СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

Ушаков Артем Сергійович

УДК 378.034

ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ВЧИНКУ У СТУДЕНТСЬКОЇ

МОЛОДІ У ПОЗААУДИТОРНІЙ РОБОТІ ВИЩОГО

НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

13.00.07 - теорія і методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ- 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: | член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

Шевченко Галина Павлівна, завідувач кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, директор Інституту духовного розвитку людини.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор

Миропольська Наталія Євгенівна,

головний науковий співробітник Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України.

кандидат педагогічних наук, доцент

Карпенко Іван Михайлович

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, декан факультету іноземних мов.

Захист відбудеться "13" лютого 2008 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К29.051.06 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034 м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: (91034 м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а).

Автореферат розісланий "12" січня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради | А.О. Андрющук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна парадигма вищої школи спрямована на духовне удосконалення людини заради переходу людства на новий рівень еволюційного розвитку: від людини розумної до людини духовної. У системі духовних орієнтирів особистості одне із провідних місць займає гуманістичне відношення до світу, людей, природи, культури. Динамічність та різноманітність сучасного культурного простору значно впливає на стан духовної культури студентської молоді. Ентропійне зростання інформаційного потоку, глобалізація, поширення та вдосконалення засобів комунікації сприяють закріпленню у свідомості готових образів, стереотипів, шаблонів, оцінок, смаків.

У середовищі культурної неоднорідності виникає небезпека девальвації ідеалів високоморальної поведінки і розмивається поняття про людину гуманну, "людяну", яка "являє собою сукупність своїх вчинків" (Ж.-П.Сартр). У зв’язку з цим актуальною є проблема виховання культури вчинку у студентської молоді на основі образу гуманної людини, здатної до високодуховних, морально-естетичних вчинків. Проблему вчинку всебічно досліджували філософи, психологи, педагоги які розглядали його як особистісну форму поведінки, що обумовлюється розвитком моральної самосвідомості: М.Бахтін, І.Бех, В.Зінченко, В.Роменець, Т.Кириленко, А.Ковальов, А.Комарова, С.Максименко, М.Мамардашвілі, І.Маноха, Б.Мещеряков, В.Татенко, Т.Титаренко, Д.Узнадзе та ін.

Дослідженням самосприйняття людини через світоглядні та художні концепти займались М. Бахтін, М. Бердяєв, Г. Гачев, В. Розанов, В. Соловйов, П. Флоренський та ін.

Аналізу теорій культури особистості присвячені роботи Г.Марселя, А.Моля, Х.Ортегі-і-Гасета, Ж.-П.Сартра, І.Хейзинга, А.Швейцера та ін. Дослідників цікавила проблема конструювання образу людини в соціокультурному та художньому просторах, де культура розглядалась як універсальне джерело уявлень про взірець.

Різним аспектам виховання культури учнівської молоді присвячено також сучасні дослідження В.Арнольдова, Г.Бриль, В.Бутенка, Л.Бутенко, І.Бужиної, В.Вирового, О.Коберника, Л.Коваль, І.Котєнєвої, В.Кудрявцевої, І.Шалімова, Г.Шевченко, П.Щербаня та ін.

Серед спеціальних педагогічних досліджень ми не зустріли цілісного погляду на виховання культури вчинку сучасного студента, хоча опосередковано ця проблема ставилася у наукових роботах І.Беха, Є.Бондаревської, Н.Гузій, І.Карпенка, Н.Миропольської, О.Олексюк та ін.

Культура вчинку є одним із критеріїв рівня духовності особистості, реальним виявом її дієвості. Розгляд культури вчинку у контексті виховання духовно-моральної культури студентства, урахування об'єктивних потреб вищої школи в актуалізації значущості гуманістичних цінностей та формуванні моральної поведінки студентської молоді, а також недослідженість науково-педагогічних аспектів означеної проблеми, виявило низку соціально-педагогічних суперечностей, які проявляються між: духовною кризою у суспільстві та відсутністю ефективних важелів їй протистояння; усвідомленням студентами моральних цінностей суспільства і антигуманним виявленням їх власної позиції у формі антикультурних вчинків; позитивною мотивацією до моральних вчинків та невмінням адекватно виказати позицію через свої дії.

Таким чином, суперечності між соціальною значимістю виховання культури вчинку для гармонізації взаємовідношень у системі "людина-середовище культурного розмаїття" і недостатньою розробкою цього питання в науково-теоретичному та методичному аспектах, відсутністю системи виховання культури вчинку в умовах вищого навчального закладу обумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Виховання культури вчинку у студентської молоді у позаaудиторній роботі вищого навчального закладу".

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до комплексної науково-дослідної теми "Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика" (номер держреєстрації 0105U000264) кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Тему дисертації затверджено вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (протокол №6 від 24.02.2006) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №7 від 25.09.2007).

Мета і завдання дослідження.

Мета – науково-теоретичне обґрунтування змістовної сутності культури вчинку, розробка та експериментальна перевірка програми та комплексної методики виховання культури вчинку через образ гуманної людини у позаaудиторній роботі вищого навчального закладу.

Завдання:

1. Виявити стан досліджуваної проблеми та розкрити теоретико-методологічні засади виховання культури вчинку у студентської молоді через образ гуманної людини.

2. Визначити зміст і структуру культури вчинку.

3. Розкрити сутність та якісні характеристики виховного потенціалу образу гуманної людини.

4. Розробити та експериментально перевірити програму та комплексну методику виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі вищого навчального закладу.

5. Розробити методичні рекомендації для кураторів академічних груп щодо виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі.

Об’єкт дослідження – процес виховання культури вчинку у студентської молоді.

Предмет дослідження – зміст і комплексна методика виховання культури вчинку у студентської молоді через образ гуманної людини у позааудиторній роботі вищого навчального закладу.

У дослідженні використано комплекс методів:

- теоретичні методи дослідження – аналіз філософської, культурологічної, педагогічної, психологічної та естетичної літератури для визначення різних наукових підходів до проблеми виховання культури вчинку; систематизація й узагальнення педагогічного досвіду для розробки діагностичного інструментарію дослідження; метод системного аналізу при обґрунтуванні педагогічних умов, принципів і закономірностей виховання культури вчинку; метод контент-аналізу для вивчення семантики ключових понять дослідження; метод теоретичного моделювання при визначенні предмета, об’єкта дослідження;

- емпіричні методи – педагогічне спостереження, анкетування, опитування, бесіда, тривале спостереження, аналіз документації вищого навчального закладу, статистичні методи (для підтвердження достовірності результатів експериментальної роботи) обробки експериментальних даних для кількісного та якісного аналізу емпіричного матеріалу; педагогічний експеримент – констатувальний та формувальний (у природних умовах роботи вищого навчального закладу) для визначення рівня культури вчинку у студентської молоді із метою перевірки ефективності розробленої експериментальної програми та комплексної методики; метод експертних оцінок, самооцінка, система діагностуючих та формувальних завдань.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

· уперше дано визначення поняття "культура вчинку", розроблено й впроваджено в практику позааудиторної роботи ВНЗ експериментальну програму та комплексну методику виховання культури вчинку у студентської молоді;

· розкрито та поглиблено знання про функції, структуру та зміст образу людини гуманної;

· визначено педагогічні умови, критерії та рівні сформованості культури вчинку у студентів;

· дістали подальшого розвитку теоретичні положення виховання культури вчинку;

· уточнено сутність феномену "образ гуманної людини".

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в їх достатній готовності до впровадження у виховний процес вищих навчальних закладів України, основні його положення й висновки слугували розробці змісту, комплексної методики виховання культури вчинку та написанню рекомендацій викладачам-кураторам з виховання культури вчинку у студентів. Матеріали дослідження можуть бути також використані у ВНЗ для планування й організації виховної роботи з академічною групою з урахуванням фаху й віку студентів. Одержані результати слугуватимуть базою для створення спецкурсів, спрямованих на формування готовності викладачів-кураторів виховувати культуру вчинку у студентів.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у систему виховної роботи Східноукраїнського національного педагогічного університету імені Володимира Даля (довідка № 108-115-1017/2 від 20 червня 2007 р.), Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 38 від 27 лютого 2007 р.), Донецького національного університету (довідка № 13 від 22 березня 2007 р.) та підготовлено рекомендації викладачам-кураторам з виховання культури вчинку у студентів.

Апробація результатів дослідження здійснювалися через публікації матеріалів дисертації. Основні теоретико-методологічні положення роботи та результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету, на Ш Міжнародній науково-практичній конференції "Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика" (м.Луганськ), XII Науково-практичній конференції "Університет і регіон: Проблеми сучасної освіти" (м.Луганськ), Десятих Міжнародних Далевських читаннях. (м.Луганськ), Науковій студентській конференції "Наука і молодь" (м.Луганськ), XIII Науково-практичній конференції "Університет і регіон: Проблеми сучасної освіти" (м. Луганськ).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 5 авторських публікаціях, з них 4 – у наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури й додатків. Зміст дослідження викладений на 173 сторінках тексту, що включає 7 таблиць, 4 діаграми, 4 додатки. Бібліографічний список містить 229 найменувань українською, російською, англійською мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію та публікації.

У першому розділі "Теоретичні та методологічні основи виховання культури вчинку через образ гуманної людини" розглянуто теоретичні аспекти проблеми вчинку людини як форми прояву її відношення до оточуючого світу, розкрито поняття "вчинок" та його структуру. Підкреслюється неможливість однозначного трактування людської поведінки, що обумовлюється різноманіттям цінностей, притаманних тій чи іншій культурі. Вчинки свідчать про внутрішню сутність людини, її моральне обличчя.

На основі всебічного аналізу поняття "вчинок" з позицій філософії, психології, педагогіки, вивчення його етимології було встановлено багатогранність культурних смислів. Вчинок, мислимий у культурі, є шляхом до культури.

З’ясовано, що вчинок є складовою частиною соціальної поведінки особистості. Виховувати позитивні вчинки означає залучати людину до вчинкової діяльності. Реалізація вчинку обумовлена мотивами і включає в себе спрямованість на результат і вибір адекватних засобів його здійснення і самоздійснення.

В дослідженні ми спиралися на теоретико-методологічні положення М.Бахтіна, І.Беха, В.Зінченка, Т. Кириленко, О.Леонтьєвa, C.Максименка, І.Манохи В.Роменця, С.Рубінштейнa, В.Татенка, Т.Титаренко про вчинок як форму існування людини, як необхідність відношення до іншої людини, з якою вона вступає у діалог.

Розглянуто існуючі концепції вчинку. Морально-етична концепція вчинку М.Бахтіна являє собою гуманітарно-онтологічну концепцію, що висвічує вчинок у площині "діалогійної етики". Відправна позиція цієї концепції -– категорія морального діяння, вчинок. Вчинок розглядається з двох позицій: факту його здійснення -– екзістенційний (вчинок ---– момент життя) та мета вчинку (значення вчинку, його результат). Кризу сучасного вчинку М.Бахтін бачить у розриві між мотивом вчинку та його результатом.

М.Бахтін вважав, що вчинку притаманні такі властивості: аксіологічність (нетехнічність), відповідальність, єдиність, подійність. Він констатував, що сучасна людина часто відчуває себе впевнено лише у сфері стереотипної цивілізації, тобто там, де її як індивідуальності немає, але невпевнено, невільно і стурбовано там, "де вона центр виходу вчинку" і де вона може зробити те, що окрім неї "ніким і ніколи не може бути зроблено".

Принциповим моментом бахтинського розуміння вчинку є вихід за межі багатьох науково дисциплінарних вимірювань – етики, естетики, психології, психотерапії та ін. Внаслідок цього зміст морально-етичної проблематики переноситься із площини теорії у вимірювання реального буття людини, у сферу практичної дії суб’єкта, який "несполучно-неподільно" пов’язаний з "Іншим" (тобто з іншими людьми) стосунками та діями особистісної відповідальності. Це означає, що всі різноманітні сфери та проекції людського буття знаходять свою реальність тільки у події вчинку.

М.Мамардашвілі підкреслював, що молоді люди роблять свої життєві вибори на основі існуючих історичних зразків – вчинків, що здійснюються під впливом інших людей, які мають досвід здійснення вчинків, кожний з яких має унікальний характер, тобто мова йде про наслідування здатності до вчинкової унікальності.

В.Роменець побудував психологічну концепцію вчинку на всезагальному філософському принципі єдності людини і світу, “їх пізнавальному та практичному відношеннях”. За цією концепцією вчинок розглядається як спосіб самореалізації людини, акт її волевиявлення. Вчинок у трактовці В.Роменця – це найяскравіший спосіб вираження людської діяльності, який, з одного боку, включає до свого змісту особливості історичного рівня культури людини, з іншого – сам визначає цю культуру як прояв суб’єкта історичної діяльності. В.Роменець підкреслював особливу роль вчинкової комунікації, значення культури у міжсобистісному спілкуванні. Міжкультурна взаємодія є спікуванням між окремими людьми, завдяки якому "через інше "Я" людина пізнає своє", знаходить у собі невідомі для неї якості.
Ідеї В.Роменця знайшли своє продовження у працях його послідовників: В.Татенка (вчинок у феноменологічній традиції), Т.Титаренко (вчинок екзистенції), Т.Кириленко (вчинок істини, вчинок краси, вчинок добра).

Вчинок, мислимий в культурі, має форму, яка підкреслює його неповторність, естетико-моральну цілісність і досконалість творчого діяння. В культурі закріплені вічні образи морально-естетичного вчинку як краси моральної дії, яка викликає захоплення і спонукає до її наслідування. Сутність вчинку визначається саме мотивами, намірами. Адже дія може бути фізіологічним актом, механічною операцією.

Аналіз наукової літератури свідчить про відсутність визначення поняття "культура вчинку". Тому, слідуючи логіці дослідження, культура вчинку визначається як показник морально-естетичної сутності дій людини; принципи, настанови моральної поведінки; інтегративна якість духовно розвиненої особистості.

У дослідженні розглянуто компоненти культури вчинку: когнітивний, моральний, емоційний, естетичний, ціннісний. Кожний з цих компонентів впливає на вибір вчинку і завдяки пріоритетності будь-якого компоненту надає йому унікальності.

У процесі вивчення літератури з’ясовано, що в культурі вчинку проявляється внутрішня і зовнішня культури особистості. Зовнішня – у ступені досконалості дій людини, засобах реалізації мотивів, досвіді людини, вмінні орієнтуватися відповідно обставин; внутрішня – у мотивах, що спонукають до вчинків.

Доведено, що вчинок є втіленням ціннісного поведінкового образу. Чіткість образу, його ясність та сприйнятливість для людини є ціннісними орієнтирами. Оскільки в образі закріплено узагальнені моделі людської поведінки, однією із найважливіших його функцій є регуляція повсякденної діяльності. За визначеням В.Роменця, вчинок є осередком будь-якої форми людської діяльності. і не тільки моральної.

Образ гуманної людини є поліфонічним: в ньому закріплено досвід вчинків багатьох поколінь і історичний досвід багатьох культур. Завдяки освоєнню цього досвіду людина робить свій моральний вибір.

У дисертаційному дослідженні дано визначення понять "гуманізм", "гуманність", зроблено психолого-педагогічний аналіз образу гуманної людини, яка є взірцем у вихованні у студентської молоді культури вчинку.

Умовою розвитку культури вчинку є самовиховання, самоздійснення особистості, наявність суспільних та морально-естетичних ідеалів, вміння корегувати свої бажання і передбачати можливі наслідки своїх вчинків.

У дисертації доведено, що процес виховання культури вчинку здійснюється фактично у полікультурному просторі, де проживають студенти з різноманітньою культурною приналежністю, різним рівнем культурного розвитку і вчинкової комунікації. Виявлено, що у науковій літературі вживається поняття "полікультурний" – найчастіше як синонім поняття "мультикультурний". Поняття "полікультурний" характеризує безліч та розмаїття культур, їх співіснування "поруч", поняття "мультикультурний" вживається для позначення взаємопроникнення, взаємодії культур – їх існування "разом". Ми поділяємо думку Н.Бубякіної, що принципу діалогу культур більш відповідає поняття "мультикультурний", воно більш чітко характеризує сутнісну значущість міжкультурної комунікації.

З’ясовано, що виховання культури вчинку в аспекті мультикультурної комунікації передбачає діалог культур на основі різнобарвності і відмінності різних культур.

У другому розділі "Експериментальна перевірка змісту та комплексної методики виховання культури вчинку у студентської молоді" розроблено науково-методичний інструментарій дослідження, експериментально перевірено ефективність розробленої програми та комплексної методики, визначено педагогічні умови виховання культури вчинку студентської молоді у позааудиторній роботі.

Констатувальний експеримент передбачав комплексне вивчення стану та рівня сформованості культури вчинку у студентської молоді, об’єктивних соціокультурних психолого-педагогічних чинників, що впливають на процес її формування, і складався з трьох етапів:

Аналізу планів виховної роботи на факультетах, а також програм циклу дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки, підручників, методичних посібників в аспекті досліджуваної проблеми;

Опитування та анкетування студентів з метою виявлення рівня їх уявлень щодо образу гуманної людини, щодо розуміння сутності культури вчинку; викладачів-кураторів з метою виявлення їхніх уявлень про культуру вчинку та рівня культури вчинку студентів в академічних групах;

Дослідження власне початкового рівня сформованості культури вчинку у студентів та аналіз факторів, які впливають на успішність її виховання.

У процесі дослідження розроблено критерії, за якими визначався рівень культури вчинку. До них належать: світоглядні уявлення про вчинок у бутті людини (розуміння поняття "вчинок", усвідомлення вчинку у різних аспектах життя, вміння планувати та організовувати свої дії та вчинки, критичне ставлення до своїх вчинків); сукупність знань про образ гуманної людини (сформована система знань про образ гуманної людини, розуміння поняття "гуманна людина", вміння бачити втілення образу гуманної людини в творах мистецтва); культура емоцій, зівень емпатії (почуття відповідальності за свої дії та вчинки, культура емоцій, рівень емпатії, переживання відчуття піднесення за особисті моральні вчинки); гуманістична спрямованість соціокультурної поведінки (вміння орієнтувати свої вчинки на користь суспільству, система ціннісних орієнтацій відносно власних вчинків, дотримання принципу гуманного ставлення до людини, толерантність), естетична культура (естетичне сприйняття краси вчинку, бачення естетичного аспекту вчинку).

Рівні сформованості культури вчинку визначалися як низький, середній та високий.

З метою визначення рівня культури вчинку у студентської молоді відповідно до розроблених критеріїв були використані різні діагностичні методики, які дозволили з’ясувати початковий рівень культури вчинку та виявити ціннісну сферу особистості студента за показниками означених критеріїв.

У процесі констатувального експерименту досліджено ціннісні орієнтації та світоглядну сферу студентів, ступінь впливу різних факторів на формування культури вчинку. Також було з’ясовано розуміння студентами сутність понять "культура вчинку", "образ гуманної людини", "вчинок", "відношення", "гуманність", "гуманна людина".

У педагогічному експерименті брало участь (408) студентів Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля філологічного, фінансово-економічного, управління, масових комунікацій факультетів та (18) викладачів-кураторів академгруп.

У процесі експериментального дослідження було виявлено основні складові системи позааудиторної виховної роботи з виховання культури вчинку: орієнтація на емоційно-почуттєву сферу особистості студента, залучення до суспільно корисної та художньої діяльності, ознайомлення зі зразками моральних вчинків через образ людини гуманної, закріплений у різних видах мистецтва, розвиток вмінь аналізувати поведінку людини, виховання толерантного ставлення до різних поглядів, думок, способів мислення.

На основі аналізу програм й підручників гуманітарного циклу установлено, що вони в цілому не зорієнтовані на виховання моральної поведінки та культури вчинку в середовищі культурного розмаїття; можливості дисциплін гуманітарного циклу у вихованні культури вчинку студентів використовуються не повною мірою; зміст навчального матеріалу містить у собі необхідні знання для формування культури вчинку у студентів, але вони не складають цілісної картини про образ гуманної людини; існує об’єктивна потреба у створенні комплексної методики формування культури вчинку у студентів при проведенні позааудиторної виховної роботи.

Анкетування виявило, що більшість студентів не мають цілісного уявлення про вчинок, гуманна людина, культура, культура вчинку, а тому і визначення цих понять були однобічними, або зовсім неадекватні змісту. Визначення "культури вчинку", яке б відповідало теоретичній частині нашого дослідження змогли дати тільки 10,9% студентів, 65,9% – робили спробу, 23% респондентів зовсім не дали відповіді.

Виявлено низький рівень усвідомлення значущості своїх дій як прояву позиції, відношення до іншого, відсутність почуття відповідальності за свої вчинки.

Опитування студентів засвідчило, що з їхньої точки зору на становлення культури вчинку найбільше впливають: приклад поведінки та вчинків батьків – 54,1%, власне життєве спостереження – (28,7%), приклади вчинків однолітків – 4,8%, спілкування з педагогами – 4,7%, вплив масмедіа – 3,8%, читання літератури – 3,6%.

З’ясовано вихідний рівень уявлень про гуманну людину (прагматичні – 6%, альтруїстичні – 54%, раціоналістичні – 39%). Високий відсоток визначень гуманної людини належить думкам студентів щодо її прагматичної сутності, розміркованої діяльності, що свідчить про домінування цінностей раціоналізму у свідомості студентів.

Згідно з одержаними результатами констатувального єксперименту було розроблено програму та комплексну методику виховання культури вчинку, яка була спрямована на: ознайомлення студентів зі зразками морально-естетичної поведінки; сприяння моральному та духовному зростанню студентської молоді; формування навичків аналізу досвіду культури вчинку; виховання толерантного ставлення до різних поглядів, думок, способів мислення через образ гуманної людини.

При розробці програми та комплексної методики виховання культури вчинку враховувалися наступні принципи: культуровідповідності, аксіологічності, комплексності, цілісності, превентивності, краси морального діяння.

У процесі експериментального дослідження використовувалася авторська програма та комплексна методика виховання культури вчинку у студентської молоді. Основна увага зосереджувалася на взаємозв’язку гуманістичних цінностей з конкретними духовними й соціальними потребами, морально-естетичними ідеалами й ціннісними орієнтаціями студентської молоді.

Нами були визначені фактори, що впливають на виховання культури вчинку: ціннісні орієнтації особистості, характер та моральні якості людини, суспільство, самовиховання, навчальні дисципліни.

У дисертації з’ясовано, що позааудиторна робота у ВНЗ надзвичайно багатобарвна, тому процес виховання культури вчинку у студентської молоді пронизує всі її структурні компоненти і форми. На основі розробленої нами морально-естетичної моделі культури вчинку, яка включає компоненти, критерії, показники та рівні її сформованості, проводився формувальний експеримент. Розроблена експериментальна програма виховання культури вчинку у студентської молоді для кураторів академічних груп включала теми: “Вчинок як особисте досягнення людини”, “Культура вчинку у мудрих висловах”, “Образ гуманної людини у мистецтві”, “Просто гарна людина”, “Культура поведінки і культура вчинку”, “Культура вчинку у мовленнєвій поведінці”, “Вчинки в і’мя людства ”, “Культура вчинку і діалог культур” та ін. Запрограмована тематика передбачала відповідну комплексну методику, яка була звернена до пробудження духовно-моральної, емоційно-почуттєвої та естетичної сфери студента. З цією метою пропонувались завдання: прокоментувати вислови, висловити свою власну думку щодо …, виразити власну позицію щодо оцінки певного вчинку, навести приклади літературних творів, творів образотворчого мистецтва, фільмів щодо ідеальних образів героїв, людей морально-естетичного вчинку тощо.

Розвитку критичного мислення студентів щодо аналізу вчинків інших людей сприяли такі форми роботи, як складання афоризмів та моральних етюдів, які презентувалися в яскравій естетичній формі; усне малювання різними художніми засобами образу гуманної людини, на яку хотів би бути схожим студент, моральні роздуми над смислом людських вчинків, наукові студентські конференції; дискусійні “круглі столи”, “діалоги мудреців”, рольові ігри, тренінги з використанням комплексу мистецтв.

Методика проведення цих занять будувалася по типу моделювання художнього образу на катарсичних принципах (відкриття почуттів, морального конфлікту, занурення в себе, просвітлення, вихід у стан радості і одухотворення).

Порівняння результатів підсумкового вивчення рівня сформованості культури вчинку студентів в експериментальних групах після впровадження комплексної методики виховання культури вчинку показало, що кількість студентів, рівень культури який характеризується "низьким" рівнем, скоротилася пересічно з 31,7% до 11,4 %, "середнім" – збільшилася пересічно до з 49,8% до 54,9%. В експериментальних групах з 18,5% до 33,8 % пересічно зросла кількість студентів з "високим" рівнем культури вчинку. Особливо помітне зростання показників в експериментальних групах за такими критеріями, як уміння аналізувати й оцінювати вчинки людей та естетичне сприйняття краси вчинку. Критичне ставлення до особистих вчинків необхідно для самовиховання, саморозвитку, самореалізації.

Співвідношення результатів констатувального (діагностичного) й формувального етапів експериментальної роботи свідчить про те, що залучення студентів до активної участі у виховних заходах є важливим фактором формування культури вчинку у студентів в умовах навчання у вищому навчальному закладі. Так, на 5,04% збільшилась кількість студентів за середнім рівнем сформованості культури вчинку, зросла група студентів з високим рівнем сформованості культури вчинку (15,24%), низьким – знизилася на 20,28%. Помітна тенденція до зростання рівня культури вчинку студентів унаслідок залучення їх до активної творчої співпраці з представниками інших культур.

Позитивна динаміка позначалося на більш чіткому розумінні студентами сутності поняття "вчинок", вмінні навести приклади життєвих ситуацій, коли дії людини виступали вчинком, набули навичок аналізу мотивів вчинку, відбулися зміни світоглядної сфери, а саме: бачення рис гуманної людини, у кожного є уявлення про ідеал їх втілення у мистецтві.

Дані констатувального та формувального етапів дослідження, аналіз літературних джерел дозволили виявити основні структурні компоненти системи виховної роботи з формування культури вчинку, що передбачала: засвоєння наукових знань про характер і зміст образу гуманної людини; орієнтацію виховного процесу на створення атмосфери діалогу культур та сприяння створенню такої атмосфери через систему позааудиторної виховної роботи; організацію, виховного процесу, спрямованого на обмін досвідом позитивних вчинків та презентацію їх кращих зразків; цілісний вплив усіх компонентів педагогічного процесу на свідомість, почуття, поведінку студентів; надання виховному процесу спрямованості на вчинкову діяльність студентів.

Експериментальна робота довела ефективність впровадження розробленої програми та комплексної методики виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі.

Узагальнення результатів проведеного дослідження дають підстави для таких загальних висновків:

1. Динамічність та різноманітність сучасного культурного простору позначається на стані духовності студентської молоді. Одним із показників духовності особистості, її моральності, внутрішньої й зовнішньої краси є культура вчинку. У різних наукових концепціях вчинок розглядається як категорія морального діяння у площині "діалогійної етики", як спосіб самореалізації, як спосіб репрезентації людської діяльності, як спосіб самовираження та самоздійснення. Культура вчинку є сукупністю історично сформованих моделей життя та діяльності людей і є взірцем моральної поведінки особистості в суспільсті. Будь-яка діяльність завжди пов’язана з культурою й відбувається в культурі. Культура вчинку органічно пов’язана з культурою поведінки, яка має більш широке значення. Виховний потенціал культури вчинку полягає в тому, що в ній відображено позитивний культурний поведінково-вчинковий досвід попередніх поколінь, який має бути усвідомленим і прийнятим за зразок. Від сформованості культури вчинку у студентської молоді залежить її професійне становлення, успішність, досягнення кар’єри, моральний мікроклімат у колективі, прагнення до самоудосконалення.

2. Зроблено теоретичні узагальнення щодо визначення сутності культури вчинку. Культура вчинку розглядається як показник морально-естетичної сутності дій людини, настанови моральної поведінки, інтегративна якість духовно розвиненої особистості. Культура вчинку складається з таких компонентів: когнітивний, моральний, емоційний, естетичний, ціннісний. Кожний з цих компонентів впливає на вибір вчинку і завдяки пріоритетності будь-якого компоненту надає йому унікальності.

3. У дисертації доведено, що уявлення про культуру вчинків виникають на основі образу гуманної людини. Образ гуманної людини розглянуто як систему уявлень про людину, яка у своїй діяльності та переконаннях сповідує цінності гуманізму, людинолюбства. Культура вчинку як показник духовності студентства втілена у яскравих образах, закріплених у мистецтві. Образ гуманної людини є ідеальним взірцем для наслідування і допомагає студентськії молоді зробити вибір культурних моделей вчинку. Діалог культур надає людині змогу не тільки відтворити узагальнений образ гуманної людини, але завдяки творчій уяві створити власний унікальний образ з проекцією на себе.

4. Розроблено основні критерії, що визначають рівень сформованості культури вчинку студентів: світоглядні уявлення про вчинок у бутті людини, сукупність знань про образ гуманної людини, культура емоцій, рівень емпатії, гуманістична спрямованість соціокультурної поведінки, естетична культура. Представлена експериментальна програма та комплексна методика виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі, спрямована на розвиток духовно-моральної, емоційно-почуттєвої та естетичної сфери особистості і містить три провідні компоненти: змістовний, процесуальний і результативний. Змістовний компонент має за мету озброєння студентів знаннями про сутність культури вчинку, образу гуманної людини, уявленнями про моделі духовно-моральних, морально-естетичних вчинків та вчинкову діяльність. Зміст експериментальної програми та комплексної методики представлений розробкою виховних заходів, які спрямовані на півищення рівня загальної культури студентської молоді та вихованню у них високоморальної культури вчинку, що повсякденно закріплюється у різних видах навчальної і виховної діяльності. Процесуальний компонент являє собою "механізм реалізації" змісту експериментальної програми виховання культури вчинку та включає сукупність методів і форм, які найбільш ефективно впливають на духовно-моральні почуття студентської молоді і спонукають їх до творчо-перетворювальних дій у повсякденному бутті. Результативний компонент характеризує досягнуті зрушення у вихованні культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі вищого навчального закладу щодо поставленої мети. Ці компоненти розкривають властивості виховної системи, її внутрішні й зовнішні зв’язки, зміст, структуру тощо. Обґрунтовано можливість і доцільність використання розробленої програми та методики виховання культури вчинку у студентської молоді на різних етапах навчання студентів у ВНЗ. Результати експериментального дослідження свідчать про позитивну динаміку показників виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі вищого навчального закладу. 5. Отримані дані експериментальної роботи дозволили розробити методичні рекомендації для викладачів-кураторів академічних груп з виховання культури вчинку у студентів, в які включені тематика кураторських годин, тематика та методичні розробки виховних заходів щодо виховання культури вчинку у студентів, тематика круглих столів, наукових конференцій, розробка технології тренінгів, рольових ігор тощо та система творчих завдань. Для підвищення рівня виховання культури вчинку запропонована структура та технологія взаємодії всіх університетських ланок виховної роботи і навчального процесу з метою забезпечення цілісного виховного впливу на особистість студента.

У результаті проведеної теоретичної і експериментальної роботи були вирішені поставлені завдання. Проведене дослідження проблеми виховання культури вчинку у студентської молоді не є остаточно завершеним. Подальшого вивчення потребують розробка педагогічних умов виховання культури вчинку у студентів засобами мистецтва, порівняльний аналіз особливостей виховання культури вчинку у студентів різних профілів навчання (гуманітарного, технічного), підготовка викладацького складу до удосконалення планів, програм виховної роботи з виховання культури вчинку у ВНЗ.

Основні положення і висновки дисертації викладені автором у наступних публікаціях:

1. Ушаков А.С. Культура вчинку в аспекті виховання студентської молоді // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Зб. наук. пр./ Гол. ред. Г.П. Шевченко. Вип. 3 (16). – Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В.Даля, 2006. – С. 240-246.

2. Ушаков А.С. Від культури вчинку до поезії людських стосунків // Идеи В.И. Даля: история и современность. Десятые Международные Далевские чтения: Доклады и сообщения. – Луганск: Изд-во ВНУ им. В. Даля, 2006. – С. 182 – 187.

3. Ушаков А.С. Внутрішня сутність людини і культура вчинку // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Зб. наук. пр. Вип. 5 (18). – Луганськ: Вид-во Схiдноукр. нац. у-ту імені В. Даля, 2006. – С. 243 – 250.

4. Ушаков А.С. Від образу гуманної людини до культури вчинку. // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Зб. наук. пр. Вип. 6 (19). – Луганськ: Вид-во Схiдноукр. нац. у-ту імені В. Даля, 2006. – С. 232 – 240.

5. Ушаков А.С. Образ гуманної людини як основа виховання культури вчинку // Вісник Львівського університету. –2007. – № 22. – С. 176 – 181.

Ушаков А.С. Виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудиторній роботі вищого навчального закладу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 – теорія і методика виховання. – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. –Луганськ, 2008.

У дисертації розглянуто теоретико-методологічні аспекти виховання культури вчинку у студентської молоді у позааудитоній роботі вищого навчального закладу. Розкрито сутність і якісну характеристику понять "культура вчинку" та "образ гуманної людини".

Розглянуто загальні основи педагогічного процесу з виховання культури вчинку та формування образу гуманної людини. Розроблено зміст програми та комплексної методики виховання культури вчинку, здійснено її практичне впровадження у позааудиторній роботі. Розроблено рекомендації викладачам-кураторам академічних груп з виховання культури вчинку у студентської молоді.

Ключові слова: культура вчинку, вчинок, гуманність, образ гуманної людини, мультикультурна комунікація.

Ушаков А.С. Воспитание культуры поступка у студенческой молодежи во внеаудиторной работе высшего учебного заведения. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07 – теория и методика воспитания. – Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. – Луганск, 2008.

В диссертации рассмотрены теоретико-методологические аспекты воспитания культуры поступка у студенческой молодежи во внеаудиторной работе высшего учебного заведения. Раскрыта сущность и качественные характеристики понятий "культура поступка" , "образ гуманного человека".

Проанализирована проблема деятельности человека как процесса его бытия в культуре.

Автором подчеркивается двойственность поступка человека, скрывающаяся за его мотивами и имеющая нравственный смысл для окружающих. Смысл поступка раскрывается в его нравственной ценности.

В исследовании дается подробный анализ нравственного поведения в различных его аспектах. В диссертации исследованы различные научные подходы к определению поступка и его природы.

Охарактеризованы общие основы педагогического процесса по воспитанию культуры поступка и формированию образа гуманного человека. Определено содержание экспериментальной программы, разработана комплексная методика воспитания культуры поступка и осуществлено ее практическое внедрение во внеаудиторной работе университета. Разработаны рекомендации преподавателям- кураторам академических групп по воспитанию культуры поступка у студентов.

Ключевые слова: культура поступка, поступок, гуманность, образ гуманного человека, мультикультурная коммуникация.

Ushakov A.S. Bringing up the culture of act among student' youth in the extracurricular work of the institution of higher education. – Manuscript.

Thesis on getting academic status of Candidate of pedagogy, speciality 13.00.07 – theory and methods of bringing up. – Volodymyr Dahl East Ukrainian National University. – Lugansk, 2008.

The theoretical and methodological aspects of bringing up the culture of act among students' in the extracurricular work of the institution of higher education are considered in the thesis. Quality characteristics of the notion "culture of act" and "image of a humane man" their essence are revealed.

General backgrounds of pedagogical process in bringing up the culture of act and the image of a humane man are described. The content of the program and complex methods of bringing up of the culture of act be student youth is worked out and its practical implementation in the extracurricular work is done. Recommendations for teachers curators of academic groups in bringing up the culture of act are written.

Key words: culture of act, act, humaneness, image of a humane man, multicultural communication.

Підписано до друку 4.01.2008. Формат 60Х84/16.

Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman. Друк ризографічний.

Умовн. др. ар. 0,9. Тираж 100 прим.Зам.№50