У кін. інтерес словаків до українців зменшився, бо тогочасна словацька інтелігенція стояла на русофільських позиціях. З поч. чех Ф. Вотруба переклав словацькою мовою уривки з творів (1914 видав їх окремою кн.), , Б. Лепкого, , Б. Грищенка та опублікував кілька сторінок про українську мову й літературу. Творчість стала відомою на С. у 1911 — 14 завдяки перекладам і ст. Юрая Славіка (псевд. Нересницький), Івана Лаха та Светозара Ваянського. У Галичині тоді появилося кілька сторінок про громадські справи С.: В. Гнатюка, І. Франка та С. Томашівського. Одночасно на Пряшівщині погіршилися українсько-словацькі взаємини, бо динаміка словацького національного відродження виявила чималу експансію щодо слабших українців. У наслідок її деякі українські елементи, перебуваючи під угорським тиском, воліли словакізацію, ніж втрату слов'янського характеру; це й спричинило словакізацію низки українських сіл.

Словацький тиск на українців на Славаччині збільшився з 1919, коли до Словаччини включено частину українського Закарпаття, положену на захід від р. Уж. [26] с. 1.

Словакізація українців була в програмі Словацької Народився Партії, лідери якої відмовилися від співпраці з українськими політиками Закарпаття (але співпрацювали з угрофілом А. Бродієм), які тому увійшли в зв'язки з чеськими політичними партіями, що ставилися позитивно або нейтрально до українського питання. Культурні словацько-українські взаємини тоді були мінімальні. Деякі зв'язки існували між Словаччиною і Закарпатською Україною (у Братіславі діяв Клуб друзів Закарпаття, що видавав ж. «Podkarpatskб Revue», вийшло кілька кн. про Закарпаття, переклади творів закарп. письм.), зате ін. укр. землі та їх культура залишалися невідомими для словаків. У той час і Україна не виявляла зацікавлення Словаччиною.

За Словацької Народної Республіки (1939 — 44), словацький уряд не толерував виявів українського національного руху, а президент Тіссо заявив 1942, що українсько - русинського питання вже нема. На політику словакізації частина українського населення реаґувала симпатією до СРСР і підтримкою партизанського руху, що в ньому брали участь чимало українців. Під час сов.-нім. війни в Україні були регулярні частини словацької армії (дві дивізії), які, однак, у безпосередніх боях участи не брали. Багато словаків було разом з закарп. українцями у Чехо-словацькому армійському корпусі ген. Л. Свободи, який 1944 у рамках сов. армії брав участь у боях в Україні. 1944 — на початку 1945 на зах. С. була розташована укр. дивізія «Галичина»; територією С. 1945 — 46 проходили частини УПА. Осередком укр. політ. еміграції під час другої світової війни була Братіслава, де 1939 тимчасово перебувала евакуйована з Закарпаття Укр. Торг. Академія.

Доля українців на Словаччині значно покращала по 1945, серед ін. і тому, що в компартії і Словаччини чималу роль відогравали укр. комуністи. Правда, українська меншість на Словаччині не здобула територіяльної автономії, але здобула деяку культ. Зокрема радикальний поворот почався у ділянці культ. взаємин — популяризації української культури на С. і словацької в Україні. Від 1947 до 1969 на С. видано понад 100 кн. з укр. літератури у перекладах Ю. Кокавця, М. Крна, П. та М. Лічко, І. Руснака, Р. Скукалка та ряду ін. При Словацькій Академії Наук та Братіславському Університеті працює низка фахівців з української культури (М. Мольнар, М. Неврлі, П. Гапак, Ф. Ґондор, Д. Гараксим, Й. Грозієнчік та ін.), які видали десятки монографій (про творчість , І. Франка, з укр. історії тощо). Другим центром словацької україністики є — філос. (кафедра української мови і літератури та досл. кабінет україністики) і пед. (кафедра української мови і літератури) фак. університету ім. Шафарика. Досить добре відома на С. й укр. драматургія. На проф. сценах С. були поставлені п'єси і опери , С. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, І. Франка, Г. Цеглинського, М. Старицького, Ю. Мейтуса, О. Корнійчука, Л. Дмитерка, В. Собка. Ряд з них транслювалися через радіо і телевізію. Велику ролю у справі популяризації української культури на С. відограли гастролі хору ім Верьовки, балету Вірського, . Капелі Бандуристів, Закарп. Народився Хору, Київ. Театру ім. Франка, а також щорічні турне по С. Піддуклянського Укр. Народився Ансамблю та Укр. Народився Театру з Пряшева. На С. влаштовано кілька виставок укр. книжок й образотворчого мистецтва. До взаємного пізнання спричинилися т. зв. «Дні української культури на С.» і «Дні словацької культури в Україні», а також . Зміцненню словацькр-укр. літ. зв'язків сприяє Філія укр. письм. Спілки словацьких письм., Словацьке Пед. Видавництво, Відділ укр. літератури у Пряшеві (видав понад 250 укр. публікацій).

В наслідок утотожнювання словацької з чес. значно відстає справа популяризації словацької культури в Україні. Із 152 кн. чес. і словацьких авторів, виданих в Україні до 1968, є лише 8 словацьких (перший переклад 1951). [28] c. 3.

Щоб заповнити прогалину, відділ укр. літератури Словацького пед. видавництва у Пряшеві у 1959 — 62 видав 15 перекладів з словацького красного письменства, а Культ. Спілка Укр. Трудящих — 6 словацьких п'єс у перекладі на українську мову; ж. «Дукля» систематично містить переклади з сучасної словацької літератури.