Після розпаду Радянського Союзу 1991 р. та отриманням України статусу незалежної держави, вітчизняне готельне господарство перестало відноситися до єдиної системи туристично-екскурсійного обслуговування СРСР, і фактично занепало, як і багато інших галузей сфери послуг того часу.

Перехід до ринкових методів ведення економіки сприяв появі на ринку готелів приватної форми власності, що надавали послуги з розміщення та харчування. Метою діяльності таких готелів найчастіше було отримання прибутку без забезпечення належного рівня сервісу та якості послуг.

Враховуючи ситуацію, в якій опинилися готельні підприємства того часу, та підвищена увага підприємців до запровадження іноземного досвіду управління в різних галузях економіки, таки сприяло появі на ринку спеціалізованої іноземної літератури з питань практичного застосування менеджменту й маркетингу на підприємствах. Проте, як виявилося, досвід зарубіжних країн не може бути успішно адаптований на вітчизняних підприємствах готельного бізнесу, оскільки не враховує специфіки функціонування вітчизняних готелів.

Отже, в умовах ринкової економіки готельні підприємства змушені були адаптуватися до нових умов конкурентного середовища, проте це потребувало реформування всієї системи управління, а також використання маркетингових прийомів у своїй діяльності.

Питання удосконалення управління готельним господарством висвітлені у працях вітчизняних науковців: Л.Г.Агафонова, Т.Т.Дорошенко, Л.Г.Лук’янової, І.М.Мініч, Л.І.Нечаюк, Х.Й.Роглєва, Н.О.Телеш [2, 10, 13, 14] та ряд інших. Крім того, починаючи з середини 90-х років минулого століття періодично з’являються статті в професійних виданнях, присвячені різним аспектам забезпечення ефективного функціонування готельних підприємств, які безумовно відіграють вагому роль в управлінні готельним бізнесом. Однак, в Україні досліджено далеко не всі питання теоретичних та методологічних засад формування регіональних механізмів розвитку готельного бізнесу. Зокрема, потребують розробки і обґрунтування основні методи ринкового управління діяльністю готельних підприємств.

Можна констатувати, що за роки незалежності в Україні досягнуто певних успіхів у розвитку індустрії туризму. Українська держава визнала туристичну діяльність однією з пріоритетних галузей національної економіки і культури та створює сприятливі правові, організаційні та соціально-економічні засади для розвитку туризму. Це закріплено в Законі України «Про туризм» [17].

Проте діюче законодавство України й досі не чітко визначає поняття «готельне господарство», його належність до сфери туризму та відомче підпорядкування. Найчастіше готельне господарство розглядається тільки як «матеріально-технічна база туризму» [17]. На практиці це призводить до того, що дуже часто в монографіях і наукових посібниках готельне господарство відносять до складових термінів «туристична індустрія», «індустрія гостинності» або «послуги щодо розміщення». Наприклад, є такі визначення: «Туристична індустрія – це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріально-технічної бази туризму, підготовка кадрів та процес виробництва, реалізація і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства» [21,с.14].

Між туристичною індустрією й індустрією гостинності існує різниця, що доведено в роботі. Вітчизняне законодавство термін «туристична індустрія» визначає як «сукупність різноманітних суб’єктів туристичної діяльності (готелів, туристичних комплексів, кемпінгів, мотелів, підприємств місцевого й міжнародного транспорту, установи культури, спорту тощо, які забезпечують прийом, обслуговування, та перевезення туристів»; термін «туристична діяльність» - «діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог законодавства «Про туризм» та інших законодавчих актів України» [1, с.75].

За визначенням всесвітньо відомих економістів, вид діяльності, яку прийнято називати туризмом, включає організацію подорожей за допомогою індустрії гостинності. Звідси, «індустрія гостинності» - це індустрія різноманітних послуг. Головними елементами індустрії гостинності є готельний, ресторанний бізнес та служба побуту [47, с.75].

Поняття гостинність є детермінантом сфери послуг. На думку Р.Анжело, гостинність (прийом гостей) – це система комплексних послуг, спрямована на виявлення та задоволення найрізноманітніших побутових, культурних і господарських запитів гостей (відпочиваючих) [50, с.5].

Д.Браун розглядає індустрію гостинності як сектор сфери послуг, що спеціалізується на наданні тимчасового проживання на комерційній основі; індустрію туризму – як сектор сфери послуг, що спеціалізується на організації відпочинку й подорожей з метою пізнання інших країн та регіонів [50, с.6].

На думку автора, термін «гостинність» можна визначити наступним чином: гостинність – це важлива й прибуткова галузь національної економіки, орієнтована на виявлення та задоволення потреб клієнтів (гостей), в першу чергу шляхом створення для них безпечних і комфортних умов проживання та відпочинку.

Отже, індустрія гостинності не може розвиватися без туризму, як і туристична індустрія не може існувати без засобів розміщення та розваг.

Міністр культури і туризму України зауважив, що «готельне господарство є візитною карткою країни, і саме з хорошого готелю з широким спектром послуг має розпочинатися відпочинок в Україні. Тому держава зацікавлена в активному розвитку даного сегменту туристичного ринку» [26].

Готельний бізнес є однією з найбільш прибуткових галузей економіки розвинених країн. Крім того, індустрію туризму та готельного господарства можна розвивати і в період економічного спаду. Витрати на створення одного робочого місця тут в 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу у 4 рази вища, ніж в інших галузях господарства [21, с.26]. Прикладом можуть бути такі країни, як Туреччина, Бразилія, Мексика, Єгипет, Туніс та ін. [21, с.26].

Будь-яка держава, що усвідомлює економічні вигоди від розвитку туризму, найчастіше вкладає кошти в розвиток його індустрії, в першу чергу в готельну інфраструктуру, оскільки саме від здатності прийняти іноземних туристів на найвищому рівні формується міжнародний туристичний імідж країни. В Україні держава практично не виділяє засобів на розвиток власного туристичного продукту та не підтримує власний туристичний імідж, в той час як в деяких країнах на дані цілі направляється до 40-45витрат в національні міністерства по туризму [25]. Наприклад, такі країни