імені Івана Франка

Навроцька Юлія Вячеславівна

УДК 347.951.4

Заочний розгляд справи в цивільному процесі України

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник -

кандидат юридичних наук, доцент

Угриновська Оксана Іванівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри цивільного права та процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Кучеренко Ірина Миколаївна,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат юридичних наук, доцент

Білоусов Юрій Валерійович,

Хмельницький університет управління та права,

завідувач кафедри цивільного права та процесу

Захист відбудеться «22» травня 2008 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: вул. Січових Стрільців, 14, м. Львів, 79000

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: вул. Драгоманова, , м. Львів, 79000

Автореферат розісланий «16» квітня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент в.о. Семків

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Реформування системи цивільного судочинства вимагає від законодавця введення ряду процесуальних новел, які покликані забезпечити конституційне право на судовий захист. Чинний Цивільний процесуальний кодекс України запроваджує інститут заочного розгляду справи, який справедливо вважають однією з форм реалізації принципу змагальності.

Положення щодо заочного розгляду цивільних справ не становлять собою розвиток попередніх законодавчих напрацювань, не достатньо апробовані на практиці, не є результатом глибоких теоретичних розробок. Означені причини пояснюють недосконалість (неповноту, суперечливість, недостатню конкретність) відповідних законодавчих положень, що викликає труднощі у правозастосуванні та нагальну необхідність теоретичного обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення цього інституту.

Цивільно-процесуальна теорія найбільших здобутків у дослідженні інституту заочного провадження досягла наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, зокрема, у працях К. Анненкова, Є.В. Васьковського, Г. Вербловського, В.Л. Ісаченка, К. Малишева, А. Менцинського, П. Муллова, Є.А. Нєфєдьєва, А.С. Ратнера, А.М. Румянцева, М. Шимановського, Т.М. Яблочкова. Дослідження питань заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення в сучасний період відродилися спочатку в російській юридичній науці у працях В.Н. Аргунова, В.М. Жуйкова, Т.Л. Курас, І.В. Уткіної, І.І. Черних та ін. Дослідженню заочного розгляду справи присвячено дві кандидатські дисертації, захищені в Росії, - Уткіна І.В. (Москва, 1997) та Черних І.І. (Москва, 1998), та одна в Грузії - Куруа Н. (Тбілісі, 2001).

Дослідження інституту заочного розгляду справи для сучасного цивільного процесу України є новим, праць, присвячених вивченню даного питання, є вкрай мало. Окремі аспекти запровадження заочного розгляду цивільних справ аналізували Я.П. Зейкан, С.М. Коссак, Д.Д. Луспеник, С.Я. Фурса, П.І. Шевчук, О. Штефан, С.В. Щербак. Разом із тим, можна констатувати, що в українській цивільно-процесуальній науці питання заочного розгляду висвітлювалися лише при коментуванні положень Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та в окремих наукових статтях.

Усе викладене вище підтверджує, що дисертаційне дослідження інституту заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення в цивільному процесі України актуальне в соціально-політичному плані, є важливим для вдосконалення цивільно-процесуального законодавства України, відповідає потребам практики та є нагальним завданням розвитку вітчизняної теорії цивільного процесуального права.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках науково-дослідної проблематики кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка «Проблеми вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового цивільного кодексу України» (номер державної реєстрації 0105U004945).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний науковий аналіз заочного розгляду справи в цивільному судочинстві, формулювання теоретичних висновків та розробка конкретних обґрунтованих пропозицій, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права, вдосконалення інституту заочного розгляду справи й усунення колізій і прогалин в законодавстві з досліджуваних питань, вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України та підвищення ефективності його застосування.

Зазначена мета обумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- дослідити становлення та розвиток заочного розгляду справи в цивільно-процесуальному законодавстві, що діяло на території України, та відповідних ідей в доктрині цивільного процесуального права;

- виявити значення заочного розгляду в цивільному судочинстві, а також визначити поняття заочного рішення та особливості прояву окремих цивільно-процесуальних інститутів під час заочного розгляду;

- розкрити умови допустимості заочного розгляду справи;

- розглянути порядок розгляду справи у відсутності відповідача;

- проаналізувати можливість ухвалення заочного рішення при пред’явленні зустрічного позову та при участі у справі третіх осіб;

- розкрити особливості змісту заочного рішення;

- встановити особливості перегляду та оскарження заочного рішення, а також набрання ним законної сили.

Об’єктом даного дослідження виступають цивільно-процесуальні відносини, пов’язані із розглядом справи у відсутності відповідача.

Предметом дослідження є заочний розгляд справи в цивільному процесі України.

Методи дослідження обрані, виходячи із мети і завдань дисертаційної роботи, а також із врахуванням об’єкта і предмета дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено метод ідеалістичної діалектики, як фундаментальний (філософський) метод наукового пізнання. Також у роботі використано ряд загальнонаукових методів, а саме спостереження (при зборі емпіричного матеріалу), порівняння (в ході співставлення положень цивільного процесуального права України про заочне провадження з відповідними нормами цивільного процесу інших країн), рахування (при узагальненні юридичної практики, а також вивченні прийомів інформування відповідача про час та місце розгляду справи), моделювання (при визначенні перспективної ефективності запропонованих змін та доповнень до чинного ЦПК України), індукції та дедукції (використовувалися для виокремлення завдань заочного провадження на основі аналізу мети та завдань цивільного судочинства, а також для створення нових правових норм та приписів), аналізу та синтезу (з їх допомогою заочне провадження аналізувалося шляхом вивчення властивостей його окремих частин та узагальнення їх в єдине ціле), ідеалізації (використовувався при створенні ідеальної моделі заочного розгляду справи в цивільному судочинстві), історичний (з його допомогою досліджувалися соціальні умови, в яких виник інститут заочного розгляду справи, та умови, які спричинили його подальші зміни, еволюція змісту самого інституту, причини та наслідки розвитку досліджуваного об’єкта), системний (орієнтував дослідження на розкриття цілісності аналізованого об’єкта та механізмів, які її забезпечують), а також метод висунення гіпотез (застосовувався при висуненні наукових припущень, спрямованих на вдосконалення законодавчої регламентації заочного провадження в цивільному судочинстві України). Крім того, для встановлення змісту юридичних норм та нормативно-правових приписів, з’ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки використовувався догматичний метод.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в результаті вивчення матеріалів цивільних справ, розглянутих судами Львівської, Волинської області та м. Києва у 2005-2007 рр., відповідні рішення та ухвали, розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, статистичні матеріали Львівського територіального управління Державної судової адміністрації та Управління вивчення й узагальнення судової практики Верховного Суду України за 2006 рік. У ході дослідження проведено анкетування 198 осіб, зведені результати якого містяться в додатках до дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації, яка є першим дисертаційним дослідженням заочного розгляду справи в Україні, висунуто низку нових в концептуальному плані наукових та практичних положень, а також пропозицій щодо внесення змін та доповнень до чинного ЦПК України, які виносяться на захист.

Зокрема, вперше:

- доведено, що інститут заочного розгляду є елементом змагальної системи правосуддя в умовах забезпечення рівноправності всіх учасників процесу, у зв’язку з чим запропоновано допускати заочний розгляд справи у випадку неявки будь-кого із сторін - належним чином повідомленого як відповідача, так і позивача;

- аргументується потреба закріплення в ЦПК України норми, відповідно до якої, якщо позивач не погоджується на заочний розгляд справи, суд відкладає її розгляд, у випадку ж повторної неявки відповідача суд приступає до заочного розгляду справи незалежно від згоди позивача на це. Аналогічно слід врегулювати питання відсутності одностайної згоди на заочний розгляд, коли у справі беруть участь кілька позивачів;

- пропонується закріпити в ЦПК України положення, відповідно до якого, якщо в судове засідання не з’явився відповідач, а у суду виникли сумніви в достовірності зазначеного у позовній заяві його місця проживання або місцезнаходження, суд може відкласти розгляд справи і зобов’язати позивача подати довідку з адресного бюро про місце проживання або місцезнаходження відповідача;

- запропоновано у разі відсутності однієї із сторін у судовому засіданні закривати провадження у справі у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди та визнавати її лише в тому випадку, якщо мирова угода, яка викладена в адресованій суду письмовій заяві, посвідчена нотаріально;

- обґрунтовується при пред’явленні зустрічного позову у разі неявки первісного відповідача неможливість окремого розгляду лише первісних позовних вимог у заочному провадженні, так само як і зустрічних позовних вимог у випадку неявки позивача, який одночасно виступає відповідачем за зустрічним позовом;

- запропоновано питання можливості заочного розгляду справи, якщо у справі беруть участь треті особи, які заявляють самостійні вимоги, вирішувати, ґрунтуючись на засаді залежності позову третьої особи від первісного позову та пріоритетності вимог позивача. Доведено, що, якщо у справі бере участь третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору, заочний розгляд можливий лише в разі неявки первісного відповідача та згоди первісного позивача на такий розгляд;

- висловлена пропозиція щодо наділення суду першої інстанції правом скасувати заочне рішення, якщо під час заочного розгляду справи порушені встановлені ЦПК України умови його проведення;

- обґрунтована необхідність зміни порядку перегляду заочного рішення. Зокрема, запропоновано, збільшити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення до п’ятнадцяти днів та обчислювати його з дня проголошення заочного рішення, а не з дня отримання копії заочного рішення відповідачем. Визнано за необхідне строк апеляційного оскарження заочного рішення обчислювати однаково як для позивача, так і для відповідача – після закінчення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо вона не була подана, або після проголошення судом ухвали про відмову у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

Вдосконалено:

- положення, які стосуються реалізації права на заочний розгляд справи, та рекомендації щодо забезпечення прав усіх учасників процесу на різних його стадіях, пов’язаних, зокрема, з прийняттям рішення про заочний розгляд справи, інформуванням учасників процесу про час та місце розгляду справи, забезпеченням права на перегляд заочного рішення тощо;

- визначення поняття заочного розгляду справи та заочного рішення. Заочний розгляд справи визначається як порядок розгляду та вирішення судом цивільного спору по суті, що можливий зі згоди позивача, базується на дослідженні усних пояснень позивача та інших наявних у справі матеріалів і відбувається без участі відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними і який наділений правом вимагати перегляду заочного рішення у спрощеному порядку. Відповідно, заочне рішення - це таке рішення суду, яким вирішується цивільно-правовий спір по суті і яке ухвалене за результатами заочного розгляду справи;

- теоретичні конструкції, які лежать в основі заочного розгляду справи. Зокрема, обґрунтовано, що підставою заочного розгляду справи є законодавчо закріплена презумпція неповажності причин неявки відповідача в судове засідання, якщо він своєчасно не повідомив суд про причини неявки.

Дістали подальшого розвитку:

- міркування, які стосуються можливості ухвалення заочного рішення лише у разі неявки в судове засідання всіх співвідповідачів. Зокрема, пропонується доповнити ЦПК України положенням про те, що при обов’язковій процесуальній співучасті у випадку неявки когось із співучасників, суд вирішує справу на підставі наявних у ній матеріалів, а при факультативній – вправі роз’єднати вимоги до кожного із співвідповідачів у самостійні провадження;

- обґрунтування, що право суду залучати співвідповідачів за власною ініціативою суперечить засаді диспозитивності цивільного процесу. Тому запропоновано виключити це право із повноважень суду;

- положення щодо вдосконалення процедури судових викликів та повідомлень, підвищення гарантій інформування осіб, які беруть участь у справі, про час та місце судового розгляду;

- підстави, за наявності яких виключається можливість заочного розгляду справи. Зокрема, проаналізовано процесуально-правове значення наявності клопотання відповідача про розгляд справи у його відсутності, заперечень проти позову та явки в судове засідання представника відповідача;

- мотивації щодо виключення із ЦПК України положення, відповідно до якого можливим є ухвалення заочного рішення у разі, коли відповідач залишить залу судового засідання;

- ідея, що право суду визнати обов’язковою дачу особистих пояснень стороною, від якої надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, не відповідає змагальному характеру цивільного судочинства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що проведене дослідження містить положення, спрямовані на вдосконалення чинного цивільно-процесуального законодавства України. Крім того, висновки та рекомендації, які містяться в роботі, можуть бути використані для подальшої наукової розробки цілої низки питань теорії цивільного судочинства, в практичній діяльності суддів, адвокатів, а також при викладанні цивільного процесуального права студентам юридичних закладів освіти.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка, обговорена на її засіданнях, де одержала позитивну оцінку й рекомендована до захисту. Більшість сформульованих у дисертації положень отримали апробацію на 13 міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях:

- ХІІ, ХІІІ та ХІV регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (3-4 лютого 2005 р., 9-10 лютого 2006 р., 8-9 лютого 2007 р., м. Львів, 6 лютого 2008 р., м. Львів);

- ХІІ, ХІІІ та ХІУ міжнародних наукових конференціях студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов-2005, -2006, -2007» (12-15 квітня 2005 р., 12-15 квітня 2006 р., 11-14 квітня 2007 р., м. Москва);

- VI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (28-29 квітня 2005 р., м. Острог);

- ІІ міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк);

- Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука: проблеми та перспективи розвитку (регіональний аспект)» (30 вересня – 1 жовтня 2005 р., м. Великий Новгород);

- Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми правознавства: історія та сучасність» (18-19 жовтня 2005 р., м. Мінськ);

- ІІ міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (17-18 березня 2006 р., м. Луцьк);

- Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України» (25-26 січня 2007 р., м. Харків);

- Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів «Тенденції розвитку законодавства та вдосконалення правозастосовної практики в сучасних умовах» (19-20 жовтня 2007 р., м. Мінськ).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації опубліковані у 6 статтях (з них 5 - у фахових юридичних виданнях) та 11 тезах доповідей.

Структура дисертації обумовлена завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують 7 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з яких основний текст – 178 сторінок, обсяг додатків - 9 сторінок, список використаних джерел (207 найменувань) – 20 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується ступінь наукової розробки проблеми та основні методи дослідження, визначається його мета, завдання, об’єкт, предмет, висвітлюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації отриманих результатів.

Розділ 1 «Теоретичні засади дослідження інституту заочного розгляду справи» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Становлення та розвиток інституту заочного розгляду справи в цивільному процесі України» проаналізовано наслідки неявки сторін в судове засідання в цивільному процесуальному законодавстві, що діяло на території України в різні історичні часи. Зроблено висновок про те, що заочний розгляд справи не є новим, абсолютно невідомим інститутом для українського цивільного процесу, сучасна модель заочного розгляду справи частково відтворює положення раніше чинних правових актів. У роботі констатується можливість використання історичного досвіду законодавчого регулювання заочного розгляду справи в цивільному процесі. Також здійснено огляд літератури по темі дослідження.

У підрозділі 1.2. «Процесуально-правова суть та поняття заочного розгляду справи» зроблено висновок, що заочний розгляд має двоїсту природу: з одного боку, він покликаний гарантувати права відповідача, коли справа розглядається без його особистої участі, з іншого – має на меті захистити права позивача, коли відповідач своєю неявкою затягує вирішення спору. Автор приходить до думки, що заочний розгляд не є скороченим чи спрощеним, а також не виступає самостійним видом провадження в цивільному процесі.

Якщо розглядати заочне провадження як цивільно-процесуальну санкцію, то можна стверджувати, що заочний розгляд виступає несприятливим процесуально-правовим наслідком для відповідача, який не виконує обов’язок повідомляти суд про причини неявки в судове засідання, але аж ніяк не санкцією за неявку в судове засідання. Це положення дозволило також зробити висновок, що заочний розгляд справи ґрунтується на законодавчо закріпленому припущенні неповажності причин неявки відповідача в судове засідання, якщо він своєчасно не повідомив суд про них.

Аналізується, яким чином під час заочного розгляду справи реалізуються такі основоположні принципи цивільного процесу як змагальність та диспозитивність.

Розділ 2 «Порядок заочного розгляду справи в цивільному судочинстві України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Умови допустимості заочного розгляду справи» констатується, що заочний розгляд справи в цивільному процесі України допускається лише в суді першої інстанції за наявності сукупності умов, передбачених законодавством, та розкривається зміст кожної із них.

Обґрунтовується, що відповідач не вважається відсутнім у судовому засіданні, якщо: 1) в матеріалах справи є клопотання відповідача про розгляд справи у його відсутності; 2) відповідач під час судового розгляду залишив залу судового засідання; 3) відповідач був видалений із залу судового засідання; 4) в судове засідання з’явився представник відповідача.

У дисертації запропоновані шляхи підвищення гарантій повідомлення про час та місце розгляду справи осіб, які беруть участь у справі, зокрема: 1) якщо повістка видається на руки стороні або її представникові для вручення іншим учасникам процесу, направляти її адресату цінним листом з описом його вкладення; 2) законодавчо закріпити, які дії і протягом якого строку повинні вчиняти житлово-експлуатаційна організація чи виконавчий орган місцевого самоврядування, коли судова повістка вручена їм у разі, якщо адресата чи членів його сім’ї не виявлено в місці проживання; 3) заборонити суду викликати відповідача через оголошення у пресі, коли місце його проживання відоме. З метою захисту прав відповідача в цивільному процесі пропонуємо закріпити в ЦПК України положення, якщо в судове засідання не з’явився відповідач, а у суду виникли сумніви в достовірності зазначеного у позовній заяві його місця проживання або місцезнаходження, суд може відкласти розгляд справи і зобов’язати позивача подати довідку з адресного бюро про місце проживання або місцезнаходження відповідача.

Зроблено висновок, згідно з яким наслідки неявки в судове засідання співвідповідачів повинні розмежовуватися залежно від виду процесуальної співучасті. Запропоновано ст.169 ЦПК України доповнити частиною 5 такого змісту: “У разі участі у справі кількох відповідачів при обов’язковій процесуальній співучасті у випадку неявки когось із співучасників суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів. Ухвалене при цьому рішення не вважається заочним щодо тих відповідачів, які не з’явилися. При факультативній співучасті, якщо неявка когось із співвідповідачів ускладнює вирішення справи, суд, керуючись ч.2 ст.126 цього Кодексу, постановляє ухвалу про роз’єднання вимог до кожного із співучасників у самостійні провадження”.

Проаналізовано процесуальні аспекти отримання згоди позивача на заочний розгляд справи та запропоновано шляхи вирішення ситуації за відсутності такої згоди. Так, в дисертації обґрунтовується доцільність доповнення ст.224 ЦПК України положенням такого змісту: «Якщо позивач не погоджується на заочний розгляд справи, суд відкладає її розгляд і надсилає відповідачеві повідомлення про час та місце нового судового засідання. У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача суд розглядає справу в порядку заочного провадження».

У підрозділі 2.2. «Особливості заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення» детальний аналіз процедури заочного розгляду справи дав підставу обґрунтувати, що:

1) з метою процесуальної економії доцільно постановляти протокольну ухвалу про заочний розгляд справи;

2) якщо в одному засіданні розгляд справи не завершений, ухвалу про заочний розгляд справи треба постановляти щоразу в кожному судовому засіданні, в яке не з’явився відповідач;

3) під час заочного розгляду справи в цьому ж судовому засіданні без відкладення розгляду справи неможливе як збільшення, так і зменшення розміру позовних вимог;

4) розгляд справи заочно не означає автоматичного задоволення позову, однак якщо матеріально-правові презумпції обов’язок доказування того чи іншого факту покладають на відповідача, то неподання відповідачем до судового розгляду доказів, які спростовують такі презумпції, тягне автоматичне задоволення вимог позивача під час заочного розгляду справи;

5) під час заочного розгляду справи допустимі ті дії та процесуальні конструкції змагального процесу, які не залежать від ініціативи відповідача, зокрема, неможливим видається визнання позову відповідачем, відмова від визнання обставин, зроблена під час попереднього судового засідання, застосування наслідків спливу позовної давності;

6) закриття провадження у справі у зв’язку з укладенням мирової угоди та визнання такої мирової угоди під час заочного розгляду справи можливе лише тоді, коли мирова угода посвідчена нотаріально;

7) заочний розгляд справи може завершуватися як ухваленням заочного рішення, так і постановленням ухвали про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду;

8) ухвалюючи заочне рішення, суд може проголосити лише його вступну та резолютивну частини, відтермінувавши складання повного рішення.

Дисертаційне дослідження у підрозділі 2.3. «Заочний розгляд справи при пред’явленні зустрічного позову та участі у справі третіх осіб» привело до висновку про неналежну процесуальну регламентацію заочного розгляду справи при пред’явленні зустрічного позову та при участі у справі третіх осіб. Тому запропоновані відповідні доповнення до ЦПК України, які ґрунтуються на пріоритетності первісних позовних вимог і, як наслідок, унеможливлюють ухвалення заочного рішення окремо по зустрічному позову чи по позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги.

Зокрема, автором пропонується доповнити ЦПК України статтями такого змісту:

1) «Стаття 2251. Заочний розгляд справи при пред’явленні зустрічного позову

1. Якщо у справі пред’явлено зустрічний позов, неявка відповідача, яким пред’явлено такий позов, є підставою для заочного розгляду справи відповідно до умов частини 1 статті 224 цього Кодексу. Ухвалене при цьому рішення вважається заочним у повному обсязі.

2. Неявка позивача, який виступає відповідачем за зустрічним позовом, не може бути підставою для заочного розгляду справи. При цьому повинні застосовуватися наслідки, передбачені ст.169 ЦПК щодо неявки позивача».

2) «Стаття 2252. Заочний розгляд справи при участі у справі третіх осіб

1. Якщо у справі бере участь третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, її неявка не впливає на можливість заочного розгляду справи при дотриманні умов, визначених частиною 1 статті 224 цього Кодексу.

2. Якщо у справі бере участь третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, а відповідачами за позовом третьої особи є як первісний позивач, так і первісний відповідач і обидва вони або лише позивач не з’явилися до суду без поважних причин, суд не вправі задовольняти клопотання третьої особи про заочний розгляд її позову. У такому разі слід застосовувати положення пункту 3 частини 1 та частину 3 ст.169 ЦПК України щодо наслідків неявки в судове засідання позивача».

Розділ 3 «Перегляд та оскарження заочного рішення» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Перегляд заочного рішення судом, що його ухвалив» проаналізовано процедурні особливості реалізації права перегляду заочного рішення судом першої інстанції, підстави скасування заочного рішення та особливості розгляду справи після цього. У дисертації відстоюється необхідність обчислення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення не з дня отримання його копії, а з дня проголошення заочного рішення, оскільки в першому випадку утруднюється реалізація права апеляційного оскарження заочного рішення та обчислення моменту набрання заочним рішенням законної сили.

Поряд із законодавчо визначеними, пропонується закріпити додатково самостійні підстави для скасування заочного рішення. Так, запропоновано частину 1 ст.232 ЦПК України доповнити реченням такого змісту: «Заочне рішення також підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що справу розглянуто за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про час і місце судового засідання, а також якщо під час заочного розгляду справи порушені встановлені ЦПК умови його проведення».

У дисертації висловлені пропозиції щодо більш детальної регламентації розгляду справи після скасування заочного рішення судом першої інстанції. Зокрема, пропонується доповнити ЦПК України статтею 2311 такого змісту:

«Стаття 2311. Розгляд справи після скасування заочного рішення

1. При розгляді справи після скасування заочного рішення, якщо сторони не наполягають на повторенні пояснень учасників цивільного процесу, наданих раніше, знайомі з матеріалами справи, в тому числі з поясненнями учасників цивільного процесу, якщо склад суду не змінився, суд має право надати учасникам процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без їх повторення, доповнити їх і поставити додаткові питання

2. Після скасування заочного рішення справа розглядається тим самим складом суду. Якщо утворити той самий склад суду неможливо, розгляд справи повинен відбуватися заново в повному обсязі».

У підрозділі 3.2. «Конкуренція способів перегляду заочного рішення» зроблено висновок, що буквальне тлумачення положень ЦПК України дозволяє виділити два варіанти поведінки сторін, спрямовані на перегляд та оскарження заочного рішення: подання заяви про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції – для відповідача та подання заяви про апеляційне оскарження і надалі апеляційної скарги – для позивача. Однак такий підхід законодавця викликає труднощі на практиці: 1) можливе виникнення подвійного провадження – в суді першої інстанції за заявою про перегляд заочного рішення відповідача та в апеляційній інстанції за скаргою позивача; 2) якщо відповідач не має обґрунтування поважності причин своєї неявки в судове засідання, а оспорює законність і обґрунтованість рішення, він змушений подавати безпідставну заяву про перегляд заочного рішення, аби лише отримати згодом право оскаржити його в апеляційному порядку; 3) невизначеним залишається момент набрання заочним рішенням законної сили. Зроблено висновок, що практично не може бути застосована законодавча вказівка на загальну процедуру вступу заочного рішення в силу при існуючій регламентації порядку перегляду та оскарження заочного рішення.

Тому визнано за необхідне закріпити право відповідача подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, або оскаржити заочне рішення в загальному порядку, врегулювавши при цьому питання конкуренції цих способів перегляду. Відстоюється доцільність обчислення строку апеляційного оскарження заочного рішення однаково як для позивача, так і для відповідача. Таким чином, запропоновано ст.228 ЦПК України викласти у такій редакції:

«Стаття 228. Перегляд та оскарження заочного рішення

1. Відповідач має право подати в суд, що ухвалив заочне рішення, заяву про перегляд такого рішення протягом п’ятнадцяти днів з дня проголошення заочного рішення.

2. Заочне рішення може бути оскаржене сторонами в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, після спливу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо така заява не була подана у строки, встановлені ЦПК України.

3. У разі відмови у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, заочне рішення може бути оскаржене сторонами в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження заочного рішення обчислюється з дня проголошення ухвали про відмову у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення».

У висновках автор, розвиваючи положення дослідників проблем цивільного процесуального права, пропонує узагальнену теоретичну концепцію заочного розгляду справи в цивільному судочинстві України та систему практично-прикладних заходів, спрямованих на її реалізацію шляхом вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування. Основний висновок соціально-політичного характеру полягає в тому, що розширення змагальності в цивільному процесі на сучасному етапі розвитку української правової системи є обов’язковою умовою переходу до стандартів правової держави та реалізації конституційного права на судовий захист, а запровадження інституту заочного розгляду зумовлене необхідністю закріплення додаткових гарантій реалізації основних принципів здійснення правосуддя, підвищення рівня відповідальності сторони за свою діяльність в процесі, а також необхідністю попередження зловживання процесуальними правами.

Дисертаційне дослідження дало підстави для висновків, які стосуються оцінки законодавства та перспектив його вдосконалення в аспекті врегулювання заочного розгляду справи. У цілому констатується, що законодавча регламентація даного інституту далека від досконалості, норми, які стосуються заочного провадження, часто суперечать одні одним або ж іншим процесуальним інститутам. Суперечливою є й практика їх застосування. У зв’язку з цим, у роботі обґрунтовані пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного ЦПК України, всі вони наводяться у висновках до дисертації, а найбільш істотні з них наводяться в цьому авторефераті. Зокрема, запропоновано:

1) виключити із ЦПК України ч.5 ст.169, п.4 ч.1 ст.169;

2) доповнити відповідними положеннями ст.ст. 225, 169, 119, 163, 224, 175, 123, 232, 21, 296, 294 ЦПК України;

3) викласти в новій редакції ч.1 ст.230, п.4 ч.2 ст.229, ч.4 ст.169, ст.228, ч.3 ст.232, ст.233 ЦПК України;

4) доповнити ЦПК України новими статтями: ст.2251 («Заочний розгляд справи при пред’явленні зустрічного позову»), ст.2252 («Заочний розгляд справи при участі у справі третіх осіб»), ст.2311 («Розгляд справи після скасування заочного рішення»).

У висновках також визначено, як можуть бути використані результати цього дисертаційного дослідження, та окреслені перспективи подальших досліджень аналізованої проблеми.

Список опублікованих праць

1. Навроцька Ю.В. Роль суду в умовах посилення змагальності в цивільному процесі // Життя і право. - 2004. - №7. - С.45-52

2. Навроцька Ю.В. Процесуально-правова суть та становлення інституту заочного розгляду справи в цивільному процесі України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2006. – Випуск 42. – С.191-197

3. Навроцька Ю.В. Неявка відповідача в судове засідання як умова допустимості заочного розгляду справи // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць. – Львів, 2006. – Вип.. 3. – С.81-95

4. Навроцька Ю. Конкуренція способів оскарження заочного рішення в цивільному процесі України // Підприємництво. Господарство. Право. – 2007. - №6. – С.57-61

5. Навроцька Ю.В. Процедурні особливості реалізації права пільгового оскарження заочного рішення // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С.111-121

6. Навроцька Ю.В. Належне повідомлення відповідача як умова розгляду цивільної справи у його відсутності // Актуальні питання реформування правової системи України. Збірник наукових статей за матеріалами І Міжвузівської науково-практичної конференції 27-28 травня 2005 р., м. Луцьк. – Луцьк: Волинський державний університет імені Лесі Українки, 2005. – С. 30-34

7. Навроцкая Ю.В. Некоторые вопросы личного участия сторон в состязательном гражданском судопроизводстве // Ломоносов-2005: Международная конференция студентов, аспирантов и молодых ученых, МГУ им. М.В.Ломоносова, 12-15 апреля 2005 г. Сборник тезисов. Том III. – М.: Изд-во МГУ, 2005. – С.411-413

8. Навроцька Ю.В. Можливість співіснування інститутів розгляду справи у відсутності відповідача та заочного розгляду справи в цивільному процесі України // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-29 квітня 2005 р.). – Острог: Правничий факультет Національного університету “Острозька академія”, 2005. – С.268-269

9. Навроцкая Ю.В. Организация судебных вызовов и извещений как гарантия защиты прав ответчика в заочном гражданском судопроизводстве // Юридическая наука: проблемы и перспективы развития (региональный аспект): Материалы междунар. науч.-практ. конф., 30 сентября - 1 октября 2005 года: в 2 т. / НовГУ им. Ярослава Мудрого. - Великий Новгород, 2006. - Т.2. - С.35-37

10. Навроцкая Ю.В. Возможность вынесения заочного решения относительно истца в гражданском процессе // Актуальные проблемы правоведения: история и современность: материалы междунар. науч. конф. студентов и аспирантов, посвящ. 80-летию юрид. фак. Белорус. гос. ун-та. Минск, 18-19 окт. 2005 г. - Минск: БГУ, 2006. - С.140-141

11. Навроцька Ю. Оскарження заочного рішення за новим ЦПК України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції. 9-10 лютого 2006 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. - С.223-225

12. Навроцька Ю.В. Презумпції заочного провадження в цивільно-процесуальній доктрині // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: Зб. тез наук. доп. ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. студ. та аспірантів (17-18 березня 2006 р.). - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. - С.136-137

13. Навроцкая Ю.В. Характерные черты заочного разбирательства в гражданском судопроизводстве // Материалы ХІІ Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов». Том ІІІ. - М.: Изд-во МГУ, 2006. - С 414-416

14. Навроцька Ю. Можливість заочного розгляду справи при співучасті відповідачів в цивільному процесі // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції. 8-9 лютого 2007 року. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. - С.313-315

15. Навроцька Ю.В. Обчислення початку перебігу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції . 25-26 січня 2007 р. – Харків, 2007. – С.196-199

16. Навроцкая Ю.В. Совершенствование правового регулирования сроков обжалования заочных решений // Материалы докладов XIV Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов». [Электронный ресурс]. – М.: Издательский центр Факультета журналистики МГУ им. М.В.Ломоносова, 2007

17. Навроцька Ю.В. Можливість заочного розгляду при участі у справі третіх осіб // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІV регіональної науково-практичної конференції. 6 лютого 2008 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2008. - С.163-166

АНОТАЦІЯ

Навроцька Ю.В. Заочний розгляд справи в цивільному процесі України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2008.

Дисертація присвячена комплексному аналізу заочного розгляду справи в цивільному процесі України. Розкрито зміст умов заочного розгляду справи, особливості заочного розгляду та ухвалення заочного рішення, а також можливість ухвалення заочного рішення окремо по зустрічному позову та позову третьої особи. Проаналізовано питання перегляду та скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, та конкуренції способів перегляду й оскарження заочного рішення.

Констатується, що законодавча регламентація даного інституту далека від досконалості. У зв’язку з цим у дисертації обґрунтовані пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного ЦПК України, спрямовані на усунення суперечностей між окремим нормами, які стосуються заочного провадження, та його узгодження з іншими процесуальними інститутами. Висунуті пропозиції щодо вдосконалення правозастосовної практики.

Ключові слова: заочний розгляд справи; неявка відповідача; належне повідомлення; заочне рішення; перегляд заочного рішення; конкуренція способів перегляду заочного рішення.

АННОТАЦИЯ

Навроцкая Ю.В. Заочное рассмотрение дела в гражданском процессе Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2008.

Диссертация посвящена комплексному анализу заочного рассмотрения дела в гражданском процессе Украины. Рассмотрены вопросы становления и развития института заочного производства, определены процессуально-правовая сущность и понятие заочного производства и заочного решения. Раскрывается содержание условий заочного производства, особенности процедуры заочного рассмотрения дела, а также вопросы возможности вынесения заочного решения отдельно по встречному иску и иску третьего лица, заявляющего самостоятельные требования. Проанализированы процедурные особенности реализации права обжалования заочного решения в суд, принявший такое решение, основания для отмены заочного решения судом первой инстанции, особенности рассмотрения дела после отмены заочного решения. В работе предложены варианты разрешения конкуренции способов обжалования заочного решения – судом, принявшим заочное решение, и в апелляционном порядке.

Констатируется, что законодательная регламентация данного института далека от совершенства. Поэтому в диссертации обоснованы предложения по внесению изменений в действующий ГПК Украины, направленные на устранение противоречий между отдельными нормами, регламентирующими заочное производство, и их согласование с другими процессуальными институтами. Выдвинуты предложения по совершенствованию правоприменительной практики.

В частности, предложено исключить из ГПК Украины положение, согласно которому является возможным постановление заочного решения в