КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ТОЛСТОУХОВ Анатолій Володимирович

УДК 140.8 : 502.3

ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ ОПТИМАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ СИТУАЦІЄЮ В УКРАЇНІ

Спеціальність 09.00.09 - філософія науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 1999

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор СИДОРЕНКО Лідія Іванівна, Київський університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії і методології науки

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор

КИСЕЛЬОВ Микола Миколайович,

інститут філософії ім. Г.С. Сковороди

НАН України, провідний науковий співробітник

- кандидат філософських наук, доцент

ЧЕКАЛЬ Леонід Андрійович, Національний аграрний університет, доцент кафедри філософії.

Провідна установа - Національний Медичний Університет

імені О.О. Богомольця

Захист відбудеться 29 березня 1999 року о 14- 00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.17 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 328).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розіслано " 26 " лютого 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, професор П.І. СКРИПКА

Загальна характеристика роботи.

Вже майже три десятиліття екологічні проблеми перебувають у центрі уваги філософської, наукової і масової свідомості. Результатом такого інтересу є чисельні монографії, наукові і популярні статті, в яких сучасний екологічний стан на Землі оцінюється як кризовий і небезпечний для сьогодення і майбуття людства, та й саме існування останнього береться під сумнів.

До сьогодні відомими вченими запропонована значна кількість проектів, концепцій, методологій поліпшення екологічної ситуації, разом з тим, суттєвих змін не відбулося. Автора дисертації, зрозуміло, цікавить перш за все, можливість покращення екологічного стану в Україні, яка є зоною екологічного лиха.

Основну ідею даного дослідження можна сформулювати таким чином: філософсько-світоглядні засади людського впливу на природу, що здійснюється на основі високого рівня розвитку сучасних науки, техніки і технології, є суттєвим чинником характеру і специфіки екологічної ситуації. Оптимальне управління сучасною екологічною ситуацією можливе на основі становлення нових філософсько-світоглядних засад науково-технологічного відношення людини до природи. Метою і результатом оптимального управління є гарантування безпечної для існування людини і природи екологічної ситуації.

Сучасна екологічна ситуація ретельно проаналізована в роботах відомих філософів і природничників. Найвагоміші результати в дослідженнях, присвячених осмисленню екологічної проблеми як глобальної екологічної кризи і шляхам виходу з неї представлені:

У сучасних західних філософських і наукових дослідженнях: творчість діячів Римського клубу - Д. Медоуза, Дж. Форрестера, А. Печчеї, Б. Гаврилишина (осмислення екологічної проблеми як глобальної, прогнозування поведінки екологічних систем, глобальної моделі розвитку людства і природи в їх єдності); Б. Коммонер (екологічні закони взаємодії суспільства і природних систем); Ю. Одум (суттєві ознаки сучасної екологічної ситуації і її кризового стану); Р. Уіттекер (закономірності існування екосистем); М. Харруел (екологічні наслідки ядерної війни); А. Гор, Г.Коль, Ф. Міттеран (політичні аспекти розв’язання екологічних проблем); Р. Фоулі (екологічні аспекти еволюції людини).

У сучасних українських і російських філософських і наукових працях : В. Вернадський (концепція біосфери-ноосфери); М. Будико, П. Водоп’янов, Е. Гірусов, Ф. Гіренок, Г. Гудожнік, І. Круть, В. Лось, М. Моісеєв (осмислення суттєвих ознак сучасної екологічної ситуації як кризової, проблема збереження природи, управління екологічною ситуацією як раціональне природокористування); Г. Бачинський, М. Голубець, А. Гродзинський, В. Горшков, В. Зубаков, М. Реймерс, К. Ребане (розгляд природи і суспільства як єдиної соціоекосистеми і наукове дослідження загальних принципів її функціонування); В. Андрущенко, В. Бар’яхтар, Ф. Канак, М. Кисельов, В. Крисаченко, С. Мороз, Л. Сидоренко (роль природного довкілля у самовизначенні людини - особистісному і національному, особливе місце природного довкілля в формуванні екологічної культури українського етносу, становлення екологічної свідомості і екологічної культури, проблеми екологічної безпеки).

Враховуючи значущість і теоретичну цінність результатів досліджень загальних принципів, орієнтирів, засад ставлення людини до природи, що спричиняють сучасний екологічний стан, автор звертає увагу на обставини, що зумовлюють аспект дисертаційного дослідження.

Якщо проаналізувати логіку еволюції теоретичної і практичної орієнтації досліджень екологічної проблеми в філософських і наукових концепціях з 60-х років ХХ століття і до нашого часу, то можна побачити, що вихід з екологічної кризи вбачався в збереженні природи такою, якою вона є за рахунок гармонізації відношення "людина-природа" (60-ті-70-ті роки); в оптимізації людської діяльності в природі через включення продуктів виробничої і технічної діяльності в природний колообіг (80-ті роки); в управлінні екологічною ситуацією на підставі наукового вивчення законів самоорганізації екосистем і використання новітніх технологій (90-ті роки).

Водночас, поширеною останніми роками стала точка зору, за якою наука і техніка вважаються причиною глобальної екологічної кризи, техніко-технологічний вплив на довкілля розглядається як негативний і руйнівний. Якщо повністю погодитись з таким твердженням, то виникає питання: яким чином, не спираючись на досягнення науки і новітніх технологій, здійснити управління сучасною екологічною ситуацією взагалі і в Україні зокрема? Запропонована в дисертації концепція оптимального управління сучасною екологічною ситуацією передбачає не відмову від науково-технологічного впливу на довкілля, а здійснення його на нових філософсько-світоглядних засадах, що і визначило обрання теми, мети і конкретних завдань дисертації.

Актуальність роботи має теоретичний і практичний аспекти.

Теоретична потреба. У сучасних філософських і наукових дослідженнях екологічної проблеми виокремлена значна кількість аспектів її вивчення: як глобальної, як проблеми кризового екологічного стану, як світоглядної і етичної проблем та ін. Разом з тим, у працях останніх років особливо наголошується на досягненні безпечного для існування людини і природи екологічного стану, такого, що забезпечить можливість майбутнього їх існування. Тому виникає потреба філософсько-теоретичного осмислення нових ракурсів поняття "оптимальне управління" - і з точки зору його результативності, і з точки зору об’єкту - єдиної соціоекосистеми. А це, в свою чергу, потребує дослідження проблеми становлення нових філософсько-світоглядних засад науково-технологічного впливу людини на природу, який здійснюється в межах глобальної соціоекосистеми.

Практична потреба. Сучасне екологічне буття України є надто складним і загрожує існуванню і людини, і довкілля. Розв’язання екологічних проблем ускладнюється загальною напруженою соціоекономічною і політичною ситуацією. Водночас, безпечна життєдіяльність населення є однією з головних складових національної безпеки України, показником цивілізованості суспільства. Тому саме конкретна програма дій держави в напрямку поліпшення екологічної ситуації має спиратися на обгрунтовану філософську концепцію оптимального науково-технологічного управління нею. Отже, говорячи про практичну потребу даної дисертаційної роботи, дисертант робить особливий наголос на необхідності проведення практичних дій з боку держави, визначених концепцією оптимального управління впливом людини на природу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: обраний напрям дослідження є складовою частиною науково-аналітичної програми Європейського центру техногенної безпеки (TАSIC), який був створений Урядом України; теоретичною частиною системного дослідження: "Україна. Екологія, населення і держава"; частиною наукової теми кафедри філософії і методології науки Київського університету імені Тараса Шевченка "Раціональність в філософії і науці на зламі тисячоліть".

Мета. Осмислення становлення і визначення суттєвих рис філософсько-світоглядних засад оптимального науково-технологічного і політико-практичного управління екологічною ситуацією в Україні.

Відповідно до обраної мети вирішуються наступні задачі:

1. Проаналізувати обумовленість кризової екологічної ситуації наприкінці ХХ століття світоглядними засадами науково-технологічного впливу людини на природу в історії суспільства.

2. Осмислити специфіку світоглядних орієнтацій українського етносу в його ставленні до природного довкілля.

3. Проаналізувати засади сучасних концептуальних підходів до оцінки екологічної ситуації і шляхів виходу з екологічної кризи.

4. Дослідити шлях виходу з сучасної екологічної кризи як оптимальне управління сучасною екологічною ситуацією на трьох рівнях - науково-теоретичному, технологічному, політико-практичному.

Наукова новизна одержаних результатів.

У дисертації запропоновано концепцію розумної владності людини над природою на основі аналізу становлення філософсько-світоглядних засад оптимального науково-теоретичного і технологічного управління сучасною екологічною ситуацією. Наука, техніка і новітні технології розглядаються як чинники спрямовуючого розвитку глобальної соціоекосистеми, які створюють умови для поліпшення кризової екологічної ситуації.

Зміст концепції конкретизується в наступних тезах, що виносяться на захист:

1. Філософсько-світоглядна концепція розумної владності, як використання можливостей сучасної науки і новітніх технологій на засадах екологічного світогляду, є спробою подолання завойовницького ставлення людини до природи, яке призвело до екологічної кризи. Розумна владність щодо природи є таке управління екологічною ситуацією, яке реалізується в спрямовуючих діях, мета яких - підтримання динамічної рівноваги в біосфері.

2. Розумна владність людини щодо природи наприкінці ХХ століття може бути реалізована через здійснення оптимального управління сучасною екологічною ситуацією, що передбачає регулюючі впливи людини на природу на засадах екологічного світогляду, які здійснюються на трьох взаємозалежних рівнях - науково-теоретичному, політико-практичному і технологічному.

3. Науково-теоретичний рівень оптимального управління сучасною екологічною ситуацією в Україні має спиратися на теоретичні принципи синтетичних екологоорієнтованих наук (глобальна екологія, соціоекологія, політична екологія тощо), метою яких є осмислення загальних закономірностей існування природи і суспільства як єдиної соціоекосистеми, її самоорганізації і меж керованості. На засадах цих наук може здійснюватись політико-практичне сприяння використанню новітніх технологій, що відповідають екологічним вимогам, і перешкоджання екологічно забороненим технологічним впливам.

4. Пошук оптимальних форм управління екологічною ситуацією в Україні передбачає урахування історико-культурної традиції етико-гуманістичного ставлення українського етносу до природи і державної природоохоронної діяльності. Суттєві риси цієї традиції мають втілюватися у програмі жорсткого екологічного контролю з боку держави на засадах наукової теорії самоорганізації суспільства, що вимагає дій державних владних структур за межами як тоталітаризму, так і ринкового фундаменталізму. Державна екологічна політика має спиратися на концепцію розумної владності, світоглядні принципи якої виступають критеріями відбору вимог, що запобігають руйнівному техногенному впливові на довкілля.

5. Поліпшення екологічної ситуації в Україні на засадах розумної владності передбачає подолання розбіжностей між науково-технологічним і політико-практичним рівнями управління, які мають обопільно перетворюватися та відображатися, забезпечуючи обгрунтування нових проектів конструювання безпечної для людини і природи екологічної ситуації.

Практичне значення одержаних результатів: висновки, які пропонує автор у дисертації, використовуються в процесі розробки стратегії державної екологічної політики, в розробці програм соціологічних досліджень, що вивчають суспільну екологічну думку в Україні, можуть бути використані в державних науково-технічних програмах, націлених на системне вивчення параметрів сучасної екологічної ситуації з метою прогнозування її стану і управління ним, в підготовці проектів законів України і рішень Кабінету Міністрів України з екологічних питань. Окремі положення дисертації використовуються у виступах у пресі, на радіо та телебаченні. Результати дисертаційного дослідження також можна використати для спецкурсу з філософії екології для студентів вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача полягає: в обгрунтуванні концепції розумної владності людини щодо природи на основі аналізу становлення філософсько-світоглядних засад оптимального науково-теоретичного і технологічного управління екологічною ситуацією. Обгрунтовано положення стосовно засад державного управління екологічним буттям суспільства в Україні на основі сучасних досягнень науки і новітніх технологій.

Окремі питання та основний зміст концепції обговорювались на семінарах кафедри філософії і методології науки філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, на міжнародних конференціях: "VІІІ Аристотелевские чтения" (Маріуполь, вересень, 1998); "Проблеми екології та охорони довкілля" (Київ, вересень, 1998); "Українська культура на зламі тисячоліть" (Київ, жовтень, 1998).

Структура дисертації. Характер та специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили структуру роботи. Дисертація містить вступ, два розділи, поділені на параграфи, висновки та список використаних джерел.

Дисертація викладена на 163 сторінках. Список використаних джерел налічує 134 найменування, з них 7 - іноземними мовами.

Основний зміст дисертації.

У вступі обґрунтовуються доцільність та актуальність теми дослідження, розкриваються методологічні та теоретичні засади, визначаються головні положення, що виносяться на захист, джерелознавча база та форми апробації дослідження.

У першому розділі "Аналіз філософських і наукових концепцій осмислення сучасної екологічної ситуації", який композиційно складається з трьох параграфів, проаналізовано проблему обумовленості певного екологічного стану історичним типом ставлення людини до природи. На цій підставі досліджується специфіка світоглядних засад ставлення українського етносу до природи. На основі вивчення цих історичних ракурсів проаналізовано засади концептуальних підходів до оцінки сучасної екологічної ситуації і шляхів її оптимізації.

Зазначено, що історія взаємин людини і природи з точки зору екологічних наслідків певних форм людської діяльності в природі, останніми роками була предметом особливої уваги філософів і природознавців (В. Андрушенко, В. Лось, М. Моісеєв, Е. Гірусов, М. Камшилов, В. Крисаченко, М. Кисельов, Л. Чекаль та ін.).

В розділі акцентується увага на тому, що ставлення людини до природи спрямовувалося світоглядними засадами, що були домінуючими в системі культури певної історичної доби.

Показано, що питання відношення людини до природи формується вже у період становлення родових суспільних відносин. Світоглядні засади цієї доби спричиняють подвійне ставлення суспільства до природи - утилітарно-прагматичне і обожнювання природи. Керування природними силами для первісної людини однозначно пов’язане з оволодінням магічними знаннями.

Далі підкреслюється, що світоглядною основою ставлення до природи в умовах античної цивілізації є ідея гармонії людини і природи. Саме тому ідея реконструкції і зміни природи є чужою людині того часу. Через соціальну опосередкованість (становище раба) у греків відбулося своєрідне зречення людини від природи, що є, в певному сенсі, самозреченням. Отже, кінець античної цивілізації можна вважати і кінцем світорозуміння, яке спирається на тезу єдності існування людини і природи.

В роботі вказано, що європейське середньовіччя призвело до утвердження світогляду, засади якого спричинені були зневажливим ставленням людини до природи. Саме тоді формуються витоки владного відношення до природи, розуміння природи як власності людини, що затверджується в світогляді Новоєвропейської людини.

В розділі звернено увагу на те, що Новоєвропейський світогляд обґрунтовує ставлення людини до природи на засадах ідеї необмежених можливостей людини в опануванні нею, виходячи при цьому з діяльнісного ідеалу: людина має перетворювати природу і підкоряти її собі. Природа проголошується лише загальним об’єктом служіння людині. Стосунки людини і природи розглядаються як однобічні - активна людина і пасивна природа, хоча домінуючим світоглядним орієнтиром тієї доби є розуміння людини як природної істоти, яка цілком підпорядкована законам природи. Засади філософії Нового часу формували уявлення про споконвічне протистояння людини і природи. Підкреслено, що то є витоки сьогоденного їх протистояння.

Новоєвропейський розквіт науки є водночас і результатом втілення світоглядних засад техногенної цивілізації, і фактором, що посилив відчуження людини від природи. Наука обгрунтувала як головну соціальну мету людини підкорення природи, її перетворення і виключне - "надприродне" становище людини.

Акцентовано увагу на тому, що саме світоглядні засади техногенної цивілізації - ідеал діяльнісно активного перетворення людиною світу - призвів до затвердження уявлення про необмежене владарювання людини над природою.

Дисертант підкреслює, що сьогодні, будуючи свої стосунки з природою на основі пріоритету власних потреб, людина індустріального суспільства реалізує свою владу у ставленні до природи. Особливості культури індустріального суспільства не дозволяють сформуватися філософсько-світоглядним засадам гармонійного відношення людини до природи.

Дисертант стверджує, що абстрагування від потреб і інтересів людини, "імморальність" наукового пізнання призвели в індустріальній культурі до зменшення питомої ваги гуманітарних наук, їхнього впливу на формування світогляду. Тому дисертант повертається до неокантіанського поділу на природничі та гуманітарні науки через ідею Чарльза Сноу, згідно з якою гуманітарні науки повинні розглядатися як новий зразок науковості, оскільки саме вони долають "імморальність" природознавства та технократизм сучасного світогляду. Саме гуманітарні науки стали спроможними розпочати критику негативних наслідків сучасного науково-технічного прогресу. Внаслідок цього, екологічна проблема почала кваліфікуватися як одна з основ синтезу знань про світ як цілісну систему, що розвивається. Відбувається процес формування синтетичних дисциплін, які дозволяють перекинути концептуальний "місток" від соціогуманітарного знання до природнично-наукового і зворотно. З появою і розвитком теорії організації і теорії систем, біофізики, біо- і соціоекології видається очевидним, що глибокої межі поміж живою і неживою природою не існує.

Дисертант зазначає, що подолання кризового екологічного стану можливе за умов еволюціонування філософсько-світоглядних засад в напрямку, що визначив би розумність людського ставлення до природи на всіх рівнях управління екологічною ситуацією в Україні - і на науково-теоретичному, і на технологічному, і на політико-практичному. Розумна владність над природою є не що інше як подолання завойовницького ставлення людини до природи.

Значне місце в роботі відведено аналізу культурної традиції, світоглядні засади якої характеризують особливості ставлення українського етносу до природи.

Автор підкреслює, що в історії культури українського етносу присутній як загально-історичний цивілізаційний вплив, що спричиняє дію певних моментів світоглядних засад Європейської культури у ставленні людини до природи, так і діють специфічні "внутрішньо-культурні" засади ставлення українського етносу до природи. Так, спільність дії світоглядних засад можна побачити у первісні часи, коли жоден етнос не міг не ставитися до природи утилітарним чином. Подібне ставлення є і результатом розвитку землеробства.

Автор підтримує думку, що вже за часів Київської Русі ставлення до природи у тогочасного етносу було не лише утилітарним, а й духовно- естетичним. Багатство культури відбивало розмаїття природи. Наголошується на значній ролі географічного середовища, довкілля і специфічного ставлення до нього в розвитку давньоруської культури.

Дисертант зазначає, що специфіка світоглядних засад ставлення українського етносу до природи виразно виявляється у давніх українських міфах, суттєвою особливістю яких є ізоморфність природних форм, на відміну від антинатуральних істот західної і східної міфології. Специфіка землеробського способу буття українського етносу спричинила з’яву таких своєрідних культурних засад у ставленні людини до природи, як образ "матері-землі" і "сина-хлібороба", осягнення внутрішньо-духовної залежності людини від природи, більш споглядальне, ніж активне, ставлення до світу, що породжує орієнтацію на збереження природи, на гуманне ставлення до неї. Саме ці образи існують як архетипи колективного несвідомого і визначають сприйняття світу індивідом та формування світогляду нації, що на той час лише формувалася.

Крім того, специфіка засад тодішнього відношення до природи проявляється в українському консерватизмі, наслідком чого є толерантність, терпіння, приязнь до ближнього. Саме це в світогляді українського етносу вважається природним - тобто, таким, що породжено природою і має бути з нею узгодженим в межах людського буття. Разом з тим, самі особливості природи України є суттєвим чинником щодо соціокультурних проявів характеру українців, що мешкають в різних природних умовах.

Дисертант зазначає, що не зважаючи на те що, хоча засади християнського світогляду суттєвим чином вплинули на українську культуру, вона сформувалася внаслідок специфічного з’єднання інноваційного з традиційним, християнського з язичницьким, що позначилося на трактуванні взаємин людини з природою. Так, з одного боку опозиція "людина-природа" трактується таким чином, що перша є активним, а друга - пасивним началом. Водночас констатується наявність поглядів, за якими людиною одухотворяється і обожнюється сама природа.

В розділі акцентовано увагу на тому, що спричинені засадами української культури особливості ставлення до природи обумовили давні історичні витоки традиції природоохоронної справи як державної в Україні.

Підкреслено, що не дивлячись на те, що західно-філософський ідеал активно діючої людини певною мірою вплинув і на подальший розвиток культури українського етносу, характерним для нього слід скоріше вважати перетворення довкілля з любові до ближнього, тобто - за гуманістичними потребами.

Зазначено, що якщо західно-філософська традиція, втілена в історії Європейського суспільства, вилучає природу і ставлення до неї зі сфери дії моральних категорій, то в культурі українського етносу навпаки морально-етнічні регулятиви стосуються всього світу, отже і природи.

В розділі значної уваги приділено оцінці сучасної екологічної ситуації світовою науковою і філософською свідомістю в межах наступних підходів:

1. Кваліфікування неминучості екологічної кризи, як такої, що пов’язана з неконтрольованим економічним і демографічним розвитком людства, пропозиції встановлення глобальної рівноваги між природою і людиною на підставі "нульового росту" (Римський клуб).

Зазначено, що досвід історичного розвитку людства в період з середини і до кінця ХХ століття довів, що ця концепція не була реалізована щодо практичних перетворень життєдіяльності людства. Разом з тим, зазначається, що цей підхід став відчутним поштовхом розвитку екологічної свідомості.

2. Оцінка сучасної екологічної ситуації як результату деструктивних змін в біосфері як глобальній екосистемі під впливом антропогенного тиску. Поліпшення ситуації вбачається у дослідженні саме тих екологічних ситуацій, на які спрямований руйнівний вплив людини, у вивченні зв’язків екологічних систем (В. Вернадський).

3. Системний підхід розглядає і оцінює екологічну ситуацію з точки зору збереження ( або порушення) цілісності біосфери, інших екологічних систем, людина розглядається як елемент системної цілісності біосфери (М. Реймерс. Б. Коммонер).

4. Підходи, які вихід з кризового екологічного становища вбачають у співвідношенні діяльності людини та її наслідків з закономірностями функціонування біосфери. Наприклад, включення речовин промислового виробництва в природний колообіг (М. Камшилов) або співвіднесення завдань НТП з закономірностями біосфери (П. Водоп’янов, В. Крисаченко) є такими програмами.

У розділі звернено увагу на те, що загалом концептуальні орієнтації всіх дослідників перебувають в межах двох альтернативних варіантів розв’язання сучасної екологічної кризи: 1) екологічна катастрофа і загибель людства; 2) гармонізація взаємин людини з природою. На думку автора, головною вадою всіх принципово перспективних теоретичних міркувань є відсутність відповідної системної розробки практичних дій.

Дисертант робить висновок, що розробка такої - адекватної сучасній екологічної ситуації системи дій потребує осмислення проблеми управління екологічною ситуацією в філософсько-світоглядному аспекті. Бо саме світоглядні засади людських дій в природі визначають суттєві орієнтири людського ставлення до довкілля, його оцінювання, збереження чи руйнування.

У другому розділі "Проблема управління екологічною ситуацією як філософсько-світоглядна", який містить три параграфи, досліджено проблему управління екологічною ситуацією як владне відношення, розглянуто світоглядні засади науково-теоретичного управління ставленням людини до природи та засади технологічного конструювання оптимальної екологічної ситуації.

Автор, досліджуючи сучасні теорії та концепції управління (М. Вебера, К. Поппера, С. Холла, А. Тоффлера та ін.) поряд із різноманітними фактами управління екологічною ситуацією доводить, що цілеспрямована екологічна політика на основі гуманістичної філософсько-світоглядної орієнтації суспільства за нинішніх умов фактично не має альтернативи.

Підкреслено, що хоча сьогоденні оцінки впливу науки на людину, природу, культуру не є лише позитивними, бо визнано, що наука є одним з чинників глобальної екологічної кризи, очевидно, що ігнорування сучасних досягнень науки не є запорукою нового ставлення людини до природи. Автор посилається на традиції вітчизняної і західної філософської і наукової літератури, де наука розглядається як основа розв’язання екологічних проблем (В. Вернадський, М. Голубец, Г. Бачинський, М. Будико, М. Моісеєв, А. Тарко, А. Гор та ін.). Дисертант стверджує, що пошук нового підходу до розв’язання екологічної кризи потребує не відмови від використання світового науково-теоретичного потенціалу, а пошуку таких світоглядних засад, які б спрямували наукову свідомість певним чином. Саме тоді науково-теоретичне освоєння взаємодії людини і природи може бути основою розумного управління з боку людини.

Автором наголошено, що проблема поліпшення екологічної ситуації як проблема оптимального управління відношенням "людина-природа" в вітчизняній методології науки пов’язана з ім’ям академіка В. Вернадського, його концепцією ноосфери. Ця концепція є світоглядною і методологічною основою пошуку оптимальних форм взаємовідношення біологічної і соціальної систем, пошуку такої еволюційно сформованої, самоорганізованої і саморегульованої глобальної надсистеми, що інтегрує в складну структурно-функціональну єдність абіотичне, біотичне і соціальне, які в межах цієї надсистеми охоплені єдиним контуром управління.

Особливої уваги в розділі приділено сучасним трактуванням поняття ноосфери, що виникли через певну невизначеність цього поняття. Як видно з аналізу поглядів сучасних дослідників, ноосферою позначають або сучасний чи майбутній стан біосфери, або сферу розумової і виробничої діяльності людства, і зокрема, пов’язану з науковою думкою, сферу майбутньої діяльності і існування людства (космічний простір) та ін. (О. Олейников, О. Перельман, Ю. Трусов, М. Камшилов, І. Круть, М. Будико та ін. ). Зазначається, що така "різнобарвність" спричинена, з одного боку, намаганням якомога глибше розтлумачити зміст поняття ноосфери, а з іншого, "розчиненням" його суто наукового змісту в ідеологічних міркуваннях (О. Яншин, А. Назаров). Автор прагне довести, що концепція В. Вернадського містить суто науковий зміст, що є, зрозуміло, підставою плідних світоглядних і методологічних висновків. Саме В. Вернадським започатковано концептуальну лінію доведення можливості наукового управління екологічним станом і реальністю, в межах якої розгортається керована людиною природа, тобто ноосфера.

Зазначено, що концепція являє собою, з одного боку, першу науково-теоретичну спробу розв’язання питання розумного (тобто, нешкідливого для природи) керування втручанням людини в біосферу. З другого - вона є началом формування нової парадигми, що грунтується на нових світоглядних і методологічних засадах і розглядає природу і людство як підсистеми єдиної глобальної системи.

Підкреслено, що науково-теоретичне управління екологічною ситуацією передбачає розробку нових методологій. Одна з них спирається на моделювання як базовий метод запровадження моніторингу екологічної ситуації і управління нею. Гносеологічні можливості цього методу розкриваються в тому, що він дає змогу здійснити перехід від оптимізації певних процесів до управління соціоекосистемами різних ієрархічних рівней як цілісними об’єктами. Цей метод спирається на загальну теорію управління, загальну теорію систем, загальну теорію інформаційного забезпечення і заснований на досягненнях кибернетики, системології, інформатики та географії. Саме на основі інтегративного використання цих трьох теорій сформувався напрямок моделювання. Системний підхід є науково-методологічною основою осмислення екологічної ситуації з точки зору збереження ( або порушення) цілісності біосфери або інших екологічних систем. Саме на підставі системного підходу пропонуються концепції, які вихід з кризового екологічного становища вбачають у співвіднесенні діяльності людини і її наслідків з закономірностями функціонування біосфери.

Детальний аналіз засад наукових концепцій управління відношенням "людина-природа" призвів до висновку дисертанта, що слід розробити нове розуміння самого терміну "управління", яке виходить за межі технократичного світорозуміння і дозволить принципово інакше уявляти можливості впливу в процесі управління на соціоекологічну систему, і головне, це може бути науково-теоретичною основою розвитку нового світоглядного визначення цілей людського управління природою, осмисленням того, заради чого і як необхідно ставитися до природи як самоцінності, уникнути деструктивного впливу на неї.

Дисертант стверджує, що сучасна наука має виходити з світоглядної орієнтації не на жорстке управління природними процесами, що призводить до їх деформації, а на спрямування природних процесів самоорганізації в бажане річище розвитку. При цьому автор вважає за необхідне наголосити на тому, що в основу своїх міркувань, були покладені припущення про те, що людський вплив необхідний лише для того, щоб підтримати "бажані" тенденції, аби уникнути "небажаних" природних процесів, спроможних призвести до негативного розвитку подій для існування людини і природи. Так, у концепції ноосфери, В. І. Вернадський дуже обережно говорить про керований розвиток суспільства і природи, він порушує питання у площині відповідальності людського розуму за подальший розвиток природи і суспільства.

У розділі акцентовано увагу на необхідності запровадження довгострокової державної перехідної програми зміни суспільства і навколишнього середовища, яка має спиратися на програму технічної модернізації суспільства (подальшого розвитку технологій, можливо, переважно біотехнології і нанотехнології), на множину соціальних програм, орієнтованих на виховання нової екологічної свідомості. Дисертант наголошує на потребі формування державної стратегії виживання, пошуку якісно іншого шляху розвитку суспільства, спроможного в кінцевому підсумку забезпечити коеволюцію природи і суспільства.

Дисертант зазначає, що проблема оптимального управління екологічною ситуацією трансформується в проблему конструювання її за допомогою адекватних природі і людині сучасних технологій. Оскільки суттєвою ознакою техногенної цивілізації є технологізація людської життєдіяльності (М. Бердяєв, Х. Ортега-і-Гассет, Е. Фромм та ін.), що має деструктивні культурно-світоглядні наслідки, проблема конструювання оптимальної екологічної ситуації може бути розв’язана лише за умови існування відповідних засад соціотехнологічної діяльності людини.

У розділі зазначено, що технологія є результатом втілення творчої енергії і знань людини. На підставі модернізації технологій здійснюється цивілізаційний розвиток. Певна послідовність операцій технологічної діяльності обумовлена не тільки відповідністю законам природи, але й певній соціопрактичній меті. В процесі технологічного відношення до світу складаються і відтворюються суто людські взаємини. Але функціонуючи, технологія певною мірою відчужується від людини і формує технологізоване середовище людської життєдіяльності. Усі сфери людського життя, навіть внутрішній світ особистості, зазнають впливу технологізованого середовища.

Підкреслено, що кризова екологічна ситуація потребує таких дій людини, які б спричинили її позитивні зрушення. Виходячи з очевидного факту, що науково-технічний прогрес (є основою цивілізаційного прогресу) розгортається за "власною логікою", і його не можна зупинити чи "відмінити", дисертант стверджує, що можна на підставі науково-технічних, технологічних досягнень ліквідувати шкідливі наслідки людської діяльності в природі і спробувати проектувати такі форми людської діяльності, які б не впливали руйнівним чином на природу і людину, як її частину.

Зазначено, що втілення цього проекту неруйнівної взаємодії людини з природою можна вважати конструюванням певних стосунків людини і довкілля. Засобами такого конструювання є новітні технології, але самі собою вони не є основою розв’язання проблем кризової екологічної ситуації. Лише використання їх можливостей в площині певних соціальних цілей, дозволить розв’язати проблеми екології. Отже, якщо ставиться завдання можливого конструювання оптимальної екологічної ситуації, мова йтиме не стільки про реалізацію вузько прагматичних, хоча і життєво необхідних потреб людини, скільки про використання "високих", сучасних технологій як схем недеструктивної діяльності людини в природі. Саме виходячи з цього, дисертант вживає термін "соціотехнологічне конструювання", а не просто "технологічне конструювання". Підкреслюється, що автор виходить з уявлень про "розумну владність" людини над природою, тобто, такого ставлення до довкілля, яке базується на засадах самоцінності природи - як "природньої", так і "штучної", тобто такої, що є зміненою людиною, або нею сконструйованою. Отже, йдеться про пошуки і використання, так би мовити, оптимальної технології соціального впливу на довкілля.

Підкреслюється, що розв’язання проблеми конструювання оптимальної екологічної ситуації однозначно пов’язане з пошуком такої системи технологій, котра б не перебувала у суперечності з природою і культурою, тобто, не впливала на них деструктивним чином. Це не що інше, як питання про гуманістичний проект технологічного ставлення людини до довкілля. У соціопрактичному смислі це потребує проектування таких форм технологічного освоєння світу, які б дозволили не деформувати і руйнувати природу, а підримувати стабільний, рівноваговий, саморегульований стан біосфери як унікальної цілісності, які б не впливали негативним чином на існування самої людини як природної істоти.

Значне місце в розділі посідає аналіз наукових підходів оптимізації відношення "людина-довкілля". Шукаючи вихід з екологічної кризи дослідники пропонують звернутися до, так би мовити, технологічного досвіду природи ( А. Уголєв, В. Крисаченко, М. Реймерс та ін.). Процес екологізації розглядається як багатоаспектний, багатовимірний, що охоплює всі сфери людського життя і діяльності. Результатом екологізації має бути докорінна зміна прагматично-утилітарного ставлення до світу на нове, екологічне ставлення людини до природи і до себе самої. Таким чином, екологічна орієнтація свідомості людини ХХ століття має базуватися не на принципі самоцінності людини, а на проголошеному А. Швейцером принципі - самоцінності живого. Засади оптимального соціотехнологічного конструювання екологічної ситуації виявляються в поглядах дослідників, які акцентують увагу на можливостях новітньої біотехнології як основі недеструктивного перетворення живого (Ю.Овчинніков, М. Камшилов), як засобу екологізації (В. Крисаченко), як нарешті, нового типу взаємодії природи і культури (Л. Сидоренко). Дослідники наголошують, що використання теоретично вивчених біологічних законів для створення технічних і технологічних систем, включення біотехнології в існуючу систему технології обумовлює не лише експансію людини в природу, а нову якість самої природи.

Підкреслено, що одним із підходів до проблеми існування людини в сучасній екологічній ситуації, що впливають на сучасну екологічну думку, є пропозиція "адаптувати" людину до існування в умовах загрозливої екологічної ситуації (М. Моісеєв, М. Реймерс та ін.). Розв’язання такої задачі може забезпечити політично регульований напрямок розвитку, політика глобальної екологічної безпеки.

У розділі виокремлюються умови екологічної безпеки. По-перше, йдеться про запобігання антропогенному впливу на природу на основі використання новітніх технологій, що знижують забруднення довкілля. По-друге, фундаментальне природничонаукове (біологічне, географічне, геологічне), економічне, юридичне і політичне обгрунтування необхідних засобів з охорони довкілля. По-третє, фундаментальні дослідження закономірностей взаємодії біологічних систем різних рівнів з соціальними (з соціальним середовищем). По-четверте, розвиток екологічної свідомості (М. Кисельов), або еколого-політичної грамотності (В. Коваленко, О. Костін та ін.).

Дисертант переконаний, що досягнення екологічної безпеки потребує осмислення і розробки відповідної екологічної політики. Тобто, політики, що орієнтується на досягнення екологічної безпеки, на зниження екологічного ризику і запобігання екологічній катастрофі. Саме екологічна політика, підкреслює дисертант, стає важливим засобом регулювання і оптимального управління екологічною ситуацією. Оскільки сучасна екологічна криза спричинена значною мірою безконтрольним втручанням похідних НТП в природу, взагалі, індустріальною культурою, то екологічна політика має здійснити якісно новий перехід виключно до екологічного росту економіки і НТП. Тобто, процесу, що визначається екологічними імперативами.

Якщо в минулі десятиліття екологічні проблеми розглядалися головним чином як проблеми збереження природи, то наприкінці ХХ століття значно зростає потреба осмислення політичних аспектів розв’язання екологічних проблем - і регіональних, і міжнародних. Для цього, наголошує дисертант, існує ряд вагомих підстав. По-перше, деякі екологічні проблеми є загрозою планетарного масштабу. Наприклад, радіоактивне забруднення середовища через воєнні випробування, що безпосередньо пов’язане з політикою держав. По-друге, питання екологічної безпеки є і внутрішньо-державними питаннями. Скажімо, вони гостро стоять і для всіх країн СНД, і для України зокрема. Екологічна безпека є важливим чинником внутрішньо-політичної боротьби. Показником може бути подолання 4% бар’єру Партією зелених України на виборах до Верховної Ради у 1998р., що певною мірою свідчить про зростання екологічної свідомості населення України. По-третє, здійснення міжнародних проектів екологічного розвитку потребує політичної взаємодії багатьох держав, політичного узгодження.

Дисертант робить висновок, що проблема соціотехнологічного регулювання екологічної ситуації є предметом особливої уваги філософів, методологів науки, політиків, природознавців, але хоча і запропонована значна кількість підходів оптимізації ставлення людини до довкілля, ця проблема залишається нерозв’язаною. Особливе хвилювання і занепокоєння викликає потреба її вирішення в Україні. На погляд дисертанта, результату не досягнуто через те, що існує значна розбіжність між "верхніми" філософсько-теоретичними, технологічними і "нижніми" - політико-практичними - "поверхами" дії проектів щодо конструювання оптимальної екологічної ситуації. Засади, що розробляються в межах філософсько-теоретичного осмислення стосунків між людьми і природою не реалізуються на рівні політико практичної діяльності, бо є "штучними" і "зовнішніми" для її носіїв. Отже, розв’язання проблеми - на шляху управління екологічною ситуацією на засадах екологічної свідомості, екологічної культури (принцип коеволюції людини і природи, екологічний імператив, біотехнологічна основа виробничої діяльності), які мають стати внутрішніми чинниками політико-практичної діяльності. Саме таким чином може бути сконструйована оптимальна екологічна ситуація в Україні.

ВИСНОВКИ

У висновках подано основні підсумки дослідження, що в узагальненому вигляді відбивають сутнісний зміст та систему обгрунтувань авторської концепції, її новизни. Підкреслено, що кризовий стан сучасної екологічної ситуації в Україні обумовлений техніко-технологічною діяльністю, орієнтири якої формувалися на підставі філософсько-світоглядних засад індустріальної культури. В межах цієї системи культури перетворююча діяльність людини кваліфікувалася як така, через яку світ має стати таким, щоб максимально забезпечити умови комфортності людського існування, філософсько-світоглядні засади індустріальної культури націлювали на можливість безмежного перетворення природного світу за планом і в інтересах людини.

Наведений аналіз світоглядних засад відношення людини до природи показав, що людина техногенної цивілізації реалізує у ставленні до природи свою владність, що базується на сучасній науці і технології. Дисертант виходить з того, що це цілком природньо для сучасної людини. Тому вихід з екологічної кризи можливий не через відмову від науки, техніки, новітніх технологій, не через звинувачення їх, що саме вони спричинили екологічну кризу, а у здійсненні розумної владності у ставленні людини до природи. Розумна владність визначається постановкою мети і способами її досягнення, спирається на наукове знання процесів самоорганізації природи.

Аргументовано, що пошук оптимальних форм управління екологічним станом і шляхів виходу з сучасного екологічного стану в Україні можливий лише з урахуванням історико-культурної традиції ставлення українського етносу до природи, що суттєво відрізняється від західно-європейської культурно-світоглядної орієнтації. На засадах української культури з давніх часів сформувалися принципи природоохоронної справи як державної, перетворення довкілля здійснювалося за гуманістичними потребами (любов до ближнього, до "неньки-землі"), а не лише з утилітарно-прагматичними цілями. Природа була включена в сферу дії моральних категорій.

Враховуючи історико-культурну