Якщо розвитку туризму держава приділяє увагу, на рівні регіонів розробляються стратегії соціально-економічного розвитку на певний період часу, що передбачають певну допомогу на розвиток туризму, то готельному господарству належна увага практично не приділяється. При чому ні з боку державних, ні з боку регіональних структур управління. Тому метою нашої роботи стало здійснення аналізу сучасного стану розвитку готельного бізнесу, виявлення основних факторів, що найбільшою мірою впливають на розвиток і функціонування готельних підприємств та вироблення чітких рекомендацій щодо удосконалення управління підприємствами готельного бізнесу на рівні регіону.

На сьогоднішній день в Україні кількість готельних підприємств порівняно з 1995 р. зменшилася з 1396 до 1232 одиниць в 2006 р.; скоротилися відповідно й кількість номерів з 62360 у 1995 р. до 51686 у 2006 р. [38]. Що стосується Закарпатської області, то тут спостерігається зростання кількості готельних підприємств з 25 у 1995 р. до 39 у 2006 р. з кількістю номерів 1651 [38].

У порівнянні з визнаними туристичними країнами світу кількість готельних підприємств в Україні незначна. У Великобританії, наприклад, функціонує біля 26 тис готелів [25]. У країнах Європи число великих готелів становить 15-25загальної кількості готельних господарств, 75-85 % - мотелі і готелі сімейного типу [25]. Згідно даних аналізу структури готельного господарства України, такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги, молодіжні турбази та спеціалізовані готельні підприємства (спеціалізація яких залежить від мети туризму), які найбільше розповсюджені в інших туристичних країнах, в Україні практично не розвинені.

В цілому, в Україні кількість готельних місць на 1 тис населення складає 2, в Києві – 6, тоді як в Москві – 9, Парижі – 38, а в середньому по Європі – 14-18 місць [25]. Загалом, можна зробити висновок про те, що в Україні не вистачає готельних номерів, а наявні готельні підприємства, в основному через застарілість матеріально-технічної бази, а часто навіть через незадовільний санітарний стан, нездатні задовольнити існуючий попит.

В зв’язку з невідповідністю загальноприйнятим європейським нормам забезпеченості готельним фондом міста, виникає дефіцит готельних номерів, а це, на думку В.Федорченка [25], створює умови для отримання провідними готелями надприбутків, чим вони й користуються, постійно піднімаючи ціни на послуги.

Що стосується середньостатистичного показника завантаженості, то нижче половини формується за рахунок морально застарілих готелів, які лише створюють негативний імідж Україні як туристичній державі, потребуючи негайної реконструкції або ремонту [25].

Розвиток готельного бізнесу надає можливість швидко створювати нові робочі місця, але в Україні далеко ще до забезпечення такого рівня зайнятості як у зарубіжних країнах. Так, наприклад, в Україні кількість зайнятих у готельному бізнесі становить 0,1працюючого населення, в той час як у Великобританії більше 10[25].

Отже, перед вітчизняним готельним бізнесом постають гострі проблемні питання, вирішення яких потребує професійного підходу та державної підтримки. В першу чергу необхідно переглянути Державну програму будівництва готелів по регіонам України, створити сприятливі умови для залучення інвестицій та сприяти приходу на вітчизняний ринок готельних послуг мережі міжнародних готельних ланцюгів.

Прикро визнавати, але зарубіжні інвестори розглядають Україну як країну з нестабільною політичною й економічною ситуацією, а дані фактори найбільшою мірою становлять загрозу інвестиційним проектам. Цим можна пояснити те, що такі відомі міжнародні готельні мережі, як „Холлідей Іннс”, „Марріот”, „Шератон”, „Аккор” та інші уникають можливості ввійти на ринок України, натомість розглядають в якості партнерів інші країни Східної Європи, такі як Болгарію, Польщу, Угорщину, Чехію.

Позитивним моментом є те, що на ринку України вже працюють такі відомі готельні мережі як „Реддісон”, „Інтерконтиненталь Готел Гроуп”, а також російські „Ітера”, ІФД „Капітал” та інші. Проте дані готельні підприємства розраховані на обслуговування клієнтів VIP-класу.

Національні готельні мережі в Україні представлені  мережею готелів  Premier Hotels, до складу якої входять 6 готелів: «Премьер Палас», «Ореанда» (Львів), «Днистер» (Львів), «Стар» (Мукачево), «Лондонская» (Одеса), «Cosmopolit» (Харків), а інші готелі поєднані в асоціації [25].

Щодо структури готелів України по категоріям, то необхідно відмітити, що найбільше не вистачає в країні 5-зіркових та 4-зіркових готелів, на них припадає  відповідно 0,5та 2,7від загальної кількості готелів; третє місце посідають 3-зіркові готелі – 7; на 2-зіркові та 1-зіркові припадає 4і 3,9відповідно; 82готелів України не мають  категорії взагалі [25].

З метою створення належних умов для реалізації державної політики в галузі туризму, Указом Президента України ухвалено «Основні напрямки розвитку туризму в Україні до 2010 р.», які є довгостроковою державною програмою розвитку туризму в Україні [46].

Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр. розглядає туризм як високорентабельну галузь національної економіки та передбачає значну підтримку, зокрема, шляхом впровадження фінансово-економічних механізмів розвитку, стимулювання підприємництва в даній сфері, створення ефективної моделі інвестиційної політики, удосконалення організаційної структури управління галузі, що в кінцевому результаті сприятиме зростанню авторитету України як туристичної держави. На думку міністра культури і туризму України «туристичний бізнес має великі можливості, проте поки що ні урядовці, ні громадськість не усвідомили всієї його перспективності. В Україні тур-потенціал використовується лише на третину, не вистачає матеріально-технічної бази, є проблеми з наданням якісних послуг, рекламно-інформаційній підтримці» [26].

Отже, як видно, готельний бізнес в Україні розглядається тільки в загальному контексті туризму, а не як окрема прибуткова галузь економіки, як це поширено в іноземних туристичних країнах. Частково це і