Національна академія наук України

Інститут географії НАН України

УДК 551.4:413.11

Василюк Людмила Леонідівна

Фізико-географічна зумовленість
топонімії Волинської області

Спеціальність 11.00.01 - фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів

Автореферат

дисертації на здо-буття науково-го сту-пеня

кандидата географі-чних на-ук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському державному університеті імені Лесі Українки.

Науковий керівник - доктор географічних наук,

професор Мольчак Ярослав Олександрович.

Офіційні опоненти: доктор географічних наук,

провідний науковий співробітник

Пархоменко Галина Орестівна,

Інститут географії НАНУ,

старший науковий спів-робітник

кандидат географічних наук,

Романчук Сергій Павлович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, доцент

Провідна установа - Львівський національний

університет імені Івана Франка,

географічний факультет, кафедра фізичної географії.

Захист відбудеться “ 10 ” листопада 2000 р. о “ 15 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.163.02 Інституту географії НАН України за адресою: 01034, м. Київ-34, вул. Володимирська, 44.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту географії НАН України за адресою: 01034, м. Київ-34, вул. Володимирська, 44.

Автореферат розісланий “ 10 ” вересня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат географічних наук Передерій В.І.

Актуальність теми дослідження зумовлена широким застосуванням в географії даних топоніміки. У географічних назвах відбито реалії минулих епох, що дозволяє використовувати їх у якості “документів” під час географічних, історичних, лінгвістичних та інших досліджень. Однак отримання достовірної інформації забезпечується лише науково обґрунтованим поясненням кожної географічної назви. Топонімія Волинської області з-поміж усіх реґіонів України вивчена чи не найменше і саме тому в краєзнавчій роботі з учнями та студентами використовуються, в основному, народні легенди та далекі від істини етимології, які потрапляють на сторінки газет та часописів. У той же час формування географічних назв відбувається під дією реально існуючих чинників, вивчення яких дозволяє з’ясувати важливі закономірності та реґіональні особливості виникнення найменувань.

Особливу роль у назвотворенні відіграє природне середовище. Оскільки антропогенний вплив на природу став важливим фактором ландшафтогенезу, актуальним питанням ландшафтознавства є дослідження еволюції ПТК від початкового їх стану до сучасного. Топоніміка дозволяє здійснити глибокий екскурс до первинного стану природних ландшафтів, який людина застала на зорі освоєння території.

Значною мірою актуальність теми дослідження визначається сучасними про-цесами національного та культурного відродження України, підвищенням інтересу молоді до історичної минувшини свого краю, важливістю збереження й вивчення пам’яток матеріальної та духовної культури народу. Збереженню історично складних найменувань на географічних картах світу приділяє увагу й ООН, при якій створено Групу по стандартизації географічних назв на національному та міждержавному рівнях.

Географічні назви України, поряд з їх лінгвістичним дослідженням, потребують значної уваги від географічних та історичних дисциплін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Використання топоніміки в науковій роботі географічного факультету ВДУ є новим напрямком досліджень, який виявляється в залученні студентів до збору місцевих географічних назв та народної географічної термінології, створенні топонімічних каталогів, матеріали, які використовуються в науковій та краєзнавчій роботі викладачів та студентів факультету. Це створює передумови для введення топоніміки до навчальних програм та читання спецкурсів і спецсемінарів.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є топоніми і топонімічні комплекси Волинської області, предметом дослідження - закономірності формування топонімічних систем Волині під впливом природного середовища.

Мета та завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є з’ясування фізико-географічних закономірностей формування топонімікону Волині, виділення природно-топонімічних районів та встановлення зв’язку географічних назв із різноманітними соціально-історичними, етнічними, географічними та іншими явищами.

Для досягнення цієї мети необхідним є вирішення таких завдань:

- розробка теоретичних та методичних основ географіч-ного дослідження топонімії;

- виділення семантичних груп волинської топонімії;

- з’ясування ролі народної географічної термінології у формуванні топонімів Волинської області;

- встановлення на базі кількісних параметрів закономірностей розташування природно-топонімічних районів Волинської області;

- лінгво-географічний аналіз формантних особливостей топонімії Волині;

- виявлення трансформації географічних назв;

- опис та картування типових топонімічних явищ Волинської області.

Методи дослідження. На основі цілісно-системного методу дослідження топонімія Волинської області розглядається як система, що сформувалася за історичний час у вигляді вербального відображення природного і соціального середовища життя людей. Для з’ясування генези багатьох назв особливо важливими є історичний та етимологічний методи дослідження. Метод формантного аналізу дозволяє з’ясувати історичну епоху та причини виникнення ряду найменувань. Реґіональні відмінності топонімії виявляються за допомогою порівняльного та статистичного методів. Важливим у плані виділення фізико-географіч-них особливостей території є географічний метод у широкому розумінні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше топонімія Волинської області досліджується у географічному аспекті. Виходячи з потреб географічної науки аналізові піддаються не окремі назви, що могло б стати причиною помилкових висновків, а топонімічні комплекси, які складаються з десятків або сотень географічних найменувань, враховуються всі типи зв’язків, у яких перебуває кожна назва як складовий елемент природно-топонімічної системи.

За кількісним співвідношенням певних груп назв (пов’язаних із природним середовищем, іменами людей, давніми ремеслами і промислами, сільським господарством тощо) виділено природно-топонімічні райони Волинської області. Співвідношення назв у межах кожного району відображено в діаграмах.

З’ясовано виняткову роль народної географічної термінології у формуванні топонімів Поліської низовини, в той час як для Волинського височинного району такі назви не характерні. Це пов’язано із природними умовами Волинської області. Зв’язок народних географічних термінів з топонімією Волині подано у спеціальній таблиці.

Здійснено оцінку топонімічної інформативності архівних та літературних джерел Волині, в науковий обіг введено матеріали, які раніше не розглядалися.

Уперше складено картосхеми, які відображають головні топонімічні закономірності Волинської області.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Виявлені географічні закономірності топонімії Волині є науково обґрунтованими і підтверджуються у процесі порівняльного аналізу з іншими слов’янськими реґіонами, які мають подібні природні умови. Зокрема відантропонімна топонімія характерна для всіх українських реґіонів суцільного землеробського освоєння, в той час як непридатні для землеробства землі (болота й ліси Українського Полісся, гірські райони Карпат тощо, які використовувалися для мисливства, рибальства, збиральництва, ведення скотарства та ін.) формували багату ландшафтну топонімію, що містить назви-орієнтири, назви-характе-рис-тики та ін. Відображення в топонімії давніх ремесел та промислів досліджуєть-ся паралельно з архівними матеріалами XV-XVIII ст. та науковою історичною літературою. Всі наведені в дисертації етимології назв супроводжуються посиланнями на наукову літературу, архівні матеріали, словники, довідники.

Наукове значення роботи. Виявлення географічних закономірностей топонімії дозволяє уникнути помилкових етимологій назв і тим самим оснащує фізичну географію важливими інформативними джерелами щодо колишніх природних умов: особливостей рельєфу, водних об’єктів, рослинного і тваринного світу минулих часів. Такі відомості важливі для уточнення сучасного фізико-гео-гра-фіч-ного бачення природи.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослід-ження мають наукову цінність для ряду наук: географії, історії, ар-хеології, мовознавства та ін., оскільки можуть використовуватися для підтвердження: 1) етнічного скла-ду населення в минулому; 2) мігра-ційних процесів; 3) роз-та-шування соціальних груп населення; 4) місце-знаходження давніх кустарних підприємств; 5) від-носного віку посе-лень; 6) ареалів поширення рослин та тварин у минулому; 7) колиш-нього водного режиму; 8) використання природних ресурсів людиною тощо.

Проаналізований фактичний матеріал становить певну цінність і для подальшого розв’язання актуальних ономастичних проблем, а також для порівняльно-історичного вивчення топонімії слов’янських країн. У комплексі з археологічними та історичними даними отримані резуль-тати допоможуть наочніше відтворити картину заселення Волині та при-леглих територій.

Реґіональне дослідження географічних назв може розглядатися як один із фрагментів до цілісного опису топонімії України, проведення її топонімічного районування та створення зведених топо-німічних мап.

Результати дослідження також можуть бути використані для ство-рення топонімічного словника України, написанні посібників та підруч-ників з топоніміки та географії.

Апробація дослідження. Основні аспекти та результати досліджен-ня були оприлюднені у доповідях та повідомленнях на Всеукраїнській науково-прак-тичній конференції “Екологічна освіта і виховання: стан та перспективи” (Луцьк, 1996); Міжнародній науковій конференції “Нау-ка і освіта” (Київ, 1997); Всеукраїнській науково-краєзнавчій конфе-ренції “Малинщина у просторі і часі” (Малин, 1996); Міжнародній кон-ференції “Суспільство-знавчі науки та відродження нації” (Луцьк, 1996); на історико-краєзнавчих конференціях “Минуле і сучасне Волині” (Ізяслав, 1994; Луцьк, 1998) та ін.

З досліджуваної проблеми опубліковано 14 наукових праць (науково-методичний посібник, статті, матеріали).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох роз-ділів, висновків, списку літератури та додатків (131 сторінка машинописного тексту, 20 рисунків, 3 таблиці, список літератури із 192 назв, 3 додатки, загальний обсяг - 162 сторінки).

Розділ I розкриває наукові засади географічних досліджень топонімії, завдання, джерела та методику топонімічних досліджень.

Розділ II присвячено реґіональним особливостям топонімії Волинської області та природно-топонімічному районуванню.

Розділ III обґрунтовує закономірності формування географічних назв області під впливом природних та соціально-економічних явищ.

Основні положення та результати роботи

(предмет захисту і його обґрунтування)

1. Правиль-но пояснити семантику того чи іншого топоніма, з’ясувати причини його виникнення означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо. Ця особливість географічних назв використовується в історичних та географічних дослідженнях для реконструкції ландшафтів минулого, вивчення особливостей освоєння території, виявлен-ня зниклих ареалів рослин та тварин і т.д. Але таку поглиблену ін-формацію можна отримати не шляхом монографічного вивчення окремих назв, а досліджуючи їх сукупність, сформовану під впливом конкретних географічних або історичних умов. Тому предметом вив-чен-ня топонімі-ки є перш за все топонімічний ландшафт, під яким розуміють законо-мірно складений на певній території комплекс назв річок, озер, форм рельєфу, поселень та ін. З огляду на це назви населених пунктів у нашій роботі розглядаються у тісному зв’язку з назвами навколишніх об’єктів, у яких нерідко містяться відповіді на поставлені запитання.

Вивчення топонімії як організованої системи має місце у працях ряду дослідників: Е.М.Мурзаєва, В.А.Жучкевича, А.В.Суперанської, Е.М.Поспєлова, Б.Ф.Ля-щука, Ю.О.Карпенка, Д.Г.Бучка, В.П.Шульгача та ін.

Дослідження топонімічного ландшафту не виключає вивчення окремо взятої назви, але вимагає врахування тих зв’язків, у яких перебуває кожна назва як складовий елемент природно-топонімічного комплексу. Найважливішими з них є: 1) зв’язок між географічними об’єк-тами та їх вербальним вираженням; 2) зв’язки між природними елемен-тами всередині ПТК; 3) взаємозв’язки всередині топонімічного ланд-шафту (між апелятивами та антропонімами; між народною географічною термінологією та топонімією; між загальними та одиничними поняттями тощо); 4) взаємовплив топонімічних систем різних епох та ін.

Отже, топоніміка - це наукова дисципліна, яка поруч із вивченням власне географічних назв (топонімів), їх смислового значення, походження, функціонування, вивчає й природні та соціальні умови минулого, за яких вони виникли.

Усе частіше в географічній літературі ставиться питання про необхідність використання топонімічних даних у навчальній робо-ті з учнями та студентами. С.Д.Бабишин зазначав, що часто учні, які закінчили школу, знають, що Памір - “Дах світу”, Америка - названа за іменем італійського мореплавця Амеріґо Веспучі, але коли за-питати їх чому вершину Карпат названо Говерлою, як розшифрувати такі назви, як Україна, Галичина, Полісся, як пояснити походження назви обласного центру, вони виявляють цілковиту неспроможність.

2. Важливу інформацію для топонімічних досліджень містять давні опи-си територій, літописи, твори перших істориків та географів, картографічні матеріали тощо. Інформативними щодо волинської топонімії є історичні документи, які зберігаються у Державному Архіві Волинської області (ДАВО): списки містечок і сіл Волинської губернії за повіта-ми (фонд міських управ), постанови повітових землевпорядних комісій: про вихід селян на хутори; про осушення боліт у Ковельському повіті (1908-1910); про будівництво доріг, мостів, шкіл тощо. Цінними у топонімічному плані є “Военно-топографическая карта Волынской губернии” (1855); Мара geolo-giczna Wolynia: Carte geologiczne de la Wolynie (Paryz, І880); Археологическая карта Волынской губернии (за В.Б.Анто-новичем) (М., І900) та інші мапи, які зберігаються в залі картографії ЦНБ НАН України. Виданий Київською археографічною комісією “Архив Юго-Западной России” (К., 1859-1911), який складається з 8 частин (по де-кілька томів кожна) містить: акти про міста (частина 5); дані про за-селення українських земель (частина 7); акти про економічне й політич-не становище селян у XVI-XVIII ст. (частина 6) та ін. Однак, вилучені з архівних документів назви географічних об’єктів мають істотний недо-лік: особливості місцевої вимови нівелюються писемністю, перекладом на російську або польську мови тощо. Тому найефективнішим методом збору топонімії та місцевої природничої лексики виявився експедицій-ний, оскільки він дозволяє зафіксувати місцеву фонетичну форму топо-німа, встановити його зв’язок із ландшафтними особливостями та місце-вими діалектними словами, що використовуються на означення географіч-них явищ, сільськогосподарських угідь тощо. У зв’язку з цим при експедиційному зборі матеріалу фіксувалась і та частина лексики місцевого населення, яка стосується різноманітних природних та господарських об’єктів (народна географічна термінологія).

Другим важливим джерелом багатого топонімічного матеріалу Волині є фонди Полісько-Волинського народознавчого центру, особливо якщо врахувати, що оформлення топонімічних карток у каталогах здійснено із застосуванням транскрипції, яка відбиває місцеве фонетичне звучання назви та її наголос.

3. Археологічні дослідження свідчать, що заселення Волині відбувається у VI-VII ст. н.е. після звільнення території від готської навали (етнічно германська, вельбарська куль-тура). З цього часу починається ранньосередньовічна історія східних слов’ян. Територія Волинської височини заселяється повільно, що пов’язано з землеробським використанням території. Орні ділянки закріплюються за окремими родовими колективами й формується патроні-мічна, пов’язана з іменами зачинателів роду, топонімія. Топо-німічний фон тут чисто слов’ян-сь-кий.

Зовсім в інших умовах відбувається становлення топонімії Поліс-ької низовини. Дослідження вчених-лінгвістів виявляють тут острівний, або у формі ок-ре-мих вкраплень, характер поширення іллірійських, кельтських, тюркських, фін-ських та інших топонімічних ареалів. Сюди заходять численні балтинізми, а також назви, які пов’язані з давньою лексикою північних народів: “тайбола”, “кукола”, “веретье”, “шать”, “кнея” та ін. Архаїчність цих топонімів дозволяє ви-ділити давній, дослов’янський шар назв, який з часом доповнився багатою слов’янською апелятивною лексикою. Патронімічна топонімія для території Полісся не характерна.

У цілому на території Волині простежуються 3-4 топонімічні шари:

1. Дослов’янський (V-VII ст. н.е.).

2. Ранньослов’янський (VII-X ст. н.е.).

3. Давньоруський (X-XV ст. н.е.).

4. Український (XV-XX ст. н.е.).

4. Кожна історична епоха вносить свої особливості в місцеву топонімію, які пов’язані з господарським використанням території, конкретними промислами та ремеслами, рослинним і тваринним світом, влас-ними іменами людей, їх релігійними поглядами тощо.

У топонімічній літературі (С.Роспонд, О.Купчинський, О.Попов) утвердилася думка, що районами най-давнішого слов’янського заселення є ареали поширення патронімічних назв із суфіксом (формантом) -ичі. Наприклад: Микуличі, Яковичі, Іваничі, Дорогиничі і т.ін. На думку цих дослідників, регіони, на яких від-сутні назви на -ичі, є районами, де слов’яни з’явилися досить пізно (не раніше VIII-IX ст.). Однак незначна кількість назв із формантом -ичі у Волинському Поліссі пов’язана зовсім з іншими причинами. Не підлягає сумніву давнє слов’янське заселення басейну Прип’яті, оскільки ця територія входить до ареалу поширення найдавніших слов’янських племен, носіїв зарубинецької культури. Крім того, на території Прип’ятського Поліс-ся було створено пам’ятку IX ст. “Велесову книгу”, яка нині є най-давнішим писемним скарбом України. Проте виявилося, що на заболоче-них теренах Полісся ніколи не виникали патронімічні назви з форман-том -ичі, які б позначали земельні володіння родів. Це зумовлювалося природними умовами, які не сприяли розвиткові землеробства.

Про те, що назви на -ичі виникали не стільки в районах давнього слов’ян-сь-кого заселення, скільки в районах суцільного землеробського освоєння, говорить і той факт, що в лісостепових районах Волині топоніми з формантом -ичі з’являлись і в пізніші часи для позначен-ня власності світських та духовних станів: Дідичі (дідич - поміщик, великий землевласник); Бискупичі (“бискуп” - римсько-католицький єпископ); Поповичі, Черничі та ін. У той же час назви на -ичі від-сутні й на деяких інших теренах давнього слов’янського заселення, де в силу природних умов був неможливим розвиток землеробства (гір-ські райони Карпат тощо).

Нанесення волинських назв з формантом -ичі на карту агроґрунто-вого районування області дозволило виявити тісний зв’язок розташу-вання назв на -ичі з межами поширення певних типів ґрунтів та місце-востей Волині (рис. 1).

5. Географічне середовище мало настільки значний вплив на топоні-мічні процеси області, що спостерігається тісний зв’язок між розта-шуванням топонімічних та фізико-географічних районів. На території Волинської області сформувалися дві відособлені топонімічні систе-ми: 1) Поліської низовини та 2) Во-лин-ської височини).

Між низовинними та височинними топонімічними комплексами Воли-ні спостерігаються значні відмінності. Найхарактернішою особливістю волинського топонімікону є наростання у напрямку з півночі на пів-день питомої ваги назв, утворених від імен, прізвиськ або прізвищ людей (антропотопонімів): від 16% (Верхньоприп’ятська низовина) до 60% (Волинська височина). У зворотному напрямку зростає кількість топонімів, утворених від апелятивів (в основному

народних географіч-них термінів): від 35% - на Волинській височині до 75% - на півночі Волинського Полісся.

За своїми природними особливостями Волинське Полісся - це рів-нинна низовина, яка подекуди урізноманітнюється дещо піднятими міс-цевостями, горбами і грядами льодовикового, водно-льодовикового, еолового та денудаційного походження, окремими валунами, долинами тощо. Найнижчу його частину становить Верхньоприп’ятська низовина, де переважають заплавні й слабодреновані терасові землі, зайняті пе-реважно заболоченими луками, болотами і вогкими суборами. Середні висоти тут близько 155 м. У топонімії переважає народна географічна термінологія, пов’яза-на з різними типами лісів, боліт, а також підвищених над болотами частин суші (острів, груд, веретия, верх, грива тощо). Зустрічаються назви часів балто-слов’янської спільності.

Південніше - по лінії Любомль - Ковель - Маневичі простягається пасмо кінцевоморенних горбів та гряд, окремі висоти яких перевищують 200 м. Ця особливість рельєфу знайшла відображення в топонімії, зба-гативши її топоосновами: “гора”, “гряда”, “кам’янка”, “кам’януха”, “пере-вал” тощо. Назви такого ти-пу використовував свого часу П.А.Тутковський, відшукуючи місцезнаходження кам’яних відкладів, принесених колись льодовиком.

На півдні Волинського Полісся розташована Турійська денудаційна рівнина, середні висоти якої 190 м. Природні умови тут сприятливі для ведення сільського господарства. Сформований на цій території природно-топонімічний комплекс поєднує в собі риси топонімічних систем Полісся і Волинської височини, на межі яких він знаходиться.

Ландшафти Волинської височини характеризуються поширенням тут лесовидних суглинків, які є материнською породою ґрунтів чорноземно-го типу, зовсім не властивого поліським ландшафтам. Таким чином, ре-гіон має надзвичайно сприятливі для землеробства ґрунтово-кліматичні умови. Землеробське освоєння території впливало і на то-понімічні процеси, закріплюючи за земельними ділянками імена їх влас-ників.

6. З урахуванням природних та топонімічних особливостей території у Волинській області виділено такі природно-топонімічні райони (ПТР) (рис. 2):

1. Верхньоприп’ятський;

2. Любомльсько-Маневицький;

3. Турійсько-Цуманський;

4. Волинський височинний.

У межах районів спостерігаються певні відмінності між окремими місцевостями, особливо між західною та східною частинами районів, але в цілому вони формувалися під дією одних і тих самих закономір-ностей, мають спільну історію становлення, відображають характерні природні та соціальні явища.

Верхньоприп’ятський ПТР охоплює Верхньоприп’ятську низовину, Шацький карстово-озерний район та прилеглі до них заболочені терито-рії. Це дуже давній топонімічний комплекс, формування якого почалось, очевидно, ще у V-VI ст. н.е. Район своєрідний з точки зору топоніміки і в цьому плані істотно відрізняється від решти території Волині. Головною його особливістю є переважно відапелятивна топонімія, пов’язана з водним режимом, рослинним і тваринним світом, рельєфом, промисловими та сільськогосподарськими об’єк-тами тощо. Антропотопоніми складають лише 15,8% ойконімів району - менше, ніж будь-де на Волині (рис. 3). Значна кількість назв населених пунктів району (близько 8%) поки що не отримала пояснення свого значення, але за їх формантами можна судити про давнє відапелятивне походження: Пульмо, Ворокомле, Нуйно, Шайно, Чевель, Ольбле, Тоболи, Шацьк, Нудиже та ін. Особливо багато етимологічно затемнених назв серед мікротопонімів (назв місцевих географічних об’єктів).

Любомльсько-Маневицький ПТР займає центральну частину Волинсь-кого Полісся. Він простягається від р. Західний Буг на заході до р. Стир на сході. На півночі він межує із заболоченими теренами Верхньоприп’ят-ського ПТР, на півдні - з районом порівняно найкращого землеробського використання поліських земель - Турійсько-Цуманським ПТР (див. рис. 1). Однак цей район не є поступовою перехідною зоною від ландшафтної топонімії північного Полісся до характерної для землеробських регіонів відантропонімної топонімії. Він сам виступає яскравим топонімічним явищем. На його теренах сформувалася найколоритніша топонімія Волині, у якій поєднуються різноманітні семантичні групи назв: антропотопоніми (27%); назви, пов’язані з рослинним світом (15%); з водним режимом (11,2%); з рельєфом території (9,6%); з дав-німи ремеслами і промислами (9,3%); з типами поселень (8,6%); з тва-ринним світом (3,6%) та інші. Семантика багатьох місцевих топонімів пов’язана з міграцією населення, релігійно-культовими уявленнями, ши-роким використанням народної географічної термінології, наявністю назв-омонімів, назв-символів, назв-орієнтирів тощо. Така розмаїтість топонімії району пов’язана з його геоморфологічною будовою та рельє-фом, які зумовлюють формування своєрідного рослинного та тваринного світу, ґрунтів, господарського використання місцевостей людиною.

Турійсько-Цуманський ПТР простягається широкою смутою південніше Любомльсько-Маневицького кінцевоморенного пасма. На півдні змінюється лесовим ландшафтом Волинської височини. Місцеві денудаційні рівнини є найціннішими земельними угіддями Волинського Полісся, а тому більш як 60% їхньої площі розорані й використовуються для вирощування сільськогосподарських культур. Висока землеробська освоєність цього району зумовила виникнення тут великої кількості назв, пов’язаних з іменами та прізвиськами людей, які складають тут 44% всієї топонімії району. В їх основах зустрічаються давні дохристиянські імена: Немир, Доман, Милюта, Семак, Осмак, Годовик, Соловей, Радослав тощо, які свідчать про давнє заселення цієї території слов’янами.

Волинський височинний ПТР розташований на півдні Волинської об-ласті й займає західну та центральну частину лісостепового опілля. Фор-мування сучасної топонімії тут відбувалося паралельно із процесом перетворення природних ландшафтів на сільськогосподарські угіддя. Дав-ні ландшафтні назви поступово замінювалися іменами власників земель-них ділянок, дворів, хуторів тощо. Антропотопоніми тут складають 57% топонімії району. Серед інших груп назв найчастіше зустрічаються найменування пов’язані з рослинним світом (10,6%); з водними об’єктами (7,8%); з давніми поселеннями (6,7%); рельєфом (5,1%). Причому оротопоніми, як правило, пов’язані з від’ємними формами рельєфу, які виконували роль орієнтирів на височині: Коритниця, Долинка, Жолоби.

7. У процесі формування топонімії Волині простежується зв’язок географіч-них назв з характером рельєфу, рослинним світом території, водними об'єктами, тваринним світом, а також трудовою діяльністю людей, давніми шляхами сполучення, типами поселень (село, селище, городище, городок, воля та ін.) тощо. Зокрема з’ясувалось, що різнома-нітні форми рельєфу здавна слугували орієнтирами для місцевого населення, тому топонімія низовинних місцевостей Полісся містить велику кількість назв, пов’язаних з підвищеннями у рельєфі (Гірки, Височне, Верхи, Кам’яна Гора, Гряда та ін.).

Значне заболочення та заліснення поліських районів сприяло широко-му використанню у топонімії народної ландшафтної термінології, яка використовувалася для позначення різних типів лісів та боліт (Дубина, Бір, Діброва, Ветли, Березник, Заболоття, Залюття, Мшанець, Вікна тощо).

Часто топонімія фіксувала й окремі дерева, або їх групи, які були рідкісними для даної території і виділялися на загально-му фоні. Як правило, ці екземпляри досьогодні не збереглися, але за допомогою географічних назв можна відтворити геоботанічну картину ми-нулого. Зокрема, використовуючи найменування пов’язані з буком (Fagus silvatica L.) В.А.Жучкевич встановив ареал поширення цієї деревної породи у минулому, до якого входить і територія Волинської області. З реліктовими острівцями ялинових лісів на Волині пов'язані назви: Хвоя, Хвойна, Хвоїнове, Хвоїще І, Хвоїще ІІ (Ратнівський район); Єлиця, Заїльниче (Камінь-Каширський). Значні вирубки лісів призвели до того, що у більшості випадків про діброви та гаї нагадують лише назви, а піщані смуги вздовж поліських річок закріпили за собою назву “борові тераси”, оскільки в минулому були вкриті сосновими борами.

Близько 11% назв населених пунктів Волині пов’язані з водними об’єктами. Значну групу серед них становлять, найменування, які похо-дять від народних географічних термінів: вир, вікно, око, чорторий, полонь, ковбаня, плесо, кульча, лука, гало, руда (рудка), білиця, мутвиця, топище тощо. Народний термін “лука” (“вигин водного об’єкта”, “поворот річки”) покладено в основу найменування обласного центру Волинської області - м.Луцька. Кількість найменувань, пов’язаних із водними об’єктами зменшується у напрямку з півночі на південь: від 18,3% (Верхньоприп’ятський ПТР) до 7,3% (Волинський височинний ПТР).

Зоотопоніми складають усього 2,5% найменувань Волинської області, але вони несуть інформацію про зміни у тваринному світі, які спричине-ні, в основному господарською діяльністю людей. Багато урочищ та місцевостей Волині мають назву “Звіринець”. Ці найменування сягають часів Київської Русі, коли ними позначали території, де водилися різноманітні звірі для князівських полювань. Із полюванням на диких звірів пов’язані й топоніми: Медвежа Яма, Ловища, Перевісся, Вовковня та ін.

Господарська діяльність населення Волинського Полісся та Волин-ської височини здійснювались у різних природних умовах, що відобрази-лось у топоніміці. Вирощувати сільськогосподарські культури на По-ліссі - означало вести постійну боротьбу із заболоченням. Поля влаштовувалися на клаптиках відносної суші, яка вкривалася рівчаками для відведення води - складною системою “загонів”. Топонімія Полісся як у дзеркалі відбиває характер землеробського використання кожної відвойованої в болота ділянки суші: Нивки, Крива Нива, Довга Нива, Десятина, Кривонивка, Ляди, Велике Поле, Ділянка тощо. Врожаї на піщаних поліських ґрунтах були дуже низькими. Хліба на Поліссі завжди не вистачало. Вижити допомагало рибальство та мисливство, а також збирання грибів, ягід тощо. Тому у поліській топонімії в основному відображаються природні особливості місцевості і зовсім зрідка - іме-на людей. На Волинській височині - навпаки: місцевості суцільного зем-леробського освоєння закріплювали за собою імена поселенців та земле-власників. Ця особливість є основною фізико-географічною закономірністю формування топонімії Волинської області.

Розвиток у XVI-XVIII ст. різноманітних промислів, пов’язаних із використанням деревини спричинив жахливу хвилю знищення лісу. Деревообробні підприємства зосереджувалися в основному на Поліссі, де лісові масиви ще вкривали величезні території. Поліська деревина ви-возилася на експорт, використовувалася для виробництва поташу, вугіл-ля, смоли, дьогтю тощо. Ліс забезпечував паливом гути і рудні. Нині територія Волинського Полісся всіяна назвами, які відображають поширення тут давніх промислових підприємств: Буди, Будки, Гута, Стара Гута, Гута Лісівська, Гута Камінська, Майдан, Майдан Липненський, Тартак, Деражно тощо. Топоніми, що пов'язані з добуванням заліза з болотної руди становлять найчисленнішу групу серед назв цього типу: у словнику О.Цинкаловського “Стара Волинь і Волинське Полісся” (Вінніпег, 1984-1986) на-раховується понад 80 назв, в основі яких лежить “руда”, “рудня”.

Лише у поліській частині області зустрічаються топоніми, пов’язані з шляхами сполучення, влаштування яких вимагало прокладання мостів, гребель та гаток через численні річки та болота (Мощаниця, Мостище, Гребелька, Підгаття, Брідки та ін.). І все ж зв’язок між деякими поліськими селами міг здійснюватися лише за допомогою човнів, або взимку, коли замерзне болото. З цією особливістю пов’язані численні назви урочищ, боліт, сіножатей типу: Зимова Дорога, Зимник, Зимохов, Олексин Лід та ін.

Природна відокремленість Полісся забезпечила збереження тут най-мену-вань, пов’язаних з найдавнішими релігійними віруваннями слов’ян: сс. Кор-те-лі-си, Мукошин, х. Мокошин, оз. Стрибог і Стрибуж, численні Лисі Гори, о. Ве-ле-сов-щина (р. Луг), Яреве болото тощо. Релігійно-культовий відтінок мають і численні Білі та Чорні озера Волинського По-лісся, у назвах яких відлунює боротьба добрих та злих сил (Білобога і Чорнобога). Понад десять озер Волині носять назву “Святе”. На дум-ку С.Вербича "святе" первісно означало “чисте”, “хороше” (пор. “свята правда”, “святе повітря”).

Міграції населення відбиті у топонімах: Угриничі, Голендри, Лит-вини, Жмуд-че, Дуліби та ін. Оскільки етнотопоніми виникають лише за межами проживання етносу, наявність на Волині двох населених пунк-тів із назвою Дуліби спростовує усталене уявлення про неї, як спокон-вічно дулібську територію.

Висновки

1. Розроблена методика дослідження географічних назв, яка доз-воляє з’ясу-ва-ти умови формування топонімічних систем Волинської області та особливості відображення в назвах географічного середовища. Найефективнішими методами, які використовувалися під час дослідження, є: цілісно-системний, етимологічний, порівняльний, історичний, формантний, картографічний, географічний ме-тод у широкому розумінні.

2. За семантикою топонімічних основ назв Волинської області виділено такі групи: 1) назви, що пов’язані з природними умовами місце-вості; 2) похідні від соціально-економічних факторів (розташу-ван-ня кустарних підприємств, транспортних шляхів, типів поселень та ін.); 3) топоніми відантропонімного поход-ження (пов’язані з іменами, прізвищами та прізвиськами людей); 4) етно-то-по-ні-ми; 5) найменуван-ня релігійно-культового значення; 6) етимологічно неясні назви.

3. Назви, що походять від народних географічних термінів відображають колишні природні та соціально-економічні умови проживання людей. Вони характерні для топонімії Поліської низовини. Такі назви особливо важливі для реконструкції природних ландшафтів території. Наприклад, про існування в минулому заболочених територій свідчать назви, в основі яких лежать народні терміни: мох, гале, кал, кутіль, бар, плесо, багно, плав, вікно, око, мерва, лють, руда, білиця, топіль, купини та ін. (села: Мшанець, Замшани, Загали, Каливиця, Калька-Струга, Забара, Чорноплеси, Вікна, Оконськ, Залюття, Рудиця тощо).

4. Вплив географічного середовища на формування назв був настільки значним, що спостерігається тісний зв’язок між розташуванням топонімічних та фізико-географічних районів. Зокрема, топонімія заболочених теренів Поліської ни-зовини, де в силу природних умов був неможливим розвиток землеробства, майже на 80% складається з найменувань, які не пов’язані з іменами та прізвищами людей. Це, в основному, відапелятивні назви, в яких відбито особливості рельєфу, водних об’єктів, рослинного і тваринного світу місцевості. Формування топонімії Волинської височини відбувалося паралельно з перетворенням природних ландшафтів на сільськогосподарські угіддя. Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови реґіону зумовили наявність тут районів суцільного землеробського освоєння. Це відбилось у топонімії, яка закріпила в назвах населених пунктів імена першопоселенців та власників полів. Відантропонімні назви складають тут 60% топонімікону. Пам’ять про природні об’єкти збереглась, в основному, в мікротопонімах типу: Грабина, Хвоїна, Діброва, які позначають нині по-ля, сінокоси тощо.

5. На території Волинської області виділено чотири природ-но-топонімічні райони: 1) Верхньоприп’ятський (низовинний); 2) Любомльсько-Маневицький (кін-цево-моренний); 3) Турійсько-Цуманський (денудаційних рівнин); 4) Во-лин-сь-кий височинний.

6. Кожний із природно-топонімічних районів Волинської області характеризується переважанням тих чи інших топонімічних формантів, аналіз яких є ін-формативним щодо епохи виникнення географічних назв та особливостей освоєння території. Найдавнішими формантами волинських топонімів є: -ва (Дожва, Вижва); -ля (Хрусля, Трошля); -ок (Деревок, Хвуток); -ха (Шуряха, Релиха); -но (Нуйно, Щай-но) та деякі ін. Форманти -ичі, -ів, -івка приурочені до місцевостей суцільного землеробського освоєння й поширені на півдні Волинської області. Топонімічні суфікси -ка, -иця, -ець, -не, -ок використовувались у назвах, що відображали природні та соціально-економічні умови життя людей. Вони зустрічаються переважно у північній (поліській) частині області. Тут зосереджено і безформантні топоніми Волині.

7. Для отримання науково-обґрунтованої інформації необхідним є врахування трансформації назв у процесі історичного використання та офіційних перейменувань ХХ ст. Для з’ясування географічних закономірностей топонімії використовуються лише історично складені народні назви.

8. Територіальні відмінності топонімії яскраво відображають топонімічні карти. Для уточнення сучасного фізико-географічного сприйняття природи знач-но інформативнішими можуть бути карти мікротопонімів, дослідження яких є невідкладною справою вітчизняної науки.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Василюк Л.Л. Топоніми Волині як джерело фізико-географічних досліджень: Наукове видання. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2000. - 32 с.

2. Василюк Л.Л. Народна географічна термінологія у топонімії Волинської області // Ук-ра-їн-ський географічний журнал. - 2000. - №1. - С.62-67.

3. Василюк Л.Л. Використання топоніміки в географічних дослідженнях / Україна та глобальні процеси: географічний вимір: Зб. наук. праць. В 3 т. - Київ-Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. - Т.1. - С.391-394.

4. Василюк Л.Л. П.А.Тутковський - дослідник народних географічних термінів / Укра-їн-сь-ке Полісся: вчора, сьогодні, завтра: Зб. наук. праць. - Луцьк, 1998. - С.28-29.

5. Василюк Л.Л. Трансформація географічних назв Волині / Філологічні студії. - Луцьк, 1999. - №2. - С.10-15.

6. Василюк Л.Л. До питання про виникнення назви “слов’яни” / Проблеми славістики: Тем. зб. наук. праць. - Вип. 2. - Луцьк, 1996. - С.26-31.

7. Василюк Л.Л. Роль топонімії в історико-ландшафтних дослідженнях Волині / Інформа-ційний вісник Академії наук вищої школи України: Зб. наук. праць. - Додаток до вип. №14 (липень-серпень). - Київ, 1997. - С.29-36.

8. Василюк Л.Л. Зміни ландшафтів Волині в XV-XX ст. (з використанням топонімічних даних) / Наукові записки аспірантів: Зб. наук. праць. - Вип. 1. - Луцьк, 1997. - С.10-15.

9. Василюк Л.Л. Топонімічна спадщина П.А.Тутковського / Наукові записки аспірантів: Зб. наук. праць. - Вип. 2. - Луцьк, 1997. - С.9-12.

10. Василюк Л.Л., Харко Ю. Подвиг в ім’я науки: Корзонюк М.М. / Роде наш красний... (Волинь у долях краян і людських документах): Наукове видання. - Т.III. - Луцьк: Вежа, 1999. - С.453-474.

11. Василюк Л.Л. Топоніми Полісся про екологічні зміни ландшафтів краю / М-ли всеукраїн. наук.-практичної конференції “Екологічна освіта і виховання” (стан та перспективи). - Луцьк, 1996. - С.162-163.

12. Василюк Л.Л. Творчі взаємини О.Цинкаловського та М.Корзонюка / На-ука і освіта: Зб. наук. праць. Кн. 1. - Київ, 1997 - С.142-143.

13. Василюк Л.Л. Олександр Цинкаловський і Волинь / М-ли IX наук. історико-краєзнавчої міжнародної конференції. - Луцьк, 1998. - С.42.

14. Василюк Л.Л., Кудрик В.В. Природа Житомирського Полісся в географічних назвах / Малинщина у просторі і часі. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. - Малин, 1996. - С.121-122.

Василюк Л.Л. Фізико-географічна зумовленість топонімії Волинської області. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.01. - фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів. - Інститут географії НАН України, Київ, 2000.

У дисертації проводиться системний огляд топонімії Волинської області; аналізуються географічні та соціальні умови формування місцевих природно-топонімічних комплексів. Це новий напрям дослідження, який дозволяє використовувати географічні назви в якості інформативного джерела щодо змін ландшафтів від їхнього первинного стану до сучасного, антропогенно зміненого. Виявлені географічні закономірності топонімії забезпечують правильне розкриття етимології багатьох волинських найменувань, що є внеском науки географії у справу збереження і вивчення пам’я-ток матеріальної та духовної культури українського народу.

Ключові слова: топонім, мікротопонім, апелятив, природно-топо-німіч-ний район, антропонім, семантична група назв, етимологія, народний географічний термін.

Василюк Л.Л. Физико-географическая обусловленность топонимии Волынской области. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата географических наук по специальности 11.00.01. - физическая география, геофизика и геохимия ландшафтов. - Институт географии НАН Украины, Киев, 2000.

В диссертации систематизируется топонимия Волынской области, анализируются географические и социальные условия формирования местных природно-топонимических комплексов. В работе развивается новое направление исследования, позволяющее использовать географические названия в качестве информационного источника об изменениях ландшафтов от их первичного состояния до нынешнего антропогенно преобразованного.

Выявленные географические закономерности топонимии обеспечивают правильную этимологизацию многих волынских названий, в чём заключается вклад науки географии в дело сохранения и изучения памятников материальной и духовной культуры украинского народа.

Ключевые слова: топоним, микротопоним, апеллятив, природно-то-по-ни-ми-чес-кий район, антропоним, семантическая группа названий, этимология, народный географический термин.

Vasylyuk L.L. Physical-geographical conditionality of Volyn region toponymy - Manuscript.

Thesis for a Candidate degree of Geography by speciality 11.00.01 - Physical Geography, Geophysics and Geochemistry of landscapes - Institute of Geography, Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

This dissertation is concerned with the reveal of geographical regularities of Volyn region toponymy on the base of analysis of social and natural conditions of local landscape-toponymic system forming.

Geographical names formed in different historical periods hold notions about the time of their appearance and are valuable for reconstruction of landscapes of the past, for the defining of disappeared areas of plants and animals, the learning of par-ti-cu-la-ri-ties in settling and economic usage of territory by Man.

The formation of toponymy in Volyn region took place under the action of some geographical conformities. The link between the geographical names and natural con-di-tions of the area is especially evident. The influence of geo-graphical enviro-nment was so considerable that there is a close connection between disposition of to-po-ny-mical and physical and geographical regions.

Besides the toponymy of marshy lands of Volyn Polissya where the development of agriculture was impossible because of natural conditions contains about 80% of names which are not connected with names and surnames of people. They are generally appelatives which reflect relief, water, area, flora and fauna of the territory. Tree basic types of toponyms, which deal with hydrographical, orographical and geobotanical terms, are distinguished in the context. Their characteristic is given on the example of a large number of geographical names of Volyn region. It is caused by specific economic usage of the territory: its usage for hunting, fishing, bree-ding. Natural objects played the role of reference-points in the district and served as resources of raw materials.

The formation of toponymy on