НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

КАРПЕНКО Микола Михайлович

УДК 94 [(477)+(470+571)] (=581) «1917/1921»

УЧАСТЬ КИТАЙЦІВ У РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЯХ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (1917–1921 рр.)

07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Бур’ян Михайло Степанович,

завідувач кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка,

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Лещенко Леонід Овдійович,

головний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України

кандидат історичних наук, доцент

Таран Макар Анатолійович,

доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “9” квітня 2008 р. о 1400 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.174.01 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: Київ-1, вул. Грушевського, 4, кім. 207.

Автореферат розіслано “7” березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Василюк О.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Із вступом світового співтовариства в третє тисячоліття проблеми міграції громадян викликають заклопотаність міжнародних організацій й урядів багатьох країн. Для багатонаціональних держав мігранти несуть низку проблем, які в періоди політичних, соціально-економічних криз можуть загостритися й привести до поглиблення громадянського протистояння. Прикладом поглиблення такого громадянського протистояння є результат безконтрольності та ігнорування соціально-економічних проблем мігрантів з Китаю з боку уряду Російської імперії в період Першої світової війни. Заслуговує докладного дослідження й переосмислення з позицій сьогодення, яким чином китайські громадяни, разом з іншими іноземцями (в тому числі й на Україні), були втягнені в Громадянську війну на всій території Російської імперії.

Вивчення процесу участі китайців у революційних подіях 1917–1921 рр. саме на Україні актуально ще й тому, що докладно ця тема в українській історіографії не розроблялася.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної програми Науково-дослідного центру імені В.М. Бейліса “Схід–Захід: теорія та історія міжцивілізаційних взаємостосунків” (державний реєстраційний № 0103U003602). Робота відображає також головний напрямок діяльності кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин і один з приоритетних напрямків науково-дослідної роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження – на основі аналізу документів, що містяться в архівах України і вводяться уперше в науковий обіг, друкованих джерел, комплексного з’ясування усіх обставин дослідити роль китайських і змішаних інтернаціональних формувань Червоної армії в період революційних подій 1917–1921 рр. на території України.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання: –

з’ясувати причини міграції громадян Китаю в Російську імперію, у тому числі на територію України, напередодні й у період Першої світової війни, сфери застосування й умови праці китайських робітників; –

визначити причини й мотиви вступу мігрантів з Китаю в лави Червоної гвардії, у партизани й у Червону армію; –

розглянути організаційні засади формування китайських і змішаних інтернаціональних частин Червоної армії; –

проаналізувати характер участі китайців у різних етапах революційних подій на Україні; –

розкрити роль китайців-червоноармійців, що служили в різних за призначенням формуваннях, у різні етапи Громадянської війни на Україні; –

простежити роль колишніх китайських червоноармійців у соціально-політичному й економічному житті України в період демобілізації й перші роки після закінчення Громадянської війни.

Об’єктом дослідження є участь іноземців у революційних подіях на території України 1917–1921 рр.

Предметом дослідження є участь мігрантів з Китаю в революційних подіях на території України в 1917–1921 рр.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять діалектичні принципи наукового пізнання. Використання принципу історизму дозволило висвітлити минуле в його історичному контексті, урахувати зміни в точках зору істориків на проблему, що досліджується, під впливом мінливих ідеологічних і політичних умов. На основі принципів об’єктивності, багатофакторності, всебічності за допомогою методів – узагальнення, поєднання історичного й логічного аналізу, контентаналізу документів, хронологічного, ретроспективного, статистичного, структурно-порівняльного й системно-аналітичного – досягалася мета й реалізовувалися завдання дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з лютого 1917 по 1921 рр. включно. Тобто від початку Лютневої революції в Російській імперії й до закінчення активних воєнних дій на Україні, включаючи придушення ряду антирадянських повстань. Однак з метою вивчення окремих важливих питань теми, у відповідності до встановлених детерміністичних зв’язків, події розглядаються трохи ширше, тобто від початку активного відхідництва китайців напередодні Першої світової війни на територію Російської імперії, включаючи Україну, і до закінчення перереєстрації колишніх червоногвардійців і червоних партизанів у відповідних партизанських комісіях 1928– 1935 рр.

Розглядаючи питання про участь китайців у революційних подіях саме на території України враховувалися наступні обставини при визначенні географічних меж регіону. По-перше, у період 1917–1921 рр. і після закінчення Громадянської війни статус і кордони окремих політико-адміністративних і державних утворень на землях, які становлять територію сучасної України як самостійної держави, змінювалися. По-друге, огляд низки питань як до 1917 року, так і періоду Громадянської війни, об’єктивно виходить за межі України, оскільки багато важливих політичних рішень приймалися в різний час й урядом Російської імперії, і радянським урядом РРФСР. По-третє, у період революційних подій 1917–1921 рр. йшло постійне перекидання сформованих у різних містах колишньої Російської імперії інтернаціональних частин. Таким чином, головним географічним об’єктом дослідження є землі сучасної України з додатковим ретроспективним з’ясуванням подій на прилеглих до неї територіях колишньої Російської імперії.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше, на основі введення в науковий обіг значної кількості неопублікованих й опублікованих джерел, була зроблена спроба ґрунтовно й детально дослідити кількісний і якісний склад китайських формувань, їх роль у певні етапи революційних подій на Україні, а також визначити, як їхня участь вплинула на загальний підсумок громадянського конфлікту на її території. У свою чергу це дозволило: –

здійснити аналіз деяких важливих документів за темою, що досліджується; –

простежити етапи й мотиви вступу китайців в інтернаціональні й змішані формування Червоної армії; –

визначити місце й роль китайців у структурі формувань Червоної армії; –

дослідити різні точки зору й думки істориків, а також політичних діячів того часу на події 1917–1921 рр.; –

визначити кількісний склад китайців, що взяли участь у революційних подіях на території України, та скласти перелік військових частин Червоної армії, в яких вони перебували у зазначений період.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні положення, фактологічний матеріал, висновки й узагальнення можуть бути використані дослідниками міграційних процесів і громадянських конфліктів, а також при розробці вузівських курсів і спецкурсів по всесвітній історії. Крім того, теоретичні результати роботи можуть бути використані політиками, законодавцями в практичній діяльності при аналізі й прогнозуванні глобальних проблем сучасності, пов’язаних з міграціями громадян, міжцивілізаційними, міжетнічними й соціальними конфліктами.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної роботи дисертанта. Наукових робіт, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження здійснювалася за допомогою обговорення змісту дисертації на засіданнях кафедри всесвітньої історії міжнародних відносин Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка, на засіданні відділу комплексних проблем міжнародних відносин Інституту сходознавства РАН (Москва, 17 жовтня 2007), а також шляхом участі в Міжнародній науково-практичній конференції “Дні науки історичного факультету – 2007”, яка відбулася 18–19 квітня 2007 року в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, та науково-практичній конференції “Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин”, яка відбулася 26–27 квітня 2007 р. в Луганському національному університеті ім. Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження були відбиті в 3 публікаціях, розміщених у виданнях зі списку ВАК України, і 1 монографії.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, 3 розділів (5 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 240 сторінок, з них 202 – основний текст. Список використаних джерел та літератури містить 300 позицій. 3 додатки складаються з узагальнених матеріалів, фотодокументів та таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається об’єкт, предмет, мета та завдання, хронологічні та географічні межі, розкривається методологія дослідження, наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.

Перший розділ “Джерела й історіографія проблеми”, який складається з двох підрозділів, присвячено аналізу джерельної бази й наукової літератури із зазначеної проблеми. У дослідженні використані різноманітні за характером джерела, які за формою й змістом можна умовно поділити на шість груп.

До першої групи належать неопубліковані документи й матеріали з Державного архіву Донецької області (ДАДО), Державного архіву Луганської області (ДАЛО), Державного архіву Миколаївської області (ДАМО) та архівного фонду Краснодонського ордена Дружби народів музею “Молода гвардія”.

У свою чергу архівні джерела за формою й змістом можна умовно поділити на дві підгрупи, незалежно від місця зберігання. До першої підгрупи відносяться особисті справи колишніх червоногвардійців і червоних партизанів із числа китайців, що значаться в міських і районних комісіях колишніх червоногвардійців та червоних партизанів Луганська, Сорокіно (м. Красно-дон), Кадієвки (м. Стаханов), Горлівки, Артемівська, Маріуполя, Миколаєва, Сталіно (м. Донецьк), а також особисті справи колишніх червоноармійців, що значаться в лавах Луганської окружної й міської міліції й карного розшуку. Оскільки значна частина китайців була зайнята саме на вугільних шахтах Донбасу до 1917 р. і зосереджена знову на підприємствах цього регіону після їхньої демобілізації з лав Червоної армії в 20-ті роки, то значна частина документів з теми дисертації перебуває саме в державних архівах Донецької та Луганської областей.

Важливою обставиною при цьому є те, що особисті справи червоногвардійців і червоних партизанів з архівних фондів були закриті для дослідження в радянський період і не знайшли свого відображення в монографіях істориків дотепер. Спільність характеру інформації з них дозволяє характеризувати їх не по місцю зберігання, а по однотипності структури побудови справ. Всі ці справи включають заяви китайців у відповідні партизанські комісії із проханням визнати їх колишніми червоногвардійцями й (або) червоними партизанами. У них містяться пояснення про місце, час вступу в лави червоногвардійців, подальший службовий перелік військових формувань Червоної армії. Обов’язковою для всіх таких заяв є наявність не менш двох показів свідків, що підтверджували достовірність викладеної інформації. До інших документів з конкретних особистих справ, що трохи відрізняються між собою за формою й характером, відносяться наступні: автобіографія, анкета, особистий листок обліку й (або) особиста картка червоногвардійця (червоного партизана), посвідчення червоногвардійця (червоного партизана), іноді довідки з військових частин, у яких китайці перебували в період 1917–1921 рр., рідше довідки з місця роботи в повоєнний час (1922–1935 рр.). Цінність всіх документів з особистих справ полягає в тому, що вони містять інформацію як про особисту участь китайців у війні, так і дають уявлення про загальні процеси, включаючи інформацію про формування частин, їх пересування на ті або інші ділянки фронтів, прізвища безпосередніх командирів і командувачів великих частин і з’єднань, іноді кількісний склад китайських формувань у той або інший часовий період, незворотні втрати китайських добровольців у конкретних військових операціях. З огляду на той факт, що здебільшого китайці російської мови не знали, то, за рідкісним винятком, відсутні письмові архівні матеріали, написані особисто ними. Практично всі анкети й заяви китайців, включаючи й покази свідків, записані відповідальними працівниками партизанських комісій. Тому географічні, хронологічні й іменні дані про учасників революційних подій потребують корегування з іншими документами і джерелами.

Усього оброблено 64 особисті справи колишніх китайських червоногвардійців і червоних партизанів, а також червоноармійців, які служили після закінчення Громадянської війни в правоохоронних органах. З них 33 справи розміщені в наступних фондах ДАДО: фонд Р–1100 “Сталінська міська комісія колишніх червоногвардійців і червоних партизанів м. Сталіно. 1931–1935 рр.”; фонд Р–1178 “Артемівська районна комісія колишніх червоногвардійців і червоних партизанів м. Артемівськ. 1928–1935 рр.”; фонд Р–1181 “Горлівська районна комісія колишніх червоногвардійців і червоних партизанів м. Горлівка. 1930–1935 рр.”; фонд Р–1215 “Маріупольська міська комісія червоногвардійців і червоних партизанів м. Маріуполь. 1929–1935 рр.”.

29 особистих справ містяться в таких фондах ДАЛО: фонд Р–373 “Керування Луганської окружної робітничо-селянської міліції й карного розшуку м. Луганськ. 1926–1929 рр.”; фонд Р–534 “Сорокінська районна комісія колишніх червоногвардійців і червоних партизанів с. Сорокіно. 1929–1935 рр.”; фонд Р–535 “Луганська міська комісія в справах колишніх червоногвардійців і червоних партизанів м. Луганськ. 1928–1935 рр.”; фонд Р–537 “Кадієвська міська секція червоногвардійців і червоних партизанів. 1929–1935 рр.”. Та 2 справи знаходяться у фонді Р–2232 “Миколаївська міська комісія колишніх червоногвардійців і червоних партизанів м. Миколаїв. 1929–1935 рр.” ДАМО.

У другій підгрупі першоджерел містяться всі інші архівні документи й ма-теріали.Донихвідносятьсяпаспортикитайськихгромадян,трудовіконтракти, документи різних відомств дореволюційного періоду, списки китайських робітників на підприємствах періоду Громадянської війни, накази, розпорядження, листування Центральної з підпорядкованими комісіями колишніх червоногвардійців і червоних партизанів, документи Союзу китайських робітників на Україні (1922–1925 р.), спогади учасників Громадянської війни тощо.

З усього розмаїття першоджерел другої підгрупи варто виділити 37 паспортів китайських громадян (ДАЛО, ф. Р–752 “Відділ Керування Луганського повітового виконавчого комітету Рад робочих, червоноармійських і селянських депутатів”, с. 150 “Китайські паспорти”) і 13 іменних трудових контрактів китайських робітників з адміністрацією Петро-Мар’євських і Варваропольских вугільних рудників Донецького басейну (ДАЛО, ф. Р–752, с. 151 “Трудові контракти”). Документи належать до 1916 р. й інформацію в них викладено китайською мовою.

Унікальними є документи Союзу китайських робітників на Україні періоду 1923 – 1924 рр. (ДАДО, ф. Р–819 “Спілка китайських робітників на Україні”). Фонд містить 7 справ зі Статутом Союзу, циркулярами, протоколами засідань Союзу, посвідченнями членів тощо. Вони дають уявлення про нормативно-правову базу перебування китайських громадян на території УРСР, умови праці на підприємствах, а також у правоохоронних органах УРСР у перші післявоєнні роки.

Важливим доповненням до першоджерел, що розкривають подальшу долю колишніх червоноармійців-китайців після закінчення війни, є документи фонду № 1 “Архівний фонд” Краснодонського ордена Дружби народів музею “Молода гвардія”.

Усього по другій підгрупі архівних першоджерел оброблені 96 справ з 26 фондів.

Важливим документальним й ілюстративним матеріалом є фотографії, у тому числі знімки документів з архівних фондів ДАЛО. Частина з них включена в “Додатки” до дисертації.

До другої групи джерел належать опубліковані документи й матеріали в різних збірниках, спеціалізованих наукових журналах. Більшість таких документів узято зі сховищ центральних й обласних державних архівів СРСР. Велика кількість використаних у дисертації документів зі збірників стосується загального характеру воєнних дій на Україні, формування інтернаціональних, у тому числі китайських, частин у ряді великих міст центральноєвропейсько-го регіону Росії, на Україні, у Туркестані. Найбільшу увагу заслуговують збірники, документи яких відносяться безпосередньо до періоду активних бойових дій. Це “Бойова співдружність робітників зарубіжних країн з народами Радянської Росії”, “Боротьба за владу рад у Донбасі”, “У вогні громадянської війни”, тритомне видання “Громадянська війна на Україні”, тритомне видання “З історії громадянської війни в СРСР”. Із джерел, що розкривають питання участі китайців у військах внутрішньої охорони, заслуговує на увагу збірник документів “Внутрішні війська Радянської республіки”.

Монографії й інші наукові видання, віднесенні до третьої групи джерел, можна умовно поділити на дві підгрупи. До першої відносяться роботи з історії Громадянської війни тих авторів, які безпосередньо приймали в ній участь. Насамперед, це роботи М. Какуріна, який прагнув, наскільки це було можливо в той час, до об’єктивного викладення фактів і їх аналізу, спираючись на широке коло публікацій як у СРСР, так і за кордоном. Докладно висвітлена тема організації перших червоногвардійських загонів на Україні в роботі Д. Ерде «Революція на Україні». З огляду на те, що вона видана в період активної українізації, увага в ній більше приділена питанням створення саме українських національних загонів і події в ній освітлені тільки до квітня 1918 р. Більш фундаментальні індивідуальні й колективні роботи істориків з теми участі іноземних громадян у революції в Радянській Росії, які складають другу підгрупу цих джерел, видані в період з 1959 по 1971 рр. і аналізуються у розділі “Історіографія проблеми”.

До четвертої групи джерел віднесені мемуари й спогади учасників і безпосередніх свідків тих подій. При вивченні мемуарної літератури враховувалося, що відомості, які містяться в них, потребують від дослідника перевірки, співвіднесення на принципі багатофакторності з думками авторів інших мемуарів, у тому числі представників різних політичних сил і конфліктуючих сторін того часу на Україні. Враховувалася соціальна спрямованість мемуарів, ступінь компетентності автора, політичні й особисті умови, що спонукали його до складання мемуарів. Важливим джерелом для розкриття теми є спогади самих китайців, акумульовані у збірнику “Дружба, скріплена кров’ю” під редакцією колишнього учасника Громадянської війни, кандидата історичних наук Лю Юнь-аня. До нього ввійшли спогади, записані зі слів учасників бойових дій журналістами й письменниками Китаю. Тому після перекладу спогадів на російську мову варто враховувати можливі географічні помилки.

У п’яту групу джерел включені історичні нариси, науково-популярні статті з тематичних збірників, короткі біографічні нариси про учасників Громадянської війни, довідкова й інша література. З робіт, безпосередньо присвячених участі китайців у Громадянській війні, варто виділити видану в 1959 р. брошуру колишнього червоноармійця Лю Юнь-аня “Люди інтернаціонального обов’язку”.

Публікації в періодичній пресі різних років згруповані в шосту групу джерел. Для розкриття теми даного дослідження становлять інтерес невеликі замітки революційного періоду й у перші післявоєнні роки в таких періодичних виданнях, як “Господарство Донбасу”, “Вісті” Луганської Ради робітничих і селянських депутатів, “Вісті” Юзовської Ради робітничих і солдатських депутатів, “Вісті” Старобільської Повітової Ради РК і КД, “Луганська правда” та інші.

Закінчуючи аналіз опублікованих і неопублікованих джерел, варто зазначити, що частина з них носить об’єктивний характер при викладі фактичного матеріалу, а частина – мемуари, спогади, публікації в пресі – носять тенденційний, оціночно-однобічний характер, обумовлений політичними й ідеологічними чинниками. Загалом наявний обсяг джерел, у тому числі тих, що використовуються вперше, складають необхідні передумови для значного розширення відомостей з теми дослідження й відповідно значного індивідуального внеску дисертанта в розробку даної проблематики.

Історіографія проблеми не є численною. Навпроти, вона представлена в основному роботами істориків радянського періоду, у тому числі частково українськими авторами (українською мовою).

Спеціальні роботи про участь іноземців, у тому числі й китайців, у революційних подіях на території колишньої Російської імперії були опубліковані тільки в обмежений період: з 1957 по 1971 рр. Були видані дві книги авторських колективів під керівництвом О. Манусевича “Інтернаціоналісти. Трудящі зарубіжних країн – учасники боротьби за владу Рад на Півдні й Сході Республіки” та “Інтернаціоналісти. Трудящі зарубіжних країн – учасники боротьби за владу Рад”, а також книги Л. Жарова, В. Устінова “Інтернаціональні частини в боях за владу Рад у роки іноземної інтервенції й громадянської війни в СРСР”, О. Хейфеца “Радянська Росія й суміжні країни Сходу в роки громадянської війни. (1918–1920)”, Л. Яковлєва “Дружба, породжена Жовтнем”. У всіх цих роботах увага приділена всім представникам іноземних країн, у тому числі й китайцям, і їхній участі у війні на всій території колишньої Російської імперії, у тому числі на Україні. Дві монографії були присвячені темі участі в Громадянській війні саме китайців, але вони також стосувалися всієї території колишньої Російської імперії. Це роботи – М. Попова “Вони боролися за владу Рад. Китайські добровольці на фронтах громадянської війни в Росії (1918–1922)” і Д. Лаппо, А. Мельчіна “Сторінки великої дружби: Участь китайських добровольців на фронтах громадянської війни в Радянській Росії (1918–1922)”. Інформація, що стосується України, викладена в них фрагментарно й безсистемно. Питання про причини й мотиви вступу китайців у формування Червоної армії в розрізі різних регіонів і різних етапів революційних подій, а також питання служби китайців в органах ЧК, особливих, загороджувальних і карних загонах не висвітлювалися зовсім з ідеологічних і політичних причин. Тому питання, яку ж конкретну роль зіграли китайці в Громадянську війну, і як вплинула їх участь у війні на загальний підсумок, у тому числі й на Україні, виявилися за рамками досліджень радянських істориків.

Українська історіографія в структурі історіографії радянського періоду по даній темі дуже нечисленна. В 1957 р. була опублікована стаття українського історика О. Ярошенка “Доля китайських червоногвардійців у боротьбі за владу Рад на Україні в 1917–1920 рр.”. Це єдина робота, що стосується участі китайців у Громадянській війні саме на Україні. Однак журнальний формат статті не дозволив розкрити тему більш повно. Деякі питання, що стосуються ролі, яку грали китайці на фронтах Громадянської війни на різних етапах, долі китайських інтернаціоналістів після війни й деякі інші виявилися не висвітленими. Деяких сторін теми автор не міг торкатися в силу діючих ідеологічних заборон. Дві інші статті українських істориків (В. Геми і Є. Скляренка “Доля трудящих зарубіжних країн у боротьбі російського й українського народів проти австро-німецької агресії в 1918 р.” та О. Зуєва “Інтернаціональні загони Червоної гвардії в боротьбі за встановлення Радянської влади на Україні”) торкаються даної теми лише частково.

Що стосується сучасної української історіографії, то в період незалежності з’явилися численні роботи саме по історії революційних подій 1917– 1921 рр., основна увага яких зосереджена на питаннях державотворення та боротьбі за незалежність України. Однак у жодній з них проблема даного дослідження навіть не зачіпається.

Історіографія китайських авторів по даній проблемі представлена тільки роботами, опублікованими ще в СРСР. Частково цьому приділена увага в роботі Пин Міна “Історія китайсько-радянської дружби”. Але оскільки вона видана ще в 1959 р., участь китайців у Громадянській війні в Радянській Росії показана коротко, а подіям на Україні взагалі не приділена увага.

Для з’ясування причин обмеженого висвітлення теми участі китайців у Громадянській війні на території колишньої Російської імперії в китайській історіографії заслуговує на увагу робота Ван Міна “Піввіку КПК і зрадництво Мао Цзедуна”, видана в Москві в 1979 р. В ній колишній член ЦК КПК в 1931–1969 рр. пояснив причини замовчування в Китаї теми російської революції в 30-рр. і в період активної діяльності Мао Цзедуна. Зокрема, Ван Мін відзначав, що розробка теми російської революції стала закритою в китайській історіографії з політичних причин, обумовлених проведенням Мао Цзедуном так званої “кампанії по впорядкуванню стилю”. Результатом кампанії стало замовчування всього, що було пов’язане з російською революцією й Громадянською війною, перших роках існування радянської влади й, природно, про участь у цих подіях колишніх китайських громадян.

У сучасній російській історіографії дуже широко вивчаються питання історії міждержавних відносин, міграції китайських громадян на територію Російської імперії й Російської Федерації в ХХ сторіччі. Фундаментальні роботи таких істориків, як О.Г. Ларін, В.Л. Ларін, В.Г. Дацишен й інші, здебільшого присвячені саме питанням міграції, змішаним шлюбам, етнокультурним зв’язкам. Питання ж участі китайців у Громадянській війні, у тому числі на території України, висвітлюються в роботах зазначених істориків частково, зокрема, знайшли своє відображення в статті О. Ларіна “Червоноармійці з Піднебесної”. Новизна цієї статті полягає в тому, що О. Ларін уперше вводить в обіг архівні документи й матеріали іноземного відомства Російської імперії та РРФСР, які були раніше не відомі. Окремих робіт з участі китайців у Громадянській війні на території України в сучасній російській історіографії наразі немає.

Таким чином, аналіз джерельної бази й історіографії проблеми переконує в необхідності подальшої розробки й вивчення проблеми. Наявність документальних матеріалів, у тому числі й неопублікованих, створює реальну можливість вирішення окреслених у дослідженні завдань.

У другому розділі “Причини й мотиви участі китайських мігрантів у революційних подіях 1917–1921 рр.” окреслюються причини міграції китайців на територію Російської імперії, у тому числі на Україну, умови праці, причини та мотиви їхнього вступу в інтернаціональні формування Червоної армії в окремі етапи революційних подій на Україні.

Головні причини міграції китайців напередодні Першої світової війни з Китаю в інші держави були пов’язані зі скрутним соціально-економічним становищем на батьківщині, як наслідок колоніального понівечення її з боку імперіалістичних держав світу. На початку ХХ століття сотні тисяч китайців шукали кращої долі за межами своєї країни. Шляхом відхідництва вони по одинці та цілими родинами приїздили у розвинені промислові регіони Російської імперії, у тому числі й на Україну. Надалі у зв’язку з браком робочої сили в економіці Російської імперії в період ведення активних воєнних дій у Першій світовій війні та на ґрунті домовленостей урядів Росії й Китаю було завезено на російські підприємства від 200 до 300 тис. китайських громадян як тимчасова робоча сила. На території України китайські робітники широко використовувались у вугільній промисловості та в інженерно-будівельних військах у прифронтовій смузі Південно-Західного та Румунського фронтів.

Обіцяні на словах та в укладених угодах сприятливі для китайських громадян умови праці та її оплати в дійсності виявилися набагато гіршими, особливо в інженерно-будівельних військах та на лісопереробних підприємствах, що спонукало їх до різноманітних форм протесту вже в період 1916– 1917 рр. З настанням Лютневої революції 1917 р. стан китайських робітників суттєво не поліпшився, водночас погіршились економічні та фінансові умови на підприємствах. Опинившись у скрутному фінансово-економічному становищі та без грошей на зворотну дорогу, китайці з початком військового громадянського конфлікту вимушені були шукати прийнятний для себе вихід. Саме під впливом більшовицької агітації вони поступово були втягнені в цей конфлікт на боці однієї з сторін на умовах повного матеріально-фінансового забезпечення. Цьому спонукало байдуже ставлення до проблем мігрантів з боку тимчасового уряду Росії та, зокрема, Центральної ради на Україні.

Основні мотиви вступу китайців до червоногвардійських та червоноармійських інтернаціональних формувань у період 1917–1921 рр. були пов’язані з жагою відстояти своє життя зі зброєю в руках, не вмерти від голоду і розстрілів воюючих сторін у чужій країні. Одним з мотивів підтримки саме більшовиків з боку китайських мігрантів була обіцянка перших підтримати других у здійсненні революції у Китаї.

Важливою обставиною є те, що типові причини та мотиви спонукали китайців масово вступити до лав Червоної армії на теренах всієї колишньої Російської імперії, що пояснює їх безапеляційну згоду воювати за радянську владу у всіх куточках колишньої імперії, у тому числі й на Україні.

У третьому розділі “Роль китайських формувань у складі Червоної армії в революційних подіях на території України”, який складається з трьох підрозділів, аналізуються організаційні, правові, військові засади формування різних за призначенням китайських підрозділів та їх практичні дії у період революційних подій на Україні.

На першому, червоногвардійському етапі китайські червоногвардійські загони на протязі 1917 р. були сформовані при підприємствах та радах. Цей процес був обумовлений необхідністю захисту соціально-економічних інтересів китайців і захисту правопорядку на підприємствах та в робітничих селищах. Вступ до таких не чисельних загонів був суто добровільний. У період румунської окупації Бессарабії, а згодом австро-німецької України, чисельність червоногвардійських загонів з китайців різко зросла, що було обумовлено фактами їх розстрілу та побиттям як з боку румунів, так і представників інших збройних формувань. На більш як 30 тисяч відступивших за межі України усіх військ у квітні 1918 р. приходилося понад 5 000 китайських червоногвардійців. Це була помітна, чисельна гвардія. Але крім оцінок, що китайці зарекомендували себе сумлінними, дисциплінованими бійцями, ніяких особливих – якісно-порівняльних характеристик – з боку червоного командування чи інших свідків тих подій немає.

Червонопартизанський етап характеризується участю китайців у партизанських загонах та більшовицькому підпіллі на територіях, тимчасово зайнятих військами противників Червоної армії. Взагалі документів про участь китайців у червонопартизанському етапі доволі мало, тому якісну та кількісну оцінку давати дуже складно. Але слід зауважити, що восени 1918 р. кількість китайців у більшовицькому підпіллі настільки зросла, що викликала адекватні дії з боку уряду гетьмана П. Скоропадського. 16 жовтня департамент державної охорони гетьманського уряду дав усім губернським старостам телеграму, у якій сповіщав, що більшовики ведуть серед китайців велику агітаційну роботу, використовують їх для збору відомостей, готують їх до “активного виступу в разі збройного повстання”. Департамент пропонував негайно заарештувати усіх китайців, що підозрювалися у зв’язках з більшовиками. Арешти, погрози та побиття китайців зі збоку різних конфліктуючих сторін на Україні, зокрема, за їх участь у Червоній гвардії та відмову вступати до лав інших армій, аніж Червона, призвели до участі їх спочатку у підпіллі, а згодом до другої масової черги вступу до лав Червоної армії.

Самим насиченим, як свідчать різноманітні джерела, виявився червоноармійський етап участі китайців у революційних подіях 1919–1921 рр. на території України. Аналіз подій здійснювався як у сфері діючої армії на передовій, так і функціонування внутрішнього фронту за завоювання та встановлення радянської влади в тилу. Формування китайських частин у цей період здійснювалось за національним принципом, але не більш як окремими батальйонами (за винятком декількох випадків), які потім передавались до складу звичайних або інтернаціональних полків. Тому чисельність китайських рот та батальйонів залежала від наявності бажаючих вступити до лав Червоної армії в тих чи інших обставинах, і могла відрізнятись від номінальної чисельності інших відповідних частин.

Всього в 1919–1921 рр. на території України в складі каральних, загороджувальних, особливих загонів спеціального призначення, інших окремих та змішаних інтернаціональних формувань Червоної армії перебувало понад 16 тисяч китайських вояків, понад 9 тисяч з яких було перекинуто на Україну з інших регіонів колишньої Російської імперії.

У цей період китайці виявилися самими надійними військами. Їх вигідно відрізняли від місцевих селян-червоноармійців на Україні такі риси: висока дисциплінованість; сильна національно-корпоративна, монолітна зв’язаність у воєнних формуваннях; згода і рішучість вирушати на всі ділянки фронтів, куди їх перекидало червоне командування, у тому числі з усіх куточків і в межах колишньої Російської імперії; безкомпромісність; не схильність вести перемовини з представниками протиборчих сторін та морально розкладених колишніх червоноармійських частин, у тому числі з приводу незнання російської та української мов; самовіддача та самопожертвування в умовах безальтернативності воєнних обставин; рішучість битися до кінця під загрозою неминучою смерті у разі потрапляння у полон; відсутність мотивів до дезертирства з діючої армії; відсутність мотивів до особистого збагачення шляхом пограбувань та мародерства; непохитність в намірах та жага перенести революцію з території Росії в Китай тощо.

Однією з якісних оцінок китайців-червоноармійців, яку визнали усі представники протиборчих сторін на Україні, є така: червоне командування вважало, що самими надійними військами є такі, що складалися або якими командували “китайці, латиші та мадяри”.

У дисертації також розглянуті особливості демобілізації китайців з лав Червоної армії та їх роль у повоєнний період з огляду на великий потенціал активності колишніх червоноармійців.

У висновках підбито підсумки дисертаційного дослідження.

Завезені до Росії китайці під час Першої світової війни як тимчасова робоча сила виявилися в період революційних подій 1917 р. нікому не потрібними. Вони не змогли себе забезпечити ані прожитковими коштами, ані коштами на зворотну дорогу до Китаю. Тому поступово були втягнуті до протестного, а потім до революційного руху, вимушені були на протязі 1917 р. взяти участь у складі робітничих комітетів на підприємствах і перших червоногвардійських дружинах з охорони правопорядку на шахтах та заводах. В умовах військових дій, окупації України австро-німецькими військами китайці вимушені були шукати собі прийнятний вихід зі скрутного становища. Під впливом більшовицької агітації вони поступово вступали до лав Червоної гвардії, червоних партизанів, Червоної армії.

Різке погіршення соціально-економічних умов китайських мігрантів з настанням Лютневої революції та початком Громадянської війни в Росії співпало з процесом погіршення соціально-економічного становища громадян колишньої Російської імперії, що сприяло більшовикам на цьому ґрунті суттєво розширити соціальну базу своїх прихильників як за рахунок перших, так і за рахунок других. При цьому до лав інтернаціональних та інших частин Червоної армії було втягнуто біля 300 тисяч іноземців. Зокрема, окрім китайців, за владу рад, у тому числі на Україні, боролися угорці, румуни, німці, поляки, фіни, чехи, корейці, перси та інші.

Аналіз різноманітних джерел виявив чисельний та якісний склад китайських та змішаних інтернаціональних формувань того часу на території України. Загалом у період у революційних подій 1917–1921 рр. на території України прийняли участь у складі червоногвардійських та червоноармійських частин понад 21 тисяча китайців, що в цілому говорить про масовий характер цієї участі. У дисертації також встановлено перелік військових формувань, у яких китайці служили окремо або разом з червоноармійцями інших національностей у період революційних подій на Україні. У додатках до дисертації викладено перелік таких частин, до якого ввійшли 25 дивізій, 11 бригад, 45 полків, 26 батальйонів, 4 ескадрони, 3 бронепоїзди, 14 рот, 21 загін (червоногвардійські, особливі, загороджувальні тощо).

Було встановлено, що і у період ведення бойових дій на передовій, і у період утримання радянської влади в тилу китайці на рівні з іншими інтернаціональними формуваннями були найкращими, надійними, безкомпромісними, боєздатними військами, що забезпечило перемогу радянській владі в конкретних регіонах, у конкретні часи, у тих чи інших ключових подіях.

Це дозволило дисертанту зробити наступний висновок, виходячи із заявленої мети дослідження: участь китайців у революційних подіях 1917– 1921 рр. на території України на боці Червоної армії суттєво вплинула на перебіг конкретних подій, а також мала суттєвий вплив у контексті участі представників інших інтернаціональних формувань на загальний підсумок Громадянської війни на території України щодо встановлення саме влади більшовиків.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Наукові публікації та монографії:

1 Карпенко М.М. Китайські добровольці у складі Червоної армії: фінансово-матеріальний аспект // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. – Вип. 15. – С. 100–106.

2 Карпенко М.М. Китайські інтернаціональні частини у складі Українського фронту (1919 р.) // Вісник СНУ ім. В. Даля. – Луганськ, 2007. – № 2.2. – С. 71–75.

3 Карпенко Н.М. Китайские добровольцы в революционных событиях на территории Украины (октябрь 1917 – апрель 1918 гг.) // Сходознавство. – Київ, 2007. – № 38. – С. 68–76.

4 Карпенко Н.М. “Китайский легион”. Участие китайцев в революционных событиях на территории Украины (1917–1921 гг.). – Луганск: Альма-матер, 2007. – 392 с.

Матеріали конференцій:

1 Карпенко Н.М. Участие мигрантов из Китая в красногвардейских формированиях на территории Донбасса (1917–1918 гг.) // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин: Статті і матеріали. – Вип. 3 / Під ред. М.С. Бур’яна та І.В. Грицьких. – Луганськ: Альма-матер, 2007. – С. 64–67.

2 Карпенко Н. Миграция китайских граждан на территорию Российской империи накануне и в период Первой мировой войны и условия их труда на предприятиях // Дні науки історичного факультету – 2007: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції: матеріали доповідей та виступів / під загальною редакцією д.і.н., професора Б.М. Гончара. – Вип. 1. Секція: нова та новітня історія зарубіжних країн. – Київ, 2007. – С. 34–36.

Карпенко М.М. Участь китайців у революційних подіях на території України (1917–1921 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України. – Київ, 2008.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню проблеми участі китайців у революційних подіях 1917–1921 рр. на території України та їх ролі в цих подіях.

На основі широкого кола архівних джерел, опублікованих матеріалів періоду Громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії (збірники документів, мемуари, спогади, дослідження істориків, публікації в періодичних виданнях того часу) розкриваються особливості історичних процесів,