думкою автора про те, що термін «віртуальний» можна вживати лише стосовно електронних каталогів, баз даних, енциклопедій, словників і довідників, які доступні користувачам через Інтернет за допомогою відповідних апаратних і програмних засобів зв'язку (модему, браузерів тощо).
Проти терміна «віртуальний ДБА» виступив Е. Р. Сукіасян, який вважав, що недоречно називати «бази даних бібліотеки», які доступні користувачам Інтернету, «віртуальним ДБА» [8].
На думку Ю. М. Столярова, термін «віртуальний» недоречний з таких причин: 1) «віртуальний» у перекладі означає «неіснуючий», «нереальний», але ДБА, доступний користувачам через Інтернет, не може бути нереальним, тому що він подає реальну бібліографічну інформацію, тільки отриману з віддаленої бази даних; 2) якщо прийняти термін «віртуальний», то в такому випадку необхідно вважати «віртуальним» і міжбібліотечний абонемент, і заочного абонента (як «віртуального» читача). Ю. М. Столяров пропонував використовувати термін «віддалені електронні бази даних» [7]. На ці аргументи можна відповісти, що терміноелемент «віртуальний» стосується тільки понять, пов'язаних з комп'ютерною технологією, а термін «віддалені електронні бази даних», хоча й позначає сутність віртуального ДБА, усе ж таки не підкреслює їх зв'язку з ДБА бібліотеки загалом, їх місце в цьому ДБА.
Л. Я. Нагорна в 1997 р. писала: «Володіючи комп'ютерними та телекомунікаційними засобами, бібліотеки звертаються за відсутньою інформацією до інформаційно-пошукових систем Інтер- нету, інформаційних ресурсів інших комп'ютерних мереж. Знаходячи там необхідні їм бібліографічні та довідкові джерела, вони їх накопичують і таким чином формують у додаток до свого реального ДБА його віртуальну частину, яка, поза сумнівом, як кінцевий інформаційний продукт надасть реальну інформацію: бібліографічну, повнотекстову, фактографічну та іншу» [3]. Отже, Л. Я. Нагорна вважала за необхідне для будь-якої бібліотеки, що прагне задовольнити інформаційні потреби користувачів, створення та використання віртуальної частини ДБА, не переймаючись термінологічними питаннями.
К. О. Диковська не погоджується з тим, що до віртуального ДБА належать тільки зовнішні для певної бібліотеки ресурси. Вона вказує, що багато бібліотек свої електронні каталоги і бази даних представляють у мережі Інтернет; вони не тільки існують і використовуються в межах певної бібліотеки, але й доступні іншим бібліотекам і користувачам у режимі віддаленого доступу, отже, вони є віртуальними [1]. На цей аргумент можна відповісти, що не всі бібліотеки виставляють свій електронний ДБА в Інтернеті або виставляють його не повністю, отже, не можна ототожнювати електронний ДБА певної бібліотеки і ту його частину, яка є віртуальним ДБА для інших бібліотек чи користувачів. На нашу думку, та частина електронного ДБА, яка виставляється бібліотеками в Інтернеті, буде віртуальною лише для віддалених користувачів, а загалом електронний ДБА конкретної бібліотеки охоплює як її локальні (фізично присутні в бібліотеці, хоча б у вигляді записів у пам'яті комп'ютера), так і використовувані бібліотекою віддалені (віртуальні) джерела інформації, які фізично закріплені на носіях, розташованих поза межами певної бібліотеки.
У 2008 р. В. О. Фокєєв у термінологічному словнику «Библиографическая наука и практика» зазначив, що віртуальний ДБА - це «сукупність довідкових та електронно-бібліографічних джерел, які перебувають за межами бібліотеки і використовуються в режимі віддаленого доступу. Усі бібліографічні ресурси онлайн (у прямому інтерактивному доступі), глобальні мережі, які містять необхідні довідкові відомості» [10, с. 62]. Якщо взяти це трактування на озброєння, то виходить, що віртуальний ДБА складається з традиційних довідкових та електронних бібліографічних джерел, бо перші не названі електронними. Але загальновідомо, що весь віртуальний ДБА складається тільки з електронних джерел інформації, причому не тільки довідкових та бібліографічних, а й повнотекстових (наприклад, публікацій державних документів, які повинні бути в складі ДБА). Далі у визначенні В. А. Фокєєв зазначає, що до віртуального ДБА входять усі бібліографічні ресурси, доступні онлайн; але в Інтернеті можуть бути виставлені і власні електронні ресурси бібліотеки, які будуть, згідно з першою частиною визначення, віртуальними лише для віддалених користувачів. Виходить, що друга частина визначення суперечить першій.
Не можна не погодитися з Т. Добко, що «у зв'язку з тим, що віртуальний ДБА за умов його використання є реальним каналом інформаційного забезпечення користувачів, фахівці довідкових служб повинні скерувати свої зусилля на розвиток навігаторських функцій, орієнтацію споживачів у доступних електронних інформаційних ресурсах» [2, с. 4]. Під розвитком навігаторських функцій автор розуміє «об'єктивні умови інформаційного забезпечення користувачів в умовах інформатизації, що ґрунтується на визначенні оптимальних шляхів пошуку та організації доступу до інформації» [2, с. 3]. Т. Добко доводить, що віртуальний ДБА відіграє важливу роль у довідково-бібліографічному обслуговуванні відвідувачів бібліотеки.
Л. Г. Тараненко вважає, що немає необхідності виокремлювати поняття «електронний» і «віртуальний» ДБА, що доцільно об'єднати їх під загальним поняттям «електронний ДБА». Вона має такі аргументи: 1) термін «віртуальний ДБА» недоречний у бібліотечній практиці; 2) довідкові і бібліографічні джерела, які входять до складу «електронного ДБА» і «віртуального ДБА», є однаково електронними; 3) окремі джерела, які використовуються під час довідково-бібліографічного обслуговування (електронні каталоги та бази даних, доступні на веб- сторінці бібліотеки; путівники по ресурсах Інтернету), одночасно є компонентами електронного ДБА певної бібліотеки і віртуального ДБА для віддалених користувачів; 4) функції «електронного» і «віртуального» ДБА - ідентичні [9, с. 25]. Далі у статті автор пропонує модель електронного ДБА бібліотеки, який вона поділяє на дві частини: електронні ресурси в локальній мережі
