ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису

УДК 811.161.1’367.7 + 373.611

МАТЛІНА Марина Михайлівна

РОЛЬ СИНТАКСИЧНИХ ДЕРИВАТІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ І ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕННЯХ РІЗНИХ ТИПІВ ПРОСТИХ

РЕЧЕНЬ

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ХАРКІВ – 2000

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі російської мови філологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник– кандидат філологічних наук, доцент

Бикова Лілія Олексіївна

кафедра російської мови філологічного факультету Харківського національного університету

Офіційні опоненти– доктор філологічних наук, професор

Калашникова Галина Федорівна

пенсіонер

кандидат філологічних наук, доцент,

Томілін Олександр Михайлович

кафедра мовної підготовки Харківського державного технічного університету радіоелектроніки

Провідна установа– Кіровоградський державний педагогічний університет,

кафедра загального та російського мовознавства

філологічного факультету,

Міністерство освіти і науки України,

м. Кіровоград

Захист відбудеться "26" жовтня 2000 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: м. Харків, майд. Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: м. Харків, майд. Свободи, 4.

Автореферат розісланий "21" вересня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, професор Муромцев І.В.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована робота присвячена виявленню словотворчих можливостей імен номінальних класів і аналізу особливостей функціонування синтаксичних дериватів у різних реченнєвих структурах.

Тема дослідження знаходиться в руслі проблеми “Словотвір і текст”.

Центром цієї проблеми є поняття синтаксичної деривації, яке традиційно вивчається в русистиці, але й дотепер не має єдиного визначення.

У роботах О.С. Кубрякової, Є.Л. Гінзбурга, Л.М. Мурзіна, Л.В. Сахарного під знаком синтаксичної деривації розглянуто досить різні міжчастиномовні перетворення. Основу цих перетворень складають явища, які можна віднести до сфери синтаксису.

Проблема зв’язку синтаксичної деривації та синтаксису знаходиться фактично в початковій стадії вивчення. Прагматичні аспекти цього питання лише побіжно розглядалися в межах синтаксичної проблематики.

Актуальність дисертаційної теми зумовлена необхідністю поглибленого дослідження явища синтаксичної деривації і визначення специфіки входження синтаксичних дериватів у різні типи речень.

Об’єктом дослідження є “низки” імен номінальних класів та пов’язаних з ними дериватів.

Предметом нашого аналізу стали лексеми, що характеризують людину: її якості, особливості поведінки, характеру, схильностей, навичок. Місце центрального компонента займає антропонім - характерологічне ім'я особи. У цілому в роботі аналізуються компоненти словотворчої “низки”, до складу якої входять антропонім, прикметник, абстрактне ім’я і дієслово: нахал –нахальный (нахален) – нахальство - нахальничать.

Вибір зазначеного матеріалу зумовлений такими причинами: сигніфікативна основа значення нежорстких десигнаторів сприяє тому, що вони володіють набагато більшою (у порівнянні з жорсткими десигнаторами) словотворчою гнучкістю і словотворчим потенціалом. Це дає можливість досліджувати співвідношення лексем як на рівні їхнього значення і понятійних основ, так і з позицій їхнього функціонування в реченнях різного типу.

Виділені для аналізу лексеми мають “уроджений предикатний статус” (О.В.Падучева). Наслідком цього є їхня неможливість без актуалізаторів виступати в реченнях у позиції суб'єкта і мати конкретну референцію. Тому особливий інтерес становить виявлення можливостей і особливостей використання компонентів “низки” як конкретнореферентних у позиції суб'єкта, а також визначення трансформаційного потенціалу і умов трансформації висловлювань із транспозитами як у суб'єктній, так і в предикатній позиціях.

2

Методами дослідження є структурно-семантичний, порівняльний і трансформаційний, що передбачає аналіз визначених синтаксичних структур у порівняльному аспекті і в аспекті перетворення, а також метод змістовної інтерпретації отриманих результатів.

Для опису мовного матеріалу в дослідженні використовується термінологічний апарат словотвору та синтаксису. Звідси – “ключовими” в роботі є поняття “словотворче значення”, “синтаксична деривація”, “логіко-семантичний тип речення”, “структура речення”, “суб’єкт”, “

предикат”, “трансформація”, “референція”. Поняття “словотворче значення”, “трансформація”, “логіко-семантичний тип речення” визначаються в дисертації як робочі; поняття “синтаксична деривація” вживається у значенні, запропонованому О.С. Кубряковою, поняття “структура речення” використовується у відповідності до його інтерпретації, наведеної в працях Г.О. Золотової.

Головна мета роботи полягає в тому, щоб детально проаналізувати механізми, що лежать в основі процесів синтаксичного словотвору, виявити особливості функціонування синтаксичних дериватів на рівні речення в позиції суб’єкта і предиката, які пов'язані з частиномовною приналежністю похідних лексем, визначити умови трансформаційних перетворень і встановити розходження між співвідносними реченнями.

Ця загальна мета конкретизується сумою таких завдань:

1. Показати негомогенність слововотворчих відношень між компонентами досліджуваних “низок”.

2. Визначити феномен словотворчого значення розглянутих транспозитів, суть якого полягає в тому, що словотворчі відношення в нашому випадку фактично йдуть “по колу”.

3. Обґрунтувати міжкатегоріальні перетворення досліджуваних компонентів “низки” як результат синтаксичної деривації.

4. Виділити структурно-семантичні типи простих речень (у рамках трьох розглянутих логіко-семантичних типів), у яких аналізовані транспозити функціонують у ролі суб'єкта або предиката. Показати, які специфічні риси здобуває кожний із цих типів у зв'язку з функціонуванням у них слів “низки” у визначених позиціях.

5. Обґрунтувати умови входження лексем “низки” у їх суб'єктній і предикатній ролі в кожний із типів речень, пов'язані зі структурно-семантичними особливостями реченнєвих структур і категоріальною та семантичною специфікою самого лексичного матеріалу.

6. Виявити загальні умови перетворення речень на основі тотожності або близькості їхніх значень, а також часткові умови, пов'язані зі специфікою структурно-семантичної організації різних підтипів речень у рамках кожного з трьох логіко-семантичних типів.

3

7. Охарактеризувати всі можливі перетворення в рамках кожного типу речень, а також виділити ті структури, що не здатні трансформуватися, визначити причини цього явища і всі можливі засоби заповнення лакун.

Дослідження здійснюється відповідно до загальної проблеми кафедри російської мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Семантика, структура і функціонування одиниць російської мови в контекстах різних типів”.

Наукова новизна роботи визначається, з одного боку, відсутністю спеціальних робіт, що присвячені аналізу частиномовних відношень між компонентами досліджуваної “низки” із центром в антропонімі - характерологічному імені особи, а з другого, - використанням комплексного методу аналізу, що дозволяє описати і порівняти структури, в які входять у позиції суб'єкта або предиката аналізовані в роботі деривати. Багатоаспектність аналізу дозволяє обґрунтувати і пояснити умови входження дериватів у визначені логіко-семантичні та структурно-семантичні типи речень і можливість / неможливість перетворення висловлювань із досліджуваними транспозитами в рамках окремо взятого логіко-семантичного типу речення.

У межах розробленої в дисертації методики комплексного аналізу досліджуваного матеріалу в роботі розширюються рамки явища синтаксичної деривації (за рахунок включення в групу синтаксичних дериватів утворення дієслів від антропонімів типу мошенник - мошенничать, разбойник - разбойничать), що має важливе теоретичне значення. Дослідження особливостей функціонування синтаксичних дериватів у різних типах речень у теоретичному плані може бути використане для рішення більш широкої проблеми визначення ролі синтаксичних дериватів в організації тексту.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в практиці викладання словотвору і синтаксису, результати роботи можуть послужити матеріалом для подальших теоретичних узагальнень.

Основні положення і результати дослідження обговорювалися на міжнародній конференції “Спадщина Д.М. Овсянико-Куликовського та сучасна філологія” (Харків, 1998), на науково-практичній конференції “Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки: Наукові дослідження, досвід, пошуки” (Харків, 1998), на міжвузівській конференції “Міф і міфопоетика в традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості” (Харків, 1999), на засіданнях наукового семінару кафедри російської мови філологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

За темою дисертації опубліковано 5 статей, з них 4 – у фахових наукових виданнях.

Структура роботи зумовлена основною метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу , двох розділів, висновків та списку використаної літератури (кількість

4

найменувань - 121). Обсяг тексту дисертації за виключенням бібліографії - 158 с. Загальний обсяг роботи – 173 с. Фактичний матеріал для аналізу складають 150 лексем (власне антропонімів) та 547 дериватів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, окреслюється об’єкт та предмет дослідження, формулюється мета та завдання роботи, визначаються її наукова новизна, теоретична і практична цінність.

Перший розділ роботи має назву “Характерологічні імена особи в “низці” і їхні деривати”. Перший підрозділ присвячений аналізу теоретичних аспектів розмежування й опису слів за типом їхнього знакового значення й обґрунтуванню віднесення імен “низки” до нежорстких десигнаторів із виділенням ознак імен номінальних класів, що релевантні для словотворчої та синтаксичної мети дослідження, тому що слова саме цього класу знаходяться в центрі уваги в роботі. Це зумовлює докладний опис-характеристику предикатних слів і узагальнення їхніх основних характерних ознак.

Досліджувані імена є ознаковими, оцінними, предикатними за типом свого значення. Саме ця їхня особливість відіграє визначальну роль як для словотворчого аналізу компонентів “низки”, так і для їхнього функціонування в різних типах речень і можливості перетворювань речень із ними.

Можна відзначити, що нежорсткі десигнатори мають набагато ширші словотворчі можливості і є більш гнучкими, здатними до різного роду трансформацій, ніж ідентифікуючі імена. Пояснення цього також криється в самому їхньому походженні. Жорсткі десигнатори позначають об'єкт як такий, на його денотативній основі, відзначають факт його існування в дійсності. У це визначення не входять якісь ознаки об'єкта. Нежорсткі десигнатори формуються на сигніфікативній основі та при характеристиці об'єкта відзначають його відмінності від інших. Ці відмінності можуть іти різними напрямками: за ознакою, дією, процесом, станом і т.д. У силу того, що в основі такого імені лежить не сама субстанція, а її характеристики, то в мові існує можливість дати цим характеристикам різне, але адекватне експліцитне вираження, що і припускає, у свою чергу, широкі словотворчі потенції таких імен і схильність до трансформацій речень, у яких вони функціонують (Порівн.: гордый - гордец - гордость, горделивость - гордиться і негр - негритянский - *негрость - *негрить).

5

Подібна словотворча гнучкість нежорстких десигнаторів створює передумови для їхнього входження в різні логіко-семантичні і структурно-семантичні типи речень у різних позиціях та для трансформаційних перетворень таких структур.

У другому підрозділі розглядаються феномен словотворчого значення та особливості словотворчих відношень між компонентами “низок”. У зв’язку з цим у роботі зроблено аналітичний огляд існуючих у сучасній лінгвістиці робіт, присвячених визначенню поняття “словотворче значення” (роботи В.В. Лопатіна, І.С. Улуханова, О.О. Земської, Р.С. Манучаряна, Е.Л. Гінзбурга та інших), і обгрунтована першочергова увага до концепції словотворчого значення О.С. Кубрякової, тому що вона уявляється найбільш глибокою й обґрунтованою і може бути використана як база для розуміння транспозиції (синтаксичної деривації).

У роботі показано, що лексеми “низки” пов'язані складними і різноспрямованими словотворчо-семантичними міжчастиномовними відношеннями.

Більшість аналізованих транспозитів являє приклади репрезентації в мотивованому імені особи повного семантичного обсягу мотивуючого прикметника або дієслова: удалой - удалец, ревнивый - ревнивец, жадный - жадина, капризный - капризун, скупой - скупец; лгать - лгун, раззявить – раззява, предать - предатель, озоровать - озорник і багато інших.

У мотивованому антропонімі, крім семи “особа”, можуть міститися нарощення змісту (болтун - “людина, що любить багато говорити і говорить зайве”), частина з яких пов'язана з конотативними ознаками лексеми (Порівн.: счастливый - слово позитивної дескриптивної оцінки з емотивністю замилування; счастливчик - лексема з амбивалентною оцінкою “+” і “-” , із можливою перервою емоційного тону на незадоволення та заздрість).

Показово, що словотворення в “низці” фактично йде по колу. Самі антропоніми здатні давати нові прикметники, що характеризують особу (бодрый - бодряк - бодряческий; удалой - удалец - удалецкий). Нове ад'єктивне ім'я може визначати не тільки назву людини, а й те, що входить у морально-характерологічну сферу особи - її поведінку, справи, вигляд, слова, вчинки, погляд: дикий - дикарь - дикарский (вчинок); бунтарь - бунтарский (погляд).

Особлива увага в цьому підрозділі приділяється визначенню й опису значень абстрактних імен, специфічною рисою яких є їхня семантична неоднорідність. Порівн.: грубость, смелость, храбрость (значення якості в “чистому” вигляді) – хулиганство, плутовство,

клеветничество, обжорство (значення властивості-процесу) – ревность, бодрость, зависть, злость (значення стану-події) – ложь, лесть, вранье (значення конкретного втілення, “матеріалізації” ознаки дії).

Показово, що з одним антропонімом можуть співвідноситися декілька абстрактних імен, що мають, як правило, нетотожне значення: лжец - ложь, лживость; завистник - зависть,

6

завистливость; ревнивец - ревность, ревнивость; льстец - лесть, льстивость; трус - трусость, трусливость. З усіх наведених прикладів тільки в останньому абстрактні імена мають схоже значення, можуть визначатися як синоніми: трусость, трусливость. В інших парах імена абстрактної ознаки належать до різних з перерахованих семантичних підгруп і внаслідок цього можуть функціонувати в різних реченнєвих структурах, часто мають свої, специфічні контексти.

Аналіз показує, що досліджувані ряди організовані негомогенно. Є багато прикметників, від яких значення особи може бути виражено тільки дескрипціями: человек достойный, человек сердечный, человек одаренный, человек чести та інші. Багато імен особи не дають вторинних ад'єктивів, що частково пояснюється їхньою морфологічною структурою: враль, лгун, хапуга, попрыгун, негодник, недотепа, жрун, оборотень, пачкун, бабник, бормотун, выскочка, забияка. Може не бути дієслова з “буттєвим” значенням: смелеть, храбреть, добреть, слабеть - “ставати”, а не “бути” смелым, храбрым, добрым, слабым; не “виявляти” смелость, храбрость, доброту, слабость. Є лакуни в утворенні абстрактних імен, наприклад, у “низках” типу: выскочить - выскочка; раззявить - раззява і под.

Досліджувані в роботі словотворчо-семантичні відношення між транспозитами вписуються в загальну концепцію розмежування лексичної і синтаксичної деривації, яка дотепер не має в науці однозначного наукового обґрунтування. У зв'язку з цим у третьому підрозділі розглядається це питання.

Аналіз наповнюваності формули словотворчих відношень (розробленої і конкретизованої в багатьох дослідженнях О.С. Кубрякової) стосовно до розглянутих у роботі пар показує, що в цих випадках в усіх парних корелятах відношення словотворчого акту є специфічними.

Смисловим завданням є необхідність подання знаків у новому ракурсі: ознаки або дії як особи, що має їх (або в зворотному напрямку), ознаки як субстанції.

При реалізації подібного смислового завдання відношення будуються за такою схемою: мотивуюче не конкретизується, не перетворюється, семантично не доповнюється, із нього нічого не усувається: шалить - шалун, хапать - хапуга, трудиться - труженик, смеяться - смехун, подлый -подлец, храбрый - храбрец. Більше того, тут можна говорити про те, що базис і ознака номінації співпадають.

Самим суттєвим і складним у цьому питанні є тип копулятивної частини, тому що тотожність базису й ознаки може відбуватися й у зовсім інших випадках.

Через те що смислове завдання словотворчого акту полягає в орієнтації на іншу частину мови, а базис і ознака співпадають, копулятивною частиною може бути тільки компонент, який відповідає категоріальному значенню частини мови, що утворюється, або одній з її субкатегорій. Для антропонімів - це значення особи за ознакою або дією; для абстрактних імен –

7

значення самостійної субстанції; для відіменникових прикметників - їхнє категоріальне значення “стосовний до” (скоріше “характерний для”).

Словотворчі значення аналізованих компонентів “низки” дорівнюють їхній лексикографічній дефініції, тому що в розглянутих випадках індуцируючими є слова, що мають значення ознаки, а ключовими - формули категоріальних значень частин мови або їхніх субкатегорій (у випадку з ім'ям особи).

До розряду синтаксичних дериватів можна віднести й утворення дієслів від антропонімів, тому що в даному випадку цілком зберігається семантичний обсяг позначеної дії - стану і додається один з різновидів загальнокатегоріального значення дієслова - “ідентифікуючий компонент”: “бути кимось, поводитися так, як це показує вже існуючий антропонім”, “робити вчинки, що свідчать про ознаку”: :мошенник - мошенничать, разбойник – разбойничать, проказник – проказничать, лодырь - лодырничать.

Таким чином, можна вважати, що ознака цементує всі відношення в блоках таких аналізованих лексем.

Проведений аналіз дає підставу говорити про те, що всі ці ознаки є ознаками синтаксичної деривації. На фоні широкого тлумачення цього терміна досліджувані міжчастиномовні перетворення є прикладами “чистої” синтаксичної деривації, тому що в словотворчому акті ономасіологічний базис і ономасіологічна ознака в мотивуючого і мотивованого співпадають, значення копулятивної частини відповідає категоріальному значенню частини мови мотивованого, а словотворче значення дорівнюєть лексичному значенню.

Другий розділ “Участь компонентів “низки” в організації і перетвореннях різних структурно-семантичних типів речень” складається з восьми підрозділів.

Аналіз функціонування і трансформаційних потенцій речень із компонентами “низки” в позиції суб’єкта і предиката проводиться в межах логіко-семантичних типів речень, виділених Н.Д. Арутюновою (у плані аналізу змістовних відношень, що існують між суб'єктом і предикатом), а також з опорою на структурну типологію Г.О. Золотової, що припускає двукомпонентність структури простого речення і присутність певних морфологічних засобів вираження суб'єкта і предиката в їхній сполучуваності. Поєднання цих типів класифікацій у межах одного дослідження при аналізі функціонування антропонімів і їхніх транспозитів дозволяє говорити про визначені структурно-семантичні типи речень, в яких як головні компоненти “живуть” лексеми “низки”.

Оскільки наше дослідження передбачає, з одного боку, опис структурно-семантичних особливостей речень із компонентами досліджуваної “низки”, а з іншого, - виявлення умов трансформації цих речень, то окремі підрозділи цього розділу присвячені особливостям

8

входження аналізованих транспозитів у різні логіко-семантичні і структурно-семантичні типи речень (підрозділи 2.1, 2.3, 2.5, 2.7) і опису речень-трансформів у межах визначеного логіко-семантичного типу (підрозділи 2.2, 2 .4, 2.6, 2.8).

Функціонування транспозитів у суб'єктній або предикатній позиціях пов'язане з певним типом референції. У цьому дослідженні прийнята точка зору О.В. Падучевої, І.Б. Шатуновського, що припускає розмежування типів референції не тільки на рівні суб’єкта, але й на рівні предиката і всього висловлювання.

На рівні суб'єкта пропонується виділяти конкретний і неконкретний типи референції, що передбачає виділення певного поняття, яке є суб'єктом, із ряду однорідних (інакше кажучи,

відношення до класу). Для вираження конкретної референції на рівні суб'єкта використовуються займенникові слова з вказівною семантикою; для абстрактних імен можливе вживання локально-темпоральних актуалізаторів.

На рівні предиката, тобто висловлювання, можна говорити про актуальний та неактуальний типи референції, що визначають розташування речення на часовій осі. Стосовно до розглянутих транспозитів це означає в цілому постійність / непостійність характеристики, її здатність до тимчасової конкретизації. Тут використовуються локально-темпоральні актуалізатори, що, з одного боку, обмежують час ознаки, дії (вчера, во время обеда, сейчас, в данный момент і под.); з іншого - можуть вказувати на постійність цих характеристик (всегда, все время, постоянно і под.). Для деяких типів речень суттєвим є й інший тип референції предиката – експліцитне або імпліцитне вираження суб'єкта ознаки.

Особливий різновид речень складають генералізовані, або узагальнюючі, судження. Визначальним фактором для побудови генералізуючого судження є існування деякого стереотипу для множини, у якому одиниці “нівелюються” за локально-темпоральними характеристиками і об'єднуються певними загальними для переважної більшості ознаками об'єктів. Такі висловлювання характеризуються відсутністю темпорального зв'язку предиката із суб'єктом (тобто використовується нелокалізований час), а їхній предикат виступає в якісному значенні (у протиставленні епізодам і явищам).

Участь лексем в організації логіко-семантичних типів речень залежить від частиномовної приналежності транспозитів, тому що семантика того або іншого типу речення “вибирає” певні, установлені відношення між суб'єктом і предикатом і певний спосіб їхнього вираження. Входження компонентів “низки” в різні структурно-семантичні типи речень і їх суб'єктна чи предикатна позиція в них мають свої особливості, неоднакові для трьох кардинальних логіко-семантичних типів речень, що й розглянуто в роботі.

9

У позиції суб'єкта характеризуючих речень можуть виступати всі компоненти аналізованої “низки”. У цьому випадку визначальне значення має їхнє не тільки семантичне, але і граматичне поєднання із тим або іншим предикатом і спосіб вираження самого суб'єкта.

Суб’єкт-антропонім має широкий спектр значень (суб'єкт дії, стану, носія ознаки, квантитативний, перцептивний, ситуаційний та інш.), сполучається із різними за значеннями і граматичними ознаками типами предикатів При цьому сам суб'єкт може мати форму як називного, так і непрямих відмінків: Ваш хулиган разбил окно; Таких негодников - хоть отбавляй; Этому подлецу не повезло.“

Уроджений предикатний статус” (О.В. Падучева) антропонімів вимагає введення в ці речення актуалізаторів, що дозволяє говорити про конкретну референцію таких імен: Тот храбрец не сробеет; Этот скептик все отрицает. Визначеність антропонімів у цих випадках закладено в пресупозиції і комунікативній ситуації, що містить судження, у якому ім'я особи виступає в первинній для нього функції предиката: Он скептик – Этот скептик все отрицает.

Вживання антропонімів у функції, що поєднує характеризацію й ідентифікацію поза спеціальними показниками референтності можливе лише у генералізованих висловлюваннях: Скупец платит дважды; Болтун – находка для шпиона; Нахалам всегда везет.

Прикметники у функції суб'єкта характеризуючих речень можуть виступати лише як субстантивовані. Ідентифікуюче вживання прикметників за участю актуалізаторів так само, як і антропонімів, виводиться з пресупозиції, засноване на знанні референта учасниками комунікації. Такий спосіб вираження суб'єкта частіше вживається у висловлюванях генералізованого типу: Гордые заносчивы; И добрый временем плачет, а худой скачет (В. Даль).

Роль абстрактних імен у позиції суб'єкта характеризуючих речень досить специфічна, що зумовлено їхньою неізосемічністю і семантичною неоднорідністю. Виявилося, що абстрактні імена мають свій діапазон предикатів з погляду їх семантичної і граматичної сполучуваності: предикати метафоричної “дії” (Ложь побеждает; Цинизм набирает силу); предикативні прислівники при суб'єкті оцінки-стану або матеріалізованої ознаки (Цинизм, зависть, ложь, - это страшно); предикати логічної кваліфікації або співвіднесеності з іншими поняттями (Ложь бессмысленна; Скептицизм - род иронии й інш.). У позиції предикатів у подібних конструкціях можуть виступати і дескрипції: Его ревность отмечена закомплексованностью.

Засоби актуалізації абстрактних імен і антропонімів, за винятком відмінностей у самих актуалізаторах, однакові. Але, на відміну від антропонімів, абстрактні имена, особливо ті, що позначають ознаки – процеси, здатні актуалізуватися ще й словами з локально-темпоральною семантикою: Его плутовство во время игры замечено всеми.

10

Дуже “примхливим” виявилося входження в структуру речень суб'єкта-інфінітива. Єдиною очевидною “перешкодою” є в таких реченнях предикат-антропонім. Сполучуваність інфінітива з антропонімом не припускається структурою речення (*Ревновать - глупец). У функцїї предиката в таких конструкціях виступають незмінні слова та їхні еквіваленти. Для трансформаційних перетворень важливим є їхній розподіл на власне модальні (можно, нельзя, невозможно, не следует, запрещается, долг, обязанность) і власне оцінні (трудно, труднее, интересно, весело, опасно, стыдно, страшно, страх, грех, загляденье, беда, не беда, не к лицу).

Різні види конкретної референції суб’єкта-інфінітива виражаються непрямими відмінками імені логічного суб’єкта (ребенку страшно, для него опасно), локально-темпоральними актуалізаторами (трусить во время боя), за рахунок семантики предиката (проказничать не время) та займенникового слова так (так грубить стыдно).

Входження компонентів “низки” у характеризуючі речення у позиції предиката більш незалежне від формальної організації речення й у більшій мірі залежить від розходжень “внутрішнього порядку” - від семантики самих транспозитів.

При предикаті-антропонімі позиція суб'єкта є вільною для заповнення референтним ім'ям: Этот человек - спесивец. Позачасовий характер ознаки, властивий антропонімам, дозволяє говорити про неактуальний тип референції, яку мають подібні предикати.

Предикати-прикметники поряд із можливістю характеризувати особу, на відміну від антропонімів, можуть виступати в конструкціях, що описують людину опосередковано - через його вигляд, вчинки, поведінку погляд і під. : Такая выходка хулиганская; Эти слова циничны.

Суттєвим для мети нашого дослідження є розмежування функціонування в позиції предиката характеризуючих речень повної і короткої форм прикметників. У ролі предиката повна форма зберігає відтінок атрибутивності, тобто ознака немов розчиняється в предметі, передає цілісне уявлення, враження про нього (Он человек веселый). Це уявлення приписується суб'єкту

як невіддільна від нього ознака - поза відношенням до часу та обставин, поза позицією самого мовця.

Висловлювання з предикатом - короткою формою мають інтерпретуючий, аналітичний характер, ґрунтуються на знаннях, думці про суб'єкт. На передній план виступає мотивація, каузальний підтекст: чому, для чого мовець надає цю інформацію про суб'єкт. Так розрізняються, наприклад, висловлювання Он такой счастливый (веселый) і Он счастлив в личной жизни (беспричинно весел). Перше засноване на враженні, відчутті мовця; друге - на знанні чогось про предмет висловлювання, на судженні про нього.

У випадку з повною формою семантико-граматична характеристика предикації припускає (або навіть робить кращою) універсальне прочитання. Для предикації виду “суб'єкт - предикат”,

11

де предикат позначає стан (тобто виражений короткою формою), природним є опис актуального зв'язку ознаки із суб'єктом, навіть у тому випадку, коли актуалізатор відсутній. Порівн.: Он веселый (добрый, грубый, молчаливый). - Он весел (добр, груб, молчалив).

Абстрактні імена у ролі предикатів характеризуючих речень здатні входити в два типи конструкцій - в залежності від способу вираження суб'єкта.

Характеризуючи особу, вони в позиції предиката функціонують виключно в складі дескрипцій - із допоміжними дієсловами і прикметниками: Он характеризуется, выделяется (ему присущ, свойствен) ревнивостью, цинизмом, завистливостью, але скоріше не *ревностью, *завистью і тим більше не *ложью, *лестью.

Загальне значення інших конструкцій можна визначити як опосередковану характеристику суб'єкта через ізосемічне абстрактне ім'я. У подібних реченнях сам граматичний суб'єкт може бути поданий інфінітивом (Говорить такие слова - наглость) або іншим абстрактним ім'ям - без співвіднесення з особою (Такое поведение - нахальство).

Семантика характеризуючих речень з абстрактним ім'ям у позиції предиката схильна до неактуального типу референції і до вжитку у генералізованих реченнях. Це визначено, з одного боку, семантикою самих абстрактних імен, що позначають не миттєві характеристики, а описують особу за уже “устояними” ознаками, проявами; з іншого боку, - семантикою допоміжних слів, що вказують на позачасовий характер: Наш сосед выделяется особой смелостью (хитростью). Толстяки отличаются обжорством.

Актуальну референцію подібні конструкції набувають, як правило, за допомогою введення спеціальних актуалізаторів, які обмежують часові межі прояви ознаки, що виражається абстрактним ім'ям: Сегодня (в течение вечера, на карнавале) он выделяется особой грубостью (болтливостью, веселостью).

Особові форми дієслів у характеризуючих реченнях у формі теперішнього часу (тільки за цих умов їх включаємо до “низки”) виступають як предикати дії і стану та характеризують особу: Он ревнует (завидует, сердится); Ребенок шалит, проказничает; Муж обманывает (льстит). Семантичне розмежування всередині самих предикатів на предикати дії і стану визначає їхнє розташування на часовій осі і, як наслідок цього, можливість поєднання з певними темпоральними актуалізаторами. Порівн.: Во время обеда он шалит (грубит, злится), але не *ревнует (*завидует).

Можна вважати, що головною проблемою для речень, у яких позицію предиката займає інфінітив, є питання про включення / невключення цих висловлювань у характеризуючі. До характеризуючих відносимо речення, в яких позицію суб'єкта займає не інфінітив: Самое лучшее оказалось - не злиться. Вихід за рамки характеризації відбувається в структурах, де суб'єкт

12

виражається інфінітивом та основу кваліфікації складають відношення ідентичності та рівноцінності:. Шалить - это все равно что проказничать

В екзистенційних реченнях із усіх компонентів “низки” можуть вживатися лише антропоніми й абстрактні імена, що зумовлено загальною семантикою цих висловлювань, головне призначення яких полягає у ствердженні або запереченні існування деякої субстанції у визначеній сфері буття: Среди нас было много болтунов, хвастунов и обманщиков; В мире достаточно подлости и зависти. У позиції предиката тут виступають дієслова існування або виділені нами “прирівняні до них” у контексті певного висловлювання показники “глибинного буття”, мікросвіту людини, які сполучаються тільки із суб’єктом-абстрактним ім'ям: В его душе таилась (пряталась, скрывалась, затаилась) злость (зависть, ревность).

Семантичний підтип екзистенційних речень, де сфера буття подана як світ, Земля, Всесвіт, накладає певні обмеження на функціонування в них слів навіть у межах однієї категорії: в таких висловлюваннях виступають тільки ті з антропонімів і абстрактних імен, що позначають значимі в соціальному і морально-етичному планах поняття, тобто явища, що мають у більшості випадків концептуальний характер. Тут мова може йти про предательство (предателей), подлость (подлецов), зависть (завистников), але не про неряшливость (нерях), болтливость (болтунов), ротозейство (ротозеев).

Висловлювання, у яких сфера буття представляє мікросвіт людини, являють собою граничний ступінь звуження “сфери буття”. Подібне звуження “сфери існування” визначає той факт, що антропоніми в цьому підтипі речень виступати не можуть.

Конкретизацію об’єкта існування може бути виражено за допомогою слів із вказівною семантикою:Такая наглость (распутство) существует; специфіка локально-темпоральних актуалізаторів полягає в тому, що вони визначають і сферу буття: Льстецы (бодряки, спесивцы) живут среди вас.

Речення тотожності являють особливу сферу функціонування предикатних слів. Компоненти аналізованої в роботі “низки” функціонують в реченнях денотативної і сигніфікативної тотожності.

У реченнях денотативної тотожністі беруть участь антропоніми і абстрактні імена, що зумовлено семантикою подібних висловлювань (вживання дієслів Н.Д. Арутюнова припускає тільки в реченнях типу Сегодня весь день безобразничает и шалит наш сосед). Обов'язковою для даного типу конструкцій є присутність маркерів конкретної референції этот, тот самый, такой, що зумовлено, з одного боку, семантичною специфікою цього розряду речень тотожності, у якому взаєморозкривається тотожність особи або абстрактної субстанції, отримана на основі знання або

13

впізнавання, а з іншого, - особливостями семантики компонентів “низки” як імен номінальних класів: Этот юный притворщик и есть мой брат.

У реченнях сигніфікативної тотожності виступають усі компоненти “низки”, займаючи позиції обох головних членів речення. Основною вимогою для таких речень є частиномовна і

формальна однаковість головних членів речень, їхня семантична кореляція: Смелость - это то же самое, что храбрость; Смельчак - это то же самое, что храбрец. Ті компоненти “низки”, що не корелюються, можуть входити в такі висловлювання тільки при наявності заперечення: Смелый - это не то, что нахальный.

Специфіка семантики тотожності у випадках денотативної тотожності природно передбачає вказівність; особливістю структур зумовлена і неможливість вживання локально-темпоральних актуалізаторів для всіх різновидів речень тотожності. Хоча висловлювання мають позачасовий характер, до генералізації суджень вони не здатні.

У підрозділах, присвячених аналізу перетворень висловлювань із компонентами “низки”, відповідно до реальних відношень реченнєвих структур у мові, виділені умови трансформації - як загальні для всіх типів речень, так і часткові, що реалізуються в межах визначених типів реченнєвих структур.

До загальних умов, що впливають на можливість / неможливість перетворень, вважаємо за необхідне віднести такі:

1) Зберігання загального змісту висловлювання при можливості зміни його структури;

2) Кількість головних членів речення, що піддаються перетворенню. Якщо в характеризуючих реченнях, де позицію суб'єкта або предиката займає компонент “низки”, зміну структурної схеми розглядаємо лише у випадках незмінного другого головного члена, то в реченнях сигніфікативної тотожності обов'язковим є зміна частиномовної характеристики обох головних членів речення (виходячи з вимог структури речень тотожності);

3) Врахування референтних особливостей і характеристик співвідносних речень;

4) Введення допоміжних і зв’язкових компонентів (дієслів, прикметників і спеціальних зворотів, детально досліджуваних для кожної підгрупи);

5) Використання дієслівних транспозитів у формі недоконаного виду теперішнього часу.

Часткові умови трансформацій виявляються в рамках окремих логіко-семантичних і структурно-семантичних типів речень

У рамках характеризуючих речень на рівні перетворення суб'єкта визначальним є семантика самого суб'єкта і можливість транспозита висловити цю семантику. Так, між суб'єктами, що позначають носія ознаки, вираженими антропонімом і абстрактним ім'ям, існують метонімічні відношення. Абстрактні імена визначають ознаку особи та опосередковано

14

характеризують і носіїв цієї ознаки, що надає можливість перетворення типу: Для такого циника характерна подобная жестокость. - Для такого цинизма характерна подобная жестокость.

Для перетворення характеризуючих речень із компонентими “низки” у позиції предиката має значення вираження суб'єктом особи або не-особи. Цим визначається загальне значення структурної схеми і відповідно загальний вид ланцюжка перетворень. Порівн.: Он хулиган. - Он отличается хулиганством. - Он все время хулиганит і Такой поступок хулиганский. - Такой поступок - хулиганство.

Для трансформацій таких речень має значення загальна семантика предикатів як головна характеристика, що впливає на референтні особливості слова і є суттєвою для можливості зберігання загальної змістовної рівнозначності речень-трансформів. Порівн.: Он шалун (предикат ознаки, неактуальний тип референції). - Он шалит (предикат дії, актуальний тип референції).

Суттєвим для подібних трансформацій характеризуючих речень є ознака серійності, повторювальності характеристики, яку надає предикат, врахування індивідуальних значень дієслівних лексем і пов'язана з цим можливість трансформацій суджень із ними в речення із предикатом-антропонімом. Порівн.: Он притворщик. не дорівнюєть Он притворяется; Он притворщик. = Он все время притворяется; але: Он подлец. = Он подличает (в останньому випадку, щоб назвати людину подлецом, досить одного вчинку).

У межах екзистенційних речень значення має семантика сфери буття, що визначає семантичний різновид типу речень і є перешкодою для функціонування в ній, а отже, і для трансформації висловлювання, транспозитів із певним значенням. Порівн.: В отряде есть смельчаки, храбрецы, хулиганы. - *В отряде есть смелость, храбрость, хулиганство.

У межах речень тотожності для перетворень важливу роль відіграє семантичний різновид даного логіко-семантичного типу і пов'язані з цим структурні особливості, які не припускають, наприклад, вживання дієслів у реченнях денотативної тотожності, що реалізують ситуацію ідентифікації особистості або явища, і це визначено загальним значенням цього різновиду висловлювань. Обов'язковою умовою для перетворень речень сигніфікативної тотожністі є зміна частиномовної приналежності обох головних членів речення, що зумовлено загальною вимогою до структури таких речень, які припускають зіставлення понять, рівних за обсягом.

У процесі дослідження було виділено ті структурно-семантичні підтипи речень у рамках кожного логіко-семантичного типу, що не здатні до перетворень в межах аналізованого матеріалу, і по можливості встановлено причини цього явища, до яких віднесено такі:

1) Відсутність транспозита визначеної частини мови, тобто лакуни у словотворі;

2) Неможливість транспозита певної частини мови брати участь в організації того чи іншого семантичного типу або підтипу речень у силу специфіки значення останнього;

15

3) Неможливість слів певної частини мови брати участь в організації тих чи інших конструкцій (наприклад, несполучуваність антропонімів із інфінітивом);

4) Відмінність референтних характеристик транспозитів без введення спеціальних актуалізаторів:Ребенок шалит. - Ребенок - шалун;

5) Присутність визначеного типу копулятивної частини в характеризуючих реченнях із головним членом-інфінітивом, що становить перешкоду для процесу перетворення. Порівн.: Вести себя так - значит хулиганить. - *Вести себя так - значит хулиганство, хоча Вести себя так означает хулиганить. - Вести себя так означает хулиганство;

6) Семантичне розходження в значеннях абстрактних імен. Порівн.: Этот поступок хулиганский. - Этот поступок - хулиганство і Этот поступок смелый. - *Этот поступок - смелость (неможливість останнього перетворення зумовлена специфікою значення абстрактного імені смелость, що позначає, на відміну від хулиганство, ознаку в “чистому” вигляді).

У Висновках викладено результати дослідження і сформульовано положення про те, що розглянуті транспозити, які є синтаксичними дериватами, можуть існувати в мові тільки за умови дотримання формули “те ж, але не те ж” (О.О. Реформатський), тобто підстава для їхнього існування - у їхніх розходженнях. Абсолютно тотожних за змістом синтаксичних конструкцій, мабуть, взагалі не існує. Крім загальних розходжень між аналізованими реченнєвими структурами з досліджуваними транспозитами, зумовленими їхньою різною структурно-семантичною

організацією, кожний трансформаційний ряд можна розглядати як особливу, у певній мірі замкнуту мікросистему, всередині якої встановлюються особливі, тільки їй властиві взаємовідносини між складовими її елементами. Кожне речення поєднує в собі особливості транспозитів, з одного боку, загальні, категоріальні, з іншого - індивідуальні, лексичні, і тому є неповторним.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1) Матлина М.М. Абстрактные имена и концепции синтаксической деривации (к определению Д.Н. Овсянико-Куликовским категории отвлеченности в русском языке) // Вісник Харківського університету. Вип. 411. – Харків, 1998. – С. 380-385.

2) Матлина М.М. Текстовые преобразования высказываний на базе словообразовательных отношений // Межпредметные связи: Научные исследования, опыт, поиски: Сборник научных трудов. – Харьков, 1998. – С. .

3) Матлина М.М. Негомогенность структурной организации и семантические отношения “связки” нахал - нахальный - нахальство - нахальничать // Вісник Харківського університету. Вип. 448. – Харків, 1999. – С. 359-363.

16

4) Матлина М.М. Условия и возможности трансформации характеризующих предложений в рамках субъекта высказывания // Вісник Харківського університету. Вип. 473. – Харків, 2000. – С. 114-119.

5) Матлина М.М. Соотносительность транспозитов в организации экзистенциальных высказываний // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. Вып УП. - Славянск: СГПИ, 2000. - С. 46-55.

АНОТАЦІЇ

Матліна М.М. Роль синтаксичних дериватів в організації і трансформаційних перетвореннях різних типів простих речень. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 – російська мова. – Харківський національний