Процес становлення сучасного наукового географічного знання, що прийшов на зміну пануванню емпіричного природознавства й механістичного матеріалізму, розпочався на рубежі XVI—XVIIст. Цей етап становлення Нової науки ознаменований Великими географічними відкриттями, революційними відкриттями Коперніка тощо.

XVIIст. характеризується появою методологічних праць англій-ського філософа Френсіса Бекона "Новий органом" (1620), а також французького мислителя, засновника раціоналізму Рене Декарта "Розмірковування про метод" (1637) і "Правила для проводу розуму" (1710). Однією з перших країнознавчих праць (з особливим акцен-том на економічну географію) можна вважати дослідження італійця Людовіка Гвіччардіні, громадянина Флоренції, "Опис Нідерландів" (1567). Л. Гвіччардіні оповідав про конкурента Флоренції у вироб-ництві текстилю і представив його загальну характеристику та опис 17 провінцій.

У 1650 р. в Амстердамі вийшла друком праця Бернхарда Варена (Бернхардус Вареніус, 1622—1650) "Генеральна (всесвітня) геогра-фія"'(Оео§гарШа Сепегаїиіз). У 1718 р. за наказом Петра І вона була перекладена й видана в Росії. Це дослідження вважається першим сучасним доробком у географії.Воно грунтується на п'яти фундаментальних досягненнях того часу, розвинутих Вареніусом стосовно географії, які й понині ста-новлять фундамент методології географічної науки:

v геліоцентрична система Коперніка;

v порівняльно-описовий метод;

v дуалістична концепція загального (універсального) і частко-вого (специфічного);

v методи епохи Відродження стосовно наукового доведення, які дають можливість визначити місце дисципліни в пізнанні картини світу, ідентифікувати предмет спостережень і дослід-жень. Такими інструментами є використання дедуктивної аксіоматичної процедури "від причини до наслідків", а також індуктивної процедури — "від наслідків — до причин".

v історико-географічний аналіз, що грунтується на аналогії.
Вареніус першим поділив географію на загальну (систематичну)

v і регіональну. Саме останню він вважав власне географією. За Вареніусом вона вивчає:

v земні властивості країн (кордони, конфігурацію території,
розміри, рельєф, природні властивості тощо);

v небесні властивості (астрономічні характеристики і клімат);

v людські властивості (населення, його життєдіяльність, доходи, науку і мистецтво, добро і зло, звичаї, слово і мову, політич-ний устрій, населені пункти та ін). Цей напрям Вареніус називав порівняльною географією, яка розглядає властивості суспільного життя шляхом порівняння одного місця з іншим. Так само М. Баранський у XXст. визначав географію як науку про "відмінності від місця до місця".

Країнознавство розглядають також як певну форму об'єднання різнобічних знань про ту чи іншу країну, її культуру, мову, історію тощо. У такому вигляді (змістовому наповненні) — це лінгвістичне країнознавство (Агеаі 8Шс1іе$).Зростає значення країнознавства й у сфері міжнародних економічних та політичних зв'язків. Країнознавчі міжнародні дослід-ження (Іпіетаііопаї Зіисііез) — важливий інструмент забезпечення ефективності й компетентності в міжнародних відносинах як на державному, так і на приватному, бізнесовому рівнях (в Україні спеціальність "країнознавство " організаційно належить до фахового напряму "міжнародні відносини').

Інтенсивний розвиток туризму зумовив потребу в туристичному (рекреаційному) країнознавстві, покликаному стати науковою основою освоєння туристсько-рекреаційних ресурсів регіонів пла-нети, забезпечувати інформацією про країни і регіони багато-мільярдну армію подорожуючих.

Особливе місце в системі країнознавчих досліджень посідає воєнне країнознавство.Засадничими принципами сучасного країнознавства є терито-ріальність, комплексність, конкретність (у поєднанні з глобальністю), гуманістичність, екологічність.

Сутність територіальності (регіоналізму) полягає в тому, що в межах певної країни (регіону) виникає специфічна єдність і взає-модія природи, людини (суспільства) та її діяльності. Країна, як правило, є геопросторовим утворенням взаємопов'язаних компо-нентів і процесів, якому притаманна відносна системна цілісність (але не закритість). Звідси випливає необхідність комплексності дослідження об'єктивно існуючого системного утворення, що базу-ється на глибокому аналізі особливостей формування та функціо-нування у ньому явищ і процесів.

Принцип комплексності передбачає всебічне вивчення конкрет-них територій (регіонів). Протягом століть класичне країнознавство саме так підходило до характеристики країн і регіонів. Проте за сучасних умов виникає необхідність доповнити "конкретність" до-слідження глобальністю, тобто обов'язковим зіставленням регіональних, національних та інших процесів у країні зі станом світосистеми в цілому, оскільки за умов інформаційно-техноло-гічної революції процеси та закономірності світового господарства стають визначальними щодо систем нижчих ієрархічних рівнів.Гуманістичний принцип у країнознавстві передбачає всебічне висвітлення провідної ролі людини, умов і якостіжиття населення, стану культури й рівня суспільної організації народу в комплексі досліджуваних проблем.

Одним із важливих принципів країнознавства є екологічний. В умовах, загрози екологічної кризи людству доводиться вирішувати проблеми, пов'язані не лише із захистом природи та раціонального природокористування, а й оптимізації та збалансованості розвитку країн.

Завдання досліджень у сучасному країнознавстві можуть бути як класичні, пов'язані з виконанням просвітницьких та інформацій-них функцій, так і сучасні, актуальність і значення яких зростає в умовах зародження постіндустріальної (ноосферної) цивілізації й набуття нової якості у взаємодії господарств окремих країн і світового господарства. Це насамперед:

а) комплексні країнознавчі дослідження конструктивного спря-
мування для забезпечення потреб регіональної політики, районного
планування, регіональних цільових програм збалансованого
розвитку тощо;

б) аналітичні праці, націлені на забезпечення зовнішньоеко-
номічних відносин та геополітичних програм, пов'язаних із
національними інтересами тієї чи іншої держави;

в) країнознавчі інформаційні розробки, покликані забезпечувати
потреби внутрішнього та міжнародного туризму.

Географічне країнознавство веде комплексні регіональні дослід-ження суспільно-екбномічного життя планети на макро- та мезорівнях.

На макрорівні об'єктом його дослідження на сьогодні є складна система, елементами якої виступають національні господарства країн світу та недержавні утворення, що взаємодіють між собою у різних формах. Згідно із законами міжнародного поділу праці ця система за умов глобалізації має тенденцію перетворення ізсуспільно-економічної на суспільно-географічну.

В країнознавстві використовують багато загальнонаукових та географічних методів:

v Історичний метод.

v Картографічний метод.

v Порівняльний метод.

v Метод спостереження.

v Метод системного аналізу.

v Статистичний метод.

v Метод економічного районування.

v Економіко-математичний метод.

v Методи дистанційних спостережень.

v Геоінформаційний метод.

Якщо говорити про сучасний стан дослідження Словаччини в Україні,то зараз він не достатньо