти і науки України на 2006-2008 рр.

Ступінь розробленості наукової проблеми. Проблема соціального знання має міждисциплінарний характер. До її дослідження звертаються фахівці різних наук, що вивчають суспільство й процеси життєдіяльності людей, серед яких особливе місце займають вчені – історики, соціологи, антропологи, психологи. Аналіз науково-теоретичних і методологічних досліджень соціального знання дозволяє визначити основні положення й напрямки, існуючі підходи й ступінь ефективності вирішення основних проблем.

Особливе місце в розробці проблеми соціального знання займають праці, де виявляються критерії його науковості, досліджуються закономірності функціонування окремих сфер громадського життя й суспільства в цілому. Соціально-філософський зріз у дослідженні соціального знання проводиться в них, головним чином, у межах гносеології, епістемології, методології науки. Тут, насамперед, слід зазначити праці українських і російських дослідників: Н. Автономової, В. Андрущенка, В. Бакірова, Г. Батищева, П. Гайденко, Б. Грязнова, О. Дзьобаня, А. Лоя, І. Касавіна, М. Михальченка, В. Лекторського, М. Мамардашвілі, Т. Матяша, М. Розова, В. Стьопіна, В. Швирьова.

Дослідження соціального знання в контексті історичної й соціокультурної динаміки проводили Р. Абдєєв, О. Голобуцький, В. Кемеров, С. Кримський, В. Кушерець, Н. Мудрагей, О. Назарчук, М. Розов, В. Стьопін, В. Федотова, Ю. Федоров, О. Шевчук.

Методологічні питання соціального знання, його місце в системі пізнавальних процедур наведено в працях Т. Куна, М. Полані, К. Поппера, Б. Рассела, П. Фейєрабенда, А. Уайтхеда.

При дослідженні поставленої в дисертаційній роботі проблеми особливе місце займають роботи, де раціональність розглядається як основний спосіб одержання сучасного соціального знання. У них також аналізуються такі сфери соціального знання, які безпосередньо пов’язані з мораллю, мистецтвом, культурою, релігією, політикою і у наш час набувають великого значення для соціальної практики. До них належать насамперед праці зарубіжних авторів, а саме: П. Бергера, Т. Лукмана, А. Макінтайра, Г. Ріккерта, Дж. Роулза, Ю. Хабермаса; російських: В. Большакова, Г. Вижлєцова; українських: К. Карпенко, В. Малахова та інших.

Проблема співвідношення раціональних і позараціональних способів одержання соціального знання розроблялася зарубіжними вченими – соціологами, психологами, філософами (А. Адлер, Д. Блур, П. Бурдьє, Е. Гідденс, Н. Луман, М. Малкей, К. Мангейм, Р. Мертон, Е. Фромм). В українській і російській літературі історичні й історико-філософські грані даної проблеми було розглянуто в роботах філософів М. Бердяєва, Ф. Кессиді, М. Лосського, В. Соловйова, М. Тарасенка.

Дана проблема знайшла оригінальне відображення в соціології й філософії повсякденності. Її розвивали зарубіжні й українські автори: П. Бергер, Б. Вандельфельс, Л. Газнюк, І. Карпенко, Н. Лукман, О. Проценко, А. Шюц.

Зв’язок соціального знання з іншими пізнавальними процедурами, такими як мудрість, розуміння, простежено в роботах В. Зоріна, Е. Ільєнкова, Ю. Лотмана, Ж. Маритена, Л. Столовича. Соціально-філософський і філософсько-психологічний аналіз чуттєво-емоційних форм пізнавального процесу (інтуїція, віра, переконання), що ведуть до одержання знань про соціум і людину, виконано багатьма зарубіжними фахівцями, серед яких А. Бергсон, Д. Далмайєр, У. Джеймс, Т. де Шарден.

Значний внесок у розробку ціннісного аспекту проблеми соціального знання й ціннісних орієнтацій соціуму зробили українські вчені В. Бакіров, Є. Бистрицький, С. Кримський, російські філософи Г. Вижлєцов,О. Дробницький, Е. Ільєнков.

Велике значення для оцінки сучасного стану соціального знання мають праці, в яких відображено зростаючу роль соціального знання в інформаційному суспільстві. Це роботи І. Алексєєвої, У. Бека, Д. Белла, Ж. Бодрийяра, І. Валлерстайна, О. Данильяна, Е. Дрекслера, Л. Дротянка, В. Іноземцева, М. Кастельса, Н. Лумана, А. Ракітова, Т. Сакайї, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, А. Шадріна. Роль соціального знання в комунікативному просторі сучасного суспільства проаналізована в працях К. Апеля, Г. Бакулєва, П. Бьюкенена, В. Кемерова, Н. Лумана, Ю. Хабермаса, І. Юзвішина.

Аналіз суб’єкта діяльності як носія соціального знання було розпочато філософами, дослідження яких визначили розвиток постмодерністської думки наприкінці XX – на початку XXI століття. Тут необхідно, у першу чергу, згадати праці Ж. Делеза, Ф. Гваттарі, М. Фуко.

Інформатизація України, розвиток інформаційно-комунікативних технологій дозволяють застосувати електронні ресурси. Так, зокрема, у даному дослідженні використано матеріали сайтів Верховної Ради України, Фонду “Інформаційне Суспільство України”, WEB-сторінки, створеної на основі наукових пошуків “Теоретико-методологічні засади Інформаційного Суспільства”.

З урахуванням досягнень вітчизняних і зарубіжних учених в осмисленні проблем, пов’язаних із соціальним знанням, слід зазначити, що дослідження, в яких розглядується соціальне знання як відносно самостійний феномен, у гносеологічно-епістемологічній стратегії сучасного знання практично відсутні. Привертає увагу той факт, що вивчення соціального знання лише супроводжує інші проблеми, насамперед соціокультурні, світоглядні, пізнавальні. У соціально-філософському дослідному просторі ще не склалося цілісного уявлення про соціальне знання як складне й багатомірне явище, пов’язане з реконструкцією громадського життя в його антропологічному вимірі. У зв’язку з цим особливої уваги заслуговують такі маловивчені аспекти проблеми соціального знання, як його природа, специфіка, призначення й місце в інформаційно-комунікативних процесах сучасного суспільства.

Об’єкт дослідження соціальне знання як феномен соціального буття.

Предмет дослідження репрезентація соціального знання в інформативно-комунікативному просторі сучасного суспільства.

Мета дослідження. Враховуючи ступінь розробленості проблеми, а також багатомірність її аспектів, у дисертаційній роботі поставлено мету - відносно соціально-філософської методології розкрити комплексно сутність і специфіку соціального знання, визначити його місце й роль в інформаційно-комунікативному просторі сучасного суспільства.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність і послідовність вирішення таких дослідницьких задач:

- позначити методологічні й концептуальні інтерпретації соціального знання в сучасному суспільствознавстві;

- виявити природу соціального знання й охарактеризувати його відмітні риси;

- розкрити нормативно-регулятивний потенціал соціального знання;

- з’ясувати та проаналізувати роль соціального знання в аксіосфері суспільства;

- проаналізувати зв’язок соціального знання з продукцією мас-медіа;

- охарактеризувати особливості прогностичної складової в сучасному соціальному знанні;

- визначити місце соціального знання в практиці запобігання ризиків і попередження конфліктів.

Теоретичні й методологічні основи дослідження. Дослідницька стратегія дисертаційної роботи ґрунтується на загальнонаукових методах пізнання, таких як аналіз, синтез і порівняння, які сприяють виявленню сутності й специфіки соціального знання, а також єдності теорії й практики, об’єктивності й системності, діалектики й синергетики, які дозволили визначити місце й роль соціального знання в сучасному суспільстві. При формуванні концептуальної моделі природи й змісту соціального знання використано міждисциплінарний підхід, який містить у собі досягнення в суміжних науках, що вивчають суспільство, й насамперед в історії й соціології. При цьому також ураховувалися висновки, зроблені в галузях антропології, феноменології й герменевтики при дослідженні специфіки соціального знання.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали роботи, присвячені соціально-філософській рефлексії знання взагалі й соціального знання зокрема, визначенню його місця й ролі в житті суспільства й людини (В. Андрущенко, Ж. Бодрийяр, І. Валлерстайн, В. Кушерець, М. Мамардашвілі, Н. Мудрагей, О. Проценко, В. Федотова, В. Швирьов, В. Щербіна, В. Стьопін).

Крім того, теоретичну основу складають ті роботи вітчизняних і зарубіжних учених, у яких наведено аналіз взаємозв’язку сучасного соціального знання с засобами масової інформації (ЗМІ), суспільства ризику, соціальних конфліктів та їхнього розв’язання в умовах соціуму, а також прогностичної складової соціального знання (Т. Андреєва, У. Бек, І. Бестужев-Лада, Е. Гідденс, Г. Йонас, С. Кара-Мурза, Н. Луман, А. Печчеі, О. Проценко, О. Яницький).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в проведенні комплексного соціально-філософського аналізу феномена соціального знання. На основі цього аналізу вперше виконана комплексна інтерпретація сутності й специфіки соціального знання, визначено його місце в теоретичному й практичному потенціалі сучасного соціуму.

До найбільш значущих результатів і теоретичних висновків, які характеризують новизну дослідження й виносяться на захист, належать такі:

- простежено динаміку соціально-філософських досліджень соціального знання й проаналізовано основні концепції соціології, історії, психології, в яких наведено інтерпретацію знаннієвих структур з визначенням місця соціального знання й методів його дослідження; аргументовано, що в останні десятиліття XX ст. – перше десятиліття XXI ст. уявлення про соціальне знання значно змінюються, що обумовлено перенесенням уваги дослідників з філософсько-гносеологічного аналізу соціальних явищ у галузі соціально-гуманітарну та культурно-історичну;

- вперше запропоновано системну експлікаційну модель соціального знання, що дає одночасно уявлення про його природу, сутність і специфіку, зумовленість його диференційованою суспільною діяльністю, цілепокладанням і спілкуванням як універсальними способами взаємодії людей; наведено авторське визначення соціального знання як стійкої, інтегрованої в систему інформації про суспільство, яке складається з комплексу показників процесів, що відбуваються в суспільстві, а також подій, фактів, феноменів духовного життя, пов’язаних зі спільною діяльністю людей;

- розкрито нормативно-регулятивний характер соціального знання, що конституює систему різного роду приписів стосовно поведінки соціального суб’єкта, на основі чого встановлюються міжсуб’єктні механізми підтримки комунікативних зв’язків і відтворення системи взаємин людей;

- виявлено та проаналізовано бінарну роль соціального знання в конструюванні аксіосфери сучасного суспільства: з одного боку, соціальне знання наповнює аксіосферу новими орієнтирами, є критерієм у її ієрархії, а з іншого боку, соціальне знання само виступає невід’ємним елементом аксіосфери суспільства;

- визначено статус соціального знання та розглянуто його основні функції в продукції мас-медіа як найважливішій формі подання соціально значущої інформації, розкрито його рольове протиріччя у взаємозв’язку “комунікатор-аудиторія”; показано, що соціальне знання в продукції мас-медіа підлягає сигніфікації, референціації й репрезентації;

- на основі проведеного соціально-філософського аналізу встановлено, що соціальне знання є складовою частиною побудови проектів і прогнозів подальших змін у суспільстві й життєдіяльності людей, основою для регулювання ризиковими ситуаціями й містить у собі технологічний інструментарій для зняття й розв’язання конфліктів у соціосфері.

Теоретична значимість дослідження полягає в тому, що результати дисертаційної роботи можуть стати теоретичною й методологічною базою для подальшого осмислення проблеми соціального знання, його функцій на сучасному етапі розвитку суспільства. У дисертації сформульовано висновки, які можуть сприяти більш глибокому розумінню тенденцій розвитку інформаційно-комунікативного простору сучасного суспільства.

Практична значимість роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть увійти до арсеналу теоретичної й практичної соціальної філософії, де увага зосереджується на комунікативному боці соціальної діяльності й сприяє встановленню пріоритету універсальних і загальнолюдських цінностей. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, при розробці програм щодо оптимізації суспільних відносин, виховання особистості, а також у викладанні окремих тем у курсах філософії, соціології, політології.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладено в роботах, які висвітлені на науково-практичних конференціях різних рівнів: Міжнародній науковій конференції “Політична наука: предмет та методологічні засади” (Харків, 2001 р.), XII Харківських політологічних читаннях “Українська державність: становлення, досвід, проблеми” (Харків, 2001 р.), V Міжнародній конференції “Ильенковские чтения. Педагогические идеи Э.В. Ильенкова и современные проблемы образования” (Москва, 2003 р.), VII Міжнародній науковій конференції “Слобожанські читання. За відродження Харкова – інтелектуальної столиці України” (Харків, 2003 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2004 р.), II Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціум. Наука. Культура” (Київ, січень 2007 р.), II Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська наука в мережі Інтернет” ( Київ, лютий 2007 р.).

Основні положення дисертації апробовано на наукових міжкафедральних семінарах гуманітарного факультету Харківського аерокосмічного університету ім. М.Є.Жуковського “ХАІ”. Зміст дисертації обговорено на засіданнях кафедри філософії Харківського аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”.

Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення в 13 авторських публікаціях, з них 7 наукових статей опубліковано в спеціалізованих наукових виданнях, установлених ВАК України.

Структура роботи зумовлена метою й задачами, поставленими дисертантом у процесі теоретичної розробки обраної теми. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації - 188 сторінок, з них 165 сторінок основного тексту. Список використаної літератури містить 268 найменувань і розташований на 21 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, оцінено ступінь її розробленості, розкрито зв’язок теми роботи з науковими програмами, сформульовано мету й задачі дослідження, наведено ознаки наукової новизни, визначено методи дослідження, теоретичне й практичне значення отриманих апробованих результатів, описано структуру роботи.

У першому розділі “Інтерпретація соціального знання в сучасній соціально-філософській думці” проаналізовано феномен соціального знання, наведено основні підходи до його інтерпретації в сучасному суспільствознавстві.

У підрозділі 1.1 “Соціальне знання в проблемному полі міждисциплінарного дослідження” розглянуто як і на яких підставах проблематизується соціальне знання в сучасних гуманітарних науках, здійснюється аналіз шляхів розвитку соціального знання з кінця XX до початку XXI ст.

У важливому потоці проблематизації соціального знання репрезентовано ідеї й уявлення про наукове соціальне знання як найбільш об’єктивоване, що вивчає закони функціонування й розвитку окремих соціальних сфер і суспільства в цілому, а також об’єктивні закономірності суспільного розвитку. Це було розглянуто в роботах В. Андрущенка, П. Гайденко, В. Кемерова, І. Касавіна, А. Лоя, М. Мамардашвілі, Т. Матяша, М. Михальченка, М. Розова, В. Стьопіна, В. Федотової.

У сучасному міждисциплінарному полі дослідження соціальне знання подається в таких положеннях:

- необхідність раціоналізації уявлень про альтернативні картини світу, що виникають у різних культурних і світоглядних традиціях (Н. Автономова, В. Бакіров, Г. Йонас, І. Касавін, Н. Мудрагей, В. Швирьов);

- роль і місце некласичної парадигми знання в контексті соціальних наук (Є. Бистрицький, С. Кримський, В. Кушерець, М. Розов, В. Федотова);

- зв'язок між еволюцією статусу когнітивних засобів та умовами легітимації раціональності як одного з видів дискурсу, де соціальне знання подано у вигляді багатьох речових стратегій (Ж.-Ф. Ліотар, Ж. Бодрийяр);

- інтерпретація соціального знання крізь призму культури, що має конкретно-історичну цілісність і власне комунікативне значення (Г. Батищев, О. Дзьобань, Є. Мануйлов,);

- глобальний масштаб інтегрування всіх засобів масової інформації (М. Кастельс);

- новий соціально-значеннєвий континуум, який би сприяв осмисленню соціального порядку й соціальних процедур (З. Бауман).

У підрозділі 1.2 Методологічні стратегії в дослідженні феномена соціального знання” розглядаються й аналізуються методологічні стратегії сучасного соціального пізнання на шляху створення теоретичної й практичної моделей соціального знання, зумовлених конкретно-історичними умовами й соціокультурними процесами.

Відзначається, що найважливіша особливість досліджень сучасного процесу соціального знання останніх десятиліть – виявлення нових зв’язків між епістемологією як розділом філософії й різними соціальними науками, насамперед соціологією, соціальною антропологією, культурологією й іншими.

Показано, що в роботах українських, російських та зарубіжних учених (В. Андрущенка, Є. Бистрицького, І. Валлерстайна, С. Савлук, В. Стьопіна, В. Федотової та ін.) простежується зв’язок наукових революцій із соціальним контекстом.

Стверджується, що класична “матриця” уявлень про соціальні функції знання в рамках європейської культури ґрунтувалася на таких принципах, як гуманізм, раціоналізм, історизм і об’єктивність пізнання (одиничність істини). Наприкінці XX початку XXI ст. почалася “відмова” від даних принципів.

Відзначається, що в наш час багато типів соціального знання можуть бути співвіднесені одночасно з вирішенням задачі про його застосування. Особливо це стосується експертного знання, що перебуває на перетині, з одного боку, наукового знання, а з другого різних видів спеціалізованої діяльності й повсякденного досвіду.

У підрозділі 1.3 “Природа й сутність соціального знання” розкривається зміст поняття “соціальне знання”, аналізується його характер, рівні, виявляються особливості.

Відзначається, що соціальне знання пов’язане з пізнавальною діяльністю суб’єкта, спрямованою на вивчення суспільних явищ у всій їхній різноманітності. Воно ґрунтується на даних соціальної філософії, соціології, економіки й інших гуманітарних наук. Установлено, що соціальне знання є інтегрованою інформацією про суспільство, що складається з комплексу показників процесів, що відбуваються в ньому, а також подій, феноменів духовного життя, пов’язаних з історично конкретною діяльністю людей. Підкреслюється, що соціальне знання зумовлене духовною й предметно-практичною діяльністю соціального суб’єкта, реалізацією його інтересів і потреб.

З позицій соціально-філософського аналізу пропонується авторська інтерпретація сутності соціального знання, що виражається в наявності відмінних рис. У соціальному знанні суб’єктивний вимір присутній як особистісний потенціал суб’єкта пізнання, його переконань, інтересів і доцільності дій. Соціальне знання має широку емпіричну базу, що складається з думок, опитувань, а також відомостей, наданих експертизою. Упорядкованість й організованість соціальної буттєвості постає в соціальному знанні масивом фактичності (предметності, подійності, нормативності).

Показано, що соціальне знання діалогічне, воно містить у собі необмежений обмін інформацією (відомостями, повідомленнями).

Значеннєва спрямованість соціального знання полягає в софійності, тобто мудрості як його особливому якісному стані.

Відзначається, що в комунікативному просторі інформаційного суспільства соціальне знання закріплюється в різних кодах, текстах й образах.

Стверджується, що комунікативний простір сучасного суспільства розширює інформаційні межі соціального знання, включаючи поінформованість щодо техніки поведінки соціального суб’єкта. Ця утилітарно-прагматична складова соціального знання втілюється в еталони й стереотипи вчинків і дій, пов’язаних з активністю соціального суб’єкта.

У другому розділі “Структурно-рольова модель соціального знання” описано його структурні складові (фактичне знання, нормативне знання, система ціннісних орієнтирів і мас-медійні трансляції) у їхньому функціональному призначенні. Вказується, що в сучасному суспільстві соціальне знання впливає на організаційно-регулятивні процеси, є складовою частиною в процесі конструювання аксіосфери й створення продукції мас-медіа.

У підрозділі 2.1 “Нормативно-регулятивна атрибутивність соціального знання” вказується, що соціальне знання містить у собі інформацію про належну організацію поведінки людей та їхню повинність. Це та документальна або недокументальна система норм, що позначає межі соціальної необхідності або зобов’язань соціального суб’єкта перед співтовариством відповідно до видів соціальної діяльності, що змінюються.

Показано, що нормативно-регулятивний атрибут соціального знання продукує імперативність, спрямованість суб’єкта на певні соціальні дії та вчинки на основі існуючих в суспільстві ідеалів та звичаїв.

Зазначено, що нормативність соціального знання, включаючись у відтворення суспільних відносин, організує і упорядковує поведінку людей, зумовлює їхні статусно-рольові розбіжності й комунікативні акти.

Виявлено інтегруючу та консолідуючу роль нормативного знання в організації суспільних відносин і керуванні поведінкою людей у креативно-продуктивній діяльності й у політико-правовій сфері. Установлено, що роль нормативного знання в процесах соціалізації й індивідуалізації сприяє становленню особистості.

Підкреслено, що норми, які входять у соціальне знання, включаються в комунікативний простір соціуму. У своїй регулятивній спрямованості вони складають систему, в якій присутні вимоги права й моралі, етикетні правила й релігійні заповіді. Нормативність соціального знання відтворює духовну складову соціуму та виступає цивілізаційним механізмом у його розвитку.

У підрозділі 2.2 “Соціальне знання в конституюванні аксіосфери суспільства” встановлено, що соціальне знання містить і транслює інформацію про ціннісні властивості предметів, явищ і відносин. Воно виступає критерієм розрізнення цінностей справжніх і уявних, істинних і помилкових, виступає основою для виявлення динаміки катастрофи одних цінностей і виникнення інших, переходу цінностей в “антицінності”. Підкреслено, що соціальне знання позначає ціннісний потенціал соціуму через його трансляцію в життя людини як значущого, необхідного, корисного. Стверджується, що ієрархія цінностей служить нормативною базою для орієнтації людини в навколишньому світі, що містить у собі систему позначень і оцінок.

Відзначається, що дана особливість соціального знання набуває актуальності у зв’язку із глобальними процесами, що відбуваються у світі. Ціннісно-оцінний конструкт соціального знання обертається фактом попередження про можливі, несприятливі для людини й суспільства, події. Вказується на те, що соціальне знання в його ціннісно-оцінному проекті може одночасно стимулювати культуротворчий процес і перешкоджати йому, впливати на зберігання культурних змістів і репродукцію культурних форм, а також привносити деструкцію в них. Підкреслюється, що соціальні знання є тією основою, на якій формується раціонально-емоційне освоєння ціннісних значень соціальної дійсності. У цій своїй ролі соціальне знання спрямовує ціннісний потенціал на благо людини та її культури, тим самим гуманізуючи весь комунікативний простір соціуму.

У підрозділі 2.3 “Статус соціального знання в засобах масової інформації” проаналізовано місце соціального знання в створенні, зберіганні й трансляції інформації через продукцію мас-медіа. Проводиться думка, що в ХХ столітті комунікативна проблематика стала складовою частиною не тільки фундаментальних суспільних наук, таких, як соціальна філософія, соціологія, культурологія, але й різних прикладних програм – від документознавства й журналістики до теорії реклами та паблік-рілейшенз. Сучасний історичний період відрізняється взаємозв’язком знаннієвого простору, що розширюється, і нових навичок комунікації, де ЗМІ займають важливу позицію. У роботі аналізуються ЗМІ з боку трансляції соціального знання через відношення “комунікатор-аудиторія”, що ілюструє парадокс, позначений І. Валлерстайном у такий спосіб: “суспільство знання” стрімко відтворює “суспільство нічогонезнання”. Крім того, масова комунікація відтворює інформацію, але при цьому найчастіше втрачає її значення, спотворює або приховує справжній зміст. Стверджується, що інформаційне керування через мас-медіа здатне скасовувати, підмінювати й спотворювати знання, маніпулювати ним, орієнтуючись не на істину, а на ефект. Прикладом цього можна вважати іррелевантність наукових подій політичним інтересам.

Виділено й розглянуто три функції ЗМІ-продукту як форми подання соціального знання. Насамперед, ЗМІ являють собою сигніфікаційну систему, що впорядковує змісти, образи, інтерпретації. Це засіб політизування явищ і одночасно інструмент структурування й категоризації світу для індивіда, що сприймає інформаційний потік. Крім того, ЗМІ-продукт виконує функцію референціальної системи. За допомогою продукції мас-медіа конструюються соціокультурні образи соціальної дійсності, стереотипи соціальної дії. І, нарешті, ЗМІ-продукт виступає репрезентативною системою. У ній відбувається відображення людини та суспільства, відтворення існуючих у суспільстві типів мислення, пов’язаних із діями, вчинками й принципами.

У третьому розділі “Праксеологічні модуси сучасного соціального знання” виявляється та спрямованість соціального знання, що пов’язана з безпосереднім його використанням у конструюванні й удосконалюванні таких сфер життєдіяльності людей, які в епоху глобалізації набувають особливого значення.

У підрозділі 3.1 “Прогностична складова соціального знання” соціальне знання аналізується з боку його використання в створенні перспективних програм (прогнозів, очікувань, передбачення), у яких реалізовано цілепокладання як власне людська стратегія життєустрою. Відзначається, що передбачення прийдешнього може ґрунтуватися як на сталих уявленнях про взаємозалежність соціальних процесів, так і стихійних, хаотичних. Упорядковане знання про минуле й сьогодення стає підставою для створення гіпотез про майбутнє з певним ступенем імовірності. Показано, що невизначеність у передбаченні майбутнього в стані суспільних явищ і процесів пов’язана зі специфікою розвитку наукових знань і повсякденних уявлень, для яких характерна багатоваріантність й альтернативність результату подій, непередбачуваність у стані окремих явищ і процесів громадського життя, включаючи індивідуальну поведінкову активність людей. Проведено екскурс в історію створення концептуальних моделей майбутнього і можливого в інтерпретації соціальних змін. Особлива увага приділяється позиціям В. Віндельбанда, К. Маркса, К. Поппера, Г. Ріккерта, А. Тойнбі, О. Шпенглера й Т. де Шардена. Відзначається, що на прогностичну спрямованість соціального знання вплинула побудова моделей глобального розвитку (Дж. Форрестер) і наукового напрямку – глобалістики, нового проекту Римського клубу “Стратегії виживання”.

Підкреслюється, що соціальне знання завдяки системному підходу до вивчення суспільства успішно здійснює пошук факторів його розвитку. Різноманітність інформаційних потоків, які складають основу соціального знання (факти, утопії, художня правда, фантазія), сприяє тому, що прогнозування й передбачення здійснюється не тільки у вигляді раціоналізованих, але й чуттєво-емоційних форм, які укладаються у світогляд оптимістичного або песимістичного характеру.

У підрозділі 3.2 “Соціальне знання в умовах суспільства ризику” вказується на те, що в змісті сучасного соціального знання лежить досить важливий комплекс проблем, пов’язаних з вивченням феномена “ризику” і “факторів ризику”. У соціальному знанні ризик інтерпретується як продукт виміру очікуваного збитку й передбачуваної ймовірності його появи.

Указується, що соціальне знання інтегрує інформацію, отриману низкою конкретних концепцій, включає її в соціально-філософську інтерпретацію ризику як потенціалу соціальної дійсності в цілому. Ускладнення всіх видів людської діяльності, а також її технічна оснащеність створюють нові профілі ризику й створюють або інтенсифікують ризикогенну сферу.

Здійснено аналіз ролі соціального знання в розробці найбільш актуальних проблем ризику. Стверджується, що соціальне знання розширює понятійно-категоріальний апарат, що стосується аналітичного потенціалу ризику, вводячи до наукового потенціалу такі поняття, як “небезпека”, “турбота”, “невизначеність”.

Виявляється особливість соціального знання, що полягає в нагромадженні інформації про ризик, позначення факторів духовної комунікації, таких, як відповідальність, дисципліна, довіра, без яких неможливі стійкі й упорядковані взаємини людей, а також спільне подолання негативних обставин, зумовлених ризиковими ситуаціями.

Показано, що соціальне знання, виступаючи регулятором поведінки людей, може декларувати пріоритети й впливати на процедури прийняття рішень, активізуючи роль соціального суб’єкта в просторі ризикових ситуацій.

Стверджується, що в наш час особливим розділом сучасного соціального знання виступає інформація про історичні умови ризику, зміни його характеристик у зв’язку із трансформацією основних соціальних сфер.

У підрозділі 3.3 “Соціальне знання як інструментальна основа розв’язання конфліктів” показано місце й роль соціального знання в регулюванні конфліктами та їхньому розв’язанні.

Подано методологічні підходи до аналізу конфлікту, позначені в ході історичного розвитку соціально-філософської думки, наводиться гегелівсько-марксистська модель, пов’язана з розвитком і зняттям соціальних суперечностей. У ній конфлікт виступає заключною фазою й формою виявлення соціальних суперечностей одночасно. Велике значення мають соціологічни концепції, де конфлікт інтерпретується з точки зору його функцій (позитивних і негативних), а також з точки зору можливостей соціального суб’єкта оптимізувати конфліктні ситуації (Р. Дарендорф, Л. Козер та ін.). Приділяється увага біологізаторській концепції відносного аналізу конфліктних ситуацій, що сприяла виявленню морально-правових тенденцій у соціальному протистоянні та їхнього впливу на феномени солідарності й конкуренції.

Технологія впливу на конфліктний процес означає регулювання ним, вплив на конфлікт із боку інших соціальних факторів з метою забезпечення мінімальних утрат (політичних, економічних, моральних, психологічних). Відзначається, що керування конфліктами припускає різні стратегічні підходи до їхнього попередження, такі, як нормативно-правові, добровільно-примусові. Виявляються ненасильницькі прийоми керування конфліктами, серед яких, зокрема, орієнтація на ієрархію цінностей, апелювання до вищих цінностей, а також такі практики, серед яких - посередництво, консенсус, формування миротворчого стилю поведінки з урахуванням особистісного потенціалу учасників конфлікту.

ВИСНОВКИ

У висновках підведено підсумки, дано теоретичні узагальнення, запропоновано практичні рекомендації.

1. Соціальне знання є результатом складного пізнавального процесу, що спрямовано на вивчення суспільних явищ, ініційованих взаємодією людей. Воно зумовлено предметністю як кінцевою метою в реалізації інтересів і потреб соціального суб’єкта, пов’язано зі складним комплексом його інтелектуальних, чуттєво-емоційних і вольових виявів.

2. Соціальне знання відрізняється цілим рядом специфічних особливостей. Йому, на відміну від іншого роду знання, властива нормативно-регулятивна спрямованість, ціннісно-оцінний характер, конвенціальність як правдиве тлумачення соціальної дійсності. Інформативна база соціального знання полягає в єдності абстрактно-теоретичних і конкретно-емпіричних прийомів пізнавального процесу. Його також відрізняє зв’язок зі знаково-символічним відбиттям соціального життя. У знаннієвий простір суспільства та людини включається також поінформованість, зумовлена життєвим досвідом суб’єкта, зв’язок із комунікативними практиками поведінки. Утилітарно-прагматична складова соціального знання орієнтована на еталони й стандарти поведінки, які невід’ємні від адаптації соціального суб’єкта до умов громадського життя.

3. Соціально-філософський аналіз соціального знання полягає в створенні концептуальної його моделі, у якій відображаються структурні, регулятивні й праксеологічні складові.

Нормативно-регулятивний конструкт соціального знання являє собою ту змістовну програму, що визначає межі соціальної необхідності або повинності суб’єкта, регулює його креативно-продуктивну діяльність. Нормативність соціального знання відтворює духовну складову соціуму й виступає універсальним механізмом в організації комунікативного простору.

4. Соціальне знання зберігає інформацію про значення предметів і об’єктів, втілює в собі критерії про розрізнення цінностей істинних і уявних, виявляє динаміку ціннісних характеристик соціальних явищ і процесів від їхнього виникнення до руйнування, переходу цінностей в антицінності. Воно результує дослідження про суспільство й тим самим включається в процес конструювання його аксіосфери. Соціальне знання розширює аксіосферу, перетворюючись на ціннісне знання, що містить у собі не тільки значуще, але й належне.

5. У ХХI столітті спостерігається процес безпосереднього взаємозв’язку соціального знання з комунікативними процесами, що зосередилися в ЗМІ. Засоби масової інформації акумулюють інформацію, що складає соціальне знання. Завдяки ЗМІ актуалізується різнопорядкова інформація, гнучкість засобів масової інформації дозволяє їй не тільки висвітлювати, але й впливати на процеси громадського життя й людини, підпорядковуючи їх інтересам ідеології або комерції. У цьому випадку відбувається заміна соціального знання на симуляційний код.

6. У роботі наведено праксеологічну складову соціального знання, що актуалізує себе в трьох основних напрямках.

Соціальне знання актуалізує інтерес до перспективи існування соціуму та людини. Конструювання й моделювання соціальної реальності є головним напрямком у прогнозуванні. При цьому соціальне знання не тільки базується на стійких науково-теоретичних даних, але й пропонує результат колективного досвіду, закріплений у системі духовних практик, орієнтованих на гуманізм, солідарність, безпеку.

У сучасному суспільстві соціальне знання вирішує питання пріоритетних напрямків. Виробництво матеріальних цінностей продукує ризикові ситуації, у зв’язку із чим виникає необхідність вивчення й класифікації їхніх наслідків.

Прикметою сучасного суспільства і його особливостей ринкової економіки, технологічних процесів, що відбиваються на екології природного та соціального, є посилення конфліктних станів у взаємодії людей. У наш час соціальне знання спрямоване не тільки на створення науково-теоретичного потенціалу, що відображає всю різноманітність проблем, пов’язаних із причинами виникнення різного роду соціальних протистоянь, іменованих конфліктами, але й на розробки практичних заходів їхнього попередження й розв’язання.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені

в публікаціях:

1. Чмыхун С.Е. Интегральная философия в контексте информационно-энергетической концепции // Філософські перипетії: Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2004. № 618/2004. – С. 119-123.

2. Чмыхун С.Е. Энерго-информационная концепция мира как участник тендера на создание новой естественнонаучной парадигмы // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. – Харків: ХАІ, 2005. № 1. – С. 93-102.

3. Чмихун С.Є. Фізична модель свідомості // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія. – Харків: ХВУ, 2004. – Вип. 1(19). – С. 193-205.

4. Чмихун С.Є. “Софійність” української інтелектуальної парадигми крізь філософську позицію Г. Сковороди // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. – Харків: ХАІ, 2006. № 3. – С. 88-93.

5. Чмихун С.Є. Соціальні та психологічні підстави діяльності суб’єкта знання в інформаційному суспільстві // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба. Соціальна філософія, психологія. – Харків: ХУПС, 2007. – Вип. 2(28). – С. 125-131.

6. Чмихун С.Є. Світи знання й нові випробування строгості науки // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. Харків: ХАІ, 2007. – № 3. – С. 32-39.

7. Чмыхун С.Е. Социальное знание в его природных и сущностных характеристиках // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. – Харків: ХАІ, 2007. № 4. – С. 125-133.

8. Чмыхун С.Е. Антонио Грамши о массовом политическом сознании // Українська державність: Становлення, досвід, проблеми: Зб. наук. статей. (За матеріалами XII Харківських політологічних читань). – Харків: “Право”, 2001. – С. 70-72.

9. Чмыхун С. Сознание как категория политической науки // Політична наука: предмет та методологічні засади: Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції. – Харків: Регіон-інформ, 2001. – С. 123-135.

10. Чмыхун С.Е. Гносеологический подход в трансперсональной психологии // Міжнародна науково-технічна конференція “Інтегровані комп’ютерні технології в машинобудуванні”. – Харків: НАУ “ХАІ”, 2003. – С. 298.

11. Чмыхун С.Е. Онтологический статус научных теорий на теретическом уровне научного исследования сознання // V Міжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” 27-28/IV, 2004 р.: Зб. статей. – Харків: Нац. аерокосм. ун-т ім. М.Є. Жуковського „ХАІ”, 2004. – С.76-77.

12. Чмихун С.Є. Соціальні норми взаємозв’язку “суб’єкт – техніка” // Матеріали другої всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції “Соціум. Наука. Культура”. 29-31 січня 2007 р. – К.: ТОВ “ТК Меганом”. – 2007. – Ч. 2. С. 82-85.

13. Чмихун С.Є. Технологія розвитку суб’єкта знання в носія мудрості // Матеріали другої всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції “Українська наука в мережі Інтернет”. 26–28 лютого 2007 р. – К.: ТОВ “ТК Меганом”. – 2007. – Ч. 2. С. 90-92.

АНОТАЦія

Чмихун С.Є. Соціальне знання в інформаційно-комунікативному просторі сучасного суспільства. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за фахом 09.00.03 соціальна філософія та філософія історії. Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Харків, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню проблем сутності, специфіки і місця соціального знання в сучасному суспільстві. Розглянуто теоретичні інтерпретації природи соціального знання, тенденції його застосування, дано компаративний аналіз наявних концепцій.

У роботі наведено структурні компоненти соціального знання та виявлено його функціональна спрямованість.

Позначено нормативно-регулятивну атрибутивність соціального знання та його ціннісно-смислову змістовність. Показано неоднозначну навявність соціального знання в продукції мас-медіа.

Соціальне знання подано з погляду його прикладних координат, де особлива увага зосереджена на його можливостях впливати на створення прогнозів, бачення суспільства і людини в наступних фазах розвитку і зміни, конструктивно реагувати на ситуації, зумовлені ризиком, і транслювати прийоми оптимізації конфліктних відносин.

Ключові слова: суспільство, людина, знання, норма, цінність, ризик, прогноз, конфлікт, інформація, комунікація, оптимізація.

АННОТАЦИЯ

Чмыхун С.Е. Социальное знание в информационно-коммуникативном пространстве современного общества. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 социальная философия и философия истории. Харьковский университет Воздушных Сил имени Ивана Кожедуба, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена исследованию проблем сущности, специфики и места социального знания в современном обществе. Рассмотрены теоретические интерпретации природы социального знания, выявлены тенденции его применения, дан компаративный анализ имеющихся трактовок.

Установлено, что знание является результатом сложного познавательного процесса, который направлен на изучение различного рода общественных явлений и процессов, инициированных взаимодействием людей. С усложнением их жизнедеятельности, появлением новых сфер, направлений различных элементов в структуре социума расширяется не только методологический потенциал социального знания, но и его результирующая база, которая изменчива, подвижна, непостоянна.

Определено, что социальное знание неотъемлемо от условий общественной жизни и, прежде всего, духовно-практической деятельности людей. Социальное