Янковська Лариса Анатоліївна

УДК [331.5+338.45:37]:330.342.146:332.1

Формування освітньо-фахового потенціалу
в системі соціально-економічного розвитку регіону

Спеціальність: 08.00.07 – Демографія, економіка праці,
соціальна економіка і політика

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор
Куценко Віра Іванівна,
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України,
завідувач відділу.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, академік НАН України, професор
Амоша Олександр Іванович,
Інститут економіки промисловості НАН України, директор;

доктор економічних наук, професор
Оболенська Тетяна Євгенівна,
Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, проректор;

доктор економічних наук, професор
Кузьмін Олег Євгенович,
Національний університет "Львівська політехніка",
директор Інституту економіки і менеджменту.

Захист відбудеться “25” березня 2008 р. об 1100 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розіслано “25” лютого 2008 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Здобуття Україною незалежності поставило на порядок денний питання підготовки фахівців, здатних забезпечити її безпеку і економічне відродження. Адже, розвиток економіки України, який може забезпечити соціально-економічне зростання в умовах інтенсифікації удосконалення ринкового середовища, з одного боку, та включення її в світові глобалізаційні процеси, з другого боку, є можливим лише при формуванні якісно нового трудового потенціалу, що має оптимальні показники фізичного, психічного та соціального здоров’я й містить в своїй структурі високий інтелектуальний і освітньо-фаховий потенціал. Тільки трудовий потенціал з вказаними характеристиками, насамперед, з розвиненою до належного рівня освітньо-фаховим потенціалом може дати можливість отримувати переваги у конкурентній боротьбі на національному, регіональному рівнях. У нових соціально-економічних умовах саме освітньо-фаховий потенціал викликає особливий інтерес, оскільки його якість та рівень розвитку визначатиме креативну здатність та інноваційні можливості трудового потенціалу, детермінуватиме перехід до інформаційного суспільства, а, отже, формування сучасних пріоритетів розвитку суспільства та їх реалізацію.

На жаль, на зламі ХХ і ХХІ ст. спостерігається погіршення кількісних та якісних характеристик трудового, у тому числі освітньо-фахового потенціалу, що посилює напругу на загальноукраїнському ринку праці, зумовлює деформації його регіональних та галузевих сегментів, активізує відтік економічно активного населення за межі країни. Сказане засвідчує про важливість виявлення проблем формування освітньо-фахового потенціалу, оцінки здобутків українського суспільства в цій сфері, окреслення основних вимог, що ставляться до майбутніх спеціалістів у найрізноманітніших видах економічної діяльності, до їх творчої орієнтації в умовах ринкової конкуренції та визначення напрямків розвитку освітньо-фахового потенціалу у найближчій та більш віддаленій перспективі. Такі проблеми досліджувалися частково, переважно опосередковано, зокрема через призму демографічного й трудового потенціалу та стратегії людського розвитку, у працях вітчизняних вчених, зокрема О.І. Амоші, Є.І. Бойка, Н.П. Борецької, Н.С. Власенка, С.Й. Вовканича, О.А. Гриньової, Б.М. ДанилишинаМ.І. Доліш-ньогоТ.А. ЗаєцьМ.З. ЗгуровськогоС.М. Злупка, А.М. Колот, О.Є. Кузьміна, В.І. Куценко, Е.М. Лібанової, В.П. Мікловди, А.Ф. Мельник, Т.Є. Оболенської, В.В. Онікієнка, В.І. Павлова, В.І. Пили, С.І. Пирожкова, С.М. Писаренко, А.П. Ре-венка, У.Я.Садової, Л.К. Семів, Л.Т.Шевчук, М.Г. Чумаченка.

Зазначимо, що при дослідженні зазначених проблем величезний інтерес викликає наукова спадщина відомих українських вчених М.І. Туган-Барановсь-когоС.А. Подолинського, М.А. Балудянського, В.І. Вернадського, які зробили неоцінимий внесок у вивчення природи праці, без розуміння якої неможливо повноцінно розкрити завдання і напрямки розвитку освітньо-фахового потенціалу на тому чи іншому етапі історичного розвитку суспільства.

Але, чи не найбільшої ваги при вивченні подібної проблематики набула концепція економіки знань та якісного вдосконалення освітньо-фахового потенціалу, яка отримала значний розвиток упродовж другої половини минулого століття та на початку ХХІ сторіччя, насамперед завдяки науковим розробкам відомих західних вчених: Д. Белла, Л. Бенсли, М. Блауга, М. Ван дер Венде, Е. Денісона, П. Друкера, Г. Дрю, В. Іноземцева, М. Кастельса, Р. Капелюшнікова, Х. Келлен, Б. Мільнера, Г. Макбурні, Р. Патори, М. Портера, Т. Сакайї.

Незважаючи на наявний величезний пласт наукових досліджень, на сьогоднішній день недостатньо розкриті особливості процесів трансформації освітньо-фахового потенціалу у системі забезпечення соціально-економічного розвитку, що є однією з основних проблем реформування економіки країни. Відсутні обґрунтування механізму досягнення відповідних фахово-просторово-часових параметрів людського потенціалу з мінімально можливими витратами коштів та часу перебігу їх досягнення. Загострилися проблеми формування освітньо-фахового потенціалу не тільки на національному, але й на регіональному рівні. Ґрунтовних досліджень потребують концептуальні положення щодо оцінки освітньо-фахового потенціалу та відповідності його актуальним вимогам суспільства, сучасні пріоритети в його розвитку та перспективи його ефективного розвитку для потреб національної і регіональної економіки.

Актуальність означених теоретико-методологічних проблем формування і розвитку освітньо-фахового потенціалу обумовили вибір теми дисертації, визначили мету й основні завдання, об'єкт і предмет дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в контексті наукових напрямів досліджень:

Інституту регіональних досліджень НАН України:

- “Теоретико-методологічні основи розвитку людського капіталу в умовах формування економіки знань (цільова наукова програма НАН України “Україна – ХХІ століття: стратегічні пріоритети соціально-економічного розвитку”)” (Розпорядження Президії НАН України від 06.12.2006 № 808), № державної реєстрації 0107U003249 – особистий внесок автора: розроблено методологію визначення якості знань;

- “Інтелектуально-інноваційний розвиток регіону в умовах реалізації євроінтеграційної стратегії України” (Постанова бюро ВЕ НАН України від 25.10.2006 р. №9), № державної реєстрації 0106U013079 – особистий внесок автора: розроблено методику оцінювання структурних елементів освітньо-фахового потенціалу;

Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України:

- “Дослідження економічних соціальних і правових проблем становлення соціально-орієнтованої ринкової системи в Україні”, № державної реєстрації 0101U005489 – особистий внесок автора: розроблено механізми оптимізації якості освітньо-фахового потенціалу;

- “Теоретико-методичні засади вдосконалення механізмів функціонування соціальної сфери регіонів України”, № державної реєстрації 0106U005195(39) та 0106U005263(48) – особистий внесок автора: зроблено аналіз механізмів функціонування освітньо-фахового потенціалу регіону;

Національного університету “Львівська політехніка”:

- “Формування та використання механізму інноваційного розвитку виробничо-господарських структур, № державної реєстрації 0104U002289 – особистий внесок автора: проаналізовано методи управління науково-технічною підготовкою виробництва і розроблено комплекс рекомендації щодо їх використання для забезпечення інноваційного розвитку підприємства.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка нового напрямку дослідження освітньо-фахового потенціалу регіону, в основі якого лежать обґрунтовані автором теоретико-методологічні та методичні засади його формування відповідно до потреб суспільства і запропоновані практичні рекомендації щодо нормативно-правового та організаційно-економічного забезпечення реалізації стратегічних цілей розвитку освітньо-фахового потенціалу в контексті стратегії регіонального соціально-економічного зростання при врахуванні глобалізаційних та євроінтеграційних тенденцій і сучасної соціально-економічної ситуації України.

Для досягнення поставленої мети дослідження необхідно вирішити такі завдання:

- обґрунтувати дефініцію поняття “освітньо-фаховий потенціал” (ОФП) та встановити її місце у формуванні людського капіталу;

- узагальнити та субординувати понятійно-термінологічний апарат визначення та оцінки людських ресурсів;

- удосконалити методологію оцінки освітньо-фахового потенціалу через визначення принципів та обґрунтування підходів до його структуризації і оцінки;

- розробити методику оцінювання структурних елементів освітньо-фахового потенціалу;

- удосконалити методологію розвитку освітньо-фахового потенціалу на основі ідентифікації чинників його формування;

- розробити положення експертного оцінювання якості освітньо-фахового потенціалу та виявлення відповідності цієї якості сучасним потребам;

- розробити методичні положення щодо оптимізації шляхів та вибору механізмів досягнення необхідних параметрів якості освітньо-фахового потенціалу на основі моделювання процесів формування освітньо-фахового потенціалу регіону;

- оцінити вплив стану освітньо-фахового потенціалу регіону на досягнення стратегічних цілей його соціально-економічного розвитку;

- ідентифікувати особливі умови формування освітньо-фахового потенціалу Західного регіону України та здійснити оцінку перспектив поглиблення інтеграційних процесів, розвитку партнерства і співпраці між Україною та ЄС.

Об’єктом дослідження є управління людськими ресурсами у системі соціально-економічного розвитку регіону.

Предметом дослідження є методологія формування і розвитку освітньо-фахового потенціалу регіону.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дисертаційного дослідження є фундаментальні теорії ринкової економіки, сучасні концепції регіональної економіки. У ході виконання дослідження було використано такі методи аналізу: системно-структурний та семантичний аналіз для уточнення та впорядкування термінології в понятійному апараті науки про людський капітал; факторний аналіз для реалізації кількісної та якісної оцінки ОФП та визначення його впливу на розвиток регіону; методи статистичного аналізу для оцінки структурних елементів ОФП регіону; методи економіко-математичного моделювання для математичного моделювання розвитку ОФП; метод експертних оцінок для формалізації процедури оцінювання якості ОФП; метод порівнянь на підставі використання індексів для розрахунку регіонального індексу людського розвитку.

Емпіричною та фактологічною основою дослідження слугували праці вітчизняних та зарубіжних авторів з проблем регіональної економіки, економіки праці, соціальної економіки і політики, нормативні та законодавчі акти органів державного управління, матеріали Міністерства статистики України, дані про трудові ресурси та діяльність освітніх установ в регіонах України, вітчизняні та зарубіжні періодичні видання, власний досвід роботи у системі освіти і науки України.

Наукова новизна дослідження полягає у розробленні та розвитку теоретико-методологічних та методичних засад формування та розвитку освітньо-фахового потенціалу регіону. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну та є предметом захисту, полягають у такому:

вперше:

- запропоновано трактування освітньо-фахового потенціалу як інтегрованої динамічної сукупності можливостей (природних здібностей), знань (здобутої освіти), умінь та практичних навичок, якими оволоділа людина у ході навчання або самоосвіти, і які можуть бути реалізовані у соціально-економічному спрямуванні. У такому розумінні ефективність функціонування ОФП визначається інтеграцією монопотенціалів, яка за певних умов спроможна генерувати синергічний ефект;

- обґрунтовано положення щодо цільової структуризації системи формування освітньо-фахового потенціалу регіону за індикаторами освіти стосовно вхідних ресурсів, організації навчального процесу, випуску та кінцевих результатів та визначена система показників їх оцінки;

- розроблено систему показників оцінки якості освітньо-фахового потенціалу та обґрунтовано підхід до реалізації інтегрованої оцінки якості освітньо-фахового потенціалу;

- запропоновано систему прийняття рішень за результатами експертного оцінювання в задачах оцінки якості ОФП (Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 16557 "Система прийняття рішень щодо оцінки освітньо-фахового потенціалу").

удосконалено:

- положення щодо оптимізації структури освітньо-фахового потенціалу завдяки введенню додаткових ознак вертикальної та горизонтальної структуризації. На відміну від традиційної ознаки кількісного рівня ОФП запропонована ознака горизонтально-кількісного поділу, яка дає змогу виокремити як особистісний потенціал, так і освітньо-фаховий потенціал на будь-якому ієрархічному рівні (підприємство, галузь, регіон, країна, група країн);

- змістовну частину профілю вимог до кандидатів на посаду менеджера та умови його застосування. На перевагу до відомих підходів передбачено встановлення пріоритетності переліку базових (обов’язкових), персональних та особистих вимог, що дасть змогу нормалізувати підбір фахівців;

- підхід до оцінювання динаміки розвитку ОФП, який принципово відрізняється від відомих традиційних оцінок за рівнем та структурою освіти людей тим, що ґрунтується на врахуванні наявних взаємовпливів ОФП із науковим та виробничим потенціалом регіону. Такий підхід дав змогу узагальнити оцінку розвитку ОФП об’єктивним чинником циклічності;

- положення щодо розроблення та обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку регіону, яка передбачає пріоритетний розвиток ОФП як чинника з найбільшим мультиплікативним потенціалом. Положення ідентифікують п’ять основних напрямів врахування рівня ОФП під час формування стратегії соціально-економічного розвитку регіону та встановлюють особливості регіону, зокрема Західного, у контексті його розвитку;

- адаптацію та реалізацію концепції розрахунку індексу людського розвитку до умов регіону, яка, на відміну від прийнятої в ООН концепції розрахунку індексу людського розвитку країни, передбачає трьохетапний розрахунок відповідно до трирівневої системи показників, додатковим в якому є введення етапу розрахунку узагальнювальних індикаторів;

отримали подальший розвиток:

- ідентифікація умов та наслідків трансформації людського потенціалу у людський капітал, що створює підстави для раціоналізації структури забезпечувальних умов та оптимізації інтегрованих результатів впливу на розвиток регіональної економіки. Формалізація авторського підходу подана економічним показником – коефіцієнтом впровадження ідей, що уможливлює порівняльний аналіз в динамічному вираженні;

- модель переходу ОФП на стадію збалансованого розвитку, яка передбачає як зовнішнє узгодження із параметрами розвитку природного, фінансового, виробничого, наукового, зовнішньоекономічного, іншими потенціалами регіону, країни, так і внутрішню збалансованість ресурсів забезпечення (кадрового, науково-інформаційного, матеріально-технічного та організаційного). Названа модель уможливлює застосування інваріантної форми балансових співвідношень як інструменту досягнення збалансованого розвитку;

- положення щодо оцінки якості ОФП та встановлення відповідності актуальним потребам кадрового забезпечення регіональної економіки, реалізовані у формі поетапного подання цілей оцінювання якості, елементарних властивостей та комплексних властивостей ОФП, факторного аналізу оцінок якості і їхнє зведення в узагальнений результат. Для реалізації положень багаторівневої оцінки сформульовано систему обчислень;

- теоретичні засади оптимального планування розвитку ОФП, якими передбачено, окрім традиційних підходів, враховування слабкострукту-рованих характеристик, таких, як ризик, надійність, еластичність, маневреність. Враховування названих характеристик забезпечує умови збалансованого (стосовно структури ОФП) та гармонійного (стосовно забезпечення врівноваженого розвитку складових економічного потенціалу регіону) розвитку ОФП.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, винесені на захист, спрямовані на підвищення наукової обґрунтованості прийняття стратегічних рішень у сфері формування кадрового забезпечення розвитку економіки регіону і містять конкретні методичні та прикладні рекомендації щодо оцінки стану освітньо-фахового потенціалу регіону, обґрунтування напрямів його формування та розвитку. Сформульовані рекомендації та пропозиції дають підстави суб’єктам ринку освіти в регіоні оптимізувати стратегію свого розвитку, оцінити перспективи функціонування. Вагоме практичне спрямування мають розроблені автором економіко-математичні моделі розвитку та формування ОФП регіону.

Результати дослідження використані Міністерством освіти і науки України (довідка № від 29.11.2007 р.); Комітетом з питань науки і освіти Верховної Ради України при прийнятті стратегічних рішень у сфері формування кадрового забезпечення розвитку економіки регіону (довідка № –6/8 від 03.0.2007 р.); Радою по вивченню продуктивних сил України Національної Академії наук України щодо визначення особливостей розвитку сфери освіти та економічних механізмів удосконалення територіальної організації її об’єктів для Західних областей України при обґрунтуванні прогнозів розвитку на перспективу до 2015 року (довідка № /501 від 05.07.2007 р.); Головним Управлінням освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації (довідка № /2803 від 29.12.2007 р.) під час обґрунтування концепції розвитку ВНЗ; вищими навчальними закладами – Національним університетом “Львівська політехніка” (довідка № від 16.10.2007 р.) та Львівським університетом бізнесу та права (довідка № від 24.12.2007 р.) при використанні у навчальному процесі. Матеріали дисертаційного дослідження використані під час викладання навчальних дисциплін у навчальних закладах м. Львова (довідка № від 28.01.2008 р. видана Управлінням освіти Департаменту гуманітарної освіти Львівської міської ради).

Автором отримано свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 16557 “Система прийняття рішень щодо оцінки освітньо-фахового потенціалу”.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано лише ті ідеї та положення, що становлять індивідуальний внесок автора. Внесок автора у колективні опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертації пройшли апробацію на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Суспільно-економічні умови прикордонних регіонів Львівської та Прикарпатських областей” (м. Ярослав, Республіка Польща, 2001 р.); V і VI міжнародних науково-практичних конференціях “Маркетинг та логістика в системі менеджменту” (м. Львів, 2004 р., 2006 р.); “Фінансові механізми активізації підприємництва в Україні (м. Львів, 2004 р.); “Вдосконалення вищої освіти в контексті розбудови “знаннєвої” економіки та Болонського процесу” (м. Київ, 2004 р.); “Духовність особистості: методологія, теорія і практика” (м. Луганськ, 2005 р.); “Проблеми науки, практики і освіти” (м.Київ, 2005 р.); “Фінансове та інституціональне забезпечення підприємництва в Україні” (м. Київ, 2005 р.); “Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища” (м. Львів, 2005 р.); “Гарантии качества образования в частных учебных заведения Украины: возможности, проблемы, перспективы” (м. Сімферополь, 2005 р.); “Соціально-економічні проблеми регіонального розвитку” (м. Павлоград, 2005 р.); “Якість – 2006” (м. Харків, 2006 р.); “Модернизация образования в условиях требований Болонской декларации” (м. Москва, Російська Федерація, 2006 р.); “Перспективи та пріоритети розвитку економіки України” (м. Луцьк, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у одній монографії, 33 статтях у фахових наукових виданнях, 11 тезах доповідей на конференціях. Загальна кількість публікацій складає 55 праць загальним обсягом 55,0 друкованих аркушів, з яких особисто автору належать 37,0 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, та додатків. Загальний обсяг роботи становить 420 сторінок, містить 51 таблицю, 19 рисунків та 10 додатків. Список використаних джерел містить 331 найменування.

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі “Теоретичні основи визначення освітньо-фахового потенціалу регіону” досліджено місце і роль освіти у розвитку продуктивних сил регіону, окреслено методологічні підходи до підготовки фахівців у контексті розвитку економіки регіону, зокрема щодо ідентифікації інституту кваліфікованих спеціалістів як складової людських ресурсів регіону та вимог до їхньої підготовки, обґрунтовано теоретичні підходи до формування освітньо-фахового потенціалу регіону та встановлення його значення для створення вартості людського потенціалу.

На основі оцінки змісту таких категорій, як “людський потенціал”, “інтелектуальний капітал”, “людський капітал”, “людські ресурси” та інших, споріднених з ними за змістом та визначення ролі освітньої складової у їх формулюванні розроблено авторське тлумачення дефініції “освітньо-фаховий потенціал”. При цьому, до уваги взято наступне. Людське суспільство постійно впродовж своєї історії переживало і надалі переживає глибокі кризові явища, війни та катаклізми, які знищують значну частку матеріального капіталу. Однак втрачене матеріальне багатство відтворюється і нагромаджується завдяки здобутому суспільством досвіду щодо збереження і примноження знань. При цьому встановлено, що зберегти і розвинути знання неможливо, якщо використовувати тільки формальне навчання без врахування особливостей розвитку освітньої складової людського потенціалу в структурі комплексного економічного та соціального взаємозв’язку з іншими формами розвитку людських здібностей. В результаті з’явилася теорія людського капіталу, яка, як і теорія інтелектуального капіталу тісно пов'язана з розвитком освіти, котра є основою набуття знань, чинником науково-технічного і соціального прогресу, найважливішою умовою підвищення культури працівників тощо. Отже, освіта є провідною галуззю формування людського капіталу, фундаментом майбутнього добробуту людини і суспільства загалом.

Освіта – це основа не лише інтелектуального, але і соціально-економічного розвитку суспільства і держави, особливо в умовах ринкових перетворень. Як засвідчує досвід високорозвинутих країн з ринковою економікою, належний рівень освіти полегшує і пришвидшує кар’єрне зростання, сприяє отриманню роботи і захищає від безробіття. Отже, існує тісна кореляція освіти з рівнем життя населення у країні. У підвищенні освітнього рівня населення важливу роль відіграє диверсифікованість мережі навчальних закладів. Найбільшою освітянською ланкою є загальноосвітні навчальні заклади. Встановлено, що, незважаючи на це, освітній рівень значної частини населення ще залишається на дуже низькому рівні. При цьому, спостерігаються значні територіальні відмінності відношення загальної кількості учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів (%) до загальної чисельності постійного населення 6 – 17 років (рис. ).

Рис. . Територіальна диференціація забезпечення денними загальноосвітніми навчальними закладами

Освіта є головним постачальником кваліфікованих кадрів для усіх сфер діяльності і цим, власне, пояснюється висока кореляція її із розвитком суспільства. Після здобуття Україною незалежності і переорієнтації командно-адміністративної економіки на ринкову, остання виявляє все відчутніший вплив на систему вищої освіти. Якщо, приміром, у Таджикистані, Туркменістані та Узбекистані усі вищі навчальні заклади державні, то в Україні 17,8% від загальної кількості закладів є недержавними, у яких навчається 10,5% студентів країни. Показовою є і частка студентів, які навчаються за рахунок державного бюджету. Україна належить до лідерів серед країн СНД за питомою вагою студентів, які навчаються за рахунок державного бюджету. У 2002/03 н.р., приміром, у ВНЗ ІІІ – ІV рівнів акредитації частка таких студентів становила більш ніж 60%, тоді як у Киргизії, Російській Федерації та Білорусі ця цифра була значно меншою. Разом з тим, частка тих, хто навчається за рахунок державного бюджету, дуже коливається в розрізі областей України (рис. ).

Рис. 2. Територіальні відмінності чисельності студентів вузів ІІІ-ІV рівнів акредитації, які навчаються за рахунок бюджету

Автором встановлено, що в економічній сфері українського суспільства зростає роль особистісних рис, збільшується вага якісних характеристик осіб, таких, як: знання, кваліфікація, навички, особисті якості і здібності, ерудиція, активність, відповідальність, посилюється тенденція підвищення професійних вимог до всіх категорій працівників.

Зайнятість людей тим або іншим видом трудової діяльності характеризується такими соціально-економічними категоріями, як “професія” і “спеціальність”. Категорія “професія” означає належність людини до конкретного виду трудової діяльності, що виникає на усіх рівнях поділу праці. Категорія “спеціальність” характеризує причетність людини до конкретного виду трудової діяльності, що виникає в результаті одиничного поділу праці. Спеціальність означає професіональну характеристику безпосереднього виконавця трудової функції, вона дає потенційні можливості для претендування на певну посаду на виробництві чи в ієрархії управління.

Для оцінки ступеня і рівня професійної підготовки використовують соціально-економічну категорію “кваліфікація”, критерієм якої є якість виконуваної роботи. У зв’язку з цим рівень кваліфікації характеризує кінцевий результат, в якому акумулюється якість усього комплексу робіт. Фактичний же рівень кваліфікації залежить як від індивідуальних можливостей працівника як особистості, так і від його виховання, навчання, освіти, стажу роботи за фахом.

Отже, під час визначення фахового рівня і кваліфікації, поряд з конкретною сумою знань і вмінь, істотне значення має здатність людини виконувати певний обсяг роботи певної якості у встановлений час, що досягається як завдяки стійким професійним навичкам, так і якостям особистості, її таланту. Фаховість, освіта, кваліфікація спеціалістів — це загальні і спеціальні знання, вміння і професійні навички, стаж і виробничий досвід, і вони залежать від досягнутого рівня розвитку науки і виробництва, системи середньої, спеціальної і вищої освіти.

Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки зумовив зміни в потребі спеціалістів. Паралельно з підготовкою фахівців з так званих традиційних галузей знань заклади почали готувати кадри для ринкової економіки, питома вага яких постійно зростає (див. табл. ). Змінюється структура підготовки кадрів на користь “ринкових” спеціальностей, причому ця тенденція буде зберігатися.

Таблиця 1

Зміна структури попиту на спеціалістів

Рейтинг | Командно-адміністративна економіка | Ринкова економіка | Група професій | Частка, % | Група професій | Частка, % | Соціальні науки | 29,8 | Освіта | 22,3

Математичні науки | 22,0 | Право | 19,2

Робітничі професії | 11,2 | Економіка, комерція та підприємництво | 15,3

Економіка, комерція та підприємництво8,8 | Державне управління | 12,3

Культура | 6,5 | Гуманітарні науки | 5,8

Право | 4,3 | Природничі науки | 3,7

Природничі науки | 3,4 | Медицина | 3,5

Транспорт | 3,3 | Математичні науки | 3,3

Інженерні | 2,7 | Культура | 2,5

Архітектура | 2,7 | Транспорт | 2,4

Гуманітарні науки | 2,4 | Соціальні науки | 3,3

Сільське господарство, лісництво і рибальство | 1,1 | Інженерні | 2,3

Медицина | 0,4 | Сільське господарство, лісництво і рибальство | 2,3

Військові науки | 0,4 | Військові науки | 0,6

Національна безпека | 0,3 | Робітничі професії | 0,5

Освіта | 0,3 | Архітектура | 0,3

Державне управління | 0,2 | Національна безпека | 0,2

Специфічні категорії | 0,2 | Специфічні категорії | 0,2

У | 100% | 100%

Примітка: таблицю складено на основі: 1. Економика народногообразования // Под ред. Костанлена. – М.: Просвещение, 1979. – С. 93-110. 2. Луценко В.І. Економіка освіти. – К.: Мінімум, 2001. – 105 с. 3. Статистичний бюлетень “Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2006/07 навчального року”. – К.: Держкомстат, 2007. – С. 106-160.

Підхід до вирішення проблеми розвитку освітньо-фахового потенціалу вимагає передовсім понятійного визначення сутності фахового потенціалу як категорії у сучасній системі управління суб’єктами господарської діяльності взагалі, і освітньо-фахового потенціалу в системі забезпечення соціально-економічного розвитку регіону чи країни зокрема. Поняття “освітній” є похідним від поняття “освіта”, що визначається як “сукупність систематичних знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, набутих в результаті навчання у навчальному закладі або за допомогою самоосвіти”. Водночас поняття “фах”, яке ототожнюється з поняттям “спеціальність”, походить від німецького fach (галузь, ділянка, професія) і означає сукупність набутих людиною знань і практичних навичок, підготовку до трудової діяльності в якій-небудь галузі матеріального виробництва або культури. Однак між ними можна здійснити певне логічне розмежування у загальному контексті поняття “потенціал”, оскільки поняття “фаховий” не повністю відповідає поняттю “освітній”, хоч і у певний спосіб наводить на аналогії через єдине їхнє джерела – навчання, а саме: навчання теорії і оволодіння практичним навичкам у трудовій діяльності. Однак, зважаючи на той факт, що одне та інше є результатом навчання людини, можна підійти до окреслення освітньо-фахового потенціалу. Автор пропонує серед структурних складових особистісного потенціалу виділити такі: кваліфікаційну, психофізіологічну, освітню, творчу, комунікативну та ціннісно-мотиваційну.

Вищенаведена структура свідчить про важливість належного вирішення проблеми формування та використання особистісної складової як основи кадрово-управлінського потенціалу в країні, тобто тієї частини ОФП, яка задіяна в системі управління структурними ланками національної економіки будь-якого рівня. Автором обґрунтовано, що освітньо-фаховий потенціал, зокрема його управлінська та особистісна складові, є динамічним утворенням. Потрібне розроблення програм, стандартів, нормативів, за якими можна було б визначати рівень використання кадрово-управлінського потенціалу і скеровувати його розвиток.

Починаючи від останніх років ХХ століття, головним засобом прогресу стають знання, а також можливість їх використовувати. Вони не тільки долають опір зовнішнього середовища, але й полегшують генерування нових ідей і рішень. Знання і досвід надихають на пошук нових видів діяльності, нових можливостей і рішень. Освічена людина має великі творчі можливості (є креативною) і легше та швидше вчиться на власному досвіді, краще розуміє зміни, легше пристосовується до них і частіше бачить у них шанси та загрози. Освічена людина є дуже критичною щодо стабільного стану речей, є відкритою для нових ідей, стежить за поточним розвитком науки і техніки. Вона знаходить новий, кращий розв'язок, використовуючи набуті знання і досвід, уникає рутини та ефективно себе протиставляє надмірній бюрократії. Завдяки знанням обмеженість наявних засобів становить щораз менші бар’єри для господарського розвитку.

Отже, освітньо-фаховий потенціал можна визначити як можливості (природні здібності), знання (здобута освіта) та уміння і практичні навички (фах), якими оволоділа людина (чи група людей) у навчальному закладі або за допомогою самоосвіти як в теоретичному аспекті, так і у ході трудової діяльності і які можна застосовувати у необхідному соціально-економічному спрямуванні. І це означає, що його можна трактувати як базову основу людського капіталу. Тому немає суперечностей у гіпотезі, щоб людській капітал визначити через рівень ОФП як особистості, так і ОФП колективу (підприємства, регіону, країни).

З’ясовуючи зміст поняття освітньо-фахового потенціалу та поняття капіталу, можна поставити знак рівності між інтелектуальним капіталом, знаннями та вміннями працівників і керівництва підприємства, структури тощо.

Субординуючи поняття людського капіталу та його потенціалу, можна вважати, що інтелектуальний потенціал, який певною мірою ототожнюється з інтелектуальним капіталом, – це успадкований декількома поколіннями інтелект (рівень повсякденної трудової та побутової культури, інтелігентність), набутий за одне покоління (фахівці/спеціалісти). Однак інтелектуальний капітал не обов’язково використовується у реальних господарських процесах.

Надзвичайно важливою є загальна оцінка інтелектуального (людського) потенціалу як суми розкритого і нерозкритого потенціалів, здобутих упродовж виховання і навчання людини.

, (1)

де – розкритий потенціал; –

нерозкритий потенціал.

Пропонується як один з показників, який характеризує величину розкритого ОФПО, використати коефіцієнт впровадження ідей ().

, (2)

де – кількість впроваджених ідей; –

кількість пропонованих ідей (впроваджених і не впроваджених).

Отже, поняття людського потенціалу доцільно, на наш погляд, розглядати як суму здобутих впродовж виховання і навчання людини знань і вмінь, а людський капітал – це та частина людського потенціалу, яким володіє підприємство, регіон, держава. Іншими словами, розрізняючи поняття “людський” потенціал (ОФП) та “людський капітал”, можна стверджувати, що потенціал – це те, чим потенційно володіє структура (регіон, держава), а людський капітал – це те, що насправді використовується у господарських процесах.

Автором актуалізовано питання ефективності функціонування ОФП як комплексу складових (монопотенціалів), які (за певних умов їхнього використання) повинні генерувати синергічний ефект. Явище синергізму ідентифіковано під час дослідження формування та використання освітньо-фахового потенціалу: наявність висококваліфікованих кадрів як суми монопотенціалів з індивідуальною ефективністю функціонування за умови спільного використання є доцільнішим порівняно із простою сумою ефективностей за умови окремого функціонування кожного з елементів. Тому просте нарощування освітньо-фахового потенціалу має сприяти не лише зростанню ефекту від одиничного збільшення індивідуального рівня кожної складової частини монопотенціалу, а значно більшій величині цього ефекту за сумісного використання цих складових.

На підставі узагальнень автором обґрунтовано, що ОФП – це можливості (природні здібності), знання (здобута освіта) та уміння і практичні навички (фах), якими оволоділа людина (чи група людей) під час навчання у навчальному закладі або за допомогою самоосвіти як в теоретичному аспекті, так і у ході трудової діяльності і які можна застосовувати у необхідному соціально-економічному спрямуванні. У цьому визначенні та частина твердження, що стосується наявних сил, запасів, засобів, якими оволоділа людина (чи група людей) під час навчання або за допомогою самоосвіти, характеризує освітній потенціал як потенціал теоретичного характеру. Та частина твердження, що характеризує потенціал як уміння і практичні навички, які дають можливість застосовувати теоретичні знання у ході трудової діяльності, стосується частини фахового потенціалу.

З урахуванням вищевикладених визначень ОФП можна розглядати у двох аспектах: вертикальному і горизонтальному. Вертикальний аспект полягає у визначенні кількісного рівня потенціалу кожної особистості, тобто його ОФПО у складі всієї сукупності кадрового потенціалу досліджуваного об’єкта. Кількісний рівень ОФПО можна характеризувати рівнем освіти особистості (неповна середня, середня, бакалавр, спеціаліст, магістр) і навичками і вміннями, здобутими в НЗ та упродовж практичної трудової діяльності. Аналітичне визначення кількісного рівня ОФПО не становить труднощів, оскільки всі дані можна отримати із статистичних звітів.

У горизонтальному аспекті ОФП можна проранжувати, починаючи від рівня ОФП особистості (ОФПО), ОФП працівників підприємства (ОФПП), області, регіону (ОФПР) і країни загалом (ОФПК), які становлять горизонтально-кількісну сукупність, побудовану з одиничних неподільних складових – ОФПО, кожну з яких інакше можна назвати “монопотенціалом” як найменш можливий неподільний носій освітньо-фахового потенціалу взагалі.

Отже, окреслюючи ОФП у горизонтально-кількісному аспекті, зважаючи на питання масштабності, автор розглядає:

- потенціал окремого працівника (наприклад, управлінця) з його освітньо-фаховим потенціалом особистості (ОФПО), тобто особистісний потенціал (монопотенціал), який інакше можна вважати кадрово-управлінським потенціалом особистості;

- ОФП – освітньо-фаховий потенціал підприємства, фірми, галузі, регіону, країни, що окреслює сумарний стан ОФП досліджуваного об’єкта (підприємства, фірми, галузі, регіону, країни).

Другий розділ “Методологія оцінювання освітньо-фахового потенціалу регіону” присвячений ідентифікації впливу освітньо-фахового потенціалу на рівень інтелектуального капіталу, дослідженню структурних елементів освітньо-фахового потенціалу регіону та методичних аспектів їхньої оцінки, обґрунтування положень щодо узагальненої оцінки кількісно-якісного рівня освітньо-фахового потенціалу регіону.

На засадах узагальнень методологічних положень автором обґрунтовано, що категорія “інтелектуального капіталу”, на відміну від категорії “людського капіталу”, охоплює також продукти інтелектуальної діяльності людини. Інтелектуальний капітал – це не тільки знання, якими володіють працівники, а й електронні мережі, які допомагають підприємству реагувати на зміну ринкової ситуації швидше від конкурентів. Інтелектуальний капітал складається з людського капіталу – досвіду, знань, навичок, здібностей, рівня загальної культури, моральних цінностей працівників, і структурного капіталу, який охоплює патенти, ліцензії, торгові марки, організаційну структуру, бази даних, електронні мережі тощо. Структурний капітал як складова інтелектуального капіталу є також породженням людського інтелекту, але він у певний спосіб уречевлений або поданий у відповідних символах. Дослідження проблем формування питання інтелектуального капіталу загалом, автором виявлено, що у сучасному суспільстві чимраз більшу роль відіграє рівень загальних знань, який вважають вихідним пунктом для професійної освіти та підвищення кваліфікації, особливо коли йдеться про рівень знань у галузі точних і природничих наук. Встановлено, що рівень освітньо-фахового потенціалу як чинника, який формує якість людського капіталу, не обмежується тривалістю первинної освіти. Важливими чинниками підвищення рівня освітньо-фахового потенціалу є навчання та підвищення кваліфікації під час праці, які в сучасних умовах характеризуються безперервністю.

Рівень освітньо-фахового потенціалу є першочерговою умовою для працевлаштування, що повинно формувати адекватну систему освіти в регіоні. Для досягнення її адекватності традиційно використовуються результати експертних оцінок вимог до особи. Автор пропонує експертну оцінку вимог до особи – кандидата на певну посаду – здійснювати за допомогою так званого профілю вимог до посади. Такі профілі можна побудувати для вимог на кожну посаду і застосовувати як для приймання на роботу, так і для періодичної атестації працівників. Не обов’язково, хоч бажано, мати дані рівня євровимог чи хоча б середні по регіону. Головне у такому профілі – це чітко окреслити вимоги до кандидата на посаду у певній організації і визначити їхню послідовність за їхньою вагомістю для цієї посади чи робочого місця.

Автором розроблено методику визначення структурних елементів та структури освітньо-фахового потенціалу на рівні регіону. Основою людського капіталу в регіоні є людські ресурси, якість і обсяг яких визначається наявністю у них робочої сили. На величину та якість людського капіталу впливають зовнішні чинники – економічна і соціальна політика держави, рівень розвитку економіки, демографічні процеси тощо. Саме ці чинники необхідно враховувати, розробляючи методику визначення структурних елементів та структури регіонального освітньо-фахового потенціалу.

Методику визначення структурних елементів та структури освітньо-фахового потенціалу регіону повинна ґрунтуватися на кількісній характеристиці забезпеченості спеціалістами потрібного профілю. Повинні використовуватися дані про їхню чисельність за спеціальностями‚ за якими готують фахівців навчальні заклади різних рівнів, починаючи від дошкільних закладів, розглядаючи кожен компонент як самостійну систему нижчого порядку з одночасним припущенням‚ що вона є компонентом системи вищого рангу. Методика визначення структурних елементів та структури освітньо-фахового потенціалу на рівні регіону розроблена на підставі узагальнення статистичних даних про елементарні складові, які формують ОФП у регіоні, починаючи від найпростіших (дошкільна освіта) до найвищого його рівня.

Система формування освітньо-фахового потенціалу в Україні за структурою побудована відповідно до загальноєвропейської та світової спільноти, спрямована на створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися упродовж життя, зберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу. У цьому контексті побудова ефективної методики кількісної та якісної оцінки освітньо-фахового потенціалу регіону передбачає використання такої системи показників, яка відповідала б вимогам сучасного рівня, досягнутого в передових країнах світу. Автором пропонується використати систему індикаторів освіти ЮНЕСКО, структуровану за розділами: показники вхідних ресурсів; показники навчального процесу; показники випуску; показники кінцевих результатів.

Навіть поверхневий аналіз цієї системи індикаторів свідчить, що, з одного боку, за ними можна кількісно і якісно оцінювати ОФП, а з іншого – застосування їх на практиці у сучасних умовах є майже неможливим. Автором встановлено, що показники випуску і особливо показники кінцевих результатів об’єктивно оцінити важко. Також у блоці вхідних ресурсів деякі показники, наприклад, такі, як відсоток вчителів, кваліфікація яких недостатня; відсоток учнів, в яких є підручники; якість підручників, інновації в навчальні матеріали і методи тощо, оцінити об’єктивно практично неможливо, хоч їхній вплив на рівень ОФП відомий. Те саме стосується показників навчального процесу, зокрема таких, як прогули вчителів чи норма залишання учнів на повторне навчання, які можуть бути в основній частині фальсифікованими.

Аналізуючи показники, необхідні для окреслення методики оцінки ОФП, насамперед необхідно підкреслити, що, незважаючи на порівняно високий показник рівня освіти в Україні, який продовжує зберігатися, актуальним залишається питання якісного рівня освіти, який здобуває людина впродовж життя. Це пояснюється зниженням рівня фінансування освіти з боку держави, у результаті чого відбувся істотний відплив висококваліфікованих кадрів із сфери освіти. Значно знизилася якість навчання, погіршилася матеріальна база шкіл, особливо сільських.

Автором пропонуються логічно побудована система показників вхідних ресурсів для оцінки ОФП для систем дошкільної освіти, загальноосвітніх навчальних закладів, професійно-технічних закладів та для системи вищої освіти в регіоні.

У третьому розділі “Особливості формування освітньо-фахового потенціалу регіону” ідентифіковано основні чинники освітньо-фахового потенціалу регіону, обґрунтовано інформаційні засоби дослідження його складових та відповідні інформаційні технології як чинники підвищення ефективності ОФП, викладено сутність та особливості експертних процедур у прийнятті рішень щодо оцінки якості ОФП, зокрема з використанням програмних засобів.

Автором встановлено, що для того, щоб розробити стратегію формування освітньо-фахового потенціалу (ОФП) регіону і визначити його функції та можливості, треба ґрунтуватися на необхідному рівні економічного зростання. Для цього необхідно, по-перше, чітко означити ОФП регіону і, по-друге, розробити методики його оцінювання та оцінювання можливих змін. За відповідними методиками можна буде проектувати ОФП та в часі оптимізувати необхідні зміни, які супроводжують перебудову економічної системи суспільства. Для цього пропонується використати системний аналіз