ЕС знаходиться в динамічній рівновазі в умовах впливу зовнішніх екологічних факторів. Екологічним фактором (ЕФ) вважається дія внаслідок явища чи процесу природного або антропогенного походження. Зазвичай ЕФ характеризується значенням показника чи властивості суб'єкту дії. Вплив ЕФ може бути безпосереднім (прямим, контактним) відносно об' єкта дії, яким є чи ЕС у цілому, чи її окремий компонент. Опосередковано вплив ЕФ проявляється внаслідок внутрішньосистемних взаємодій між складовими ЕС.

Будемо вважати, що дія кожного з ЕФ не виходить за межі поля, утвореного середньо- статистичними значеннями багаторічних спостережень. Стан ЕС за цей період приймаємо як безпечний.

Зміна впливу будь-якого ЕФ викликає відповідну зміну певного показника об'єкта впливу - компонента ЕС (елемента, угрупування, популяції тощо), що відображається і на стані ЕС у цілому. Така залежність показників об' єкта впливу від значення ЕФ називається екологічною характеристикою (ЕХ) [3]. Визначення ЕХ, що передбачено на рис. 2 однією з перших операцій моделювання, виконується на матеріалах експериментів на ЕС та по статистичним даним.

Наступною дією є аналіз ЕФ з метою визначення загроз ЕС. Термін "загроза" відображає можливість виникнення деяких умов технічного, природного, економічного або соціального характеру, за наявності яких можуть виникнути несприятливі події та процеси - техногенні катастрофи, стихійні лиха, соціальні кризи тощо [8]. Загрозою може бути будь-який ЕФ у випадку екстремального відхилення від середньостатистичного поля значень, внаслідок природного катаклізму чи нестандартної ситуації в антропогенній діяльності. Виділенням загроз із масиву ЕФ закінчується перший рівень алгоритму - незагрозливі фактори вилучаються з подальшого розгляду (лінія І на рис. 2).

На другому етапі алгоритму виконується оцінка вагомості втрат ЕС від загрози. Оцінка вагомості втрат виконується з урахуванням наступного:

- просторове поширення загрози в екосистемі;

- часовий фактор загрози;

- видове поширення загрози в екосистемі;

- інтенсивність загрози, зокрема, вплив на біорізноманіття, економічні збитки, соціальні порушення, вплив на здоров'я і життя людей. При цьому враховуються як прямі так і опосередковані наслідки реалізації загрози.

По результатам аналізу вагомості втрат частина загроз виключається із подальшого розгляду - на цьому закінчується другий рівень алгоритму (лінія ІІ на рис. 2).

На третьому рівні алгоритму оцінюється імовірність реалізації загрози і відсіюються загрози, імовірність яких вважається допустимою внаслідок різних причин.

Відсіювання невизначальних ЕФ закінчується на четвертому рівні алгоритму шляхом встановлення порогового значення ризику. У роботах [1, 2] з посиланнями на закордонний досвід, де відмовилися від поняття "нульовий ризик", рекомендується ризики розподіляти за рівнями на: припустимий (прийнятний) і неприпустимий. Порогове значення ризику встановлюється на базі вказаних рівневих. Загальної думки щодо порогових значень екологічного ризику немає. У роботі [2] за таке приймається величина ризику загибелі біологічних систем. За правилами Агентства охорони навколишнього середовища США - це імовірність пошкодження, захворювання чи смерті [5]. У роботі [13] мова йде про сукупність шкідливих впливів на навколишнє середовище, які призводять до незворотної деградації ЕС. Автори монографії [8] критичною (пороговою) концентрацією антропогенного чинника у навколишньому середовищі вважають таку, що спричиняє статистично достовірні зміни в показниках структурно- функціональної організації біоценозу чи популяції, що перевищують межі адаптивних можливостей екологічної системи.

Ризик Я є двомірною функцією, що включає як імовірність появи надзвичайної ситуації І, так і шкоду від події Ш у вигляді вартості втрачених цінностей, втрати продуктивності, витрати на усунення наслідків події тощо - Я = І ¦ Ш. У зв'язку з наявністю в понятті "ризик" економічної складової особливої уваги вимагає так званий "прийнятний" ризик - рівень ризику виправданий не лише з природоохоронних позицій, а і з соціальної й фінансової точок зору. Поняття прийнятного ризику вважається одною з основ методології визначення ризику і кількісного виміру рівня безпеки [8].

Ризик може бути індивідуальним (організмовим), або груповим - популяційним, екосистемним. Безпека ЕС - це захищеність її функціональних властивостей.

На п'ятому рівні алгоритму передбачається розробка заходів по корегуванню блока ЕФ або внесення змін у структуру ЕС для варіантів, коли внаслідок неприпустимості ризику ЕС загрожує небезпека. Вибір об'єкта і засобу корегування залежить від багатьох умов, зокрема від типу загрози і особливостей ЕС.

Висновки і пропозиції

1. У зв'язку з тенденцією відмови розвинутих країн від концепції оцінки стану навколишнього середовища методом порівняння з ГДЗ дослідження в напрямку екологічних ризиків отримують значну актуальність і важливість.

2. Використання екосистемного підходу забезпечує можливість створення універсального методу оцінки ризику для людей чи природних утворень від загроз будь-якого походження.

3. Запропонований у роботі п' ятирівневий алгоритм визначення безпеки екологічної системи дозволяє виконати фронтальний аналіз загроз із виділенням значущих та наступним розрахунком ризиків і умов мінімізації небезпеки.

4. Однією з найактуальніших і разом з тим сьогодні найменш розробленою в теорії ризиків є проблема обґрунтування порогового значення, яке залежить головним чином від саморегулюючих властивостей ЕС та її компонентів, тобто є предметом дослідження теорії екології. Тут ефективним може виявитися синергетичний підхід та метод "екологічної ніші" [4].

ЛІТЕРАТУРА

1. Алымов В.Т., Тарасова Н.П. Техногенный риск: Анализ и оценка: Учебное пособие. - М.: ИКЦ "Академкнига", 2004. - 118