Економічні мотиви в американському постіндустріальному суспільстві

План

1. Друга половина 70-х років: поступове подолання депресії виробництва, нова зовнішньополітична доктрина

2. Перемога республіканцівна виборах 1980 р.

3. "Рейганоміка".Активізація зовнішньої політики

4. Нові економічні мотиви в американському постіндустріальному суспільстві

5. Література

Друга половина 70-х років: поступове подолання депресії виробництва, нова зовнішньополітична доктрина

У період правління адміністрації президента-демократа Джеймса Картера (1976—1980) намітився поступовий вихід економіки з кризового стану. Однак темпи зростання були повільними. В економічній програмі Картера пріоритет надавався розвиткові енергетики, оскільки криза 1973—1975 pp. була насамперед паливною. Тому уряд країни особливу увагу приділив заходам, спрямованим на економію енергоресурсів, створення резервів нафти, збільшення видобутку вугілля, розвиток ядерної енергетики, використання енергії сонця тощо. Водночас, намагаючись зупинити інфляцію, Картер закликав як працюючих, так і роботодавців до "добровільного" встановлення рівня зарплати і т. ін. Для підтримки стабільного курсу долара Картер сприяв створенню фонду іноземної валюти на суму ЗО млрд. дол. Однак досягнуті успіхи були меншими, аніж очікувалося. У 1980 p., саме напередодні нових президентських виборів, спалахнула чергова криза. Погіршилися також стосунки Картера з конгресом. В історію США Картер увійшов як один із найслабкіших президентів. Демократичне суспільство не прощає ані промахів, ані відсутності компетентності.

Розвиток міжнародних відносин у період правління 39-го президента США також не сприяв зміцненню його авторитету. Знову різко загострилися радянсько-американські стосунки. За інерцією ще тривали переговори про заборону хімічної зброї, інших видів і систем зброї масового знищення, а міжнародна атмосфера вже наповнювалася тривогою та неспокоєм. Договір ОСО-2, підписаний Д. Картером і Л. Брежнєвим у червні 1979 р. у Відні, внаслідок вторгнення радянських військ в Афганістан, не був ратифікований ні однією, ні іншою стороною. США домоглися згоди західних союзників на розміщення американських ракет середнього радіусу дії в Європі. У 1980 р. була оприлюднена доктрина Картера про можливість ведення "обмеженої" ядерної війни, що було відповіддю американської адміністрації на розгортання Кремлем ракет середнього радіусу дії СС-20 та вторгнення в Афганістан радянських військ.

Загострення радянсько-американських стосунків супроводжувалося активізацією американської політики на Близькому та Далекому Сході. У 1979 р. США встановили дипломатичні стосунки з КНР. На Близькому Сході вони активно й небезуспішно займалися миротворчою діяльністю. 26 березня 1979 р. за американського сприяння на основі кемпдевідських домовленостей (вересень 1978 р.) президент Єгипту Анвар Садат і прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін у Вашингтоні підписали мирний договір, тим самим започаткувавши нормалізацію обстановки на Близькому Сході. З Кемп-Девіда почався поворот до пошуку шляхів мирного вирішення близькосхідної проблеми.

Зовнішньополітична доктрина Картера виходила з необхідності активного втручання США там, де виникала загроза американським життєвим інтересам. Для цього з елітних частин американської армії (морська піхота, аеромобільні війська) були створені "сили швидкого реагування", які за короткий строк можна було перекинути в будь-який район світу. Попри усі ці заходи, американці вважають тодішню зовнішню політику США періодом суцільних прорахунків.

Перемога республіканцівна виборах 1980 р. "Рейганоміка".Активізація зовнішньої політики

На чергових президентських виборах, що відбулися 4 листопада 1980 p., переміг Рональд Рейган — представник правого крила Республіканської партії. Колишній кіноактор Голівуду, що знявся у 54 фільмах. У політику новий президент прийшов ще в 1964 р. Мав добрі зв'язки з великим бізнесом.

Економічна політика Р. Рейгана базувалася на програмі "відродження Америки" після неспокійних в економічному плані 70-х років. Ішлося не про радикальне обмеження економічної ролі держави, а лише про перебудову існуючої регулюючої політики, підвищення її ефективності.

Прийняті американською адміністрацією заходи дістали назву "рейганоміки". Вона включала в себе курс на зниження ставок федеральних податків і надання корпораціям великих податкових та інших пільг, спрямованих, насамперед, на стимулювання капіталовкладень, особливо в наукомісткі галузі, обмеження урядових видатків на соціальні потреби, послаблення державної регламентації' підприємницької діяльності, скорочення кількості правил і вимог до виробничої та ринкової діяльності, проведення кредити о-грошової політики, спрямованої на подолання інфляції та здійснення установок економічної програми уряду.

Механізм "рейганоміки" звівся до таких моментів: а) приватні корпорації, особливо енергетичні, дістали податкові пільги; б) знижено податки на індивідуальні доходи від 5 до

20 %; в) скасовано урядовий контроль за цінами на внутрішньому ринку; г) створено сприятливі умови для нарощування імпорту нафти.

Уже з 1982 р. США почали виходити з кризи. А економіка здійснила найбільш стрімке піднесення за всю післявоєнну американську історію. Характерними для неї були високий рівень виробництва, нові технології. Щорічний приріст у виробництві становив 4 %, інфляція не перевищувала 2—4 %. Рівень безробіття у країні зменшився з 12 до 5,65 %. Середньорічний доход американця за роки президентства Рейгана зріс на 9 %. Середньорічний дохід сім'ї із чотирьох осіб сягнув за 30 тис. дол. До цієї категорії належало 65—68 % усього населення. У 80-ті роки близько третини негритянського населення країни перемістилося до категорії середнього класу. Відбулися значні зміни у структурі найманої праці. Наприкінці 80-х років у сфері послуг працювало 75 % самодіяльного населення. Республіканці зміцнили свої позиції всередині країни.

У зовнішній політиці адміністрації Рейгана простежуються два етапи: перший — з 1980 по 1985 p., другий — з 1985 по 1988 р. Вони визначалися впливом міжнародного становища і, насамперед, тих зрушень, які після 1985 р. відбулися в Радянському Союзі.

З перших же днів свого президентства Рейган виступив прихильником активізації зовнішньополітичного курсу США, причому в наступальному плані. Виступивши в "ракетному конфлікті" з пропозиціями нульового варіанту або контррозміщення американських ракет середнього радіуса дії, Рейган поставив СРСР перед складною дилемою. Не добившись прийнятного для обох сторін вирішення проблеми, Рейган у 1982 р. закликав до хрестового походу проти "імперії зла". У 1983 р. почалося розміщення американських ракет "Першинг-2" та "Томагавк" у Західній Європі. 23 березня 1983 р. Рейган оприлюднив плани "стратегічної оборонної ініціативи" (СОІ). Могутня економіка США на повних обертах включилась у гонку озброєнь. Перед комуністичною небезпекою та ядерною загрозою з боку СРСР США вдалося згуртувати навколо себе країни НАТО.

Проте незабаром події, що почали відбуватися в СРСР, поступово змінили вектор американської зовнішньої політики. Початок горбачовської перебудови США сприйняли обережно, але з оптимізмом. Відбулася серія зустрічей лідерів СРСР і США у Женеві (1985), Рейк'явіку (1986), Вашингтоні (1987), Москві (1988). Зондаж серйозності намірів і зростаюче взаємодовір'я вивели сторони на епохальне рішення глобального характеру — підписання договору про ліквідацію цілого класу найновіших озброєнь: ракет середнього радіуса дії, розміщених у Європі.

Зустрічі на вищому рівні стали регулярним, невід'ємним елементом повсякденної роботи лідерів обох наддержав

Нові економічні мотиви в американському постіндустріальному суспільстві

Піднесенню американської економіки у 80-х роках сприяли не тільки "рейганоміка" і третій етап НТР. У світовій економіці, починаючи з 70-х років, визначилися нові ознаки й особливості. Постає питання: капіталізм сьогодні — що це таке? Характерним для сучасних Сполучених Штатів Америки стало поширення у зростаючих масштабах неексплуататорської, у традиційному розумінні цього поняття, власності на знаряддя та засоби виробництва, коли власник і працівник нерідко виступають як одна особа. Водночас спостерігалося зростання масштабів виробництва. Людський чинник перестав грати роль тільки чинника економіки — він став її суб'єктом. Новим процесам сприяла також участь держави у вирішенні проблеми безробітних. З 1970 по 1985 р. рівень безробіття зріс у два рази. Проте і вихід із становища було знайдено. У 70—80-х роках увійшло в практику поетапне витіснення працівників з виробництва — спочатку неповний робочий день, потім статус тимчасово непрацюючого. У 1985 р. кількість частково зайнятих сягала 15—19 %.

Водночас відбувався процес заміни найманої праці самостійною. Люди спочатку трудилися на власному підприємстві в порядку вторинної зайнятості, потім повністю переставали бути найманою робочою силою. Індивідуальна, сімейна, групова трудова діяльність понад 20 років тому дістала назву "неформальної економіки". Уже на початку 80-х років 39 % домашніх господарств США покривали частину необхідних їм послуг за рахунок цього джерела. Близько 80 % сімей здійснювали ту чи іншу форму самостійної виробничої діяльності. В 1987 р. у цій галузі вироблялося близько 50 % ВНП. Важливим показником появи і поширення "неформальної економіки" є споживання електроенергії. Американська сім'я на рубежі 80—90-х років споживала електроенергії у вісім разів більше, аніж радянська.

Держава заохочувала розвиток "неформальної економіки", стимулювала низькі податки, створювала для малого бізнесу консультаційні служби. Для засновників сімейних і групових підприємств організовувалися курси, друкувалися посібники, здійснювалося інформаційне обслуговування. Скарбниця позбавилася частини податків? Не біда. Зате звільнилася від обов'язків утримувати на державний кошт дедалі більшу кількість людей.

Відходили у минуле заводи з багатотисячними колективами, їх місце займали товарно-виробничі системи, де в ролі базового виступало середнє за масштабами підприємство, навколо якого формувалася мережа дрібних і найдрібніших постачальників вузлів, деталей і т. ін. Конкуренція при цьому не усувалася, навпаки, ставала ще інтенсивнішою.