ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СЕМЧЕНКО Олександр Анатолійович

УДК 323.22/.28+324(477)

ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ВИБОРЧОМУ ПРОЦЕСІ:

ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 1999 РОКУ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології історичного факультету Донецького національного університету

Науковий керівник: | доктор політичних наук, професор

Примуш Микола Васильович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти: | доктор політичних наук, професор

Сіленко Алла Олексіївна,

Одеська національна академія зв’язку

імені О.С. Попова,

професор кафедри політології

кандидат філософських наук, доцент

Тимченко Тамара Василівна,

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького,

доцент кафедри філософії та економіки

Захист відбудеться 16 травня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79001, м. Львів, вул. Університетська, , ауд. 301.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “4” квітня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук, доцент |

О.Б. Шурко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження обумовлюється важливістю ролі засобів масової комунікації в електоральному процесі, унікальністю й особливостями виборів Президента України 1999 року, пов’язаними, зокрема, з функціонуванням засобів масової комунікації, а також тим, що вибори загалом є одним із основних інститутів демократії, заснованих на принципі представництва. Проте для електорального представництва характерні певні недоліки, які в окремих випадках дають підстави сумніватися в тому, що політичний режим взагалі можна вважати демократичним. Це трапляється тоді, коли порушення процедури проведення виборів, тобто недотримання під час їхнього проведення принципів конкуренції кандидатів, рівності їхніх можливостей тощо, не дає змоги виявити результати справжнього волевиявлення громадян.

Характер, особливості та перебіг будь-якої виборчої кампанії визначає низка взаємопов’язаних чинників, зокрема таких, як прийнята в державі форма правління та суб’єкти виборів. Залежно від того, парламентською чи президентською є форма правління, зростає або ж зменшується “значимість” президентського мандата. Незважаючи на те, що прийняті 8 грудня 2004 року зміни до Конституції перетворюють Україну на парламенсько-президентську республіку, Голова держави продовжує відігравати важливу, а інколи й визначальну роль у суспільно-політичному житті країни, про що, зокрема, свідчать процеси, повязані з політичною кризою та достроковими виборами 2007 року.

Із часу впровадження посади Президента України відбулися чотири виборчі кампанії – 1991, 1994, 1999 і 2004 років, кожна з яких характеризується унікальними умовами проведення. Проте найпоказовішими, на наш погляд, є вибори Президента України 1999 року. Вибори 1999 року були першими і єдиними президентськими виборами в Україні, коли чинній владі цілком вдалося забезпечити свою спадкоємність. ЗМК відіграли в цьому дуже важливу, а з технологічної точки зору – одну з вирішальних ролей. Зазначимо, що 1999 року єдиний раз в історії України народ обирав Голову президенсько-парламентської республіки, і кандидати змагалися за максимальний набір повноважень. Останній факт зумовив гостроту виборів, які виявили цілу низку проблем політичного і правового характеру, вирішення (або ж часткове вирішення) яких дало змогу значно демократизувати наступні вибори. Проте процес демократизації виборчого процесу ще не завершено, й не всі уроки виборів 1999 року враховано досі, зокрема функціонування у виборчому процесі засобів масової комунікації (ЗМК).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної науково-дослідної програми кафедри політології Донецького національного університету “Методологія аналізу комунікативних процесів у соціально-політичній сфері українського суспільства” (№ 02-157-40) та програми прикладних досліджень політичного ринку в Україні, яка реалізується лабораторією соціальних досліджень і політичного аналізу при Донецькому національному університеті.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити роль, місце, функції, тенденції та особливості використання засобів масової комунікації у президентській виборчій кампанії 1999 року в Україні.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення комплексу таких завдань:

- з’ясувати концептуальні та методологічні засади дослідження діяльності ЗМК, розроблені у вітчизняній та зарубіжній комунікативістиці;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення й розвитку наявних політологічних і соціологічних концепцій масової комунікації, насамперед в аспекті теоретичної та емпіричної інтерпретації понять “засоби масової комунікації”, “масова комунікація”;

- виявити компоненти і типи ЗМК, “задіяні” у виборчій кампанії 1999 року;

- проаналізувати використання ЗМК кандидатами та їх виборчими штабами, а також з’ясувати їхню самостійну участь у виборчій кампанії 1999 року;

- визначити основні проблемні моменти в діяльності українських ЗМК;

- сформулювати рекомендації щодо усунення проблемних моментів і оптимізації діяльності ЗМК як умови і складника демократичних виборів;

- з’ясувати механізми взаємовідносин ЗМК із суспільством та державою і на цій основі розробити пропозиції щодо формування оптимальної моделі діяльності ЗМК під час виборів.

Об’єктом даного дослідження обрано функціонування ЗМК в ході виборчого процесу.

Оскільки президентські вибори 1999 року через зазначені особливості виявились менш відповідними принципам вільних, рівних, конкурентних виборів порівняно з іншими кампаніями з виборів Президента України, то предметом нашого дослідження обрано функціонування та використання ЗМК у виборах Президента України в 1999 році як таких, що дають змогу визначити їх недоліки та негативні сторони.

Методи дослідження. Вибір методів дослідження безпосередньо пов’язаний із характером мети дослідження і дослідницьких завдань. Дисертаційне дослідження ґрунтується на застосуванні комплексу наукових підходів і методів, що включають загальнонаукові методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, моделювання (створення ідеальних типів), системний підхід. Інтегральним методом виконання дослідження обрано структурно-функціональний аналіз. За умови коректного використання він уможливлює вивчення ЗМК у всій повноті їхніх зв’язків як структурних компонентів системи, дає змогу одержати необхідну й достатню інформацію про сутність взаємовпливу окремих ЗМК і системи масової комунікації, а також соціальної системи. Кожен з представлених у рамках даного дослідження методів виконує свою специфічну роль, а їх поєднання забезпечує евристичність теоретичних висновків.

Наукова новизна отриманих результатів визначається вибором предмету дослідження. Запропонована робота є однією з перших спроб визначення умов та форм діяльності в виборчому процесі в Україні ЗМК, що передбачає комплексну розробку теоретико-методологічних засад дослідження діяльності засобів масової комунікації в Україні, а також виявлення їх подальших перспектив на основі вивчення практики їх діяльності в ході виборчого процесу в інших країнах та систематизації досвіду їх діяльності в Україні. Наукова новизна конкретизується в таких наукових положеннях:

- Запропоновано авторський підхід до визначення і інтерпретації понять “засоби масової комунікації”, “масова комунікація” та “засоби масової інформації”. Масова комунікація розглядається як система обміну інформацією на масовому рівні, що здійснюється між комунікатором (редуктором) та представниками різних суспільних груп (перцепієнтом) цілеспрямовано або нецілеспрямовано, на вербальному та/або невербальному рівнях.

- Удосконалено традиційну номенклатуру ЗМК, до якої окрім традиційних каналів передачі повідомлень додано й ті різновиди міжособистісної комунікації, що залучають у свою сферу досить великі спільноти людей і в процесі яких масова інформація доходить до перцепієнтів не одночасно, але на певному, короткому часовому відрізку - кампанію “від дверей до дверей”, канали міжособистісного спілкування – масові заходи, різні зустрічі з виборцями, чутки, листівки, плакати, буклети.

- Розширено перелік критеріїв “масовості” інформації. З’ясовано, що повідомлення з однієї теми можуть звучати по-різному, проте розповідають про одне й те ж явище, формують єдину картину події. Це створює засади для заперечення визначень масової комунікації, які наполягають на масовій трансляції абсолютно “ідентичних повідомлень”. Тому додано такі критерії як серійність, повторюваність, типовість повідомлень.

- Визначено, що в системі ЗМК координація взаємодії окремих підсистем відбувається не лише в рамках традиційної ієрархії – міжнародні, загальнодержавні, регіональні, місцеві, а також міжособистісні ЗМК, але і в рамках наступної: інформаційні агентства ЗМК – ретранслятор – інформаційне агентство міжособистісних комунікацій.

- На основі ступеня опосередкованості спілкування політика з людьми запропоновано поділ ЗМК на технічні та міжособистісні (нетехнічні). До технічних належать ті засоби, використання яких не припускає живого безпосереднього спілкування учасників комунікації. До основних опосередкованих (технічних) форм масової комунікації належать друковані ЗМІ; електронні (телебачення, радіо, Інтернет, аудіо- та відеозапис, інформаційні агенції). До міжособистісних ЗМК належать виступи ораторів перед аудиторіями, поширення чуток та робота “від дверей до дверей”.

- До наукового обігу впроваджено невикористовувані або ж маловикористовувані іншими дослідниками джерела інформації про функціонування ЗМК під час виборчої кампанії 1999 року, зокрема листівки, плакати та чутки.

- У роботі запропоновано розглядати вибори 1999 року як точку відліку процесу формування ефективних механізмів державного і громадянського регулювання діяльності ЗМК в електоральному процесі. Саме недоліки, які виявилися під час виборів Президента 1999 року, спровокували зрушення в сфері політико-правової регламентації функціонування ЗМК в ході виборів, що, зокрема, обумовило перебіг виборів Президента України 2004 року.

- Аргументовано наявність та ефективне використання компенсаторних механізмів, що посилювали роль у веденні агітації одних ЗМК, компенсуючи тимчасову неможливість використання інших. Зокрема поширенням в 1999 році зустрічей кандидатів та їхніх представників із виборцями, розповсюдженням листівок, плакатів, компенсувався обмежений доступ опозиційних кандидатів до телебачення, радіо, газет.

- Визначено етапи еволюції конкретних форм та методів впливу ЗМК на аудиторію, взаємний вплив технології донесення інформації та емоційних звернень до реципієнтів та змісту, характеру повідомлень.

- Дістало подальший розвиток визначення проблемних моментів у діяльності ЗМК, які виявилися під час виборів Президента України 1999 року. Виокремлено проблеми, пов’язані з неефективним використанням кандидатами законних можливостей та потенціалу ЗМК, неврегульованістю певних аспектів чинними на той момент нормативно-правовими актами, через що великого значення набули суперечності, пов’язані з “перевагами діючої влади”, “корпоратизацією” ЗМІ, з недостатньою мірою “внутрішньої свободи преси”.

- Уточнено шляхи подолання проблемних моментів у діяльності ЗМК, до яких віднесено: затвердження в законодавчому порядку принципів “новинної політики”, або ж затвердження “законодавчого каркасу” принципів, визначення співвідношення соціальної й політичної реклами; попередження зловживання негативними або “брудними” методами ведення конкурентної боротьби; визначення і диверсифікація покарань для ЗМК; законодавче обмеження висвітлення діяльності державних службовців, які балотуються на виборчі посади; трансформація державного мовлення в автономне суспільне мовлення; взяття на себе власниками ЗМІ, редакціями та журналістами зобов’язань створення і підписання документів про принципи їх відносин і принципи редакційної політики, створення за участі всіх зацікавлених сторін під час виборчих кампаній незалежних організацій, що беруть на себе контроль за участю та використанням ЗМК.

- Дістало подальший розвиток визначення переліку основних понять, чітке термінологічне визначення яких необхідне для вдосконалення виборчого законодавства, зокрема таких, як “виборча інформація”, “передвиборча агітація”, “коментар”, “оціночне судження”, “суб’єкти виборчого процесу”, “інформаційний привід”, “Інтернет” та ін.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що ними можна скористатися як для подальших досліджень принципів, форм і методів діяльності засобів масової комунікації, так і для розробки політико-правових актів, що регулюють діяльність ЗМК, права журналістської спільноти та особливості її відносин з її контрагентами. Теоретичні висновки роботи та методологічні розробки автора можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць і навчальних посібників з політології, політичної психології; при читанні лекцій з політології та соціології засобів масової комунікації, спецкурсів для студентів історичних спеціальностей та студентів, що навчаються за спеціальністю 350400 “Зв’язки з громадськістю” у вищих навчальних закладах України. Основні положення дисертації також можуть бути залучені як первинний матеріал для конкретних політичних досліджень із проблем функціонування ЗМК у виборчій кампанії.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження оприлюднено на Відкритій регіональній студентській конференції “Экономика и политика: история, современность и перспективы” (12 квітня 1996 р., Донецьк); Молодіжній науковій конференції “Процеси демократизації в східних областях України” (3 квітня 1998 р., Донецьк); І Регіональній науково-теоритичній студентській конференції “Східна Україна: актуальні проблеми історії та сучасного розвитку” (1999, Донецьк); V семінарі творчої молоді “Міжчасся: Україна між депресією і оптимізмом” (Політологічна частина, 1-5 травня 1999 р., Ірпінь); Міжнародній студентській науковій конференції “Історія очима молодих дослідників” (2-4 грудня 1999 р., Донецьк); VI Загальноукраїнській студентській науковій конференції “Розбудова держави: духовність, екологія, економіка” (28-29 березня 2000 р., Київ); IV Семінарі творчої молоді “Новітні перспективи українського поступу” (30 квітня – 4 травня 2000 р., Ірпінь); Х Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Ломоносов” (15-18 квітня 2003 р., Москва). Крім цього, положення дисертаційної роботи були апробовані в рамках реалізації проекту Донецького інституту соціальних досліджень і політичного аналізу за підтримки Дому свободи в Україні “Взаємодія громадськості та міської влади Донецька в процесі ухвалення рішень в соціально-економічній сфері” (18 січня 2007 р., Донецьк).

Публікації. Автором опубліковано 6 наукових статей у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з політичних наук, загальним обсягом 3,6 авт. арк. З них 5 виконано самостійно, без співавторів, 1 у співавторстві (внесок автора складає 50 відсотків). Також самостійно зроблено 4 публікації в інших наукових виданнях (загальний обсяг – 1,1 авт. арк.).

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, об’єктом і предметом дослідження та обраною методологією. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, переліку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок. Список використаних джерел налічує 312 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються теоретико-методологічні основи, об’єкт, предмет, мета і завдання, наукова новизна, теоретичне й практичне значення результатів дослідження.

Перший розділ дисертаційної роботи “Наукова розробленість, методологія та джерела дослідження засобів масової комунікації” присвячено розгляду структури теорії масової комунікації, визначенню місця в ній засобів масової комунікації й інформації та визначенню системи принципів їх дослідження.

У підрозділі 1.1. - “Засоби масової інформації та комунікації у політичних процесах як об’єкт дослідження в зарубіжній та вітчизняній комунікативістиці” розглядається накопичена, завдяки активній діяльності таких дослідників, як П.Лазерсфельд, Г.Лассуелл, Р.Мертон, Е.Кац, У.Шрамм, Дж.Клаппер, Дж.Гебнер, С.Хед, Б.Багдикян, У.Гемсон, Т.Ван Дейк, значна кількість розроблених теоретичних аналітичних конструкцій, які застосовувалися чи застосовуються для пізнання і пояснення феноменів масової комунікації, таких як “лідери суспільної думки”, “теорія шприца”, “теми і контртеми у посланні”, “правильне мислення”.

Визначаються основні підходи та оцінка впливовості діяльності ЗМК. Констатовано, що засоби масової інформації справляють істотний вплив на думку виборців, проте рівень цього впливу залежить від складної сукупності факторів. Однією з ключових проблем вивчення засобів масової інформації є дослідження механізмів соціального контролю з метою підвищення ефективності цих механізмів.

Аналізуються праці та здобутки вітчизняних та російських дослідників в рамках даної тематики – М.Томенка, Н.Костенко, Й.Лось, Т.Приступенко. Важливими є запропонована Ю.Буданцевим класифікаційна схема ЗМК та дослідження діяльності електронних ЗМІ у вітчизняному політикумі О.Мелещенка, О.Москаленка, В.Бебика, О.Чекмишева, І.Іванова. Серед статей, присвячених функціонуванню новітніх ЗМІ в сучасному інформаційному середовищі, слід виокремити роботи російських дослідників І.Засурського, Д.Іванова, С.Парінова, А.Хайтіна, А.Чугунова. Детальну увагу приділено дослідженню Г.Почепцовим, М.Скуленко, А.Чічановським, В.Бадраком, В.Тьоріним, П.Шихарєвим, П.Гуревичем, В.Пугачовим і А.Андрєєвим проблеми застосування ЗМК для впливу на масову свідомість під час політичних компаній та проблеми впливу суспільства та соціальних спільнот на функціонування ЗМК.

Безпосередньо кампанія 1999 року з виборів Президента України ще не отримала належного висвітлення у вітчизняній науковій літературі, незважаючи на достатню кількість робіт, зокрема “Вибір України – 99. Що далі?” та “Загальна характеристика виборчої кампанії по виборах Президента України”, праць А.Рутковського “Право вибору: Президент України 1999”, “Борьба образов” тощо. Можливостям використання контент-аналізу для дослідження участі преси у виборчих кампаніях на прикладі кампанії 1999 року присвячена стаття О.Ковальчук та Н.Рябінської “Опыт использования контент-анализа в изучении газетных публикаций накануне президентских выборов”. У роботі П.Фролова “Информационный простор президентской избирательной кампании - 1999 в Украине”, в роботах С.Конончук та О.Ярош “Роз-ви-ток де-мо-к-ра-тії в Укра-ї-ні: 1999 рік” та Ю.Тищенко “Вибори - 99: як і кого ми обирали” зроблено спроби проаналізувати перебіг подій, на тлі яких проходили вибори Президента України, проаналізовано процес прийняття нового закону про вибори Президента України, зафіксовано основні події під час виборчої кампанії, відображено деякі особливості українського виборчого процесу і підсумовано результати виборів. Проте авторами не повною мірою було зроблено належні висновки з цієї виборчої кампанії. Визначаючи головні вади та проблеми, вони не завжди намагалися сформулювати рекомендації щодо їх усунення в майбутньому або ж формулювали їх надто загально.

У підрозділі 1.2. - “Засоби масової інформації у виборах голови української держави 1999 року: джерельна база” вся сукупність використовуваних джерел за типом та походженням поділяється на такі основні групи: 1) письмові джерела 2) усні джерела. До письмових джерел належать: законодавство, офіційно-ділова документація, яка, в свою чергу, складається з організаційної документації, що визначає порядок діяльності, структуру, компетенцію, завдання, форми і методи виконання та ін., та розпорядницької документації, що служить для реалізації управлінської діяльності. До цієї групи також відносять поточне листування підприємств і установ (листи, телеграми, радіограми, телефонограми тощо), програмні, статутні та директивні документи, агітаційні документи, періодичні видання, матеріали соціологічних досліджень, матеріали моніторингів використання ЗМІ у передвиборчій агітації, джерела особистого походження.

Наголошено на важливості усних джерел при написанні даної роботи. Усні джерела (чутки, фольклор) породжуються в процесі спілкування між людьми і виступають у формі суджень, оцінок і прогнозів, яким властива максимальна відповідність очікуваному людьми. Також у комплексі усних джерел, що слугували основою для дисертаційного дослідження, є пареміографічні джерела (афористичні вислови, анекдоти), віршовані усні джерела (частівки).

У підрозділі 1.3. - “Методологія дослідження засобів масової комунікації у виборах Президента України 1999 року” констатовано наявність великої кількості загальнотеоретичних робіт з питань функціонування та ЗМК. Розглянуто питання місця та ролі засобів масової комунікації в політичних процесах та у виборчому процесі зокрема, проте недостатньо з огляду на важливість цих процесів. Увага дослідників спрямована переважно на певну групу засобів масової комунікації, а саме на засоби масової інформації, тоді як з поля зору випадали інші засоби, застосовувані при проведенні кандидатами своїх передвиборних кампаній і які є важливими їх елементами. Так, зокрема, видається необхідним виділити як форми здійснення процесу масової комунікації кампанію “від дверей до дверей”, масові заходи, зустрічі з виборцями та чутки. Дані форми комунікації здійснюються фактично за допомогою міжособистісного спілкування, тобто без залучення технічних засобів, а засобами передачі масової інформації у цих випадках виступають люди. Також і листівки та плакати, які під час виборчої кампанії випускаються з певною періодичністю за умови добре налагодженої роботи штабів і практично одночасно доносять необхідну масову інформацію до широкого кола перцепієнтів. Тому вважаємо за доцільне віднести їх до засобів здійснення масової комунікації, а прийнявши за основу класифікації ступінь опосередкованості спілкування політика з людьми, можна умовно розділити й саме таким чином і досліджувати засоби масової комунікації, застосовувані у виборчому процесі, на технічні та міжособистісні. Саме такий поділ і покладено в основу дисертаційного дослідження.

У другому розділі “Структура, типи засобів масової комунікації та їх діяльність під час виборів Президента України 1999 р.” аналізуються основні типи засобів масової комунікації, що діяли в рамках президентської виборчої кампанії 1999 року та визначається специфіка їх діяльності.

У підрозділі 2.1. - “Діяльність засобів масової інформації у виборчій кампанії 1999 р.” зазначається, що президентська виборча кампанія 1999 року характеризувалася різноманітністю застосованих ЗМК. Проте унікальні можливості, що їх надає для проведення агітації телебачення, призвели до того, що воно стало провідним засобом масової комунікації у виборчому процесі, доступ до якого чи контроль над яким прагнули отримати всі учасники виборчих перегонів. Активне використання деякими з учасників інших типів ЗМК, зокрема, виступів, особистих зустрічей, поширення плакатів, пов’язане, серед іншого, й з тим, що вони не мали доступу до телебачення і намагалися таким чином надолужити цю втрату.

Дані про частоту і характер згадувань на телеканалах України кандидатів у Президенти України, серед яких впевнено тримав лідерство чинний Президент, згадуваний переважно позитивно, свідчать про те, що жоден із загальнонаціональних каналів не був опозиційно чи критично налаштованим до діючого тоді Президента. Телевізійні канали разом з іншими ЗМІ зобов’язані в законодавчому порядку висвітлювати діяльність влади, яка викликає безпосередній інтерес з боку глядачів, що змушує телевізійників постійно приділяти їй увагу, і це є однією з переваг діючої влади в ході виборчого процесу. Телебачення у даному випадку працювало на підтримку одного кандидата.

Якщо говорити про систему ЗМК загалом, то вона під час виборів зіткнулася з ситуацією, коли один із кандидатів значно переважав інших за фінансовими та інформаційними ресурсами, за можливостями впливу і застосування адміністративного ресурсу, і система мала завдання нівелювати хоча б до якогось прийнятного рівня цю перевагу, забезпечити справедливе і рівне інформування виборців про кандидатів. Можна сказати, що система ЗМК з цим завданням впоралася погано.

Стосовно технічних засобів, то з пресою повторилася ситуація, яку можна було спостерігати на телебаченні. Щоправда, більша, порівняно з телебаченням, диверсифікація друкованих ЗМІ запобігла утворенню монолітного концерну. Партійна, регіональна преса, окремі із загальнонаціональних видань у своїй інформаційній політиці керувалися принципом справедливого та рівномірного висвітлення виборів або ж відстоювали інтереси когось із кандидатів. Однак виборці все ж не отримували повної безсторонньої інформації, матеріали мали незадовільну збалансованість, а кандидати не мали рівномірного висвітлення. Друковані в ЗМІ в передвиборний період матеріали були переважно прихованою політичною рекламою.

Преса та телебачення відносяться до ЗМІ, для яких важливими є репутація як об’єктивних та правдивих, а також імідж їх “торгової марки”. Власне, це мінімізувало поширення через них неправдивих чи наклепницьких повідомлень. Вони отримують безпосередню оплату або безпосередньо залежать від своїх споживачів, тому не зацікавлені як у політичному радикалізмові, який може відштовхнути частину аудиторії, так і в поширенні неправдивої інформації, наклепів, які можуть підірвати довіру до них.

Це обмеження не спрацьовує стосовно таких ЗМК, як Інтернет та листівки і плакати. Кількість постійних та авторитетних сайтів значно поступається сайтам-одноденкам, які створені під вибори і слугують для поширення компромату і запуску “качок”, які потім можуть тиражувати інші видання, знімаючи з себе відповідальність. Значної загальної дискредитації як засіб масової комунікації зазнали на виборах листівки. Їх значення у виборчій агітації і так зменшувалось з кожним роком, а масові фальшування, яких вони зазнали під час виборів 1999 року, ще більше підірвали їх авторитет та довіру виборців до них.

У підрозділі 2.2. - “Використання міжособистісних (нетехнічних) засобів масової комунікації у виборчій компанії з виборів Президента України 1999 р.” з’ясовується, що нетехнічні засоби масової комунікації так само важливі, проте вже не можуть бути провідними у виборчій кампанії кандидата і виконують здебільшого допоміжну роль. Тому зазнали невдачі кандидати, які, будучи ізольованими повністю або значною мірою від телебачення та преси, робили на них ставку. Технологічна складність та незручність для аудиторії міжособистісних засобів комунікації роблять їх в наших умовах малоефективними порівняно з телебаченням та пресою, які подають потрібну нам інформацію туди і тоді, коли нам потрібно, до того ж споживання інформації відбувається в індивідуальному порядку, не вимагаючи від нас якихось особливих додаткових зусиль. Крім того, нетехнічні ЗМК вимагають, для своєї ефективності, професійно підготовленого, численного персоналу. Це вимагає значних капіталовкладень із непевним результатом, оскільки професіоналів такої низової ланки виборчої кампанії готувати доволі складно.

У третьому розділі “Засоби масової комунікації у виборчому процесі в Україні: моделювання, фактори впливу, перспективи” аналізується стан засобів масової комунікації, умови та можливості їхньої участі у виборчому процесі, чинники, що її зумовлюють, та можливості їхнього впливу.

У підрозділі 3.1. - “Масова комунікація в демократичному суспільстві: іноземний досвід в контекстах сучасної ситуації в Україні” визначається, що ЗМК в умовах представницької демократії є тим чинником, який великою мірою зумовлює можливість існування інституту виборів, їхню дієвість та ефективність. Саме ЗМК дають змогу виборцям скласти враження про кандидатів і визначитися з вибором. Для того, щоб цей вибір виборець робив на підставі достатньої для цього інформації, всі кандидати повинні отримати рівні можливості доступу до використання ЗМК, а держава має упередити можливості зловживання ними. Свобода ЗМК є важливим показником загальної демократичності влади.

Загальновизнано, що свобода слова і свобода преси не мають абсолютного характеру. В усіх правових системах допускається тією чи іншою мірою регулювання змісту повідомлень ЗМІ з метою дотримання певних державних, колективних і приватних інтересів.

ЗМІ є аналогічними до інших підприємств, які орієнтовані на прибуток, проте визнається при цьому і специфічність цієї сфери діяльності. Прийнято вважати, що ця сфера відмінна від інших і що існують інтереси свободи слова, які диктують інший, більш специфічний підхід до організації чи регулювання ЗМІ, адже переважання економічних інтересів, концентрація та узурпація влади має тут серйозніші наслідки для суспільства, ніж в інших сферах економіки.

Стосовно функцій ЗМІ у виборчому процесі варто розрізняти їх використання у виборчій кампанії і участь. У першому випадку вони виступають переважно як виробник масово-інформаційних послуг, в другому – як самостійний суб’єкт демократії і виборчого процесу. В цій якості головні функції вільних і відповідальних ЗМІ — це надання правдивого і повного звіту про важливі поточні події, в тому контексті, в якому вони отримують зміст, слугування форумом для обміну думками і критичними висловлюваннями, показ типової картини, яка б відображала інтереси всіх суспільних груп, надання повного доступу до поточної інформації і сприяння, таким чином, здійсненню права громадян на отримання інформації.

Діяльність ЗМІ як виробників масово-інформаційних послуг є переважно обов’язковою і доволі жорстко регламентується актами законодавчої, виконавчої і судової влади. Діяльність ЗМІ як самостійного суб’єкта виборчого процесу відповідає поняттю журналістика, і тут діапазон свободи дій репортерів і редакторів обмежується власниками, тиском зі сторони колег і соціальними цінностями, а також існуючим законодавством, юридичною практикою та юридичними процедурами.

У підрозділі 3.2. - “Особливості, проблеми та завдання оптимізації функціонування засобів масової комунікації у виборах в Україні” зазначається, що в українській практиці ми зустрічаємо невизначеності, прогалини та певні недоліки у виборчому законодавстві, що стосується діяльності і використання ЗМК. Викликають зауваження невизначеність у законі процедури “встановлення факту порушення норм закону” та її невідпрацьованість на практиці; відсутність прописаних у виборчому законодавстві прямих санкцій за його порушення, які враховували б особливість виборчого процесу (містили б вичерпний перелік порушень, дієву схему накладання покарань та необхідність винесення рішення незалежним органом). Отже, доцільно встановити перелік посад, які є несумісними зі статусом кандидата в Президенти чи депутати, для боротьби з використанням кандидатом свого службового становища.

Згідно з новітнім українським виборчим законодавством, журналістські матеріали мають бути витримані в інформаційному стилі, без ознак агітації, без коментарів, без надання переваги тому чи іншому кандидатові, без оціночних суджень стосовно кандидатів. Проте форма, в якій це було визначено, фактично суперечила положенням Конституції і викликала обурення журналістської спільноти, внаслідок чого ці положення було скасовано. Тому виникає питання, якими ж мають бути текстові показники інформаційності чи агітаційності, які словесні прийоми свідчать про оцінку, а які прийоми викладу характерні для коментування.

Відоме положення про обов’язковість проведення передвиборної агітації з використанням ЗМІ на основі дотриманням принципу рівних умов. Проте сам принцип не деталізується. На наш погляд, дотримання цього принципу в ході виборчого процесу слід відслідковувати та контролювати у двох аспектах – кількісному (або формальному) та якісному. Зрушенням у цьому плані слід вважати діяльність в ході парламентських виборів 2006 року Незалежної експертної ради з питань діяльності мас-медіа в ході виборчого процесу, яка відслідковувала саме якісний аспект дотримання принципу рівних умов.

Поза полем законодавчого врегулювання перебуває один з найдинамічніших масових інформаційних мережевих засобів в електронній формі – Інтернет. Діяльність деяких “малих організаційних підсистем” – кабельного та супутникового телебачення також урегульовано не досить досконало.

Потребують вирішення питання визначення або й затвердження в законодавчому порядку принципів “новинної політики”; виготовлення і поширення політичної реклами; визначення співвідношення соціальної й політичної реклами; попередження зловживання негативними або “брудними” методами ведення конкурентної боротьби; визначення і диверсифікація покарань для ЗМК.

Потрібно дати чітке термінологічне визначення основних понять, необхідних для вдосконалення виборчого законодавства, зокрема таких, як “інформація”, “виборча інформація”, “передвиборча агітація”, “коментар”, “оціночне судження”, “масова інформація та її засоби”, “суб’єкти виборчого процесу”, “інформаційний привід”, “Інтернет”.

Одним із центральних питань правового регулювання функціонування ЗМК напередодні виборів є трансляція ЗМІ політичної реклами. Виходячи з того, що політична реклама використовує прийоми популяризації, які залишають глибокий слід у пам’яті виборця, а також що виготовлення і поширення політичної реклами не регулюється ні законом “Про рекламу”, ні законом України “Про ЗМІ” , автор дисертаційного дослідження вважає за необхідне впровадити закон “Про політичну рекламу”, у якому повинні знайти відбиток: характерні ознаки політичної реклами, що відрізняють її від будь-якої іншої реклами; дозвіл на використання в політичній рекламі лише за згодою громадян їхнього імені, вигляду, голосів; неприпустимість поширення реклами заборонених політичних партій, політичних акцій, небезпечних і шкідливих для людини і суспільства, що випливає зі статті 4 Закону “Про ЗМІ”; порядок фінансування реклами, а також відповідальність за неналежну рекламу, вважаючи на те, що остання може набувати декількох форм: анонімна реклама (без обов’язкової інформації); прихована політична реклама; помилкова (недійсна); небезпечна і шкідлива для людини і суспільства реклама.

ВИСНОВКИ

У “Висновках” зазначається, що згідно з даними про частоту і характер згадувань на телеканалах України кандидатів в Президенти України, що брали участь в виборчій кампанії 1999 року, можна стверджувати про відсутність рівності, об’єктивності і збалансованості у поширенні телеканалами інформації про кандидатів. За кількістю трансльованої інформації преференцію в процесі проведення передвиборчої агітації мав представник чинної влади - діючий на той час Президент. Переважала позитивна оцінка його діяльності, поширеною була прихована політична реклама.

Президентська виборча кампанія 1999 року характеризувалася різноманітністю застосованих засобів масової комунікації, проте активне використання деякими з учасників таких ЗМК, як особисті зустрічі з виборцями, виступи ораторів, поширення плакатів, пов’язане передусім з тим, що вони не мали достатнього доступу до телебачення. Фактично кількість інформації про кожного з кандидатів в Президенти збільшилася в період проведення передвиборчої кампанії, але порівняно зі збільшенням обсягів інформації про діючого Президента приріст був незначний. Крім того, відбувалася зміна тональності інформації. Дедалі більше поширювалося негативної інформації про кандидатів, які виступали основними конкурентами діючому Президентові.

Подібна ж ситуація склалася з пресою. Щоправда, більша, порівняно з телебаченням, диверсифікація друкованих ЗМІ, і незрівнянно більша їхня загальна кількість, яка ускладнювала контроль, привела до урізноманітнення в їхній інформаційній політиці. Партійна, регіональна преса, деякі із загальнонаціональних видань керувалися принципом справедливого та рівномірного висвітлення виборів або ж відстоювали інтереси когось із кандидатів.

Стосовно таких технічних ЗМК, як Інтернет, листівки й плакати, для яких не важлива проблема репутації торгової марки, то вони активно використовувалися для поширення компромату, негативу і неправдивої інформації, для запуску “качок”, які потім можуть тиражувати інші видання, знімаючи з себе відповідальність. Водночас зросло значення Інтернету і як учасника виборчого процесу, і як виробника масово-інформаційних послуг. Вибори 2004 року засвідчили, що вже пора відходити від загального визначення “Інтернет” і проводити більш диференційовані дослідження окремих інтернет-видань та сайтів.

Стосовно ЗМІ, то вони практично звели нанівець виконання інформаційної та інших функцій, сконцентрувавши свою увагу на агітації на користь того чи іншого політичного актора. Таким чином, під час виборів 1999 року вони діяли переважно за чітко виписаною схемою участі у виборчій кампанії й фактично мали власні формалізовані завдання, отримані з одного центру і спрямовані на агітацію за певного кандидата та проти інших, що призводило до порушення принципу справедливого і збалансованого доступу кандидатів. Причини цього полягають у тому, що, по-перше, ЗМІ в Україні, належачи власникам великих підприємств та концернів, часто опиняються в ситуації повірених в справах великого бізнесу і є заручниками “сприятливої нагоди” для цих підприємств. По-друге, це недостатня міра “внутрішньої свободи преси”, оскільки не завжди відносини між журналістами та власниками ЗМІ формалізовані. По-третє, це наявність державного мовлення та преси, на яке державні структури мають безконтрольний вплив.

Слід визнати недосконалим законодавство України стосовно діяльності ЗМК у виборчому процесі. Визначається роль ЗМК лише як засобів поширення інформації про кандидатів та проведення передвиборної агітації, а не як учасника виборчого процесу, якому гарантується безпосередній доступ і право організації заходів, пов’язаних з виборами.

Потребують вирішення проблеми невизначеності у виборчому законодавстві процедури встановлення факту порушення норм закону; відсутність прописаних у виборчому законодавстві прямих санкцій за його порушення, які враховували б особливість виборчого процесу (містили б вичерпний перелік порушень, дієву схему накладання покарань та необхідність винесення рішення незалежним органом).

Доцільно встановити перелік посад, несумісних зі статусом кандидата у Президенти чи депутати для боротьби з використанням кандидатами свого службового становища. Визначення в українському виборчому законодавстві вимог до журналістських матеріалів та новин має бути дотриманим в інформаційному стилі, без ознак агітації, без коментарів, без надання переваги тому чи іншому кандидатові, без оціночних суджень стосовно кандидатів, спробу чого було зроблено в Законі України № 2777-IV “Про вибори народних депутатів України” від 7 липня 2005 року, мусить супроводжуватися визначенням текстових показників інформаційності та агітаційності, визначенням того, які словесні прийоми свідчать про оцінку, а які - характерні для коментування. Якщо ці умови не будуть дотримані, ефективне використання вимог та їх прийняття журналістською спільнотою та суспільством буде ускладнене або й неможливе.

З метою усунення негативних ефектів виборчої кампанії можна рекомендувати, щоб правилом стала така вимога: в рекламному ролику на телебаченні повинні з’являтися самі кандидати. Таке правило допоможе обмежити маніпулювання на основі емоційної дії реклами, незалежно від того, має вона позитивний чи негативний характер, тоді існуватиме менша ймовірність, що будуть використані образи, які викликають емоції і знебарвлюють або ж вилучають питання, на які чекає відповіді виборець під час кампанії. Оскільки кандидат буде присутній на екрані протягом усієї або більшої частини рекламного ролика, він не зможе від нього потім відмовитися, навіть якщо це буде в його інтересах.

Контролем за засобами масової інформації в Україні під час виборів опікується Центральна виборча комісія. Але для них такий контроль є функцією другорядною, і, крім того, це призвело б до їх перенавантаження. Тому слід в законодавчому порядку визначити створення у передвиборчий період організації, яка б займалася погодженням, і, крім того, відслідковувала б діяльність і використання ЗМІ під час виборів щодо порушення законодавства та накладала покарання або передавала б клопотання про покарання до відповідних органів. Втім, існує небезпека, що створення нових організацій призводитиме до надмірної бюрократизації. З метою упередження таких негативних явищ слід звернути більшу увагу на принципи створення і діяльності подібної організації, учасниками якої мають бути представники усіх зацікавлених сторін, тобто кандидатів, трьох гілок влади та ЗМІ.

Потребують вирішення питання визначення або й затвердження в законодавчому порядку принципів “новинної політики”, або затвердження “законодавчого каркасу”, коли в закон включені загальні (основні) принципи концепції регулювання, з метою їх деталізації в Кодексі, завдання створення якого має бути покладено на журналістську спільноту за посередництвом її організацій; визначення співвідношення соціальної й політичної реклами; попередження зловживання негативними або “брудними” методами ведення конкурентної боротьби; визначення і диверсифікація покарань для ЗМК.

Одним із центральних питань правового регулювання функціонування ЗМК напередодні виборів є трансляція ЗМІ політичної реклами. Виходячи з цього, а також з того, що виготовлення і поширення політичної реклами не регулюється ані законом “Про рекламу”, ані законом України “Про ЗМІ”, автор дослідження вважає за необхідне впровадити закон “Про політичну рекламу”, у якому повинні бути визначені основні її характеристики й характерні ознаки; питання дозволу на використання в політичній рекламі імені, вигляду, голосів громадян, символіки інших суб’єктів