Найбільш активними аматорами були П.Гуменюк, Д.Гумснюк. Г.Корпанюк, М. Лосюк, II. Мицканюк (Село 1), П.Мицканюк (Село 2), Ю. Мицканюк, Г.Петрич, М.Шкрібляк, Й.Шульдис. Керівником драм-гуртка був Кирило Онуфрійович Копильчук.

За ініціативою і активною участю братів Василя і Юрія Вепруків на присілку Никовата було збудоване приміщення для школи і чи-тальні, де драмгуртківці теж показували свої вистави.

Безперечно, що така робота протистояла полонізації, спряла фор-муванню в населення національної свідомості.

У вересні 1939 р. через село відступали окремі підрозділи поль-ської армії, а згодом пройшли частини Червоної Армії.

Після встановлення на західноукраїнських землях радянської вла-ди в селі була створена сільська Рада, головою якої був обраний В.Вепрук. Але незабаром до села приїхав уповноважений НКВС і став запитувати голову: „Скільки у вас корів та іншої худоби ? Кажуть, що багато". Як пригадує П.Ф.Гуменюк, яка була присутня при розмові, В.Вепрук відповів: „То не штука не мати, а штука мати". Невдовзі головою сільської Ради був обраний бідніший жи-тель села В.Ф.Копчук, а в 1940 році головою став колишній член КПЗУ із Старого Косова М.П.Богатчук.

Великого горя і страждань завдала жителям села друга світова війна. Це репресії 1940-1941 років, призов до Червоної Армії 70 призовників, більшість з яких загинула на фронтах або пропали безвісті. В перші дні німецької окупації (з 30 червня 1941 р.) фашис-ти розстріляли 66 жителів села єврейської національності. Пізніше 76 чоловік вивезли на роботу до Німеччини.

За час війни в селі було зруйновано 13 мортів, спалено велику кількість будинків.

На терені села і в навколишній місцевості діяли курені Україн-ської Повстанської Армії (УПА), в яких брали участь жителі села. За наказом Головного штабу УПА від 27 січня 1944 року Івано-Франківську (тодішню Станіславську) область охоплював військовий округ (ВО-4: „Говерля"). ВО-4 ділився на чотири ТВ (тактичні від-тинки). ТВ „Гуцульщина" займав гірську територію. Сюди входили курені „Гайдамаки", „Карпатський", „Колодзінського", „Берегівський", а згодом з Буковини приєднався курінь „Перемога".

На боротьбу проти УПА більшовицька влада організувала караль-ні загони НКВС та військові гарнізони в селах. 58 жителів Яворова були вбиті репресивними радянськими органами. Серед убитих по-встанців – 15 жінок і дівчат. 42 жителі села були засуджені радян-ськими судами до каторжних робіт, а 48 – виселені до Сибіру і

Казахстану. 18 чоловік із засуджених і виселених загинули у в'язни-цях, концтаборах та на тяжких роботах або були розстріляні.

Внаслідок війни, репресій німецького та радянського тоталітариз-му кількість господарств у Яворові зменшилась на 322, а жителів – на 482 чоловіки. Довоєнної чисельності (3595 чол.) населення Яворо-ва не досягло й досі (на 910 чол. менше).

Складними були післявоєнні роки. Це неврожайний 1946 рік і голод 1946-1947 років, обов'язкова сплата високих податків (навіть за фруктові дерева), примусова купівля облігацій позик на відбудову і розвиток зруйнованого війною народного господарства, примусове відправлення юнаків на шахти Донбасу.

Непоправного удару по укладу життя гуцулів завдала примусова колективізація, яка розпочалася в селі у 1950 році, насильницьке зселення і переселення з гір. Заборона споруджувати будинки на присілках, обмеження або позбавлення присадибної ділянки, якщо не вироблений встановлений мінімум трудоднів, а пізніше людиноднів, заборона утримувати коней призвели до виїзду у 60-80 роках жите-лів села, особливо молодих, до Косова, в низинні села і навіть за межі області.

Різко зменшилась кількість населення віддалених присілків Віпчинка, Плоский, Максимець, Буковець, Стручків. Вони значно „по-старіли".

Майже двадцять років когоспники працювали за дуже мізерну платню в нерентабельному колгоспі (з 1959 р. об'єднаний колгосп „40-річчя Жовтня" з селами Річка і Снідавка, а пізніше Соколівкою і Бабином). Для виконання планів виробництва і продажу державі молока, м'яса, вовни, доведених райкомом партії, колгосп утримував стільки великої рогатої худоби, зокрема корів, а також овець, що власних кормів не вистачало, і завозив солому та зернофураж з інших областей, навіть з Одеської.

Колгосп „40-річчя Жовтня" так „погаздував" у селі, що колись вічнозелені верхи Липний, Стручків, Безулька Третя, Максимець та інші „полисіли". Більшість деревини вивезено за межі села, обміню-валось на корми для колгоспної худоби.

За останні 10 років Яворівське лісництво (лісничий В.П.Лосюк) різко зменшило лісозаготівлі в селі, а натомість проводило розробку вітровальних лісосік у Верховинському районі. Значно покращено догляд за молодими лісонасадженнями.

8. З початку 70-х років почали розвиватись допоміжні промисли (переважно виготовлення сувенірів сумнівної художньої вартості), і колгосп став отримувати прибутки. Коли в 1969 році на виставці у Києві керівники УРСР побачили барвисті яворівські ліжники, то невдовзі вийшла урядова постанова про дозвіл гірським колгоспам не продавати державі вовну, а використовувати для виготовлення ліж-ників.

Це дало можливість підвищувати оплату праці колгоспників і використовувати кошти для соціального розвитку сіл (будівництво шкіл, магазинів, доріг тощо)

У Яворові в 1974 р. збудований дитячий садок, а в 1982 р. введено в дію нову типову триповерхову школу. У лютому 1990 р. колгоспники Яворова вийшли з колгоспу „40-річчя Жовтня" і створи-ли свій колгосп ім. Лесі Українки.

У 1991-1993 роках в селі проведена земельна реформа. Згідно з земельним кодексом, вся земля стала державною, і кожне господар-ство, незалежно від роду занять, одержало право на одержання в приватну власність до 0,85 га землі. В основному люди розібрали землі, які їм належали до колективізації, але при виділенні земель в натурі виникло багато спірних питань.

У селі є кілька приватник малих підприємств, які займаються в основному торгово-посередницькою діяльністю, виходець з Яворова М.Шкрібляк