ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
І.І. МЕЧНИКОВА
Новикова Юлія Миколаївна
УДК 81’373.232.1=161.2 (477.6)
СЕМАНТИКО-СЛОВОТВІРНА СТРУКТУРА ПРІЗВИЩ ЦЕНТРАЛЬНОЇ І СХІДНОЇ ДОНЕЧЧИНИ
Спеціальність 10.02.01 – українська мова
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Одеса – 2008
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова,
Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Ковалевська Тетяна Юріївна,
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова,
професор кафедри української мови.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Поповський Анатолій Михайлович,
Дніпропетровський державний університет
внутрішніх справ,
професор кафедри українознавства;
кандидат філологічних наук, доцент
Касім Галина Юріївна,
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова,
доцент кафедри загального і слов’янського мовознавства.
Захист відбудеться “23” травня 2008 р. о 12.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 165а.
Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Одеського
національного університету імені І.І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса,
вул. Преображенська, 24.
Автореферет розіслано “22” квітня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.П. Мaтузкова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність наукового опрацювання ономастичної спадщини зумовлена особливостями мовної природи цього своєрідного класу лексики, тісно пов’язаного з проблемами національної ментальності, історико-культурними традиціями українства. Насамперед лінгвістичної кваліфікації вимагає національний антропонімікон, який дає багатий матеріал для розкриття взаємозв’язків між апелятивами та власними назвами, виокремлення реліктових словотвірних моделей та семантичного субстрату антропонімних основ тощо. В цьому аспекті на особливу увагу дослідників заслуговують прізвища як константи антропонімікону, що вирізняються значеннєвою місткістю, різнобарв’ям оригінальних семантичних моделей, словотвірною специфікою, ілюструючи довершену вишуканість народної іменотворчості та її струнку систематику.
Наукове вивчення українського антропонімікону відображено у грунтовних працях С.П. Бевзенка, В.О. Горпинича, І.М. Желєзняк, Ю.О. Карпенка, Р.Й. Керсти, І.І. Ковалика, О.Д. Неділько, Р.І. Осташа, Є.С. Отіна, А.М. Поповського, Ю.К. Редька, І.Д. Фаріон, М.Л. Худаша, П.П. Чучки, В.П. Шульгача та інших знаних ономастів. Проте лінгвістична багатогранність цього онімного класу зумовлює необхідність його подальшого опрацювання, оскільки остаточно не розв’язано питання лексико-семантичної класифікації прізвищ через неоднорідність використовуваних дослідниками критеріальних ознак, вимагає деталізації дериватологічний аспект прізвищевих номінацій, оскільки існують проблемні зони у визначенні відповідних способів творення, виокремлення інваріантних і варіативних словотвірних моделей, з’ясування їхніх локальних характеристик тощо. До нагальних завдань антропоніміки уналежнюють і створення загальнонаціонального словника (атласу) прізвищ, що містив би всю амплітуду онімів цього типу, уможливлюючи їхню цілісну, об’ємну систематизацію. В цьому напрямі існують значні здобутки регіональної антропоніміки, де глибоко проаналізовано прізвища Бойківщини (Г.Є. Бучко), Буковини (Л.В. Кракалія), Гуцульщини (Б.Б. Близнюк), Дніпровського Припоріжжя (І.А. Корнієнко), Закарпаття (П.П. Чучка), давньої Лемківщини (С.Є. Панцьо), Лубенщини (Л.О. Кравченко), Нижньої Наддніпрянщини (І.І. Ільченко), Верхньої Наддністрянщини (І.Д. Фаріон), північного Лівобережжя (О.Д. Неділько), Опілля (Г.Д. Панчук), північного Степу (Т.В. Марталога), північної Тернопільщини (С.В. Шеремета), Правобережного Побужжя (Т.Д. Космакова), Середньої Наддніпрянщини (Ю.Б. Бабій), степової України (В.О. Горпинич). Прізвища ж Донецького регіону досліджено лише частково з огляду на його масштабність та неоднорідність. Так, наявні праці Н.Ю. Булави, яка опрацювала прізвищеву систему північної Донеччини (понад 10000 номінацій), та В.Д. Познанської, що залучила до опису антропонімікон східних областей України. Проте прізвища Центральної та Східної Донеччини ще не досліджено попри їх безумовну своєрідність та оригінальність, зумовлену як екстралінгвальними чинниками, так і власне лінгвістичними факторами. Зазначене акцентує на необхідності детального аналізу загальнолінгвістичної та регіональної специфіки цього класу антропонімів, що прислужиться у подальших наукових студіях, скерованих на аналіз локально маркованих онімних одиниць, посприяє доповненню загальної картини антропонімікону східних регіонів зокрема та загальнонаціонального – в цілому. Увиразнює актуальність обраної теми і можливість застосування результатів роботи у багатьох галузях мовознавства (історична та сучасна фонетика, лексикологія, морфологія, дериватологія, психолінгвістика, етнолінгвістика, когнітивна ономастика) та інших гуманітарних парадигм (культурологія, історія, народознавство тощо).
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми кафедри української мови Одеського національного університету імені І.І. Мечникова “Актуальні питання лексичної та граматичної системи української мови” (номер державної реєстрації – 0101001415). Тему роботи затверджено вченою радою Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (протокол № 3 від 28.11.2006 р.) та координаційною радою Інституту української мови НАН України (протокол № 36 від 15.02.2007 р.).
Метою роботи є лінгвістична (лексико-семантична та словотвірно-структурна) інтерпретація сучасних українських прізвищ Центральної та Східної Донеччини як специфічного у своєму історичному походженні та розвитку класу онімної лексики. Для досягнення поставленої мети розв’язано такі конкретні завдання:
1) уведено у науковий обіг сучасний антропонімний матеріал Центральної та Східної Донеччини;
2) здійснено лексико-семантичну класифікацію прізвищ зазначеного регіону;
3) з’ясовано роль різних класів онімної та апелятивної лексики у формуванні прізвищ;
4) визначено склад слов’янських і християнських імен, наявних в антропоосновах;
5) запропоновано семантичну систематику апелятивної лексики, наявної в антропоосновах;
6) встановлено можливі кореляції між мотиваційною прізвищевою семантикою й відповідними етнокультурними константами;
7) виокремлено основні способи творення прізвищ;
8) конкретизовано найтиповіші на досліджуваній території словотвірні моделі прізвищ;
9) простежено вплив іншомовних традицій на формування антропонімікону окресленої території;
10) схарактеризовано специфіку прізвищевої системи аналізованого регіону у порівнянні з лексико-семантичними та словотвірно-структурними особливостями інших регіональних антропоніміконів;
11) укладено правописно-словозмінний словник сучасних прізвищ Центральної та Східної Донеччини.
Об'єктом дослідження є прізвища, поширені на території Центральної та Східної Донеччини.
Предметом дослідження є лексико-семантичні та словотвірно-структурні особливості прізвищ Центральної та Східної Донеччини.
Джерельною базою роботи став фактичний матеріал, зібраний на території центральних (Ясинуватського, Волноваського) та східних (Шахтарського, Амвросіївського) районів Донеччини (понад 100 населених пунктів) з максимальним залученням прізвищ м. Донецька. Збір фактичного матеріалу здійснено протягом 2003-2006 рр. Картотека сучасних українських прізвищ нараховує понад 47000 одиниць. Джерелами фактичного матеріалу послугували списки прізвищ, надані податковою інспекцією Донецької області, пенсійними фондами Ясинуватського, Волноваського, Шахтарського, Амвросіївського районів Донеччини, великими підприємствами й організаціями м. Донецька, рацсами, а також матеріали телефонних довідників останніх років та відповідні праці лексикографічного характеру.
Методи дослідження. Специфіка предмета дослідження визначила методи його опрацювання. Провідними методами дослідження є описовий та кількісний, за допомогою яких було здійснено лінгвістичну кваліфікацію антропонімікону Центральної та Східної Донеччини і встановлено склад різноманітних груп антрополексем та антропоформантів. Застосовано також метод семантичного аналізу для встановлення допрізвищевої семантики твірних основ антропонімів, метод словотвірного аналізу для з’ясування дериваційної специфіки прізвищ, прийоми інвентаризації та систематизації мовних одиниць.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що здійснено комплексний лінгвістичний аналіз не дослідженого раніше ономастичного матеріалу: встановлено лексико-семантичну та словотвірно-структурну специфіку прізвищ Центральної та Східної Донеччини; поглиблено дані про лінгвоментальну специфіку семантики антропооснов; виокремлено актуальні способи творення прізвищ та характерні словотвірні моделі антропонімів; з’ясовано їхнє значення та закономірності сполучуваності, уточнено відомості про локальну експансію прізвищ у досліджуваному регіоні; зроблено висновки про своєрідність прізвищевої системи Центральної та Східної Донеччини у порівнянні з іншими регіональними антропоніміконами.
Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні й удосконаленні наявних лексико-семантичних та словотвірних класифікацій регіональних прізвищевих систем, що прислужиться в подальшому розвиткові антропонімічних досліджень завдяки деталізації й доповненню концептуальних положень ономастичної науки. Фактичний матеріал дослідження ілюструє природні кореляції регіональних антропоніміконів, уможливлює встановлення глибинних психолінгвістичних та культурологічних особливостей, відбитих у семантиці антропооснов, становить цінне джерело для досліджень у галузі когнітивної ономастики, а також у поглибленні етнографічних, культурологічних, історичних та інших напрямів дослідження національної самобутності.
Практична цінність. Результати дослідження можуть використовуватися у навчальному процесі при вивченні лексики української мови, питань словотвору, при читанні спецкурсів з ономастики, написанні курсових та дипломних робіт, а також на факультативних заняттях з української мови в середній школі. Фактичні матеріали дисертації прислужаться при укладанні атласів та словників прізвищ України. Здійснена лексикографічна кодифікація прізвищ Центральної та Східної Донеччини сприятиме їхньому внормуванню та підвищенню загального рівня мовної культури.
Апробація роботи. Основні теоретичні положення та висновки дисертації повідомлено на ІІ Міжнародній науковій конференції “Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках” (Дніпропетровськ, 2005), ІV Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2005), Міжнародній ономастичній конференції “Традиційне і нове у вивченні власних імен” (Донецьк – Горлівка – Святогірськ, 2005), ХІ Міжнародній конференції “Европейская русистика и современность” (Познань, 2005), Міжнародній науковій конференції “Ніжинська вища школа: історія та сучасність” (Ніжин, 2005), ХV Міжнародній науковій конференції ім. проф. Бураго “Мова і культура” (Київ, 2006), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Актуальні проблеми виховної роботи з молоддю в технічному ВНЗ” (Макіївка, 2007), Міжнародній науковій конференції “Русский язык в современном мире” (Воронеж, 2007), Науково-методичній конференції викладачів і студентів “Святогірські духовні бесіди”, присвяченій 75-річчю Донецької області та 35-річчю Донбаської національної академії будівництва і архітектури (Макіївка-Святогірськ, 2007), Міжнародній ономастичній конференції “Українська ономастика на всеслов’янському та світовому тлі (актуальні напрямки й нові методи досліджень, здобутки, перспективи, міждисциплінарні зв’язки)” (Чернівці, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції “Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 2008). Матеріали дисертації обговорено на засіданнях кафедри прикладної лінгвістики та етнології та конференціях професорсько-викладацького складу Донбаської національної академії будівництва і архітектури, а також на засіданнях кафедри української мови Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Основні положення дослідження викладено в тринадцяти публікаціях, з яких сім статей, написаних одноосібно, опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Робота складається зі списку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Дисертація містить 6 таблиць, 2 рисунки. Додатки складаються з двох томів, де 1 том містить 30 таблиць та 29 діаграм (40 сторінок), 2 том представлено “Практичним словозмінно-орфографічним словником прізвищ Центральної та Східної Донеччини” (996 с.). Загальний обсяг роботи – 1235 с., основна частина – 199 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної теми, сформульовано мету та конкретні завдання роботи, деталізовано джерельну базу та методи дослідження, визначено наукову новизну роботи, розкрито теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.
У першому розділі “Українські прізвища як лінгвістичний феномен” систематизовано відомості про українські антропоніми, деталізовано основні проблемні зони їхнього вивчення, насамперед – лексико-семантичної та словотвірної класифікації, наведено позиції провідних учених-ономастів щодо дискусійних питань лінгвістичної кваліфікації прізвищ. Визначено характерні ідентифікаційні особливості аналізованих антропонімів, розкрито їхню роль у системі антропонімікону та зв’язки прізвищ з іншими антропонімними класами, розглянуто класичні й новітні наукові напрями дослідження прізвищ, наголошено на важливості подальшого розвитку регіональної антропоніміки з огляду на фундаментальне завдання – створення загальнонаціонального атласу українських прізвищ, наведено історико-етнографічні відомості, що пояснюють прізвищеву специфіку Центральної та Східної Донеччини.
В колі актуальних дослідницьких напрямів сучасної антропоніміки перебуває проблема виникнення і становлення прізвищ, розв’язання якої посприяє з’ясуванню лексико-семантичних та словотвірно-структурних характеристик сучасного антропонімікону, а також виявленню ментальних констант українства, відбитих в антропоосновах. Історію української антропонімії досліджували С.П. Бевзенко, Б.Б. Близнюк, В.О. Горпинич, Л.Л. Гумецька, Ю.О. Карпенко, Р.Й. Керста, О.Д. Неділько, С.М. Медвідь-Пахомова, Ю.К. Редько, І.Д. Сухомлин, М.Л. Худаш, П.П. Чучка та ін. Проте на сьогодні в лінгвістичній літературі відсутня єдина позиція щодо локальних меж формування та стабілізації українських прізвищ. Ретельний аналіз і зіставлення фактів української антропонімії в пам’ятках XIV-XVIII ст. переконує в тому, що стабілізація українських особових назв прізвищевого типу ще не відбулася до кінця XVIII ст. Більшість ономастів (Б.Б. Близнюк, Л.О. Кравченко, Ю.К. Редько, П.П. Чучка) вважає, що про українські прізвища в сучасному розумінні цього терміна можна говорити умовно починаючи з 30-х років XIX ст., тобто з того часу, коли на всій етнічній українській території діяло кодифіковане право і відповідні правила користування особовими назвами.
Дискусійними залишаються й питання, пов’язані з власне лінгвістичним аналізом прізвищ, що насамперед стосується наукової кваліфікації лексико-семантичних особливостей та створення відповідної систематики цих своєрідних мовних одиниць. Так, у вітчизняній та закордонній антропоніміці існують класифікації, запропоновані С.І. Зініним, О.М. Селіщевим, Я. Бистронем, С. Роспондом, Б.О. Унбегауном та іншими дослідниками, які спираються на семантичний, словотвірний, морфологічний, етимологічний, соціологічний принципи. Лексико-семантичний принцип прізвищевої класифікації вважають найрелевантнішим і найусталенішим у сучасній антропоніміці (праці Б.Б. Близнюк, С.Є. Панцьо, Г.Д. Панчук, В.Д. Познанської, С.В. Шеремети та ін.). Він спирається на висвітлення семантики твірних основ прізвищ на базі розрізнення лексико-семантичних груп, оскільки саме аналіз семантики антропооснов може визначити ресурси, за рахунок яких усталювалася та розвивалася певна антропонімна система. Для визначення семантичних типів прізвищ сучасної Центральної та Східної Донеччини залучено загальноприйняту класифікацію, запропоновану і розроблену відомим українським ономастом П.П. Чучкою. Семантику слів, що перебувають в основі прізвищ, аналізуємо шляхом поділу фактичного матеріалу на лексико-семантичні групи з урахуванням принципу антропонімічної ймовірності. На функціональності такого підходу наголошує і Ю.К. Редько, стверджуючи, що про семантику прізвищ можна говорити лише як про значення назв певних конкретних осіб безвідносно до будь-яких їх ознак чи властивостей.
Неоднозначними в сучасній антропоніміці є й питання словотвірної специфіки прізвищ. Одні вчені аналізують усю словотвірну систему антропонімів української та інших слов’янських мов (С.І. Зінін, С. Ілчев, Ю.К. Редько), інші акцентують увагу на локальних словотвірних процесах, тому об’єктом їхніх наукових зацікавлень є прізвища окремих регіонів (Б.Б. Близнюк, Л.О. Кравченко, Г.Д. Панчук, П.П. Чучка, С.В. Шеремета та ін.). Ономастичні дослідження словотвірної характеристики прізвищ здійснюються з позицій синхронії (Л.Л. Гумецька, О.Д. Неділько) та діахронії (Г.Є. Бучко, Г.Д. Панчук, В.Д. Познанська), що дає підстави наголосити на продуктивності чи непродуктивності окремих словотвірних типів у певний історичний період. Упродовж останніх десятиліть пожвавився науковий інтерес до специфіки словотвірного аналізу, яка відмежовує його від інших аналітичних методик, зокрема від поморфемних та етимологічних реконструкцій ономастичних утворень. Загальноприйнятою стала класифікаційна схема, запропонована П.П. Чучкою, який виокремлює морфологічний спосіб словотвору (творення нових прізвищ за допомогою нових прізвищевих формантів) та семантичний (трансонімізація апелятивів, індивідуальних прізвиськ та особових імен без будь-яких додаткових експліцитних засобів словотворення). Всі прізвища Центральної та Східної Донеччини також проаналізовано за двома способами словотвору – лексико-семантичним та морфологічним. Словотвірний аналіз прізвищ дає можливість визначення способу, в який допрізвищеві лексеми перетворилися на спадкові назви, спостереження за морфемною динамікою прізвища.
Розглянуті аспекти дослідження прізвищ (лексико-семантична класифікація та словотвірна кваліфікація) становлять теоретичну базу детального аналізу прізвищ Центральної та Східної Донеччини, представленого у наступних розділах дисертації.
Прізвищеву специфіку Центральної та Східної Донеччини пояснюємо з урахуванням історичних відомостей, зокрема особливостями заселення краю у XVII-XIX ст. донськими та слобідськими козаками, масовою роздачею запорозьких володінь російським урядом, розвитком гірничовидобувної та металургійної промисловості, а також міграційною експансією, що виявилася у поліетнічному складі населення досліджуваної території.
У другому розділі “Лексико-семантичний аналіз сучасних українських прізвищ Центральної та Східної Донеччини” досліджено семантику твірних основ українських прізвищ Центральної та Східної Донеччини на рівні синхронії з урахуванням поширеної в українській ономастиці класифікації, згідно з якою саме семантику прізвищевих основ вважають системотвірним фактором, відповідно розподіляючи аналізовані одиниці на: 1) прізвища, в основі яких відображено онімну лексику; 2) прізвища, в основі яких відображено апелятивну лексику (Б.Б. Близнюк, Г.Є. Бучко, І.І. Ільченко, Л.О. Кравченко, С.Є. Панцьо, Г.Д. Панчук, В.Д. Познанська та ін.). Такий підхід полягає у виокремленні лексико-семантичних груп прізвищ за рубриками їхніх антропонімних основ і дає змогу проаналізувати лексеми, які в сучасній мові вийшли з ужитку, але збереглися в антропоосновах. До того ж, саме етимологія прізвища, яка розкриває його основу, в багатьох випадках визначає мотивацію іменування. Лексико-семантичний аналіз здійснено з урахуванням взаємовпливів лексичних систем інших мов. На основі класифікаційних засад у сучасній прізвищевій системі Центральної та Східної Донеччини виокремлюємо відапелятивні (34998 номінативних одиниць; 165447 носіїв; 74,4% від загальної кількості досліджених онімів), відіменні (8112; 57100; 17,3%) та відтопонімні (2298; 11700; 4,9%) утворення. Крім того, фіксуємо полісемантичні прізвища, твірні основи яких мають по декілька значень, що в однаковій мірі могли послугувати для творення антропоніма (11050; 33694; 23,5%), та прізвища з непрозорою семантикою (1592; 6860; 3,4%).
У межах прізвищ відонімного походження проаналізовано відіменні прізвища, похідні від слов’янських автохтонних імен (300 онімних одиниць; 5500 носіїв; 0,7% від загальної кількості досліджуваних прізвищ), церковно-християнських імен (4812; 39200; 10,2%), запозичених імен (3000; 12400; 6,4%), а також відтопонімні прізвища (2298; 11700; 4,9%).
Більшість слов’янських автохтонних імен, співвідносних із прізвищами, є відкомпозитними утвореннями і кваліфіковані як праслов’янська антропонімна спадщина праіндоєвропейського походження. Здійснений аналіз відіменних утворень, основи яких мотивовані слов’янськими автохтонними чоловічими іменами, виявив найактивніші антропооснови: Володимир (45), Богдан (43), Владислав (17), що є закономірним, оскільки скорочені відкомпозитні утворення були найуживанішими серед усіх слов’янських народів. Найпоширеніші прізвища дослідженої території: Богдан (38), Володченко (35), В’ячеславець (8). Імена-композити, відображені у прізвищах Центральної та Східної Донеччини, як правило, мають побажальний характер, наприклад, бути мужнім воїном: Держивой (1), Держивуй (1), Держивоєн (1) < Держивой тощо.
Відіменні прізвища Центральної та Східної Донеччини утворено від чоловічих імен грецького (2603; 20102; 5,5%): Петро (617), Тарас (500); латинського (1183; 3882; 2,5%): Павло (251), Максим (124); давньоєврейського (841; 13281; 2%): Назар (211), Яків (205) походження.
Аналіз антропооснов дав змогу виявити репертуар найпоширеніших імен та їхніх варіантів в основах прізвищ, утворених від таких форм церковно-християнських чоловічих імен: Васильєв (435) < Василь, Михайлов (378) < Михайло, Петров (340) < Петро; найменш поширені на дослідженій території антропонімні одиниці: Іваненко (31) < Іван, Сидоренко (30) < Сидір, Трофимов (21) < Трофим / Трохим.
Кількісний склад прізвищ із коренями чоловічих і жіночих християнських імен у їхній структурі нерівномірний. Виявлено перевагу чоловічих варіантів (9,1%) над жіночими (1,1%), що пояснюємо усталеною традицією слов’янських народів нарікати дитину за ім’ям батька. Серед прізвищ, утворених від церковно-християнських жіночих імен, найчастотнішими є: Мар’їн (150) < Мар’я або Марія, Галенко (122) < Галя < Галина, Аничко (100) < Аня < Ганна. Серед відіменних прізвищ Центральної та Східної Донеччини виокремлено 403 прізвища (1018 носіїв; 0,8%), основи яких співвідносні з чоловічими або жіночими особовими іменами: Антон / Антоніна < Антоненко (89), Антонко (10), Антончук (2); Анастас / Анастасія < Анастасенко (8), Анастасюк (8).
Значно меншою за кількістю є група прізвищ, утворених від чоловічих та жіночих запозичених імен (3000; 12400; 6,4%). В основах прізвищ, мотивованих запозиченими іменами, переважають оніми німецького (3,2%) та польського (1,8%) походження: Карлов (48), Карлович (1), Карловський (1) < Карл, Войцех (5), Войцехович (1), Войцеховський (8) / Войциховський (1), Войцицький (2) < Войцих, що свідчить про активні міжмовні контакти на досліджуваній території.
Відтопонімні прізвища Центральної та Східної Донеччини утворено від назв географічних об’єктів. В основі аналізованих антропонімів перебувають назви селищ та міст: Миргородський (32), Харків (10); річок: Дунайцев (13), Кальміуський (6); країн: Польський (24), Грецький (18); країв: Подольський (27), Закарпатський (16); озер та морів: Азовський (3), Ладозький (1). Серед відтопонімних прізвищ переважають антропооснови, мотивовані ойконімами (1768; 7420; 3,8%) та гідронімами (479; 2815; 1,02%).
У межах прізвищ відапелятивного походження проаналізовано семантику відапелятивних основ антропонімів, що дало підстави виокремити 21 лексико-семантичну групу. Розподіл апелятивної лексики за групами здійснюємо у двох напрямах: прізвища, співвідносні з назвами на позначення осіб (nomina personalia), та прізвища, співвідносні з неособовими апелятивами (nomina impersonalia), що зумовлено нерівномірним процесом онімізації апелятивних лексем: лексеми з апелятивним значенням на момент перетворення їх в оніми мають особове значення, для неособових апелятивів це значення обов’язково є переносним (метафоричним або метонімічним).
В досліджуваному регіоні зафіксовано 20225 прізвищ (94946 носіїв), мотивованих апелятивами розряду nomina personalia (43% від загальної кількості фактичного матеріалу). Вони представлені такими лексико-семантичними групами (ЛСГ): 1) назви осіб за родом їх діяльності чи професією: Коваленко, Попович; 2) назви осіб за їх внутрішніми ознаками: Тихоненко, Дурненький; 3) назви осіб за їх зовнішніми ознаками: Горбунов, Куценко; 4) назви осіб за їх етнічними ознаками: Бойко, Лях; 5) назви осіб за їх соціальним станом: Панченко, Богач; 6) назви осіб за їх родинними стосунками: Дядик, Зятюха; 7) назви осіб за їх територіальною ознакою: Нагорний, Новосельцев; 8) назви міфічних істот: Троян, Куць.
Прізвища зазначеного типу становлять більшу частину (пор.: антропоніми, співвідносні з назвами на позначення осіб – 43%, з неособовими апелятивами – 31,4%) всіх відапелятивних прізвищ, що зумовлено вищим ступенем індивідуалізації особового значення. Найпоширенішими і семантично різноплановими є ЛСГ “Назви осіб за родом їх діяльності чи професією” (9400; 38110), у якій переважають лексеми на позначення ремісників та промисловців, та “Назви осіб за їх внутрішніми ознаками” (2200; 24102), де найчисельнішими є лексеми на позначення характеру, звичок людей, що пояснюємо першочерговим значенням саме таких мотивів номінації.
Прізвища, мотивовані неособовими апелятивами, становлять 14773 онімів (70501 носіїв, 31,4% від загальної кількості фактичного матеріалу). Вони представлені 13 лексико-семантичними групами, серед яких: 1) назви тварин та птахів: Медведєв, Муха; 2) назви рослин, їх частин та плодів: Вербицький, Гарбуз; 3) назви предметів побуту, засобів праці та їх частин: Дудкин, Бодня; 7) назви цифрових позначень: Третяк, Первих; 8) назви абстракцій: Журба, Доля; 9) назви одягу, взуття, прикрас: Постол, Плахтій; 10) назви речовин і матеріалів: Глинський, Попель; 11) назви одиниць вимірювання та грошових одиниць: Галаган, Шелегов; 12) назви свят і понять церковного вжитку: Маковецький, Рождественський; 13) назви розваг (ігор і танців): Балабанов, Тарапата.
Найчисленнішими лексико-семантичними групами прізвищ, співвідносних з неособовими апелятивами, є “Назви тварин та птахів” (5109; 19132), де найуживанішими вважаємо назви диких звірів (1650; 5296; 32,3% від загальної кількості онімів окресленої ЛСГ) та птахів (1200; 4800; 23,5%); “Назви рослин, їх частин та плодів” (2552; 11945), серед яких переважають назви дерев (856; 4180; 33,5% від загальної кількості онімів окресленої ЛСГ). Найактуальнішими семемами, що перебувають в основі прізвищ відапелятивного походження Центральної та Східної Донеччини, є такі: швець (1100), ткач (863), бондар (644), горбатий (613), вовк (584), коваль (545), пан (517), горобець / воробей (453), сокіл (409), щербина (400). Найпоширеніші прізвища: Шевченко (870), Ткаченко (780), Бондаренко (600), Волков (405), Воробйов (337).
Допрізвищева семантика прізвищ не завжди виявляється однозначною і прозорою, тому уналежнення того чи іншого прізвища до певної ЛСГ може мати подвійну чи й потрійну мотивацію. Для уникнення двозначності більшість ономастів пропонує кваліфікувати такі прізвища як окремий семантичний тип, називаючи їх або “прізвищами спірної мотивації” (Л.О. Кравченко), або “полісемантичними прізвищами” (Н.Ю. Булава), де останню дефініцію вважаємо релевантною для нашого дослідження. В сучасному антропоніміконі Центральної та Східної Донеччини полісемантичні прізвища посідають значне місце – 11050 номінативних одиниць; 33694 носіїв; 23,5% від загальної кількості фактичного матеріалу. Серед них виокремлено одиниці, вмотивовані полісемією або омонімією апелятивних основ, що однаково могли послугувати для творення антропоніма, напр. прізвища Сіряченко (8), Сєряк (8), Сірячук (5) могли мотивуватися 1) кольором очей, одягу тощо; 2) соціальним становищем людини: сіряк “проста людина, селянин”; 3) внутрішніми рисами носія прізвиська: сіряк “простий, простакуватий, скромний”; 4) назвою одягу з грубого сукна та ін. Омонімія апелятивних основ ускладнює з’ясування мотивуючої основи прізвищ.
Серед полісемантичних утворень прізвищевої системи Центральної та Східної Донеччини виокремлено антропоніми, що можуть кваліфікуватися і як відіменні, і як відапелятивні: Лев (5) < від чоловічого імені Лев або неособового апелятива лев, а також прізвища з непрозорою семантикою (1592; 3,4% від загальної кількості фактичного матеріалу), напр.: Берепупа (1).
У розділі висвітлюємо специфіку прізвищ Центральної та Східної Донеччини у порівнянні з прізвищами інших регіонів України. Аналіз основ дав змогу виявити специфіку семантичної відповідності відіменних прізвищ досліджуваного регіону. Репертуар найпоширеніших імен та їх варіантів в основах прізвищ Центральної та Східної Донеччини визначається онімами Василь, Петро, Михайло, Павло, Марко, Тарас. Домінування цих усталених в українській прізвищевій системі номенів простежується і в інших регіонах (у Дніпровському Припоріжжі семема Петро утворює 26 прізвищ, Михайло – 52 прізвища, Іван – 22, в північній Донеччині активність виявляє ім’я Іван – 53 прізвища), що засвідчує спільні тенденції розвитку та становлення прізвищевих систем зіставлюваних регіонів. Найпоширенішими відтопонімними прізвищами Центральної та Східної Донеччини є пропріальні одиниці, співвідносні з назвами українських селищ та міст (3,8%). Топонімна ознака неоднозначно збережена основами прізвищ інших регіонів (пор.: Нижня Наддніпрянщина – 4,1%, Дніпровське Припоріжжя – 3,5%, Лубенщина – 2,2%, північна Донеччина – 12,1%).
Однією з регіональних особливостей Центральної та Східної Донеччини є кількісна перевага відапелятивних прізвищ, утворених від назв осіб (43%), порівняно з прізвищами, в основах яких збережено апелятиви розряду nomina impersonalia (31,4%). Цей факт є спільним для багатьох регіональних прізвищевих систем, проте не однаковим є співвідношення: у північній Донеччині ця різниця становить 4,1%, у Дніпровському Припоріжжі – 7%, на Лубенщині – 5,27%, в Надвеликолузькому регіоні – 6,2%, що пояснюється різним ступенем антропонімізації апелятивної лексики.
Специфікою прізвищ дослідженої території є перевага назв ремісників (1540; 6447; 16,4% від загальної кількості прізвищ окресленої ЛСГ), пов’язаних із бондарством, ковальською справою та гончарством у межах ЛСГ “Назви осіб за родом їх діяльності чи професією”. В інших регіонах такі прізвища становлять незначну кількість (пор.: у північній Донеччині – 0,26%; в Нижній Наддніпрянщині – 0,22%; на Лубенщині – 0,3%; в Дніпровському Припоріжжі – 0,3%). Серед прізвищ, співвідносних з неособовими апелятивами, найчисельнішою є ЛСГ “Назви тварин та птахів” (5109; 19132; 10,9%). На інших територіях України продуктивність зазначених твірних основ є меншою. Вона становить 6,3% – Дніпровське Припоріжжя, 5,3% – північна Донеччина, 4,1% – Надвеликолузький регіон, 4,4% – Лубенщина. Вказані показники свідчать про спільні тенденції процесу прізвищетворення в різних регіонах України, незважаючи на кількісні та деякі якісні розбіжності.
Враховуючи особливості лексико-семантичної бази прізвищ Центральної та Східної Донеччини, відзначимо, що на становлення прізвищевої системи регіону мали вплив локальні історичні процеси (явища дозаселення, міграційні хвилі, спорідненість діалектних зон) та загальноукраїнські мовні традиції.
У третьому розділі “Структурно-словотвірний аналіз сучасних прізвищ Центральної і Східної Донеччини” подано структурно-словотвірну характеристику сучасних українських прізвищ, яка уможливлює виокремлення найпоширеніших словотвірних моделей, з’ясування процесів дериваційної еволюції у перетворенні апелятивів на специфічні пропріальні одиниці. Всі прізвища проаналізовано за двома способами словотвору – неморфологічним (зміна функції базової назви без зміни її структури) та морфологічним (зміна функції базової назви вслід за зміною її структури). Деякі прізвища, з огляду на труднощі встановлення словотвірних відношень, кваліфікуємо як найменування з подвійною словотвірною мотивацією.
У межах прізвищ, утворених морфологічним способом, досліджено 31800 антропонімів, що складає 67,7% усього фактичного матеріалу. Перевагу морфологічного способу творення зафіксовано також в антропоніміконі північної Донеччини (56%), Бойківщини (50%), Лубенщини (48,5%). Серед різновидів морфологічного способу найбільшу активність виявляє суфіксація – найдавніший та найпродуктивніший шлях утворення прізвищ на всій території України.
Аналізовані прізвища згруповано у словотвірні типи за прізвищевими суфіксами із зазначенням їх походження, продуктивності, сполучувальних можливостей та основної прізвищевої функції – патронімної (-енк-о, -ович/-евич, -ич), посесивної (-ов/-ев, -ів, -ин/-ін) чи поліфункціональної (-ськ-ий/-цьк-ий, -зьк-ий, -ук/-’ук, -чук, -к-о, -ик/-ік, -чик, -ак/-’ак, -чак, -ець, -ан, -ай, -ій, -а, -ун, -ач, -аш, -ей, -уш), які вони виконували доти, доки відповідні лексеми не стали спадковими особовими назвами.
Продуктивними є прізвища, оформлені патронімними суфіксами -енко/ -єнко (6273 оніми; 19,7%), посесивними формантами -ов/-ев, -єв, -ів (9666 прізвищ; 29,2%), -ин/-ін (4766; 15%), поліфункціональними маркерами -ськ/ -цьк, зьк (2352; 7,4%); непродуктивними – прізвищеві моделі, оформлені поліфункціональними суфіксами -ан (520; 1,6%), -ай (223; 0,7%), -ій (79; 0,3%), -а (70; 0,2%), ун (64; 0,2%), -ей (36; 0,1%), -уш (34; 0,1%).
Аналіз структури прізвищ Центральної та Східної Донеччини виявив, що найпоширенішим формантом є посесивний суфікс -ов/-ев, -єв, -ів/-їв (29,2%), який існував з найдавніших часів, слугуючи маркером присвійності, і з цією функцією увійшов до категорії імен по батькові, а згодом до прізвищ. Активність прізвищ із зазначеним суфіксом пояснюємо його широким дистрибутивним потенціалом, який уможливлює сполучувальні перспективи форманта з відіменними твірними основами, зокрема повними основами чоловічих християнських імен (Васильєв, Михайлов); із скороченими основами чоловічих та жіночих церковно-християнських імен (Аничев, Юрасов); з повними основами чоловічих / жіночих запозичених імен (Муратов, Карлов); з усіченими / повними основами слов’янських автохтонних імен (Ярославцев, Радимов); з відтопонімними основами ( Донцов, Полтавцев).
Здатність форманта -ов/-ев, -єв, -ів сполучатися з іншими суфіксами зумовила різну модифікацію словотвірних домінант, зафіксованих у відіменних та відапелятивних прізвищевих моделях: - енк- + -ов: Василенков; -ець + -ов/-ев: Українцев; -к, -ок, -ик + -ов: Панков, Дубіков; -ан + -ов: Лобанов; -ач + -ов/-ев: Горбачов, Усачев; -ик, -ник, -чик + -ов: Чижиков, Постніков; -ун + -ов: Глазунов; -ак/-’ак + -ов: Щербаков, Жиляков; -ук/-’ук + -ов: Молодюков, Зернюков; -’ак + -ов: Четверяков.
Серед прізвищ із патронімними формантами поширеністю відзначаються словотвірні типи із суфіксом -енко (6273 прізвища; 19,7%). Активність зазначених прізвищ також пояснюємо широкими сполучувальними можливостями форманта -енк-о, який додавався до повних церковно-християнських, слов’янських автохтонних чоловічих / жіночих імен (Ратиборенко, Мокренко); усічених форм церковно-християнських та слов’янських автохтонних імен (Саєнко, Бакуменко); усічено-суфіксальних імен (Костенко, Яценко); етнонімів (Москаленко, Ляшенко).
Виявлено й різну активність суфіксальних імен в основах прізвищ з формантом -енко. Найбільш продуктивними серед них є такі моделі: -к(-о,_а) + -енк-о > -ч/щ + -енк-о: Савченко; _ош, -ох-а + -енк-о > -ош + -енк-о: Тимошенко; -ик + -енк-о > _ич + _енк_о: Петриченко; _ух-а/-’ух-а, -ух/ -’ух + -енк-о > _у(_’у)ш + _енк-о: Адрюшенко; -аш/-’аш + -енк-о > -а(’а)ш + -енк-о: Лукашенко; -усь + -енк-о > -ус + -енк-о: Андрусенко; _ук/_’ук_енк_о > -ч + -енк-о: Михайлюченко; _ут_а/_’ут_а + -енк-о > _у(’у)т + _енк-о: Максютенко.
Доведено, що більшість прізвищ відапелятивного походження з формантом -енк_о (3889; 62%) утворювалася від суфіксальних іменникових основ: -ар /-’ар + -енко: Бондаренко; -ник + -енко > -нич + -енко: Чередниченко; -ець + -енко > -ч- + -енко: Запорожченко; -к + -енко > -ч + -енко: Головченко; -ак/-’ак + -енко > -ач/-’ач + -енко: Свояченко; -ок, -ик + -енко > -ич, -ч + -енко: Стариченко; -ан + -енко: Голованенко; -ус + -енко: Бабусенко.
У межах прізвищ, утворених лексико-семантичним способом, проаналізовано 15200 прізвищ (32,3% від загальної кількості фактичного матеріалу). При творенні прізвищ цього типу не застосовувалися формально-структурні засоби словотворення, а формантом виступала зміна семантики слова.
Залежно від морфологічного складу досліджуваних прізвищ, у межах лексико-семантичного способу словотвору виокремлюємо прізвищеві субстантиви (73,8% від загальної кількості онімів, утворених лексико-семантичним способом) та прізвищеві ад’єктиви (14,7%). Основою для виникнення прізвищевих субстантивів послугували особові імена, топоніми та апелятиви. У межах цієї групи прізвищ переважають одиниці, ідентичні апелятивам (8183; 17% від загальної кількості фактичного матеріалу), що пов’язано з широкою семантичною амплітудою цього розряду лексики.
Відапелятивні прізвища субстантивного типу мотивовані похідними лексемами з формантами -ик, -ник: Мельник, Лаврик; -ар: Чеботар; -ач/-’ач: Сіяч; -ець: Кузнець; -ак/-’ак: Федоряк; -ій: Колодій; _к_а: Прядка; _ук/-’ук, -чук: Сердюк; _аль: Скрипаль; -ух: Пастух; -аш: Гармаш; -ай: Кудлай; -ур-а/-’ур-а: Танцюра; -иш: Довбиш; непохідними апелятивами: Мороз, Вовк, Зуб та складними лексемами: Подопригора, Рябошапка, Добробаба, що виступають яскравим маркером національної прізвищевої специфіки. Серед наведених переважають похідні лексеми (13,2%) (пор.: північна Донеччина – 13,6%, Лубенщина – 14%), що зумовлено широкими можливостями ономатизованих похідних лексем ідентифікувати людину в колективі.
Прізвища, ідентичні особовим іменам, становлять 2554 номінативних одиниці; 5,5% від загальної кількості фактичного матеріалу (пор.: Середня Наддніпрянщина – 10,7%, північна Донеччина – 10,5%, Лубенщина – 9,8%, Надвеликолузький регіон – 9,6%). У межах цієї групи домінують прізвища, ідентичні повним чоловічим іменам (1432; 9,4% від загальної кількості прізвищ, утворених лексико-семантичним способом), а нечисленними є антропооснови, ідентичні усіченим іменам (64; 0,4%).
Найпродуктивнішим та найпоширенішим суфіксом прізвищ, ідентичних суфіксальним особовим назвам, є формант -к-о, який поєднувався не лише з повними й усіченими основами імен, але й додавався до основ, ускладнених іншими квалітативними суфіксами, наприклад: _еш-к-о: Мелешко; _уш-к-о: Андрушко; _еч_к-о: Василечко; -’ан-к-о: Федорянко; -ей-к-о: Панасейко; _ош_к-о: Антошко; -унь-к-о: Петрунько; -онь-к-о: Тихонько. Формант -к-о переважає й у прізвищах, мотивованих християнськими чоловічими іменами: 1) з гіпокористичним значенням в утвореннях від повних імен (163 прізвища): Дениско Бориско; 2) з пейоративним значенням в утвореннях від гіпокористичних імен (145 прізвищ): Федько, Васько. Непродуктивними на досліджуваній території є прізвища, співвідносні з особовими іменами із суфіксами: -ик/-ік: Петрик; _ч + -ик: Васильчик; _ц + -ик: Яцик; -ець/ -’ець: Романець; -ак/-’ак: Марусяк; _ущ + _ак: Ганущак; -ч + -ак: Іванчак, -ун-’а + -ак: Петруняк; -ц + -ак: Грицак; -ук/-’ук: Дмитрук, Олексюк; -ух/-’ух: Петрух; -аш: Григораш; -ош: Дорош; -ан: Федан; -ун/-’ун: Яцун; -ут-а/-’ут-а: Семенюта; -иш з демінутивним значенням: Павлиш та ін.
Прізвища відтопонімного походження, утворені лексико-семантичним способом, займають в сучасному антропоніміконі Центральної та Східної Донеччини незначне місце і становлять 1,6% (243 прізвища) від загальної кількості фактичного матеріалу. Основами таких прізвищ послугували як непохідні (Дунай, Полтава), так і похідні лексеми, ускладнені суфіксом -ець (Уманець, Лубенець), що зумовлено процесами словотвірної адаптації більшості власних назв. Найчисленнішу групу становлять відтопонімні прізвища, що закарбували різноманітні фонетичні варіанти регіональних назв: Кальміус – Кальмиус – Кальмус; Бахмут – Багмут – Багмет – Багмат; Міус – Міюс – Миюс тощо. На території Центральної та Східної Донеччини переважають антропооснови, ідентичні похідним топонімам-іменникам (1,2%), над непохідними (0,4%), що пояснюємо потужнішим словотвірним потенціалом похідних форм у період формування прізвищ.
Процесу антропонімізації зазнали також деякі повні форми дієприкметників (Непомнящий, Мальованний); скорочені форми прикметників і дієприкметників (Рубан, Рудь); складні прикметники (Чорноусий, Жовтобокий); дієслова (часто – в імперативі: Негрій, Покусай, Глянь); прислівники (Нетреба); частки, вигуки та звуконаслідувальні слова (Брик, Скок, Гайда).
Словотвірну специфіку прізвищ Центральної та Східної Донеччини у порівнянні з прізвищами інших регіонів України ілюструє значна кількісна перевага антропонімів, утворених морфологічним способом (67,7%), що збігається з показниками північної Донеччини (56%), Бойківщини (50%), Лубенщини (48,5%). Проведений аналіз засвідчує домінування суфіксального способу творення (31800; 67%), що є загальною особливістю всієї антропонімної системи України. Найчастотніші прізвища Центральної і Східної Донеччини оформлені патронімічними формантами -енко/-єнко (6273 оніми; 19,7%). Прізвища, оформлені суфіксом -енко, популярні також у Надвеликолузькому регіоні – 10,5%, Дніпровському Припоріжжі – 19,8%, Лубенщині – 18,5%, Середній Наддніпрянщині – 13,4%, північній Донеччині – 9%. Проте отримані нами результати засвідчують істотну відмінність від даних лінгвістичного аналізу прізвищ північної Тернопільщини, де переважають прізвища, оформлені суфіксами -ук, -чук, -ів, -ович/-евич; Закарпаття – -ак/’-ак, -чак (7%), -ич (6,4%), -ук/-’ук, -чук (6,1%); Надвеликолузького регіону – -ук/-’ук, -чук (7,4%); Дніпровського Припоріжжя – -ук/-’ук, -чук (7,7%).
Відзначаємо перевагу утворень на -ов/-ев/-єв (29,2%) над прізвищами із суфіксами -ин/-ін, -їн (15%), що збігається з результатами досліджень Лубенщини (5,87% та 2,87% відповідно) та північної Донеччини (19,8та 7,4 %).
Своєрідністю досліджуваного антропонімікону вважаємо й обмежене функціонування словотвірних типів на -ич та -ович/-евич (2% та 0,8% відповідно) на противагу західноукраїнській прізвищевій системі.
Особливістю прізвищевої системи Центральної і Східної Донеччини є кількісні показники функціонування словотвірного типу на -ик/-ік, -чик (2,7%). Набагато частіше прізвища, оформлені зазначеним формантом, репрезентовано на Дніпровському Припоріжжі – 5%, Лубенщині – 4,12%, Надвеликолузькому регіоні – 4,2%. Проте прізвищева система північної Донеччини поступається ступенем поширеності морфологічних утворень на -ик, -чик (0,6%), що пояснюємо процесом подвійної словотвірної мотивації більшості прізвищ на -ик, -чик.
Серед антропонімів, утворених лексико-семантичним способом (15200; 32,3%), переважають прізвища, ідентичні апелятивам (8183; 17%), що характерне для прізвищевих систем багатьох регіонів України, зокрема Надвеликолузького регіону – 18%, північної Донеччини – 18,3%, Лубенщини – 21%, Дніпровського Припоріжжя – 17,6%).
Своєрідністю досліджуваної прізвищевої системи можна вважати домінування прізвищ, ідентичних повним формам чоловічих імен (1423; 9,4%), попри те, що у прізвищевих системах інших регіонів переважають прізвища, ідентичні суфіксальним іменам (Середня Наддніпрянщина – 6,3%, північна Донеччина – 6,9%, Лубенщина – 5,9%). Відзначаємо і характерну для досліджуваного регіону поширеність антропонімів ад’єктивного типу (2234; 14,7% від загальної кількості прізвищ, утворених лексико-семантичним способом), пор.: Середня Наддніпрянщина – 13,8%, північна Донеччина – 14%, Лубенщина – 11%, Надвеликолузький регіон – 12,3%.
Наведене засвідчує словотвірну специфіку прізвищ Центральної та Східної Донеччини, сформовану під упливом екстралінгвальних та власне лінгвістичних факторів.
ВИСНОВКИ
Комплексний лінгвістичний аналіз прізвищ сучасної Центральної та Східної Донеччини дав можливість зробити такі висновки:
1. Антропонімікон Центральної та Східної
