Київський національний університет внутрішніх справ

Мацьків Галина Ярославівна

УДК 343.126

Кримінально-процесуальні строки при застосуванні заходів процесуального примусу

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор

Коваленко Євген Георгійович

Київський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут підготовки кадрів кримінальної міліції,

професор кафедри кримінально-процесуальної діяльності

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент

Погорецький Микола Анатолійович,

Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України,

перший заступник керівника, м. Київ

кандидат юридичних наук, доцент

Ляш Андрій Олексійович,

Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. академіка С.Дем’янчука,

завідувач кафедри кримінального права та правосуддя (м. Рівне)

Захист відбудеться “28” березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ- 35, пл. Солом’янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ-35, пл. Солом’янська, 1)

Автореферат розісланий “23” лютого 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах розбудови правової держави пріоритетним напрямком діяльності правоохоронних органів є захист прав і законних інтересів особи, адже, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Важливими засобами, за допомогою яких можна регулювати процес судочинства в державі, є встановлені у нормативних актах кримінально-процесуальні строки.

Дія права у всіх сферах життєдіяльності нероздільно пов’язана із примусом. Кримінально-процесуальний примус залишається ефективним інструментом боротьби зі злочинністю. Необхідність застосування примусових заходів виникає на різних стадіях процесу, на будь-якому його етапі. Примус також відіграє значну роль у прискоренні провадження у будь-якій кримінальній справі, його своєчасному та якісному завершенню.

Заходи процесуального примусу обмежують передбачені Конституцією України права і свободи людини, а тому підозрюваний, обвинувачений, підсудний та засуджений зацікавлені у тому, щоб обмеження їх прав та свобод заходами процесуального примусу були якнайменш тривалими. Отже, тривалість заходів процесуального примусу відіграє важливу роль в сучасному кримінальному судочинстві. Наявність проблеми врегулювання кримінально-процесуальних строків при застосуванні заходів процесуального примусу вимагає наукового узагальнення практики застосування чинного кримінально-процесуального законодавства України, з’ясування можливостей підвищення їх ефективності.

У той же час такі обставини як нечіткість та недостатність врегулювання тривалості кримінально-процесуальних строків при застосуванні заходів процесуального примусу в законодавстві України, спричинює створення труднощів у процесі кримінально-процесуальної діяльності, порушення прав, свобод та законних інтересів особи, та зумовлює необхідність подальшого спеціального теоретичного і практичного наукового дослідження даної проблеми.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці таких відомих вчених як: Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.І. Бояров, Т.В. Варфоломєєва, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, Є.Г. Коваленко, В.С. Ковальський, О.Н. Колесніченко, В.Е. Коновалова, М.В. Костицький, В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лук’янчиков, П.А. Лупинська, А.О. Ляш, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, М.А. Погорецький, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, Л.Д. Удалова, І.Я. Фойницький, В.П. Шибіко, О.Г. Шило, М.Є. Шумило та інші.

У юридичній літературі досить велика кількість праць, автори яких розкривали питання, пов’язані із кримінально-процесуальними строками, однак, виключно даній проблематиці присвячена досить незначна кількість досліджень. Серед них слід назвати публікації Л.М. Васильєва, А.П. Гуляєва,

С.О. Заїки, В.Г. Клочкова, Є.Г. Коваленка, Т.Л. Корепанової, О.М. Ларіна, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, В.В. Рожнової, В.Т. Томіна, С.Б. Фоміна, Г.В. Юркової, Р.Х. Якупова та інших.

Вибір теми дисертації визначений низкою обставин, серед яких доцільно зазначити важливу роль кримінально-процесуальних строків при застосуванні заходів процесуального примусу і, - насамперед у забезпеченні прав та законних інтересів осіб, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності, а також пов’язаний із необхідністю узагальнення сучасних знань про строки у кримінальному процесі, визначенням основних напрямків удосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині встановлення оптимальних строків при реалізації заходів процесуального примусу.

Необхідність подальшого дослідження проблеми правової регламентації та дотримання кримінально-процесуальних строків при застосуванні заходів процесуального примусу обумовлюється також і тим, що удосконалення кримінально-процесуальних норм постійно триває, адже, враховуються нові напрацювання, виявляються нові недоліки, вирішуються все нові й нові питання, які періодично постають перед кримінальним судочинством у складних сучасних умовах боротьби зі злочинністю.

Вищевикладені чинники зумовлюють актуальність теми, її наукову і практичну значущість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації має важливе значення у правозастосовчій практиці органів дізнання та досудового слідства, в науці кримінально-процесуального права; узгоджується з Планом заходів щодо реалізації Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, на 2005-2006 рр., затвердженого розпорядженням Кабінету міністрів України від 20.04.2005 р. № 110/р., положеннями проекту програми “Україна – 2010”, затвердженого постановою президії НАН України від 13.01.1999 р. № 1.

Дослідження проведене згідно тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002-2009 роки, затверджена наказами МВС України “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” від 30 червня 2002 року № 635 та “Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” від 05 липня 2004 року № 755.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 1 від 27 січня 2004 року), схвалена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України (перелік № 9, поз. 627) та виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри кримінально-процесуальної діяльності Навчально-наукового інституту підготовки кадрів кримінальної міліції Київського національного університету внутрішніх справ України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у розробці науково-практичних рекомендацій, спрямованих на встановлення оптимальних строків при реалізації заходів процесуального примусу, вдосконалення їх правової регламентації та практики застосування, що спрямовано на підвищення ефективності кримінального судочинства, забезпечення прав і законних інтересів осіб, які беруть в ньому участь.

Для досягнення цієї мети у процесі дослідження ставилися такі основні завдання:

- проаналізувати й узагальнити різні наукові позиції, висловлені науковцями з приводу поняття кримінально-процесуальних строків;

- розглянути кримінально-процесуальні строки при застосуванні заходів процесуального примусу;

- з’ясувати стан дотримання кримінально-процесуальних строків при застосуванні заходів процесуального примусу в практичній діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

- виявити проблеми та інші недоліки правової регламентації кримінально-процесуальних строків при реалізації заходів процесуального примусу, розробити пропозицію щодо їх подолання;

- внести пропозиції щодо вдосконалення у кримінально-процесуальному законодавстві України правового регулювання строків та їх обчислення при застосуванні заходів процесуального примусу, що мають найбільший інтерес у теоретичному і практичному плані, та які б гарантували захист прав та законних інтересів суб’єктів кримінального процесу.

Об’єктом дослідження є комплекс правовідносин, які виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності у процесі реалізації правових норм, що регламентують строки при застосуванні заходів процесуального примусу в кримінальному судочинстві України.

Предметом дослідження є правова регламентація, практика обчислення та дотримання строків при застосуванні заходів процесуального примусу у кримінальному процесі України.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета.

Історичний метод використовувався для дослідження “часу” та “строку” як загального поняття, так і в кримінальному процесі України. Метод системного аналізу дав можливість проаналізувати стан сучасного кримінального процесу, законодавчі та нормативні акти, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених щодо обчислення кримінально-процесуальних строків та вдосконалення їх регламентації. До порівняльно-правового методу необхідно було звернутися для порівняльного аналізу окремих положень КПК України та кримінально-процесуального законодавства деяких зарубіжних країн з метою визначення оптимальної тривалості існуючих строків та для аргументації необхідності встановлення нових кримінально-процесуальних строків при реалізації заходів процесуального примусу. Для конкретного аналізу окремих процесуальних і слідчих дій, в тому числі щодо застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, використовувався системно-структурний метод. Крім цього, застосовувалися соціологічні методи (анкетування) – для вивчення поглядів осіб, які провадять дізнання, слідчих, прокурорів, суддів з питань, що досліджувалися, а також статистичні методи – для узагальнення результатів вивчення матеріалів кримінальних справ, та даних анкетування. Перелічені методи використовувались у взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність та репрезентативність отриманих наукових результатів.

Нормативною базою дослідження cтали міжнародні нормативно-правові акти, які стосуються кримінального судочинства; Конституція України; Закони України; постанови Пленуму Верховного Суду України; законодавство інших країн (Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччини, Франції); кримінально-процесуальне законодавство СРСР, а також відомчі нормативні акти МВС України.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 264 кримінальних справ та 93 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи, рішення в яких прийнято співробітниками МВС та прокуратури Львівської, Тернопільської та Київської областей за період 2002-2006 роки; дані, отримані під час опитування за спеціальною розробленою анкетою 602 респондентів, у тому числі: 112 слідчих системи МВС, 98 слідчих органів прокуратури, 105 співробітників органів дізнання, 110 оперативних працівників, 76 працівників приймальників-розподільників, 101 суддя; а також аналітичні та статистичні матеріали МВС України, Верховного Суду України, апеляційних судів різних областей України за 2002-2006 роки, результати узагальнення слідчої та судової практики.

При підготовці дисертації використовувався власний досвід дисертанта на посаді оперуповноваженого та старшого оперуповноваженого Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає у тому, що за характером та змістом розглянутих питань дана дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, в якому комплексно і цілісно розглянуті основні питання кримінально-процесуальних строків при застосуванні заходів процесуального примусу. Дослідження проведене в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи, розробки нового КПК України та орієнтації національного судочинства на європейські стандарти.

В дисертації на основі використання здобутків вітчизняних та зарубіжних вчених, дослідження кримінальних справ, узагальнення даних проведеного анкетування, та з урахуванням положень чинного кримінально-процесуального законодавства України, сформульовано ряд нових положень та висновків, важливих для теорії та практики кримінального процесу. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:

вперше:

· пропонується передбачити в розділі 24 КПК України норму під назвою: “Строки судового розгляду”, де обмежити строк розгляду справи судом, в якій підсудний перебуває під вартою – не більше двох місяців з моменту призначення справи для розгляду і до моменту проголошення вироку, а у особливо складних справах – із можливістю продовження головою апеляційного суду відповідною мотивованою постановою до шести місяців”;

· обґрунтовано точку зору щодо зміни п. 6 ч. 1 ст. 227 КПК України з тим, щоб слідчий без погодження з прокурором звертався відразу до суду з клопотанням про проведення обшуку, примусової виїмки із житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку;

· запропоновано доповнити зміни до ч. 2 ст. 165-2 КПК України, в якій встановити розгляд прокурором подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на протязі двохгодинного строку;

удосконалено:

· поняття кримінально-процесуального строку в контексті реалізації прав і законних інтересів учасників процесу;

· зміст ст. 97 КПК України щодо збільшення строків розгляду заяв та повідомлень про злочини;

· порядок подання клопотань органу дізнання, слідчого чи прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до суду для розгляду не пізніше як за 4 години до закінчення 72-годинного строку затримання;

· наукову точку зору відповідно до якої пропонується в ч. 2 ст. 205 КПК України встановити добовий строк подання апеляції на ухвалу суду чи постанову судді про призначення судово-психіатричної експертизи, яка зупинятиме їх виконання.

· зміст ст. 154-1 КПК України, в якій пропонується визначити чіткий строк внесення застави – 3 доби;

набуло подальшого розвитку:

· обґрунтування тези про доповнення ст. 165-2 КПК України щодо негайного звільнення затриманої особи, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення судді (суду) про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;

· наукова позиція, в якій обґрунтовано складати протокол про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину згідно ст. ст. 106, 115 КПК України негайно після фактичного затримання, а в разі необхідності встановлення особи – не пізніше трьох години з моменту фактичного затримання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й викладені в роботі висновки і пропозиції є внеском у розвиток теорії та практики кримінально-процесуального права, які можуть бути використані:

· у науково-дослідній сфері – теоретичні положення та висновки, сформульовані у дисертації, можуть стати підґрунтям для подальших наукових розробок і сприятимуть подальшому дослідженню проблем кримінально-процесуальних строків при застосуванні заходів процесуального примусу в діяльності органів дізнання, досудового та судового слідства;

· у правотворчій діяльності – для удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та під час роботи над проектом нового КПК України, інших нормативних та відомчих актів. Основні положення й висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя (лист № 46/40 ВР від 04 грудня 2006 року);

· у практичній діяльності органів дізнання, досудового слідства та суду – для вдосконалення норм, які регулюють кримінально-процесуальні строки при застосуванні заходів процесуального примусу (акт впровадження Головного слідчого управління МВС України у Львівській області від 04 квітня 2007 року № 1342 та акт впровадження в практичну діяльність Головного слідчого управління МВС України в Київській області від 12 лютого 2008 року № 14/473);

· у навчальному процесі під час вивчення курсу “Кримінальний процес України” з наступних тем: “Обчислення строків та судові витрати”, “Загальні умови досудового слідства”, “Провадження слідчих дій”, “Запобіжні заходи у кримінальному процесі”, “Судовий розгляд” (акт впровадження наукових розробок у Київському національному університеті внутрішніх справ від 16 квітня 2007 року).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри кримінально-процесуальної діяльності Навчально-наукового інституту підготовки кадрів кримінальної міліції Київського національного університету внутрішніх справ та кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвяченій п’ятій річниці Навчально-наукового інституту управління НАВСУ “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (квітень 2005 р., м. Київ); на міжнародній курсантсько-студентській наукової конференції “Механізм правового регулювання у правоохоронній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (листопад 2005 р., м. Львів); на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвяченій створенню Академії управління МВС “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (квітень 2006 р., м. Київ); та на міжнародній науково-практичній конференції “Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве” (22-23 червня 2006 р., м. Київ) .

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у шести статтях у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, а також оприлюднені на чотирьох науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, із яких основного тексту 179 сторінок, додатки вміщено на 20 сторінках, список використаних джерел на 26 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; основні завдання, методи, об’єкт і предмет дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дослідження; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також охарактеризовано структуру й обсяг роботи.

Розділ 1. “Поняття кримінально-процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Кримінально-процесуальні строки: поняття, значення та зміст” розкривається поняття “час” у філософському та історичному контекстах, оскільки питання про строки є, по суті, питанням про рух кримінального процесу в часі. Час, необхідний для реалізації кримінально-процесуальних норм і кримінально-процесуальної діяльності, яку здійснюють суб’єкти процесу як носії визначених прав та обов’язків, в силу специфічного змісту перетворюється в правову категорію – кримінально-процесуальний строк.

Процесуальний строк – це необхідний організаційний захід, що забезпечує оперативність і ефективність розслідування злочинів, а також судового розгляду кримінальних справ. Забезпечуючи швидкість процесу, що є необхідною умовою успішного розкриття кожного злочину, встановлені строки сприяють створенню обстановки невідворотності викриття і покарання кожного винного, і тим самим здійснюють попереджувальний та виховний вплив на осіб, які схильні до вчинення злочинів.

Іманентною властивістю кримінально-процесуальних строків є обов’язковість їх дотримання, адже це необхідна умова того, щоб відповідна процесуальна дія мала юридичний ефект. Законодавче регулювання тривалості судочинства може бути ефективним тільки тоді, коли встановлені законом строки відповідають витратам часу, необхідних для виконання слідчих або процесуальних дій та прийняття відповідних процесуальних рішень.

Кримінально-процесуальні строки покликані забезпечувати досягнення завдань кримінального судочинства в кожній конкретній справі і водночас охорону прав і законних інтересів суб’єктів процесу, які беруть участь в кримінально-процесуальних відносинах. Адже без наявності встановлених кримінально-процесуальних законом строків, без їх належного дотримання, виникатиме безліч порушень прав та законних інтересів особи, які усунути і поновити дуже складно, а іноді неможливо.

Отже, на наш погляд, кримінально-процесуальний строк – це різновид правових засобів, врегульований кримінально-процесуальним законом та відомчими підзаконними нормативними актами або рішенням уповноваженого органу момент чи період часу, що становить гарантію реалізації права та виконання обов’язку суб’єкта кримінально-процесуальних відносин, спрямований на забезпечення досягнення в кожній кримінальній справі завдань кримінального судочинства.

У підрозділі 1.2. “Строки як гарантії прав та законних інтересів учасників процесу” аналізуються погляди різних вчених щодо проблеми місця кримінально-процесуального строку в системі процесуальних гарантій. Автор підкреслює, що виконання вимог закону про дотримання кримінально-процесуальних строків виключає можливість порушення прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у процесі. Аналіз процесуальних строків з урахуванням їх безпосередньої спрямованості дає підстави розглядати їх як такі, що забезпечують захист прав та свобод особи (не залежно від її правового статусу), та які забезпечують захист прав та свобод окремих учасників процесу.

Дисертант аналізує проблему теоретичного та практичного спектру визначення моменту встановлення особи, яка скоїла злочин, обґрунтовує пропозицію про визначення моменту винесення постанови про притягнення особи як підозрюваного – моментом встановлення особи, яка скоїла злочин. Такі зміни автор пропонує доповнити до ст. 108 КПК України та законодавчого закріплення постанови про притягнення особи як підозрюваного – в ст. 43-1 КПК України.

Висвітлюється проблема щодо визначення в практичній діяльності моменту роз’яснення обвинуваченому його процесуальних прав, пропонується роз’яснювати такі права до моменту винесення постанови про пред’явлення обвинувачення.

Розкривається проблема своєчасності пред’явлення обвинувачення та пропонується допитувати обвинуваченого негайно після його явки чи приводу і у всякому разі не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення. Проте, для реалізації гарантій захисту прав обвинуваченому, в разі заявлення ним клопотань про надання часу для зрозуміння сутності обвинувачення та доказів, на яких воно основане, слідчий повинен задовольнити таке клопотання та надати термін 24 години, після чого відразу проводити допит.

Розглядається питання щодо ознайомлення обвинуваченого чи підсудного та його захисника з матеріалами справи. Дисертантом обґрунтовується пропозиція врахувати практику Російської Федерації та скасувати інститут ознайомлення з матеріалами справ на стадіях судового розгляду кримінальних справ, що не обмежуватиме права підсудного.

Не знайшло відображення ні у чинному КПК України, ні у його проекті останнє речення ч. 2 ст. 29 Конституції України, згідно якої “затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення судді (суду) про тримання під вартою”, тому в ст. 165-2 КПК України необхідно вказати на таку вимогу.

У підрозділі 1.3. “Строки як гарантії швидкого провадження процесуальних дій” висвітлюється поняття “швидкість” у кримінальному процесі, що є необхідною передумовою успішного розкриття злочину.

На підставі аналізу літератури, та враховуючи численні проблемні питання в практичній діяльності ОВС та власний практичний досвід, автор обґрунтовує потребу узаконити проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи та збільшення тривалості строків розгляду заяв, повідомлень та інших відомостей – до 5 діб, при необхідності перевірки заяви – не більше 15 діб (шляхом відібрання пояснень від окремих громадян, посадових осіб, витребуванням необхідних документів та матеріалів), а у виняткових випадках, коли під час перевірки заяви чи повідомлення необхідне використання спеціальних знань, шляхом призначення криміналістичних, судово-медичних та інших експертиз – не більше 30 днів. Такий висновок ґрунтується і на результатах проведеного анкетування, при якому 73 % анкетованих респондентів висловились за внесення такого роду змін до кримінально-процесуального законодавства України.

Крім того, дисертант пропонує доповнити норму в КПК України, яка б зобов’язувала окремих громадян, посадових осіб, підприємства та організації негайно видавати необхідні документи за запитом, а в разі неможливості – протягом 48 годин після отримання запиту.

В підрозділі звертається увага на проблеми обчислення та дотримання строків судово-психіатричної експертизи та, з метою недопущення порушень прав та свободи особи, пропонується встановити добовий строк подання апеляції на постанову судді або ухвалу суду про призначення судово-психіатричної експертизи, що зупинятиме їх виконання.

Дисертантом звернена увага на проблеми обчислення та причини недотримання строків судового розгляду кримінальних справ, що порушує одне із основних завдань кримінального судочинства: охорону прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також швидке і повне розкриття злочинів. Автор дійшов до висновку, що невиправдане затягування розгляду судами кримінальних справ набуло загрозливого характеру та суттєво порушує права та свободи осіб, які беруть участь в кримінальному процесі.

Розділ 2. “Кримінально-процесуальні строки при застосуванні заходів процесуального примусу” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Правова суть поняття “заходи процесуального примусу” з’ясовуються позиції російських, радянських та вітчизняних вчених щодо визначення заходів процесуального примусу та їх класифікація, на основі чого розкривається їх суть, значення, наводяться характерні властивості, якими вони наділені.

У підрозділі 2.2. “Прокурорський нагляд за додержанням строків реалізації заходів процесуального примусу” розглядається роль прокурора при обранні та дотриманні строків при застосуванні запобіжних заходів та деяких заходів процесуального примусу.

Звертається особлива увага на роль прокурора при перевірці строків затримання, причини їх недотримання та необхідність негайного звільнення затриманого в разі порушення цих строків.

Враховуючи поширені порушення строків органами дізнання та слідчими у практичній діяльності, прокурору необхідно звертати увагу на відповідність вказаного в протоколі часу затримання фактичному початку його застосування, слідкувати за своєчасністю повідомлення йому та близьким родичам про здійснене затримання, а при вирішенні питань про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого – в кожному конкретному випадку враховувати час, необхідний для виконання вимог ст.ст. 217-220 КПК України.

Для врегулювання порядку проведення виїмки здобувач пропонує в разі відмови осіб видати конкретні предмети чи документи, які знаходяться в певної особи чи в певному місці, дозволити слідчому відразу проводити виїмку примусово, не витрачаючи часу на отримання дозволу суду.

Дисертантом обґрунтовується необхідність доповнення до ст. 154-1 КПК України частину норми, яка б зобов’язувала підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, (відносно яких органами дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом обрано запобіжний захід у вигляді застави), іншими фізичними чи юридичними особами у 3-денний строк вносити на депозит органу досудового розслідування чи суду встановлену суму грошей або передавати інші матеріальні цінності.

З метою меншої вірогідності витоку інформації, знищення доказів, необхідних для встановлення істини в кримінальній справі, та враховуючи проведене анкетування, де 61 % анкетованих респондентів висловили думку про направлення відповідного подання слідчого про проведення заходів процесуального примусу відразу до суду, дисертантом пропонується, щоб слідчий без санкціонування відповідним прокурором звертався відразу до суду з клопотанням про проведення огляду, обшуку, примусової виїмки із житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку.

У підрозділі 2.3. “Теоретичні та практичні питання щодо строків затримання як тимчасового запобіжного заходу” акцентується увага на проблеми обчислення та дотримання строків затримання. Автор обґрунтовує необхідність обчислення затримання в будь-якому випадку з моменту фактичного затримання (обмеження права особи на свободу пересування). При цьому протокол затримання має складатися відразу після затримання, а в разі необхідності (встановити анкетні дані затриманого) – не пізніше трьох годин з моменту фактичного затримання. Вважається за необхідне детально врегулювати в КПК Україні поняття “Постанова про затримання особи”, визначаються підстави її винесення, її зміст та значення.

В роботі розкривається процедура продовження судом строку затримання підозрюваного у вчиненні злочину, вказуються неодноразові випадки її порушення. З метою недопущення порушень прав та законних інтересів підозрюваного чи обвинуваченого, пропонується доповнити ч. 8 ст. 165-2 КПК України таким змістом: “Затриманій особі негайно вручається копія постанови суду про відкладення прийняття рішення щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту”.

У підрозділі 2.4. “Теорія та практика дотримання процесуальних строків тримання під вартою” дисертант з’ясовує стан дотримання строків взяття під варту.

Здобувачем детально розглядаються проблемні питання теоретичного та практичного характеру щодо процесу обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою.

Дисертант розглядає порядок продовження судом строків взяття під варту, вказуючи причини недотримання даного порядку та наслідки. В разі, коли подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою надійшло до суду з порушенням строків, суд повинен розглянути подання, та виявивши порушення закону, реагувати окремою ухвалою.

При винесенні суддею постанови про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи постанови про відмову у продовженні строків тримання під вартою, пропонується надати право в таких випадках органу дізнання та слідчому оскаржити ці рішення на протязі 24 годин до апеляційного суду, про що внести зміни до ст.ст. 165-2,165-3 КПК України.

У підрозділі дисертантом досліджені проблеми розгляду судом апеляції на протязі трьох діб з моменту надходження справи до суду, зазначені причини порушення даного строку, та визначається законодавчо неврегульованим питання витребування судом необхідних матеріалів, а також вноситься пропозиція про збільшення строку розгляду апеляції.

З метою посилення охорони прав та законних інтересів учасників кримінального процесу, пропонується регламентувати в кримінально-процесуальному законодавстві України право оскаржувати рішення апеляційного суду про взяття під варту чи продовження строку тримання під вартою до Верховного Суду України.

Здобувач висвітлює проблемні питання щодо зменшення строків тримання під вартою, звертає увагу на невизначення в законодавстві терміну ”граничний строк тримання під вартою”, аналізує думки різних вчених-процесуалістів, а також досвід зарубіжних країн, та обґрунтовує висновок, що чинне законодавство України з питань застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не відповідає нормам міжнародного права.

Крім цього, законодавча неврегульованість стосується також питання строків тримання під вартою підсудних. Аналізуються непоодинокі приклади тяганини судового розгляду та обґрунтовується необхідність законодавчого (нормативного) визначення в законі строків розгляду судами кримінальних справ. Враховуючи результати проведеного анкетування, яке показало, що 82 % анкетованих респондентів вважають максимальним строком розгляду судом справи 2 місяці, та враховуючи, що у 54 % досліджених кримінальних справ розгляд справи судом становив до 2 місяців, дисертантом запропоновано передбачити в главі 24 КПК України окрему норму під назвою: “Строки судового розгляду”, де встановити максимальний двомісячний строк розгляду судом справи, в якій підсудний перебуває під вартою, а у особливо складних справах – із можливістю подальшого продовження головою апеляційного суду відповідною мотивованою постановою до шести місяців.

Автор обґрунтовує пропозицію про доповнення частини 2 статті 165-2 КПК України вимогою вносити до суду подання органу дізнання, слідчого чи прокурора для розгляду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не пізніше як за 4 години до закінчення 72-годинного строку затримання.

ВИСНОВКИ

Виходячи із поставлених в даному дисертаційному дослідженні завдань, ми прагнули передусім зосередити увагу на розробці науково-практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення правової регламентації кримінально-процесуальних строків при реалізації заходів процесуального примусу, що сприятиме усунення проблемних питань у практичній діяльності органів дізнання, досудового і судового слідства та підвищення ефективності кримінального судочинства.

До найбільш істотних результатів дослідження, які мають теоретичне та практичне значення можна виділити наступні позиції.

1. Кримінально-процесуальні строки виступають важливим елементом кримінально-процесуальної діяльності та гарантом прав та законних інтересів особи. Кримінально-процесуальний строк – це, на нашу думку, різновид правових засобів, врегульований кримінально-процесуальним законом та відомчими підзаконними нормативними актами або рішенням уповноваженого органу момент або період часу, що становить гарантію реалізації права та виконання обов’язку суб’єкта кримінально-процесуальних відносин, спрямований на забезпечення досягнення в кожній кримінальній справі завдань кримінального судочинства.

2. Враховуючи невиправдані затягування судових процесів у кримінальних справах, запропоновано передбачити в главі 24 КПК України окрему норму під назвою: “Строки судового розгляду” такого змісту: “Справа, в якій підсудний перебуває під вартою, повинна бути розглянута судом на протязі двох місяців з моменту призначення справи для слухання і до моменту проголошення вироку, а у особливо складних справах – із можливістю продовження головою апеляційного суду відповідною мотивованою постановою до шести місяців”;

3. Розвинуто положення, що стосується коригування обчислення строків при затриманні особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, з тим, щоб передбачений Конституцією України 72-годинний строк затримання у всіх випадках відраховувався з моменту фактичного обмеження особистої свободи.

4. З метою забезпечення прав та законних інтересів особи у кримінальному судочинстві обґрунтовано пропозицію щодо доповнення ст. 165-2 КПК України про негайне звільнення затриманої особи, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

5. Для недопущення порушення прав та законних інтересів громадян пропонується складати протокол про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину згідно ст. ст. 106, 115 КПК України негайно після фактичного затримання, а в разі необхідності встановлення особи – не пізніше трьох години з моменту фактичного затримання.

6. Акцентується увага на розроблення механізму юридичної відповідальності з відповідними санкціями за ухилення адвоката, призначеного в якості захисника та керівника адвокатського об’єднання від виконання ними обов’язків щодо захисту осіб за призначенням слідчого чи суду, шляхом покладання таких функцій на органи юстиції.

В роботі виявлені проблеми та недоліки правової регламентації кримінально-процесуальних строків при застосуванні заходів процесуального примусу. Автором обґрунтовуються також наступні пропозиції: змінити ст. 165-2 КПК України в тому питанні, щоб слідчий без погодження із відповідним прокурором звертався відразу до суду з клопотанням про проведення обшуку, примусової виїмки із житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку; вноситься пропозиція визначити строк внесення застави на протязі 3 днів, а також пропонуються деякі зміни до ст. 97 КПК України в контексті збільшення строків розгляду заяв та повідомлень про злочини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Мацьків Г.Я. Виконання процесуальних строків у судовому провадженні – головне завдання кримінального судочинства з охорони прав та законних інтересів громадян // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – № 4. – С. 183-190.

2. Мацьків Г.Я. Проблеми обчислення та додержання строків органами дізнання // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 5. – С. 147-150.

3. Мацьків Г.Я. Дотримання процесуальних строків при обранні та продовженні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту підозрюваного та обвинуваченого // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 6. – С. 139-143.

4. Мацьків Г.Я. Кримінально-процесуальні строки як гарантії прав і законних інтересів учасників процесу // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 10. – С.147-150.

5. Мацьків Г.Я. Теоретичні та практичні питання обчислення процесуальних строків при застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно підозрюваного // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 4. – С.163-166.

6. Мацьків Г.Я. Строки як гарантії здійснення прокурорського нагляду за дотримання законів при реалізації заходів процесуального примусу // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 5. – С. 150-153.

7. Мацьків Г.Я. Проблеми продовження строків тримання під вартою// Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні читання). Матеріали науково-практичної конференції. 11 листопада. – Львів. – 2005. – С. 190-191.

8. Мацьків Г.Я. Процесуальні терміни обрання і скасування тимчасового запобіжного заходу щодо підозрюваного у вчиненні злочину // Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве (книга 3): Материалы международной научно-практической конференции в 3-х кн. – К.: Ун-т экономики и права “КРОК”, 2006. – С. 128-132.

АНОТАЦІЯ

Мацьків Г.Я. Кримінально-процесуальні строки при застосуванні заходів процесуального примусу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет внутрішніх справ. – Київ, 2008.

Дисертація присвячена визначенню поняття кримінально-процесуальних строків, дослідження проблеми їх обчислення та дотримання при застосуванні заходів процесуального примусу. Обґрунтовується необхідність коригування деяких передбачених в КПК України строків, пов’язаних із застосуванням заходів процесуального примусу, та встановлення нових. Пропонуються інші шляхи розв’язання проблемних моментів щодо кримінально-процесуальних строків при застосуванні заходів процесуального примусу, які виникають в практичній діяльності ОВС та прискорення кримінального судочинства.

Ключові слова: кримінально-процесуальний строк, обчислення строку, дотримання строку, заходи процесуального примусу, захист прав та законних інтересів учасників процесу.

АННОТАЦИЯ

Мацькив Г.Я. Уголовно-процессуальные сроки при применении мер процессуального принуждения. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет внутренних дел. – Киев. – 2008.

Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучены уголовно-процессуальные сроки при применении мер процессуального принуждения.

Под уголовно-процессуальным сроком понимается разновидность правовых средств, установленных уголовно-процессуальным законом, подзаконными нормативными актами или решением должностного лица, момент или период времени, который является гарантией реализации права и выполнения обязанностей субъекта уголовно-процессуальных отношений, направленных на обеспечение достижения задач уголовного судопроизводства в каждом уголовном деле.

Произведен анализ комплекса проблемных вопросов, связанных с определением уголовно-процессуальных сроков, применением мер процессуального принуждения, а также исследованы причини возникновения трудностей, связанных с исчислением и соблюдением сроков в уголовно-процессуальной деятельности при применении мер процессуального принуждения.

Обосновывается необходимость скорректировать некоторые предусмотренные в УПК Украины сроки, связанные с применением мер процессуального принуждения, и установление новых. Предлагается иные пути разрешения проблемных вопросов, которые возникают в практической деятельности относительно сроков применения мер процессуального принуждения.

В диссертации также рассматриваются позиции советских и отечественных ученых относительно понятия мер процессуального принуждения и их классификации.

Уголовно-процессуальные сроки являются гарантией защиты прав и законных интересов участников процесса. В работе рассматриваются проблемы исчисления и соблюдения сроков при задержании лица, подозреваемого в совершении преступления. Обосновывается необходимость исчисления сроков задержания в любом случае с момента фактического задержания. Сосредоточивается внимание на проблемы исчисления и причины несоблюдения сроков судебного рассмотрения уголовных дел, в которых подсудимые длительное время, порой безосновательно содержатся под стражей. На основе изучения следственной и судебной практики обосновывается вывод, что неоднократные примеры волокиты рассмотрения уголовных дел приобретают иногда угрожающий характер и существенно ущемляют права и свободы лиц, участвующих в уголовном процессе. Поэтому предлагается установление в УПК Украины нормы под названием: “Сроки судебного рассмотрения”. Рассматриваются проблемные вопросы неопределенности в законодательстве термина: “граничный срок содержания под стражей”, анализируются мнения ученых-процессуалистов и опыт зарубежных стран. Акцентируется внимание на несовершенство законодательства Украины в вопросах применения меры пресечения – заключения под стражей, а также его несоответствие нормам международного права.

В работе автор внесла и другой комплекс научно-обоснованных предложений по усовершенствованию проекта УПК Украины, а также действующего уголовно-процессуального законодательства.

Ключевые слова: уголовно-процессуальный срок, исчисление срока,