У підручнику за редакцією В. Камаєва гроші визначаються як "активи, суспільні засоби платежу, що служать засобом обігу, одиницею рахунку і засобом нагромадження",4 а функція міри вартості не названа.

Різнопланові визначення грошей дають і українські економісти. Так, А. Задоя та Ю. Петруня стверджують, що гроші — це "загальновизначений в економічних відносинах засіб обміну", а з урахуванням функції грошей — це "будь-який товар, який функціонує в якості обігу, міри цінності і засобу збереження цінності".

У "Словнику сучасної економічної теорії Макміллана" за редакцією англійського економіста Д. Пірса охарактеризовано паперові гроші, металеві, товарні та інші, але визначення цієї категорії відсутнє1.

Найбільш спрощене визначення сутності грошей, яке повністю позбавлене пізнавальної цінності, дається в одному з підручників "Економікс": гроші — "зручний засіб для обміну товару", все те, "що виконує функцію грошей".

Основними недоліками наведених визначень є обмеження сутності грошей лише окремими функціями; їх трактування у найпростішому сенсі (як загального еквівалента); відсутність концептуального визначення сучасних грошей з урахуванням історичного аспекту; перерахування виконуваних грошима функцій без узагальнюючої характеристики їх сутності на основі цих функцій.

Вітчизняні та зарубіжні економісти функції грошей розглядають неоднозначно. Як правило, українські вчені, наслідуючи Маркса, виділяють п'ять основних функцій грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу і світові гроші. Деякі науковці виділяли таку функцію грошей, як засіб експлуатації. А. Гальчинський вважає, що єдність функцій міри вартості й засобу обігу у матеріальному значенні внаслідок ускладнення економічних зв'язків стає неможливою, а формою вирішення цієї суперечності є якісно нова єдність функцій — поєднання функцій нагромадження і грошей як загального засобу платежу. М. Савлук замість функції засобу платежу виокремлює функцію засобу нагромадження.

Американські економісти К. Макконнелл і С. Брю основними функціями грошей вважають засіб обігу, міру вартості і засіб збереження. Інші американські автори (Е. Долан, К. Кемпбел, Р. Кемпбел) виокремлюють функцію засобу нагромадження. Л. Харріс, визначаючи сутність грошей через їх функції, виділяє функції засобу обігу, одиниці розрахунку і збереження вартості.

Найважливішими передумовами правильного теоретико-методологічного підходу до з'ясування основних функцій грошей є їх органічне поєднання з процесом еволюції товарного виробництва і суспільного відтворення (а отже, і з структурою цих процесів), аналіз таких функцій у процесі діалектичної взаємодії (що передбачає їх взаємообумовленість і взаємопроникнення, діалектичне заперечення кожною наступною функцією попередньої менш розвинутої). Можна виокремити функції у такій послідовності: функція міри вартості, засобу обігу, утворення скарбів та нагромадження, засобу платежу, світових грошей.

Функція міри вартості. Полягає в тому, що гроші виражають вартість усіх інших товарів. І у товарах, і у грошах втілена уречевлена людська праця, за допомогою грошей порівнюється вартість товарів, а вартість породжує міру вартості. Вартість товару, виражена в грошах, є його ціною. Отже, вартість виявляється в ціні товару лише на основі функції міри вартості. Таке визначення ціни правильно відображало реальні відносини економічної власності лише за умов простого товарного виробництва.

Практика ціноутворення багатьох країн свідчила, що в період виконання золотом функції грошей (панування золотого стандарту) ціни товарів протягом тривалого часу були стабільними. Наприклад, у XIX ст. загальне підвищення цін відбувалося лише у роки війни (коли припинився обмін паперових грошей на золото), а по війні ціни поверталися до попередніх масштабів.

Виконання грошима функції міри вартості є об'єктивною функцією, а масштаб цін — вагова кількість металу, прийнята в країні за грошову одиницю — це технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчим шляхом.

Останніми десятиліттями XX ст. штучність масштабу цін постійно посилювалася. Передусім це зумовлював зростаючий відрив офіційної (встановленої державою) ціни золота від його реальної вартості. Так, у 1934 р. казначейство США визначило ціну золота: 35 дол. за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота), яка зберігалася до 1973 p., у той час як ринкова ціна сягнула до 200 дол. за унцію у 1974 р. З 1975 р. золотий стандарт припинив функціонування. Більшість країн відповідно до рекомендацій МВФ перестали фіксувати масштаб цін.

Проте функція грошей як міри вартості збереглася. Класики політичної економії виконання грошима цієї функції пов'язували з наявністю повноцінних товарних грошей (золота або срібла), які внаслідок затраченої на них праці мали власну вартість. Після відміни золотого стандарту паперово-кредитні гроші представляють насамперед загальну масу товарів і послуг, що перебувають в обігу, отже, мають представницьку вартість без внутрішньої субстанціональної вартості. Мінової вартості неповноцінні гроші набувають у процесі обігу, реалізації товарів і послуг, але формують за інерцією представницьку вартість грошей у наступному циклі.

Функція засобу обігу. Гроші виконують функцію засобу обігу як посередник у процесі обігу товарів, служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто золоті монети, злитки та ін., або їх паперові та кредитні замінники.

В обігу золоті і срібні монети поступово стиралися, але певний час функціонували як повноцінні. Держава встановлювала ступінь зносу, який робив благородні метали непридатними для обміну (ремедіум). Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінних. Ця практика та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну уможливили заміну грошового товару знаками (символами) вартості — металевими й паперовими. Починаючи з кризи 1929—1933 pp. у більшості країн, а з 1936 р. — в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки грошові знаки.

Забезпечуючи перехід товару від виробника до споживача, гроші у будь-якій формі залишаються в обігу (на відміну від реалізованих товарів), що впливає на співвідношення товарної і грошової мас. Остання повинна бути меншою від суми товарних цін, оскільки грошова одиниця забезпечує реалізацію кількох товарів.

Функція засобу платежу. У процесі еволюції товарно-грошових відносин функція засобу обігу поступово звужується. Так, при сталих відносинах між товаровиробниками зростає взаємна довіра як передумова продажу товару в кредит (лат. credo — довіряю). Це зумовлює появу функції грошей як засобу платежу і виникнення кредитних грошей. Один товаровиробник за кредитних відносин стає кредитором, другий — боржником. Отримуючи товар, боржник дає кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель), в якому підтверджує своє зобов'язання в певний строк сплатити грошову суму. Після сплати за векселем кредитор повертає видане боржнику зобов'язання. Гроші в цьому випадку є функцією засобу платежу. Цю функцію вони виконують також при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати та ін. Банки скуповують звичайні векселі, а розраховуються банківськими банкнотами, які є кредитними грошима. Розвиток кредитних відносин (разом з іншими причинами) зумовлює появу кредитних грошей (векселів, чеків та ін.), які водночас з паперовими грошима обслуговують процес обігу товарів і послуг.

За період реалізації товару і виплати боргу можуть змінитися особи боржника, кредитора, а також вартість грошей. Тому товарно-грошові відносини, які виникають при здійсненні функції засобу платежу, відображають широке коло економічних явищ і процесів, у тому числі можливу зміну позичкового відсотка, коливання цій на товари і послуги та ін. Це ускладнює дію законів грошового обігу, оскільки сукупна маса грошей в обігу залежить від виконання ними функції засобу платежу.

У розвинутих країнах постійно розширюється сфера функціонування грошей як засобу платежу і водночас діалектично заперечується (звужується) функція засобу обігу. Внаслідок здійснення платежів шляхом зарахування взаємних зобов'язань економляться грошові кошти, прискорюється обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію гроші можуть при їх стабільній власній номінальній вартості. Однак у процесі виконання функції засобу платежу боржник може несвоєчасно виплатити необхідну суму, спричинивши ланцюгову реакцію у виплаті інших боргів, а це, у свою чергу, зумовлює виникнення грошово-кредитних криз. Функції грошей як міри вартості та засобу обігу — дві найважливіші функції, які формують основну сутність грошей. У розвинутих країнах функцію засобу обігу гроші виконують переважно лише у сфері роздрібної торгівлі, купівлі і продажу послуг та міжнародної торгівлі. В Україні, навпаки, в 90- ті роки XX ст. сфера цієї функції поширювалась, що завдавало немалих збитків народному господарству.

Функція утворення скарбів та нагромадження. Оскільки благородні метали в епоху золотого стандарту були основною формою багатства, його суспільним вираженням, то товар іноді продавався з метою заволодіти цим багатством. Таке накопичення грошей здійснювалося й для того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу воно стало самоціллю. Так гроші випадали зі сфери обігу і перетворювались у скарб.

Історично функція грошей як засобу утворення скарбів виникла після функції