ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кравченко Галина Валеріївна

УДК 808.3.801.313.1

Динаміка українського іменника

м. Донецька з 1890 по 1990-і роки.

Спеціальність: 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк – 2000

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент

Познанська Віра Дмитрівна,

доцент кафедри української мови

Донецького національного університету

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук,

Шульгач Віктор Петрович,

старший науковий співробітник

Інституту української мови НАН України

кандидат філологічних наук, доцент,

Галич Валентина Миколаївна,

завідувач кафедри філологічних дисциплін і

методики їх викладання у початкових класах

Луганського державного педагогічного

університету ім. Тараса Шевченка

Провідна установа – Дніпропетровський державний університет,

кафедра української мови

Захист відбудеться “25” жовтня 2000 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська 24 (кімн. 309).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету, за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано “22” вересня 2000 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук Сенів М.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останні десятиріччя характеризуються пожвавленням у галузі дослідження сучасної й історичної антропонімії, розширенням її проблематики і фактичної бази, уточненням принципів і методів роботи. Подібний інтерес зумовлений великим значенням антропонімії для лінгвістики, зокрема для етимології, словотвору, діалектології, лексикології і мови в цілому. Дані антропонімії становлять цінність і для інших гуманітарних наук, оскільки містять значну інформацію про особливості соціальної організації, економічний розвиток, духовну культуру тощо. Вивчення антропонімії має важливе значення для адміністративно-юридичної практики, для упорядкування та вдосконалення засобів офіційної ідентифікації населення.

В українській антропоніміці з’являється все більше досліджень, присвячених вивченню особових імен. Історичний аспект цього класу антропонімів докладно висвітлюється у працях П.П.Чучки, М.Л.Худаша, М.О.Демчук, І.М.Железняк, Р.Й.Керсти, О.Д.Неділько, С.Є.Панцьо, М.І.Сенів, І.Д.Сухомлина, І.Р.Осташа, В.О.Шевцової і ін. Сучасний стан системи особових імен ґрунтовно опрацьовується у працях П.П.Чучки, Л.О.Белея, О.Ю.Карпенка, Л.В.Кракалії, З.Г.Ніколаєнко, В.Д.Поз-нанської, І.Д.Сухомлина.

Всебічне вивчення чоловічого і жіночого іменника значною мірою залежить від дослідження складу і динаміки особових імен. Глибокий аналіз динаміки особових імен дозволить “уявити повністю всю антропонімійну систему в усьому її русі від початку до перспективи” (В.А.Никонов). А для цього необхідні дослідження масового матеріалу на широкому хронологічному тлі.

Дослідження складу й динаміки чоловічих і жіночих імен протягом значного часового проміжку здійснювалось на антропонімійному матеріалі окремих регіонів України: Буковини (Л.В.Кракалiя), Лемкiвщини (С.Є.Панцьо), Одещини (Ю.О.Карпенко, О.Ю.Касім, Л.П.Зайчикова, С.Л.Брайченко), Херсонщини (Р.Д.Петрова), Iзмаїльщини (А.Д.Жмурко), Волині (І.М.Скорук).

Динаміка особових імен Донбасу, в тому числі й Донецька, як і сусідніх регіонів, окремо не вивчалась. У запропонованій дисертаційній роботі здійснюється аналіз українського іменника м..Донецька за період з 1890 по 1990 роки.

Зв’язок із науковими темами. Дисертаційне дослідження є одним із напрямків опрацювання наукової теми “Динамічні процеси в граматичному ладі української мови” кафедрою української мови Донецького національного університету.

Джерелом для дослiдження послугували: метричні книги та актові записи про народження дітей, що зберігаються в Державному архіві Донецької області й архiві Донецького міського загсу.

Об’єктом дисертацiйного дослiдження є чоловічі й жіночі імена жителів Донецька. Здійснено аналіз 1166 імен (520 чоловічих і 646 жіночих), що були надані 215731 новонародженому. Всі ці оніми – повні (паспортні форми) і їх варіанти (розмовні, скорочені та гіпокористичні) – розглядаються як окремі і подаються в додатках.

Метою дисертацiйної роботи є дослідження складу чоловічих і жіночих імен в українських і українсько-змішаних сім’ях м.Донецька й динаміки їх з 1890 по 1990-i рр. Поставлена мета визначила основні завдання роботи:

1) встановити склад українського й українсько-змішаного iменника м.Донецька (календарні імена і їх варіанти; запозичені імена; слов’янські; новоутворені імена);

2) визначити статистичну структуру чоловічого й жіночого іменника: часті імена, найуживаніші (які входять у частотний десяток), маловживані й рідкісні.

3) простежити якісне й кількісне оновлення іменника протягом досліджуваного періоду;

4) визначити особливості розвитку українсько-змішаного іменного складу порівняно з українським;

5) здійснити порівняльний аналіз українського іменника Донецька з ідентичними матеріалами інших міст України й Росії;

6) виявити основні закономірності й особливості розвитку українського іменника Донецька з кінця ХІХ по 90-і роки ХХ ст.

Методика дослідження. Аналіз чоловічого й жіночого іменника Донецька здійснюється в синхронічно-діахронічному аспекті. Основним методом є описовий, який забезпечує систематизацію, групування і якісну характеристику особових імен відповідно до визначеної мети. Оскільки об’єкт дослідження, крім якісної сторони, має ще й кількісну, то в роботі застосовується і статистичний метод. Він використовується для підрахунків загальної кількості чоловічих і жіночих онімів, визначення відсотків носіїв кожного особового імені, аналізу статистичної організації донецького іменника. Опис іменного складу спирається і на зіставно-синхронічний метод (для визначення складу й динаміки імен у кожному виділеному періоді й десятирічному зрізі), зіставно-діахронічний (для порівняльного аналізу іменника різних періодів і десятирічних зрізів) та порівняльно-зіставний (для порівняння іменника Донецька з іменниками Луцька, Одеси й Пензи).

Склад чоловічих і жіночих імен та їх динаміка досліджується в межах значного часового проміжку – 1890-1989 рр. Це дає можливість охопити великий антропонімійний матеріал, об’єктивно простежити розвиток донецького іменника в часі. Сторічний проміжок поділяється на періоди й десятирічні зрізи (за методикою В.Д.Бондалєтова): І період – 1890-1919рр.,
ІІ – 1920-1939рр., ІІІ – 1940-1959рр., IV – 1960-1989рр. Поділ на періоди пояснюється специфікою матеріалу, зумовленою впливом різних екстралінгвістичних факторів (зміни в соціальному, політичному й культурному житті українського народу).

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в слов’янській ономастиці монографічно досліджується склад і динаміка українського іменника м.Донецька (протягом 1890-1989 років), українсько-змішаного (протягом 1920-1989 рр.); визначаються особливості розвитку українсько-змішаного іменного складу порівняно з українським; робиться спроба зіставлення результатів дослідження українського іменного складу м.Донецька з наявними в ономастичній літературі з метою виявлення спільного й відмінного від загальноукраїнського антропонімікону.

Теоретичне значення роботи полягає в розробці актуальних проблем української антропонімії, встановленні закономірностей і особливостей українського іменника на матеріалі чоловічих і жіночих імен м.Донецька. Результати дослідження, виявлення нових фактів, уточнення й система-тизація уже відомих доповнюють і уточнюють наші знання не тільки про іменний склад м. Донецька, а й загальноукраїнську антропонімію.

Практична цінність роботи вбачається в тому, що матеріали її можуть бути використані в подальшому дослідженні особових імен ще не вивчених регіонів України і всебічному описі загальнонаціонального іменника. Зібраний і систематизований матеріал може знайти застосування при укладанні повного словника особових імен українців, відсутність якого гостро відчувається. Отримані дані будуть корисними і в практиці найменування. Практична цінність роботи визначається можливістю застосування результатів дослідження при підготовці навчальних посібників, лекційних курсів з української ономастики, проведенні практичних занять у вищій і середній школі. Матеріали дослідження знайшли застосування у спецкурсах кафедри української мови Донецького національного університету “Українська антропонімія”, “Ономастика в школі”, в курсі ділового українського мовлення.

Апробацiя роботи. Окремі розділи та дисертаційна робота загалом обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Донецького національного університету. За матеріалами дослідження зроблено доповіді на Міжнародній конференції “Функціональна граматика – 2” (Донецьк, 1999р.), VII Всеукраїнськiй ономастичній конференцiї (Днiпропетровськ, 1997), засіданнях міжвузівського ономастичного семінару при кафедрі загального мовознавства і історії мови Донецького національного університету (1996 і 1998 рр.). Різні аспекти досліджуваної проблеми вiдображено в 5 публiкацiях.

Структура роботи. Завдання дослідження зумовили композицію дисертаційної роботи: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної лiтератури (250 позицій), шість додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, ступінь розробленості в сучасній ономастиці, вказується матеріал і розкривається методика дослідження, визначаються мета й основні завдання дисертаційної роботи, її теоретична значущість і практична цінність.

У першому розділі “Статистичне вивчення особових імен” називаються основні статистичні поняття, які застосовуються для дослідження динаміки чоловічого й жіночого іменника м.Донецька за сто років; розкривається суть кількісно-якісного методу, послідовне використання якого дозволяє встановити загальну кількість особових імен протягом досліджуваного часового проміжку, виявити компоненти схожості і види відмінностей в іменниках різних хронологічних зрізів, вивчити статистичну організацію донецького іменника.

У другому розділі “Динаміка українського чоловiчого iменника” досліджується вживаність 410 чоловічих імен м.Донецька, які обслуговують 68302 новонароджених в українських сім’ях.

Український чоловічий іменник м.Донецька з 1890 по 1990 рр. характеризується багатим і різноманітним репертуаром, який у різні періоди помітно змінюється головним чином під впливом екстралінгвістичних факторів. Базою, на якій засновано чоловічий іменник, є канонічні імена. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. вони становлять 80% антропонімікону, у 20-30-х роках відбувається різкий спад їх, але в 40-х роках і до кінця сторіччя вони повертають привілейованість і займають понад 80% іменного складу.

Протягом досліджуваного сторічного відрізка канонічні імена зазнають різних змін: 1) відбувається зміна старої святцевої форми імені на нову (Діомид – Демид, Іоанн – Іван, Феодор – Федір); 2) змінюється статус окремих антропонімів, що зумовлює зміну репертуару цілих частотних груп. Популярні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. імена Афанасій, Гаврило, Йосип, Степан, Тимофій, Федір, Юхим з часом стають рідкісними і, навпаки, імена нечастого вживання Артем, Денис, Максим набувають популярності і переходять до групи широковживаних; 3) утворюється фонд архаїчних iмен: Акакій, Євтропій, Платин, Феофан; 4) відбувається повернення старих призабутих імен до активного фонду: Гліб, Нестор, Микита.

Протягом досліджуваного періоду чоловічий іменник збагачується й урізноманітнюється за рахунок інших іменних груп. Особливої активності цей процес набуває в 20-30-х роках. У цей час в іменник активно проникають новоутворені імена, які відображають революційну ідеологію (Алий, Геній, Вілен, Кім, Май, Ревод, Сталінід). Після 30-х років пошук нових чоловічих імен повністю припиняється. Виняток становить ім’я Марс, що з’являється в 60-х роках.

Помітно урізноманітнюють український чоловічий іменник запозичені з західноєвропейських мов імена: Альфред, Джон, Жан, Леон, Отто. Проникнення їх починається з 1910-х років, а найактивніше використання припадає також на 20-30-і роки. Незважаючи на закордонну “красивість”, більшість з них були іменами разового використання і не прижилися в іменнику донеччан.

Корінний перегляд чоловічого іменника в 20-30-х роках призвів до використання в офіційній сфері різних варіантів чоловічих імен, що сприймаються як самостійні повні оніми. Серед них найчастіше зустрічаються гіпокористичні (Алік, Ваня, Геня) й усічені варіанти (Дан, Григор, Мих). З 1940 року більшість іменних варіантів поступово виходить з офіційного вжитку. Залишаються лише окремі, що стають загальновідомими: Кость, Лесь, Олесь.

Нові імена певною мірою впливають на кількісний склад чоловічих імен, проте не пов’язуються з головними процесами в українському чоловічому іменнику. Вони суттєво не ламають звичного списку канонічних імен, не перебудовують основу чоловічого іменника.

В українському чоловічому іменнику м.Донецька за вживаністю виділяються такі статистичні групи: 1) часті імена, у складі яких розрізняються найуживаніші (перший десяток) і широковживані (нижче десятка); 2) маловживані; 3) рідкісні імена.

Найвагомішу частину чоловічого іменника становлять часті імена, які охоплюють значні контингенти носіїв. Це переважно традиційні, перевірені часом оніми, які одержує кожний десятий новонароджений хлопчик. Саме вони й формують якість іменника на різних етапах і впливають на динаміку усього іменного складу. Протягом ста років питома вага цих онімів залишається досить високою. Найвищий її рівень зафіксовано в 1910-х рр., хоч iменник цих часiв є найбагатшим, найнижчий – у 80-х рр., що стало можливим за рахунок зменшення частотності iмен даної групи.

Протягом 1890-1989 років у групі найбільш уживаних імен побувало 29 антропонімів: Анатолій, Андрій, Артем, Борис, Валентин, Валерій, Василь, Віктор, Володимир, Геннадій, Георгій, Григорій, Денис, Дмитро, Євгеній, Іван, Ігор, Леонід, Максим, Микола, Михайло, Олег, Олександр, Олексій, Павло, Петро, Сергій, Федір, Юрій.

У кожному десятиріччі склад найуживаніших імен та їх рангові місця змінюються. Найбільшу стабільність частотний десяток виявляє у першому періоді (1890-1919рр.): його склад зберігається на 80%. Перші п’ять імен повністю повторюються: Іван, Олександр, Микола, Василь, Петро. Серед наступних п’яти не виходять за межі десятка лише імена Григорій і Павло, інші оновлюються: у 1890-х з’являється ім’я Георгій, у 1890-1900-х – Михайло, Федір, у 1900-1910-х – Олексій, у 1910-х – Володимир, Віктор.

У другому періоді (1920-1939рр.) відбувається оновлення частотного десятка на 50%. Його залишають імена Олексій, Григорій, Павло, Петро, а на їх місці з’являються Анатолій, Борис, Валентин, Леонід, Євгеній...
У третьому періоді (1940-1959 рр.) склад найуживаніших імен оновлюють імена Валерій, Леонід, Юрій, Сергій. У четвертому періоді (1960-1989 рр.) зміни у цій групі відбуваються ще динамічніше: у 60-х роках набувають популярності і входять у частотний десяток імена Ігор, Олег, Андрій, Геннадій, у 70-х – Дмитро, Олексій, Віталій, Євгеній, у 80-х – Максим, Денис, Артем, і вони потрапляють в десяток найчастотніших. У 90-х роках у частотному десятку з’являються імена Антон, Ілля, Роман.

Протягом ста років у кожному десятиріччі склад десяти найуживаніших імен змінюється на 20-40%. Однак повністю поновитися він не зміг. Ім’я Олександр не виходить з десяти найпопулярніших протягом ста років і продовжує активно функціонувати й у 90-х роках. Більше того, воно залишається серед перших п’яти, а починаючи з 50-х, стає лідером. Ім’я Микола є одним із найчастотніших аж до 60-х років, Іван – до 50-х. Починаючи з 1910-х і до кінця сторічного зрізу, входить у моду ім’я Володимир, із 50-х – Сергій. Подібні темпи динаміки свідчать про стійкість основного ядра українського чоловічого іменника. Поряд із цим зіставлення десяти найчастотніших імен початку, кінця сторічного зрізу й 20-х років, коли відбувається злам у нормі, показує, що якісно – це вже нові іменники.

У групі широковживаних імен побувало за досліджуваний проміжок часу 57 імен: 20 із них функціонували і в частотному десятку, а 37 не піднімалися вище цієї групи.

Динаміка широковживаних імен показує, що ця група регулює відношення між центральною і периферійною частиною чоловічого іменника. Ці антропоніми часто піднімаються до частотного десятка, а імена, що залишають десяток, не відразу виходять з активного вжитку.

Якісний склад широковживаних імен, особливо тих, що ніколи не потрапляють до десяти найуживаніших, у 20-30-х роках майже повністю оновлюється. У цьому виявляється пошук нових форм найменування, прагнення чоловічого іменника, який довго залишається традиційним, до урізноманітнення.

Найбільшу групу в українському чоловічому іменнику становлять маловживані й рідкісні імена. У кінці ХІХ і до 1919 р. цю групу формують переважно традиційні канонічні імена (Автоном, Іпатій, Протасій, Севастіан) й окремі запозичені (Зигмунд, Іоганнес, Леон).У 20-х роках склад цих імен активно поповнюють запозичені імена (Арнольд, Гаррі, Гарольд, Джон, Ромуальд), гіпокористичні (Діма, Льоник, Петя, Толик і ін.) й особливо новоутворені (Владилін, Владлен, Радій, Сталінід). Починаючи з 40-х років і до кінця сторіччя в цій групі знову найчастіше фіксуються давні традиційні імена (Єгор, Лев, Назар, Федір).

Маловживані й особливо рідкісні імена привертають увагу небагатьох і часто мають одного носія. Мода на ці імена мінлива, тому вони завжди залишаються найрухомішою групою. Проте це майже не позначається на динаміці чоловічого іменника м.Донецька, оскільки маловживані й рідкісні імена відзначаються низьким рівнем уживаності.

У третьому розділі “Динаміка українського жiночого iменника” аналізується 664 жіночих імені, що використані для найменування 115330 новонароджених в українських сім’ях. Загальна кількість жіночих імен більша, ніж чоловічих. Жiночий iменник, який у кінці ХІХ ст. характе-ризується меншим набором імен, уже з 1910 р. (раніше, ніж чоловічий) виявляє суттєві зрушення в кількісному складі і в темпах його оновлення. Найбільш інтенсивно збагачується й оновлюється він у 20-30-х рр.

Склад українського жіночого іменника формується аналогічно до чоловічого. Основу його становлять канонiчнi iмена, значна кількість яких входить у традицію і утворює стійкий фонд в іменнику протягом досліджуваного зрізу. Найбільша кількість їх використана у першому перiодi й зафіксована в церковно-канонічній формі: Аполлінарія, Домнікія, Іулітта, Іуліянія, Іустина, Татіана, Хіонія і ін. Проте вже в цей час з’являється тенденція до використання народно-розмовних форм, внаслідок чого немало онімів уживаються як рівноправні і в церковно-канонічній, і в народно-розмовній формі: Акилина і Акулина, Єлизавета і Лізавета, Іуліанія і Ульяна, Параскева і Параска, Прасков’я, Лукерія і Лукера. З 20-х років значна кількість канонічних онімів архаїзується й виходить з ужитку або залишається іменами одиничного використання: Агрипина, Аврелія, Євлалія, Євстолія, Манефа, Марцелла, Минодора, Піама, Хіонія і ін. Окремі старі призабуті імена (Анфіса, Сусанна, Устинія) повертаються в іменник у кінці досліджуваного зрізу, але, на відміну від чоловічих, не набувають популярності.

У другому періоді кількість канонічних iмен суттєво зменшується за рахунок проникнення в український жіночий іменник нових антропонімів. Але вже з середини 40-х років і до кінця сторіччя канонічні імена знову займають в іменнику найвагоміше місце. Ці дані переконують, що традиційні канонічні імена забезпечують стабільність українського жіночого іменника.

Запозичені імена (зі слов’янських, західних і східних мов) проникають в іменник у різний час і характеризуються мінливим репертуаром. Невелика група імен вживається постійно (Діана, Жанна, Емма, Інеса, Клара),інші періодично з’являються в іменнику (Белла, Елеонора, Віолетта, Інга, Ельза, Стелла). У 90-х роках ім’я Яна набуває популярності і входить у групу частих імен. У 20-30-х роках використовується найбільша кількість імен, які, по суті, виступають як екзотизми: Альвіка, Аїда, Ванда, Жанетта, Жозефіна, Зефара, Іветта, Лаура, Мануела, Наїна, Ревекка, Сара, Юнона.

На відміну від чоловічого іменника, в жіночому відзначається більша кількість новоутворених імен. Сплеск їх припадає на 20-30-і роки і викликане “новим життям” міста (Віля, Сталєна, Воля, Ідея, Майя, Нінель, Октябрина, Сталiна, Юпа). Через незвичність, штучність утворення мода на них швидко минає, і лише окремі імена періодично з’являються до кінця сторіччя (Майя). Процес творення нових жіночих імен після 30-х років помітно згасає, але повністю не припиняється. В останні десятиріччя з’являються нові імена (Ісланда, Людія), активізується використання імен, утворених від чоловічих: Віталія, Михайлина, Романія.

Протягом усього досліджуваного періоду склад жіночих імен активніше, порівняно з чоловічим, збагачують та оновлюють іменні варіанти. Відомо, що “найбагатші, найколоритніші іменні ряди варіантів утворюють саме традиційні імена” (Л.В.Кракалія). Найбільш звичні і “зручні для користування” (П.П.Чучка) уживаються як самостійні імена. Так, від імені Ганна в записах про народження дітей зустрічаються варіанти Аня, Ганя, Нюра, Нюся; від Наталія – Наталка, Ната, Тала. В офіційні матеріали найчастіше потрапляють усічено-суфіксальні варіанти з суфіксами а- (-я-): Віка, Галя, Ганя, Рая; -к-: Зінька; -очк-: Алочка, Галочка, а також усічені імена: Докія, Зіна, Ліза, Міла. Зрідка фіксуються варіанти запозичених імен (Ада, Емочка, Іда, Лора) і слов’янських (Слава).

Протягом ста років структурно-статистична система українського жіночого iменника залишається відносно стабiльною: в середньому 80-85% носіїв обслуговують часті імена, а 15-20% – маловживані й рідкісні. Використання частих імен певною мірою зумовлюється традицією, тому в їх складі перебувають звичні оніми. Часті жіночі імена відзначаються вищим ступенем змінюваності, ніж чоловічі: У результаті статус найуживаніших імен отримує більша група жіночих онімів (на 6 більше). Їх 34: Алла, Анастасія, Анна, Антоніна, Валентина, Вікторія, Віра, Галина, Ганна, Євдокія, Інна, Ірина, Катерина, Клавдія, Лариса, Лідія, Любов, Людмила, Марія, Марина, Надія, Наталія, Ніна, Оксана, Олександра, Олена, Ольга, Параскева, Пелагея, Раїса, Світлана, Тетана, Тамара, Юлія..

Склад найуживаніших імен та їх рангові місця у кожному з десятиріч змінювались з різною інтенсивністю. Найстабільнішим виявився частотний десяток першого періоду. Протягом тридцяти років iмена Марiя, Анна та Олександра займають вiдповiдно І, ІІ, та ІІІ мiсця. Крім них у частотний десяток входять оніми Олена, Анастасія і Віра. Оновлення найпопулярнішого десятка у кожному новому десятиріччі відбувається на 30%: у 1900-х роках імена Пелагея, Наталія, Параскева втрачають уживаність і витісняються онімами Клавдія, Антоніна, Євдокія. У 1910-х роках ця група оновлюється іменами Валентина, Лідія, Надія.

У 20-х роках динамічність частотного десятка підвищується на 40%. З’являється мода на імена Любов, Раїса, Ніна, Тамара (у 20-х) і Галина, Алла, Людмила (у 30-х). У воєнні роки активність розвитку іменника уповільнюється (фіксується лише 2 нових частотних імені Світлана, Надія). Але вже в 50-х рр. відзначається пожвавлення динамічності, до складу десятка входять імена Наталія, Тетяна, Олена, Ольга. В останньому періоді серед десяти найпопулярніших побували оніми Ірина, Вікторія, Лариса, Оксана, Юлія, Марина, Ганна, Інна.. У 90-х роках до десятка повертаються імена Анастасія, Катерина, Марія. Жодне з цих імен не втрималося серед найчастотніших протягом досліджуваного зрізу. Виняток становить ім’я Олена, яке, побувавши в цiй групi на початку дослiджуваного перiоду, після деякої втрати популярності знов стає найчастотнішим.

У групу широковживаних імен (часті за межами десятка) входить 52 антропоніми, з яких 25 у різний час використовуються настільки часто, що набувають статусу найуживаніших (Анастасія, Євгенія, Лілія, Оксана). Внаслідок великої концентрації жіночого іменника кількість широковживаних імен постійно скорочується, немало антропонімів цієї групи переміщається до кінця періоду в розряд маловживаних (Євдокія, Пелагея, Раїса).

Найбільша кількість жіночих антропонімів знаходиться у периферійній частині іменника (маловживані – 178, рідкісні – 204), але вони обслуговують небагато носіїв – від 0,4 до 4,8%. Їх склад формують малопопулярні серед населення м.Донецька канонічні імена (Августа, Марфа), запозичені (Анжела, Ірма), новоутворені (Воля, Леоніда), слов’янські (Дзвенислава), іменні варіанти (Зіна, Соня). Уживаність цих імен зумовлюється прагненням урізноманітнити іменник або ж сімейними традиціями.

У четвертому розділі “Динаміка чоловічого й жіночого іменника в українсько-змішаних сім’ях” вивчається склад і розвиток особових імен в українсько-російських, українсько-польських, українсько-грецьких, українсько-литовських, українсько-татарських, українсько-вірменських, українсько-грузинських, українсько-єврейських сім’ях. У роботі вони об'єднуються в одну групу – “змішаний” іменник. Аналіз українсько-змішаного іменника здійснюється у порівнянні з українським.

У змішаних сім’ях виникає іменник, який становить не щось середнє між іменниками двох національностей, поєднаних у сім’ї, а “новий тип іменника, в якому статистично відсунуті обидва іменники, звичні для національності батька й матері” (В.А.Никонов).

Протягом усього досліджуваного періоду (1920-1989 роки) склад українсько-змішаного чоловічого й жіночого іменника характеризується меншим набором антропонімів (чоловічий – 154, жіночий – 169), формується і розвивається аналогічно до українського. Основою для нього слугують традиційні для українського населення канонічні імена. (Василь, Григорій, Євгеній, Іван, Микола, Михайло, Павло, Федір; Валентина, Галина, Ганна, Ірина, Олена, Марія, Наталія і ін.). На відміну від змішаного жіночого іменника , чоловічий виявляє певні особливості. У ньому, крім звичних, загальновідомих антропонімів, ширше функціонують старі призабуті імена, які на всіх етапах урізноманітнюють небагатий чоловічий іменник (Арсен, Анастас, Гліб, Герман, Данило, Єгор, Семен, Тимофій і ін.). Змішаний жіночий іменник, який постійно виявляє тенденцію до розширення й оновлення репертуару, активніше урізноманітнюють запозичені, новоутворені й гіпокористичні імена.

Запозичені імена поповнюють українсько-змішаний іменник протягом усього досліджуваного періоду. Цей процес має певні особливості: запозичення з західноєвропейських мов активніше проникають в українсько-російський іменник (Адольф, Вільгельм, Вітольд, Ернест, Емма, Луїза), а в змішаний – національні імена батьків (Альгердас, Вагар, Вахіт, Мурат, Карен, Сабір, Раміз; Гайнула, Гаїше, Гульнара, Зельма, Рената). Помічено, що в українсько-змішаних сім’ях синові частіше обирається національне ім’я батька, а дочці – національне ім’я матері. Найбільше жіночих національних імен виявлено в українсько-татарських і українсько-німецьких сім’ях. Нові й гіпокористичні імена більше характеризують змішаний жіночий іменник, ніж чоловічий. Після сплеску їх у 30-х роках кількість цих антропонімів поступово зменшується в чоловічому іменнику, а в жіночому, навпаки, вони продовжують активно використовуватись до кінця сторіччя. Найбільше новоутворених імен фіксується в українсько-російському іменнику (Аеліта, Вєна, Ідилія, Ідея, Марксина, Феофана), гіпокористичних – в українсько-російському (Ася, Люся, Тіна, Тоня, Юля), українсько-єврейському (Іда, Дора, Міла, Міля, Ріна, Рита).

Аналіз виявив стійку спільність у репертуарі і подібність у “поведінці” українсько-російського й українського іменників. Спільні імена – це переважно загальновживані, частотні чи відносно частотні оніми, а відмінні – рідкісні (старі канонічні імена, запозичені, демінутивні варіанти).

Структура українсько-змішаного чоловічого й жіночого іменників Донецька не відрізняється від українського. Найбільшу кількість новонароджених названо частими іменами, а найменшу – маловживаними й рідкісними. Розряд частих імен характеризується стійким чи відносно стійким набором антропонімів протягом усього досліджуваного часу, особливо в чоловічій частині іменника. Імена з низькою частотністю постійно оновлюються: у чоловічому іменному складі це відбувається за рахунок ширшого використання національних імен батьків, а в жіночому ще й різних іменних варіантів і новоутворених імен.

На всіх етапах розвитку жіночий українсько-змішаний іменник є більш рухомий, ніж чоловічий. Він активніше реагує на зміни в суспільному житті країни, склад його швидше розширюється й оновлюється. Завдяки більшій динамічності жіночий іменник має меншу кількість спільних антропонімів в усіх іменних групах.

Досліджувані іменники відзначаються різною частотою використання іменних груп. У змішаному іменнику, порівняно з українським та українсько-російським, уживання антропонімів не зазнає різких змін, відбу-вається більш плавно. До того ж у ньому більшою частотою характери-зуються маловживані й рідкісні імена, що призводить до зменшення питомої ваги частих імен, а в цілому й до зниження концентрації іменника.

Висновки. Основні результати аналізу закономірностей розвитку особових iмен антропонiмiкону м.Донецька та специфiка їх динамiки з 1890 по 1980 роки сформульовано в загальних висновках.

1. Іменник українського населення м.Донецька за сто рокiв характеризується різноманітним набором імен, який перебуває у постійному розвитку. Динаміка імен зумовлена різними екстралінгвістич-ними чинниками: змінами в політичному, соціальному, культурному житті українського народу; модою на різні імена, яка постійно змінюється, створюючи оптимальні умови то для одних, то для інших онімів.

2. Загальна структурно-статистична система iменника м. Донецька є стабiльною. Він складається із частих (які повільно оновлюються і є базовими), маловживаних (більш-менш стабільних), і рідкісних імен (периферійних і швидкозмінюваних). Протягом 100 років співвідношення між цими групами залишається однаковим: часті імена є найуживанішими, рідкісні – найменш частотними.

3. Спільним для чотирьох досліджуваних періодів виявилось те, що базою для всього iменника є канонiчнi iмена. З часом ця іменна група зазнала змін: вiдбулась перебудова форми офiцiйного iменi; змiнився статус окремих антропонiмiв, що зумовило змiну цiлих частотних груп; утворився фонд архаїчних iмен; деякі зі старих забутих онімів змогли відродитися й повернутися до активного фонду. Частіше такими є чоловічі антропоніми.

4. Відмінними в періодах є процеси оновлення іменного складу, а також інтенсивність змін. Найстабільнішими щодо складу й частоти вживання окремих онімів є чоловічий і жіночий іменники першого періоду.

5. Найсуттєвіших змін іменний склад зазнав у другому періоді під впливом соціальних і політичних змін. Найбільш помітним є наплив значної кількості запозичених, гіпокористичних та нових імен, особливо жіночих. В українському іменнику він припадає на 20-і роки. В українсько-російському й українсько-змішаному іменному складі – на 30-і .

6. Найвагомішими в плані загального розвитку іменника м.Донецька є зміни в групі найуживаніших імен. Саме вони й формують якість іменника на різних етапах. Зіставлення десяти найчастотніших імен кожного десятиріччя з 1890 по 1989 роки засвідчило, що іменники 1890, 1920 і 1980-х років є якісно новими.

7. Розвиток чоловічого й жіночого іменників м.Донецька виявляє певні відмінності. Жіночий склад імен є рухомішим від чоловічого й не поступається кількісно. Протягом останніх 40 років чоловічий іменник поновлюється найчастіше за рахунок старих призабутих імен, жіночий – нових і гіпокористичних. Оніми з національних іменників частіше функціонують у чоловічому іменному складі, і деякі з них навіть набувають активного вживання. У жіночому вони використовуються рідше.

8. Розвиток українського й українсько-змішаного іменного складу має відмінності. До 50-х років найбільшим і найдинамічнішим є український іменник. Здатність його до розширення й оновлення особливо помітна в другому періоді: в українському іменному складі активна перебудова здійснюється ще у 20-і роки, тоді як в українсько-змішаному – лише у 30-і.

9. У складі та розвитку український і українсько-російський іменники мають більше спільного у порівнянні зі змішаним.

10. Українсько-змішаний іменник виявляє специфіку як в кількісному, так і в якісному планах. Протягом досліджуваного періоду він (як чоловічий, так і жіночий) залишається найменшим. Водночас він включає в себе національні імена батьків. У ньому частіше вживаються знайомі імена, які, однак, серед місцевого населення не прижилися. Частіше використання всіх цих імен призводить до підвищення вагомості маловживаних і рідкісних онімів. За рахунок цього питома вага частих імен в українсько-змішаному іменнику є значно меншою, ніж в українському й українсько-російському. Це й стало причиною найнижчого рівня концентрації іменника в українсько-змішаних сім’ях.

11. На останньому етапі досліджуваного періоду відзначається активне зближення українського, українсько-російського й українсько-змішаного іменників як у кількісному, так і в якісному планах.

12. Спадковість між іменниками, яка зумовлюється вживанням неперервних імен, більшою мірою спостерігається в українсько-російському чоловічому й жіночому іменних складах. Однак у період з 20-х до 50-х років в жодному з іменників не спостерігається стабільності у використанні імен. Починаючи з 50-х років в українському й українсько-російському іменних складах починається розосередження вживаності імен. В останньому періоді неперервними стає переважна більшість онімів не лише серед частих, а й більшості рідкісних імен. У національно-змішаному іменнику навіть серед частих онімів переважають переривчасті.

13. У цілому український чоловічий і жіночий іменники м.Донецька є складовою частиною загальнонаціональної антропонімійної системи і виявляють спільні тенденції розвитку.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1. Динаміка українського іменника м.Донецька (1890-1899рр.) // Функціонально-комунікативні вияви граматичних одиниць. К., 1997. – С.146-151.

2. Динаміка українського іменника м.Донецька к. ХІХ – п.ХХст. (чоловічі імена) // Лінгвістичні студії. – Вип. 3. Збірник наукових праць. – Донецьк: ДонДУ, 1997. – С.175-180.

3. Чоловічий іменник Донецька у 20-30-і роки ХХст. (кількісний і якісний аспект) // Лінгвістичні студії. – Вип. 4. Збірник наукових праць. –

Донецьк: ДонДУ, 1998. – С.172-178.

4. Чоловічі імена в чистоукраїнських сім’ях м. Донецька 40-50-х років ХХст. (кількісний і якісний аспект) // Лінгвістичні студії. – Вип. 5. Збірник наукових праць. – Донецьк: ДонДу, 1999. – С.211-214.

5. Структура і динаміка жіночого іменника чистоукраїнських сімей м.Донецька 20-30-х років // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. – 1999. – №1. – С. 185-187.

АНОТАЦІЇ

Кравченко Г.В. Динаміка українського іменника м.Донецька з 1890 по 1990-і роки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Донецький національний університет. – Донецьк, 2000.

У дисертації досліджено динаміку чоловічого й жіночого іменника м.Донецька з 1890 по 1990-і рр. На основі зібраних і проаналізованих 1166 чоловічих і жіночих імен, що були надані 215331 новонародженому, здійснено якісний і кількісний аналіз іменника: скласифiковано особові iмена за різними принципами; проведено стратографiчний аналiз (дослiдження іменника вiд бiльш раннього перiоду до сучасного і зiставлення окремих його періодів); виявлено рідкісні, маловживані, часті й найчастотніші групи чоловічих і жіночих імен у кожному десятиріччі, зміни в межах кожної з груп, визначено закономірності й специфіку в розвитку онімів.

Ключові слова: антропонімійна система, динаміка імен, статистична структура іменника, часті, маловживані, рідкісні, найчастотніші, канонічні, новоутворені, запозичені, гіпокористичні, слов’янські оніми.

Кравченко Г.В.Динамика украинского именника г.Донецка с 1890 по 1990-е годы. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Донецкий национальный университет. – Донецк, 2000.

В диссертации исследована динамика мужского и женского именника г.Донецка с 1890 по 1990-е гг. На основе собранных и проанализированных 1166 мужских и женских имен, которыми были названы 215331 новорожденный, произведен качественный и количественный анализ именника: расклассифицированны личные имена по разным принципам; проведен стратографический анализ (исследование именника от более раннего периода до современного и сопоставление отдельных его периодов); выявлены редчайшие, редкие, частые и наиболее частые группы мужских и женских имен в каждом десятилетии, изменения в каждой из групп, закономерности и специфика в развитии онимов. Выявлены особенности развития украинского и украинско-смешанного именников. Предпринята попытка сопоставления результатов исследования украинского именника с описанными в литературе.

Сплошное исследование именника украинского населения г.Донецка за 100 лет характеризуется разнообразным набором имен, который находится в постоянном развитии. Динамика имен обусловлена различными экстралингвистическими причинами: изменениями в политической, социальной и культурной жизни украинского народа; модой на различные имена, которая постоянно изменяется, создавая оптимальные условия то для одних, то для других онимов. Именник к.ХIХ – н. ХХ в. был подчинен церкви. С появлением свободы выбора имени присходит дехристианизация антропонимикона: в официальных записях появляются народно-разговорные формы имен, заимствования, имена-неологизмы. На территории Донецка особенно интенсивно этот процес протекал в украинском именнике.

Статистическое исследование имен позволило выявить группы самых частых, редких и редчайших онимов и их динамику. Следует отметить, что в женской подсистеме изменения происходят активнее, чем в мужской: она легче расширяется, быстрее реагирует на события в жизни общества.

В целом украинский мужской и женский именник г.Донецка является частью общенациональной антропонимической системы и обнаруживает общие тенденции развития.

Исследование донецкого именника даст возможность для более полного изучения антропонимикона Украины.

Ключевые слова: антропонимическая система, динамика имен, статистическая структура именника, редчайшие, редкие, частые, наиболее частые, канонические, новообразования, заимствованые, гипокористические, славянские онимы.

KRAVCHENKO G. V. The dynamics of Ukrainian personal names of Donetsk city during 1890-1990. – Manuscript.

Thesis for candidate degree in Ukrainian language, spesiality 10.02.01. – Ukrainian language, Donetsk state University, Donetsk, 2000.

The paper deals with the dynamics of male and female personal names of Donetsk city during 1890-1990.

The qualitative and quantitative analysis of the personal names was carried out on the basis of 1166 duely registed male and female names which were given to 215331 the new-born. The research was conducted starting from the earliest period to the modern times with comparison of certain periods. The paper analyses rare, seldom-used, frequent and the most frequent groups of male and female names of every decade as well as changes within each group. The rules and peculiarities of the development of names are shown as well.

Key words; anthroponimic system, dynamics of names, statistic structure of name dictionary, rare, seldom-used, frequent and the most frequent names, canonic, new, borrowed, short, slovonic names.

________________________________________________________________

Підписано до друку 21.09.2000 р. Формат 60х90/16. Папір типографський. Офсетний друк. Умовн. друк. арк. 1. Тираж 100 прим. Замовлення № 104

________________________________________________________________

Видавництво Донецького національного університету,

83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24

Надруковано: Лабораторія компютерних технологій Донецького національного університету,

83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24