КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ШЕМЯКІНА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 811.133.1+81'367.3

АВТОРСЬКА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ У МОВІ СУЧАСНОЇ

ФРАНЦУЗЬКОЇ ПРЕСИ (СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ

ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ)

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського державного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент

Саєнко Сергій Григорович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та

практики перекладу романських мов, доцент

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Помірко Роман Семенович,

Львівський державний університет

імені Івана Франка, кафедра

французької філології, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент

Ігнатова Ольга Іванівна,

Дипломатична академія України при Міністерстві

закордонних справ України, кафедра

іноземних мов, доцент

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра французької

філології, Кабінет Міністрів України, м. Київ

Захист відбудеться “_2_” березня 2001 р. о 12_ годині. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського державного лінгвістичного університету (03680 МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського державного лінгвістичного університету

Автореферат розісланий “__21__” __листопада__ 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Калита А.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній лінгвістичній літературі є багато досліджень, присвячених вивченню функціонального класу конструкцій авторської репрезентації, до якого належать різні розряди слів, словосполучень, а також структурно-семантичні типи речень. До цих конструкцій належать вставні та вставлені речення, а також слова автора. Погляди вчених на категорію вставності, як правило, не збігаються. Залежно від погляду на “простір вставності” (Біренбаум Я.Г.) або розрізняють вставні та вставлені речення, або об'єднують їх під спільною назвою “включених предикативних одиниць” (Ніколаєва І.В.), а складний синтаксичний комплекс зі вставними та вставленими реченнями визначають як конструкцію з “синтаксично інтегрованою структурою” (Аутіна Р.Н.) або як “парентетично ускладнене речення” (Самольотова Р.С.). Не існує також чіткого розмежування конструкцій слів автора та вставних і вставлених речень у роботах французьких учених. У французьких граматиках останнього десятиріччя під назвою “incidente” об'єднано різні за структурою вставні конструкції, а слова автора названо вставним реченням “incise”, “intercalйe”.

Вивчення структури, семантики, прагматичного аспекту та логіко-комунікативної структури згаданих конструкцій є необхідним для їх чіткого розмежування та детального опису. У цьому дослідженні розмежовано три типи конструкцій, які репрезентують автора: слова автора, вставні речення суб'єктивної й об'єктивної модальності та вставлені речення. На ранньому етапі дослідження слова автора називалися нами вставними, оскільки цей термін існує поряд з терміном “авторські слова” в лінгвістичній традиції.

Дослідження вищезазначених речень у газетно-журнальному функціональному стилі є цікавим як з погляду дослідження засобів авторської репрезентації в сучасній французькій пресі, так і з точки зору порівняння висновків з нечисленними дослідженнями вставності на матеріалі французької художньої літератури (Ігнатова О.І., Коновалик О.М, Ніколаєва І.В.), що дозволило встановити спільні й відмінні ознаки, стильові особливості з урахуванням відсутності безпосереднього контакту між адресантом і адресатом.

Актуальність роботи зумовлена загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на аналіз функціонування мовних одиниць з урахуванням не тільки їх структурно-семантичних, але й комунікативно-прагматичних особливостей. Дослідження є актуальним ще й тому, що конструкції авторської репрезентації аналізуються в мові преси, одного з основних засобів інформації та впливу на суспільство.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми “Дослідження когнітивних та комунікативно-функціональних аспектів системи одиниць французької мови”, що розробляється кафедрою французької філології Київського державного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського державного лінгвістичного університету , протокол № 2 від 25.09.2000 року).

Метою дослідження є встановлення особливостей функціонування конструкцій авторської репрезентації шляхом виявлення їх структурно-семантичних та комунікативно-прагматичних властивостей. Це визначило необхідність розвўязання таких завдань:

1. Встановити формальні ознаки та семантику твірних компонентів конструкцій слів автора, їх прагматичні особливості, можливості актуального членування.

2. Охарактеризувати основні синсемантичні й автосемантичні структурні типи вставлених речень під кутом зору семасіології та ономасіології, а також з погляду їх прагматичних й інформативних характеристик.

3. Визначити структурно-семантичні характеристики та функції вставних речень суб'єктивної та обўєктивної модальності, їх місце у складі основного речення.

4. Встановити ступінь синсемантичності / автосемантичності , тип зв'язку з основним реченням і контекстом, інформативні характеристики та особливості актуального членування вставних речень суб'єктивної й об'єктивної модальності.

Обўєктом дослідження є конструкції авторської репрезентації в сучасній французькій пресі.

Предметом дослідження є структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості конструкцій, які репрезентують автора в сучасній французькій пресі (слова автора, вставні речення суб'єктивної та обўєктивної модальності, вставлені речення).

Матеріалом дослідження слугували тексти сучасної французької преси - газети (Les Echos, Le Figaro, Le Figaro Economie, La Libйration, Le Monde) та журнали (Jours de France, Le Figaro-magazine, LўExpress international, LўEvйnement du jeudi, Le Point, Magazine littйraire, Marie France, Paris Match, Supplйment de Beaux-Arts, Tйlй-Loisirs) різних років видання (1987-1999), з яких було дібрано методом суцільної вибірки понад дві тисячі прикладів.

Методи дослідження. Дослідження вимагало комплексного аналізу, що зумовлено складністю поняття "вставність", тому в роботі використано дескриптивний метод для встановлення кожного типу конструкцій авторських слів, вставних та вставлених речень і під час аналізу їх твірних компонентів; функціонально-семантичний аналіз з метою зіставлення структури кожної конструкції з відрізком дійсності; контекстологічний аналіз для пояснення складу конструкції під впливом соціальних факторів, ситуації, умов і мети комунікації, фонових знань адресата; трансформаційний аналіз для визначення різних синонімічних конструкцій; елементи кількісного аналізу для встановлення частоти вживання основних структурних типів слів автора, вставлених речень, а також частоти вживання різних часових форм у словах автора.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі комплексного аналізу конструкцій авторської репрезентації на матеріалі сучасної французької преси вперше проаналізовано ускладнені, надускладнені й еліптичні конструкції авторських слів, визначено їх структурні типи, встановлено різноманітні групи дієслів, які вживаються у словах автора, а також основні специфічні форми вираження підмета та засоби ускладнення пропозиційного змісту. У праці вперше описано прагматичний потенціал слів автора, встановлено засоби відбиття авторської оцінки, виявлено стилістичні особливості реалізації авторського наміру, визначено особливості актуального членування різних конструкцій авторських слів.

У дисертації вивчено структурні типи вставлених речень як засобу авторизації, їх комунікативна настанова, використання автором різноманітних засобів для здійснення впливу на читача. Отримано нові дані про використання паралінгвістичних засобів вставленості для передачі додаткової змістової інформації; встановлено залежність актуального членування від структури основного і вставленого речень, які можуть укладатись у схему простої тематичної прогресії, у тема-рематичний ланцюжок, мати крізну тему тощо.

Знайшло подальший розвиток дослідження вставних речень об'єктивної та суб'єктивної модальності: встановлено характерні для цього стилю конструкції, вказано їх місце у межах основного речення, їх комунікативна настанова, прагматична роль. З погляду актуального членування ці конструкції становлять монореми, диреми, а в окремих випадках мають мікротему, яка відсилає читача до попереднього контексту.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що дані дослідження авторської репрезентації в газетно-журнальній пресі є певним внеском а) у вирішення загальної проблеми вставності, б) в уточнення структурних характеристик слів автора, в) у визначення специфічних рис вставного речення субўєктивної та обўєктивної модальності та вставленого речення, г) у дослідження писемної форми комунікації в пресі в прагматичному аспекті, при визначенні соціальних факторів, що впливають на структуру висловлювання, д) у встановлення особливостей актуального членування, яке виявляється у взаємодії і взаємопроникненні тематичних та рематичних компонентів у кожній з вищезазначених конструкцій. Отримані дані про функціональні характеристики аналізованих конструкцій доповнюють результати досліджень, виконаних на матеріалі художньої літератури, і демонструють специфічність структури авторських слів, вставних і вставлених речень у текстах преси.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання висновків та його результатів у курсах теоретичної граматики французької мови (розділи “Актуальне членування висловлювання”, “Прагмалінгвістичний синтаксис”), стилістики французької мови (розділ “Стилістичні ресурси синтаксису”), а також у науково-дослідницькій та навчальній роботі.

Апробація основних положень та результатів дисертаційного дослідження проводилась на V Міжнародній конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”, Дніпропетровськ, 19-21 травня 1998 року; на науково-методичній конференції “Лінгвістичні та методичні проблеми викладання іноземних мов”, Київ, 15-16 травня 1998 року; на науково-практичній конференції Київського державного лінгвістичного університету, 20-21 квітня 1999 року.

Публікації. Основні положення та результати дослідження опубліковано у трьох статтях та одній тезі.

Загальний обсяг роботи. Обсяг тексту дисертації – 203 сторінки, загальний обсяг роботи – 227 сторінок.

Дисертація складається зі вступу, двох розділів з висновками, загальних висновків, списку використаної літератури і списку ілюстративних джерел.

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено її актуальність, мету й завдання, розкрито теоретичне та практичне значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

У І розділі зроблено огляд сучасного стану дослідження категорії вставності на матеріалі різних мов, розглянуто структурно-семантичні і комунікативно-прагматичні характеристики слів автора.

У II розділі аналізуються семасіологічний і ономасіологічний аспекти, тип зв'язку з основним реченням, синсемантичність - автосемантичність, комунікативні та прагматичні характеристики вставлених речень, структурно-семантичні й комунікативно-прагматичні характеристики вставних речень суб'єктивної й об'єктивної модальності.

У загальних висновках підведено підсумки роботи.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ І. Структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні характеристики слів автора в сучасній французькій пресі. У дисертації висвітлено погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників стосовно структури й семантики речення взагалі та явища вставності зокрема. Увага до проблеми вставності і вставленості зумовлена не тільки недостатньою розробкою питання, а й тим, що ці лінгвістичні категорії є складовою частиною комунікації як в усній, так і в писемній мові.

Слова автора в середині прямої мови та в постпозиції характеризуються зворотним порядком слів з ХІІІ ст. (Катагощина Н.А.), вживанням дієслів говоріння. Матеріал показує, що це в основному дієслова, які передбачають процес мовлення, а також різні контекстуальні синоніми :

1) дієслова, що передбачають говоріння - dire, йnoncer, demander, prйciser, rйpondre та інші ;

2) дієслова, які вказують на особливості мовлення - hurler, tonner, tempкter, rager, rigoler, dйplorer, fanfaronner та інші ;

3) фазисні дієслова - commencer, rйsumer, pointer та інші ;

4) ментальні дієслова - penser, analyser, rйsumer, se souvenir та інші ;

5) дієслова, які не потребують говоріння - йcrire, sourirе, noter та інші ;

6) дієслова фізичної дії - faire, lancer та інші ;

7) дієслова, які передають ставлення до слухача - prйvenir, menacer, avertir, confesser та інші ;

8) дієслова, які вказують на емоційний стан мовця- dйplorer, se plaindre, regretter, se fйliciter, se consoler та інші.

Більшість дієслів є контекстуальними синонімами, які мають також інші прагмастилістичні властивості, що полягають у характеристиці мовця, умов комунікації, набувають оцінного значення в контексті, сприяють впливу автора на адресата.

Пропозиція слів автора зумовлена дієсловом-присудком, значущість оточуючих його компонентів є різною й залежить від лексико-граматичних, лексико-семантичних, змістових факторів та комунікативного завдання адресанта (Почепцов Г.Г.). Поверхнева структура слів автора свідчить про наявність у реченні прислівників способу дії (gravement, vertement), за допомогою яких автор дає оцінку дії, про яку він говорить, а також відокремлених та невідокремлених обставин місця, часу, які можуть бути опущені, якщо в попередньому контексті вказувалось, де й коли відбувалася дія. Поширення речення відбувається досить часто завдяки вживанню дієприкметникового, дієприслівникового або інфінітивного зворотів, що ускладнює слова автора семантично й синтаксично додатковою предикацією й одночасно є одним із засобів компресії інформації, згортання тексту.

Слова автора характеризуються об'єктивною модальністю, стилістичним вживанням теперішнього часу для передачі минулих дій і динамічності викладу, а також різних форм минулих часів : passй compоsй, imparfait у стилістичному вживанні, стилістичним вживанням futur simple у значенні минулого.

Наприклад : “Cela fait plaisir de retrouver la goыt de la victoire”, souriait Luis Fernandez aprиs la rencontre (Le Monde). “Faut qu'ils apprennent un peu а vivre lа-bas”, commentera Franзois Mitterrand (Le Monde).

Інші часові форми вживаються рідко.

Підмет може виражатися анафоричними займенниками, які відсилають до попереднього контексту, неозначено-особовим on, загальними іменниками з неозначеним артиклем, що спираються на постінформацію (катафора), іменниками з дейктичним вказівним займенником (ce, cet, cette), але найбільш типовим є підмет, виражений власним ім'ям або власним ім'ям з відокремленою прикладкою, яка вказує на посаду, соціальне становище, партійну належність, або власним ім'ям, що пояснюється означальним підрядним реченням з займенником qui, який виконує функцію актуалізації. У пресі йдеться про велику кількість осіб, автор не завжди впевнений у тому, що читачеві вони відомі, й тому вважає за необхідне подати додаткову інформацію у формі відокремленої прикладки або означального підрядного речення.

Наприклад : “On s'attendait а accueillir des personnes вgйes ou des personnes d'вge mыr”, se souvient Vйronique Ponchet, responsable de Mission France (Le Рoint). “Lorsqu'une personnalitй йmerge, on la flinque, confie un sympathisant qui prйfиre l'anonymat” (Le Nouvel Observateur).

Слова автора мають надускладнену структуру, якщо вони стають головним реченням, коли до їх підмета приєднується декілька ланцюжково підпорядкованих підрядних речень. Наприклад :

“C'est le dйbut du vйritable lancement de la mise en њuvre des accords de paix en Cisjordanie ..., a dйclarй le principal nйgociateur Nobіl Chaath, pour qui l'accord brise l'illusion de nombreux Israйliens, selon laquelle il йtaіt possible de sйparer Gaza de la Cisjordanie” (Le Monde).

Підмет виражений власною або загальною назвою на позначення відомих осіб, що посідають високе становище в державі, не супроводжується прикладкою (президент, прем'єр-міністр, генеральний секретар партії та інші). Автор при цьому базується на прямій локації, припущенні, що читач має певну інформацію. У функції підмета вживаються неологізми, утворені від власної назви (Balladur - baladurien, Chirac - сhiraquien ; Rocard - rocardien або Eltsine - eltsinologue). Наприклад :

“C'est notre force, c'est une question de principe”, a prйcisй un baladurien, proche de Juppй (Le Nouvel Observateur).

Автор є центром комунікації, він має певну мету, явну або приховану, повідомляючи інформацію певному соціальному оточенню, враховуючи психологічні, політичні та культурні інтереси читача (Арутюнова Н.Д., Воронков В..В, Гуревич В.В., Остін Дж.). Роль суб'єкта мови у пресі специфічна : автор тексту використовує висловлювання, яке належить суб'єкту, не авторові тексту. Експліцитна присутність автора виражається за допомогою вживання займенників me, nous, коли автор зараховує себе до кола читачів. Прагматична настанова, вплив на читача, досягнення перлокутивного ефекту здійснюється багатьма мовними засобами, зокрема вживанням: а) дієслів з елементами оцінки (tonner, hurler, rager, tempкter), які створюють стилістичний ефект гіперболізації; б) дієслів у переносному значенні (fulminer - хімічний термін, що означає “вибухати, детонувати”); в) дієслів розмовної мови (rigoler); г) соціально позначеної лексики (un motard - поліцейський, мотоцикліст); д) семантичної транспозиції займенника on, здатного виражати громадську думку (Кузнецов В.Г.), невпевненість; е) вживанням прислівників на -ment, які підкреслюють категоричність авторської думки; є) дієприслівникового, дієприкметникового, інфінітивного зворотів, що характеризують дію з погляду суб'єкта, і широким вживанням відокремлення з метою посилення значущості частини речення; ж) означальних підрядних речень з новою інформацією про мовця і цитування для надання документальності та об'єктивності; з) еліптичних конструкцій авторських слів, препозиційних (типу Et d'ajouter. Et de poursuivre) та постпозиційних і інтерпозиційних (типу “selon Pierre Bott”) ; и) широким вживанням синонімії (напр.: Cyclope - ouvrage de rйfйrence, l'encyclopйdie des marchйs des matiиres premiиres, le rapport sur les Cycles et les orientations des Рroduits et des Echanges etc). Бажання автора надати максимум інформації відображено у довжині речення, його ускладненості. Таким чином, активність автора, зумовлена комунікативною функцією мови, забезпечує ефективність висловлювання за допомогою зазначених засобів.

Актуальне членування (далі АЧ) основних типів слів автора дає адекватний результат, якщо спиратися на контекст, лексичні та граматичні фактори, протиставлення тотожного та відмінного, систему запитань, розділові знаки (Баллі Ш., Гак В.Г., Ковтунова І.І., Почепцов Г.Г., Реферовська Є.А., Слюсарева Н.О.).

АЧ тексту не позбавлене відтінку суб'єктивності й порівняно з мовленням, де мовець сам розставляє акценти, є більш складним. Розгортання інформативної структури речення - слів автора та визначення функціонально-семантичних категорій (теми - реми ) дозволило встановити елементарні схеми :

1) R + T, якщо підмет виражений анафоричними займенниками, власною назвою ;

2) R1 + T + R2, якщо підмет - власна назва - супроводжується відокремленою прикладкою ;

3) R1 + T1

Т2 (=T1) + R2,

якщо підмет пояснюється означальним реченням, де займенник qui називає ту ж саму особу (=T1).

Дворемну структуру мають слова автора з відокремленим дієприкметником, інфінітивом, дієприслівником. Наприклад:

“Les dirigeants syndicaux le maudissent ... ”, confіe, dйsabusй, ce militant du parti travailliste (Le Figaro Economie).

Схема цього речення:

R1

Т

R2

До моноремних конструкцій відносяться, на нашу думку, еліптичні речення, які відповідають на часткове диктальне питання “Хто говорить ? ” У цьому випадку рема не завжди передає нове, оскільки іменник може означати власне ім'я.

Наприклад:

“Maіs encore cette emprise brouille l'image de la CGT - FO”, selon Ріerre Gendre de la Fйdйration des Banques (Le Figaro).

Досить характерним є вживання у словах автора займенників le, la, les, cela, зa, y, які означають відоме з контексту і відносяться до теми, але зв'язані з присудком. Виходячи з того, що АЧ - це членування на відоме й невідоме, можна стверджувати, що рематичний комплекс не може складатися з відомого й невідомого, що дає підставу розглядати ці компоненти як мікротеми. Другорядні члени відносяться до теми (розбіжність синтаксичного й актуального членування) або реми залежно від виду питання, контексту.

Графічне виділення слів автора здійснюється у пресі за допомогою шрифту та розділових знаків (Крючков Г.Г., Веденіна Л.Г., Шигаревська Н.О., Допань А., Демарез Ш.), але іноді відокремлення є однобічним (в інтерпозиції авторських слів) і не відповідає нормативному правилу. Такі випадки не є відмовою від пунктуації: у текстах преси авторські слова друкуються уставом (і при цьому завжди відокремлені), а пряма мова - курсивом. Функціональне навантаження шрифту є значно більшим, ніж коми чи тире.

Як бачимо, слова автора приєднуються до прямої мови на основі суположення, вказують на того, кому належить пряма мова, займають три позиції (перед прямою мовою, в середині та після прямої мови), являють собою об'єктивно модальні елементарні, поширені конструкції (за рахунок вживання другорядних членів) або надускладнені компресовані конструкції з відокремленою прикладкою, дієприкметниковим та дієприслівниковим зворотами, займенниковим інфінітивом, які ускладнюють речення додатковою предикативністю, підрядним означальним реченням або їх різноманітним поєднанням, які збільшують глибину всього речення та його інформативність. Ознакою цих речень є використання дієслів говоріння, мислення та їх функціональних еквівалентів. Вони характеризуються афективним синтаксисом, у них автор, присутній імпліцитно або експліцитно, використовує морфологічні, синтаксичні, лексичні, стилістичні засоби, метатекстові елементи для інформування читача, реалізації впливу на нього та підтримання контакту. Інформативна структура слів автора з емфатичним порядком слів може являти собою бінарне членування (R + T), членування з нанизуванням тем і рем (або тематичних і рематичних комплексів), становити тематичний комплекс у випадку, коли ремою є істинністне відношення до дійсності, або ж бути моноремою.

Розділ ІІ “Структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні характеристики вставлених і вставних речень у сучасній французькій пресі”. Вставлені речення, які відносяться до будь-якого іменного члена речення або його компонента, стоять безпосередньо за ним або знаходяться за межами основного речення й входять до змісту основного речення або надфразову єдність. Ці синтаксичні одиниці з різним зв'язком з основним реченням розглянуто з погляду семасіології й ономасіології.

Інформативні вставлені речення кваліфікуються як автосемантичні прості непоширені та поширені моделі (кваліфікативні, акціональні, локальні, релаційні), вставлені сурядні речення, що приєднуються сполучниками et, mais, car ; вставлені речення у формі підрядного означального з займенниками qui, que, dont, oщ, складними формами з lequel, причому детермінативні й експлікативні вставлені речення із qui, одним або двома антецедентами є найбільш поширеними ; приєднувальні конструкції з ce qui, ce que, що відносяться до всього змісту основного речення ; підрядні речення часові, причини, умови, допустові, питальні, окличні ; сполучення кількох підрядних речень, які можуть ускладнюватись відокремленою прикладкою, вставними словами і реченнями.

Специфічним типом вставленого речення є пряма мова, взята в дужки або виділена парним тире. Пряма мова є висловлюванням особи, про яку йде мова, ритуальною формулою. Це висловлювання, які належать громадським та політичним діячам, філософам, акторам. Наприклад:

Le coup de griffe de Juppй (Paris avec Chirac n'est pas Paris sans Chirac), le double jeu de Jacques Toubon ... ne l'ont pourtant pas abattu (Libйration).

Висловлювання - пряма мова, особливий стилістичний захід, за допомогою якого акцентується вірогідність факту, характеризується особа. Цитуючи французького президента Ф. Міттерана, автор добивається документальності, характеризує його як політика. Наприклад :

Par une de ces formules lapidaires dont il avait le secret - “les missiles sont а l'Est, les pacifistes а l'Ouest” - Mitterrand avait eu le courage de lui demander. . (Le Monde).

Глибинну структуру кожного типу речення можна передати за допомогою трансформацій. Синонімічні конструкції мають різні функціонально-стильові характеристики.

Вставлені речення являють собою авторські доповнення, відображають різні ситуації, пов'язані з екстралінгвістичними факторами, бажанням автора дати повну інформацію, що не тільки поширює речення, але й надає змістової насиченості. З цього погляду еліпсис вставлених речень неможливий, а усунення дужок веде до зникнення значення авторського коментаря, метатекстового елемента.

Вставлені речення, як і інші мовленнєві одиниці, є свідченням мислення, мовленнєвої активності автора, який має певну мету. Автор, компетентна людина, керує мовленнєвим актом, враховуючи екстралінгвістичний фактор (адресата). Соціальне призначення цього виду комунікації зумовлює форму й семантику одиниць (Юпе М), які вносять додаткову інформацію, часто з авторською оцінкою, грунтуючись на соціальній характеристиці читача, правилах соціального етикету, пресупозиції. Аналіз денотативного аспекту вставлених речень свідчить про те, що автор, експліцитно представлений за допомогою займенника je, привертає увагу читача і викликає довіру. Вставлені речення часто містять звертання до читача, рекомендації автора (n'oubliez pas, regardez), які забезпечують правильне розуміння й необхідний результат. Спонукальна форма дієслова у першій особі множини містить у собі й автора, оскільки думка комунікантів може збігатися відносно якогось факту або означати “ми журналісти, ми, які бачили…, можемо відзначати що … ”

Повідомлення вірогідного факту підсилюється, наприклад, модальними прислівниками (sans doute), а взаємодія локутивного й ілокутивного аспектів приводить до перлокутивного ефекту, досягнення інтенції автора.

Автор часто посилається на відомі факти та статистичні дані. Ці вставлені речення належать до метакомунікативів і мають значення “майте на увазі, знайте”. Коло засобів метакомунікації у вставлених реченнях є значно ширшим, ніж, наприклад, у словах автора завдяки вживанню пунктуаційних знаків (окличного, питального, трьох крапок у дужках), що відображає також зв'язок змісту і “я” автора.

Поширені вставлені речення, довжина яких досить велика (до шістдесяти слів і більше) подають коментування проблеми, роз'яснення, додаткові відомості, невідому читачам інформацію, часто авторську оцінку, організують читацьке сприйняття. Це зумовлено пресупозицією автора, тим що не всі читачі розуміють проблеми, про які йде мова. Відсутність прямого зв'язку з читачем і досягнення авторської мети зумовлює також різноманітні типи адресації - апелятивний, фатичний (інтимізація), акцентний, регулюючий (однозначне сприйняття повідомленого).

Досить часто у текстах преси використовуються невербальні засоби передачі вставленості. Особливий прагматичний потенціал мають круглі дужки з трьома крапками у кінці речення або перед реченням. Ці знаки належать до метааспекту речення, до засобів адресації, за допомогою яких автор приховано впливає на читача, змушує його думати і, враховуючи зміст прочитаного та свій досвід, шукати те, що міг би сказати автор. Досить поширеним є вживання квадратних дужок з трьома крапками, які, на думку А. Допаня, вжиті праворуч, виконують функцію купюри, пропуску частини висловлювання. І хоча французький спеціаліст з пунктуації нічого не говорить про цей знак, розміщений перед реченням зліва, на нашу думку, автор підкреслює таким чином експресивний характер висловлювання, схвильованість мовця. Наприклад уривок із виступу свідка у суді :

“Nos voisins sont venus, ils ont dйtruit notre maison et ont commencй а manger notre bйtail. [...] Ils nous regardaient, on se regardait. [ ...] Ils ont commencй а nous tuer ... “ (Le Monde).

Питальні та окличні вставлені речення передають різні почуття автора : нерозуміння, обурення, незадоволення, радість тощо.

Прагматичний аспект вставленого речення полягає в політичному впливі на адресата. Автор, який пише для певного кола читачів, і сам читач зумовлюють структуру висловлювання з вставленим реченням. Вставлені речення мають різноманітні функціонально-семантичні зв'язки з основним реченням : сильний (регресивний, прогресивний), слабкий (абсолютно слабкий, відносно слабкий). Іноді вставлене речення не має тема-рематичних зв'язків з основним реченням, якщо вставлене речення є прямою мовою, висловлюванням, яке належить особі, про яку йдеться. Вживання вставлених речень з другорядними темами (вказівні займенники, самостійні займенники) ускладнює зв'язок з основним реченням і контекстом.

Вставленому реченню притаманне оцінне значення, яке досягається вживанням прикметників, інтенсифікуючих прислівників, питальних і окличних речень.

Схеми АЧ висловлювання, або основного і вставленого речень, становлять просту тематичну прогресію з трансформацією реми основного або попереднього речення у тему наступного речення. Наприклад:

M.Parizeau a tempйrй ses propos de la veille (“On a йtй battus par l'argent et des votes ethniques”), qui avaient scandalisй les anglophones et les immigrants de la province (Le Monde).

АЧ може бути представлене схемою, де рема основного речення “ses propos de la veille” стає темою, вираженою займенником qui наступного речення.

T1+R1 (r)

Т2 + R2.

Вживання вставлених речень з другорядними темами (вказівні займенники, самостійні займенники) ускладнює зв'язок з основним реченням і контекстом.

Іноді АЧ висловлювання зі вставленим реченням можна передати схемою з крізною темою. Наприклад:

Stendhal se sait suspect, socialement mais aussi personnellement. Il sent autrement, il aime d'une faзon qui n'appartient qu'а lui, il a besoin d'aimer, il veut devenir admirable. Il a trente-quatre ans. Il ne va pas bien. Il est entre Angela (qui le trompe) et Mйtilde (qui sera la grande passion de la vie) (Le Monde).

Тема першого речення Stendhal повторюється у формі займенника il у наступних семи реченнях. Вставлені речення приєднуються до компонентів реми сьомого речення і створюють таким чином ускладнену схему з радіацією.

АЧ, як свідчать аналізовані речення, ускладнюється кореференцією, повторною номінацією, характерною для стилю преси, де йдеться про велику кількість осіб і де необхідне пояснення, хто вони, чим займаються тощо.

Отже, дані дослідження підтверджують, що вставленому реченню, як і словам автора та вставним реченням об'єктивної та суб'єктивної модальності (див. нижче), притаманні пропозиція, інтенція автора, сполучення локутивного, ілокутивного аспектів, що приводять до перлокутивного ефекту, метакомунікативний аспект, коло засобів якого ширше, ніж, наприклад, у словах автора за рахунок вживання пунктуаційних графічних засобів - трьох крапок у круглих або квадратних дужках, знаків оклику та питання.

На підставі розуміння вставного речення, запропонованого Тихомировим В.М., у дослідженні аналізуються вставні речення суб'єктивної та об'єктивної модальності, різні за структурою та лексичним наповненням : 1) je crois, je pense, j'imagine ; 2) je le rйpиte, je le redis, je l'avoue, je le pense, je le sais, j'en suis persuadй, j'en suis convaincu ; 3) disons , disons-le, rappelons-le, avouons-le, espйrons-le, disons-le dиs maintenant, soyons juste, n'ayons pas peur des mots, entendez qn, rappelez-vous qch ; 4) vous savez, vous le saviez ; 5) il faut + verbe - il faut le dire ; il faut le savoir, il faut le souligner ; 6) il semble, il paraоt ; 7) il est vrai, il est incontestable, c'est vrai, c'est sыr ; 8) on le sait, on le voit ; 9) comme on sait , comme on connaоt, comme on disait Jadis, comme il est probable ; 10) si j'ose dire, si je puis dire, si l'on peut dire, si l'on veut dire, si l'on prйfиre ; 11) on pourrait dire, pourrait-on dire ; 12) quoi qu'on fasse ; 13) cуб'єктивно-модальні окличні речення типу “Dieu soit louй” “Dieu merci” “Et quel candidat” ; 14) питальні речення типу “Est-il besoin de prйciser” “Qui sait” “Que dis-je” “Comment dire”

Ці речення рідко бувають поширеними. Як поширювачі вживаються займенник le, прислівник bien. Суб'єктивна епістемічна модальність вказує на вірогідний, ймовірний факт, об'єктивна модальність вказує на необхідність, можливість тощо.

Місце цих вставних речень може змінюватися в межах основного речення: вони знаходяться після підмета, входять до складу дієслівної синтагми, стоять після дієслова, передують основному реченню, знаходяться між головним і підрядним реченням. У всіх випадках вставне речення займає місце перед тією частиною, яку автор розглядає як семантичний центр. Наприклад :

Par exemple, l'Europe, j'en suis persuadй, serа envahie par des millions d'immigrйs au XXI-e siиcle (Le Monde).

Вставні речення виділяються здебільшого комами, але можливі й інші пунктуаційні знаки: так, за допомогою тире виділяються окличні та питальні речення.

Залежно від комунікативної настанови, вставні речення поділяються на розповідні, які встановлюють зв'язок із читачем, закликаючи останнього до прийняття рішення, питальні речення, що виражають запит інформації, а також окличні речення, які передають авторську оцінку.

Вставні речення являють собою авторські додаткові повідомлення й адресовані читачеві. Прагматична настанова автора полягає у мотивованому впливі на читача й забезпеченні обов'язкової реакції адресата на викладені факти. Автор використовує різні типи адресації для досягнення мети: апелятивний тип, метою якого є активізація уваги читача за допомогою savez-vous, voyez-vous, voyez; фатичний тип адресації, який створює соціальну рівність автора і читача, регулюючий тип, спрямований на однозначне сприйняття інформації; акцентний тип адресації (у формі риторичного питання). Крім впливової функції, ці речення виконують ще й експресивну, пов'язану з емоціями автора. Таким чином, реалізація настанови автора здійснюється за допомогою лексичних і граматичних засобів, а також опори на фонові знання.

АЧ основного і вставного речення залежить від ступеня складності основного речення, яке може бути простим або становити надфразну єдність. Саме вставне речення найчастіше представлене моноремними конструкціями або такими, що членуються на тему і рему (je crois, si j'ose dire), але більш частотними є моноремні конструкції - croyez-moi, il semble, il paraоt, il est vrai, quoi qu'il en soit, а також конструкції, які, окрім теми, мають ще мікротему (je le rйpиte, je le reconnais), виражену займенником lе, що відсилає до попереднього контексту. Всі конструкції вставного речення пов'язані з контекстом, а їх семантичний зв'язок з основним реченням є слабким.

Для більшості структурних типів вставного речення трансформаційні можливості зводяться до перетворення вставного речення у головне, а основного - у підрядне. Для деяких інших конструкцій більш характерні синонімічні заміни.

Висновки

У лінгвістичній літературі немає чіткої диференціації слів автора, вставних і вставлених речень, тобто incise, intercalйe, incidente. Як правило, вони об'єднані під назвою “включених предикативних одиниць”. Наше дослідження, дозволило обгрунтувати необхідність розмежування цих речень, оскільки вони мають різні характеристики. Аналізовані речення розрізняються не тільки інтонацією, але й складом речення, можливістю ускладнення його структури, способом вираження підмета, вживанням різних семантичних груп дієслів. Певну роль в їх диференціації відіграють модальність, прагматичні, комунікативні характеристики, функції та тип зв'язку з основним реченням, пунктуацією, можливістю використання паралінгвістичних засобів передачі додаткового змісту.

Стверджувальні речення-слова автора в пресі характеризуються високою семантичною і структурною варіативністю, способом вираження підмета (найчастіше - власним ім'ям), вживанням дієслів говоріння та їх функціональних синонімів, об'єктивною модальністю, трьома позиціями (перед словами автора, в середині та після слів автора), прагматичною функцією інформування читача, функціонально-семантичним зв'язком з прямою мовою (суположення), складним багатоступінчастим актуальним членуванням з декількома тематичними і рематичними компонентами. Повідомлення максимуму інформації відбувається за рахунок одночасного поширення та компресії тексту за допомогою відокремленої прикладки, дієприкметникового, дієприслівникового, інфінітивного зворотів. Слова автора характеризуються набором стилістичних заходів - використанням експресивно-оцінних дієслів, часових форм у стилістичному вживанні, неологізмів, синонімів, персоніфікації, відокремлення, прислівників способу дії, означальних підрядних речень, цитування, а також мають різні графічні засоби виділення (шрифт, коми, тире).

У дослідженні виявлено такі характеристики вставлених речень: структурна різноманітність, оскільки вони становлять прості, сурядні, підпорядковані підрядні речення, їх поєднання, пряму мову; відсутність обмежень у вживанні дієслів; різні морфологічні форми підмета; об'єктивна модальність; місцезнаходження за іменним членом речення або за цілим реченням; приєднування на основі суположення, сурядного або підрядного зв'язку або функціонально-семантичного зв'язку з контекстом. За комунікативною настановою - це констативи, директиви, експресиви, пов'язані з основним реченням різними видами сильного зв'язку, рідше слабким або контекстуальним зв'язком. Ці метатекстові одиниці вносять необхідну додаткову інформацію і мають різноманітні емоціонально-оцінні елементи (звертання, пряму мову для характеристики особи, про яку йдеться, синоніми, питальні та окличні речення, паралінгвістичні засоби введення додаткової інформації). Актуальне членування залежно від структури основного речення буває простим, таким, що створює просту тематичну прогресію, або ускладненим (з крізною темою або ускладненим ремами). На письмі вставлені речення виділяються круглими дужками, тире.

Для вставних речень суб'єктивної і об'єктивної модальності розширення і поширення не є характерним, хоч й можливим ( наприклад, при вживанні займенників le, en, прислівника bien). Найчастіше підмет виражений особовими займенниками. Основним типом присудка є дієслова мислення, впевненості, сумніву або звороти, які виражають упевненість, сумнів. Вставні речення суб'єктивної та об'єктивної модальності (стверджувальні, питальні, емотивні) - можуть змінювати місце у складі основного речення. Вони стоять завжди перед семантичним центром, виконують функцію мотивованого впливу на читача, приєднуються на основі включення. Ці метатекстові одиниці, які вказують на ставлення автора до повідомленого, являють собою різні типи адресації і мають слабкий зв'язок з основним реченням, вони більше пов'язані з контекстом. Якщо це оцінні речення, вони на письмі виділяються комами або тире.

У межах одного дослідження неможливо охопити все коло питань, пов'язаних з розглянутою проблемою. У подальших дослідженнях цікавим було б встановити особливості функціонування конструкцій авторської репрезентації залежно від жанру преси, а також дослідити ці конструкції під кутом зору їх структури, семантики та прагматичного аспекту у текстах реклами як складової частини досліджуваного стилю.

Основні положення дисертації висвітлені у публікаціях автора:

1. Комунікативні особливості вставних конструкцій, які передають слова автора (на матеріалі французької мови) // Вісник Київського лінгвістичного університету. - Серія Філологія. - 1999. - Т.2., №1. - С.172 - 179.

2. Структурно-семантичні і комунікативно-прагматичні особливості вставних речень у сучасній французькій пресі // Вісник Київського лінгвістичного університету. - Серія Філологія. - 2000. - Т.3., №1. - С.164 - 173.

3. Категорія вставності у світлі останніх досліджень // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук у педвузі : Зб.наук. та наук.-метод. праць. - Горлівка: ГДПІІМ. - 1998. - Вип. ІУ. - С.248 - 260.

4. Cтруктурно-семантичні, прагматичні і стилістичні особливості вставних речень - слів автора у сучасній газетно-журнальній публіцистиці // Ювілейна науково-методична конференція // Лінгвістичні та методичні проблеми викладання іноземних мов. – Київ: НТУУ “КПІ” - 1998. - С.28 - 29.

Анотація

Шемякіна Н.В. Авторська репрезентація у мові сучасної французької преси (структурно-семантичний та комунікативно-прагматичний аспекти) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - Романські мови. – Київський державний лінгвістичний університет, Київ, 2000.

Дисертація присвячена комплексному вивченню конструкцій авторської репрезентації: слів автора, вставних речень суб'єктивної та об'єктивної модальності, вставлених речень у дискурсі сучасної французької преси.

У результаті дослідження було визначено найбільш суттєві риси основних структурних типів речень авторської репрезентації, їх прагматичні характеристики (типи адресації, роль адресанта та адресата), описано вживання паралінгвістичних невербальних засобів для передачі додаткової змістової інформації, інформативні характеристики, особливості актуального членування, стилістичні характеристики аналізованих речень.

Ключові слова: авторська репрезентація, об'єктивна та суб'єктивна модальність, метатекстова одиниця, дискурс, комунікативна настанова, адресація, паралінгвістичні невербальні засоби, інформативні характеристики, актуальне членування, французька мова.

Аннотация

Шемякина Н.В. Авторская репрезентация в языке современной французской прессы (структурно-семантический и коммуникативно-прагматический аспекты) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 -