КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ТИМОШЕНКО ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 1(09)477

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ЯК ГОЛОВНИЙ

ФАКТОР НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

УКРАЇНИ.

Спеціальність 09. 00. 05 – історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ –2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник

Кандидат філософських наук, професор Русин

Мирослав Юрійович, Київський національний

університет імені Тараса Шевченка, завідувач

кафедри української філософії та культури

Офіційні опоненти:

Доктор філософських наук, професор Волинка

Григорій Іванович, Київський педагогічний

університет імені Михайла Драгоманова

завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, Тукаленко Інна

Анатолівна, Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, асистент кафедри політології

Провідна установа

Львівський університет імені Івана Франка, кафедра

філософії, місто Львів

Захист відбудеться “23“ жовтня 2000 р. о 14 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 27 в Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського

університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “22“ вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Діденко В.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Дана дисертаційна робота пов’язується з дослідженням важливої соціально-філософської та соціокультурної проблематики становлення та розвитку української національної ідеї – головного чинника державотворення, необхідного й закономірного елементу відродження української держави, системи ідейно-світоглядних, духовних і моральних цінностей українського народу.

Вибір названої теми, об’єкта й предмета дослідження не є випадковим. Він зумовлюється теоретичними та практичними потребами об’єктивного осмислення становлення і розвитку вітчизняної філософської думки й культури, що власне і визначає актуальність проведеного дослідження, стосовно якої варто вказати на наступні моменти.

У складному процесі становлення нових парадигм сучасної філософії чільне місце зайняли проблеми, пов’язані з виділенням тих загальнолюдських глобальних концепцій, які виступають інтегруючими соціальними ідеями. Це, у свою чергу, пов’язано з, так би мовити, протилежно спрямованими методологічними підходами, коли для виявлення узагальнених принципів необхідно звернутися до виділення конкретики складної національно-етнічної мозаїки духовного буття різних народів.

Основою цієї складної системи світобачення є світоглядно-філософський концептуальний категоріальний апарат. Тим самим визначається місце та необхідність філософського дослідження національного відродження в першу чергу її основ, які закладаються в різні періоди становлення національної ідеї, та її особливостей. Якщо враховувати той факт, що саме національно ідейні особливості визначають не лише сьогодення розвитку державотворчих процесів, але й майбутнього, то актуальність питань, пов’язаних із вище означеними проблемами, не потребує особливого детального доведення.

Звернення до цієї проблеми не є випадковим, як не є випадковим піднесення національного духу українського народу після проголошення незалежної Української держави, цілісне розвинуте в історичному та соціальному часі об’єднання людей, яке є водночас суб’єктом усезагального історичного процесу. Зумовлено феноменом державного суверенітету України – повновладдям її народу на її території, правом самостійно вирішувати питання соціально-політичного, економічного і духовного життя суспільства, визначати форми та структури державної влади й управління, недоторканність території у межах державних кордонів, становлення України як реального повноцінного суб’єкта міжнародних відносин. Це означає, що Україна має свою неподільну і недоторканну територію, на якій діють виключно Конституція й Закони України. Вона сама здійснює захист і охорону своєї державності, гарантує своїм громадянам права і свободи, виключно сама розпоряджається своїми багатствами, самостійно веде економіку, має свою валюту – фінансову і грошову одиницю, сама проводить міжнародну політику і встановлює рівноправні стосунки із сусідами, сама розвиває науку, культуру, освіту. Іншими словами, осмислення народом своєї єдності, історичного характеру своїх традицій, своєї долі й призначення становлять глибинну філософську сутність української національної ідеї.

У своїй, об‘єднуючи соціально-політичній частині, українська національна ідея повинна поєднати ідею сильної державної влади з народоправством, подолати відчуженість між владою й народом, послідовно впровадивши принцип відповідальності як держави в цілому, так і кожного її представника перед громадянином і суспільством та громадянина перед державою. Отже, принцип взаємовідповідальності має наповнити реальним змістом гасла свободи, рівності, братерства, поваги до прав нації та особистості, він відповідає українському менталітету.

Враховуючи сказане, дослідження обраної проблематики є актуальним із декількох причин.

По-перше, нація як соціокультурна спільнота має спільну духовно-психологічну орієнтацію, яка характеризує культурно-історичне буття народу як історичного цілого. Нація є народ, який здобув субстанціональну єдність, що означає нерозривну єдність усіх поколінь. Їх душа, скристалізована національною ідеєю, набуває державотворчих прагнень. У самому розвитку нації – з часу виникнення й аж до переростання в міжнаціональну спільноту – дається взнаки логіка розвитку сучасної цивілізації, яка розпочала свій шлях з утворенням національної культури, державності та економіки і, зрештою, створила умови для всеохоплюючого обміну матеріалами й духовними цінностями між різними народами. Саме в цьому спостерігається той факт, що нація – історична форма переходу від етнічного до загальнолюдського.

По-друге, на відміну від етносу нація – це стала спільність людей, яка сформувалася в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості світоглядної орієнтації й поведінки, традиційно закладеної з часів становлення даної спільності, і є головною ознакою національної єдності як системи організації життєдіяльності саме цієї спільноти.

По-третє, національна ідея структурується за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, релігійна, культурна, політична, та ін.) і диференціюється в часі на етапи (фази) розвитку. Ідея нації сягає вершини свого розвою, органічної цілісності, коли визріває її політична складова – ідея побудови суверенної національної держави як необхідної умови й гаранта щасливого життя. Саме усвідомлення потреби політичного суверенітету народу, боротьба за його досягнення й побудова національної держави є головною ознакою нації як вищого рівня розвитку етнічної спільності.

По-четверте, структура, зміст і функції національної ідеї відбивають досвід духовного життя народу, стосунки з сусідніми народами, структуру матеріальної діяльності, джерела й чинники розвитку, етико-етнічні цінності, що сповідувалися в національному просторі й часі, уяву про своє майбутнє і майбутнє світу, а також уяву про те, що є сущим і яке місце посідає в ньому людина та для чого вона існує в світі, з рештою, в який спосіб все це створювалося і має створюватися, за допомогою яких засобів нація створила свою історію буття, саму себе.

Нарешті, актуальність обраної нами проблематики, полягає в тому, що українська національна ідея є своєрідною концентрацією національної свідомості, яка може реалізуватися лише через свідомість кожного члена суспільства. Саме національна свідомість не лише надає національній ідеї суто національного забарвлення, але й передовсім забезпечує усвідомлення норм тієї чи іншої нації, на яких вона індефікується і функціонує. Заземлюючи в такий спосіб національну ідею, національна свідомість забезпечує їй вагомість як ідеї, зануреної у національне єство. Національна ідея, спираючись на національну свідомість, сама стає такою – і унікальною, і неповторною, і водночас – універсальною, вселюдською цінністю, що відображає національну форму розвитку суспільства. І нарешті, саме через співдію з національною свідомістю національна ідея стає чи, принаймні, може стати нормативною й цілісною. Дисертація виконана в рамках науково-дослідницької теми кафедри української філософії та культури, Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми розбудови державності України” (номер державної реєстрації – 97160).

Ступінь розробленості проблеми. Важливою рисою української національної ідеї є не просто укоріненість її в історичному минулому, а й піклування про історичну долю нації, а значить - розуміння в теоретичному плані суті нерозв’язаних проблем, національних інтересів, прогресу українського народу. В теоретичних розробках дослідників даної проблеми з покоління в покоління естафетою передавались віковічні традиції, не мінявся, а далі загартовувався під ударами долі національний характер, в якому завжди притаманним було державницьке мислення, державницьке діяння. Про це йдеться вже у відомому творі першого російського митрополита Іларіона “Слово про закон і благодать”, пройнятим таким світоглядним оптимізмом, що свідчить про ґрунтовне “входження” київської культури у високу культуру епохи, а принцип християнської єдності як головної ідеї народу набуває свого, так би мовити, специфічно державного звучання, спираючись на досягнення світової культури. Іларіон висловлює в контексті ментальності русичів ідеї, що були тими елементами індивідуалізації, які пов’язані в Русі з демократично-віковими нормами і спрямовані на вільне прийняття державно-громадських та християнсько-канонічних ідей кожним русичем свідомо.

Демократичні традиції Київської доби представлені в теоретичних розробках вчених, що досліджували процеси державотворення на основі національної ідеї періоду козацтва. У працях М.Грушевського, Я.Дашкевича, В.Липинського, А.Козаченка, В.Смолія, В.Степанкова та інших показано Козацьку державу як немеркнучий символ українства, як яскравий спалах його можливостей, як зразок самореалізації народної волі. Ці автори наголошують на тому, що в період правління П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Мазепи робився акцент на національний чинник у державотворчому руслі, окреслювалися етнічні кордони України, що давало змогу спрямовувати політику на побудову саме національної держави. Саме тоді була зроблена перша спроба створити державні інституції в Україні, що відповідало б національним інтересам її народу. Як засвідчують дослідження В.Смолія і В.Степанкова саме Люблінська, а згодом Берестейська унія сприяли активному нав’язуванню чужої національної ідеї, яка полягала в небезпеці втрати руським народом його споконвічної віри в свободу, в незалежність в економічному, соціальному і політичному пригніченні української нації. Саме це спонукало український народ до національно-визвольної боротьби під проводом Б.Хмельницького.

Не відкидаючи позиції відомих учених-дослідників даної проблеми, на нашу думку, причини національних змагань не мали релігійного характеру, оскільки основні параметри як Люблінської, так і Берестейської унії були схвалені, а то й ініційовані українським духовенством і світською українською шляхтою. Основним же чинником української національної визвольної війни було українське козацтво – носії української вільності як парадигми побудови української вільної держави з атрибутами її національної самоідентичності, самовизначеності, на принципах норм християнської моралі і давніх народних звичаїв. Головним завданням боротьби було відвоювання права на вільне життя, а поряд із цим – економічної, соціально-політичної і духовної свободи. Тому гасла “за вільності свої криваво заслужені”, і за віру “старожитну грецьку” миттєво підняли знедолений український люд, і війна проти лядського засилля стала загальнонародною.

Теоретичні засади Кирило-Мефодіївського братства висували ідею створення всеславенської федерації, де кожен слов‘янський народ мав створити свою державу та її інституції: президента, уряд, парламент. Братство визначило український народ основним чинником існування цієї федерації. Однією з умов існування української держави члени братства вважали поширення української мови, основних національних традицій, виховання почуття любові до інших народів, взаємне братерство слов’ян. З цього приводу М.Костомаров писав до часопису “Дзвін”, що “у майбутньому слов’янському союзі наша південна Русь повинна становити окрему державну цілісність на всьому просторі, де народ говорить українською мовою, і зберегти єдність (із Москвою), основану на ясній свідомості рівноправності. Нехай же ні росіяни, ні поляки не вважають землі, заселені нашим народом, своїми”.

Зважаючи на точку зору М.Костомарова, зауважимо, що українська національна ідея, на нашу думку, не може бути реалізована в будь-якому слов’янському чи іншому союзі: суто національна ідея українців споконвіку передбачала власну реалізацію лише в рамках національної української держави, про що засвідчують численні джерела теоретичної спадщини української наукової думки. Вони ж визначають націю, яка склалася в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості, світоглядної орієнтації й поведінки, що є головною ознакою національної єдності як системи організації життєдіяльності даної проблеми. Саме такої точки зору дотримуються сучасні дослідники Ю.Бойко, Я.Грицай, О.Забужко, В.Іванишин, В.Ребкало, М.Обушний, О.Майборода, П.Ситник, В.Шинкарук та інші. Ми її в основному підтримуємо, оскільки нація об’єднує людей за ознакою природної спільності з суто етнічними особливостями, і це є форма об’єднання людей за умови формування громадського суспільства, застосованого на її власній самостійності й незалежності.

В науковій літературі українська національна ідея розглядається як складний соціокультурний процес, феномен, що служить процесу згуртування нації для найефективнішої реалізації завдань щодо розбудови національно-культурної духовності українського народу. Вона, на думку деяких дослідників, ґрунтується на глибокому усвідомленні кожного українця щодо української національної спільності, індефікації з нею, на формуванні уявлень про типові риси української національної спільності, її етнічної території, мови, уявлень про її історичні та духовні цінності.

До цього варто додати, що важливою рисою української національної ідеї є, на нашу думку, не просто укоріненість її в історичному минулому, а й піклування про історичну долю нації, а значить – розуміння суті нерозв’язаних проблем, національних інтересів, прогресу українського народу. Така спрямованість у майбутнє передбачає усвідомлення необхідності співпраці з іншими представниками нації й народностей, що проживають в Україні, з усіма народами світу, вміння знаходити консенсус у розмаїтті національних потреб та інтересів.

Мета й завдання дослідження. При визначенні мети дослідження дисертант керувався насамперед тим, що тема дисертаційної роботи охоплює собою ті напрями української національної ідеї як цілісного процесу самоіндефікації українців, який довго залишався поза увагою дослідників. Метою дисертаційного дослідження національної ідеї як світоглядної орієнтації українського народу, її ролі в процесі розбудови української самостійної держави як умови інтегрованості України у світові цивілізаційні процеси.

Досягнення поставленої мети стає можливим завдяки вирішенню декількох конкретних завдань:

Окреслити методологічне коло наявних підходів щодо дослідження української національної ідеї у ретроспективі української історії, оскільки питання становлення та утвердження української національної ідеї, національної самосвідомості як процесу національного розвитку, значення етнокультурної феноменології для духовної єдності нації ще залишаються предметом наукових дискусій.

Розкрити сутність основного змісту української національної ідеї, світоглядної орієнтації українців, їх вплив на процеси державотворення, на побудову правової держави, формування громадянського суспільства, на включення української національної ідеї в оптимальну систему суспільно-політичних та культурних відносин в українському суспільстві.

Простежити процес становлення української державності як глибинний багатогранний матеріальний і духовний рух нації за своє визволення, що набув національної традиції, рис національного характеру.

Довести, що основою внутрішньої реалізації національної ідеї в Україні є державний суверенітет, соборність держави, а сама національна ідея в свою чергу містить принципи державотворення та організації суспільства на основі національного менталітету.

Наукова новизна дослідження. Однією з важливих теоретичних підвалин дисертаційної роботи стала спроба дати системний аналіз української національної ідеї як цілісної проблеми само ідентифікації українців у контексті нових державницько-правових та філософських підходів (структурно-філософського методу). Наукова новизна визначається, по-перше, спробою комплексного розгляду української національної ідеї як соціального феномена, що передбачає універсально-культурні заміри національності, як вивершену організацію всіх сторін суспільного життя – економічного, соціального, духовного. По-друге, автор виділяє суттєві ознаки української національної ідеї як принципи, що в бутті конкретної людини і суспільства в цілому діють як чинники становлення й розвитку національної свідомості, об’єднання нації для самостійного вирішення питань політичного, економічного і духовного життя суспільства, для визначення форм і структури органів державної влади й управління, а також шляхів побудови незалежної Української держави. Визначена концепція конкретизується у положеннях, що мають наукову новизну і виносяться на захист:

- Національна ідея є основною парадигмою усвідомлення потреби політичного суверенітету народу, боротьби за його досягнення й побудови національної держави.

- Особливу лінію становлення української національної ідеї становить український націоналізм як світогляд українського народу, який визначає ідею нації і має бути організованим на принципі волі.

- Українська національна ідея є своєрідною філософсько-культурною парадигмою державотворення і духовного відродження України, демократичного регулятора суспільних відносин, консолідації української нації.

- В дисертації досліджуються і конкретизуються духовні, моральні цінності національної ідеї, розкриваються шляхи стимулювання самого процесу оздоровлення українського суспільства через самоусвідомлення, внутрішню самоідентифікацію, визначення смислових орієнтирів мобілізації життєдіяльності та інтеграції людей у громадянське суспільство.

- На основі сучасних досліджень структурного функціоналізму, герменевтики та етнополітики проблема національної ідеї подана у вигляді історично визначеної світоглядної орієнтації українського народу, культурно-мовної та соціальної самоідентифікації в процесі національної консолідації українців.

Джерелознавча основа дисертації, теоретична та методологічна. Основу джерелознавчої бази дисертаційної роботи складають принципи дослідження структурно-функціонального аналізу, виявлення досліджуваного об’єкта як певної структурованої цілісності, визначення функціонального призначення елементів структури цілісності, дослідження функціональної взаємозалежності між цілим і його частинами. Автор поєднує у такий спосіб історичне дослідження проблеми з функціональним.

В дисертаційній роботі опрацьований широкий масив праць з досліджуваної проблеми, де відстежується процес становлення, осмислення і розвиток української національної ідеї у часі й просторі. Теоретичною основою дослідження є праці фахівців у галузі історії філософії, що видавалися як в Україні, так і за її межами. Серед них на сам перед слід зазначити таких авторів, як М.Драгоманов, Д.Донцов, М.Грушевський, М.Костомаров, В.Липинський, В.Литвин, В.Шинкарук, М.Попович, О.Забужко, Ю.Римаренко, М.Русин, П.Ситник, Л.Губерський, В.Андрущенко, П.Сохань та інші.

В основу дисертаційного дослідження покладений принцип структурного аналізу, що здійснюється на основі діалектичного розуміння суті предмета дослідження, заснованого на методологічних принципах об’єктивності і всебічного розгляду, конкретно-історичного погляду, єдності теорії й практики.

Науково-практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що у проведеному дослідженні структурного становлення та змістовного розгортання проблеми української національної ідеї, дало змогу проаналізувати формування гносеологічного і епісеміологічного кола питань в сучасній думці, виявити загальні тенденції її розвитку, окремі аспекти її змістового масиву, її зв’язок із попередньою філософською науковою традицією.

Практичне значення даного дослідження полягає в тому, що його основні положення, напрацьовані методологічні підходи можуть бути використані для подальших розробок в цій проблематиці у галузі філософії та політології при дослідженні проблем взаємообумовленності “національного” і “державного”. Висновки дисертації сприяють поглибленню історико-філософських і правових знань щодо специфіки ідеологічних та національно-культурних процесів в Україні. Пропонується сьогоднішнє бачення шляхів утвердження в житті українського народу національної ідеї, виявляючи значущість багатьох її теоретичних і практичних здобутків для усвідомлення сучасних соціально-культурних і політичних реалій.

Дисертаційне дослідження може знайти своє застосування в педагогічній діяльності на всіх рівнях освітньої організації України, з урахуванням особливостей кожного з цих рівнів. Отже, здійснене дослідження має науково-практичну значимість для використання як в науковій, так і в політичній і освітній роботі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української філософії та культури, науково-практичних семінарах для аспірантів філософського факультету, “Дні науки” філософського факультету “Самодостатність нації за Д.Донцовим”, Київського університету імені Тараса Шевченка, 1996 р.; “Дні науки” молодих науковців філософського факультету “Громадянське суспільство в контексті історіософської концепції М.Грушевського”, Київський університет імені Тараса Шевченка, 1999 р.; Всеукраїнська науково-методична конференція “Історія етнічних вчень і моральне виховання особистості”, Київ, 1999 р.; Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Історико-філософське дослідження української національної ідеї, її історичних коренів та проблем формування і розвитку її в процесі творення і зміцнення української державності складає невід’ємну частину як програми вивчення української філософії, її історії та шляхів ідейного розвитку, так і частину загальних історико-філософських студій, адже висвітлення обраної дисертаційної теми неможливе поза зверненням до ранньохристиянської та середньовічної філософії, поза розглядом тих ідей, які були сформульовані в межах цих філософських традицій і які, зрештою, зумовили характер та особливості розвитку всієї, в тому числі й національної, філософської думки. Разом з тим, у дисертації досліджується конкретна проблема, і в цьому плані вона може розглядатися як складова тема курсів та спецкурсів з історії української філософії та історії української національної культури, яка входить у навчально-методичні плани цих дисциплін.

Основні результати дослідження опубліковані у чотирьох статтях в наукових виданнях, що визнані ВАК України фаховими, а також у матеріалах республіканських і регіональних науково – практичних конференціях.

Структура роботи. Мета й доведення дослідження зумовили собою структуру дисертації, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел (173). Повний обсяг дисертації складає 163 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі визначається актуальність проблематики дисертаційного дослідження, ступінь його наукового опрацювання, окреслюється мета й завдання роботи та джерелознавча, теоретична і методологічна база дослідження, його теоретична та практична значущість.

У першому розділі – внутрішня логіка дослідження вимагала насамперед визначення змісту національної ідеї, сутності її основоположних принципів та структурування. Це завдання виконане в першому розділі роботи “Національна ідея: основний зміст, структура й функції”. Зважаючи на те, що національна ідея існує лише як ідея конкретної нації, то слід розуміти як погляд на свою національну спільноту з точки зору єдиного розгорнутого в історичному і соціальному часі об’єднання людей, яке є суб’єктом усієї єдності, історичного характеру своїх традицій, культури, свого становлення й розвитку, своєї долі й призначення. Тому так важливо виявити в системі становлення і функціонуванні національної ідеї основний чинник, який поєднує матеріальну й духовну субстанції, простежити закладені в ній ті сполуки до усвідомлення своєї самобутності, які спричинила зародження патріотизму, стихійну підсвідому потребу збереження набутих духовних цінностей.

Розуміння української національної ідеї в історичному аспекті передусім орієнтувало на рух за незалежність України, суверенність, відокремлення, відмежування від тиску й панування певних сил (держав). Сьогодні вихідним пунктом національної ідеї є реальний суверенітет України, без якого неможливий економічний, соціальний і духовний розвиток держави, збереження та подальший розвиток культури, мови, утвердження національної гідності й самобутності українського народу, право самостійно вирішувати всі питання суспільно-політичного життя. Отож, національна ідея повинна стимулювати національний розвій, сприяти українському державотворенню, становленню національної самосвідомості українців.

У другому розділі “Державний суверенітет як загальнолюдська гуманістична цінність та фактор інтеграції українського народу на основі національної ідеї” автор обстоює позицію, що кожна нація має свої ідеали, які вже самі по собі становлять загальнолюдську цінність, що є органічною і неповторною. Зберегти й розвинути ці ідеали можна лише за умови державного суверенітету, державної незалежності, що і є внутрішнім способом реалізації національної ідеї, яка дає нам принцип державотворення та організації суспільства на основі національного менталітету: форма господарства, яка б дозволяла постійно збільшувати національне й особисте багатство; вільна ініціатива в економіці; провідництво та ієрархія в громаді; органічна єдність із західноєвропейським світом. Реалізувати можливо в рамках громадянського суспільства, яке автор розглядає як один із компонентів національної ідеї.

Щоб українська національна ідея стала сприйнятною й усвідомленою для українців, щоб вона стала “матеріальною силою”, необхідні принципові зміни в суспільстві – треба утвердити незалежність шляхом налагодження дійової національної безпеки на ґрунті науково – вивіреної самодостатньої внутрішньої державної політики. Остання забезпечує єдність суспільства, незалежність зовнішньої політики на основі національної системи орієнтації, що гарантуватиме нашу незалежність. І тут національна ідея є не просто атрибутом національної свідомості, суто духовним феноменом, а й рушійною силою здійснення практичних справ.

Сучасний пошук парадигм побудови незалежної держави автор бачить у формуванні уявлення про людину як головну цінність цивілізації, як частину природи; консолідації українців як політичної нації, становленні її соціальної бази; формуванні національної еліти з виразною національною свідомістю й національними ідеалами – формуванні інтелектуального потенціалу нації.

У третьому розділі “Українська національна ідея як парадигма духовного відродження української нації” національна ідея розглядається в контексті світоглядної орієнтації українського народу. Вона визріває в глибинних пластах народного духу, національної культури, формується її втілення через механізми освіти та виховання, засоби масового інформування, систему культури, науки. Таким чином, автор вважає, що українську національну ідею слід шукати не на рівні політики, а на всіх рівнях культури. Україна – це органічний синтез різних культур, які становлять складну стратифікацію її історичної пам’яті. Звідси її поліцентризм, постійне багатство, перехрестя різних культурних традицій. Ми часто говоримо про первісність культурного часу України, але існує її культурний континуум, який виявляється на рівні етнічної неперервності української культурної ментальності.

Українська культура завжди ставала на захист людини, і це почалося з “Повчання” В.Мономаха” і з “Руської правди”. І в цьому сенсі Україна зруйнувала кодекс культури візантійського зразка, яка живилася ідеєю абстрактного уніфікованого “хорального” людства. Тому цілковито абсурдним є звинувачення української культури в націоналізмі, так само глибоко помилковим було б культивування націоналізму з боку самої культури. Українська ідентичність надто глибока й складна, щоб усунути її як у негативному, так і в позитивному плані в одне якесь поняття, як націоналізм.

Автор усвідомлює, що розгляд національної ідеї як своєрідної філософсько-культурної парадигми державного будівництва і духовного відродження України – глибока й самостійна проблема, що потребує спільних зусиль національної еліти. Водночас ми зробили спробу відокремити головні складові її змісту: ідея соціальної справедливості, суспільної злагоди, чесноти, сумлінної праці, соборності, духовності, незалежності та вільнолюбства, що завжди відрізняли українців серед інших народів світу.

На нашу думку, без духовного пробудження нації, без державницької політики національного відродження української культури та її модернізації з метою органічного входження в європейський контекст культурного розвитку сам процес демократизації українського суспільства буде загальмованим, а Українська держава не стане цілісною культурною системою, що існує і діє як живий організм, здатний до самооновлення. А оскільки шлях солідарності в Україні перекривається ще й ідеологічною спадщиною тоталітаризму і гострими соціальними суперечностями, нам украй необхідна нова система ціннісних орієнтацій українського суспільства, загальнонаціональна ідея, яка була б своєрідним духовним імпульсом у такій необхідній активізації духовних і моральних сил українських громадян.

ВИСНОВКИ

Розглядаючи українську національну ідею як необхідний і закономірний елемент відродження української держави, робиться спроба узагальнити зміст цього феномену, його внутрішню природу та його вплив на економічний, соціально-політичний і духовний розвиток українського суспільства:

українська національна ідея є могутнім чинником життя, оскільки в ній сполучені дві частини – чуттєва й розумова, інтелект міцно поєднаний з народним інстинктом та сумлінням, в ній містяться національне світовідчуття й національна психологія;

українська ідея визначає сенс економічного, соціального, політичного та духовного життя української нації, вона є внутрішньою основою нації; в свою чергу нація – це природна субстанція, яка включає людську спільноту з притаманними їй етнічними й культурно-духовними ознаками;

українська національна ідея дає принцип державотворення та організації суспільства на основі національного менталітету. Саме ж суспільство має функціонувати на основі конституційних принципів, де змінюється тип держави та політичний режим, роль і мета держави – вона стає демократичним регулятором суспільних відносин, гарантом і захисником інтересів і прав кожного члена суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ

Тимошенко О.М. Тимошенко С.О. Історія етнічних вчень і моральне виховання особистості // Всеукраїнська наукова-методична конференція. – Київ: Міністерство освіти України. Український Державний університет харчових технологій. – 1996. – С. 69 – 70.

Тимошенко О.М. Самодостатність нації за Д.Донцовим // “Дні науки – 96” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київ: – 1996. – С. 70.

Тимошенко О.М. Самостійницька ідея в українській політичній думці (1907-1917 рр.) // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку. – Львів: ЛДУ. – 1998. – С. 139 – 142.

Тимошенко О.М. Проблеми історіософії В.Липинського в контексті державотворення // Вісник. Філософія. Політологія. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – 1998. - № 27. – С. 64 – 66.

Тимошенко О.М. Національна ідея як філософсько-культурна парадигма духовного відродження України // Філософська думка. Український науково-теоретичний часопис – Київ: Інститут філософії НАН України. – 1999. - № 1 – 2 . – С. 101 -118.

Тимошенко О.М. Громадянське суспільство в контексті історіософської концепції М.Грушевського // Вісник. Філософія. Політологія. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка – 1999. - № 29. – С. 52 – 54.

АНОТАЦІЯ

Тимошенко О.М. Національна ідея як головний фактор національного відродження України (історіософський аспект). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2000.

Захищається рукопис дисертації, присвяченої комплексному розгляду проблематики української національної ідеї, і її місце, роль у процесі творення незалежної української держави, відновленні української духовності - культури, традицій і норм співжиття історично визначеної національної спільності. Визначаються передумови та шляхи утвердження української національної ідеї, формування національної самосвідомості як передумови побудови національної держави, становлення громадянського суспільства, демократизація всіх сторін соціально-політичного, економічного і духовного життя українського суспільства.

Ключові слова: українська національна ідея; загальнолюдська національна цінність; світоглядна орієнтація українського народу; національне відродження; національна інтеграція; універсально-культурні виміри нації; національна свідомість і самосвідомість.

АННОТАЦИЯ

Тимошенко О.Н. Национальная идея как главный фактор национального возрождения Украины (историософский аспект). - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. – Киевский университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2000.

Защищается рукопись диссертации, посвященная комплексному рассмотрению проблематики украинской национальной идеи, ее места и роли в процессе создания независимого украинского государства, восстановлении украинской духовности – культуры, традиций и норм совместного проживания исторически определенной национальной общности. Определяются предпосылки и пути утверждения украинской национальной идеи, формирование национального самосознания как предпосылок построения национального государства, становления гражданского общества, демократизации всех сторон социально-политической, экономической и духовной жизни украинского общества.

В диссертационной работе, на основе анализа историко-философского наследия, обосновывается смысл феномена национальной идеи, его внутренней природы, а также его влияние на развитие современного украинского общества в целом. В этой связи, украинская национальная идея определяется как форма отображения в сознании явлений жизни, осознания цели нации и принципа пояснения таковой. Национальная идея выступает внутренним фактором нации, тогда как внешним выступает государство, выходя с концепции приоритета нации – самоутверждение нации, обеспечение ее свободы, а также ее независимости. Имеет место доказательство, что национальная идея это четко сформулированная цель, идеал, образ, к которым стремится национальная воля.

На исторических этапах своего развития, национальная идея отображала разный конкретный смысл. Не смотря на это, было то единое понимание перспектив создания государства в Украине, места и роли нации, а также личности в данном процессе, идеологических ориентиров в рамках которых предполагается становление государственности. В периоды правления Б.Хмельницкого, П.Сагайдачного, И.Мазепы, П.Орлика делается акцент на национальный фактор в государствообразующем русле. В Х1Х в. были заложены основы государственной идеологии украинского движения: М.Драгомановым, И.Франко – концепция федерализма, предполагает собой федеративный принцип государственного строительства; В.Липинским – концепция консерватизма историко-философской мысли конца Х1Х – начала ХХ в.; М.Грушевским, В.Винниченко – создание собственной государственности 1917 г.

Разработка научного подхода к освещению исторических событий, а также политический прогноз процессов развития украинского государства на современном этапе должны опираться на приобретенный опыт украинской историко-философской мыслью, а также культурой и практикой государственного строительства.

Ключевые слова: украинская национальная идея; общечеловеческая национальная ценность; мировоззренческая ориентация украинского народа; национальное возрождение; национальная интеграция; универсально-культурные измерения нации; национальное сознание и самосознание.

THE SUMMARY

Timoshenko O.N. National idea as the Main Factor of National Renascence of Ukraine (historicoplilosophic analysis). – Manuscrip.

The dissertation on reception of a scientific degree of the candidate of philosophical sciences on a speciality 09.00.05 - history of philosophy. - Kiev University of Taras Shevсhenko. - Kiev, 2000.

The thesis deroted to a complex consideralim of Ukrainian national idea, its place, and role in the process of establishment of the inependent State, reviral of Ukrainian spirituality, culture, Traditions entity is being defended. Preconditions and ways of consolidation of Ukr. Nat. Idea, formation of national selfconsciousness as the premise of creation of national state; formatim of civil siciety, and democratisation of all splures of cal life of the society are dеfined.

Key words: Ukranian National Idea; Common national values; worldont look orientafion of Ukranian people; national renascence; national integration; universal measurements of nation; national conscience and seltcomsciousness.