Національний університет «Острозька академія»

СМИРНОВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ

УДК 94(477).08/09: 929

ЦЕРКОВНО-ГРОМАДСЬКА І ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТЕПАНА СКРИПНИКА У 1930–1944 РОКАХ

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Острог – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Національного університету

«Острозька академія» Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Трофимович Володимир Васильович,

Національний університет «Острозька академія»,

завідувач кафедри історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Стоколос Надія Георгіївна,

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського славістичного університету,

завідувач кафедри філософії і соціальних наук

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

Преловська Ірина Миколаївна,

Інститут української археографії та

джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України,

старший науковий співробітник

Захист відбудеться 12 червня 2008р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 48.125.01 у Національному університеті «Острозька академія» (35800, м.Острог, вул. Семінарська, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного університету «Острозька академія» (35800, м.Острог, вул. Семінарська, 2).

Автореферат розісланий 6 травня 2008р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В.Павлюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Біографічні історико-церковні студії залишаються одним із пріоритетних напрямів сучасного українського релігієзнавства. Особливого значення набуває вивчення впливу відомих діячів на релігійні процеси в Україні. Серед знакових постатей в історії українського православ’я вирізняється Степан Скрипник – посол польського сейму від Волині в 30-х роках ХХ століття, першоієрарх Української православної церкви в США, перший патріарх Київський і всієї України Мстислав. Тому дослідження його церковно-громадської і політичної діяльності є давно назрілим науковим завданням. Актуальність теми продиктована потребою створення наукової біографії С.Скрипника як церковно-громадського і політичного діяча в контексті етноконфесійних трансформацій в Україні.

Актуальність проблеми підсилюється й тією обставиною, що ретроспективний погляд на діяльність С.Скрипника міг би дати інформацію для роздумів сьогоднішнім релігійним і політичним діячам. Вивчення його біографії має чималу наукову цінність, пізнавально-виховне і практичне значення для нинішнього покоління.

Церковно-громадська і політична діяльність С.Скрипника ще не знайшла ґрунтовного відображення в українській релігієзнавчій та історичній науці й потребує спеціального дослідження. Чи не найменш вивченим періодом його життєпису залишаються 30-і – 40-і рр. ХХст. Саме цим обумовлений вибір теми наукової роботи. Залучення в науковий обіг значного комплексу нових архівних джерел підсилює актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках науково-дослідних тем «Релігійний фактор у контексті суспільних і світоглядних трансформацій» та «Актуальні проблеми української історії та історіографії модерного часу», які виконуються у Національному університеті «Острозька академія».

Метою дисертаційної роботи є комплексне історико-релігієзнавче висвітлення церковно-громадської і політичної діяльності С.Скрипника у 1930–1944рр.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань:

– проаналізувати стан наукової розробки теми, охарактеризувати джерельну базу дослідження;

– з’ясувати основні чинники, які впливали на формування особистості С. Скрипника, його національної та еклезіальної ідентичності;

– висвітлити напрямки парламентської діяльності посла у 1930–1939рр. і еволюцію його суспільно-політичних та релігійних поглядів;

– дослідити позапарламентську роботу С.Скрипника у політичних, громадських і церковних організаціях Волині;

– простежити участь у національно-церковному русі за українізацію Православної церкви в 30-х – на початку 40-х рр. ХХст.;

– охарактеризувати церковну і громадську діяльність на Волині (1941–1942рр.);

– визначити роль єпископа Переяславського Мстислава в процесі інституалізації Української автокефальної православної церкви в окупованій Україні;

– з’ясувати його позицію на архієрейському соборі УАПЦ 1944р. у Варшаві;

– здійснити періодизацію життя і діяльності С.Скрипника до еміграції на Захід.

Об’єкт дослідження – постать С.Скрипника в контексті суспільно-релігійних процесів, а предмет – його церковно-громадська і політична діяльність до 1944р.

Хронологічні рамки роботи обумовлюються специфікою дослідження персоналії й охоплюють період від 1930р., коли С.Скрипник став послом сейму і включився в активне церковно-громадське життя, до його еміграції на Захід у 1944р.

Географічні межі дослідження охоплюють територію сучасних України і Польщі, де у 30-х – першій половині 40-х рр. ХХ ст. перебував С.Скрипник.

Методологічна основа роботи. Спектр питань, охоплених дисертаційним дослідженням, і ракурс постановки проблеми на межі сфери наукових інтересів релігієзнавства, історії, політології, соціології та інших галузей науки спонукав до застосування полідисциплінарної методології. Основними стали традиційні принципи історичного аналізу: історизму, об’єктивності, багатофакторності, всебічності, світоглядного плюралізму.

У роботі зазначені принципи реалізовані шляхом застосування як конкретно-історичних (генетичного, системно-структурного, порівняльно-історичного, хронологічного, періодизації), так і загальнонаукових методів (описового, систематизації, функціонального, логічного) з притаманними їм аналізом, синтезом, індукцією та дедукцією. Для дослідження деяких аспектів теми були використані методи джерелознавчої критики, ретроспективного інтерв’ю, а також просопографії. У своїй сукупності ці методи стали важливим механізмом для досягнення поставленої мети, сприяли кращому розумінню суспільно-політичних поглядів і церковної діяльності С.Скрипника на тлі його епохи та сьогодення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше в українській історіографії здійснено спробу комплексного історико-релігієзнавчого дослідження життя та діяльності знаного українського церковного, громадського і політичного діяча С.Скрипника у 1930–1944рр.

У межах здійсненого дослідження було одержано результати і сформульовано узагальнені положення, які мають наукову новизну:

· у контексті компаративного переосмислення напрацювань як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців уперше в українській історіографії з’ясовано стан розробки теми, окреслено основні історіографічні напрями її вивчення; віднайдено та введено до наукового обігу ряд раніше недоступних, невідомих або маловідомих джерельних матеріалів українських та польських архівосховищ, зокрема Архіву Варшавської православної митрополії; проведено аналіз джерельної бази дослідження;

· показано еволюцію громадсько-політичної позиції С.Скрипника від пропольської орієнтації до опозиційної діяльності на платформі Українського національно-демократичного об’єднання наприкінці 1930-х рр., що відбулася під впливом полонізаційно-ревіндикаційної політики Польщі і свідчила про значну радикалізацію його переконань.

· поглиблено історико-релігієзнавче обґрунтування канонічності єпископської хіротонії владики Мстислава; сформульовано й аргументовано висновок про те, що обрання церковного шляху стало адекватною відповіддю на виклики, які стояли перед Україною та її церквою в роки Другої світової війни. Православна церква залишалась у тих умовах, власне, єдиною легальною українською інституцією, в якій С.Скрипник міг би себе реалізувати. Архіпастирська діяльність єпископа Переяславського в окупованій Україні була спрямована на об’єднання православної спільноти. На підставі документальних та фактичних даних зроблено висновок, що головним промотором почаївського «Акта поєднання» автокефалістів і автономістів восени 1942р. був владика Мстислав;

· уперше детально охарактеризовано позицію єпископа Мстислава на Варшавському соборі УАПЦ 1944р., який розглядав шляхи врегулювання юрисдикційно-канонічного статусу церкви. Встановлено, що уряд Генерал-губернаторства під час проведення собору робив ставку на владику Мстислава як претендента на главу УАПЦ;

· на основі проведеного аналізу обґрунтовано періодизацію основних етапів життя і діяльності Мстислава (Скрипника) до еміграції на Захід.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертаційного дослідження, нагромаджений у ньому фактичний і теоретичний матеріал можуть бути використані під час написання загальних праць з новітньої історії України, українського православ’я, українсько-польських стосунків тощо. Матеріали дисертації стануть суттєвим доповненням при підготовці лекційних курсів та навчально-методичних посібників і рекомендацій у системі освіти. Результати дослідження впроваджуються під час читання лекційних курсів з історії Православної церкви в Україні для студентів-істориків НаУОА.

Апробація дослідження здійснювалася шляхом його обговорення на засіданнях кафедри історії НаУОА, відділу історії соціальних змін ХІХ і ХХ століть Інституту історії Польської академії наук, магістерському семінарі професора А.Хойновського у Варшавському університеті, колоквіумі Німецького історичного інституту у Варшаві. Основні положення і результати роботи викладені у виступах на конференціях: Міжнародній науковій конференції «Поляки, українці, білоруси, литовці у міжвоєнній Польщі (1921–1939)» (Дрогобич, 2004), міжнародних наукових конференціях «Історія релігій в Україні» (Львів, 2005, 2006, 2007), Другій міжнародній науковій конференції «Українська діяспора: проблеми дослідження» (Острог, 2006), ІІ Всеукраїнській науковій конференції «Держава і церква в Україні за радянської доби» (Полтава, 2007), «Дні науки» (Острог, 2005, 2007, 2008), науковій конференції «Михайло Сергійович Грушевський – 140» (Острог, 2006).

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в дванадцяти статтях, з яких п’ять опубліковані у наукових фахових виданнях, затверджених BAK України.

Структура дослідження побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається із переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (352 найменування) і 3-х додатків. Обсяг основного тексту – 161 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт і предмет, хронологічні межі, сформульовано мету та завдання роботи, наукову новизну і практичне значення дисертації, рівень її апробації та впровадження результатів.

У першому розділі «Історіографія та джерела» аналізується стан наукової розробки проблеми, дається характеристика джерельної бази.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблеми» історіографія теми поділяється на дві групи:

1) українська історіографія (радянська і сучасна);

2) закордонне історіописання (діаспорне, польське, російське тощо).

Постать С.Скрипника в радянській історіографії висвітлювалась тільки крізь призму ідеологічних кліше в умовах домінування матеріалістичного світогляду (В.Давиденко, К.Дмитрук, С.Корчанець, Ю.Мельничук та ін.). На його адресу лунала подвійна критика: як на племінника Симона Петлюри і автокефального єпископа, котрий продовжував вести антикомуністичну пропаганду за кордоном. Разом із тим Ю.Мельничуку вдалося використати у своїх книгах деякі маловідомі архівні матеріали.

Сучасна українська історіографія звертає увагу на С.Скрипника в контексті українсько-польських відносин та етноконфесійних трансформацій. Перша спроба синтетичного погляду на його особу А.Ткачука та І.Петріва «Мстислав – Патріарх Київський і всієї України: історичний портрет» (К., 1993) має популярний характер. Знаковою подією слід вважати появу в 2007р. першого цілісного науково-популярного дослідження життя і діяльності Мстислава (Скрипника), автором якого став Д.Степовик. У цьому біографічному нарисі він спробував простежити весь життєвий шлях першого українського патріарха від народження і до смерті.

Відомості про С.Скрипника як одного із лідерів Волинського українського об’єднання знаходимо в наукових працях, які розкривають загальну історію цієї організації. Виділяється монографія М.Кучерепи і Р.Давидюк «Волинське українське об’єднання (1931–1939рр.)».

Окремі аспекти дисертаційної теми знайшли висвітлення в працях А.Жив’юка, присвячених письменнику У.Самчуку, і книзі Р.Радчик про видавництво «Волинь». Одними із перших наукових публікацій у незалежній Україні про С.Скрипника стали статті В.Борщевича, який згодом видав монографію «Українське церковне відродження на Волині (20–40-ві рр. ХХст.)».

Проблеми українізації і полонізації Православної церкви в міжвоєнній Польщі, а також релігійно-церковні трансформації в роки Другої світової війни розглянула Н.Стоколос. Вона ґрунтовно проаналізувала конфесійну політику німецької окупаційної влади, простежила диференціацію українського православ’я і приділила значну увагу ролі владики Мстислава в цих процесах. Поміж сучасних українських дослідників історії православ’я воєнного періоду слід згадати Ю.Волошина, В.Гордієнка, О.Лисенка, В.Пащенка.

Серед закордонної історіографії теми поважне місце посідають студії діаспорних дослідників І.Власовського, А.Дублянського, о.Т.Міненка, Ю.Мулика-Луцика, С.Савчука, О.Хомчук. Вони звертаються до аналізу юрисдикційно-канонічного статусу УАПЦ. Найґрунтовнішою працею конфесійного напряму є фундаментальне дослідження І.Власовського «Нарис історії Української православної церкви». У ньому значне місце відведено посольській і єпископській діяльності С. Скрипника в контексті боротьби за права православних українців.

Чільну увагу проблематиці дослідження приділили польські історики, зокрема А.Зємба, Й.Кенсік, В.Менджецький, М.Папєжинська-Турек, Р.Потоцький, А.Хойновський та ін. Найбільш прислужилися для нашої роботи публікації З.Запоровського про міжвоєнний сейм, Українську парламентську репрезентацію Волині та ВУО. Недостатньо вивченими у польських історико-церковних студіях залишаються питання конфесійно-інституційних трансформацій православ’я в Генерал-губернаторстві.

Російський церковний історіографічний дискурс за змістом і оцінками дуже схожий на радянське історіописання, оскільки, за відмінності ідейних підходів і формулювань, у цих опублікованих працях міститься негативна оцінка як владики Мстислава, так і всієї УАПЦ (В.Петрушко, С.Ранєвський, О.Світич, Феодосій (Процюк), В.Ципін).

Російські світські дослідники О.Васильєва, М.Одинцов, Д.Поспеловський, М.Шкаровський, В.Якунін оцінюють українські події церковної історії з позицій російського православ’я, не заглиблюючись в історичний український контекст.

Отже, поза увагою фахівців залишилося коло проблем, пов’язаних із комплексним аналізом церковно-громадського і політичного вимірів активності С.Скрипника, особливо у доеміграційний період. Дослідницька традиція життєвого шляху і багатогранної діяльності владики Мстислава має фрагментарний характер, не дає цілісного уявлення про нього як людину, громадського діяча, політика, ієрарха.

Основу «Джерельної бази дослідження» (підрозділ 1.2.) становлять писемні історичні джерела, які складаються з двох категорій: опублікованих та неопублікованих матеріалів. За типолого-видовою класифікаційною схемою залежно від ступеня відображення історичної інформації вони поділяються на 1) документальні (стенограми засідань сейму, протоколи, інтерпеляції, меморандуми, заяви, скарги, звернення, доповідні записки, характеристики тощо) і 2) наративні джерела (спогади, щоденники безпосередніх учасників подій, приватне листування).

Особливо цінними для нашого дослідження були архівні документи, досі не введені до наукового обігу. Зокрема, це матеріали з Архіву Варшавської православної митрополії, Архіву нових актів і Центрального військового архіву у Варшаві, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, а також державних архівів Волинської, Київської та Рівненської областей.

У них міститься важлива інформація про загальну суспільно-політичну і релігійну ситуацію в Україні та Польщі в міжвоєнні та воєнні роки, відомості про політичні й громадські організації, участь у них С.Скрипника. Їх використання уможливило аналіз архіпастирської діяльності владики Мстислава у 1942–1944рр. Загалом у дисертації використано 76 справ з 29 фондів 3-х польських, 2-х центральних і 3-х обласних державних архівів України.

Серед опублікованих джерел важливе значення мають матеріали державних органів влади. Наприклад, практично не зазнали втрат стенограми виступів С.Скрипника в польському парламенті та інтерпеляції, які дають можливість проаналізувати його парламентську діяльність.

В останнє десятиліття опубліковано низку документів в Україні, які містяться у додатках до наукових студій В.Борщевича, Ю.Волошина, Р.Давидюк, М.Кучерепи, Р.Радчик, М.Сивіцького, Н.Стоколос, М.Шкаровского тощо.

При написанні дисертації використано наративні джерела, зокрема спогади В.Іваниса, І.Денисенка, М.Сивіцького. Цінним джерелом при написанні дисертації стали книги споминів, вражень, нотаток У. Самчука «На білому коні» і «На коні вороному». Вони віддзеркалюють громадсько-політичну діяльність С. Скрипника як голови Української ради довір’я на Волині та організатора «Волині».

Важливим комплексним джерелом наукової інформації є українські й польські періодичні видання, що різнопланово висвітлюють політичні й церковні акції, у яких брав участь С.Скрипник. Офіційну позицію лідерів ВУО розкривали часописи «Українська нива» (Луцьк), «Волинське слово» (Луцьк). Використовувались також такі часописи, як «Народний Вісник» (Луцьк), «Діло» (Львів), «Церква і Нарід» (Кременець).

Особливе значення для аналізу суспільно-політичних поглядів і церковно-громадської діяльності С.Скрипника у 1941–1942рр. має газета «Волинь» (Рівне), у якій було надруковано три публіцистичні статті, дві подяки й одне оголошення засновника.

З польських часописів слід виділити проурядові видання – «Sprawy narodowoњciowe» (Варшава), «Przegl№d Woіyсski» (Луцьк), «Samorz№d Krzemieniecki», «Ilustrowany kuryer codzienny» (Краків), а також україномовні «Церковні відомості» (Варшава) і «Краківські вісті» (Краків). Загалом періодична преса дає змогу простежити суспільно-релігійну активність С.Скрипника на різних етапах його професійної кар’єри.

Таким чином, джерельна база дослідження є цілком репрезентативною, багатоплановою і багатовидовою. Вона відповідає досягненню поставленої мети і завдань роботи. Різноманітний комплекс історичних джерел та їх аналіз допомагають розкрити розвиток суспільних поглядів С.Скрипника, його становлення як громадського діяча, політика, ієрарха.

Другий розділ – «Громадсько-політична праця С.Скрипника» – складається із трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. – «Формування С.Скрипника як особистості» – розкриваються умови кристалізації світоглядних позицій майбутнього патріарха. У цьому велику роль відіграли православні традиції. Його церковно-релігійний стрижень був закладений ще у ранньому дитинстві.

Формування національної свідомості С.Скрипника відбувалося під впливом його родинного виховання, церковного середовища, української громади Полтави з її козацькими традиціями, революційної діяльності дядька С.Петлюри. Ідейному зростанню юнака сприяла участь у нелегальних гуртках у Полтавській гімназії та боротьба за незалежну Україну в лавах армії УНР. Початковий етап громадсько-політичної діяльності С.Скрипника мав національно-патріотичний характер.

У підрозділі 2.2. – «Еволюція суспільно-політичних поглядів С.Скрипника як посла польського сейму (1930–1939рр.)» – висвітлено напрямки парламентської діяльності та еволюцію суспільно-політичних поглядів парламентаря. Громадсько-політична позиція посла еволюціонувала від пропольської орієнтації до опозиційної діяльності наприкінці 1930-хрр., що свідчило про значну радикалізацію його переконань. Це відбувалося під впливом багатьох факторів. Зокрема, зміна національної політики Польщі у бік асиміляції українців загострила патріотичні почуття посла. Про це свідчить підтримка послом у грудні 1938р. законодавчої ініціативи УНДО про надання автономії західноукраїнським землям.

Позапарламентська діяльність С.Скрипника концентрувалась навколо партійної роботи у складі ВУО і культурно-освітньої праці в громадських організаціях Волині, про що йдеться в підрозділі 2.3. «Партійна і культурно-освітня робота С.Скрипника у міжвоєнний період». Він був одним із лідерів Волинського українського об’єднання. Основними формами його партійної діяльності було створення «Просвітянських хат» на селі й проведення посольських віч.

Активна культурно-освітня і релігійна діяльність С.Скрипника сприяла розвитку національної та еклезіальної свідомості волинян, розбудові публічного простору Волині, однак в умовах асиміляційної політики польської влади мала обмежений характер.

Отже, крізь призму громадсько-політичної роботи С.Скрипника простежується еволюція його суспільно-релігійних поглядів. На нашу думку, тут можна виділити три періоди. Перший (1930–1936рр.) характеризувався діяльністю посла у пропольському фарватері. Другий (1936–1938рр.) пов’язаний із смертю Ю.Пілсудського, змінами у керівництві ВУО і прагненням С.Скрипника до більшої самостійності. В цей час у його виступах починають з’являтися елементи критики антиукраїнських дій влади. Третій період (1938–1939рр.) свідчить про радикалізацію суспільно-релігійних орієнтацій посла, який перейшов у відкриту опозицію до польського режиму на платформі УНДО.

У третьому розділі «С.Скрипник і проблеми етноконфесійного життя українців у 1930–1942рр.» головним завданням стало з’ясування ролі діяча в українізації Православної церкви та організації видавництва «Волинь». У підрозділі 3.1. «Участь С.Скрипника у національно-церковному русі» констатується, що найпліднішою у міжвоєнні роки була його участь у національно-церковному русі за дерусифікацію церкви на Волині. Він постійно виступав на захист прав православних українців, був одним із організаторів Почаївської маніфестації і активним захисником православ’я під час ревіндикаційної акції. Беззаперечною є заслуга діяча у тих успіхах, яких вдалося досягти в українізації церкви у середині 30-х рр. ХХст. Перебуваючи у Холмі, С.Скрипник став членом Архієпископської ради при владиці Іларіонові (Огієнкові). Колишній посол намагався використати свій багатий досвід законотворчої роботи і боротьби за врегулювання статусу православ’я у Польщі в нових умовах, пропонував свої послуги для холмського громадсько-церковного осередку у розробці проекту статуту Православної церкви в Генерал-губернаторстві.

У підрозділі 3.2. дисертації аналізується «Церковно-громадська діяльність С.Скрипника на Волині у 1941–1942рр.». Як голова УРДВ, у перші місяці окупації він виступав за незалежність Української церкви від будь-яких релігійних центрів і, правдоподібно, сподівався на допомогу німецької влади в імплементації ідеї помісної церкви.

Центральне місце в громадсько-політичній діяльності С.Скрипника у другій половині 1941 – на початку 1942рр. посіли газета й видавництво «Волинь». Часопис, засновником якого він був, значну увагу приділяв релігійно-церковним процесам в Україні. 7 грудня 1941р. «Волинь» надрукувала передовицю С.Скрипника «На часі», де йшлося про відродження УАПЦ. Стаття показала зміну його підходів до юрисдикційно-канонічного статусу УПЦ, яка тепер мала б перебувати під омофором Варшавського митрополита Діонісія. Громадсько-політична діяльність С.Скрипника і газета «Волинь», яка посіла помітне місце в інтелектуальній історії краю, сприяли пробудженню національної та еклезіальної свідомості українського населення на території рейхскомісаріату «Україна».

Голова УРДВ і видавець «Волині» приділяв чільну увагу релігійним питанням, одразу виступив за необхідність відродження УАПЦ і був безпосередньо причетним до появи декрету митрополита Діонісія про створення Адміністратури Варшавської митрополії в українських землях, очолюваної владикою Полікарпом. Тому, мабуть, не випадково А.Шептицький запрошував С.Скрипника, як авторитетного громадсько-політичного діяча, долучитися до справи поєднання церков київської традиції.

Загалом, у 1930–1942рр. С.Скрипник належав до проурядового табору, виступав прихильником співпраці українців з поляками і німцями для розвитку українського національного руху в складних умовах відсутності власної державності. За можливість здійснювати українізацію церкви, видавати українську пресу від нього вимагали лояльного ставлення спершу до уряду Другої Речі Посполитої, а згодом – гітлерівської Німеччини. Така угодовська політика певний час давала свої результати, але не могла задовольнити патріотичні почуття С.Скрипника. Як наслідок, 1938р. він перейшов у опозицію до польського режиму, а в 1942р. взагалі залишив світську, політичну діяльність і присвятив своє життя служінню Церкві.

У четвертому розділі «Єпископ Мстислав (Скрипник) як церковний діяч» досліджується початковий етап духовної кар’єри майбутнього патріарха на окупованих німцями теренах України і Польщі. Зміст підрозділу 4.1., який має назву «Владика Мстислав і процес інституалізації УАПЦ формації 1942р.», свідчить про домінування церковних питань у діяльності С.Скрипника, розкриває причини, які спонукали його обрати шлях архіпастирського служіння.

Одним із найсерйозніших викликів перед УАПЦ була катастрофічна нестача архієреїв. Церковне відродження в Україні сприяло тому, що С.Скрипник після втрати дружини прийняв чернечий постриг і був канонічно хіротонізований на єпископа Переяславського Мстислава. Законність його єпископських свячень не викликає жодного сумніву. Вважаємо, що обрання ним церковного шляху – це адекватна відповідь на виклики, які стояли перед Україною та її церквою в роки Другої світової війни.

Підрозділі 4.2. – «Архіпастирська праця в окупованій Україні» – висвітлює особливості єпископської діяльності владики Мстислава, який виявився чи не найдіяльнішим з усіх православних ієрархів окупованої України. За короткий проміжок часу єпископ Переяславський, вікарій Київської єпархії розгорнув бурхливу діяльність, спрямовану на підвищення авторитету УАПЦ у Києві. За дорученням владики Никанора для досягнення єдності серед православних він здійснив влітку 1942р. велику місійну подорож по Лівобережній Україні, найбільшим успіхом якої стало приєднання митрополита Харківського і Полтавського Феофіла (Булдовського) до УАПЦ. Це сприяло перетворенню автокефального руху на загальнонаціональну церкву, яка поширила свій вплив на Схід і охопила майже всю територію України. Єпископська діяльність владики Мстислава спрямувалася на конституювання помісної УАПЦ, розбудову церковної мережі і розв’язання міжправославного конфлікту. Є підстави стверджувати, що він був головним творцем почаївського «Акта поєднання» автономістів і автокефалістів. На нашу думку, підписання угоди не могло б відбутися без його діяльної участі. Отже, архіпастирська праця владики у цей період мала консолідуюче значення для церкви.

У підрозділі 4.3. дисертації «Позиція ієрарха на Варшавському соборі єпископів УАПЦ 1944р.» проаналізована на основі вперше введених до наукового обігу протоколах засідань. Єпископ Мстислав був найактивнішим учасником архієрейського собору УАПЦ у Варшаві, постійно ініціював розгляд актуальних питань розвитку церкви, пропонував свої рішення для ухвалення на соборі. За підтримки німецьких чинників його вважали одним із претендентів на главу УАПЦ, котрий відстоював самостійний розвиток церкви, незалежний від інших православних центрів. Брак досвіду архіпастирської праці, богословської освіти, запальний характер ієрарха, несприятливі умови діяльності церкви завадили йому стати на той час справжнім лідером православних українців за кордоном.

Архієрейський собор 1944р. засвідчив, що статус УАПЦ був канонічно не врегульований. Єпископат не мав спільного бачення місця церкви у Вселенському православ’ї, шляхів набуття повноцінної автокефалії, не був готовий до церковної діяльності в еміграції і тішив себе ілюзіями повернення до України.

У висновках узагальнено положення, які виносяться на захист.

Формування національної та еклезіальної свідомості С.Скрипника відбувалося під впливом його родинного виховання, церковного середовища, української громади Полтави з її козацькими традиціями, революційної діяльності дядька С.Петлюри.

Угодовство і поміркованість завжди залишались характерною рисою політичних та релігійних поглядів С.Скрипника. Він виступав за еволюційне, поступальне просування до незалежності України через розбудову, насамперед, освітнього та громадського життя, публічного простору Волині, виховання національно свідомих українців. Однак за асиміляційної політики польської влади така діяльність мала обмежений характер. Детермінантою кристалізації суспільно-релігійної позиції посла була антибільшовицька спрямованість його світогляду, яка сформувалась в умовах української революції і якої він дотримувався до кінця свого життя.

Єдиною легальною національною партією, яка намагалась у 1930-х рр. захищати права українців, стало ВУО. Для того, щоб розвивати національно-церковний рух, зробити кар’єру, самореалізуватись С.Скрипник приєднався до угодовських сил. Історія показала, що такий вибір був не випадковим. У майбутньому він і надалі виступатиме прихильником пошуку компромісу і співпраці з окупантами України.

Виступи С.Скрипника наприкінці 1930-х рр. відзначались більшою наполегливістю, рішучістю, іноді навіть критикою польської влади. Громадсько-політична позиція посла еволюціонувала від пропольської орієнтації до опозиційної діяльності, що свідчило про значну радикалізацію його переконань. Зміни у внутрішньо- і зовнішньополітичній ситуації, зумовили перехід посла на платформу УНДО. За дев’ять років роботи в системі польського парламентаризму, захисту національних прав українців С.Скрипник став зрілим, досвідченим політиком, що згодом допомогло йому у боротьбі за конституювання та розвиток помісної Української церкви. Беззаперечною є заслуга посла у тих успіхах, яких вдалося досягти в українізації православ’я у середині 30-х рр. ХХст.

Каталізатором розриву С.Скрипника із проурядовим табором, на наш погляд, стали широкомасштабні ревіндикаційно-полонізаційні акції, апогей яких припав на 1938р. Це була остання крапля, яка переповнила чашу терпіння українського патріота. Після цього його шлях проліг до опозиції.

У роки Другої світової війни С.Скрипник пішов на співпрацю з німецькими окупаційними органами влади, що дало йому змогу разом із У.Самчуком видавати газету «Волинь», патріотичну і конфесійну літературу. Тоді він вкотре виявив себе як талановитий організатор і будівничий публічного простору краю. Голова УРДВ і керманич «Волині» приділяв чільну увагу релігійним питанням, виступив одним із ініціаторів та промоторів автокефального руху, був безпосередньо причетним до появи декрету митрополита Діонісія про створення Адміністратури Варшавської митрополії в українських землях на чолі з владикою Полікарпом.

Вважаємо, що обрання церковного шляху С.Скрипником стало адекватною відповіддю на виклики, які стояли перед Україною та її церквою в роки Другої світової війни. Православна церква залишалась у тих умовах, власне, єдиною легальною українською інституцією, в якій він міг себе реалізувати. Єпископ Мстислав був інтелігентом зовсім іншої формації, ніж решта владик. Він присвятив своє життя розбудові помісної УПЦ, але при цьому завжди був більше політиком, ніж ієрархом. Його релігійну діяльність неоднозначно оцінювали сучасники, але говорити про нього як про «злочинця-колаборанта» не доводиться.

Церковно-юрисдикційна візія моделей конституювання УАПЦ змінювалася залежно від політичної ситуації, однак С.Скрипник завжди чітко позиціонував себе як переконаний прихильник ідеологеми утвердження автокефальної церкви в незалежній державі та концепції києвоцентричної релігійної ідеології.

Єпископ Мстислав виявися одним із найактивніших архієреїв УАПЦ, який здійснив велику місійну подорож по Лівобережній Україні в 1942р., приєднав до Адміністратури парафії митрополита Феофіла (Булдовського). У результаті вона поширила свій плив далеко на Схід України і отримала досвідченого архіпастиря. Після цього владика Мстислав виступив головним архітектором «Акта поєднання» автокефалістів і автономістів у Почаєві. Йому належить провідна роль у підписанні угоди. Ця екуменічна акція була першою спробою подолати інституційний розкол в українському православ’ї. Лише брутальне втручання окупаційної влади та антиукраїнська налаштованість частини ієрархів завадили успішній реалізації цього доволі ризикованого задуму. За такі об’єднавчі ініціативи гітлерівці понад 6 місяців тримали небезпечного ієрарха під арештом без права займатись церковною діяльністю.

Разом із тим уряд Генерал-губернаторства робив ставку на єпископа Мстислава як претендента на главу УАПЦ під час проведення архієрейського Собору 1944р. у Варшаві. Це призвело до конфлікту між ним і групою владик Діонісія – Полікарпа, рецидиви якого виявилися в еміграції.

Проведене дослідження дає підстави в доеміграційній діяльності Мстислава (Скрипника) умовно виокремити 5 періодів:

1) 1898–1916рр. – полтавський відтинок життя, який характеризується формуванням світоглядних орієнтацій і особистості С.Скрипника, передовсім пов’язаний з навчанням у гімназії.

2) 1916–1920рр. – воєнний період, позначений вишколом у козачій школі в Оренбурзі та участю в українських національно-визвольних змаганнях.

3) 1921 – листопад 1930рр. – допарламентський період. Робота в кооперативних установах й органах самоврядування, початок громадсько-політичної діяльності.

4) Грудень 1930 – серпень 1939рр. – парламентський період. Громадсько-політична і церковна діяльність на Волині як посла польського сейму.

5) Вересень 1939 – червень 1944рр., який можна поділити на 2 етапи:

а) суспільно-політична праця у Генерал-губернаторстві та на Волині (вересень 1939 – квітень 1942рр.);

б) початок церковної кар’єри на окупованих німцями теренах України і Польщі (квітень 1942 – літо 1944рр.). Висвячення на єпископа Переяславського, місійна подорож по Лівобережній Україні, участь у луцькій нараді єпископів і підписанні почаївського «Акта поєднання». Перебування під домашнім арештом, участь у соборі єпископів УАПЦ у Варшаві.

За вдачею владика Мстислав не був келійним молитвеником чи подвижником православного благочестя. Він увійшов в історію як харизматичний релігійний лідер, політик, дипломат, адміністратор, талановитий організатор церковного життя. Суспільно-релігійна праця С.Скрипника ґрунтувалася на засадах прагматичного патріотизму й об’єктивно сприяла збереженню національної та еклезіальної ідентичності православних українців.

Основні положення та наукові результати дисертації викладено у публікаціях:

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Смирнов А. Участь С.Скрипника у національно-церковному русі на Волині у міжвоєнний період // Український історичний збірник. – К., 2005. – Вип.8. – С.259-268.

2. Смирнов А. Парламентська діяльність Степана Скрипника (1930–1939рр.) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог, 2006. – Вип.6. – С.217-230.

3. Смирнов А. Степан Скрипник і видавництво «Волинь» // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог, 2007. – Вип.8. – С.284-291.

4. Смирнов А. Неопублікований декрет митрополита Діонісія (Валединського) від 24 грудня 1941 року // Український археографічний щорічник. – К., 2008. – Вип.12. – С.717-722.

5. Смирнов А. Формування світоглядних позицій Степана Скрипника // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог, 2008. – Вип.10. – С.160-169.

Публікації, які додатково відображають результати

дисертаційного дослідження:

6. Смирнов А. Громадсько-політична і церковна діяльність Степана Скрипника у 1930–1939рр. // Поляки, українці, білоруси, литовці у міжвоєнній Польщі (1921–1939): Мат-ли. міжнар. наук. конф., Дрогобич, 8–9 жовтня 2004р. – Дрогобич, 2005. – С.180-192.

7. Смирнов А. Церковні аспекти громадсько-політичної діяльності Степана Скрипника у міжвоєнний період // Історія релігій в Україні: Наук. щоріч.: 2005 рік. – Львів, 2005. – Кн.1. – С.542-548.

8. Смирнов А. Місійна подорож єпископа Переяславського Мстислава (Скрипника) по Лівобережній Україні 1942 року // Історія релігій в Україні: Наук. щоріч.: 2006 рік. – Львів: Логос, 2006. – Кн.1. – С.561-567.

9. Смирнов А. Партійна і культурно-освітня діяльність Степана Скрипника у Другій Речі Посполитій // Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze. – Warszawa, 2006. – T.21-22. – S.258-268.

10. Смирнов А. До питання про перший еміграційний Собор Української автокефальної православної церкви 1944р. у Варшаві // Історія релігій в Україні: Наук. щоріч.: 2007 рік. – Львів, 2007. – Кн.1. – С.806-815.

11. Смирнов А. «Акт поєднання» українського православ’я 1942 року // Держава і церква в Україні за радянської доби: Зб. наук. статей за матеріалами ІІ Всеукр. наук. конференції (18–19 жовтня 2007р.). – Полтава, 2008. – С.127-132.

12. Смирнов А. Штрихи до портрета Степана Скрипника (до 110-річчя від дня народження) // Визвольний Шлях. – 2008. – Кн.2. – С.56-69.

АНОТАЦІЇ

Смирнов А.І. Церковно-громадська і політична діяльність Степана Скрипника у 1930–1944 роках. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Національний університет «Острозька академія». – Острог, 2008.

У дисертації представлено результати комплексного історико-релігієзнавчого дослідження церковної та громадсько-політичної діяльності Мстислава (Степана Скрипника) впродовж 1930–1944рр. На значному джерельному матеріалі, частина якого вперше введена до наукового обігу, аналізуються формування суспільних поглядів, парламентська, партійна, культурно-освітня робота С.Скрипника у міжвоєнний період. Простежується його роль у функціонуванні видавництва і газети «Волинь». Детально досліджується участь у національно-церковному русі за українізацію Православної церкви в Польщі, церковна і громадська діяльність на Волині (1941–1942 рр.), роль єпископа Переяславського Мстислава в процесі інституалізації УАПЦ в окупованій Україні, його позиція на архієрейському соборі 1944 р. у Варшаві.

Ключові слова: Православна церква, автокефалія, ієрархія, полонізація, етноконфесійні трансформації.

Смирнов А.И. Церковно-общественная и политическая деятельность Степана Скрыпника в 1930–1944 годах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 – религиоведение. – Национальный университет «Острожская академия». – Острог, 2008.

В диссертации представлены результаты комплексного историко-религиоведческого исследования церковно-общественной и политической деятельности Степана Скрыпника в 1930–1944 годах. В контексте компаративного переосмысления наработок как отечественных, так и зарубежных специалистов впервые в украинской историографии выяснено состояние разработки темы, рассмотрено основные историографические направления ее изучения; обнаружены неизвестные и малоизвестные архивные материалы.

Показана эволюция общественно-политической позиции С.Скрыпника от безоговорочного конформизма и пропольской ориентации до оппозиционной деятельности на платформе УНДО в конце 1930-х гг., что произошло под воздействием полонизационно-ревиндикационной политики Польши и свидетельствовало о значительной радикализации его убеждений.

В диссертации углублено историко-религиоведческое обоснование каноничности епископской хиротонии владыки Мстислава (Скрыпника); сформулирован и аргументирован вывод о том, что избрание церковного пути стало адекватным ответом на вызовы, которые стояли перед Украиной и ее церковью в годы Второй мировой войны. Православная церковь оставалась в тех условиях единственной легальной украинской институцией, в которой он мог бы себя реализовать. Архипастырская деятельность епископа Переяславского в оккупированной Украине была направлена на объединение православного сообщества. На основании документальных и фактических данных сделан вывод о том, что главным организатором почаевского «Акта объединения» автокефалистов и автономистов осенью 1942г. был владыка Мстислав.

Впервые детально проанализирована позиция епископа Мстислава на Варшавском соборе УАПЦ в 1944г., на котором рассматривались пути урегулирования юрисдикционно-канонического статуса церкви. Констатируется, что правительство Генерал-губернаторства рассматривало архиерея как основного претендента на главу УАПЦ во время проведения собора. Предложена авторская периодизация жизни и деятельности С.Скрыпника до эмиграции на Запад.

Ключевые слова: Православная церковь, автокефалия, иерархия, полонизация, этноконфессиональные трансформации.

Smyrnov, A.I. Church, Public and Political Activity of Stepan Skrypnyk From 1930 Till 1944. – Manuscript.

Dissertation for obtaining the degree of the Candidate of Sciences in History, specialty 09.00.11: Religious studies. – The National University of Ostroh Academy. – Ostroh, 2008.

The dissertation provides the results of the complex research into Mstyslav’s (Stepan Skrypnyk’s) church work, public and political activity in 1930–1944. The formation of the social outlook, parliamentary, party, cultural and educational work of S.Skrypnyk in interwar period are analyzed on the basis of the numerous sources, including those introduced to research for the first time. His role in functioning of publishing house and newspaper Volyn is retraced. Skrypnyk’s participation in the national and church movement for ukrainization of the Orthodox Church in Poland, and the institutionalization of the Ukrainian Autocephalous Church is studied in detail.

Key words: the Orthodox Church, autocephaly, hierarchy, polonization, ethnoconfessional transformations.

Підписано до друку 25.04.2008р. Формат 60х90/16. Папір офсетний.

Друк різографія. Гарнітура «Times New Roman Cyr». Авт. арк. 0,9. Ум. друк. арк. 1,1. Наклад 100 прим. Зам. № 18.

Віддруковано у редакційно-видавничому відділі Національного університету «Острозька академія».

35800, Рівненська обл., м.Острог, вул. Семінарська, 2. Тел.: 8(03654)23496