КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СУХОБОКОВА ОЛЬГА ОЛЕГІВНА

УДК 94: 3703 (477) «18/19»

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ТА КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Н.Я. ГРИГОРІЄВА (1883 – 1953 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ

2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

ДАНИЛЕНКО ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ,

завідуючий відділом історії України другої половини ХХ ст.

Інституту історії України НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ДОРОШКО МИКОЛА САВОВИЧ,

професор кафедри країнознавства

Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник

КОКІН СЕРГІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ,

заступник начальника

Галузевого державного архіву

Служби безпеки України

Захист відбудеться «23» червня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий «22» травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, логікою розкриття теми, її специфікою. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 258 стор., з них основного тексту – 186 стор., список використаних джерел і літератури – 71 стор. (905 позицій).

Актуальність дослідження українського національно-визвольного руху ХХ ст. і його окремих етапів не зменшується з перебігом часу. Все більше окреслюється масштабність і гострота проблем цього періоду. Один з підходів у їх вивченні, що найбільш конкретно і повно відображає історію української національно-визвольної боротьби, – перенесення ваги із загальних схем до особистісного виміру історичного процесу – персоналій, як конкретних чинників тієї реальності.

До числа визначних постатей – борців за українську незалежність, належить політичний і громадський діяч, вчений, публіцист Никифор Якович Григоріїв (1883–1953 рр.), життєвий шлях якого проліг через найважливіші етапи українського визвольного руху першої половини ХХ ст. Він відіграв важливу роль у процесі ідейно-теоретичного обґрунтування і фактичного становлення української державності, виробляв і реалізовував у своїй практичній діяльності засади української національно-державної політики.

У контексті розвитку історичної біографістики вивчення його життєвого шляху на тлі епохи набуває важливого значення. Всебічний аналіз діяльності і науково-публіцистичної спадщини Н.Григорієва дозволить глибше зрозуміти характер українського національно-визвольного руху ХХ ст., його окремих напрямів, повніше відтворити життя і діяльність української еміграції у Чехословаччині, США та Канаді.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до науково-дослідної теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Історія української державності нової та новітньої доби» (державний реєстраційний номер 06БФ046-01).

Метою роботи є комплексне дослідження громадсько-політичної і культурно-просвітницької діяльності Н.Григорієва, її передумов та наслідків, з’ясування його ролі в національно-визвольній боротьбі українського народу.

Для реалізації мети поставлені завдання:

- проаналізувати сучасний стан наукової розробки теми, рівень її джерельного забезпечення;

- дослідити процес формування світогляду, ідейно-політичних переконань і громадянської позиції Н.Григорієва, їх еволюцію і вплив на його діяльність;

- розглянути дореволюційний період громадської діяльності Н.Григорієва, охарактеризувати його роль в українському національно-культурному русі початку ХХ ст.;

- показати участь Н.Григорієва в українській революції 1917-1921 рр., проаналізувати його ідейно-теоретичний і практично-політичний внесок у національно-державне будівництво;

- виявити і дослідити основні напрями його громадсько-політичної, культурницької, освітньо-організаційної діяльності в еміграції;

- з’ясувати значення діяльності Н.Григорієва для українського національно-визвольного руху ХХ ст.

Об’єктом дослідження є особистість Н.Григорієва і його суспільна діяльність в контексті українського національно-визвольного руху ХХ ст.

Предметом дослідження є сукупність головних напрямів і форм громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності Н.Григорієва.

Хронологічні межі роботи зумовлені специфікою дослідження персоналії і визначені роками життя Н.Григорієва – 1883-1953 рр.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, об’єктивізму, системного підходу. Специфіка досліджуваної проблеми зумовила використання відповідних методів: проблемно-хронологічного викладу; аналізу історичного контексту; структурно-логічного, порівняльно-історичного, аналітично-систематичного методів. Додатково використано джерелознавчі методи (підбір, класифікація джерел, формування їх комплексів, атрибуція, внутрішня і зовнішня критика, порівняльний аналіз, контент-аналіз текстів), методи інших дисциплін, зокрема психологічного аналізу особистості, кореляції ознак політичних та соціальних явищ і процесів.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що у ній вперше комплексно досліджено основні напрямки громадсько-політичної і культурно-просвітницької діяльності Н.Григорієва у контексті суспільно-політичних процесів першої половини ХХ ст. Його громадсько-політичну і культурно-просвітницьку діяльність розглянуто як цілісний комплекс заходів, спрямованих на побудову української незалежної держави, формування громадянського, демократичного суспільства на національній основі.

Поряд з уточненням накопичених в історіографії проблеми даних, використано низку нових фактів і концептуальних положень, що суттєво поглиблюють знання про Н.Григорієва та історичну епоху, в якій він жив і творив. Конкретизовано напрями й зміст його діяльності доби української революції, встановлено участь у створенні і функціонуванні низки українських громадсько-політичних, культурно-освітніх організацій в еміграції. Вперше досліджено американський період його діяльності.

Автором введено до наукового обігу значний масив нових джерел, в основному архівних, що не лише розкривають діяльність і погляди Н.Григорієва, його участь у тих чи інших процесах, інституціях, але й доповнюють інформацію про них. Проаналізовано малодосліджені аспекти науково-публіцистичної спадщини Н.Григорієва, зокрема концепції національно-державного будівництва в Україні, стратегії і тактики українського національно-визвольного руху в еміграції.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її основних положень, висновків, фактичного матеріалу при дослідженні дотичних до теми проблем, підготовці узагальнюючих праць з історії українського національно-визвольного руху ХХ ст., вивченні розвитку української та світової політичної і наукової думки, вітчизняної й зарубіжної історії, соціології, політології, педагогіки, українознавства, при розробці навчальних курсів з відповідних дисциплін, складанні біографічних, бібліографічних довідкових видань.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; оприлюднені на IV і V Міжнародних науково-практичних конференціях молодих учених «Шевченківська весна» (м. Київ, 2006, 2007), IV Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (м. Тернопіль, 2006), Міжнародній науковій конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (м. Харків, 2008) і 14 авторських публікаціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Історіографія проблеми та джерельна база дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми, її джерельну базу.

В дисертації відтворено процес накопичення знань з даної проблеми в зарубіжній, діаспорній, радянській і новітній українській історіографії. Зазначено, що перелік наявних прижиттєвих публікацій, присвячених особисто Н.Григорієву, зводиться до кількох критичних статей. Більш систематизована інформація міститься в публікаціях з приводу його смерті11 N.Y.Hryhoriev, 70, Led Voice Service //Тhe New York Times. – 1953. – August,7; Гольдман І. Його ідеї живуть (в річницю смерти Н.Я.Григорієва) //Український самостійник. – 1954. – 7 серпня та ін..

Значно більше історичної літератури, дотичної до окремих періодів і напрямів діяльності Н.Григорієва. Насамперед це праці П.Христюка, Д.Дорошенка, В.Винниченка, І.Мазепи, С.Наріжного, М.Стахова, О.Мицюка, в яких розглядалися суспільно-політичні процеси української революції та діяльність української еміграції. Попри уривчастість і певний суб’єктивізм, подані ними відомості про Н.Григорієва характеризують його як політика, державного і культурно-освітнього діяча.

Радянською історіографією Н.Григоріїв кваліфікувався як «український буржуазний націоналіст», що унеможливлювало об’єктивне вивчення його діяльності і наукової спадщини. Якщо йому і приділялася увага, то давалися виключно негативні оцінки. Лише у 1990-х рр. в Україні з’явилася можливість ознайомитись з постаттю Н.Григорієва, який цікавив дослідників переважно як учасник української революції22 Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. – К., 1998. – С.84-85.. Важливе значення мають праці сучасних істориків, присвячені українській революції, що дозволяють глибше зрозуміти історичний контекст, в якому діяв Н.Григоріїв, демонструють інструментарій, користуючись яким можемо аналізувати його діяльність11 Гриценко А.П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні (кінець 1917р. – початок 1919р.). – К., 1993; Солдатенко В. Українська революція. Історичний нарис. – К., 1999; Політична історія України. ХХ століття: У 6 Т. – Т.2: Революція в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917-1920) /В.Ф.Солдатенко (кер.), В.Ф.Верстюк. – К., 2003 та ін..

Інтерес до Н.Григорієва як міністра освіти УНР виявили дослідники історії освіти в Україні22 Пижик А.М. Реформування системи національної освіти в добу Директорії УНР. – К., 1998; Лікарчук І.Л. Міністри освіти України: У 2 т. – Т. 1. – К., 2002. – С.45., а також історики-краєзнавці – в контексті вивчення суспільно-політичного і культурного розвитку Поділля33 Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ – на початку ХХ століть. – Хмельницький, 1995; його ж. Alma Mater Подільського краєзнавства (Місто Кам’янець-Подільський – центр історичної регіоналістики ХІХ – початку ХХ століть). – Кам’янець-Подільський, 2005 та ін..

Серед новітніх досліджень діяльності української еміграції важливою є праця В.П.Трощинського «Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище» (К., 1994). Автор дав досить високу оцінку діяльності Н.Григорієва, назвавши його «постаттю номер два в есерівському русі на еміграції» після М.Шаповала.

В останнє десятиліття з’явилася низка дисертацій, присвячених українським еміграційним інституціям, в організації і роботі яких брав участь Н.Григоріїв44 Дробот І.І. Державно-соборницька ідея в практиці українських суспільно-політичних сил еміграції та на західноукраїнських землях (1920-30-ті рр.): Автореф. дис… д-ра іст. наук /Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2002; Даниленко О.В. Український Громадський Комітет у Чехословаччині (1921-1925 рр.): Дис… канд. іст. наук /Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2004 та ін., діяльності його сучасників55 Чумаченко О.А. Громадсько-політична діяльність Микити Шаповала: Дис… канд. іст. наук /Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2002 та ін..

Найбільший внесок у вивчення життя і діяльності Н.Григорієва зробила Т.А.Бевз. Її монографія «Між романтизмом і реалізмом (сторінки історії УПСР)» (К., 1999), в якій Н.Григорієву присвячено біографічний нарис, і дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук66 Бевз Т.А. Українська партія соціалістів-революціонерів: організація, ідеологія, політика: Дис… д-ра іст. наук /Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. містять ґрунтовний аналіз його партійної діяльності. Монографія Т.Бевз «Н.Я.Григоріїв – політик і вчений» (К., 2002), присвячена розгляду його суспільно-політичних поглядів і концепцій, – найповніше опубліковане дослідження з даної теми. У ньому через призму наукової спадщини Н.Григорієва відображено й основні віхи його громадсько-політичної діяльності до початку Другої світової війни. Значну увагу приділено аналізу його концепцій української революції, соціологічним і політологічним студіям еміграційного періоду. Це знайшло відображення й у низці статей і окремій монографії Т.А.Бевз «Українська державність: ідеологія, політика, практика (система народоправства у теоретичних концепціях Н.Григорієва)» (К., 2004).

Водночас варто підкреслити, що результати вивчення життєвого шляху і діяльності Н.Григорієва загалом ще не набули цілісності, виразно простежується суттєва нерівномірність висвітлення ряду аспектів його діяльності на різних етапах життя. Громадсько-політична і культурно-просвітницька праця Н.Григорієва розглядалися відособлено. Комплексно не досліджено його діяльність доби української революції: увагу приділено виключно політичній роботі. У вивченні чехословацького періоду його життя висвітлено переважно культурно-організаційну роботу. Не досліджено його діяльність у США і Канаді.

Джерельну базу дисертації складають передусім архівні документи. Використано понад 30 фондів центральних архівосховищ України, матеріали Науково-довідкової бібліотеки центральних державних архівів України, відділу україніки Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Бібліотеки ім. В.Міяковського Української академії наук у Нью-Йорку, Бібліотеки Карлтонського університету в м.Оттаві, Бібліотеки-музею осередку української культури і освіти у м.Вінніпезі, родинного архіву Н.Григорієва.

Найбільший масив джерел до теми зосереджено в ЦДАВО України у комплексі фондів «Празького українського архіву». «Особистий фонд Голови ЦК УПСР за кордоном, доктора соціології Ничипора Яковлевича Григор’єва» (Ф. 3562) містить матеріали, що стосуються його життя у Чехословаччині, частково – в Україні й Америці, в тому числі рукописи більшості його праць та кореспонденцію.

До наукового аналізу залучені матеріали установ та організацій, у створенні і роботі яких Н.Григоріїв брав участь, переважно у Чехословаччині. Документи фонду «Пражська група УПСР за кордоном» (Ф. 3911) дозволяють визначити його роль у становленні Закордонної організації УПСР, виробленні і реалізації її програми. Чимало інформації про культурно-організаційну діяльність Н.Григорієва містить Ф. 3801 «Український громадський комітет в Празі». Тут зберігаються і матеріали Українського Комітету, керівником якого він був, відомості про його роботу в створених УГК установах. Детальніша інформація про участь Н.Григорієва у їх організації і функціонуванні є у фондах кожної з них: Української господарської академії (Ф. 3795), Українського педагогічного інституту ім. М.Драгоманова (Ф. 3972), Чесько-українського комітету допомоги українським та білоруським студентам (Ф. 3920), Українського громадського видавничого фонду (Ф. 3802), Головного комітету Української селянської спілки в Празі (Ф. 3839), а також Українського інституту громадознавства в Празі (Ф. 3793), Українського національного музею-архіву (Ф. 4018), Українського робітничого університету (Ф. 3794).

Автором опрацьовано матеріали Союзу українських організацій в ЧСР (Ф. 3992), Соціалістичної Ліги Нового Сходу (Ф. 3948), Народної Української Ради (Ф. 4004), Підготовчого конгресового комітету за кордоном для скликання Всеукраїнського національного конгресу (Ф. 4008).

Внесок Н.Григорієва у розвиток української преси в еміграції розкривають фонди часописів і збірників «Нова Україна» (Ф. 3865), «Вільна спілка» (Ф. 3875), «Трудова Україна» (Ф. 3891), «Українська кореспонденція» (Ф. 4010), «Громадський вісник» (Ф. 4013).

Цінним доповненням до характеристики його поглядів і діяльності є документи особових фондів М.Шаповала (Ф. 3563), А.Животка (Ф. 3560), В.Приходька (Ф. 3830), М.Григорієва (Ф. 3821).

В роботі використано матеріали родинного архіву Н.Григорієва (м.Потомак, штат Меріленд, США) – переважно кореспонденція. Деякі документи надано його колегами та проф. В.І.Сергійчуком. Завдяки цьому блоку джерел встановлено хронологію і фактологію діяльності Н.Григорієва у США і Канаді.

Важливим масивом джерел є праці Н.Григорієва (понад 250: більше 50 – монографії, підручники, брошури, решта – статті). Умовно їх можна поділити на групи: праці, у яких відображено його суспільно-політичні погляди11 Григор’єв Н. Якої республіки треба бідним людям? – К., 1917; Григоріїв Н. Наша позиція самостійна. – Прага, 1927; його ж. Соціалізм та національна справа. – Скрентон, 1938; його ж. Союз трудової демократії в Америці. – Детройт-Мішіген, 1945 та ін.; соціологічні й політологічні роботи22 Григоріїв Н. Державознавство. – Т. 1. Історія державотворення і державопізнання.; Ч.1-2. Старосвітська доба та переходова. – Прага, 1936; його ж. Причини міжнародного напруження. – Прага, 1937; його ж. Основи націознання. – Вінніпег-Манітоба, 1940; Hryhoryiv N. The War and Ukrainian Democracy. – Торонто, 1945 та ін.; науково-популярні, просвітницькі праці й підручники33 Гр. Наш. Про навчання дітей рідної історії. – К.,1917; його ж. Історія України в народних думах і піснях. – К., 1918; його ж. Історія українського народу. – К., 1919; його ж. Мораль (Природа, зміст, історія та норми її). – Прага-Львів-Ляйпціг, 1922 та ін.. Публікації Н.Григорієва у періодиці, з огляду на їх кількість і проблематику, могли б стати предметом окремого наукового дослідження. Насамперед це стосується статей еміграційного періоду, присвячених аналізу міжнародних відносин і виробленню програми українського національно-визвольного руху.

Серед мемуарів Н.Григорієва перше місце за систематичністю посідає праця «Творці мого «Я»44 Григоріїв Н. Творці мого «Я» //Трудова Україна. – 1933. – Ч.3-12., у якій ним здійснено спробу проаналізувати становлення власної особистості. Її доповнюють рукописи Н.Григорієва «Автобіографічний нарис», «Шлях до волі» і праці, присвячені українській революції, в яких є автобіографічні відомості55 Григоріїв Н. Українська боротьба за державу в роках 1917-1920. ІІ. Чому українці не вдержали своєї держави. – Скрентон, 1934; Григор’єв Н. Спогади «руїнника» про те, як ми руйнували тюрму народів, а як будували свою хату. – Львів, 1937 та ін..

Увага до Н.Григорієва у мемуарній спадщині його сучасників різниться між собою від згадки кількома словами М.Грушевським до наведення низки фактів і характеристик М.Шаповалом, В.Винниченком, В.Приходьком11 Грушевський М. Спомини //Київ. – 1989. – Ч.9; Шаповал М. Щоденник: В 2 т. – Нью-Йорк, 1958; Винниченко В. Щоденник. У 2 т. – Едмонтон-Нью-Йорк, 1980-1983; Приходько В. Під сонцем Поділля. – Львів, 1931..

Загалом джерельна база є достатньою для розкриття теми, відтворення практично усіх аспектів діяльності Н.Григорієва протягом його життя.

У другому розділі «Формування світогляду, початок громадської та просвітницької діяльності Н.Я.Григорієва (1883 – 1916 рр.)» розглянуто ранній період життя, становлення особистості, закладення світоглядних, життєвих пріоритетів і цінностей Н.Григорієва, які зумовили його подальшу діяльність, досліджено її початковий етап.

Проаналізовано формування суспільно-політичної і національної свідомості Н.Григорієва, вплив на нього різноманітних чинників. Особливу увагу приділено його оточенню, що мало головне соціалізуюче і виховне значення. Зазначено, що великий вплив на становлення його, як особистості, мала література, зокрема художні твори І.Франка, Т.Шевченка, О.Кобилянської, В.Стефаника, М.Коцюбинського, Б.Грінченка. Праці О.Герцена, М.Бакуніна, М.Чернишевського дали суттєвий поштовх розвитку його національно-політичної свідомості. Підкреслено вплив ідей М.Драгоманова, українського народника Т.Осадчого. Автор прийшла до висновку, що вже на початку ХХ ст. сформувалися основи суспільно-політичного світогляду Н.Григорієва, виразно забарвленого соціалістичною теорією народницького штибу, що згодом привело його до табору українських соціалістів-революціонерів.

У 1904 р. Н.Григоріїв свідомо обрав життєвий шлях – служити своєму народу через поширення освіти. Участь у вихованні підростаючого покоління сприяла переходу його свідомості на якісно вищий рівень, остаточній кристалізації національно-політичної, громадянської позиції. На це впливали і значні суспільні зрушення 1905-1907 рр. Встановлено, що у ті роки національна свідомість Н.Григорієва оформилась у політичні категорії, він зайняв чітку українську державницьку позицію.

Громадська діяльність Н.Григорієва у початковий період була спрямована на розвиток українського національного руху, за конкретних обставин – у масштабах Поділля. У містах свого вчителювання (Бердичів, Літин, Кам’янець-Подільський) у 1904-1915 рр. він створював філії київського Товариства грамотності, публічні бібліотеки, нелегальні освітні гуртки і курси.

Кам’янецький період (1907-1915 рр.), попри наступ реакції і переслідування влади, став етапом його найактивнішої дореволюційної громадської діяльності. Ввійшовши до проводу місцевих «Просвіти» і Товариства українських поступовців, Н.Григоріїв виконував значну культурно-просвітницьку роботу. Тут почався його довгий і успішний шлях публіциста й літератора-просвітника.

У цей період відбулося становлення Н.Григорієва як педагога-методиста. За роки вчителювання він опублікував кілька українських підручників з історії, науково-популярних праць; розробив власну оригінальну методику викладання історії і національно-патріотичного виховання.

Усе це підготувало Н.Григорієва до подальшої активної участі в українській революції. Його стрімке сходження до проводу українського руху в 1917 р. і надалі пояснюється тим, що революцію він зустрів з цілком сформованим національно-політичним світоглядом та значним досвідом громадської діяльності.

У третьому розділі «Участь Н.Я.Григорієва в українській національній революції (1917-1920 рр.)» досліджено громадсько-політичну, культурно-освітню діяльність Н.Григорієва на різних етапах української революції, проаналізовано його теоретичний і практичний внесок у становлення української державності.

Відразу після повалення самодержавства Н.Григоріїв постав як активний учасник української революції, публічний політик всеукраїнського масштабу, речник впливових сил і організацій, зокрема Української партії соціалістів-революціонерів. На Українському Національному Конгресі (квітень 1917 р.) його було обрано до Української Центральної Ради, в липні – до її Малої Ради.

Від початку революції Н.Григоріїв наполягав на необхідності негайного впровадження української автономії в життя, як закономірного, хоч і не остаточного, результату суспільно-політичного розвитку українських земель. Вимога автономії у складі федеративної Росії в 1917 р. у його політичній концепції була тактично розрахованим єдиним реальним варіантом української політики за конкретних обставин. Участь Н.Григорієва у відверто самостійницькій організації – Товаристві імені П.Полуботка, свідома підтримка ідеї створення національної армії підтверджують, що його автономістська позиція зумовлювалася політичним прагматизмом. Автономізм, який він відстоював, означав суверенне право українського народу і його політичного проводу самостійно встановлювати той чи інший суспільно-політичний устрій. З цим принципом корелювали його фундаментальні політико-ідеологічні концепції демократично-федеративної республіки і трудової демократії, як вищого прояву народовладдя.

Проаналізовано роботу Н.Григорієва у радах, зокрема Раді солдатських депутатів Київського військового округу. Значна його роль, як голови, в тому, що до листопада 1917 р. Київська рада солдатських депутатів протистояла процесу більшовизації рад і підтримувала Центральну Раду.

У питанні національної державності і стосунків з російською більшовицькою владою він займав чіткі позиції: явне несприйняття більшовизму, як принципово ворожої українській державності течії (прийшовши до цього з певним досвідом восени 1917 р., він до кінця життя не змінив свого ставлення до більшовизму); державна суверенність України; її активна оборона. Цілком логічною і послідовною виглядала підтримка ним проголошення державної самостійності УНР.

Встановлено, що Н.Григоріїв не розділяв соціально-економічний і національно-політичний аспекти суспільних перетворень, вважаючи, що «визначення української нації може йти лише одночасно обома шляхами»11 ЦДАВО України. – Ф. 3562. – Оп. 1. – Спр. 22. – Арк.339.. Основною функцією держави він вважав реалізацію прав народу: «не народ для держави, а держава для народу»22 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у 2 т. – К., 1996. – Т. 1. – С.230..

За гетьманату П.Скоропадського очолюваний ним Організаційний комітет центральної течії УПСР брав дієву участь в Українському Національному союзі. Н.Григоріїв став одним з організаторів антигетьманського повстання, першим керівником Інформаційного бюро Армії УНР.

Н.Григоріїв долучився до розвитку української освіти, виконуючи обов’язки міністра освіти і товариша міністра освіти в урядах В.Голубовича (січень 1918 р.), Б.Мартоса (червень – серпень 1919 р.), І.Мазепи (серпень 1919 р. – травень 1920 р.).

У період української революції він значною мірою зміг реалізувати свій особистісний потенціал, що вивело його на чільні місця у національному політичному русі.

У четвертому розділі «Діяльність Н.Я.Григорієва в еміграції (1920 – 1953 рр.)» проаналізовано основні напрями діяльності Н.Григорієва у Польщі (листопад 1920 – травень 1921 рр.), Чехословаччині (травень 1921 – жовтень 1938 рр.), США і Канаді (листопад 1938 – серпень 1953 рр.), визначено його роль у політичному й культурному житті української еміграційної спільноти.

Еміграційний період життя Н.Григорієва виявився найпродуктивнішим у його діяльності з точки зору історичної перспективи. Він був позначений надзвичайно активною роботою як у політичній, так і в культурно-освітній, науковій сферах.

Виїхавши до Польщі за українським урядом, Н.Григоріїв невдовзі приєднався до Празької групи УПСР. На противагу Закордонній делегації УПСР на чолі з М.Грушевським, яка перейшла на пробільшовицькі позиції, М.Шаповал і Н.Григоріїв заснували Закордонний комітет УПСР, що почав підготовку до боротьби з радянським урядом України і РКП-КП(б)У на платформі повної незалежності і соборності України. Н.Григоріїв став найближчим соратником М.Шаповала, фактично незмінним заступником у партійній організації до його смерті у 1932 р., коли сам очолив її.

Н.Григоріїв був одним з розробників концепції єдиного національного фронту, в основі якої лежала ідея об’єднання українських національно-демократичних сил на еміграції. Найбільше можливостей для консолідації українського проводу і всього світового українства він вбачав у культурницькій роботі. Усвідомлюючи, що при достатній кількості серед емігрантів науковців, педагогів, просвітників, вкрай мало організаторів на ниві освіти і культури, Н.Григоріїв взявся за виконання адміністративно-управлінських функцій у створених разом з М.Шаповалом установах. Насамперед це стосується Українського громадського комітету у ЧСР (1921-1925 рр.) і його наступника – Українського комітету (з 1926 р.).

Н.Григоріїв брав активну участь в організації і роботі заснованих УГК українських вищих навчальних закладів – Української господарської академії і Українського вищого педагогічного інституту імені М.Драгоманова, громадських організацій – Чесько-українського комітету допомоги українським та білоруським студентам, Українського громадського видавничого фонду, Української селянської спілки. Він був одним з організаторів Українського інституту громадознавства (Українського соціологічного інституту) у Празі. Очолював обидві його автономні установи – Український національний музей-архів (1923-25, 1927-32 рр.) і Український робітничий університет (1929-31 рр.).

В дисертації проаналізовано працю Н.Григорієва у галузі історії й теорії держави, суспільно-політичної історії України, міжнародних відносин, соціології, політології, психології. 1929 р. науковою радою Інституту йому було надано науковий ступінь доктора соціології honoris causa. Показано його вагомий внесок у розвиток української видавничої справи на еміграції.

Громадсько-політична діяльність Н.Григорієва в цей період спрямовувалася на викриття більшовицько-комуністичного режиму, консолідацію національно-демократичних сил на еміграції для захисту культурних, соціально-економічних і державних інтересів українського народу. Розроблена ним у другій половині 1930-х рр. програма українського національно-визвольного руху передбачала об’єднання українських національних демократичних сил для вироблення спільної політичної платформи та здобуття підтримки міжнародної демократії. Це завдання Н.Григоріїв брав і на себе. В 1938-43 рр. він об’їхав майже всі канадські й американські міста з українськими громадами, агітуючи «проти нацизму і за демократію»11 «Bearer of Victory» cheered on birthday //The Еvening Тelegram (Toronto). – 1943. – March 22nd.. 1945 р. він створив у США український національно-демократичний осередок навколо заснованої ним громадсько-політичної організації «Союз трудової демократії» і видавництва «Українська громадська пора».

Значним внеском Н.Григорієва до справи консолідації української нації, її боротьби за незалежність стала організація ним українського відділу американської федеральної радіостанції «Голос Америки», першим директором якої він був (1949-1953 рр.).

Таким чином, і в еміграції, до останніх днів свого життя, Н.Григоріїв продовжував активну діяльність, спрямовану на національно-політичну, соціально-економічну та культурну емансипацію України.

У Висновках викладено підсумки і результати дослідження:–

Проблема громадсько-політичної і культурно-просвітницької діяльності Н.Григорієва досі не була предметом спеціального наукового дослідження, не знайшла повного й цілісного висвітлення у вітчизняній і зарубіжній історіографії. Виразно простежується суттєва нерівномірність розкриття основних напрямів його діяльності на різних етапах життя, деякі з них взагалі не досліджені. Водночас джерельна база є цілком достатньою для всебічного висвітлення багатогранної діяльності Н.Григорієва;–

Спрямованість і зміст діяльності Н.Григорієва визначалися його світоглядними засадами. Пройшовши складний шлях самоусвідомлення, освіти (здебільшого самостійної), він осягнув науковий, позитивістсько-матеріалістичний світогляд і політичну, революційно-соціалістичну, поєднану з українським демократичним націоналізмом, ідеологію. Під впливом соціокультурних факторів і політичних подій початку ХХ ст. його свідомість у суспільній сфері сягнула, за його ж словами, від категорії «мужицького сина» до категорії «громадянина» – свідомого й активного соціального чинника; у сфері національній – від «малороса» до «українця», ідейно переконаного учасника національного руху; у сфері культурній – від освіти рівня церковнопарафіяльної школи до системної гуманітарної освіти і праці дослідника й публіциста у різних царинах історії та суспільствознавства;–

Громадська і культурно-просвітницька діяльність Н.Григорієва у початковий період була спрямована на розвиток українського національного руху Поділля, зокрема шляхом створення низки культурно-просвітницьких організацій і через роботу регіональних філій «Просвіти» і ТУПу, до проводу яких він входив. У цей період відбулося його становлення не лише як громадського діяча, а і як педагога-методиста, популяризатора наукових знань;–

Н.Григоріїв став одним з найактивніших учасників української революції. Протягом 1917 р. він виріс до політика загальнодержавного масштабу. Це дозволило йому відігравати помітну роль у діяльності УПСР, Центральної Ради, Малої Ради, Ради Народних Міністрів в 1917-20 рр., інших громадсько-політичних організацій.

У його політичних поглядах і діяльності у цей період визначальними були: демократизм, націоналізм (суттю якого для Григорієва була боротьба за державний суверенітет України), соціалізм, як засіб звільнення людської особистості і всієї української нації від будь-якого поневолення. У політичній тактиці він одночасно демонстрував твердість і гнучкість, здатність заради провідної мети йти на компроміси, прагматизм, толерантність (у тому числі й національну);–

Діяльність Н.Григорієва в еміграції була продовженням революційної боротьби, але, з огляду на специфіку буття в еміграції, значно розширився діапазон його громадської, культурно-просвітницької і науково-організаційної роботи. Він став одним з розробників концепції єдиного національного фронту, намагався реалізувати її через роботу керованих ним політичних і громадських інституцій.

Найбільший внесок у справу національної консолідації Н.Григоріїв зробив своєю культурно-просвітницькою, освітньою і науково-організаційною діяльністю. Як науковець, він підготував чимало ґрунтовних наукових праць, концептуально оригінальних й актуальних донині.

Змістом діяльності Н.Григорієва у США і Канаді була популяризація українського національно-визвольного руху та реалізація його завдань. Йому вдалося створити у США громадсько-політичний осередок, що став одним із центрів українського демократичного табору у Північній Америці. Він був організатором і першим керівником української служби американської радіостанції «Голос Америки»;–

Провідною метою громадсько-політичної і культурно-просвітницької діяльності Н.Григорієва була боротьба за незалежну соборну демократичну Україну. Володіючи значним інтелектуальним потенціалом, великим досвідом політичної і державної діяльності, він відіграв вагому роль у підвищенні рівня національної свідомості, культури та освіти українського народу, утвердженні демократичних цінностей. Водночас намагався поєднати їх з ідеями соціальної революції і трудового принципу формування влади;

Н.Григоріїв був помітною постаттю в українському національно-визвольному русі першої половини ХХ ст. Однак, маючи безперечні лідерські якості, він рідко виходив на перший план, в число перших провідних осіб, свідомо ставлячи особисті амбіції нижче спільної справи на користь української нації і держави. Наслідки діяльності Н.Григорієва в історичній перспективі сягнули далеко за межі періоду, в якому він жив і діяв.

Основні положення і висновки дисертації викладено у публікаціях, вміщених у фахових виданнях:

1. Никифор Григоріїв: формування світогляду, початки громадсько-політичної діяльності // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2004. – Вип. 15. – С.120-125.

2. Концепція і тактика національно-державного будівництва в Україні за доби Центральної Ради Н.Я.Григор’єва // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика. Збірник статей. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – Вип. 9. – С.78-87.

3. Никифор Григоріїв про Україну в системі міжнародних відносин напередодні та під час Другої світової війни // Український історичний журнал. – 2006. – № 3. – С.95-111.

4. Стратегія і тактика Н.Я.Григор’єва здобуття національного суверенітету України в 1917 р. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – К., 2006. – Вип. 85-86. – С.52-55.

5. Культурно-просвітницька та педагогічна діяльність Н.Я.Григорієва // Український історичний збірник (2006). – К.: Інститут історії України НАН України, 2006. – Вип. 9. – С.157-172.

6. Український Робітничий Університет у м. Празі (1927-1931) // Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки: міжвідомчий збірник наукових праць. – К.: Інститут історії України НАН України, 2007. – Вип. 17. – С.320-335.

Публікації, що додатково відображають результати

дисертаційного дослідження:

7. З думкою про рідний край: Н.Я.Григоріїв – громадський та політичний діяч, педагог і вчений // Н.Я.Григоріїв. Поділля. Географічно-історичний нарис. – Кам’янець-Подільський, 2003. – С.5-16.

8. Никифор Григоріїв: про навчання дітей рідній історії // Рідна школа. – Київ, 2004. – Квітень. – С.50-54.

9. Григоріїв Никифор Якович // Енциклопедія сучасної України. – Т. 6. – К., 2006. – С.439.

10. Постать Никифора Григорієва у контексті розвитку українського руху на Поділлі початку ХХ ст. // Місто Хмельницький в контексті історії України. Матеріали наукової конференції, присвяченої встановленню дати «1431 рік» датою найдавнішої згадки про Хмельницький в історичних документах. – Хмельницький, Кам’янець-Подільський, 2006. – С.419-432.

11. Національно-освітня праця Никифора Григор’єва: 1904-1915 рр. // Шевченківська весна: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України. – Вип. ІV: У 3-х част. – Ч. 3. Історія. – К., 2006. – С.354-357.

12. Н.Григоріїв про Україну в системі геополітичних відносин // Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть. Тези доповідей 4 міжнародної науково-теоретичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. – Ч. 1. Загальні проблеми гуманітарних наук. – Тернопіль, 2006. – С.76-78.

13. Українізація війська у баченні та практичній діяльності Н.Григорієва // Шевченківська весна: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених, присвяченої 90-річчю Української революції 1917-1920 рр. – Вип.V: У 3-х част. – Ч. 1. Історія. – К., 2007. – 54-56.

14. Фундатор вітчизняного суспільствознавства // Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії. Збірник наукових робіт. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2008. – Ч.5. – С.119-124.

АНОТАЦІЯ

Сухобокова О.О. Громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність Н.Я.Григорієва (1883 – 1953 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.

Дисертація є комплексним дослідженням життя та громадсько-політичної і культурно-просвітницької діяльності Н.Григорієва, активного учасника і теоретика українського національно-визвольного руху. Проблема розглядається у контексті найприкметніших суспільно-політичних процесів першої половини ХХ ст. Використано широке коло джерел, значну частину з яких вперше введено до наукового обігу. Досліджено процес формування світогляду Н.Григорієва, його участь в українському національно-культурному русі на Поділлі, діяльність на всіх етапах української революції 1917-1921 рр., а також в еміграції у Чехословаччині, США і Канаді. Проаналізовано теоретичний та практичний внесок Н.Григорієва у становлення української державності, формування громадянського суспільства, розвиток національної освіти та культури в Україні і на еміграції.

Ключові слова: Н.Я.Григоріїв, Українська партія соціалістів-революціонерів, національно-визвольний рух, українська революція 1917-1921 рр., еміграція, освіта, культура.

АННОТАЦИЯ

Сухобокова О.О. Общественно-политическая и культурно-просветительская деятельность Н.Я.Григориева (1883-1953 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко. – Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию жизни и деятельности известного украинского общественно-политического деятеля, ученого, публициста Никифора Яковлевича Григориева, жизненный путь которого отразил наиболее важные этапы украинской национально-освободительной борьбы первой половины ХХ в. Представленная работа является комплексным исследованием его общественно-политической и культурно-просветительской деятельности. Она выполнена на основе широкого круга источников, преимущественно архивных материалов, значительная часть которых впервые вводится в научный оборот.

Анализируется процесс формирования мировоззрения, политических убеждений, гражданской и национальной позиции Н.Григориева. В работе рассмотрены дореволюционный период его общественной деятельности, участие в украинском национально-культурном движении на Подолье в качестве организатора ряда культурно-просветительских организаций, руководителя региональных филиалов Общества украинских поступовцев и «Просвиты». Особое внимание уделено его педагогической, преподавательской работе, рассмотрены подготовленные им учебники и оригинальная методика национально-патриотического воспитания.

В диссертации исследуется участие Н.Григориева в украинской революции, его деятельность в украинских государственных, политических и общественных организациях – Украинской партии социалистов-революционеров, Украинской Центральной Раде, ее Малой Раде, Трудовом конгрессе, Кабинете министров Украинской народной республики, Украинском национальном союзе, Советах солдатских депутатов. Определен его теоретический и практический вклад в национально-государственное строительство.

Значительное внимание уделено общественно-политической, культурно-просветительской, образовательной, научной и организационной деятельности Н.Григориева в эмиграции – Чехословакии, США и Канаде (1920-1953 гг.).

Доказано, что он был одним из теоретиков создания единого украинского национального фронта в эмиграции. На его организацию была направлена вся публичная деятельность Н.Григориева, как одного из идеологов и руководителей УПСР за рубежом, Народной украинской рады, Союза украинских организаций в ЧСР, Социалистической лиги Нового Востока (Чехословакия), Союза трудовой демократии (США). Проанализирована его общественно-политическая деятельность накануне и во время Второй мировой войны, разработанная им программа украинского национально-освободительного движения в этот период и практические шаги по ее реализации в США и Канаде.

В диссертации определена роль Н.Григориева в создании и работе Украинского общественного комитета в ЧСР, учрежденных при нем общественных, культурных, научных и образовательных институций: Украинской хозяйственной академии, Украинского высшего педагогического института имени М. Драгоманова, Чешско-украинского комитета помощи украинским и белорусским студентам, Украинского общественного издательского фонда, Украинского крестьянского союза, Украинского социологического института в Праге, Украинского национального музея-архива, а также Украинского рабочего университета и др.

Анализируется его вклад в развитие украинского обществоведения за рубежом, научно-публицистическое наследие. Рассматривается роль Н.Григориева в процессе становлении украинской прессы и издательского дела в Чехословакии, США и Канаде. Диссертант акцентирует внимание на том, что Н.Григориев стал основателем и первым директором украинского отдела радиостанции США «Голос Америки».

В диссертации доказано, что общественно-политическая и культурно-просветительская деятельность Н.Григориева была направлена на становление Украины, как независимого демократического государства, и формирование украинского гражданского национально-сознательного общества.

Ключевые слова: Н.Я.Григориев, Украинская партия социалистов-революционеров, национально-освободительное движение, украинская революция 1917-1921 гг., эмиграция, образование, наука, культура.

ANNOTATION

Suhobokova O.O. Social and рolitical, cultural and educational activity of N.Y.Hryhoryiv (1883 – 1953). – Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree in history, specialization 07.00.01 – History of Ukraine. – Kyiv National Taras Shevchenco University. – Kyiv, 2008.

The thesis is a complex research of life and social and political, cultural and educational activity of N.Hryhoryiv, who was an active participant and theorist