Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

ПІПЧЕНКО Наталія Олександрівна

УДК:32.019.5

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ТА СТРУКТУРНО-ПОЛІТИЧНІ

ВИМІРИ ВІРТУАЛЬНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

23.00.03 – політична культура та ідеологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор політичних наук, доцент

РИЖКОВ Микола Миколайович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, завідувач кафедри міжнародної інформації

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

КАМІНСЬКИЙ Євген Євменович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, завідувач відділу трансатлантичних досліджень

кандидат політичних наук

ЖОВКВА Ігор Іванович,

Секретаріат Кабінету Міністрів України, заступник керівника Служби – керівник групи радників Віце-прем’єр-міністра України з питань європейської та міжнародної інтеграції

Захист відбудеться 12 березня 2008 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий 08 лютого 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г. М. Сащук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлюється тим, що формування як внутрішнього, так і зовнішньополітичного простору будь-якої країни здійснюється за допомогою сучасних комунікативних технологій, які передбачають “м’який вплив” на світову громадськість з метою сприйняття культурно-політичного та ідеологічного стану існування держави. У контексті американської концепції “soft power” сформувались поняття й терміни “віртуальна”, “медійна” та “іміджева” дипломатія, які у своїй системній сукупності відображають об’єктивно обумовлене зростання ролі “іміджевих комунікацій” та міжнародного PR у реалізації практичних стратегій урядових програм на міжнародному рівні. Нагальність використання у зовнішньополітичній практиці держав інструментів та методів віртуальної дипломатії як складових політичної культури держави, їх ефективність та сучасність підтверджують, що без застосування цього інструментарію неможливе формування політичної ідеології держави у глобальному віртуальному просторі, в якому дипломатія виступає складовою політичної культури акторів міждержавних відносин.

Сутність “віртуальної дипломатії” полягає у використанні методів, технологій та інструментів “м’якого” ідеологічного впливу на світову громадськість шляхом ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій для реалізації зовнішньополітичних цілей та стратегій держави. Еволюція наукової політологічної думки (Ф. Фукуями, С. Хантінгтона, І, Валлерстайна, Ж. Дюрозеля, Дж. Розенау, Ж.-М. Гуехенно, Д. Стоуна, С. Ромма, К. Мюллера, Ч. Шмітца, З. Бжезинського, А. Гора та ін.) свідчить про те, що будь-яка внутрішньополітична проблема (економічна, соціальна, екологічна, військова тощо), яка є предметом державної політики, знаходить своє відображення на зовнішньому рівні функціонування політичної системи будь-якої держави. Це спричинює невідворотну трансформацію стратегій, методів і засобів традиційної дипломатичної діяльності. У пошуках ефективних форм реалізації своїх завдань дипломатичні відомства звертаються до новітніх інформаційно-комунікативних рішень, які набули пріоритетності у відносинах держав на міжнародному рівні. Відповідно можна твердити про те, що актуальність проблеми віртуальної дипломатії викликана об’єктивними вимогами функціонування державних інститутів за доби домінування ІКТ. Отже, “віртуальна дипломатія” - це дипломатія інформаційної ери, яка відображає важливий аспект становлення та розвитку глобального інформаційного суспільства.

Сучасні інформаційні технології не лише призвели до трансформації культурно-політичного та ідеологічного розвитку держав на міжнародному та внутрішньополітичному рівнях, безпрецедентного зростання ступеня відкритості дипломатично-інформаційних джерел, але й також до істотного розширення сфери діяльності транснаціональних акторів міжнародних відносин (міжурядових та міжнародних неурядових організацій, транснаціональних корпорацій, ЗМІК тощо) та виходу цієї діяльності у виміри світового та національного віртуально-інформаційного простору.

Віртуальна дипломатія набуває особливої ваги у політичній практиці провідних політичних акторів світу. Прикладні досягнення зовнішньополітичних відомств США, Великої Британії, Канади, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Фінляндії, Держави Ізраїль свідчать, що використання технологій віртуальної дипломатії дозволяє сформувати комплексне уявлення про можливості вдосконалення інструментів політичної культури у сучасних міждержавних відносинах. Це значною мірою стосується і політичної діяльності України, а також є важливим у контексті потреби геостратегічної самоідентифікації України як політичного актора комунікативного виміру міждержавних відносин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 019U015201), програми Інституту міжнародних відносин “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (номер державної реєстрації 0102U001229).

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні концептуальних і теоретичних засад віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави, функціонуванні ідеології віртуальної дипломатії як політичної форми життєдіяльності суспільства, у визначенні структурно-функціональних характеристик віртуальної дипломатії у політичній діяльності України на міжнародному і внутрішньополітичному рівнях існування держави.

Досягнення мети дослідження обумовило необхідність розв’язання таких завдань:

- дослідити концептуальні і теоретичні підходи до поняття становлення і функціонування віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави;

- розглянути концепції, доктрини та методологічні підходи до віртуальної дипломатії на зовнішньополітичному рівні існування держави;

- дослідити практику віртуальної дипломатії США, Канади і Великої Британії як провідних політичних акторів світу;

- проаналізувати культурно-політичні характеристики віртуальної дипломатії Федеративної Республіки Німеччини;

- з’ясувати змістовні особливості віртуальної дипломатії Франції, Фінляндії і Держави Ізраїль, релевантні для роботи з різними цільовими групами з метою забезпечення національних інтересів;

- визначити стан і перспективи розвитку віртуальної дипломатії України;

- на підставі теоретичної розробки і практики функціонування віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави виробити рекомендації про вдосконалення інструментів політичної культури України.

Реалізація завдань здійснюється шляхом дослідження основних загальнотеоретичних концепцій розвитку віртуальної дипломатії в умовах сучасного інформаційного розвитку та досліджень практичного досвіду використання сучасних інформаційно-комунікативних технологій у діяльності зовнішньополітичних відомств провідних держав світу із визначенням перспектив ефективного використання світового досвіду органами державної влади України.

З урахуванням зазначеної мети і завдань об’єктом дослідження виступають процеси культурно-політичного та ідеологічного розвитку на міжнародному та внутрішньополітичному рівнях існування держави, а предметом дослідження є концептуальні і структурно-політичні виміри віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави.

Методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі, були використані такі наукові методи: загальнонаукові – історично-описовий (інтуїтивно-логічний), методи аналізу ситуацій (спостереження, герменевтико-політологічний), системний, структурно-функціональний, компаративний, інституційно-порівняльний; загальнологічні – емпіричний, статистичний, прийняття рішень, прогностичного моделювання та аналізу; спеціальні методи політології, найбільш ефективні для пізнання політичної та інформаційної сфери, зокрема, політологічний нормативно-ціннісний метод, який було використано з метою оцінки значення для суспільства тих чи інших політичних процесів, їхньої ролі в розвитку міждержавних відносин. Перевага надавалась системному методу, який дозволив провести комплексний аналіз концептуальних і структурно-функціональних вимірів віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави. На основі емпірико-аналітичного, статистичного та описового методів здійснено дослідження стану та функціонування віртуальної дипломатії в Україні, що дозволило побудувати рейтинг веб-сайтів посольств держави за кордоном та визначити змістовні параметри діяльності дипломатичного представництва України в мережі Інтернет з метою розробки рекомендацій щодо вдосконалення інструментів політичної культури держави.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні сучасної теорії і практики інституту віртуальної дипломатії як складової політичної культури влади і суспільства. У дисертаційному дослідженні вперше узагальнено системну сутність формування і функціонування віртуальної дипломатії на внутрішньополітичному та міжнародному рівнях існування держави. Результати, які були одержані у ході дослідження і найповніше визначають його наукову новизну, розкриваються у таких положеннях:

1. Узагальнено концептуальні і теоретичні підходи до поняття “віртуальна дипломатія” як складової політичної культури держави і доведено, що віртуальну дипломатію потрібно розглядати у двох системних вимірах: як ідеологію впровадження сучасної політичної культури з метою забезпечення національних інтересів у сфері культурно-політичної діяльності держави та як інструментарій для здійснення безпосередньої дипломатичної діяльності.

2. Розглянуто концепції, доктрини та методологічні підходи до віртуальної дипломатії на зовнішньополітичному рівні існування держави та з’ясовано переваги віртуальної дипломатії як складової політичної культури. На основі аналізу функцій дипломатичного представництва та віртуального посольства визначено відмінності і переваги останнього для просування політичної ідеології держави на міжнародному рівні.

3. Використання системного підходу у дослідженні практики віртуальної дипломатії дозволило визначити особливості політичної культури США, Канади, Великої Британії, які використовують технології віртуальної дипломатії з метою зміни стереотипних уявлень щодо міжнародного статусу держав та сприйняття світовою громадськістю їх зовнішньополітичних рішень з метою переконання у правильності та ефективності державної політики у світовій політичній системі.

4. Встановлено, що особливістю віртуальної дипломатії Федеративної Республіки Німеччини є участь держави як політичного актора у формуванні світової політичної культури, що базується на універсальних цінностях життєдіяльності суспільства, а також ефективності віртуальної дипломатії у сфері безпосереднього виконання дипломатичних завдань і впровадження державної політичної доктрини.

5. На основі компаративного аналізу досягнень Франції, Фінляндії і Держави Ізраїль узагальнено змістовні параметри мережевого дипломатичного представництва та визначено цільові групи, на які впливають технології віртуальної дипломатії з метою впровадження політичної культури держави на внутрішньополітичному та міжнародному рівнях.

6. Комплексно досліджено стан і перспективи розвитку віртуальної дипломатії України і доведено необхідність більш ефективного використання інструментів політичної культури у практиці зовнішньополітичних та урядових інституцій держави. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення державних програм забезпечення національних інтересів України в мережі Інтернет з урахуванням досвіду віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави провідних політичних акторів світу.

7. На підставі теоретичних розробок і практики функціонування віртуальної дипломатії як складової зовнішньої та внутрішньої політики держав, побудовано рейтинг веб-сайтів дипломатичних представництв України за кордоном, що дало змогу з’ясувати змістовне наповнення веб-сайтів, визначити проблеми оптимізації віртуальної дипломатії, розробити рекомендації для забезпечення геостратегічної самоідентифікації України як актора комунікативного виміру міждержавних відносин. Встановлено цільові аудиторії зовнішньополітичних представництв України в мережі Інтернет з метою поширення як універсальних цінностей української політичної культури, так і національних світоглядних настанов українського суспільства.

Практичне значення одержаних результатів. Узагальнений досвід функціонування віртуальної дипломатії у сучасній зовнішньополітичній та внутрішньополітичній практиці держави як чинника політичної культури може бути використаний для поглиблення подальших наукових досліджень у процесі здійснення державної політики та реалізації політичних рішень, а також враховано у діяльності урядових, відомчих, політичних і громадських інституцій для формування і вдосконалення політичної культури влади і суспільства. Результати дослідження також можуть бути використанні в практично-політичній діяльності Міністерства закордонних справ України та дипломатичних представництв за кордоном, структурних підрозділах інших Міністерств та відомств України, які займаються питаннями позиціювання держави на зовнішньополітичному рівні. Матеріали, висновки та рекомендації дисертаційної роботи впровадженні у навчальних нормативних та спеціальних курсах політологічного характеру, зокрема, у курсах “Міжнародна інформація”, “Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах”, “Дипломатична та консульська служба”, “Зовнішньополітичні комунікативні технології”, “Аналіз зовнішньої політики”, “Інформаційне суспільство”, “Зв’язки з громадськістю”, “Міжнародна інформаційна безпека”, “Віртуальна дипломатія” для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи було апробовано на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: Конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (27 жовтня 2005 року, м. Київ), Четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна”, секція: Міжнародні відносини (3 березня 2006 року, м. Київ), Восьмій науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Світ у новому часі” (15 квітня 2006 року, м. Санкт-Петербург (Російська Федерація)), Експертному круглому столі “Стратегія державного брендінгу як складова зовнішньої політики України” (27 квітня 2006 року, м. Київ), П’ятій міжнародній конференції “Інтернет-освіта-наука - 2006” (10-14 жовтня 2006 року, м. Вінниця), Конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (24 жовтня 2006 року, м. Київ), Міжнародній науковій конференції “Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози” (7 грудня 2006 року, м. Київ), П’ятій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна”, секція: Міжнародні відносини (2 березня 2007 року, м. Київ), Конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (18 жовтня 2007 року, м. Київ), Науково-практичній конференції до 90-річчя української дипломатії “Дипломатія України: історія і сучасність” (20 грудня 2007 року, м. Київ).

Наукові аспекти, узагальнення та висновки дисертації обговорювалися на наукових семінарах, “круглих столах” і засіданнях кафедри міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 8 наукових статтях, матеріалах і тезах наукових конференцій, з них 6 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структурно дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 248 сторінок, в тому числі основний текст – 174 сторінки, 8 додатків займають 43 сторінки, список використаних джерел складається з 285 найменувань і займає 30 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, сутність наукової проблеми і сучасний стан її дослідження, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт та предмет, методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, ступінь та характер апробації і подано загальну характеристику роботи.

У першому розділі – “Концептуальні і теоретичні дослідження віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави” – обґрунтовано концепцію наукової проблеми; подано критичний аналіз теоретичних і методологічних підходів до політичної природи віртуальної дипломатії; з’ясовано специфіку процесів, явищ і понять, що характеризують сферу дослідження; представлено динаміку наукових досліджень з проблем використання інформаційно-комунікаційних технологій у політичній діяльності держави та визначено погляди науковців на перерозподіл політичного впливу акторів міждержавних відносин в умовах функціонування глобальних інформаційних мереж. В роботі використано термінологію, яка зафіксована у програмних, інституціональних та урядових документах як національних держав, так і міжнародних організацій, у доктринах внутрішньої та зовнішньої політики країн Північної Америки та Європи, зокрема, “віртуальна дипломатія” (форма дипломатії, яка асоціюється з появою глобальних інформаційно-комунікаційних мереж та охоплює такі аспекти як прийняття рішень, координація, комунікація та практика міждержавних відносин, що здійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій), “віртуальне посольство” (посольство, яке не має фізичного представництва, а посол знаходиться в столиці своєї країни та спілкується з іншими державами, використовуючи засоби мережі Інтернет), “зовнішньополітичні комунікативні технології” (технологій, які передбачають “м’який вплив” на світову громадськість з метою трансформації культурно-політичного та ідеологічного стану існування держави), “інструменти “м’якої влади” як складової політичної культури держави” (веб-сайти зовнішньополітичних представництв, веб-конференції, інтерактивні форуми для обговорення політичних проблем, інформаційні листи, онлайн-опитування) тощо.

Теоретичну базу дисертаційної роботи склали наукові праці та аналітичні дослідження зарубіжних і вітчизняних фахівців-політологів, підготовлені в рамках діяльності державних та дипломатичних інституцій країн Північної Америки та Європи, а також міжнародних організацій, зокрема, Інституту миру та двопартійної комісії США з публічної дипломатії, французького державного агентства “Edufrance”, Середземноморської Академії дипломатичних досліджень, європейських неурядових організацій “DiploFoundation” (Мальта), “DasCorps” (ФРН), міжнародної організації франкомовних общин (Organisation Internationale de la Francophonie) та Єврейського агентства (Jewish Agency), в яких розкривається сутність, типологія, поняття та ідеологія становлення віртуальної дипломатії у суспільній та політичній практиці національних держав. Аналіз зарубіжної та вітчизняної наукової думки, дискусійний характер впливу віртуальної дипломатії на політичні системи країн світу дозволив визначити концептуальні підходи до віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави, з’ясувати поняття та ідеологію становлення віртуальної дипломатії у суспільній та політичній діяльності сучасних акторів міждержавних відносин, визначити роль інструментів “м’якої влади” на основі мережі Інтернет, які здійснюють ідеологічний вплив на політичне, економічне, соціальне і культурне середовище існування як окремо взятої держави, так і на світову політичну систему загалом.

Концептуальною основою віртуальної дипломатії визнаються теорії постіндустріального суспільства, формування нового світового порядку та взаємовпливу світової політичної системи і політичних систем провідних акторів міждержавних відносин на основі глобальної інформаційної інфраструктури, критичне осмислення яких дає змогу визначити роль віртуальної дипломатії у радикальному оновленні політичної культури влади та суспільства, адекватної змінам сучасної політичної діяльності держав.

На підставі концепцій виокремлено загальний та структурно-функціональний підходи до розуміння віртуальної дипломатії як політичної форми життєдіяльності суспільства: загальний підхід (середина 90-х років) сформований на основі концепції “м’якої влади”, запропонованої Дж. С. Наєм - молодшим, в рамках якого Д.Роткопф, Ж.-М. Гуехенно, Ф. Фукуяма, М. Лібіскі, Т. Мартін, Д. Роналд, Дж.П. Шульц, Дж. Арквілла, Д. Ронфелдт, Р.Соломон, В. Дізард мл., Е. Антоін, Г. Геераертс та інші розглядають перерозподіл політичного впливу держави у сучасних міждержавних відносинах, процеси політичної десуверенізації держави, визначаючи віртуальну дипломатію як складову політичної влади, що оптимізує політичні функції держави у сучасному інформаційному середовищі; структурно-функціональний підхід (початок ХХІ ст. і на перспективу; Г.С. Сміт, Дж.Р. Купер, Ш.Дж. Браун, М. Леонард, Л. Нобл, Й. Курбалія, К.С. Рана, Д. Каппелер, А. Маттеуччі), в рамках якого обґрунтовано використання сучасних комунікативних технологій як інструменту політичної культури влади і суспільства на зовнішньо- та внутрішньополітичному рівнях існування держави.

Вітчизняна політологічна наука розглядає різні виміри політичного впливу комунікативних технологій на міждержавні відносини та внутрішньополітичну діяльність держави – від політичних взаємовпливів до історичних, етнополітичних, соціальних, правових і культурологічних, які формують модель політичної системи та політичної культури для нових незалежних держав, у тому числі й України. Так, дослідженню віртуальної дипломатії присвячено окремі наукові роботи, зокрема, О. Зернецької, В. Королька, Є. Макаренко, Є. Камінського, Б. Гуменюка, О. Щерби, В. Бебика, П. Сардачука, О. Кулика, О. Ялової, О. Кучмій, О. Шевченко тощо. Загальні проблеми політичного впливу інформаційно-комунікаційних технологій на політичну діяльність держави висвітлено у наукових працях Л. Губерського, М. Михальченка, В. Гондюла, В. Бруза, Є. Тихомирової, О. Сосніна, М. Рижкова, А. Шинкарука, М. Розумного, І. Жовкви, А. Наджоса, О. Флюр, В. Александрука та ін., в яких з’ясовуються проблеми політичної культури країн Європи та Північної Америки, політичного прогнозування, ефективність інструментів політичної культури у міждержавних відносинах, міжкультурного співробітництва, проблеми забезпечення національних інтересів України у сучасному інформаційному середовищі для просування цінностей національної політичної культури.

Аналіз концептуальних та теоретичних досліджень, здійснений у першому розділі, дає підстави для висновку, що ідеологія становлення віртуальної дипломатії у сучасній суспільній та політичній практиці та вирішення проблем міждержавних відносин на основі мережі Інтернет залежить від врахування нових чинників співробітництва держав таких, як програмно-інституціональне забезпечення політичної діяльності держав в умовах державотворчих зрушень та оптимізації використання зовнішньополітичних комунікативних технологій.

Також доведено, що впровадження віртуальної дипломатії як політичної форми життєдіяльності суспільства зумовлює потребу враховувати фактори політичної культури та ідеології держав, зокрема, діяльність на міжнародному та внутрішньополітичному рівнях існування держави. Аналіз досліджуваного масиву джерел уможливив виробити власний підхід до розв’язання поставлених у дисертації завдань, що базується на творчому синтезі застосованих концепцій і тлумачень, але з урахуванням специфіки проблематики і нагальних потреб політичної культури України.

У другому розділі – “Компаративний аналіз віртуальної дипломатії зарубіжних країн як політичної форми життєдіяльності суспільства” – досліджено політичну практику віртуальної дипломатії США, Канади і Великої Британії як провідних політичних акторів світу, культурно-політичні засади віртуальної дипломатії Федеративної Республіки Німеччини, а також з’ясовано змістовні характеристики віртуальної дипломатії Франції, Фінляндії та Держави Ізраїль, релевантні для роботи з різними цільовими групами з метою забезпечення національних інтересів. Ідеологія віртуальної дипломатії в умовах державотворчих зрушень набуває як форм підтримки політичного діалогу та міждержавних відносин, так і форм пропаганди переваг тієї чи іншої політичної, економічної та соціальної систем, а також відображає просування певного світогляду, політико-культурних цінностей та способу життєдіяльності у сучасному світі.

Практика віртуальної дипломатії США, Канади, Великої Британії, ФРН, Франції, Фінляндії та Держави Ізраїль виявляє такі характерні особливості політичної діяльності держави як: вплив на світову громадськість шляхом формування уявлень, ідей, світогляду про цінності національної політичної культури (зміна політичної свідомості); через здійснення політичних акцій держави у сучасному інформаційному середовищі (зміна політичної поведінки); за допомогою “м’якого” ідеологічного впливу на політичну свідомість та поведінку суспільства, що опосередковано впливає на політичні інститути держав.

На основі компаративного аналізу програмних документів урядових інституцій та зовнішньополітичних відомств провідних політичних акторів світу щодо ефективності віртуальної дипломатії доведено, що політика віртуальної дипломатії США реалізується через стратегію американської політичної гегемонії та м’якого впливу, що сповідують різні підходи проте спрямовані на однаковий політичний результат – домінування американських цінностей та політичної культури США у політичній системі міждержавних відносин, зокрема, для забезпечення політичних акцій країни у мережі Інтернет, на початку 2008 року, існувало 32 віртуальні представництва у 20 країнах світу. Показано, що доктрина віртуальної дипломатії Франції забезпечує державі статус впливово лідера у міждержавних відносинах з політичними союзниками - США та Канадою, а культурно - політичні засади віртуальної дипломатії ФРН забезпечують просування національних інтересів в європейському регіоні та реалізацію завдань внутрішньої політики держави. Визначено, що до особливостей віртуальної дипломатії як складової політичної культури Франції, Фінляндії та Держави Ізраїль відносять змістовні характеристики віртуальних презентаційних представництв, релевантних для роботи з цільовою аудиторією з метою підтримки національних інтересів та тематичні веб-сайти для інформаційної підтримки політичних акцій, іміджевих кампаній, проведення веб-конференцій та інтерактивного спілкування.

У розділі з’ясовано, що віртуальна дипломатія як складова політичної культури забезпечує ефективність політичної діяльності держави за допомогою інструментів зовнішньополітичних комунікативних технологій, тобто, офіційні Інтернет-представництва органів державної влади – на внутрішньополітичному рівні функціонування держави, веб-портали зовнішньополітичних відомств, культурно-інформаційних центрів за кордоном тощо – на міжнародному рівні політичної діяльності держави дозволяють сформувати у суспільстві усвідомлення здатності впливати на політичні процеси та змінювати політичні орієнтації внутрішньої та зовнішньої аудиторій. Доведено, що інструменти віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави зумовлюють забезпечення національних інтересів шляхом реалізації різних моделей віртуальної дипломатії у міждержавній взаємодії, а використання веб-сайтів та тематичних веб-порталів держав дозволяє впливати на загальне ставлення внутрішньої та зовнішньої аудиторії до державної політики, сформувати та адекватно оцінити політичні альтернативи, сприяти формуванню політичної ідентифікації або ступеня залучення суспільства до політичної структуризації: на внутрішньому рівні – поділ суспільства на групи за політичними інтересами на основі політичної ідентифікації, а на міжнародному рівні – посилення діаспорних зв’язків та поширення серед громадян інших країн цінностей національної політичної культури.

Третій розділ – “Структурно-функціональний характер віртуальної дипломатії у політичній діяльності України” – присвячено критичному аналізу програмно-інституціонального забезпечення політичної діяльності України в умовах державотворчих зрушень, а також розробці рекомендацій щодо вдосконалення інструментів політичної культури України засобами віртуальної дипломатії. З’ясовано, що необхідність розробки та впровадження доктрини віртуальної дипломатії України зумовлена потребою забезпечення національних інтересів на внутрішньому та міжнародному рівнях функціонування держави, підтримки та просування засад політичної діяльності в сучасному інформаційному середовищі. Визначено, що віртуальна дипломатія України має ґрунтуватися на стратегіях зовнішньої та внутрішньої політики, яка формує політичну життєдіяльність суспільства на основі принципів демократичного урядування та публічної дипломатії. Україна підтримує сучасні концепції та практику віртуальної дипломатії, спрямовані на вирішення складних політичних проблем сучасності, створення гуманітарних основ політичного співробітництва та активізацію політичної діяльності у мережі Інтернет. З’ясовано, що включення доктрини віртуальної дипломатії в урядові програми уможливило б реформування політичної ідеології та культури сучасної України, використання політичного культурного потенціалу держави для забезпечення національних інтересів.

Аналіз законодавчих актів України у сфері сучасних інформаційно-комунікаційних технологій з метою поширення ідей національної політичної культури в мережі Інтернет дозволив встановити, що для заходів, передбачених в урядових програмах, прийнятих з метою забезпечення позитивного іміджу держави, необхідно застосовувати інструменти віртуальної дипломатії у міждержавних відносинах, створити спільну закриту мережу (Інтранет) для швидкого обміну інформацією між дипломатичними відомствами та відкрити віртуальні посольства, консульства, представництва для забезпечення національних інтересів.

Зазначимо, що на початок 2008 року Україна мала 121 дипломатичну установу за кордоном – 80 посольств, 33 консульські установи, 8 представництв при міжнародних організаціях, з яких тільки 56 посольств і 14 консульських установ використовують інструменти віртуальної дипломатії, що складає лише 60% представництв держави у мережі Інтернет.

На основі емпіричного, статистичного та описового методів проведено дослідження стану та функціонування віртуальної дипломатії в Україні, що дозволило побудувати рейтинг веб-сайтів посольств та визначити змістовні параметри політичної діяльності держави в мережі Інтернет з метою розробки рекомендацій щодо вдосконалення інструментів політичної культури влади і суспільства.

Встановлено цільові групи, з якими співпрацюють політичні інституції України з метою поширення як універсальних цінностей української політичної культури, так і національних світоглядних настанов українського суспільства, що демонструють національно-державну належність, а саме: офіційні та дипломатичні особи країни перебування, представники засобів масових комунікацій та ділових кіл, науковці тощо.

На основі дослідження зроблено висновок про структурно-функціональний характер становлення віртуальної дипломатії України в умовах державотворчих зрушень, про трансформацію інструментів політичної культури держави, яка ґрунтується на стратегічних підходах забезпечення національних інтересів у сучасному інформаційному середовищі. Доведено, що інструменти віртуальної дипломатії є ефективними для просування політичної ідеології держави, зміцнення становища держави у світовому культурно-політичному просторі, підвищення рівня конкурентоспроможності України, посилення здатності протистояти зовнішнім загрозам і викликам, формування загальнонаціональної ідентичності.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави, що виявляється у багатовимірному дослідженні основних детермінантів політичної системи в добу трансформації політичних інститутів та світового порядку. Застосування політологічних методів аналізу дало можливість реалізувати обраний концептуальний підхід: розглянути концептуальні та структурно-політичні виміри віртуальної дипломатії як складової політичної культури та ідеології держав у динаміці її розвитку. Методологія аналізу дала можливість з’ясувати провідні тенденції політичних систем, що досліджувались, визначити структурно-функціональні характеристики новітніх інструментів політичної культури влади і суспільства.

Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному:

1. Сучасний розвиток політичних систем зумовлює трансформаційні процеси культурно-політичного та ідеологічного розвитку на міжнародному та внутрішньополітичному рівнях існування держави, а також в умовах державотворчих зрушень, що виявляється у визнанні віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави, яка розглядається у двох системних вимірах – як ідеологія впровадження сучасної політичної культури з метою забезпечення національних інтересів та як інструментарій для здійснення безпосередньої дипломатичної діяльності. Процеси трансформації політичних систем мають неоднозначні наслідки для політичної діяльності держав: з одного боку, вони забезпечують політичні взаємозв’язки та взаємовпливи, сприяють демократизації політичного управління, відкривають нові можливості для досягнення політичної толерантності, а з іншого – формують нові типи асиметрії політичних систем у сучасному світі, сприяють використанню “м’якого” ідеологічного впливу на політичне, економічне, соціальне і культурне середовище існування як однієї країни, так і їхньої сукупності.

Політична діяльність країн у глобальній інформаційній мережі призвела до зміни ролі держави у сучасному інформаційному середовищі, перерозподілу її політичного впливу, а також перегляду ефективності традиційної дипломатії, що зумовило появу політичних комунікативних технологій, зокрема, віртуальної дипломатії як складової політичної культури та інструменту поширення геополітичних, геоекономічних та геокультурних інтересів держави.

2. Теорії віртуальної дипломатії як складової та інструменту політичної культури стали результатом взаємодії численних політичних, соціологічних та футурологічних концепцій другої половини ХХ – початку ХХІ століття, істотно вплинули на формування позицій національних політичних інститутів щодо впровадження віртуальної дипломатії у державну політику більшості країн світу. Про це свідчить динаміка політичних відносин, вдосконалення методів і засобів політичної культури та їх визначальних комунікативних стратегій, які об’єктивно зумовили трансформацію політичних систем у сучасному світі. Віртуальна дипломатія розглядається як система теоретичних знань та практики їх застосування, що відображає комунікаційні процеси політичної форми життєдіяльності суспільства, які спрямовані на встановлення взаєморозуміння між різними політичними інститутами та спільнотами. Віртуальна дипломатія як складова політичної культури держави виходить за рамки внутрішньополітичної та суспільної взаємодії; вона пов’язана із діяльністю національних держав, їх коаліцій, міжнародних урядових та неурядових організацій як опосередкованих акторів політичної взаємодії. Загальна мета віртуальної дипломатії – формування позитивного іміджу акторів політичної взаємодії, довіри до політичних інституцій національних держав та підтримки на всіх рівнях міждержавного співробітництва.

3. Основні пріоритети віртуальної дипломатії як складової політичної культури та ідеології США, Канади та Великої Британії на національному та міжнародному рівнях функціонування держав зумовлені потребою державотворення та забезпечення національних інтересів у сучасному інформаційному середовищі, формування громадської думки щодо власної держави, її політичної репутації, культурної самобутності та ідентичності.

Порівняльний аналіз стратегій віртуальної дипломатії США, Канади та Великої Британії засвідчив, що диференціація політичного розвитку країн зумовлена особливостями національних політичних стратегій, законодавчої бази, історико-культурними традиціями і різними підходами до розв’язання політичних проблем сучасності. Національні пріоритети підкреслюють необхідність впровадження віртуальної дипломатії як ефективного чинника політичної діяльності в умовах державотворчих зрушень: кожна з держав поширює універсальні ідеї та цінності політичної культури, які мають національне культурно-політичне забарвлення. При цьому, відносно помірне інвестування у розвиток віртуальної дипломатії розглядається урядами країн як засіб, що може не лише зменшити витрати на врегулювання кризових ситуацій, але й сприяти отриманню майбутніх економічних дивідендів. Державні програми віртуальної дипломатії, які розроблені у зазначених країнах, сприяють інтеграції інших націй до демократичної мережі, яка складається із американських та європейських цінностей і стандартів, що сприяє просуванню національних інтересів та формуванню національних геополітичних стратегій провідних політичних акторів світу.

4. Впливовість віртуальної дипломатії ФРН як складової політичної культури держави зумовлюється офіційним визнанням комунікативних технологій як універсального інструменту просування національних інтересів для безпосереднього виконання дипломатичних завдань і впровадження державної політичної доктрини.

Сутність культурно-політичного виміру віртуальної дипломатії ФРН полягає в тому, що використання такого інструментарію сучасної політичної діяльності сприяє формуванню нового образу політичної культури держави, забезпеченню головних цілей німецької економіки у світовому економічному просторі, а також популяризації німецької ідентичності за кордоном. Політична доктрина ФРН, що ґрунтується на поєднанні культури і політики для здійснення активної політичної діяльності, сприяє внутрішньополітичній консолідації країни в умовах сучасної політичної інтеграції. Віртуальна дипломатія виступає інструментом поширення національних політичних цінностей ФРН у міждержавних відносинах та створює основу для суспільної єдності.

5. Використання інструментів віртуальної дипломатії у політичній діяльності держав дозволяє створити переваги для країни на міжнародному рівні за допомогою розробки стратегій політичної культури щодо подолання ідеологічних, культурних та етнічних розбіжностей між країнами та поширення ідей національної політичної культури; забезпечити роботу з цільовими групами для створення сприятливого політичного середовища з метою просування національних інтересів; ефективно попереджати кризові ситуації, вирішувати суспільні проблеми; використовувати для створення сприятливої макроекономічної інфраструктури.

Компаративний аналіз досягнень віртуальної дипломатії Франції, Фінляндії і Держави Ізраїль свідчить, що для ефективного функціонування мережевих дипломатичних представництв з метою забезпечення просування цінностей національної політичної культури держави потрібно встановити цільові групи веб-сайтів зовнішньополітичних відомств. Саме це дозволяє визначити їх змістовне наповнення та забезпечити цільове розміщення інформації, за допомогою якої держави поширюють свої національні культурно-політичні цінності на внутрішньополітичному, регіональному та міжнародному рівнях.

6. Виклики для розвитку міждержавного співробітництва України в умовах державотворчих зрушень змушують урядові структури держави враховувати національні пріоритети для побудови збалансованої політичної системи, взаємодії влади і суспільства. Для політичної діяльності України на міжнародному та внутрішньополітичному рівнях існування держави важливого значення набуває проблема ефективного використання сучасного інструментарію політичної культури – віртуальної дипломатії у сфері просування і підтримки національних інтересів. Серед заходів, що сприятимуть реалізації віртуальної дипломатії України – розвиток наукових досліджень у сфері комунікативних технологій за допомогою сучасних методів політичного аналізу, які дозволяють з’ясувати сутність та політичний зміст віртуальної дипломатії провідних країн світу, визначити тактику і стратегію ідеології віртуальної дипломатії України як одного з дієвих інструментів політичного впливу у сучасному інформаційному середовищі.

Міністерство закордонних справ України разом з іншими органами державної влади розробляє інформаційно-просвітницькі проекти, реалізація яких засобами віртуальної дипломатії дозволить збільшити їхню ефективність, задовольнити зростаючий інтерес у суспільстві до політичної діяльності України, інформувати внутрішню та світову громадськість з питань національних інтересів держави, а також забезпечити поширення у світі цінностей національної політичної культури.

7. Проведення дослідження інструментарію віртуальної дипломатії України дало змогу визначити основні напрямки її реалізації в мережі Інтернет: оцінювання веб-сайтів посольств України за кордоном, яке проводилось за ста тридцятьма двома параметрами і дозволило побудувати їхній рейтинг та встановити змістовне наповнення, вказує на низький рівень функціонування української віртуальної дипломатії як складової політичної культури і потребує вдосконалення та ефективної підтримки з боку держави, оскільки сучасна парадигма політичної культури зумовлює якісно нові підходи до глибинного осмислення новацій віртуальної дипломатії у сфері реалізації національних інтересів.

Теоретичні розробки і практика функціонування віртуальної дипломатії дозволили сформувати рекомендації для забезпечення геостратегічної самоідентифікації України як актора комунікативного виміру міждержавних відносин та вдосконалення інструментів політичної культури держави, а саме: а) необхідно використовувати інструментарій віртуальної дипломатії для поширення національних ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації як на внутрішньому, так і міжнародному рівнях, що дозволяє впливати на формування політичної свідомості внутрішньої і світової громадськості; б) створити і впровадити віртуальні посольства та консульства, віртуальні економічні представництва для поглиблення міждержавної взаємодії України та розвитку двостороннього співробітництва у політичній, економічній та культурній сферах; в) забезпечити участь громадськості у політичній діяльності держави за допомогою використання інтерактивних засобів спілкування (електронного листування, форумів з різноманітних політичних питань, які підтримуються органами державної влади, проведення “онлайн зустрічей” із співробітниками зовнішньополітичних відомств та національних політичних інститутів); г) засобами віртуальної дипломатії створити інформаційний та культурний простір, повноправним учасником якого є Україна з метою формування культури сучасної української політичної нації на основі синтезу української культурної традиції, традицій інших етнічних спільнот та досягнень європейської цивілізації; д) за допомогою офіційних веб-сайтів органів державної влади, політичних інституцій та зовнішньополітичних відомств сприяти поширенню державної символіки, пропаганди історії та культури України, української мови, виховуючи національний патріотизм українців, які проживають в Україні або за її межами та інформувати світову громадськість про позитивні політичні досягнення української влади.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:

1. Піпченко Н.О. Концептуально-теоретичні засади дослідження віртуальної дипломатії // Нова парадигма: Журнал для наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. – Вип. 57. К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - с. 117-124

2. Піпченко Н.О. Англосаксонська модель віртуальної дипломатії: США, Канада та Великобританія // Дослідження світової політики. Проблеми і судження Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Вип. 35., 2006. – с. 133-141

3. Піпченко Н.О. Концепція віртуальної дипломатії Німеччини // Нова парадигма: Журнал для наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. – Вип. 59. К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – с. 156-167

4. Піпченко Н.О. Використання засобів віртуальної дипломатії для роботи з різними цільовими групами (Міністерство закордонних справ Фінляндії, Франції та Держави Ізраїль) // Нова парадигма: Журнал для наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. – Вип. 62 . К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – с. 204-219

5. Піпченко Н.О. Робота дипломатичних представництв в умовах розвитку віртуальної дипломатії // Актуальні проблеми міжнародних відносин – Вип. 65. ч. І. К.: Вид-во ІМВ, 2007. – с. 124-130

6. Піпченко Н.О. Розвиток української віртуальної дипломатії // Актуальні проблеми міжнародних відносин – Вип. 66. ч. ІІ. К.: Вид-во ІМВ, 2007. – с. 21-29

Тези доповідей на конференціях:

7. Пипченко Н.О. Развитие информационной составляющей внешней политики США (цифровая дипломатия) // Восьмая научная конференция студентов, аспирантов и молодых ученых “Мир в новое время”. Сборник материалов конференции. – Санкт-Петербург (Российская Федерация), 2006. – с. 155-160

8. Піпченко Н.О., Гондюл В.П. Використання Інтернет-технологій у зовнішній політиці (віртуальна дипломатія) // П’ята міжнародна конференція “Інтернет-освіта-наука - 2006”. Збірник матеріалів конференції. Том 1. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2006. – с. 25-27 (особистий внесок автора – концептуальна розробка проблеми, висновки)

АНОТАЦІЯ

Піпченко Н.О. Концептуальні та структурно-політичні виміри віртуальної дипломатії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 – політична культура та ідеологія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.

Дисертаційну роботу присвячено політологічному аналізу концептуальних і теоретичних засад дослідження віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави, компаративному аналізу практичних досягнень США, Канади, Великої Британії, ФРН, Франції, Фінляндії та