ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ ДЕРЖКОМСТАТУ УКРАЇНИ

Рудич Олександр Анатолійович

УДК 311:36

СТАТИСТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ

СОЦІАЛЬНОГО МОНІТОРИНГУ

Спеціальність 08.00.10 – Статистика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-технічному комплексі статистичних досліджень Державного комітету статистики України.

Науковий | кандидат економічних наук,

керівник | Калачова Ірина Володимирівна,

Державний комітет статистики України,

директор департаменту статистики послуг

Офіційні

опоненти: | доктор економічних наук, професор

Єріна Антоніна Михайлівна,

ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, професор кафедри статистики

кандидат економічних наук,

Огай Марина Юріївна,

Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, старший науковий співробітник відділу соціально-демографічної статистики

Захист відбудеться 22 січня 2008 року о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.870.01 в Державній академії статистики, обліку та аудиту за адресою 04107, м. Київ, вул. Підгірна, 1, ауд. 23.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної академії статистики, обліку та аудиту за адресою 04107, м. Київ, вул. Підгірна, 1, к. 36.

Автореферат розісланий 20 грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.В. Шульга

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Прагнення України до інтеграції в розвинені світові соціальні системи вимагає визначення сучасного соціального стану країни та її населення, оцінювання людського розвитку, вимірювання рівня та якості життя населення, визначення рівня соціальних ризиків та небезпек для особи та суспільства, відстеження соціальної захищеності населення, дотримання соціально-трудових прав, оцінки соціального самопочуття та можливостей самореалізації людини. Наявність такої інформації, її збирання на постійній основі в поєднанні з відповідною управлінською діяльністю з формування соціальних стратегій розвитку та їх реалізації дозволили б ефективно та прискорено забезпечити досягнення визначених соціальних цілей.

Найбільш надійним з позиції вирішення поставлених завдань і, відповідно, отримання вихідних даних на різних рівнях соціального управління є моніторинг, побудований за даними державних статистичних спостережень та вибіркових обстежень, що здійснюються органами державної статистики. Соціальний моніторинг необхідно розглядати як один з важливих інструментів розробки обґрунтованої державної соціальної політики.

У сучасній економічній науці та практиці вивчаються й застосовуються окремі елементи моніторингу. Разом з тим з погляду системного підходу потрібно враховувати вимоги до формування інформаційних потоків, визначення характеру, частоти надходження, обсягів та змісту інформації, що необхідна для підготовки та прийняття обґрунтованих рішень.

Дослідження систем моніторингу як важливої складової управління соціально-економічними процесами є порівняно новим напрямом економічної науки. Можна послатися на роботи українських вчених Д. Айстраханова, Ю. Валькмана, В. Галіцина, В. Головка, В. Карпова, Є. Лебедєва, М. Микитенка, А. Оленка, Л. Попової, М. Пугачової, В. Степашка, в яких вирішуються концептуально-теоретичні питання розробки систем моніторингу, в тому числі статистичного, у різних предметних галузях.

Сучасні теоретичні та прикладні проблеми формування моніторингу в контексті інформаційного забезпечення соціальної політики стали об’єктом дослідження широкого кола українських науковців і фахівців: О. Амоші, Н. Власенко, О. Власюка, С. Герасименка, А. Головача, О. Грішнової, А. Єріної, І. Калачової, А. Колота, Е. Лібанової, О. Макарової, В. Мандибури, І. Манцурова, О. Новікової, М. Огай, О. Осауленка, Н. Парфенцевої, С. Пирожкова, Ю. Саєнка, В. Саріогло, М. Солдатенка, В. Шишкіна та ін.

Організація соціального моніторингу має визначену мету, алгоритм функціонування, принципи побудови, критерії оцінки, методи і джерела збирання інформації. Тому слід вважати доцільною розробку методологічних підходів до формування соціального моніторингу в контексті створення адекватного інформаційного забезпечення державних соціальних програм.

Наукова актуальність зазначеної проблеми та недостатність її фундаментальних розробок зумовили вибір теми дисертаційної роботи, її логіку, мету, структуру та основні завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Науково-технічного комплексу статистичних досліджень Держкомстату України як складову частину теми “Розробка методологічних положень статистики соціально-економічного розвитку України” (номер державної реєстрації 0107U003247). У межах наукової програми особисто автором здійснено статистичне оцінювання стану та тенденцій соціально-економічної захищеності працюючого населення України, зокрема за допомогою запропонованого інтегрального показника.

Наукові здобутки, що містяться в дисертації, знайшли відображення також у науково-практичних розробках в межах реалізації заходів Стратегії розвитку державної статистики на період до 2008 року за напрямом “Удосконалення процедур збирання, обробки та поширення статистичної інформації”. Внесок автора полягає в обґрунтуванні організаційно-методичних підходів до здійснення соціального моніторингу, зокрема з використанням соціологічних даних.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретичних і методологічних положень щодо формування соціального моніторингу в контексті вимог до інформаційного забезпечення управління соціальними процесами. Досягнення мети цього наукового дослідження зумовило необхідність вирішення таких завдань:

· визначити особливості соціальних процесів як об’єкту статистичного дослідження;

· розробити організаційно-методичні положення формування соціального моніторингу;

· оцінити сучасне інформаційно-аналітичне забезпечення соціального моніторингу;

· обґрунтувати доцільність використання соціологічних даних у соціальному моніторингу;

· узагальнити концептуальні та методологічні засади статистичного оцінювання соціально-економічної захищеності населення;

· здійснити статистичне оцінювання стану та тенденцій соціально-економічної захищеності працюючого населення України;

· обґрунтувати методичні підходи до побудови інтегрального показника соціально-економічної захищеності працюючих та здійснити відповідні розрахунки.

Об’єктом дослідження обрано масові соціальні явища і процеси, що відбуваються в Україні.

Предметом дослідження є статистичні аспекти формування соціального моніторингу як інструменту підтримки управлінських рішень у соціальній сфері.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано такі загальнонаукові методи, як діалектична логіка, аналіз та синтез, методи порівняння, узагальнення та наукової абстракції, а також застосовано статистичні методи: середніх величин, індексний, вибірковий, табличний та графічний. Дисертаційну роботу виконано з використанням сучасного програмного забезпечення SPSS.

Інформаційною базою дослідження є дані соціально-демографічних обстежень, що здійснювалися Держкомстатом України, офіційні статистичні публікації, методологічні матеріали Держкомстату, рекомендації міжнародних статистичних організацій, дослідження вітчизняних вчених та спеціалістів.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі отримані нові обґрунтовані результати, які сприяють досягненню мети щодо формування інформаційно-аналітичного забезпечення соціального моніторингу. Найбільш суттєві результати, що характеризують новизну дослідження й особистий внесок автора, такі:

вперше:

· обґрунтовано структурно-логічну схему організації соціального моніторингу, що уможливлює інформаційне супроводження соціальних програм як системи цілеспрямованого спостереження за процесами у соціальній сфері з дотриманням принципів комплексності та інтегрованості;

· доведено доцільність використання та розроблено методику розрахунку інтегрального показника соціально-економічної захищеності працюючих, що дозволяє за єдиною кількісною шкалою вимірювати стан та тенденції соціально-економічної захищеності;

удосконалено:

· методичні положення щодо гармонізації статистичних і соціологічних даних при організації соціального моніторингу, що уможливлюють оцінювання змін соціальної ситуації в різних сферах здійснення соціальної політики та визначення ступеня впливу таких змін на становище людини в суспільстві, її задоволеність і соціальне самопочуття;

· схему інформаційних потоків при здійсненні моніторингу державних соціальних програм, що адаптовані до потреб статистичного забезпечення управління соціальними процесами;

дістало подальший розвиток:

· трактування сутності та функцій соціальної інформації, що є передумовою формування адекватної інформаційної бази для аналізу соціальних процесів;

· концептуально-методологічні засади статистичної оцінки соціально-економічної захищеності працюючих, що дозволяє сформувати інформаційну базу для поглибленого дослідження якості трудового життя в контексті суб’єктивної задоволеності працюючих своєю працею.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації та отримані наукові результати мають як теоретичне, так і прикладне значення. Теоретична цінність роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть стати базою для подальшого вирішення проблем соціального моніторингу. На практиці отримані висновки та рекомендації можуть використовуватись як органами державної статистики в частині досліджень соціальних процесів і впровадження різнопланових соціальних моніторингів, так і органами державної влади для формування та коригування соціально-економічної політики.

Результати дослідження використані Державним комітетом статистики України при впровадженні у статистичну практику методологічних засад проведення вибіркових соціально-демографічних обстежень (довідка № 05/6-27/82 від 20.07.06 р.).

Аналітичні матеріали дослідження в частині статистичної оцінки соціально-економічної захищеності молоді використано Державним інститутом проблем сім’ї та молоді при підготовці щорічної доповіді Президентові України, Верховній Раді України “Про становище молоді в Україні (2001–2006рр.)” (довідка № 444 від 21.07.06 р.).

Окремі положення та рекомендації дослідження щодо методичних підходів до розрахунку інтегральних показників впроваджені у навчальний процес Державної академії статистики, обліку та аудиту Держкомстату України при викладанні дисципліни “Статистичне вивчення ринку праці” та використані при підготовці навчального посібника “Статистика ринку праці: міжнародні стандарти та національний досвід” (довідка №499 від 04.06.07 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним дослідженням. Наукові результати, що висвітлені в роботі та виносяться на захист, належать особисто автору. Внесок автора в опубліковані колективні роботи конкретизований у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертації доповідалися на міжнародних і національних науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема: III, IV науково-практичних конференціях “Соціально-економічна захищеність населення України” (Київ, грудень 2003р., квітень 2005р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство” (Донецьк, квітень 2006 р.); І міжнародній науково-практичній конференції “Передові наукові розробки – 2006” (Дніпропетровськ, вересень 2006 р.); IV науково-практичній конференції з нагоди Дня працівників статистики (Київ, грудень 2006 р.); семінарі молодих вчених-статистиків, присвяченому Дню науки (Київ, травень 2007 р.).

Публікації. За результатами виконаного дослідження опубліковано дев’ять наукових праць загальним обсягом 20,7 друк. арк., з яких автору належить 3,95 друк. арк., шість праць у наукових фахових виданнях обсягом 2,68 друк. арк., три – в інших виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Її повний обсяг становить 203 сторінки. Робота містить 18 рисунків на 17 сторінках, 33 таблиці на 34 сторінках, 10 додатків на 36 сторінках. Список використаних джерел включає 123 найменування, викладені на 11 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, надано характеристику наукової новизни, практичного значення результатів дослідження та інформацію щодо їх апробації.

Розділ 1 “Концептуальні основи соціального моніторингу” присвячено обґрунтуванню концептуально-методологічних підходів до організації соціального моніторингу. Розглянуто понятійний апарат і типологізацію соціальних процесів як об’єкту статистичного дослідження; сутність та функції соціальної інформації в системі соціально-управлінського простору. Обґрунтовано структурно-логічну схему організації соціального моніторингу.

Статистичне дослідження саме соціальних процесів (явищ) з подальшим аналізом та прийняттям відповідних економічних та політичних рішень є визначальною складовою реалізації вимог європейського співтовариства щодо соціальної захищеності населення. Багатоманітність соціальних процесів є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних значень. Розвиток соціальних процесів у кожній конкретній сфері породжує певні суперечності, вирішення яких і є головною передумовою суспільного прогресу. Точна оцінка масштабу соціального процесу та закономірностей його розвитку є необхідною передумовою прийняття зважених управлінських рішень.

Доведено, що у широкому розумінні соціальний процес є сукупністю односпрямованих соціальних дій, які можна виокремити з сукупності інших. Це взаємодія людей або явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими спільноти.

Для кращого розуміння сутності соціального процесу автором проаналізовано його структуру (рис. 1).

Рис. 1. Структура соціального процесу

Структурна складова допомагає визначити зміст, форму, учасників, напрям і масштаб соціального процесу.

Динамічна складова, на відміну від структурної, враховує фактор часу, тобто розглядає соціальний процес у часовому вимірі. З цією метою використовуються такі характеристики, як фази (стадії) соціального процесу, його тривалість, інтенсивність, ритм, оборотність.

Факторна складова зумовлена тим, що соціальний процес, як і будь-який інший процес, детермінований певними причинами.

Роль окремих чинників детермінації соціального процесу різна: одні викликають його, інші зумовлюють, треті впливають на його тривалість або темп і т.д.

Типологічна складова класифікує всі соціальні процеси, що виникають у суспільстві. Типологізацію соціальних процесів можна проводити за такими критеріями:

- за загальною спрямованістю (процеси функціонування і процеси розвитку);

- за рівнем поширення (локальні, глобальні тощо);

- за результатами, наслідками (конструктивні, деструктивні);

- за тривалістю (тривалі, короткочасні);

- за сферами поширення (економічні, політичні, соціально-культурні, духовні і т.ін.);

- за роллю, яку вони виконують у соціальній системі.

Технологічна складова характеризує соціальний процес з позиції його оптимізації, визначення і розробки відповідних шляхів, способів і методів. Отже, необхідно вивчати ті його характеристики та визначення, що важливі для вирішення задач оптимізації.

Механізм соціального процесу відображає, як цей процес відбувається, яким чином співвідносяться і взаємодіють його елементи, чим вони приводяться в рух.

Сформульовано цілі та завдання статистичного дослідження соціальних процесів, а саме: розкриття сутності конкретного процесу (явища); визначення його місця в системі соціальних відносин суспільства і його основних характеристик; побудова моделі, що адекватно відбиває співвідношення й динаміку найважливіших соціальних процесів і їх роль у житті суспільства або його окремих соціальних груп; здійснення за цією моделлю прогнозування зміни соціальної обстановки в країні у випадку проведення конкретних соціальних заходів.

Якість управлінських рішень, які приймаються в сфері соціального розвитку, цілком залежить від наявної інформаційної бази. Для розв’язання завдань підвищення ефективності соціальної політики потрібно спеціальне інформаційне забезпечення, що має ґрунтуватися на опрацюванні поточної й прогностичної соціальної інформації, яка відбиває особливості змін рівня і якості життя людей.

Висока динаміка розвитку соціальних процесів зумовлює необхідність більш гнучкого підходу до створення повноцінного інформаційно-аналітичного забезпечення соціальної політики, що має базуватися на формалізованій системі соціального моніторингу, сутність якого полягає у періодичному відстеженні перебігу соціальних процесів, фіксації актуальних параметрів соціальної ситуації у системі об’єктивних та суб’єктивних показників.

У цьому зв’язку моніторинг соціальної сфери або соціальний моніторинг автором визначено як побудовану відповідно до заданих критеріїв інтегровану систему збирання з визначеною періодичністю, обробки, нагромадження, аналізу й інтерпретації соціально-економічної, соціально-психологічної, соціологічної інформації про перебіг і тенденції розвитку соціальних процесів, з використанням статистичних і соціологічних методів одержання інформації на основі структурованих показників та індикаторів, що розробляються системою державної статистики та іншими міністерствами й відомствами (адміністративні дані).

Комплексне вивчення змісту, форм і методів проведення різних моніторингових досліджень, а також практичний досвід дозволили сформулювати кілька варіантів концепцій моніторингу, що можуть бути застосовані на практиці, а саме:

1. Цільова концепція визначає моніторинг як проблемно орієнтовану систему, що відстежує певний напрям інформаційного забезпечення.

2. Інструментальна концепція виділяє моніторинг серед інших систем обробки інформації за типом засобів і методів вимірювання (широке застосування вибіркових методів збирання даних, комп’ютерна технологія роботи з інформацією тощо).

3. Інтеграційна концепція трактує моніторинг як поєднання елементів соціальної статистики, соціально-економічного та соціологічного аналізу й прогнозування.

У дослідженні автором обґрунтований і реалізований на практиці третій варіант концепції, оскільки він, з одного боку, створює умови для методичного розвитку проблемно орієнтованого моніторингу, з іншого – сприяє вирішенню актуальних завдань управління соціальними процесами.

Структурно-логічна схема моніторингу може бути представлена групами самостійних, але пов’язаних між собою інформаційних блоків: соціально-трудових; соціально-політичних; соціально-споживчих; соціокультурних відносин, а також соціально-психологічного самопочуття населення, розглянутих з погляду реалізації соціальною сферою її головної функції – соціального відтворення населення.

Розділ 2 “Інформаційні ресурси в організації соціального моніторингу” присвячено аналізу міжнародного та вітчизняного досвіду розробки переліків та систем показників, у тому числі інтегральних, для моніторингу державних соціальних програм; оцінці сучасного інформаційно-аналітичного забезпечення соціального моніторингу; обґрунтуванню доцільності використання соціологічних даних при організації соціального моніторингу.

Соціальні показники використовуються як невід’ємний компонент вимірювання сталого розвитку. Напрями його вивчення згруповано таким чином: боротьба з бідністю, демографічна динаміка і стабільність, розвиток освіти, суспільної поінформованості та навчання, охорона та зміцнення здоров’я людини, сприяння сталому розвитку населених пунктів.

Сформульовані напрями інформаційного забезпечення ходу реалізації державних соціальних програм, а саме:

§ Системи показників, що характеризують:

- населення;

- рівень життя населення;

- ринок праці;

- доходи, витрати та споживання;

- галузі та сфери діяльності, що забезпечують гідне існування людини (освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення та соціальний захист, культура та мистецтво, право та політика, оздоровлення, відпочинок, туризм, фізкультура та спорт).

§ Системи моніторингів: соціально-економічного становища сільських населених пунктів, становища жінок та дітей, соціально-економічної захищеності населення.

§ Системи оцінок на національному та міжнародному рівнях.

Основний масив інформації за наведеними напрямами надають переписи населення, базові вибіркові обстеження та державні статистичні спостереження. Проте під час вивчення соціального життя суспільства часто постає потреба у використанні спеціально організованих соціологічних досліджень як особливої форми одержання соціальної інформації. Доведено, що поєднання статистичних і соціологічних підходів дозволяє вимірювати не лише об’єктивні зміни соціальної ситуації в тій чи іншій сфері здійснення соціальної політики, а й визначати міру впливу таких змін на становище людини в суспільстві, її задоволеність і соціальне самопочуття.

За участі автора у Державному комітеті статистики України розроблено організаційно-методичні положення щодо проведення вибіркових соціально-демографічних обстежень за такими напрямами: становище жінок та дітей, туристичне споживання, соціально-економічна захищеність. Система індикаторів кожного з цих обстежень надає надзвичайно багатий матеріал щодо окремих аспектів соціально-економічного життя населення та зі свого боку доповнює систему статистичних показників, які регулярно досліджуються органами державної статистики України. Деякі з нових індикаторів наведені у табл. 1.

Таблиця 1

Системи моніторингових індикаторів за різними обстеженнями

Назва обстеження | Нові індикатори

Мультиіндикативне кластерне обстеження (MIКО) щодо становища жінок та дітей в Україні | - використання безпечної питної води та сучасних способів асенізації;

- поширення недостатності ваги у дітей;

- використання сучасних і традиційних методів контрацепції;

- споживання йодованої солі;

- обізнаність жінок щодо способів запобігання та шляхів передачі ВІЛ/СНІДу.

Опитування відвідувачів (туристів та одноденних відвідувачів) щодо визначення обсягу туристичних витрат в Україні та за кордоном | - загальна характеристика туристичних потоків: види туризму, мета, соціально-демографічні характеристики туристів, тривалість поїздки в розрізі мети;

- структура витрат туристів та одноденних відвідувачів;

- обсяги витрат за метою поїздки та видами туризму.

Вибіркове соціально-демографічне обстеження “Базова захищеність населення України” | - базова захищеність;

- захищеність доходу;

- захищеність професійних вмінь;

- безпека ринку праці;

- гарантії зайнятості;

- безпека умов праці;

- гарантії волевиявлення та соціальна активність;

- самоідентифікація щодо віднесення до середнього класу;

- соціальна справедливість.

Аналізуючи результати соціологічних моніторингів, потрібно враховувати неминучі розбіжності між оціночними судженнями (громадська думка), з одного боку, та фактичним станом справ (статистична інформація) – з іншого. Отримані дані свідчать про певну драматизацію соціальної та життєвої ситуації, властиву людям в умовах кардинальних перетворень у суспільстві. Тому в такий період кожній людині необхідний доступ до повної та об’єктивної інформації, щоб досконало орієнтуватися у швидко мінливій обстановці, приймати правильні практичні рішення і діяти.

Обґрунтовано, що залучення додаткової інформації, яка використовується поряд зі статистичними узагальненнями, спрямовано, з одного боку, на прийняття якісних управлінських рішень при формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави та її регіонів; з іншого – на вивчення механізму впливу різних управлінських рішень на життя людей, особливості сприйняття цих рішень різними соціальними категоріями, відстеження трансформації цих рішень у думках людей, відображення у їхній поведінці тощо.

Розділ 3 “Статистична оцінка соціально-економічної захищеності населення України” присвячено обґрунтуванню методології статистичного аналізу та формуванню інформаційно-аналітичного забезпечення соціально-економічної захищеності працюючого населення України. Обґрунтовано методичні підходи до розрахунку інтегрального показника соціально-економічної захищеності працюючих. Статистичне оцінювання здійснено за результатами п’яти раундів вибіркового соціально-демографічного обстеження “Базова захищеність населення України”, проведеного у 2000 та 2002–2006 рр. органами державної статистики за сприяння Міжнародної організації праці.

Визначення пріоритетів соціальної політики повинно відбуватися, виходячи зі стану і тенденцій соціального розвитку, соціальних загроз та з урахуванням громадської думки щодо сприйняття населенням чинників соціального ризику в суспільному та повсякденному житті. Досягнення високого рівня соціальної безпеки стає можливим за наявності сприятливих економічних, соціальних, правових умов і високої активності суб’єктів державного управління та населення щодо соціального розвитку. Поетапність відстеження стану і тенденцій, які визначають рівень соціально-економічної безпеки, формування та реалізація стратегічних пріоритетів державної та регіональної політики в аспекті задоволення соціальних потреб та інтересів є можливою за умови комплексності підходів до інформаційного забезпечення прийняття якісних управлінських рішень. Визначення соціальних загроз національній безпеці через використання результатів соціально-демографічного обстеження “Базова захищеність населення України” уможливило оцінку сприйняття населенням України стану його безпеки в сім’ї, на виробництві, в побуті, в місці проживання та державі.

Виходячи з того, що соціально-економічна безпека особи існує тоді, коли створені нормальні умови для відтворення і розвитку кожної людини, для оцінки рівня захищеності запропоновано систему взаємопов’язаних базових параметрів захищеності особи (рис. 2). Об’єктивно оцінити рівень захищеності особи можна на основі сукупності об’єктивних параметрів та суб’єктивних самооцінок, тобто на основі одночасного узагальнення даних державних статистичних спостережень та результатів соціологічних опитувань. Слід зауважити, що за такими параметрами, як ”безпека особистої свободи” та ”безпека рівноправності” майже не існує об’єктивних статистичних показників, тобто оцінка їх можлива лише на основі соціологічних опитувань.

Рис. 2. Система основних параметрів захищеності особи

В умовах трансформації та глобалізації економіки виникає необхідність вирішення нових завдань у соціальній сфері, в яких були б враховані інтереси насамперед людей праці. Оскільки ефективність функціонування економіки значною мірою залежить від ступеня використання робочої сили, рівня кваліфікації працівників, мотивації до продуктивної праці, умов праці та рівня соціально-економічної захищеності працюючого населення, актуальною проблемою є розробка відповідних управлінських заходів щодо забезпечення умов для гідної та продуктивної праці та відповідного інформаційного супроводу.

Можливості оцінювання рівня соціальної захищеності працюючих на основі офіційних статистичних даних вкрай обмежені, а потреба в його здійсненні велика. Більш широкі перспективи для аналізу соціально-економічного становища працюючих та оцінки рівня їх соціально-економічної захищеності дають результати соціально-демографічного обстеження “Базова захищеність населення України”, які стали унікальним джерелом інформації для створення системи соціального моніторингу з питань базової захищеності населення.

При формуванні сукупності респондентів була застосована стратифікована багатоступенева вибірка, що охопила такі категорії населення: працюючі в промисловості, сільському господарстві, невиробничій сфері та сфері послуг, а також офіційно зареєстровані безробітні, непрацюючі пенсіонери та студенти вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації.

В роботі здійснено статистичне оцінювання стану соціально-економічної захищеності працюючих за такими критеріями: справедлива і належна винагорода за працю; безпечні та здорові умови праці; можливості використовувати і розвивати власні здібності та задовольняти потреби в самореалізації, самовираженні в праці; трудова демократія і правова захищеність працівника; можливість професійного зростання і впевненість у майбутньому; гідне місце роботи; соціальна корисність праці.

За результатами аналізу п’яти раундів дослідження доведено, що рівень економічної віддачі від людського капіталу (у вигляді заробітної плати) для переважної більшості його власників поки що невисокий. У сфері захищеності доходів відбуваються як позитивні, так і негативні процеси. Незважаючи на тенденції до збільшення номінального рівня оплати праці, залишаються гострими проблеми підвищення вартості робочої сили. У значної частини працюючих заробітна плата не змінювалася протягом року, а у кожного десятого – навіть зменшилась; грошові заощадження може робити лише п’ята частина, у той час як майже 70% беруть гроші в борг. Низька купівельна спроможність заробітної плати зумовлює поширення бідності серед працюючого населення: у 2006 році майже чверть працюючих респондентів (24%) відносили себе до бідних верств суспільства. Ситуація, коли зайнятість не забезпечує гідний рівень життя, є загрозливою через формування незадоволеності працею, низький рівень продуктивності праці тощо.

Автором доведено доцільність розробки інтегрального показника соціально-економічної захищеності. Це аргументується тим, що хоча система суб’єктивних показників для оцінки рівня соціально-економічної захищеності, з одного боку, забезпечує багатобічну її характеристику, але з іншого не дозволяє провести порівняльний аналіз за окремими об’єктами дослідження.

Структуровано методичні завдання для визначення інтегрального показника, черговість яких є такою:

1. Розгляд первинних характеристик інтегрального показника соціально-економічної захищеності.

2. Вибір з первинних показників базових чинників для обчислення інтегрального показника.

3. Визначення методики і формул обчислення інтегрального показника в цілому.

На першому етапі побудови інтегрального показника соціально-економічної захищеності працюючих осіб за результатами соціально-демографічного обстеження “Базова захищеність населення України” структуровано індикатори для блоків анкети: “Захищеність доходу”, “Захищеність професійних вмінь”, “Гарантії зайнятості”, “Безпека умов праці” та “Гарантії волевиявлення та соціальна активність”. Доведено, що перелічені блоки індикаторів є головними для вимірювання соціально-економічної захищеності працюючих осіб серед усіх блоків запитань цього обстеження.

На другому етапі побудови інтегрального показника вибрано індикатори за структурою анкети обстеження 2003 року з урахуванням їх впливу на рівень соціально-економічної захищеності працюючої особи. З метою коректного застосування єдиних підходів до побудови узагальнюючого показника соціально-економічної захищеності працюючого населення використані результати обстежень 2003, 2004 та 2006 років.

У дослідженні при побудові інтегрального показника рівня соціально-економічної захищеності зайнятого населення як вихідну інформацію використано кількість відповідей респондентів на окреме питання конкретної складової захищеності, а при розрахунку індикаторів – розподіл респондентів за відповідями на певні питання анкети. Тобто інформація представлена в основному порядковими шкалами, частково (за окремими питаннями) – інтервальними. В дисертаційній роботі як спосіб нормування відібраних показників застосовано приведення усіх показників до однієї відносної одиниці вимірювання. Тому всі соціологічні показники обчислювалися за однією формулою (середньої арифметичної зваженої):

де а – значення показника; pi – частка опитаних, які вибрали і-й варіант відповіді; ?pi ? 100%; hi – ваговий коефіцієнт і-ї відповіді; як правило, 0 ? hi ? 1.

Для розрахунку індексів, які є узагальнюючими оцінками за кожним блоком соціально-економічної захищеності працюючих, було вибрано формулу середньої арифметичної з огляду на те, що на величину індексу окремої складової захищеності рівною мірою впливають значення всіх показників-індикаторів кожного блоку.

Результати розрахунку індексів по всім п’яти блокам соціально-економічної захищеності працюючих представлено в табл. 2.

Таблиця 2

Узагальнюючі показники складових соціально-економічної захищеності працюючих в Україні у 2003, 2004 та 2006 роках

Назва показника | Значення показника

2003 р. | 2004 р. | 2006 р.

Захищеність доходу (Ізд) | 0,300 | 0,320 | 0,328

Захищеність професійних вмінь (Ізпв) | 0,543 | 0,542 | 0,545

Гарантії зайнятості (Ігз) | 0,475 | 0,494 | 0,496

Безпека умов праці (Ібуп) | 0,705 | 0,718 | 0,719

Гарантії волевиявлення (Ігв) | 0,583 | 0,620 | 0,621

Побудову інтегрального показника соціально-економічної захищеності працюючих осіб виконано шляхом об’єднання в один узагальнюючий показник індикаторів за кожним напрямом або стратегією різнонаправленої дії, при цьому їх внесок у формування рівня соціально-економічної захищеності нерівнозначний. Це зумовило необхідність якісної оцінки пріоритетів за окремими стратегіями, що дозволило визначити вагу кожної зі стратегій при формуванні інтегрального показника. У дослідженні для розрахунку ваг блоків інтегрального показника соціально-економічної захищеності працюючих застосовано метод експертних оцінок. За результатами опитування експертів побудовано матрицю кількості переваг (табл. 3). Із даних табл. 3 можна зробити висновок, що найвагомішими складовими соціально-економічної захищеності працюючих є гарантія зайнятості та захищеність доходу, що увійшли в інтегральний показник з вагою 0,345 та 0,322 відповідно.

Таблиця 3

Результати опитування експертів для розрахунку ваг

Інтегральний показник соціально-економічної захищеності працюючих (I) розраховано на основі узагальнюючих показників п’яти його складових Іj за формулою:

де Ij – узагальнюючий показник j-ї складової соціально-економічної захищеності;

Wj – вага, з якою Ij враховується при обчисленні інтегрального показника.

Значення інтегрального показника соціально-економічної захищеності працюючих України за 2003, 2004 та 2006 роки наведено в табл. 4.

Таблиця 4

Інтегральний показник соціально-економічної захищеності працюючих в Україні у 2003, 2004 та 2006 роках

Назва показника | Значення показника

2003 р. | 2004 р. | 2006 р.

Інтегральний показник (І) | 0,460 | 0,476 | 0,480

Проведені дослідження соціально-економічної захищеності працюючих, оцінка рівня захищеності за допомогою інтегрального показника та аналіз тенденцій його зміни дозволили зробити такі висновки.

1. Підвищення рівня соціально-економічної захищеності працюючих за 2003–2004 роки сформувалося за рахунок підвищення рівня всіх складових, за винятком захищеності професійних вмінь.

2. Рівні складових і узагальнюючого показника у 2006 році залишилися майже на рівні 2004 року, а рівень захищеності доходу взагалі зменшився, що може свідчити про невирішеність упродовж тривалого часу проблем, які безпосередньо впливають на соціально-економічну захищеність працюючих.

3. Основними резервами підвищення рівня соціально-економічної захищеності є можливості підвищення рівня захищеності доходу та гарантій зайнятості.

Розроблена методика кількісної оцінки рівня соціально-економічної захищеності працюючих за допомогою інтегрального показника дає можливість не тільки визначити досягнутий рівень захищеності, але й проводити порівняльний аналіз та зіставлення рівня захищеності між країнами, а також диференційовано за різними критеріями визначати тенденції, закономірності та напрями можливих його змін.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та обґрунтовано методологічні підходи до формування соціального моніторингу в контексті вимог до інформаційного забезпечення управління соціальними процесами. За результатами дослідження, відповідно до поставленої мети і завдань, сформульовано низку висновків теоретичного та науково-прикладного характеру:

1. Узагальнення вітчизняного та міжнародного досвіду щодо визначення поняття та характеристики соціальних процесів дає підстави стверджувати, що багатоманітність соціальних процесів є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності. Соціальні процеси можуть відбуватися об’єктивно та суб’єктивно, бути вираженими у конкретній чи абстрактній формі, визначеними кількісними або якісними показниками вимірювання, детермінованими внутрішніми чи зовнішніми чинниками, пов’язаними зі структурними чи функціональними змінами.

Відповідно, сформульовано цілі й завдання статистичного дослідження соціальних процесів, а саме: пізнання сутності конкретного процесу (явища); визначення його основних характеристик та місця в системі соціальних відносин суспільства; побудова моделі, що адекватно відбиває співвідношення й динаміку найважливіших соціальних процесів і їх роль у житті суспільства або його окремих соціальних груп; здійснення за цією моделлю прогнозування зміни соціальної ситуації в країні у випадку проведення конкретних соціальних заходів.

2. В умовах побудови України як соціальної держави зростає складність прийняття управлінських рішень і забезпечення ефективного контролю за їх виконанням. Відповідно збільшується потреба органів державного та регіонального управління в оперативній і достовірній інформації про стан і тенденції соціально-економічних процесів, про реакцію на управлінські рішення різних верств населення. Таку функцію має виконувати моніторинг.

У дослідженні моніторинг соціальної сфери визначено автором як створену на нових принципах інтегровану систему безперервного збирання, обробки, нагромадження, аналізу й інтерпретації соціально-економічної, соціально-психологічної, соціологічної інформації про хід і тенденції розвитку соціальних процесів, з використанням статистичних і соціологічних методів одержання інформації на основі оригінальних показників та індикаторів, що як збираються так і не збираються системою державної статистики. Ця ціль досягається за допомогою застосування окремих груп явищ, параметрів, факторів, що входять у понятійну форму “моніторингові індикатори” і формуються за критеріями комплексності, інтегрованості відображення результуючого стану основних причинних взаємодій у їх кількісних і якісних взаємозв’язках.

3. Запропоновано структурно-логічну схему організації соціального моніторингу, яка містить групи самостійних, але пов’язаних між собою інформаційних блоків: соціально-трудових; соціально-політичних; соціально-споживчих; соціокультурних відносин, а також соціально-психологічного самопочуття населення, розглянутих з погляду реалізації соціальною сферою її головної функції – соціального відтворення населення. Кожний блок представлений відповідною системою показників, яка може розвиватися та удосконалюватися протягом усього дослідження. Така стандартизація не заперечує повної зміни сукупності процедур збирання, методів обробки й передачі на вищі рівні. Але найбільш значуща частина показників (моніторингові показники) повинна залишатися незмінною впродовж тривалого часу, що дозволить адекватно виміряти ознаки соціальної сфери, науково обґрунтувати реальний характер, зміст і динаміку досліджуваного соціального процесу, а також сформувати основу для розробки практичних рекомендацій, коригування його функціонування й розвитку.

4. Результативність дій за пріоритетними напрямами соціальної політики залежить, насамперед, від ефективності управління соціально-економічними процесами, необхідність значного підвищення якої висуває (серед найважливіших) завдання забезпечення органів управління усіх рівнів та населення достовірною інформацією щодо процесів, які відбуваються в економіці та соціальній сфері.

За результатами оцінки сучасного інформаційно-аналітичного забезпечення соціального моніторингу доведено, що систематично здійснюється реформування та вдосконалення існуючого масиву статистичних показників, які охоплюють всі основні процеси, що формують стан і тенденції соціально-економічного розвитку країни в умовах ринкової економіки. З метою висвітлення перебігу соціальних процесів створено науково обґрунтовану систему статистичних індикаторів, що базується на міжнародних стандартах та враховує потреби різних верств користувачів. У контексті вдосконалення методології соціальної статистики за основу взято комплексний підхід до використання основних джерел соціальної статистики, а саме: державних статистичних спостережень; переписів населення та вибіркових обстежень домогосподарств (населення); адміністративних даних.

5. Процес реалізації соціальної політики відбувається на основі науково обґрунтованих принципів, що визначають найсуттєвіші та найважливіші моменти її здійснення. Одним з таких принципів є принцип єдності об’єктивного і суб’єктивного, який передбачає врахування в соціальній політиці комплексу об’єктивних і суб’єктивних чинників, що зумовлюють розвиток соціального буття, соціальної сфери життя суспільства.

Доведено, що використання соціологічних узагальнень поряд зі статистичними спрямовано, з одного боку, на прийняття якісних управлінських рішень при формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави та її регіонів, з іншого – на вивчення механізму впливу різних управлінських рішень на життя людей, особливості сприйняття цих рішень різними соціальними категоріями, відстеження трансформації цих рішень у думках людей, відображення у їхній поведінці тощо.

6. Визначення пріоритетів соціальної політики повинно здійснюватися, виходячи з характеру та тенденцій соціального розвитку, соціальних загроз та з урахуванням громадської думки щодо сприйняття населенням чинників соціального ризику в суспільному та повсякденному житті.

Обґрунтовано, що саме через використання результатів соціально-демографічного обстеження “Базова захищеність населення України” з’являється можливість отримання комплексної статистичної оцінки стану різних груп населення з погляду захисту соціально-економічних прав, визначення та сприйняття ними соціальної справедливості, ставлення до громадських організацій, визначення джерел соціально-економічної небезпеки для людини і суспільства.

7. Враховуючи, що ефективність функціонування економіки значною мірою залежить від ступеня використання робочої сили, рівня кваліфікації працівників, мотивації до продуктивної праці, умов праці та рівня їхньої соціально-економічної захищеності, актуальною проблемою є розробка відповідних управлінських заходів щодо забезпечення умов для гідної і продуктивної праці та забезпечення адекватного інформаційного супроводу.

Визначено, що оцінка соціально-економічної захищеності працюючих, обґрунтування чинників, які впливають на якість їх трудового життя і задоволення соціально-економічних потреб, прогнозування ймовірності виникнення соціальних небезпек та їх наслідків повинна стати надійною інформаційною підставою для розробки якісних політичних інструментів і прийняття ефективних управлінських рішень. Оцінка рівня соціальної захищеності працюючих на основі офіційних статистичних даних вкрай обмежена, а потреба в її отриманні велика. Більш широкі можливості для аналізу соціально-економічного становища працюючих та оцінки рівня їх соціально-економічної захищеності дають саме результати соціально-демографічного обстеження “Базова захищеність населення України”.

8. Результати аналізу стану та тенденцій соціально-економічної захищеності працюючих в Україні дають підстави стверджувати, що за наявності достатньо високого рівня освіти рівень економічної віддачі від людського капіталу (у вигляді заробітної плати) для переважної більшості його власників поки що невисокий. У сфері захищеності доходів відбуваються як позитивні, так і негативні процеси. Незважаючи на тенденцію до збільшення номінального рівня оплати праці, залишаються гострими проблеми підвищення вартості робочої сили. Низька купівельна спроможність заробітної плати зумовлює поширення бідності серед працюючого населення. У сфері гарантій зайнятості відбуваються складні суперечливі процеси. З одного боку, намітилися позитивні зрушення в організаційно-правових формах зайнятості, певною мірою покращилися можливості пошуку необхідної роботи; з іншого боку, залишається достатньо високою невпевненість працівників у збереженні своєї роботи, низькою є задоволеність економічними параметрами праці (заробітною платою, пільгами).

9. Система суб’єктивних показників для оцінки рівня соціально-економічної захищеності забезпечує всебічну її характеристику, проте не дозволяє провести порівняльний аналіз по окремих об’єктах дослідження. Для досягнення такої мети обґрунтовано доцільність розробки інтегрального показника, що дозволив виміряти рівень соціально-економічної захищеності єдиною кількісною оцінкою.

Здійснена в дослідженні статистична оцінка рівня захищеності за допомогою інтегрального показника та аналіз тенденцій його зміни дозволили зробити основні висновки щодо факторів, які впливають на рівень захищеності, та визначити резерви для його підвищення.

Комплексне застосування запропонованих підходів сприятиме подальшому розвитку досліджень щодо використання соціальних моніторингів як інструменту забезпечення адекватного інформаційного супроводу державних соціальних програм.

ПЕРЕЛІК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Рудич О.А. Стан і проблеми формування ринку праці та підприємницької ініціативи молоді України // Економіка промисловості. – Донецьк: ІЕП НАН України – 2005. – № 4(30). – С. 125–132. – 0,65 д.а.

2. Рудич О.А. Пріоритетні напрями підвищення ефективності державної молодіжної політики (за результатами вибіркового обстеження) // Вісник Донецького Університету. Серія В: Економіка і право. – 2005. – Вип. 2. – С. 156–162. – 0,45 д.а.

3. Рудич О.А. Захищеність професійних умінь працюючих як передумова ефективного управління людськими ресурсами // Социально-экономические аспекты промышленной политики. Управление человеческими ресурсами: государство, регион, предприятие: