ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Кузь Галина Тарасівна

УДК 811.161.2 – 373.7

Вигукові фразеологізми української мови: етнолінгвістичний та функціональний

аспекти

10.02.01 – українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького націо-нального університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, доцент Герман Костянтин Федорович, про-фесор ка-федри історії та культури української мови Чернівецького націо-нального університету

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук Сабадош Іван Васильович, професор кафедри української мови Ужгородського на-ціонального університету;

кандидат філологічних наук Білоноженко Віра Максимівна, стар-ший науковий співро-бітник Інституту української мови НАН України

Провідна установа - Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, кафедра україн-ської мови, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “26” грудня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філо-логічних наук при Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76000, Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикар-патського університету імені Василя Стефаника (76000, Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

Автореферат розіслано 20 листопада 2000 року

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема глибинних зв'язків між мовою й етносом, мовою і національною ментальністю є невичерпною для лінгвістики, і вона набула особливої ваги в останні десятиліття, які позна-чилися відродженням національ-ного самоусвідомлення, на-ціональної культури в країнах Східної Європи, активізацією зацікавленості цивілізованого світу гуманітарною сферою людської життєдіяльності.

Мова займає провідне місце серед національно-специ-фічних компонентів культури, вона є одним із найвиразніших репрезентантів національної самобутності. І якщо мова - душа народу, то фразеологія - душа мови. Саме на фразеологічному рівні національно-культурні особливості мовної системи виявляються найбільш яскраво і своєрідно.

Вихідними для дослідження культурно-національної само-бутності фразеологічного складу мови є такі положення:

1.

2.

3.

Ідея зв’язку мови й етносу вперше як наукова теорія була обґрунтована в працях В.Гумбольдта. Підвалини сучасних досліджень у цьому напрямі заклали праці О.О.Потебні, який розширив традиційні погляди на суть лінгвістичних досліджень, запропонувавши розглядати слово в етнографічному контексті. Це дозволило вивести етнолінгвістику на новий рівень узагальнень і доводів.

Теоретичні основи сучасних досліджен-ь фразеології в аспекті взаємо-зв'язку понять мова - культура - етнос заклали праці М.І.Толстого, В.М.Мокієнка, Є.М.Вереща-гіна, В.Г.Косто-ма-рова, І.А.Подю-кова, В.М.Телії. У досліджен-нях цих та інших науковців розроблено теоретичні основи етнолінгвістичного вивчення фразеології, запропоновано й апробовано методи досліджень, проаналізовано деякі групи фразеологізмів в аспекті відобра-ження ними етнокультурної інформації.

На українському матеріалі ці проблеми досліджували В.Д.Ужчен-ко, Л.Г.Авксентьєв, В.М.Руса-нівський, С.А.Таглін, Ю.Ф.Прадід, А.О.Ів-ченко, Н.С.Ляшенко, А.А.Смерчко та інші. Проте праці цих авторів не охоплюють усього розмаїття фразеологічного матеріалу. Зокрема, цікавою, на нашу думку, для дослідження в зазначеному аспекті є група вигукових фразеологізмів (ВФ) як знаків емоційних реакцій мовців на різні життєві ситуації.

Відображаючи дійсність у формі емоцій, ВФ є, отже, специфічними знаками вербальних етнореф-лексів.

На відміну від вигуків, які також репрезентують емоційну сферу діяльності мовців, ВФ можуть бути предметом ети-мологічного, семантичного та інших способів аналізу з метою з’ясування зв’язку між емоційною та предметно-поняттєвою сферами мовлення. Усталені вирази вигукового типу містять у більш або менш розгорнутому вигляді фрагменти дійсності в соціально-ідеологічній інтерпретації. Вивчення ВФ в етно-лінгвістичному аспекті актуальне ще й у зв’язку з вирішенням досі дискусійної проблеми їх статусу як знаків, що не називають ірреальні поняття (емоції), а лише особливим способом сигналізують про них.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах тематики науково-дослідної роботи кафедри історії та культури української мови (“Становлення і розвиток сучасної української мови на лексичному і граматичному рівнях”, номер державної реєстрації 01910034125).

Мета роботи - з’ясувати функціональні особливості ВФ як засобу реалізації етнопсихологічних рефлексій українців у діахронному та синхронному аспектах. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

- дослідити й описати етнокультурний контекст форму-вання та функціонування розряду ВФ;

- визначити основні фразеотематичні поля ВФ та описати їх особливості;

- покласифікувати дібраний матеріал за функціональними ознаками;

- охарактеризувати функціональні особливості запропо-нованих розрядів ВФ;

- на основі статистичного аналізу функціональних груп про-слідкувати вплив соціокультурних чинників на діапазон використання у мовленні ВФ.

Об’єктом дослідження є ВФ української мови, дібрані з основних фразеографічних, пареміографічних та лексикогра-фічних праць ХІХ-ХХ ст., а саме: “Українських приказок, прислів’їв…” М.Номиса (1864), “Галицько-руських припові-док”, зібраних Іваном Франком (1901-1910), “Словаря української мови” Б.Грінченка (1905-1907), “Практичного російсько-україн-ського словника приказок” Г.Млодзинського (1929), “Словника української мови” П.П.Білець-кого-Носенка (1966), “Словника української мови” в 11-ти тт. (1970-1980), “Фразеологічного словника української мови” Г.М.Удовиченка (1984), акаде-мічного “Фразеологічного словника української мови” (1993), “Фразеологічного словника української мови” В.Д.Ужченка, Д.В.Ужченка (1998) тощо.

Фактичний матеріал добирався також з художніх творів (М.Черемшини, О.Кобилянської, Ю.Федьковича, І.С.Нечуя-Левицько-го, С.Воробкевича та ін.).

Усього опрацьовано 30 фразеографічних та лексикогра-фічних праць, твори 12 письменників, з яких дібрано 1800 фразеологічних одиниць.

Методика дослідження. Специфіка предмета дослідження визначає його методи. Перша частина роботи, що має теоре-тико-методологічний характер, написана з використанням ме-тоду лінгво-філософської інтерпретації, у гносеологічній основі якого міститься подвійна природа: мисленнєва евристичність та аналітизм. У другому і третьому розділах роботи, що присвячені аналізові конкретного матеріалу у світоглядних і соціальних опозиціях та в аспекті зіставлення функцій і внутрішньої форми, дослідження проводиться в синхронно-діахронному плані з використанням методів лінгвокраїно-знавчого, етнолінгвістич-ного аналізу та лінгвістичного опису.

Новизна роботи визначається тим, що це перша в українській фразеології спроба комплексного етнолінгвістич-ного аналізу ВФ з урахуванням особливостей їх етнокультурної мотивації та із залу-ченням етнографічних, фольклорних, міфологічних і біблійних джерел. У дослідженні запропоновано оригінальну класифікацію ВФ за функціональними ознаками в лінгвістичному та фольклорному трактуванні.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у висвітлен-ні однієї з важливих проблем сучасної лінгвістики – взаємовід-ношення семантики мовних одиниць (їх внутрішньої форми) і національної культури, у поглибленні відомостей про національно-культурні особливості у їх вираженні українською фразеологією. Проведене дослідження дає підстави для виснов-ків про існування певних соціокультурних тенденцій в емоційному (свідомому й підсвідомому) житті українців та про їх обумовленість світоглядними пріоритетами.

Практичне значення. Результати дослідження і зібраний фактичний матеріал можуть бути використані в лексикогра-фічній практиці, зокрема при уточненні й доповненні словни-кових статей, у яких національно-культурна семантика не отримала достатнього висвітлення, а також у вузівських курсах лінгвокраїнознавства, у спецкурсах і спецсемінарах із фра-зеології.

Публікації. З теми дисертації опубліковано п’ять статей, в яких усі результати досягнуті автором одноосібно.

Апробація роботи. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях та наукових семінарах кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича та на наукових конференціях: “Українська мова на Буковині: її минуле і сучасне” (Чернівці, 1998); “Марко Черемшина і його епоха” (Івано-Франківськ, 1999); “Національ-на ментальність і культура” (Одеса, 1999); “Біблія і світова література” (Чернівці, 1999).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи 165 сторінок. Список використаних джерел та літератури нараховує 354 найме-нування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформу-льовано мету, завдання, методи та прийоми дослідження, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних резуль-татів, форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, які відображають основні результати дослідження.

У першому розділі “Фразеологізми вигукового типу у світлі сучасних лінгвістичних концепцій” здійснюється огляд наукових підходів до вивчення ВФ у східнослов’янській та інших мовознавчих традиціях; відзначено здобутки сучасної фразеології у вивченні семантичної, структурної та функціо-нальної природи ВФ; окреслено напрями, методи і проблеми фразеології у її зв’язку з етнолінгвіс-тикою та менталінгвіс-тикою; визначено напрями й перспективи дослідження ВФ у контексті етнокультури.

У дисертації наводяться існуючі класифікації ВФ: семантичні – О.І.Молоткова, М.Ф.Алефіренка, А.Г.Назаряна, Л.В.Куценко; стру-ктурні – І.А.Федосова, А.В.Куніна, Л.В.Ку-ценко; функціональні – П.С.Дудика, І.А.Федосова тощо. Аналіз застосованих у цих класи-фікаціях критеріїв переконує в необхідності застосування комплекс-ного підходу і насамперед урахування семантично-функціонального аспекту, який у контексті фразеології тісно пов’язаний з аспектом етнолінгвіс-тичним.

У сучасних дослідженнях фразеології в етнолінгвістичному аспекті сформувалися три основні напрями.

Перший із них пов’язаний з вивченням фразеології як найбільш самобутньої в культурно-мовному аспекті частини номінативного складу мови, що передбачає виявлення у фразеологізмах різних типів екстралінгвістичних обумовлень, що співвідносяться з предметною сферою культури – з одного боку, а з іншого – виявлення тих мовних засобів і способів, які роблять фразеологізми здатними відображати своєю знаковою формою риси культури, характерні для тієї чи іншої мовної спільноти (праці В.М.Мокієнка, І.А.Подюкова, А.О.Івченка, Л.Г.Авксентьєва, В.Д.Ужченка та ін.).

Друге коло питань стосується уточнення відмінностей у методах і результатах вивчення та опису культурної семантики фразеологізмів, здійснюваних у межах етнолінгвістичного, лінгвокультурологічного та контрастивного напрямів дослі-дження взаємодії двох різних предметних сфер – мови і культури (праці В.М.Мокієнка, А.О.Івченка, Ю.Ф.Прадіда, С.А.Тагліна тощо).

Третій напрям охоплює проблеми, пов’язані з виділенням спільної для мови і культури методологічної основи, на якій розробляються методи вивчення одиниць фразеологічного складу мови, що виступають у функції відтворюваних від покоління до покоління знаків “мови” культури і беруть участь у трансляції ментальності народу–носія мови (дослідження М.І.Толстого, Є.М.Ве-рещагіна, В.Г.Костомарова, С.А.Тагліна, В.М.Телії, Н.Д.Бабич та ін.).

Здатність ВФ бути формами реакцій етносу на зовнішні і внутрішні збудники, їх спричиненість рефлексивними наста-новами, безпосередня причетність до вираження емоціоналізму та кордо-центризму, які, на думку багатьох дослідників української менталь-ності, визначають сутність українського характеру, спонукають до їх аналізу не лише в ракурсі етнокультури, але й менталітету.

По-перше, залучення етнокультурної інформації до дослі-дження ВФ дозволяє встановити культурно-історичне тло їхньо-го виникнення, етапи їх формування. Наприклад, виразне міфологічне наповнення фразеологізмів Колом тебе в землю! Цур тобі та пек! Най тя Перун стрілит! інформує про язичницький період їх виникнення, а отже, про специфіку рефлексивних настанов мовців цього періоду. Аналіз семантичних і функціональних трансформацій, яких зазнали ВФ протягом різних історичних етапів, дає підстави для висновків про наявність певних тенденцій у світосприйнятті українців.

По-друге, аналіз наявних у ВФ образів-символів у зіставленні з конотативним контекстом, у якому вони закріпилися, дає можливість проаналізувати специфіку чинників емоційно-образних асоціацій українців.

По-третє, дослідження діапазону функцій, що їх виконують у мовленні ВФ як особливі мовні знаки не номінативного, а сигнального плану, дозволяє з’ясувати, які типи вербальних реакцій на зовнішні чи внутрішні збудники українці реалізують найчастіше, наскільки багата палітра словесного вираження тієї чи іншої рефлексії.

Другий розділ - “Етнолінгвістичний аспект дослідження вигукових фразеологізмів” - присвячено з’ясуванню етнокуль-турного контексту виникнення та формування ВФ. Зокрема, тут розглядаються проблеми символіки у фразеології, відтворення в ній міфічних та релігійних вірувань праукраїнців, співвідно-шення у ВФ язичницької та християнської світоглядних кон-цепцій.

Універсальною формою основоположних ідей, що гене-рувало людство в процесі історичного розвитку, є символіка. Стаючи основою фразеологічних одиниць, символи не лише не втрачають своїх властивостей, але й передають їм свою узагальнюючу силу, багатство і повноту змісту, особливий полісемантизм, перспективу, спрямовану в нескінченність. Відбувається своєрідний процес поєднання конкретного, ситуативного із загальним, глибоко філософ-ським, універ-сальним.

Оскільки символіка репрезентує основні ідеї, характерні для певних етапів розвитку людства, її аналіз потребує хронологічного підходу. Стадіальність світогляду праслов’ян висвітлена у працях Б.Рибакова, В.Георгієва, Ю.Карпенка, Ю.Павленка та ін., які пере-конливо доводять, що формування язичництва як первісної світо-глядної доктрини відбувалося в кілька етапів, що насамперед було пов’язано із розвитком суспільних відносин та зміною типів продуктивної діяльності.

Аналіз ВФ з компонентами-символами язичницького похо-дження (до таких ми зараховуємо фразеологізми, внутрішня форма яких зафіксувала язичницькі стереотипи сприйняття світу та впливу на нього, наприклад, апеляцію до природних стихій, до богів, що ці стихії уособлювали) доводить, що розвиток світоглядних уявлень праукраїнців відбувався в напрямі від обожнення всього навко-лишнього матеріального світу до виділення ідеальних (абстрактних) божеств і, згодом, до об’єднання їх в особі єдиного Бога (через стадію ієрархічної системи богів). Так, архетипні (вихідні) символи вода, земля, вогонь у контекстах ВФ не виявляють виразних ознак антропоморфізації (напр.: Щоб тобі з води й роси йшло! Щоб під тобою земля затряслась! Огень би го наглий спалив!).

Світоглядна картина періоду витворення ієрархічної систе-ми богів визначається амбівалентним характером, тобто божествам не приписується якесь однозначне “добре” чи “зле” начало, вони могутні і грізні, світлі й темні одночасно. Особливо яскраво це ілюструє відображений у ВФ образ Перуна, який є, як правило, богом, що карає (напр.: Перун би тя розтаскав! Бодай тя перун встрілив!). Первісну амбівалентну природу мали й образи-символи повітряної стихії: вітру, вихору, бурі, шуму. На пізніших етапах язичництва такі символи все активніше набувають демонічного забарвлення: найчастіше вони символізують руйнівну силу, буйне, гнівне начало (напр.: Лети з усіма вихрами! Щоб тебе завійниця узяла!).

Широко представлений у символіці ВФ демонічний світ. Образи-символи чорт, дідько, відьма, відь тощо мають глибоке коріння в язичницькій світоглядній концепції, на що вказує їх походження від лісовиків, болотяників, русалок, нявок (порівн.: З дідьком на глибоку воду! Нехай тебе візьмуть ті, що купами трясуть! Щоб тебе нетри понесли!).

З поширенням християнства залишки міфічного народного пантеону язичництва об’єдналися в антропоморфізованому об-разі чорта, який чітко протиставлявся Богові. Передумови такого протиставлення виникли в передхристиянську епоху і виявилися в опозиції Білобог – Чорнобог (напр.: Щоб тебе Чорний бог убив!).

Образи-символи доля, дорога, година, світ, як свідчить аналіз внутрішньої форми фразеологізмів, у яких вони зафіксо-вані, сформувалися в пізній язичницький період, у їх семантиці чітко простежуються негативні та позитивні компоненти (напр.: А відвідала би ті лиха доля! Сій на Божу волю, на щасливу долю! Гостіт у добру годину! Щоб тебе не минула лиха година!).

Християнство привнесло у світогляд слов’ян поняття триєдиного Бога – Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого. Про вкоріненість цих понять у світогляд українців свідчить велика кількість ВФ з такими лексемами. З-поміж інших біблейних персонажів у ВФ увійшли Богоматір, святий Николай, а також Іуда, Ірод, Понтій Пілат, Каїн.

Аналіз фразеологічних контекстів, у яких засвідчені названі християнські образи-символи, доводить, що народне уявлення адаптувало християнські поняття до язичницького світорозу-міння. Часто християнські символи лише замінюють у складі ВФ язич-ницькі, не змінюючи при цьому ані семантики, ані функціональної природи фразеологізму (порівн.: Допусти, Господоньку, на нього грім з ясного неба! Хрест би ті Божий побив! – Грім би тебе побив! Перун би тя розтаскав!).

Свідченням своєрідної адаптації християнських символів є те, що народна уява наділила образ Бога багатьма людськими рисами (напр.: Не гніви Бога! Жаль ся, Боже! Бодай за нього Бог забув! Глянь, Боже, та й відвернися! Боже, помагай!).

Глибоке язичницьке коріння мають ВФ-клятви, відворотні формули, обереги, прокляття. Адже використання сили промов-леного за певних обставин і з певною метою слова сягає саме язичницького світогляду (замовляння, заговори тощо). У глибо-кій вкоріненості язичницьких стереотипів у свідомому (підсві-домому) сприйнятті світу переконує також наявність христи-янських символів у компонентному складі названих типів ВФ (напр.: Відверни, Господи, усе лихо на гори та на дебрі! Господь би на тебе тяжку кару спустив! Най мене Господь скарає!).

У третьому розділі “Функціональні типи вигукових фразеологізмів та їх емоційно-виражальні характеристики” досліджується проблема фольклорного та мовознавчого трактування функціональної природи фразеологізмів; обґрунто-вується необхід-ність врахування фольклорних функцій ВФ для з’ясування їх природи як мовних знаків; ВФ класифікуються за функціональними групами.

Важливим для дослідження ВФ у функціональному аспекті є те, що вони можуть бути предметом дослідження як фразеології, так і фольклору, оскільки мають ознаки мовних одиниць фразеологічного рівня (є клішованими знаками, мають мотиво-вані значення, можуть вступати у відношення синонімії, омонімії та антонімії, входять у систему синтагматико-пара-дигматичних відношень мови) і фольклор-них текстів (мають самодостатнє значення і можуть використо-вуватися автономно; моделюють ситуацію і позначають її; характе-ризуються трьома автономними планами: лінгвістичної (і компо-зиційної) струк-тури, логічної (і семіотичної) структури та планом реалій) [Пермяков, с.249] Пермяков Г.Л. К вопросу о структуре паремиологического фонда // Типологические исследования по фольклору. – М.:Наука, 1975. – С.247-274..

Вищезазначена специфіка ВФ обумовлює дослідження їх функціональної природи з урахуванням фольклорних аспектів, що поглиблює загальноприйняте трактування ВФ як одиниць, що репрезентують волевиявлення, емоції та виконують етикетні функції.

Прагматичною основою формування усього пласта ВФ є древні уявлення про дієві властивості слова, наділення його магічною силою, в чому переконує зв’язок вербальної магії з магією ритуальною, що й ілюструє внутрішня форма частини ВФ (напр.: Дулю вам під ніс! Тьху, аби не наврочити!), спорідненість із замовляннями (напр.: Сіль тобі в очі, часник на язик! Бис так скапала, як свічка!). Проте внаслідок історичних, соціальних, світоглядних змін магічна функція в більшій частині ВФ відступає на периферію їх функціональної природи, поступаючись емоційно-виражальній та етикетній.

ВФ за домінуючою функціональною ознакою, яка реалізується у мовленні сучасників, поділяємо на три групи: ВФ з магічною, з етикетною (контакторегулюючою) та з емоційно-виражальною функціями. До групи з домінуючою магічною функцією відносимо відворотні формули та ВФ-клятви, основним прагматичним підтекстом яких є вплив за допомогою енергії емоційно наснаженого слова на події життя (напр.: Напрасниця, обійди около! Дух святий з нами! Цур очей поганих! Скарай мене, Боже, на гладкій дорозі! Хай мене святий хрест поб’є!).

Значну кількість ВФ складають етикетні формули, функціональна природа яких обумовлена потребою реґла-мен-тувати різноманітні ситуації людського спілкування. З-поміж них виділяємо групи поліфункціональних ВФ (напр.: Дай, Боже, здоров’я! – привітання, прощання, побажання, тост; Поздоров вас, Боже! – подяка, привітання, тост) та етикетні формули з вузькою сферою засто-сування: а) привітання з нагоди релігійних свят (напр.: Верба б’є, не я б’ю, за тиждень Великдень!); б) побажання з нагоди господарських подій (напр.: Дай, Боже, сто кіп, де торік був єден сніп!); в) побажання з нагоди входин, весілля тощо (напр.: Дай вам, Боже, легкого прожитку в новій хаті!); г) застільні етикетні формули (напр.: Будьмо здорові, пивши!); д) етикетні формули, що використовуються у ситуаціях гостювання (напр.: Гість в дім, Бог з ним!).

ВФ з домінуючою емоційно-виражальною функцією у свою чергу поділяються на такі структурно-семантичні групи: а) вока-тивні та номінативні вигуки, що найчастіше виражають емоції гніву, роздратування, обурення (рідше - замилування, захоплен-ня): Чортова матір! Мати моя рідна!; ВФ-імперативи, що також виражають агресивні емоції, проте мають на меті спонукати співрозмовника до певних дій: Геть з-перед очей! Май же Бога в серці!; в) ВФ з вказівними частками от, ось, он, які виражають емоції несподіваності, здивування, розчарування: От тобі, бабо, й Юрія! Ось тобі й на! Он воно що!; г) ВФ-прокляття (найчастіше імперативи), що можуть виражати цілу гаму почуттів - від незадоволення, роздратування до захоплення чимось; агресивні емоції у таких фразеологізмах, окрім інтонації, виявляються ще й у пониженні соціального статусу співбесідника через звинувачення його у “знайомстві” з нечистими силами (напр.: Мара його знає! Вража мати ті там знає!), відправлення у сферу діяльності нечистої сили (напр.: До чорта лисого! Іди до дідька в зуби!), надсилання хвороб, нещасть (напр.: Щоб він горів ясним вогнем! Бодай ти сказився!).

Відзначимо, що ? 50% проаналізованих фразеологізмів виконують у мовленні емоційно-виражальну функцію і лише 5% — магічну. Така статистика дозволяє констатувати наявність актуальної в останнє тисячоліття тенденції зміщенні акцентів у спілкуванні людини зі світом: якщо в язичницькі часи людина намагалася різними засобами, у тому числі й вербальними, впливати на зовнішній світ, то зараз її творчий потенціал спрямований передусім на трансформацію світу внутрішнього (у нашому випадку через механізм “виплюскування” негативних емоцій).

Втрату магічної функції як домінуючої у певних типах ВФ ілюструють також семантичні та функціональні трансформації, що відбулися в частині найуживаніших фразеологічних оди-ниць. Такі зміни спостерігаємо в ряді синонімічних ВФ типу До чорта! До біса!, які первісно мали імперативну функцію й означали відмежування від когось, відправлення у сферу нечистої сили, а з часом набули значення “дуже багато”, яке витворилося на основі уявлень про багатопредставленість нечистої сили. Семантичні зміни відбулися у фразеологізмах: Бог його зна! – набуте значення “не знаю”; Чорт-ма! Дасть Біг! – “нема”; Бог з ним! Бог з тобою! – “гаразд, хай буде так”; Крий Боже! – “ні” тощо.

Функціональними змінами супроводжується і заміна компо-нентного складу ВФ, внаслідок чого вони з емоційних чи магічних переходять у розряд розважальних: Бодай тя сніг спалив! Щоб ті Савка ззів! Щоб тебе муха вбрикнула! Цей розряд ВФ використо-вується як засіб емоційної розрядки (емоційно-виражальна функція), а також для врегулювання конфліктних ситуацій (етикетна функція).

Таким чином, синхронне і діахронне дослідження ВФ української мови в аспекті етнокультурної мотивації і функціональної спрямованості дозволило виявити й описати зміни в семантичній структурі їх як мовних знаків і констатувати, що вони в основному стосуються ситуативного рівня, який найбільш активний у семантиці вигуку, вигукового фразеологізму.

Результати дослідження ВФ в етнолінгвістичному та функціо-нальному аспектах дозволяють зробити такі висновки:

Специфіка розряду ВФ визначається його подвійною знаковою і текстовою природою. Як мовні знаки ВФ є об'єктом фразеології, а як фольклорні тексти, що характеризуються специфічними фольклор-ними функціями, вони досліджуються фольклористами. Обидва зазначені аспекти вивчення ВФ взаємопов'язані, а тому їх комплексне застосування є умовою об'єктивних і вичерпних результатів дослідження цих мовних знаків.

Визначальними ознаками ВФ є комунікативний характер (здатність передавати цілісне повідомлення, а не позначати окремі поняття); модельованість за зразками речень; емоційно-експресивне забарвлення, яке визначає обмеженість їх вико-ристання в різних стилях літературної мови і різних за колоритом проявах народного мовлення. ВФ є специфічними мовними одиницями, оскільки служать для вираження певних типів реагування на події, а не називають їх, а отже, є не номінативними, а сигнальними знаками мови.

Вигукова фразеологія української мови, як свідчить дібраний матеріал, відтворює спільні для слов'янських та інших європейських народів етапи світосприйняття, і насамперед міфічний етап.

Аналіз ВФ української мови в контексті відображення ними етнокультурної інформації доводить, що загалом емоційний світ українців тісно пов'язаний з природовідповідним типом їх світогляду, який має глибоке коріння в язичницькій світоглядній концепції. Тематична обумовленість ВФ свідчить про те, що вони увібрали найархаїчніший пласт язичницької свідомості та культури: значна частина проаналізованого матеріалу побудо-вана на апелюванні до природних сил, стихій, до світу духів і тотемних тварин.

Вагоме місце в образному світі ВФ складають демонічні персонажі, значний вплив на трактування яких справило христи-янство. Як засвідчує аналізований фразеологічний матеріал, на первісному етапі людина не поділяла божества на "добрі" і "злі". Це підтверджує аналіз фразеологізмів з образами Долі, Цура, Пека, частково Перуна, години та ін. (напр.: година чорна, лиха і добра, щаслива.; доля зла і добра). Християнство спричинило до однозначного трактування демонічних сил як таких, що завдають людям шкоди, а тому назви нечистих сил чорт, дідько, нечистий та ін. найчастіше виступають у контексті проклять, афективних вигуків, що виражають агресивні емоції.

Незважаючи на виразну дохристиянську світоглядну основу формування усього пласта вигукової фразеології, тисячолітня історія християнства помітно вплинула на образну систему аналізованого розряду. У ВФ увійшли поняття триєдиного Бога, Божої Матері як еталони справедливості, милосердя. Язич-ницьке трактування хрис-тиянської релігійної концепції просте-жується у їх сприйнятті як подателів здоров'я, багатства, щастя, доброї долі і т.ін., що демонструють контексти ВФ (напр.: Дай, Боже, здоров’я! Подаруй тебе, Боже, ласков свойов!).

Особливістю українського сприйняття християнського Бога, як свідчить матеріал, є наділення його людськими рисами характеру, зовнішності тощо.

Історичні та соціальні реалії сучасності в контекстах ВФ використовуються рідко, проте їх наявність свідчить про процеси оновлення, за рахунок семантичних змін одних образів (демонічні, християнські символи) та появи нових, образної системи, яка пов'язана з емоційним (підсвідомим) сприйняттям світу.

За домінуючими функціональними ознаками ВФ утво-рюють три групи: ВФ з магічною функцією, до яких зараховуємо відворотні формули та клятви; ВФ з етикетною (контакторегулюючою) функцією; ВФ, що є засобом вираження різноманітних, найчастіше агресивних, емоцій (прокляття, емоційні формули вокативного та номінативного типу, імперативи тощо).

Найчисленнішою з-поміж виділених є функціональна група ВФ, що реалізують емоційно-виражальну функцію - вони становлять ? 50% дібраного матеріалу. Основу цієї групи складають ВФ-прокляття. Первісно прокляття були засобами вербальної магії і використо-вувалися з метою завдати реальної шкоди адресатові (про що свідчить їх внутрішня форма). З часом під впливом християнських світо-глядних настанов магічна функція таких фразеологізмів поступилася емоційно-виражальній, і в мовленні сучасників вони є саме афективами, а не прокляттями, замовляннями тощо.

Велика кількість ВФ-проклять, що є засобами вираження агресивних емоцій, пов’язана, очевидно, з підсвідомою потребою мовців у певних ситуаціях спілкування “вихлюпнути” негативні емоції, у тому числі й за допомогою афективного мовлення.

Емоційно-виражальну й контакторегулюючу функцію виконують ВФ жартівливого змісту. Специфічне поєднання структурної моделі проклять і парадоксального, невідповідного для прокльонів змісту утворює особливий жанр проміжної між етикетною та неетикетною фразеології, яка здатна, апелюючи до почуття гумору, згладжувати конфліктні ситуації. Дотепність створених у таких фразеологізмах образів ілюструє вміння українців тонко відчувати слово та користуватися ним.

На відміну від ВФ-проклять, етикетні ВФ обслуговують сферу реґламентованих стосунків мовців, а тому основу їх складають загальнолюдські поняття й побажання добра, здоров’я, щастя тощо. До визначальних, специфічних ознак етикету українців віднесемо наявність численної групи спеціалізованих формул, які обслуговують ситуації гостювання; розгорнену структуру привітань-віншувань з великими релігій-ними святами; регламентованість вживання переважної частини етикетних фразеологізмів, яка засвідчує велику увагу українців до вибору вербальних засобів у спілкуванні.

Окрему групу становлять ВФ, які й у сучасному мовленні реалізують магічну функцію, - відворотні формули та клятви. ВФ-клятви, окрім магічної, виконують ще й контакторегулюючу функцію, чим вони близькі до етикетної фразеології.

Отже, ВФ української мови демонструють глибокий зв’язок з міфічним світоглядом праукраїнців: їх первісною домінуючою функцією була магічна. Суспільно-історичний, еконо-мічний, світоглядний поступ обумовив шляхи функціональних (а частково і структурних та семантичних) змін фразеологізмів означеного розряду. Поетапний аналіз таких трансформацій розкриває нюанси світо-глядних (свідомих) і емоційних (підсвідомих) акцентів у психічній структурі українців.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1. Кузь Г.Т. Образ землі у системі світосприйняття та світорозуміння українського народу (на матеріалі фразеології повісті О.Кобилянської "Земля") // Українська мова на Буковині: її минуле і сучасне: Матеріали 2-ї Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 200-річчю нової української літера-тури і літературної мови 24-26 вересня 1998 р. - Чернівці: Місто, 1998. - С.196-199.

2. Кузь Г.Т. Фразеологія як об'єкт дослідження етнолінгвіс-тики // Записки з загальної лінгвістики. Вип.1. - Одеса: Астропринт, 1999. - С.90-94.

3. Кузь Г.Т. Фразеологізми вигукового типу як об'єкт наукового дослідження // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 52-53. Слов'янська філологія: Зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 1999. - С.142-149.

4. Кузь Г.Т. Дослідження вигукових фразеологізмів у контексті сучасних менталінгвістичних концепцій // Науковий вісник Черні-вецького університету. Вип. 81. Слов'янська філологія: Зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 1999. - С.130-135.

5. Кузь Г.Т. Вплив християнського світогляду на компо-нентний склад та функції вигукових фразеологізмів // Біблія і культура. – 2000. - №1. - С.233-237.

АНОТАЦІЯ

Кузь Г.Т. Вигукові фразеологізми в українській мові: етнолінгвістичний та функціональний аспекти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. – Івано-Франківськ, 2000.

До захисту представлений рукопис, у якому проведено детальний огляд праць зі східнослов’янської етнофразеології, окреслено основні етапи її розвитку та проблеми й перспективи сучасних студій у цьому напрямі. На матеріалі фразеографічних, лексикографічних та паре-міографічних праць ХІХ-ХХ ст. досліджено характер віддзеркалення українськими вигуковими фразеологізмами позамовної дійсності у зв’язку з їх форму-ванням, еволюцією та здатністю до культурної референції, виділено фразеосемантичні групи, встановлено особли-вості де-термінації між фразеопродуктивністю вигукових фразеоло-гізмів, що мають у своєму складі символи-концепти, і глибиною їх культурно-національного контексту, згруповано дібраний матеріал за домінуючими функціональними характеристиками.

Ключові слова: етнолінгвістика, ментальність, етнокуль-тура, вигуковий фразеологізм, паремія, внутрішня форма.

SUMMARY

Kuz’ G.T. Interjectional Phraseologisms in the Ukrainian Language: Ethnolinguistic and Functional Aspects. – Manuscript.

Kandydat Nauk Degree Dissertation, major 10.02.01 – Ukrainian landuage – Vasyl Stefanyk Prykarpattya University. – Ivano-Frankivsk, 2000.

Under consideration is the manuscript in which the detailed analysis of works on Eastern Slavonic Phraseology is presented; the main stages of development, the problem field and prospects of modern studies are discussed. Based on the material of phraseological, lexicographic and paremiographic works of the XIX-XX cc., the character of extralinguistic reality reflection by the Ukrainian interjectional phrase words with respect to their formation, evolution and possibilities of cultural reference has been investigated; the phrasal semantic groupings have been revealed; the peculiarities of determination between phrasal productivity of interjectional phraseologisms, which have symbols and concepts in their structure, and the depth of their cultural and national context have been specified; the material selected has been grouped according to the dominant functional characteristics.

Key words: ethnolinguistics, mentality, interjectional phraseologism, ethnoculture, paremy, inner form.

АННОТАЦИЯ

Кузь Г.Т. Междометные фразеологизмы в украинском языке: этнолингвистический и функциональный аспекты. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Прикарпатский университет имени Василия Стефаника. - Ивано-Франковск, 2000.

В диссертации исследован характер отображения украинс-кими междометными фразеологизмами внеязыковой действи-тельности в связи с их формированием, эволюцией и функ-циональными особенностями.

В исследовании отмечается двойственная природа междо-метных фразеологизмов как языковых знаков и фольклорных текстов, что обусловливает необходимость их комплексного изучения с учетом этнокультурного (фольклор-ного, функцио-нального) компонента в семантической структуре.

Анализ междометных фразеологизмов украинского языка в контексте отображения этнокультурной информации свиде-тельствует о том, что эмоциональный мир украинцев тесно связан с природосоответствующим типом их мировоззрения, глубинные корни которого находятся в языческой концепции миропонимания. Тематическая обусловленность междометных фразеологизмов указывает на то, что они отображают самый архаичный пласт языческой культуры.

Несмотря на то, что группа междометных фразеологизмов в основном сформировалась на дохристианских мировоззренчес-ких постулатах, тысячелетняя история христианства заметно повлияла на образную систему анализированных фразеологиз-мов. В состав междометных фразеологизмов вошли названия Бога, Божьей Матери и т.п. В работе отмечается, что христианс-кие символы в составе фразеологизмов чаще всего выступают только эквивалентами языческих божеств, реже вносят элемен-ты (идеи) новой мировоззренческой концепции. Влияние хрис-тианства привело к расширению разрядов этикетной фразеоло-гии, особенно широкого ассортимента религиозно отмеченных формул приветствия, пожелания и т.д.

В ходе исследования функциональной природы междо-метных фразеологизмов установлено, что изначальной их функ-цией была магическая. Об этом свидетельствует анализ внутрен-ней формы большей части фразеологизмов, которые по тем или иным признакам мы причисляем к возникшим в дохристианские времена.

Со временем под влиянием христианства, социальных и общественных установок, с развитием науки и техники маги-ческая функция междометных фразеологизмов отступает на периферию их функциональной природы, выдвигая на первый план другие ее аспекты.

Во-первых, часть междометных фразеологизмов переориен-тирована на выполнение этикетных функций, что было обу-словлено не только ослаблением веры в магическую силу слова, но и растущей потребностью регламентировать отношения между членами общества, которые все в большей степени начинают ощущать в себе личностное, а не коллективное начало.

Во-вторых, внутренний дискомфорт в связи с необхо-димостью смирения с разными обстоятельствами (по хрис-тианским постулатам) нуждается в способах его выра-жения, “выплескивания”, и таким образом переориентирует часть фразеологизмов заговорно-заклинательного типа на выполнение функции выражения эмоций.

Таким образом, по доминирующим функциональным особенностям выделяются три группы междометных фразеоло-гизмов: с магической, этикетной и эмоциональной функциями.

В работе отмечается, что больше половины проанализи-рованных фразеологизмов входит в третью группу: в речи со-временников они обозначают эмоции. И напротив, магическую функцию выполняют всего 5% фразеологизмов. Такая статис-тика позволяет констатировать актуальную в последнее тысяче-летие тенденцию замены воздействия человека на внешний мир воздействием на мир внутренний (в нашем примере через “выплескивание” эмоций).

Изучение междометных фразеологизмов украинского языка в диахроническом и синхроническом аспектах в разрезе их этнокультурной обусловленности и функциональной направлен-ности позволило автору выявить и описать процессы изменения семантической структуры междометных фразеологизмов как языковых знаков, и эти изменения в основном касаются не лексического и грамматического уровней, а ситуативного, который наиболее активен в семантике междометия, междо-метного фразеологизма.

Ключевые слова: этнолингвистика, ментальность, междо-метный фразеологизм, этнокультура, паремия, внутренняя форма.