Невеликі або спеціалізовані туроператори, реалізують особливі, самостійні, ексклюзивні тури, можуть мати угоди з готелями про вільний продаж, в яких останні згідні гарантувати розміщення для максимального числа туристів. Такі угоди цілком придатні для невеликих туристських програм, але мають один суттєвий недолік: іноді власники готелів зберігають за собою право «закрити» певну дату [30,314].

Як відомо, туроператори підрозділяються на ініціативних (по відправці туристів) й рецептивних (по прийому). Ініціативний туроператор не завжди виходить безпосередньо на постачальників послуг. Він укладає договір з рецептивним туроператором, котрий забезпечує ініціативному туроператорові весь комплекс послуг з прийому туристів.

Розглянемо особливості укладання договорів рецептивно-го туроператора з постачальниками послуг, а також з ініціативним туроператором.

Договори з постачальниками послуг складаються на основі ти-пового договору з включенням питань, обслуговування туристів й взаємин партнерів, що стосуються (постачальника послуг й туроператора).

Всі взаємини з партнерами – постачальниками послуг з обслуговування туристів на маршруті туру оформляються за виключенням письмових договорів (контрактів). Вони можуть мати типову форму наступних договорів: купівлі-продажу, комісії, обміну (при безвалютному обміні туристськими групами) [18, c.86].

Основні положення договорів з постачальниками послуг аналогічні положенням типового договору й включають предмет договору, основні умови, права й обов'язки постачальника послуг й туроператора, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, юридичні адреси й реквізити партнерів.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в належній формі досягнута угода за всіма суттєвими умовами. До суттєвих умов договору між рецептивним туроператором й постачальником туристських послуг відносяться: інформація про туроператора; інформація про постачальника туристських послуг; достовірна інформація про властивості туристських послуг; графік заїздів груп; роздрібна й оптова ціна послуг; порядок зустрічі й проводів туристів; права, обов'язки і відповідальність сторін; умови зміни й розірвання договору; порядок врегулювання виниклих суперечок й відшкодування збитків в сторін й ін.

Таким чином, сторони мають право встановлювати умови договору по своєму розсуду, оскільки в кожному випадку є своя специфіка, що залежить від особливостей надання послуг туристам й взаємин договірних сторін. Виключення складають тільки ті випадки, коли зміст відповідної умови заборонено законодавством.

У міжнародній практиці відомі й мають широке використання документи, регулюючі взаємини готельних підприємств з турагентами й туроператорами. Один з них – Готельна конвенція 1970 р., розроблена під керівництвом Міжнародної готельної асоціації й Всесвітньої федерації асоціацій туристських агентств. Конвенція визначає обов'язки договірних сторін, сферу її застосування, типи готельних контрактів, загальні й особливі правила їх складання, величину комісійних й порядок платежів, а також умови ануляції договорів. У 1979 р. до Готельної конвенції був внесений ряд поправок й вона отримала назву «Міжнародна готельна конвенція», а з 1993 р. стала називатися Кодексом стосунків між готелями й турагенствами й використовуються при укладанні готельних контрактів [3, c.97].

Кодекс зобов'язує готельне підприємство давати точну інформацію щодо категорії й розташування готелю, а також щодо якості надавання послуг. У ньому визначається, що турфірма не має права встановлювати для своїх клієнтів ціни вищі тих, які встановлені за договором комісії. Дана вимога має відношення й до туроператора, що працює з готелем на тих же умовах. При цьому ні турагент, ні туроператор, ні готель не мають право відкривати ціну, яка обумовлена в контракті. Документами, регулюючими взаємини туристського бізнесу з готельними підприємствами, є Міжнародні готельні правила, ухвалені в 1981 р. Радою Міжнародної готельної асоціації, й Міжрегіональна гармонізація критеріїв готельної класифікації на основі класифікаційних стандартів, схвалена регіональними комісіями Всесвітньої Туристичної Організації в 1989 р.

Також ВТО прийняла ряд декларацій в сфері міжнародного туризму, серед яких: Манільська декларація про туризм в світі (1980); Документи Акапулько (1982); Хартія про туризм і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985); Гаагзька декларація про туризм (1989).

Не дивлячись на те що ці документи носять рекомендаційний характер й не є обов'язковими, вони містять багато положень, що увійшли до міжнародної практики взаємовідносин між готельними й туристськими підприємствами.

Взаємини з готельними підприємствами визначаються в основному наступними угодами:

1. Договір про квоту місць з гарантією заповнення 30 – 80% . Згідно цього договору туристське підприємство отримує від готелю певну кількість місць, які вона зобов’язана протягом періоду, що обумовлений в договорі, заповнити туристами. При цьому гарантується оплата 30 – 80% виділеної квоти місць, навіть якщо вони не будуть використовуватися. Залишкова частина квоти анулюється у встановлені терміни і підприємство отримує ціни на номери більш низькі, ніж звичайні тарифи.

2. Договір про квоту місць без гарантії їх заповнення туристським підприємством. Відповідно договору вступає правило анулювання місць, які не були використані у встановленні терміни і туристське підприємство розраховується з готелем за звичайними тарифами.

3. На основі договору про тверду закупівлю місць з повною оплатою, коли туристське підприємство гарантує готелю повну оплату виділеної квоти місць незалежно від їх заповнення, готелі пропонують більш дешеві ціни на розміщення.

4. Договір про поточне бронювання – це найбільш типовий туристський договір для туристських підприємств, особливо тих, які займаються організацією індивідуального туризму. Згідно цього договору підприємство не отримує від готелю ніякої квоти місць. При зверненні клієнта туристське підприємство направляє готелю заяву на бронювання і тільки після отримання підтвердження здійснює продаж готельних послуг [18, c.97].

У будь-якому варіанті договорів слід передбачати наступні умови: вартість номерів й бронювання; тип номерів й необхідна їх кількість; тривалість (сезони) обслуговування; вільні періоди; графіки