КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Літінас Іоанніс

УДК 341.232:339.96

(477 +ЄС)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН

УКРАЇНИ ТА ЄС У СФЕРІ ЗДІЙСНЕННЯ

ІНВЕСТИЦІЙ

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук,

Доцент МУРАВЙОВ Віктор Іванович,

Інститут міжнародних відносин Київського

національного університету імені Тараса

Шевченка, завідувач кафедрою міжнародного

права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ВИСОЦЬКИЙ Олександр Федорович,

Інститут держави і права ім.В.М.Корецького

НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат юридичних наук

ЛІТКЕВИЧ Володимир Сергійович,

Укрексімбанк, заступник зачальника відділу

правового обслуговування кредитування

юридичного управління.

Провідна установа: Національна юридична

академія України ім.Ярослава Мудрого

Міністерства освіти і науки України (м.Харків).

Захист відбудеться 7 вересня 2000 р. о 14.00 годині

на засідання Спеціалізованої вченої ради К 26.001.10 в

Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка за адресою: 03119,

м.Київ, вул.Мельникова 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці

Київського національного університету

імена Тараса Шевченка за адресою:

03033, вул.Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий 11 липня 2000 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Заблоцька Л.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Актуальність дисертації полягає

у визначенні міжнародно-правових механізмів поглиблення інтеграції України у Європейський Союз. Необхідність оптимізації правових форм співпраці між Україною та ЄС у сфері інвестицій зумовлена завданням переходу до наступних стадій інтеграції, включаючи асоціацію та повне членство України у Євросоюзі. На подальший розвиток правового співробітництва, шляхом створення сприятливого режиму для заохочення інвестицій, спрямована і стратегія Євросоюзу по відношенню до України.

Актуальність проблеми ефективного використання усіх можливостей, які закладені у правових документах, що визначають основні напрямки партнерства та співпраці між Україною та ЄС, диктується не тільки міркуваннями удосконалення засобів міжнародно-правового регулювання відносин між партнерами у галузі інвестиційної діяльності. Усі ці засоби можуть і повинні застосовуватися й для здійснення економічних та правових реформ в Україні, враховуючи такий важіль як іноземні інвестиції.

Зважаючи на ці аргументи, дослідження особливостей правового регулювання відносин України та ЄС у сфері здійснення інвестицій слід розглядати як важливу складову зусиль на поступову інтеграцію України

у європейський економічний, політичний та правовий простір.

Зв'язок дисертаційної роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планової теми кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Правові основи і механізм забезпечення суверенітету України" (номер державної реєстрації - 97132).

Мета та основні завдання дослідження: на основі наукового аналізу і узагальнення документів, що визначають співпрацю між Україною та ЄС, розкрити поняття та зміст механізму міжнародно-правового регулювання процесу інвестування в Україну з боку європейських співтовариств та їх країн-членів, а також особливості зближення законодавства України із законодавством ЄС з цією метою. Відповідно у дисертації головна увага зосереджена на вирішенні таких основних завдань:

висвітлити становлення правового механізму співпраці між Україною та ЄС в сфері інвестування після отримання Україною незалежності;

розкрити значення Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та європейськими співтовариствами (УПС) для регулювання інвестиційних відносин сторін;

проаналізувати основні правові форми регулювання інвестиційної діяльності, передбачені УПС;

розглянути елементи механізму міжнародно-правового регулювання інвестиційних відносин між Україною та ЄС;

дослідити проблему впливу положень права ЄС на правову систему України;

проаналізувати механізм зближення законодавства України з правом ЄС у галузях, що регулюють інвестиції;

визначити ефективність діяльності міжнародного та національного правових механізмів регулювання інвестування в Україну;

розробити пропозиції щодо удосконалення правових форм співпраці між Україною та ЄС у галузі інвестицій.

Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини в процесі співробітництва між Україною і ЄС в сфері здійснення інвестування.

Предметом дослідження є міжнародна інвестиційна діяльність як одна з форм міжнародного економічного співробітництва.

Методологічну та теоретичну основу дисертації становлять основні принципи і положення теорії права і теорії міжнародного права.

У дисертації використовувались такі загальновизнані у правовій науці методи, як історичний, логічний, порівняльний, системний, що дало можливість дослідити проблему в різних аспектах та в її розвитку. Теоретичну основу дослідження складають праці українських та зарубіжних авторів з теорії права, міжнародного права, права ЄС, регулювання інвестиційної діяльності. До них належать роботи Бувайлика Г.Є., Буткевича В.Г., Василенка В.А., Войтовича С.А., Висоцького О.Ф., Гавердовського О.Ф., Денисова В.Н., Євінтова В.І., Копєйчикова В.В., Косака В.М., Літкевича В.С., Муравйова В.І., Опришка В.Ф., Сандровського К.К., а також Алєксєєва С.С., Броунлі Я., Богуславського М.М., Кузнєцова В.І., Лукашука І.І., Малініна С.О., Моравецького В., Тункіна Г.І., Тускоза Ж., Усенка Є.Т., Шихати І., Юмашева Ю.М. та ін. У роботі використано міжнародно-правові документи, законодавство України, акти інститутів ЄС.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що робота є першим в українській науці спеціальним дослідженням, у якому аналізується комплекс аспектів правового регулювання відносин між Україною та ЄС у сфері здійснення інвестицій. У дослідженні, яке грунтується на документах про співпрацю між Україною та ЄС, визначені підвалини, на яких базуються підходи сторін до регулювання інвестиційної діяльності, досліджена ефективність функціонування правового механізму управління процесом інтеграції у інвестиційній галузі.

Наукова новизна роботи визначається також введенням у науковий обіг документів про співпрацю між Україною та ЄС, використання яких дає змогу поглибити наші знання про особливості міжнародно-правового регулювання інвестиційних відносин України з європейськими співтовариствами та їх країнами-членами.

Наукові положення, розроблені особисто дисертантом, що виносяться на захист:

- механізм міжнародно-правового регулювання відносин між Україною та ЄС у сфері інвестицій може бути використаний для проведення економічних реформ в Україні;

- визначені суть та природа міжнародного договірного та інституційного механізмів регулювання інвестиційних відносин як елементів єдиного механізму міжнародно-правового регулювання інвестиційної діяльності між Україною та ЄС;

- встановлено, що для забезпечення більш дієвого впливу на інтеграційні процеси між Україною та ЄС необхідно розширити компетенцію органів співробітництва, створених на базі УПС, надавши їм право приймати обов'язкові рішення;

- визначено ключове значення зближення законодавства України із законодавством ЄС в процесі правової інтеграції України в Євросоюз;

- доведено, що Спільна стратегія Європейського Союзу по відношенню до України - це рамочний документ, який не тільки доповнює положення УПС, що регулюють співпрацю сторін в галузі інвестицій, але

й включає відносини з Україною у сферу компетенції Євросоюзу;

- запропоновані наукові рекомендації і пропозиції стосовно удосконалення правового механізму регулювання інвестиційної діяльності між Україною та ЄС, як необхідної передумови для поступової інтеграції України у Європейський Союз.

Обгрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечується використанням установчих документів, що визначають засади співробітництва України та ЄС, документальних матеріалів Європейського Союзу, нормативних актів державних структур в Україні.

Для об'єктивізації власної суб'єктивної оцінки автор використовував наукові праці іноземних та українських авторів із вказаної проблематики, матеріали українських і зарубіжних правових часописів, наукових збірників, теоретичних конференцій з питань міжнародно-правового регулювання інвестиційної діяльності, широкого кола досліджень у формі монографій.

Отже, автор намагався залучити необхідний обсяг документальних джерел і врахувати всі відомі йому точки зору на те, що пов'язано з міжнародно-правовим регулюванням у сфері здійснення інвестицій.

Наукове та практичне значення дисертації полягає у тому, що вона присвячена дослідженню наукової проблеми і результати дослідження можуть бути використані як для подальшої розробки даної проблематики, так і в практичній діяльності органів виконавчої влади, зокрема, Міністерства юстиції, Міністерства закордонних справ України, Міністерства економіки України.

Матеріали дослідження можуть також бути використані в навчальному процесі для підготовки курсів і спецкурсів з права ЄС та правового регулювання іноземних інвестицій.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення дисертаційного дослідження були викладені у виступі на науковій конференції Інституту міжнародних відносин 13 квітня 2000 року, наукових семінарах Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 1999 та 2000 роках, обговорені на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні наукові положення викладені в 3-х одноосібних публікаціях загальним обсягом 2.0 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев'яти параграфів, висновків та переліку використаної

літератури. Загальний обсяг складає 167 сторінок. Перелік використаної літератури становить 126 найменувань та займає 17 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі обгрунтовується актуальність та ступінь дослідженості проблеми, визначаються мета та основні завдання дослідження, його методологічна база, розкрито зв'язок роботи з відповідними науковими програмами, її наукова новизна, теоретичне та практичне значення, дається характеристика використаних джерел.

У першому розділі “Правові передумови становлення відносин між Україною і ЄС у галузі інвестування” дано аналіз розвитку міжнародно-правового співробітництва між ЄС і Україною, розглядаються його сучасні правові засади, які визначають способи правового регулювання співробітництва загалом.

Підвалини для установлення відносин між Україною і ЄС були закладені ще наприкінці 80-х років Радянським Союзом, що підписав з ЄС низку договорів. Після здобуття Україною незалежності вона здійснила певні кроки до зближення з ЄС. У 1994 р. був підписаний базовий документ – Угода про партнерство і співробітництво.

Угода про партнерство і співробітництво містить норми, що регулюють основи взаємин між Україною і Європейським Союзом. В роботі показано, що загальне публічно-правове значення положень Угоди полягає в тому, що Україна зобов'язалася приєднатися до низки міжнародних конвенцій, участь у яких не тільки піднімає престиж України на міжнародній арені, але і так само підвищує шанси на майбутню інтеграцію України в ЄС і готує її до вступу у СОТ. Ці обставини неминуче відбиваються на інвестиційному кліматі і сприяють залученню європейського капіталу в Україну.

Норми УПС мають також важливе приватноправове значення, оскільки:

а) зближення законодавства дозволяє звести до мінімуму можливі колізії в правовідносинах за участю іноземного елемента ;

б) у випадку виникнення колізії, проблема може бути вирішена

на рівні світових стандартів;

в) справедливий захист прав всіх учасників відносин означає належний рівень захисту інвестицій.

В дисертації зазначається, що УПС не завжди чітко регулює сферу інвестиційних відносин. У Розділ IV, присвячений регулюванню іноземного інвестування, були штучно включені положення, що не мають прямого відношення до цього питання, наприклад, про режим в'їзду і виїзду, умови праці. Переважна більшість положень про інвестування є нормами “м'якого права”, тобто чіткого механізму і термінів їхнього виконання Сторонами не встановлено. Як правило, ці положення УПС вимагають прийняття додаткових актів про їхню імплементацію.

В роботі підкреслюється, що регулювання інвестиційних відносин між Україною та ЄС здійснюється різними способами. До них належать укладання міжнародних угод, діяльність спільних органів, прийняття

у відповідності з міжнародними зобов'язаннями заходів на національному рівні та на рівні ЄС.

Правове регулювання інвестиційних відносин здійснюється таким чином:

- суб'єкти міждержавних відносин – Україна і ЄС – укладають генеральну угоду, що регулює принципи співробітництва в цілому (Угода про партнерство і співробітництво 1994 р.);

- суб'єкти, виходячи з положень УПС, укладають двосторонні і багатосторонні угоди з конкретних вузьких питань, які стають частиною національного законодавства України і застосовуються для врегулювання інвестування.

На основі УПС засновуються органи співробітництва, які приймають акти, що стосуються інвестиційної діяльності.

Інституційний механізм регулювання в сфері інвестицій доповнює систему угод. В міжнародній правовій літературі інституційний механізм визначають як сукупність міжнародних органів, міжурядових конференцій і органів міжнародних організацій, тобто як складну багаторівневу структуру. Загальним для них є те, що усі вони є формами об'єднань держав. Усі ці види міжнародних об'єднань являють собою інститути міжнародних відносин, що доповнюють один одного.

Між Україною і ЄС застосовується такий вид взаємодії в рамках

інституційного механізму як міжнародні органи. З моменту набрання чинності Угоди про партнерство і співробітництво 1994 р. було засновано органи, визначені статтями 85-88 і 90-92 УПС:

Рада з питань співробітництва;

Комітет з питань співробітництва;

Комітет парламентського співробітництва.

Всі вони наділені повноваженнями з прийняття актів. Такі акти

є другою складовою частиною інституційного механізму. Міжнародно-правове регулювання доповнюється механізмом зближення українського законодавства з правом ЄС. Це пов'язано з тим, що для цілей реалізації вимог УПС в Україні приймаються норми національного законодавства, що разом з нормами двосторонніх угод регулюють діяльність у сфері інвестицій. Охопити нормами міжнародних договорів всі аспекти процесу інвестування абсолютно неможливо. Саме тому для успішного здійснення інвестування важливо щоб системи національних законодавств були близькі, не суперечили одна одній в принципових питаннях. Як спосіб врегулювання відносин у сфері інвестицій механізм зближення законодавств функціонує в такий спосіб:

- Суб'єкти на міждержавному рівні укладають угоди, у яких передбачається зближення галузевого законодавства Сторін (УПС 1994 р.).

- Сторони приводять у відповідність з визначеними стандартами норми свого галузевого законодавства.

- Іноземні інвестори на території сторін здійснюють господарську діяльність на підставі національного законодавства приймаючої Сторони, що відповідає взаємоузгодженим принципам і стандартам.

У такий спосіб й забезпечується дворівневе правове регулювання інвестиційної діяльності між Україною та ЄС – на міжнародному та національному рівнях.

У другому розділі “Механізм міжнародно-правового регулювання інвестиційних відносин між Україною та ЄС” розкриваються питання, пов'язані з визначенням поняття механізму міжнародно-правового регулювання інвестиційних відносин та з характеристикою його складових елементів у формі міжнародного договірного та інституційного механізмів.

Аналізуючи процес регулювання інвестиційних відносин між Україною та ЄС, автор прийшов до висновку, що сукупність міжнародно-правових засобів та методів впливу на ці відносини складає механізм міжнародно-правового регулювання в сфері інвестиційної діяльності, який складається з міжнародного договірного та інституційного механізмів.

Співробітництво між Україною і Європейським Союзом відбувається на засадах сформованого міжнародного договірного механізму, який як система продовжує розширюватися. На чолі системи знаходиться Угода про партнерство і співробітництво 1994 р., суб'єктами якої є Україна з одного боку, та ЄС і держави-члени, як єдине ціле, - з іншого. Цей документ є основним і найбільш загальним не тільки з точки зору його політичного значення, але і з погляду на його зміст. УПС установлює стабільні політичні відносини, закріплює можливості розширення зв'язків між Україною та ЄС. Це Угода, положення якої мають еволюційний характер. В роботі відмічається, що схожі угоди ЄС підписало з більшістю країн СНД (Україна стала першою). У преамбулах цих угод визначається, що держави СНД прагнуть до поступового зближення з ЄС. Відсутні будь-які посилання на мету членства в ЄС або на участь у процесі європейської інтеграції.

УПС встановлює базові положення для двостороннього співробітництва. У багатьох питаннях вона залишає Україні можливість визначати взаємини з ЄС та державами-членами на двосторонній основі і поглиблювати їх самостійно.

Важливими є положення про захист інвестицій. Їх містить Розділ 7 УПС “Економічне співробітництво”. Ст.52 (3) виділяє сфери співробітництва. Це - промислова кооперація, заохочення інвестицій, державні поставки. У ст.54 УПС, сформульованій саме як заохочення і захист інвестицій, викладено напрямки співробітництва: підписання двосторонніх угод про взаємний захист інвестицій між державами – членами ЄС та Україною; підписання угод про усунення подвійного оподаткування; створення сприятливих умов для залучення інвестицій в економіку України; формування стабільної і незалежної законодавчої бази в сфері регулювання підприємницької діяльності; обмін інформацією про закони й адміністративну практику в сфері інвестицій; обмін інформацією про можливості інвестування, зокрема під час проведення виставок, ярмарків, торгових тижнів та інших заходів.

У дисертації підкреслюється, що світова практика застосування двосторонніх угод для регулювання взаємних інвестицій дуже поширена:

за даними Центру ООН з транснаціональних корпорацій на кінець 90-х років було укладено більш ніж 600 міжнародних угод з питань інвестицій. Такі угоди мають на меті низку цілей. По-перше, завдяки такій угоді кожна з держав, що ЇЇ уклала, одержує можливість забезпечити реалізацію прав своїх громадян і юридичних осіб в іншій країні. По-друге, для іноземного інвестора з будь-якої країни, що, безсумнівно, ризикує, принципово важливо, щоб держава, яка приймає інвестиції, надавала належний захист і забезпечувала безпеку капіталовкладень. Наявність таких гарантій не тільки у внутрішньому законодавстві, але й у міжнародній угоді розглядається як прагнення приймаючої держави забезпечити максимальне збереження іноземної власності і не вживати заходів для її примусового вилучення. По-третє, договірне регулювання дає гарантію застосування передбаченого угодою режиму незалежно від того, які зміни законодавства можуть відбутися в майбутньому. Слід також відмітити, що норми міжнародного права користуються пріоритетом над нормами внутрішньодержавного права: як правило в законах про іноземні інвестиції передбачено, що у випадку, коли положення міжнародного договору суперечить внутрішньодержавній нормі, підлягає застосуванню положення міжнародного договору.

В роботі зазначається, що інституційний механізм регулювання відносин в інвестиційній сфері між Україною і ЄС являє собою тріаду взаємозалежних органів, створення яких передбачено УПС, та систему актів, що приймаються цими органами. Їхня мета, структура, внутрішні зв'язки відповідають вимогам існуючих відносин. В роботі показано, що цей механізм не є специфічним і галузевим, а охоплює всю систему міждержавних відносин, передбачених Угодою.

УПС є основним нормативним актом, який регулює створення Ради

з питань співробітництва, Комітету з питань співробітництва і Комітету парламентського співробітництва. Вона містить вихідні норми як матеріального так і процедурного характеру. На їхній підставі приймалися інші акти. Міжнародні акти були прийняті для регулювання діяльності органів у повному складі на час сесій. Національним правом та правом ЄС урегульована діяльність Української і Європейської частин їхніх колегіальних органів, які функціонують у міжсесійний період.

В роботі зазначається, що головною вадою в діяльності інституційного механізму є відсутність у спільних органів компетенції на прийняття обов'язкових рішень з питань співробітництва, що значно послаблює його вплив на поглиблення співпраці між Україною та ЄС.

Що стосується контролю за виконанням положень Угоди про партнерство і співробітництво, то це завдання є найбільш яскравим прикладом взаємодії договірного й інституційного механізмів: на підставі першого створений другий, котрий у свою чергу, контролює функціонування першого.

Третій розділ “Вплив положень права ЄС, що регулюють інвестування, на національне право України” присвячений аналізу взаємодії права ЄС та інвестиційного законодавства України, а також з'ясуванню правових передумов для поглиблення інтеграції України в ЄС.

Найважливішою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною і Європейським Союзом є зближення існуючого і майбутнього законодавства України із законодавством ЄС. Відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво Україна зобов'язана вживати заходів щодо забезпечення того, щоб законодавство поступово наблизилося до європейських стандартів. В роботі показано, що ефективність дії міжнародного права залежить від внутрішньодержавного механізму реалізації норм міжнародного права. У Декларації про державний суверенітет України було зафіксовано положення про визнання Українською РСР пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Таким чином, Українська РСР визнала примат загальновизнаних норм міжнародного права, а не пріоритет усіх договірних норм. До загальновизнаних норм прийнято відносити принципи міжнародного права, викладені в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй 1970 р., у Заключному акті НБСЄ 1975 р., Загальній Декларації про права людини і т.д. Трохи пізніше в Законі України “Про дію міжнародних договорів на території України” було закріплене положення про те, що підписані і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства. Те ж саме положення є в тексті ст. 17 Закону України “Про міжнародні договори України”. Крім того в багатьох документах зафіксоване правило “примата”, відповідно до якого у випадку, якщо міжнародним договором України, прийняття якого здійснено було у формі закону, встановлені інші правила, ніж передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У 1996 р. була прийнята Конституція України, у якій закріплене положення про те, що діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Аналіз усіх цих норм дозволяє зробити висновок про те, що в Україні існують правові передумови для забезпечення нормального функціонування міжнародного права шляхом імплементації його норм у національне право. Закони і Конституція України містять подібні по змісту норми, які можна тлумачити таким чином:

а) міжнародні договірні норми виконують свої функції тільки ставши частиною національного законодавства України;

б) міжнародні договірні норми стають обов'язковими для держави

і її суб'єктів тільки у випадку, якщо верховний законодавчий орган (Верховна Рада) належним чином ратифікує (схвалить, дасть згоду на обов'язковість) даний міжнародний договір;

в) в ієрархічній піраміді норм українського права норми міжнародних договорів (ратифікованих Верховною Радою) займають проміжне положення між Конституцією і законами. Конституція має найвищу юридичну силу, потім йдуть міжнародно-правові норми. З цього випливає, що договір, який суперечить Конституції, може бути укладений і ратифікований після внесення змін у Конституцію, а не навпаки. В роботі зазначається, що процедура внесення змін у Конституцію дуже складна як Україні, так і в інших країнах. Якщо тільки договір не має надто принципового значення для держави, чиїй Конституції він суперечить, то внесення змін навряд чи буде розпочато.

г) договір, ратифікований Україною у формі закону, має більшу юридичну силу, аніж національний закон. Це означає, що певний “примат” усе-таки є. В дисертації підкреслюється, що можливо в даному випадку варто говорити не про примат міжнародного права над національним, оскільки обидва джерела норм уже національні, а про примат однієї національної норми законодавства над іншою в залежності від джерела походження. І те й інше джерела - договір або закон - створюють держави, однак якщо закон держава створює самостійно, то підписуючи договір вона бере на себе зобов'язання і ці зобов'язання, виходячи з принципу pacta sunt servanda, роблять договірну норму сильнішою за юридичною силою.

В дисертації зазначається, що особливо важливим є питання щодо способів зближення законодавства, передбачених в Угоді про заснування ЄС і в угодах ЄС з країнами Центральної та Східної Європи.

Вимоги щодо зближення законодавства держав-членів ЄС закріплені в ст.3 (l), ст. 94-97 Угоди про заснування ЄС. Способи, діючи в ЄС, віддзеркалюються у вибірковій і базовій гармонізації, а також у взаємному визнанні норм, що діють у державах-членах. У ст.51 УПС мова йде про зближення законодавства. Тут зближення визначається як приблизна адекватність українського законодавства праву ЄС. Україна зобов'язалася вжити заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність із законодавством Співтовариства. У п.2 ст.51 дано перелік галузей, в яких очікується зближення законодавства.

Процес зближення законодавства здійснюється на практиці системою органів, які керуються нормами національного права, прийнятими на підставі й на виконання УПС. В роботі зазначено, що важливою проблемою на шляху інтеграції України в Європейський Союз буде проблема зближення законодавства. Ступінь відповідності національних законодавчих норм прийнятим у ЄС правилам і нормам стане критерієм при ухваленні рішення про готовність України до підписання у майбутньому угоди про асоціацію.

В дисертації підкреслено, що головною передумовою для укладення Україною угоди про асоціацію з ЄС варто вважати повномасштабну реалізацію УПС. Стратегія України щодо приєднання до ЄС повинна складатися з розрахунку своїх сил і можливостей при максимальному використанні зовнішніх факторів, досвіду сусідніх країн – аплікантів на вступ у ЄС.

Аналізуючи позицію ЄС щодо розбудови своїх відносин з Україною, можна дійти висновку, що ЄС особливо зацікавлене у розширенні правової бази для співпраці з Україною у сфері інвестиційної діяльності. Про це свідчать положення прийнятої Європейською Радою Стратегії по відношенню до України, яка розглядається в роботі. В цьому документі, який визначив перспективи розвитку стосунків Європейського Союзу та держав-членів цього об'єднання з Україною, особливий наголос зроблено на співробітництві у сфері інвестиційної діяльності. Воно розцінюється як передумова просування економічних реформ в країні та поглиблення співпраці України з Європейським Союзом.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження і показано, що процес розвитку правових відносин між Україною та ЄС у сфері інвестиційної діяльності призвів до створення механізму міжнародно-правового регулювання цих відносин. Він забезпечує відповідний вплив за допомогою правових засобів на цю важливу сферу економічної діяльності. Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС визначає правові засади функціонування договірного та інституційного механізмів як елементів єдиного механізму міжнародно-правового регулювання відносин сторін в сфері інвестицій. З метою підвищення ефективності діяльності цього механізму необхідним є надання більших повноважень спільним органам, створеним на базі УПС. Велике значення для заохочення інвестицій має сумлінне виконання сторонами своїх зобов'язань щодо Угоди. Для поліпшення інвестиційного клімату Україна здійснює зближення свого інвестиційного законодавства з правом ЄС. Прийняття Спільної стратегії ЄС по відношенню до України свідчить про особливу зацікавленість цієї організації у розширенні співробітництва з Україною у сфері інвестицій як передумови просування економічних реформ в країні.

Основні положення дисертації викладені автором у таких наукових публікаціях:

1. Літінас Іоанніс. Інституційний механізм регулювання відносин між Україною та ЄС у сфері інвестицій // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Вип.12, (Частина IV). К.: Київський університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.67-82.

2. Літінас Іоанніс. Питання захисту інтелектуальної власності в Угоді про партнерство і співробітництво 1994 року та їх вплив на інвестиційний клімат в Україні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Вип.15.К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С. 108-114.

3. Літінас Іоанніс. Основні проблеми правового регулювання здійснення інвестицій між Україною та ЄС в контексті Угоди про партнерство та співробітництво: пряме інвестування // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Вип.18, (Частина I). К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2 000. - С. 90-103.

Літінас Іоанніс. Правове регулювання відносин України та ЄС у сфері здійснення інвестицій. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11. – міжнародне право. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000 г.

Дисертація присвячена аналізу міжнародно-правового регулювання інвестиційної діяльності між Україною та ЄС. Розглянуто становлення та розвиток правового механізму співпраці України та ЄС у сфері інвестиційної діяльності, досліджена його юридична природа, визначено основні напрямки його удосконалення у світлі еволюційних положень Угоди про партнерство і співробітництво. Особлива увага приділена з'ясуванню способів регулювання інвестиційної діяльності у відносинах між Україною та ЄС.

Досліджуються основні елементи механізму міжнародно-правового регулювання інвестиційної діяльності між Україною та ЄС. Відповідну увагу приділено аналізу особливостей міжнародного договірного механізму. Показано характер та структуру інституційного механізму співробітництва між Україною та ЄС у галузі інвестиційної діяльності. Висвітлені форми і способи зближення національного законодавства України в галузі інвестиційної діяльності з правом ЄС.

Ключові слова: інвестиційна діяльність, механізм міжнародно-правового регулювання, договірний механізм, інституційний механізм, зближення законодавства, Європейське співтовариство, Угода про партнерство і співробітництво.

Литинас Іоаннис. Правовое регулирование отношений Украины и ЕС в сфере осуществления инвестиций. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11. – международное право. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000 г.

Диссертация посвящена анализу правового регулирования отношений Украины и ЕС в сфере осуществления инвестиций. Дана характеристика международно-правового регулирования как целенаправленного воздействия на отношения ЕС и Украины в сфере осуществления инвестиций. Совокупность средств и методов такого воздействия образует целостный механизм международно-правового регулирования инвестиционной деятельности. Проанализирована история становления и развития этого механизма, фундамент которого образует Соглашение о партнёрстве и сотрудничестве между ЕС и Украиной. Раскрыта ключевая роль государственных органов в осуществлении международно-правовых обязательств, чем обеспечивается нормальное функционирование механизма международно-правового регулирования инвестиционной деятельности. Особое внимание уделено анализу договорного механизма международно-правового регулирования в области инвестиций. Договорный механизм международно-правового регулирования представляет собой систему международных многосторонних и двухсторонних соглашений, которые регулируют отношения ЕС и Украины в сфере осуществления инвестиций. Дана классификация таких соглашений. Выделены два уровня инвестиционных соглашений, первый из которых образует базовое Соглашение о партнёрстве и сотрудничестве между ЕС и Украиной, а второй - формируют специальные двусторонние соглашения Украины с ЕС и государствами-членами с целью реализации положений базового соглашения. Проанализировано содержание различных видов таких соглашений.

Институционный механизм представляет собой систему международных органов сотрудничества, а также актов, которые они принимают. Раскрыты функции и компетенция этих органов, созданных в рамках Соглашения о партнёрстве и сотрудничестве между ЕС и Украиной. Определены пути повышения эффективности деятельности органов сотрудничества и механизма международно-правового регулирования между ЕС

и Украиной в сфере инвестирования.

Совершенствованию правового регулирования инвестирования способствует также сближение законодательства Украины с законодательством ЕС. Исследуются особенности влияния права ЕС на национальное законодательство Украины. Рассмотрены способы и приоритетные сферы такого влияния, выделенные в международно-правовых документах, нормативных актах Украины, постановлениях институтов ЕС. Проанализированы концептуальные подходы к использованию терминов для обозначения способов влияния права ЕС на национальное законодательство Украины. Доказано, что наиболее адекватным для характеристики сущности этого процесса является термин “сближение”.

Исследованы правовые предпосылки для углубления интеграции Украины в ЕС через развитие инвестиционной деятельности.

Ключевые слова: инвестиционная деятельность, механизм международно-правового регулирования, договорный механизм, институционный механизм, сближение законодательства, Европейское сообщество, Соглашение о партнёрстве и сотрудничестве.

Litinas Ioannis. Legal regulation of relations between Ukraine and EC in the sphere of investment activities. – Manuscript

Thesis for the Candidate degree of Science in Law on Speciality 12.00.11 – International Law. Kiev Taras Shevchenko National University. Kiev, 2000.

The thesis analyses international legal regulation of investment activities between Ukraine and EC. It considers the formation and development of legal mechanism of the co-operation between Ukraine and EC, investigates its legal nature, outlines basic ways of its improvement in terms of evolutionary provisions of the Agreement on partnership and co-operation. Special attention is paid to find out the legal means whereby the investment activities between Ukraine and EC are regulated.

The work examines basic elements of mechanism of international legal regulation of investment activities between Ukraine and EC. Special attention is paid to the analyses of peculiarities of treaty mechanism, the nature and structure of institutional mechanism of the cooperation between Ukraine and EC in the sphere of investment activities, forms and ways of approximation of the national legislation of Ukraine with the EC law in the sphere of investments.

Key words: investment activities, mechanism of international legal regulation, treaty mechanism, institutional mechanism, approximation of legislation, European Community Agreement on partnership and cooperation.