Реферат

з філософії

на тему: “Людина і діяльність”

План

Вступ

Як космоприродна і суспільна істота, людина має власні способи існування у світі. В них вона здійснює себе, реалізує свій потенціал, забезпечує особисту життєздатність. Способи її буттєвості є не лише дискретний прояв вітальної і функціонування соціальної системи, а також розгортання космічної енергії, ступінь її розвитку, на якому здійснюється самопізнання і вдосконалення Космосу.

Життєпрояви людської особистості різноманітні, вони не зводимі до якогось одного способу буттєвості. В них реалізується зв'язок людини з довкіллям, з іншими людьми, з самою собою в різних буттєвих станах і, нарешті, очевидно, з Космосом в його всезагальності і всеосяжності. Останній зв'язок здійснюється на духовному рівні у вигляді пізнання і інших духовних форм, що визначає тему даної роботи.

В роботі поданий виклад саме способів буттєвості, що мають спрямованість на зовнішній вияв і сукупність яких утворює дійсність людського існування. Це трудові операції, політичні акції, поведінка в стосунках з іншими людьми, морально обумовлені вчинки, творчий доробок в усіх сферах життєдіяльності, різноманітні форми оволодіння накопиченим людством багатством, нарешті, самовдосконалення, реалізація прагнення до свободи і багато іншого. Ця сукупність є буттям людини в світі, способи якого можна певним чином типізувати.

В першу чергу підлягає дослідженню діяльність як спосіб людської буттєвості, їй належить у філософській літературі чи не найчільніше місце. Ще в німецькій класичній філософії (Фіхте, Шелінг) діяльності було віддано належне, в марксизмі вона здобула статус вихідного принципу філософського аналізу.

1. Загальна характеристика філософії діяльності людини

Діяльність — це вираз людської сутності. Творення дійсності є реалізацією призначення людини в світі, яка неможлива без діяльнісних проявів.

Діяльність як така, як спосіб буття суб'єкту в світі властива лише суспільній людині, хоч часом цією категорією визначають і життєпрояви тварини. Однак, діяльність — це специфічно людська форма розвитку прийомів і засобів ставлення до світу, вона є цілеспрямована зміна дійсності на основі культурно заданих нормативів. Сама дійсність постає перед людьми в масштабах і вимірах діяльності. За її допомогою здійснюється проникнення людини у втаємничений світ, розкриття його таїни, явлення його людині.

Якщо визначати діяльність через її суб'єктоносія, то весь її зміст якраз і полягає в тому, що вона виступає як суб'єкт-об'єкт - не відношення, в якому покладання об'єкту можливе лише суб'єктом — не одиночним природним агентом, а носієм родового, всезагального, що володіє свідомістю, яка є ідеальним відображенням цього всезагального. Для суб'єкта об'єкт не результат локального цьогочасного зв'язку, що має відношення лише до життєзабезпечення безпосередньо діючого агента, а результат багаторазових перетворень об'єкта на протязі всієї попередньої історії суб'єкта і умова його подальшого розвитку. Звичайно, в природному світі, в тваринному середовищі є передумови діяльного відношення до світу.

Тварина також діяльна в тому розумінні, що змушена забезпечувати своїми діями умови власного життя. Але суттєва відмінність полягає в тому, що для природно діючої істоти її дії обмежені природним інстинктом, індивідно набутим досвідом і спрямовані на самозбереження і збереження нащадків, тоді як діяльність соціальна за походженням, змістом і спрямуванням.

Суб'єкт власною діяльністю відтворює суспільство через самого себе, і його діяльність завжди містить в собі безпосередньо перетворююче (практичне) і духовне начало, шляхом якого здійснюється трансляція всезагальності людського буття. Ототожнення тваринної і людської життєдіяльності не лише помилкове в теоретичному відношенні, але й дає невірні практичні орієнтації. І якщо на ранніх ступенях історії людську діяльність можна розглядати як чимось подібну до тваринної активності, то в потенції, в своїй сутності діяльність відрізняється своїм творчим характером. Вона можлива тільки тому, що відтворює соціальну систему в її сходженні, оптимізації, розвитку і піднімається до рівня необхідності відтворення і розвитку всієї природи.

Як можливе здійснення такого типу взаємодії, як діяльність? В її основі лежить матеріально-перетворююче начало, але специфіку діяльності утворює єдність матеріального і духовного в ній. Лише за посередництвом духовного, в широкому розумінні цього слова, не тільки самої свідомості, але її буттєвих проявів в житті суспільства: мистецтва, науки, моральних норм, політичних доктрин, правових регуляцій, світоглядних концепцій, а також соціальних засобів їх закріплення і трансляції можливе відтворення і піднесення на вищий ступінь матеріально перетворюючого змісту діяльності.

Це суттєвий пункт в розумінні діяльності. Зведення діяльності до її основи — матеріально-практичного перетворення світу спотворює її дійсний зміст.

Діяльність — це взаємодія з об'єктивним світом суспільної людини, вона являє собою єдність матеріально-перетворюючого і духовного начала, бо по-людськи діяльно перетворювати світ можливо лише спираючись на досвід цього перетворення, знятий в духовних формах, і свідомо цілепокладаючи його знов-таки з допомогою духовних форм.

Діючий засобами діяльності суб'єкт — це завжди і усвідомлюючий суб'єкт. Діяльність і як функціонування суспільної системи неможлива без її духовного забезпечення. Чим вище рівень діяльності, тим сильніша потреба в її духовності.

Особливо переконує в цьому сучасний історичний досвід. Сьогодні очевидно, що все більшого значення для людини набувають питання: в ім'я якої мети перетворюється природа, які межі можливостей забезпечення матеріальними засобами, що важливіше для людини — мати чи бути, чи є смисл в її бутті і т. п. Великою бідою для суспільства і для людства в цілому обертається життєва орієнтація виключно на себе, на задоволення лише особистих потреб за принципом твариноподібних життєдіяльних устремлінь.

По суті, діяльність не підлягає розчленуванню на матеріальну і духовну, в кожному її акті наявні обидві складові. Навіть в умовах її диференціації на різновиди ця єдність