ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

ВАЛЮХ ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА

УДК 325.3 3 “1881/1899”

ПОЛІТИЧНІ ДИСКУСІЇ В АНГЛІЇ З ПИТАНЬ

КОЛОНІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В АФРИЦІ (1881-1899 рр.)

07.00.02 – всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернігів – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ТРОЯН Сергій Станіславович,

Рівненський державний гуманітарний університет,

професор кафедри політичних наук

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ДЬОМІН Олег Борисович,

Одеський національний університет

ім. І.І. Мечнікова,

професор кафедри нової та новітньої історії

кандидат історичних наук, доцент

САХНОВСЬКИЙ Євгеній Васильович,

Чернівецький національний університет

ім. Юрія Федьковича, доцент кафедри

історії нового та новітнього часу

Захист відбудеться 25 березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.01 у Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка (14000, м. Чернігів, Проспект Миру, 13, ауд. ).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53).

Автореферат розісланий “21” лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент А.М.Острянко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кінець ХІХ ст. характеризується проведенням цілеспрямованої та активної експансіоністської політики такими великими європейськими державами як Англія, Франція та Німеччина. Намагаючись захопити нові території в Африці, Велика Британія наштовхнулася на подібні прагнення двох інших держав. У цих умовах англо-французькі та англо-німецькі протиріччя на африканському континенті привернули пильну увагу англійських політичних діячів, преси та громадськості. Від реакції уряду Англії на експансіоністські дії Франції та Німеччини значною мірою залежала стабільність у відносинах між цими європейськими державами. Тому актуальним є дослідження взаємовпливу урядової політики та суспільної думки Великої Британії на прийняття важливих стратегічних рішень стосовно англо-французького та англо-німецького колоніального протистояння в Африці. Вивчення позиції преси стосовно французької та німецької колоніальної експансії в Африці є також досить актуальним, оскільки вона була не лише джерелом інформації (чи дезінформації), але й засобом впливу зацікавлених у експансії впливових кіл Англії на британський уряд та громадську думку.

До того ж, дослідження англо-французької та англо-німецької боротьби за африканські території дозволяє прослідкувати еволюцію зовнішньополітичної стратегії Лондона в цьому регіоні. Аналіз конкретного матеріалу, який характеризує виникнення і розвиток англо-німецьких суперечностей у роки, що передували Першій світовій війні, дає можливість докладніше розглянути одну з причин її виникнення.

Нарешті, вивчення ідеології та практики імперської політики Великої Британії, її змагань з іншими державами за ринки збуту та системи транспортних комунікацій дозволяє краще зрозуміти політику великих європейських держав на сучасному етапі.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної наукової теми кафедри політичних наук “Порівняльний аналіз політичних процесів, структур та систем України та світу” (Державний реєстраційний номер – 01070010965 від 26 листопада 2007 р.).

Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз поглядів різних політичних кіл британського суспільства стосовно основних проблем колоніальної політики в Африці впродовж 1881-1899 рр.

Досягнення вказаної мети передбачає вирішення наступних завдань:

-

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження – суспільно-політична думка щодо колоніальної політики Британської імперії.

Предмет дослідження – політичні дискусії, погляди урядовців, членів провідних партій, громадськості стосовно колоніальної політики Великої Британії в Африці в останній третині ХІХ ст.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють часовий проміжок 1881-1899 рр., що дозволяє виявити зміни у ставленні ліберального та консервативного кабінетів, а також громадськості Англії до колоніальної політики Франції та Німеччини в Африці. Нижня хронологічна межа дослідження зумовлена тим, що саме в 1881-1882 рр. колоніальна проблематика набула особливої актуальності у зв’язку з англо-французькими протиріччями, пов’язаними із завоюванням Єгипту. Верхня межа збігається із часом урегулювання Фашодської кризи, яка завершила англо-французьке протистояння в Африці.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, науковості, об’єктивності та діалектичного розуміння історичного процесу в поєднанні із застосуванням, на основі міждисциплінарного підходу, низки методів наукового пошуку.

Використання порівняльно-історичного методу дозволило визначити спільне та відмінне в оцінці суспільно-політичними колами Англії французької та німецької експансії. Історико-генетичний метод дослідження дав можливість прослідкувати етапи становлення Британської імперії та еволюцію основних принципів британської колоніальної ідеології. За допомогою методу структурно-функціонального аналізу було здійснено різнорівневий підхід до аналізу елементів системи англо-французьких та англо-німецьких суперечностей в Африці. Соціально-психологічний метод застосовувався для визначення мотивації ставлення громадськості Англії до колоніальних суперечок із Францією та Німеччиною на африканському континенті. Конфліктологічний метод дослідження допоміг пізнати суперечливу картину політичного життя англійського суспільства кінця ХІХ ст. та дозволив здійснити критичний аналіз різних точок зору на основі проникнення в суть колоніально-політичних конфліктів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому що: вперше в українській історіографії комплексно вивчено дискусії в англійському суспільстві стосовно колоніальної політики країни в Африці наприкінці ХІХ ст.; до наукового обігу введено оригінальні архівні документи; всебічно проаналізовані імперіалістські концепції основних груп політичної еліти Великої Британії та їх вплив на формування колоніальної політики в умовах суперництва із Францією та Німеччиною в Африці; встановлено причини та характер протиріч між головними британськими колоніальними угрупованнями з питань колоніальної експансії; доведено вплив окремих державних діячів на формування політики англійських правлячих кіл із проблеми колоніалізму; вивчена роль преси у формуванні політики уряду та громадської думки з питань колоніальних дій Англії в Африці.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що основні положення та висновки дослідження можуть бути використані при написанні навчальних посібників, монографій, лекційних курсів для вищих і середніх навчальних закладів із нової історії країн Європи та Америки, Азії та Африки, історії міжнародних відносин останньої третини ХІХ ст, історії дипломатії нового часу тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на спільному засіданні кафедри політичних наук і кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету. Апробація результатів дослідження проводилась на: ІI Міжнародній науково-практичній конференції “Наука та освіта без кордонів – 2006” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); Міжнародній студентській науковій конференції “Актуальні проблеми міжнародних відносин та зовнішньої політики України” (м. Київ, 2006 р.); VІІІ Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 90-й річниці Української національно-демократичної революції та 10-й річниці Миколаївського навчально-наукового інституту ОНУ (м. Миколаїв, 2007 р.); щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне, 2005 р., 2006 р., 2007 р.).

Публікації. Із теми дослідження авторкою опубліковано 9 наукових статей і матеріалів, з них 7 видані у фахових збірниках, які входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації визначається постановкою проблеми, мети і завдань наукового дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (407 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з яких 177 сторінок займає основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, а також наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі „Історіографічна та джерельна база дослідження” здійснено огляд історіографії з проблематики дисертаційного дослідження, схарактеризовано його джерельну базу.

У першому підрозділі “Історіографія проблеми” подані результати наукового осмислення праць зарубіжних та вітчизняних науковців з історії Великої Британії. Задля системного їх аналізу ми вважаємо за доцільне виокремити праці: а) британських; б) інших західних; в) російських (у т.ч. радянських) і г) українських науковців.

Одним із перших досліджень британських авторів, які вивчали історію колоніалізму, була монографія Х’ю Едуарда Егертона Egerton H.E. Origin and Growth of the English Colonies and of Their System of Government. – Oxford., 1903., яка висвітлювала англійську колонізацію Африки. У ній він наголошував на тому, що Британська імперія, у відповідь на німецькі загарбання в Африці, має впроваджувати ефективну управлінську та економічну політику в своїх колоніях.

У монографії кембриджських учених Р. Робінсона та Дж. Галлахера Robinson R., Gallagher J. Africa and the Victorians. – London, 1961. розглядається історія колоніальної політики Англії та синхронні експансіоністські акції Франції та Німеччини на африканському материку.

К. Хіршфілд аналізував події 90-х років ХІХ ст., які були пов’язані з колоніальним суперництвом Великої Британії та Франції в басейні Нігеру Hirshfield C. The Diplomacy of Partition, Britain, France and the Creation of Nigeria. 1890-1898. – Hague-Boston-London, 1979. . Вступ Німеччини на шлях колоніальних загарбань та початок англо-німецького колоніального суперництва висвітлено у праці У. Філліпса Phillips W.A. A Short History of Germany and her Colonies. – London, 1914..

Серед монографій, у яких досліджено англо-німецьку боротьбу за Південну Африку, доцільно виділити роботи Р. Ловелла та С. Кюіта Lovell R.I. The Struggle of South Africa. 1885-1899. A Study in Economic Imperialism. – New York, 1934.; Kiewiet C. A History of South Africa. Social and economic. – Oxford, 1942., які вперше в англомовній історіографії окреслили англо-німецьке суперництво в Південній Африці в 1880-х рр. як боротьбу за ресурси. Д. Шредер Schreuder D.M. The Scramble for Southern Africa, 1877-1895. – Cambridge, 1980. пояснював компромісну політику Великої Британії в Південній Африці несподіваністю експансії Німеччини в цьому регіоні.

Важливим для вивчення історії Берлінської конференції і англо-німецьких відносин на цьому міжнародному форумі є дослідження С. Крауе Crowe S.E. The Berlin West Conference. 1884-1885. – London, 1942.. Низка робіт в англійській історіографії присвячена проникненню Німеччини до Східної Африки. У цьому контексті слід відзначити працю Р. Купленда Coupland R. The Exploitation of East Africa. – London, 1939. , яка написана на основі значної кількості архівного матеріалу, зокрема, архіву генерального консула Великої Британії на Занзібарі – Дж. Кірка.

Низку історичних праць присвячено видатним політичним діячам вікторіанської епохи, які брали участь у формуванні зовнішньополітичного курсу країни. Особливо слід відзначити монографії, присвячені У. Гладстону, Р. Солсбері, Б. Дізраелі, А. Розбері, У. Харкоуту Coates T. Lord Rosebery. His Life and Speeches. v.2, 1900; Gardiner A. G. The Life of Sir W. Harcout. In 2 vol. – London. 1923; Gordon M. Imperial Diplomacy Rosebery and the Failure of Foreign Policy. – London, 1986; Wilson A.N. Eminent Victorians.– London, 1989;. Вони засновані на залученні особистих паперів цих політиків, що надає їм особливої цінності.

Американський історик У. Лангер у своїх дослідженнях теж торкався питання про місце і роль колоніального суперництва європейських держав в укладенні міжнародних договорів 80-90-х років ХІХ ст. Langer W.L. The Diplomacy of Imperialism. 1890-1902: In 2 vol.– L. –N.-Y., 1935. . Німецький історик Г. Хальгартен проаналізував соціальні основи колоніальної політики О. фон Бісмарка, ставлення представників різних політичних партій до рішень канцлера щодо колоніальних питань Хальгартен Г. Империализм до 1914 года. Социологическое исследование германской внешней политики до первой мировой войны / Пер. с нем. А. Галкина и др. – М., 1961. .

Політичні дискусії в Англії щодо колоніальної політики в Африці у 1881-1899 рр. не були предметом спеціального дослідження радянських і російських істориків. Однак складова цієї теми – питання колоніальної політики Англії, Франції, Німеччини – є достатньо розробленою. Загострення міжімперіалістичних суперечностей та роль у них Англії висвітлюються в працях Ф.А. Ротштейна, А.С. Єрусалимського, Г.Л. Бондаревського, К.Б. Виноградова Ротштейн Ф.А. Захват и закабаление Египта. / Пер. с англ. – М.-Л., 1925; Ерусалимский А.С. Внешняя политика и дипломатия германского империализма в конце ХІХ века. – М., 1951; Бондаревский Г.Л. Английская политика и международные отношения в бассейне Персидского залива (конец ХІХ – начало ХХ в.). – М., 1968.; Виноградов К.Б. Вверх по Нилу... На пути к Фашодскому кризису // Новая и новейшая история – 1998. – № 5. – С. 171-190..

Колоніальна політика Великої Британії й тактика англійського уряду у відповідь на початок німецької колоніальної політики розроблені в монографіях І.С. Чарного, Н.А. Єрофеєва, А.З. Зусмановича, І.Д. Парфенова, І.А. Улановської А.Б. Давідсона Давидсон А.Б. Сесиль Родс и его время. – М., 1984; Ерофеев Н.А. Английский колониализм в середине ХІХ века.: Очерки. – М., 1977; Парфёнов И.Д. Колониальная экспансия Великобритании в последней трети ХІХ века (Движущие силы, формы и методы). – М., 1991; Чарный И.С. Начало колониальной экспансии Германии в Африке (1870- 1885). – М., 1970; Зусманович А.З. Империалистический раздел бассейна Конго (1876-1894 гг.). – М., 1962. Улановская И.А. Борьба за Восточную Африку и пресса (1884-1890). – М., 1969..

М.Б. Рабінович здійснив комплексне дослідження Трансваальської кризи 1895-1896 рр Рабинович М.Б. Вторжение Джемсона в Трансвааль в 1895 г. // Страны и народы Востока.– 1973. – Вып. 15. – С. 113-124; Його ж. Англо-германский конфликт в Южной Африке в 1896 году // Страны и народы Востока. – 1969. – Вып. 9. – С. 228-244; Його ж. Подготовка к вторжению в Трансвааль в конце ХІХ века // Проблемы истории международных отношений. – Л., 1972. – С. 344-358; Його ж. Суд над доктором Джемсоном // Страны и народы Востока.– 1987. – Вып. 25. – С. 240-252.. В.А. Субботін вивчав історію Франції та її колоніальної експансії в західноафриканському регіоні Субботин В.А. Англо-французское столкновение в Фашоде в 1898 г. // Африканский сборник. – М., 1963; Його ж. Колониальная политика Франции в Западной Африке (1880-1900). – М., 1959..

Таким чином, у радянській історіографії досліджені економічні основи, характер та методи німецької, французької та англійської колоніальної політики в Африці. Однак, недостатньо вивченими залишаються позиції політичних діячів різних партій, членів уряду, парламенту, громадськості до експансії як Великої Британії, так і країн, які сперечалися з нею.

Лише у ряді досліджень сучасних російських істориків (Т. Гелли, І. Медведик Гелла Т.Н. Английские политические круги и имперские идеи в последней трети ХІХ в. // Общественная мысль и социально-политические движения в новое и новейшее время. – Вып. 1. – Волгоград, 1994; Її ж. Либеральная партия и Британская империя в конце ХІХ века: (Идеология и политика): Дис. … докт. ист. наук: 07.00.03 – М, 1995; Медведик И.С. Великобритания в борьбе за Западную Африку в конце ХІХ в.(внешне и внуприполитические аспекты): Дис. …канд. ист. наук: 07.00.03 – М, 1992.) частково розглядається вплив політичних сил Англії на вибір імперіалістського політичного курсу наприкінці ХІХ ст. та досліджено зовнішньополітичну ідеологію ліберальної партії.

В українській історіографії окремі аспекти проблеми досліджувалися С.С. Трояном, О.Б. Дьоміним, Є.В. Сахновським, М.С. Бур’яном, Л.Ю. Питльованою Троян С.С. Гельголанд-Занзибарский договор 1890 г. и рост шовинизма в Германии // Національний фактор і міжнаціональні відносини: Історія та сучасність / Зб. наук. праць із заг. історії. – Чернівці, 1992; Його ж. Обострение англо-германских противоречий в Южной Африке (80-е – первая половина 90-х годов ХІХ в.) // Вопросы новой и новейшей истории. – К., 1990. – Вып. 36.; Його ж. Политическая борьба в Германии по вопросам колониальной политики (середина 80-х – начало 90-х годов ХІХ в.).– Черновцы, 1993; Дьомін О.Б. Біля витоків англійського атлантизму. Зовнішня політика Англії кінця 50 – кінця 80-х років XVI ст. – Одеса, 2001.; Сахновский Е.В. Проблемы германских колоний в английской буржуазной пропаганде 1914-1917 годов. Поиски теоретического обоснования колониальной экспансии // Проблемы идейно-политической борьбы в странах Западной Европы в новое и новейшее время. – Омск, 1986 г.; Питльована Л.Ю. Англо-німецькі колоніальні суперечності наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Львів, 2003. . Так, С.С. Троян дослідив політичну боротьбу в Німеччині з питань колоніальної політики в Африці у 1871-1890 рр., М.С. Бур’ян вивчав протиріччя у правлячих колах Великої Британії наприкінці ХІХ – в першій третині ХХ ст. щодо вироблення позиції стосовно Єгипту. Вивченням історії колоніальної Англії раннього нового часу займався О.Б. Дьомін. Аналізом теоретичного обґрунтування німецької та англійської колоніальної експансії займався Є.В. Сахновський. Непрості англо-німецькі відносини на рубежі ХІХ–ХХ ст. досліджувала Л.Ю. Питльована.

Загалом науковий доробок вітчизняних істориків, як і їх зарубіжних колег, дозволяє констатувати, що політичні дискусії в англійському суспільстві з приводу колоніальної політики в Африці залишаються недостатньо вивченими.

У другому підрозділі „Джерельна база дослідження” проаналізово комплекс використаних документальних та наративних джерел.

Серед документальних джерел значне місце посідають архівні матеріали, стенографічні звіти парламентських дебатів, збірники документів, тогочасна періодична преса. Аналіз дипломатичної переписки міністерства закордонних справ Росії з іноземними посольствами, яка зберігається у фондах Архіву зовнішньої політики Російської імперії при МЗС Російської Федерації (фонди „Політархів”, „Посольство в Берліні” та „Посольство в Лондоні”, „Канцелярія міністра закордонних справ”), дав можливість висвітлити ставлення англійського уряду та громадськості до англо-французьких та англо-німецьких суперечностей в Африці. Було опрацьовано матеріали фонду “Великобританія” із “Колекції Військово-облікового архіву” Російського державного воєнно-історичного архіву. Використані документи містять рапорти військових агентів, статистичні дані, звіти представників різних відомств Росії.

Серед офіційних документів важливе місце посідають стенографічні звіти засідань обох палат британського парламенту Great Britain. Parliament. Hanzard’s Parliamentary Debates. – London.: Ser.3 th. (1868-1891).. За допомогою цього джерела вдалося з’ясувати позицію уряду, представників ліберальної та консервативної партій до французької та німецької колоніальної експансії.

Важливими джерелами є збірники документів. Так, у збірці документів підготовленій Е. Хертслетом Hertslet E. The Map of Africa by Treaty Іn 3 vol. – Vol. 3. British Colonies, Protectorates and Possessions in Africa. – London, 1909., зібрані тексти англо-німецьких угод із розподілу Африки та договорів із вождями тамтешніх племен. Одним із джерел, яке дає уявлення про масштаби британської колоніальної експансії в Західній Африці, є другий том документів виданих С. Ньюб’юрі Newbury C. W. (ed) British policy towards West Africa. Select documents. Vol. 2. 1875-1914. – Oxford, 1971.. У першому та другому томах багатотомника „Німецькі дипломатичні документи”, виданих Е. Дугдейлом Dugdale E.T.S. (ed) German Diplomatic Documents, 1871-1914. Vol. 1. – London, 1928., міститься переписка послів Німеччини в Лондоні з Бісмарком та працівниками міністерства закордонних справ, різноманітні меморандуми канцлера з питань колоніальної політики та суперечностей із Великою Британією. Уривки з промов державних діячів, матеріали преси, вислови публіцистів, присвячені колоніальній політиці Великої Британії, містяться в дванадцятому томі „English historical documents” Douglas D.C. English historical documents. Vol. XII (2): 1874 – 1914. – L.; N-Y., 1977..

Мемуарна література та окремі періодичні видання, присвячені вивченню як Африки в цілому, так і англійських колоній зокрема, які містяться у фонді Воронцових, що знаходиться у бібліотеці Одеського національного університету ім. І. І. Мечнікова, дали можливість повніше відтворити картину тогочасного життя англійського суспільства.

Цінний фактичний матеріал з історії Англії було віднайдено у численних наративних джерелах. Спогади та щоденники британських політичних діячів (У. Гладстона Gladstone – Gordone Correspondence, 1851-1896. Selections from the Private Correspondence of a British Prime Minister and a Colonial Governor // Transactions of the American Philosophical Society. – 1961., Е. Грея Grey of Fallodon. Twenty Five Years. 1892-1916. Memoirs of Lord Edward Grey: In 2 vol. – L. – New York, 1925., Дж. Чемберлена Chamberlain J. A Political Memoir. 1880-1892. – L., 1953.) відображають не лише їх особисті погляди на зовнішньополітичні проблеми країни, але й дозволяють прослідкувати перипетії внутрішньополітичної та парламентської боротьби з тих чи інших міжнародних проблем. Єдині мемуари, які дають уявлення про зовнішньополітичні політичні погляди Р. Солсбері, – це третій та четвертий томи спогадів його дочки Леді Гвенделон Сесіл Cecil, Lady Gwendolen. Life of Robert Marquis of Salisbury. Vol. 3. – London, 1930..

Для аналізу політичних дискусій в Англії з питань колоніальної політики в Африці широко використовувався й такий вид джерел як преса. Були використані насамперед матеріали британських газет „The Times”, “Morning Post”, “Daily Telegraph”; окремі статті із таких науково-політичних журналів, як “Saturday Review”, “Nineteenth Century”, “Edinburgh Review”. Поряд з цим, велика увага приділена аналізу відповідних матеріалів у російській тогочасній пресі („Вестник Европы”, “Русское слово”, “Московские ведомости” та ін.).

Таким чином, достатньо репрезентативна різнопланова джерельна база дозволяє, на зрізі аналізу внутрішньополітичної боротьби з колоніальних питань, розкрити нові підходи до дослідження англо-французьких та англо-німецьких протиріч на африканському континенті.

У другому розділі „Політичні та ідеологічні засади британського колоніалізму” досліджено процес територіального становлення і зміцнення Британської імперії та проаналізовано ряд ідеологічних концепцій, на яких ґрунтувався англійський імперіалізм.

У першому підрозділі „Територіально-політичні здобутки Британської імперії на кінець ХІХ ст.” досліджено територіальне становлення, розвиток та зміцнення Британської імперії.

Зовнішня політика Великої Британії впродовж ХVІ-ХІХ ст. була спрямована на збільшення кількості колоніальних володінь. За період із 1815 р. і до кінця ХІХ ст. територія Британської імперії зросла приблизно вдвічі, помітно збільшилися її володіння в Азії, Африці, на Далекому Сході, Південно-Східній Азії та районах Тихого океану. Територіально-політичні здобутки Британської імперії були досягнуті завдяки розпочатій та активно впроваджуваній цілеспрямованій експансіоністській політиці англійського уряду. Розширення імперії державні діячі Англії розглядали як шлях збереження економічного, військового і політичного домінування у світі в умовах появи серйозних суперників у боротьбі за світові ринки.

У другому підрозділі „Основні принципи ідеології британського колоніалізму” проаналізовано процес формування та пропагування імперської ідеології в англійському суспільстві. В результаті дослідження з’ясовано, що формування засадничих колоніалістських принципів, імперативів та ідей здійснювалося на базі тривалої широкомасштабної англійської колоніальної політики: велася продумана пропаганда імперських цінностей; було визначено особливу цивілізаторську місію Англії; пропагувалася неминучість і вигідність колоніальних захоплень з метою залучення широких верств британського населення до підтримки політики експансії. Ідея зміцнення існуючої імперії шляхом колоніальних загарбань підтримувалася передовою пресою (“The Times”, “Daily News” та ін.), основними політичними силами та їхніми лідерами (Б. Дізраелі, Р. Солсбері, У. Гладстон, А. Розбері, Дж. Чемберлен), відомими публіцистами (Ч. Ділк, Дж. Фруд, Дж. Сілі), письменниками (Р. Хаггард, Р. Кіплінг та ін.). У центрі англійського експансіонізму стояла ідея панування англосаксонської раси над усіма іншими відсталими народами.

Аналіз поглядів головних політичних діячів Англії з проблем експансії показує, що всі вони виходили з ідеї її закономірності та природності, вважали експансію завданням прогресивної держави, коли імперія забезпечує вирішальну роль Великої Британії на міжнародній арені.

У третьому розділі „Британські політичні кола та проблеми англо-французьких колоніальних протиріч в Африці” розглядаються позиції парламентарів, різних груп англійського суспільства та преси стосовно колоніальних суперечок із Францією на африканському континенті.

У першому підрозділі „Ставлення англійської громадськості та політикуму до суперечностей з Францією в Єгипті” досліджено позицію уряду, опозиції та преси щодо боротьби Великої Британії з Францією за Єгипет.

Єгипетське питання початку 80-х рр. XIX ст. переконливо показало ступінь поширення імперських настроїв серед представників як ліберального уряду, так і консервативної опозиції. З якими б критичними зауваженнями на адресу консерваторів не виступали ліберальні лідери, дійсність з очевидністю довела зворотне: в питаннях захисту британських економічних і політичних інтересів ліберальний уряд вдавався до тих же крайніх методів колоніальної політики, що і їх політичні супротивники. Суперечки між владою і опозицією виникали лише при виборі методів здійснення колоніальних загарбань. Так, бомбардування Олександрії більшість членів ліберального кабінету оцінили схвально. Утрималися від різкої критики і консерватори, що свідчило про своєрідне єднання імперських сил Великої Британії. Ці дії знаходили підтримку і серед населення Англії, оскільки значний вплив на формування громадської думки мала як провладна, так і опозиційна преса, яка готувала суспільство до довготривалої окупації Єгипту.

У другому підрозділі „Берлінська конференція по Конго (1884-1885 рр.): політична боротьба в Англії навколо питання про її колоніальні здобутки та втрати” розкрито причини скликання та перебіг конференції; реакцію громадськості та преси на її результати.

Хоча на Берлінській конференції вдалося врегулювати окремі спірні питання (Англія відмовилася від претензій на територію Конго, однак домоглася вигідного їй пункту про Нігер) це не спричинило особливих змін у відносинах між впливовими європейськими імперіями.

Запеклої боротьби в парламенті стосовно здобутків і втрат Англії на Берлінській конференції не відбулося. Роль парламенту в колоніальних питаннях була невеликою, уряд поставив його перед фактом, який уже відбувся. Секретність подій дозволяла більш оперативно приймати рішення й уникати публічної критики. Висвітлюючи перебіг Берлінської конференції, преса, зокрема газета “The Times”, виступила захисником британських територіальних інтересів у Західній Африці. Міцне закріплення Англії в дельті річки Нігер визнавалося громадськістю політичним здобутком Британської імперії на Берлінській конференції, а втрата Конго – значним прорахунком англійської дипломатії.

У третьому підрозділі “Політичні дискусії з питань англо-французького колоніального протистояння у Східній Африці” висвітлено спроби Британської імперії завоювати Судан у 1885 р., проаналізовано політичні дискусії у парламенті та суспільстві з даної проблематики.

З приводу англо-французького колоніального протистояння на сході Африки відбулося чимало складних політичних дискусій у парламенті. Основні тези виступів депутатів зводилися до того, що кабінет У. Гладстона не реалізував послідовного плану при вирішенні суданського питання і в результаті послабив позиції Великої Британії у її колоніальній політиці. Пасивні дії ліберального уряду викликали критику з боку не лише парламентарів-консерваторів, але і представників самої ліберальної партії. Важливим моментом є те, що на противагу позиції британського уряду виступила громадська думка Англії, яка була налаштована на активні дії при вирішенні суданського питання.

Таким чином, нерішучість уряду при вирішенні питання завоювання Судану призвела до важких для нього наслідків у майбутньому. Падіння Хартума і смерть генерала Ч. Гордона остаточно підірвали авторитет ліберального кабінету У. Гладстона.

У четвертому підрозділі “Фашодська криза (1898 р.): позиція англійських суспільно-політичних кіл” досліджено причини виникнення Фашодської кризи, проаналізована позиція англійських суспільно-політичних кіл із приводу можливостей її врегулювання.

Результати дослідження засвідчили, що Фашодська криза для Англії стала важливим етапом у боротьбі за створення найбільшої у світі Британської колоніальної імперії. Загроза війни між Англією і Францією у цей період була цілком реальною. Військово-морська слабкість Франції послужила однією з найістотніших причин її відступу в Фашоді.

Реакція англійських суспільно-політичних кіл на Фашодську кризу була одностайною: і консерватори, і ліберали сходилися на тому, що Велика Британія повинна розв’язати війну у випадку, якщо Франція не поступиться англійським вимогам евакуювати війська з Фашоди. Англійська періодична преса теж відіграла важливу роль при врегулюванні Фашодської кризи. Як консервативні провладні, так і ліберальні опозиційні видання сплановано розпалювали патріотичні почуття англійців й підтримали дії британського уряду.

Таким чином, політичні дискусії щодо проблем англо-французьких колоніальних суперечностей в Африці поглиблювали гостре колоніальне протистояння Великої Британії та Франції в африканському регіоні наприкінці ХІХ ст. Але, попри це, протиріччя були вирішені, і в результаті відбулося зближення цих двох держав та утворення (в майбутньому) Антанти.

Четвертий розділ – „Політична боротьба в англійському суспільстві щодо колоніальних суперечностей з Німеччиною на африканському континенті” присвячений дослідженню проблем англо-німецького колоніального протистояння в Африці; обґрунтуванню позиції представників уряду, парламентарів, різних груп британського суспільства з цього приводу.

У першому підрозділі „Політичні дискусії в Англії навколо колоніальних протиріч із кайзерівською Німеччиною в Південній Африці” основну увагу приділено аналізу позиції уряду, депутатів парламенту, преси з приводу перших експансіоністських дій Німеччини у Південній Африці.

Результати дослідження показали, що як англійський уряд очолюваний лібералами, так і парламентська консервативна опозиція недооцінили початок здійснення Бісмарком колоніальної політики Німеччини у 1884-1885 рр., оскільки не вбачали у цих діях прямої загрози британським колоніальним володінням. При цьому англійська преса, виражаючи не лише інтереси уряду, але й впливових фінансово-економічних угруповань країни, через окремі публікації начебто дружелюбного характеру, мала на меті схилити уряд до здійснення подальших загарбань в Африці й намагалася примусити його відмовитися від політики співробітництва з Німеччиною.

Потребуючи дипломатичної підтримки Бісмарка проти Франції в питанні щодо Єгипту, британський уряд не протидіяв Німеччині у заснуванні нею колонії в Південно-Західній Африці. Така “політика компромісів” лише посилила суперечності, які виникли між Великою Британією та Німеччиною після вступу останньої на шлях колоніальних загарбань.

У другому підрозділі “Колоніальне протиборство з Німеччиною у Східній Африці в оцінці англійських політичних сил і громадськості” висвітлено колоніальні англо-німецькі суперечності за розподіл територій Східної Африки та реакцію на них політичних сил і населення Англії.

Слід відмітити, що колоніальне протиборство Англії з Німеччиною у Східній Африці носило двоякий характер. З одного боку, уряд намагався уникнути ускладнення міжнародного становища і вірогідного збройного конфлікту з молодою Німецькою імперією; з іншого боку, британські підприємці почали спонукати уряд до протидії Німеччині, оскільки побоювалися втратити не лише потенційні прибутки від капіталів, вкладених у торгівлю з регіонами, які стали об’єктами німецької експансії, але і власне майно, там розташоване.

Прикладом того можуть слугувати такі виявлені в процесі дослідження факти: при аналізі стенографічних звітів парламентських дебатів помітно, що парламент навіть не був сповіщений про підписання договору 1886 р. щодо розмежування сфер впливу Німеччини і Великої Британії в Східній Африці, а першими депутатами, які підняли проблему німецької експансії в березні 1885 р., були представники Манчестера та Лідса, оскільки бізнесмени саме цих промислових міст мали надії на отримання прибутків унаслідок поставок продукції текстильної промисловості до Східної Африки.

Основна маса населення Англії, перебуваючи під впливом державної пропаганди, не вбачала в діях Німеччини прямої загрози економічним і територіальним інтересам Британської імперії. Характер публікацій проурядових періодичних видань співпадав, як правило, із політичними настроями в уряді. А преса, очолювана “The Times”, використовувала низку методів, які спонукали уряд до здійснення подальших колоніальних захоплень: критика політики зовнішньополітичного відомства, визначення і відстоювання сфер впливу Великої Британії в Африці, апеляція до думки громадськості.

У третьому підрозділі “Гельголанд-Занзібарський договір (1890 р.): політична оцінка в Англії” основна увага зосереджена на дискусіях із приводу його підписання, які розгорнулися в парламенті. При обговоренні питання стратегічної важливості о. Гельголанд ліберали переконували своїх колег у важливості острова для Англії та неприпустимості його передачі Німеччині. Консерватори ж обґрунтовували доцільність його передачі в обмін на територіальні поступки в Африці. Головною думкою, яка пронизувала практично всі виступи парламентарів (при обговоренні питання про території, які англійці отримували в Східній Африці), було переконання в „низькій ціні”, яку Велика Британія призначила за Гельголанд. Отож, у питаннях, що стосувалися спільних економічних інтересів, і ліберали, і консерватори без зайвих дискусій знаходили спільну мову.

Характер публікацій періодичних видань, присвячених висвітленню угоди, співпадав із поглядами представників політичних партій Англії. Видання, які представляли інтереси лібералів (“Morning Post”, “Daily News”) виступили з критикою вищезгаданого договору. Проурядова преса (“The Times”) наводила факти, які мали запевнити громадськість у вигідності підписаного договору для Великої Британії.

Слід констатувати, що Гельголанд-Занзібарський договір був підсумком тривалого періоду запеклої англо-німецької боротьби за перевагу в Східній Африці. Британським завойовникам вдалося здобути тут значні території, але цей договір виявився для них хоча й вигідним, але все-таки компромісом. Незадоволеність колоніальних кіл обох держав територіальними змінами неминуче вела до нових складніших суперечностей між ними.

У четвертому підрозділі “Рейд Джемсона (1896 р.) і реакція англійського суспільства” основна увага сфокусована на причинах та наслідках рейду Джемсона, досліджена реакція парламентарів та англійського суспільства на вищезазначені події.

Скандальний характер рейду Джемсона відкривав перед ліберальною опозицією величезні можливості для критики зовнішньополітичного курсу консерваторів. Але ліберали не скористалися цим. Патріотичні почуття і настрої були так само властиві лібералам, як і їх політичним супротивникам.

Слід зазначити, що після оприлюднення телеграми Вільгельма ІІ питання про рейд Джемсона відразу відійшло на другий план, а головною темою дня стало німецьке втручання в колоніальну політику Великої Британії. Ця телеграма лише зміцнила рішучі наміри імперіалістичних кіл Англії якнайшвидше покласти край самостійності Трансваалю, а також сприяла зародженню в Англії обґрунтованого недовір’я до цілей німецької політики і посиленню антинімецьких виступів.

Таким чином, аналіз політичної боротьби в англійському суспільстві щодо колоніальних суперечностей з Німеччиною на африканському континенті наприкінці ХІХ ст. показав, що більша частина депутатського корпусу, яка відображала пануючі настрої в суспільстві, вважала, що лише шляхом примирення і поступок можна уникнути територіальних суперечок і досягти миру і союзу з Німеччиною. Однак, у виступах окремих депутатів уже тоді звучали припущення про вірогідний збройний конфлікт цих двох держав у майбутньому.

У результаті проведеного дослідження зроблені такі висновки:

Аналіз стану наукової розробки теми дозволив констатувати, що політичні дискусії в Англії з питань колоніальної політики в Африці впродовж 1881-1899 рр. недостатньо досліджені в історичній науці, що підтверджує актуальність дисертаційної роботи. Залучена до дослідження джерельна база є достатньо репрезентативною для розв’язання поставлених у дисертації завдань.

Територіальні, політичні та економічні здобутки Британської імперії були досягнуті завдяки розпочатій та цілеспрямовано впроваджуваній експансіоністській політиці англійського уряду. Внутрішньополітична боротьба між владою та опозицією зводилася до того, хто краще може здійснювати управління імперією на засадах колоніалізму та експансіонізму: як ліберали, так і консерватори прямо та рішуче виступали за розширення колоніальних володінь Великої Британії та поділяли ідею “особливої місії Британської імперії”. Ці погляди знаходили підтримку серед більшості населення Англії, оскільки в пресі велася широкомасштабна пропаганда імперських цінностей.

При вирішенні проблеми англо-французьких суперечок у Єгипті як ліберали так і консерватори схвалювали збройні методи встановлення там британського панування. Загалом, англійські політичні та суспільні кола були налаштовані на довготривалий характер окупації країни, а преса цілеспрямовано та ретельно готувала до цього громадську думку.

Аналіз політичної боротьби в парламенті з питань англо-французьких суперечностей на сході Африки показав, що, незважаючи на явні прорахунки уряду У. Гладстона при спробі завоювати Судан, представники консервативної опозиції утрималися від надто різкої критики, що свідчило про своєрідне єднання імперських сил Великої Британії. Це єднання було підтверджене реакцією на Фашодську кризу, коли обидві політичні партії Британської імперії виступили з повною підтримкою англійських колоніальних домагань.

Встановлено, що характер публікацій періодичних видань, присвячених французькій колоніальній експансії в Африці, збігався із політичними настроями в уряді – прагненням не йти на компроміс, незважаючи на ускладнення міжнародного становища та ймовірний збройний конфлікт із Францією.

Фашодська криза стала одним із ключових моментів при визначенні провідної ролі Великої Британії у світовій колоніальній боротьбі. При цьому слід відмітити важливу місію не лише офіційного уряду, парламентарів, але й патріотично налаштованої громадської думки Англії. Англо-французькі колоніальні протиріччя в Африці, хоча й створювали гостре колоніальне протистояння (щодо “єгипетського питання”, результатів Берлінської конференції, Фашодської кризи), в кінцевому результаті призвели до зближення цих імперій у майбутньому.

Вступ Німеччини на шлях колоніальної експансії був несподіваним для правлячих кіл Великої Британії, які недооцінили політичну й економічну потужність молодої держави. У міру розширення колоніальної експансії Німеччини в Африці у лавах ліберального уряду виявилася тенденція до подвійного потрактування такої політики: сприйняття як “колоніального сусіда” на африканському континенті чи як потенційного суперника у боротьбі за африканські території. Саме внаслідок тиску прихильників останнього твердження британський уряд почав протидіяти німецькій колоніальній експансії в Африці.

Громадськість Англії спокійно поставилися до вступу Німеччини на шлях колоніальної експансії. Більшість населення вірила у могутність Британської імперії, її можливість протистояти, якщо потрібно, будь-якій державі задля захисту своїх володінь. Зміни ставлення громадськості Англії до колоніальної політики Німеччини в Африці відобразилися в 1886-1887 рр. Вони були викликані бажанням зберегти за Англією ті африканські території, які вже стали об’єктами її колоніальних володінь.

Позиція преси щодо німецьких колоніальних загарбань змінювалася відповідно до позиції уряду: від примирливої стосовно дій Німеччини (1884-1885 рр.) до твердо-непохитної (1890 р., 1896 р.). На сторінках газет і журналів розміщувалися публікації, які мали на меті схилити уряд до здійснення подальших територіальних загарбань на африканському континенті.

У політичних дискусіях були виявлені суперечності між основними колоніальними угрупованнями Англії: середньосхідним, китайським та південноафриканським. Роль англійського уряду зводилася в