НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК: 338.242

Брюховецька Наталя Юхимівна

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність 08.06.01 – Економіка підприємства і

організація виробництва

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк – 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий консультант - доктор економічних наук, старший науковий співробітник
Булєєв Іван Петрович, Інститут економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк), провідний науковий співробітник відділу проблем регіональної економіки.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Акмаєв Анатолій Ісайович, Донбаський гірничо-металургійний інститут Міністерства освіти і науки України (м. Алчевськ Луганської обл.), завідувач кафедри економіки та управління;

доктор економічних наук Кабанов Анатолій Іванович,
Академія гірничих наук України (м. Київ), заступник керівника з наукової роботи відділення вугілля, горючих сланців і торфу;

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Петрович Йосип Михайлович,
Національний університет “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України (м. Львів), завідувач кафедри
економіки підприємства і менеджменту.

Провідна установа - Тернопільська академія народного господарства Міністерства освіти і науки України, кафедра економіки підприємств та корпорацій
(м. Тернопіль).

Захист відбудеться 24 вересня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий "  серпня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
| Л.М. Кузьменко |

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Десятирічний досвід державної самостійності України підтверджує стратегічно вірне рішення всенародного референдуму 1991 р. про необхідність розбудови незалежної держави. Проте практична реалізація стратегії не була закріплена реальними, науково обгрунтованими програмами, належними методами підвищення ефективності виробництва підприємств та добробуту населення. В процесі докорінного реформування економіки за орієнтир було прийнято економічний механізм найбільш розвинених держав світу. Не було враховано, що успішні реформи потребують створення нового інтегрального конкурентного та інституціонального середовища, як-то інтелектуального (ринок ідей), політичного (демократія), економічного (змагання ринкових агентів). Держава, регіональні та галузеві органи управління на початкових етапах реформування економіки відсторонилися від управління народним господарством, підприємствами, які ще були переважно державними. Поняття ефективності безпідставно було зведено до отримання господарюючим суб’єктом прибутку будь-якими методами. При цьому було відкинуто, що треба, перш за все, задовольняти соціально необхідні потреби, що неодмінно впливатиме на зростання доходів підприємств. В даний час більше 60% підприємств України є збитковими, у Донецькій області – 47%, а кредиторська заборгованість у 2 рази перевищує дебіторську.

У процесі реформування господарств постсоціалістичних держав були численні пропозиції щодо докорінної перебудови економічного механізму. Як панацея розглядались безсистемно, у відриві від інших реформування власності, забезпечення повної самостійності підприємств, ринкові важелі саморегулювання, створення нової вертикалі управління, застосування монетарних методів регулювання фінансової системи, проведення податкової реформи тощо. Використані відокремлено, перелічені методи не дали очікуваного ефекту (виробництво зменшилось до 30% від рівня 1991 р.). Було знецінено вартість робочої сили, що призвело до низької купівельної спроможності населення, зниження рівня його життя (до 70% населення має доходи нижче рівня бідності), занепаду внутрішнього ринку.

Актуальність теми. В економіці, на відміну від біологічних організмів, де основні параметри їх нормального функціонування закладаються генетично, параметри динамізму та стійкості системи виникають у процесі формування і функціонування ринкових та суспільних інститутів. Оскільки в економічних системах вони постійно змінюються під впливом продуктивних сил та виробничих відносин, це потребує проведення подальших наукових досліджень економічного механізму підприємства в умовах постійних внутрішніх перетворень і зовнішніх змін, розробки практичних рекомендацій та їх реалізації в роботі підприємств усіх форм власності.

Роботи наукових колективів Інституту економіки НАН України, Інституту економіки промисловості НАН України, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Київського національного економічного університету, інших академічних та науково-навчальних закладів є вагомим внеском у дослідження різнобічних аспектів функціонування підприємств. В них досліджено теоретичні та практичні проблеми удосконалення економічного механізму підприємств, зокрема підвищення ефективності виробництва, управління, адаптації підприємств до ринкових умов господарювання, мотивації праці. Однак постійні зміни зовнішнього оточення підприємств, конкуренція на внутрішньому і зовнішньому ринках, переорієнтація виробництва на першочергове задоволення потреб споживачів вимагають вирішення проблем перманентного удосконалення економічного механізму, розробки концепції його подальшого розвитку.

Оскільки підприємство є основним ринковим агентом і в його межах концентруються і відновлюються головні соціально-економічні проблеми суспільства, це потребує перегляду концепції ролі підприємства у ринкових відносинах, курсу держави відносно підприємства і стратегії підприємства у взаємовідносинах із суспільством. Потрібно визначитися щодо впливу форм власності на ефективність виробництва, адже 50% приватизованих підприємств є збитковими. Все це вимагає уточнення звичних понять: підприємства та їх класифікація, ефект і ефективність, стратегія, планування, антикризове управління підприємством, корпорація, корпоративна культура, цінності, мотивація та багато інших.

Накопичений за роки реформ передовий досвід, наукові розробки, виконані за цей час стосовно промислових підприємств, обумовлюють необхідність внесення доповнень до загальної концепції ринкової трансформації підприємств. Постійні та всебічні дослідження щодо розробки та реалізації теорії ефективності виробництва, економічного механізму підприємств, еволюції відносин власності, структур виробництва та управління, трансформації підприємств та їх взаємовідносин з державою є об’єктивною необхідністю подальшого поглиблення теоретичних і науково-практичних аспектів проблеми забезпечення ефективного функціонування підприємств на всіх етапах формування ринкових відносин, вирішують важливу народногосподарську проблему та визначають актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу проблем регіональної економіки Інституту економіки промисловості НАН України: тема 020194 (номер державної реєстрації 0194V046247) “Методологічне обгрунтування основних напрямків розвитку промисловості регіонів (на прикладі Донбасу)” (1994-1997 рр.) – відповідальний виконавець підтеми “Розробка науково-методичних положень по формуванню оптимальної галузевої структури та економічно ефективного співвідношення різних форм власності в промисловості регіону”, відповідальний виконавець етапу V підтеми “Структурна перебудова паливно-енергетичного комплексу та її соціальні наслідки в умовах формування економічної самостійності України”; тема 010197 (№0198V005736) “Науково-методичні основи забезпечення пропорційного розвитку виробничих комплексів регіону” (1997-2000 рр.) відповідальний виконавець етапів підтеми “Дослідження і розробка теоретичних і методичних положень комплексного підходу до вирішення проблеми забезпечення пропорційного розвитку виробничих комплексів регіону”; науковий керівник та безпосередній виконавець ряду господарсько-договірних робіт з підприємствами.

На протязі 1992 – 2000 рр. під керівництвом та за безпосередньою участю дисертанта в науково-дослідних роботах ІЕП НАН України виявлено прогресивні тенденції розвитку підприємств як відносно самостійних соціально-економічних систем на ринках різного рівня; удосконалено класифікацію підприємств за розміром, формою власності, значенням для держави, регіону; уточнено визначення містоутворюючих підприємств; надано пропозиції щодо цінової політики підприємств у сучасних умовах; вдосконалено системи мотивації; доведено провідну роль цінностей вищого керівництва у забезпеченні ефективного функціонування підприємств.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка цілісної наукової концепції забезпечення ефективності виробництва підприємств – основних суб’єктів ринкових відносин, їх адаптації до ринкових трансформацій на основі удосконалення економічного механізму підприємств та системного впровадження методичних і практичних рекомендацій щодо забезпечення ефективного функціонування підприємств у сучасних умовах.

Для реалізації мети було поставлено і вирішено такі теоретичні, методичні і практичні задачі:

уточнено зміст категорії економічного механізму підприємства та його співвідношення з господарським механізмом у сучасних умовах;

визначено форми і методи впливу на ефективність підприємства факторів макро- та мікроекономіки;

обгрунтовано методи класифікації підприємств за формами власності, розмірами для визначення їх конкурентоспроможності та ролі в економіці (місцевий, регіональний, національний, світовий ринки) і розроблено пропозиції щодо необхідності надання органами статистичної звітності інформації про результати роботи підприємств за даною класифікацією;

з урахуванням нових умов господарювання уточнено суть і дефініції понять, які широко використовуються в економічній науці та практиці, але не мають єдиних тлумачень: підприємство, акціонерне товариство, корпорація, антикризове управління підприємством, корпоративні цінності, корпоративна культура;

розроблено методичні підходи до класифікації підприємств за їх значенням для держави, регіонів, міст, що є основою вирішення питання про передачу прав корпоративного управління державною долею власності;

розроблено методи визначення містоутворюючих підприємств, підпорядкованості підприємств за їх впливом на економіку;

визначено форми власності, використання яких найбільш прийнятне для промислових підприємств, розроблено механізм перетворення державних підприємств у державні акціонерні товариства, колективні підприємства (на прикладі солевидобувної промисловості );

надано пропозиції щодо удосконалення управління та планування підприємства на основі маркетингових досліджень;

розроблено методи реструктуризації середніх та великих підприємств при переході до ринкових відносин;

обгрунтовано методи санації та банкрутства підприємств з метою оздоровлення економіки;

обгрунтовано і розроблено науково-методичні підходи до формування механізму мотивації праці на основі урахування потреб і інтересів робітників та забезпечення належного рівня заробітної плати;

визначено головні напрями підвищення економічної ефективності виробництва, найбільш суттєвими з яких є підвищення рівня використання вироб-ничих потужностей, якості продукції та праці, залучення інвестицій та впровадження інновацій, формування протизатратного механізму, більш повне використання моральних та матеріальних чинників;

обгрунтовано роль інституцій в економічному розвитку підприємств, економіки в цілому та розроблено методологію формування та використання цінностей колективу і корпоративної культури, спрямованих на зростання ефективності виробництва.

Об’єкт дослідження – процес забезпечення ефективного функціонування промислових підприємств в умовах змішаної економіки.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні, методичні і прикладні аспекти проблеми удосконалення економічного механізму підприємств щодо забезпечення їх ефективного функціонування.

Методи дослідження. Методологічне підгрунтя дисертації склали діалектичні методи – пізнання загального, особливого, одиничного у саморозвит-ку, самопосуванні, в єдності та боротьбі протилежностей, конкретний аналіз економічних явищ у динаміці, у всіх їх взаємозв’язках та взаємозалежностях.

У процесі обгрунтування цілісної концепції ефективного функціонування підприємств використано методи наукового відбору, системного аналізу суспільних явищ та їх синтезу, економічного моделювання на основі логічних побудов. Для розробки системи класифікації підприємств за різними критеріями використано методи порівняльного аналізу, угруповань, вибіркових обстежень, розрахунково-аналітичного, статистичного та ситуаційного аналізу, експериментування та апробації у виробничих умовах.

Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи базуються на фундаментальних теоретичних дослідженнях провідних наукових центрів з питань політичної економії, теорії і практики вирішення проблем підвищення ефективності виробництва і удосконалення економічного механізму підприємств. В основу теоретичних підходів і доказів ефективності розробленого методологічного підходу до вирішення поставлених задач покладено принципи загальної теорії систем, максимально можливе наближення отриманих результатів до реальності.

У дисертації використано закони України та Російської Федерації (РФ), рішення Верховної Ради України, укази Президента України, декрети та постанови Кабінету міністрів України, офіційні матеріали відомств і галузей України, Комітету та Державного департаменту харчової промисловості та продовольства України, асоціації “Укрсіль”, матеріали статистичної звітності промислових підприємств України, у тому числі Донецького регіону.

Наукова новизна одержаних результатів представлена сукупністю теоретичних, методологічних, методичних і практичних положень, які отримано шляхом реалізації системної розробки цілісної концепції економічного механізму забезпечення ефективного функціонування підприємств у специфічних умовах переходу від планово-централізованої до ринкової економіки, що у сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему – поглиблення і розвиток теоретичних і науково-методичних основ адаптації та ефективного функціонування підприємств – основних агентів ринку.

Основний результат дослідження – цілісна наукова концепція удосконалення і впровадження у практику економічного механізму підприємств, здат-ного забезпечити сталий розвиток суб’єкта ринкового господарювання.

Отримані результати є внеском у науку і практику, про що свідчать такі розробки, положення та ідеї:

визначено місце підприємств у змішаній економіці як самостійних суб’єктів господарювання, відносно відокремлених соціально-економічних систем, основних агентів ринку, ефективне функціонування та розвиток яких забезпечують економічний добробут і здоров’я нації;

уточнено дефініції економічних понять, які широко використовуються в ринковій економіці, але не мають єдиних визначень (підприємство, акціонерне товариство, корпорація, економічний та господарський механізм, антикризове управління підприємством, цінності та корпоративна культура);

виявлено характерні риси економічного і господарського механізму підприємств в умовах ринкових відносин, що базуються на необхідності розгляду підприємства як відносно самостійної соціально-економічної системи, суб’єкта ринкових відносин, основної мікроекономічної одиниці та визначення основних складових і чинників його ефективного функціонування з позицій мікро- і макроекономіки в певних історичних умовах;

доведено, що економічний механізм підприємства – це діалектична система видів і форм власності, методів господарювання, форм управління, інструментів і важелів державного регулювання та ринкової саморегуляції, які визначаються об’єктивними і суб’єктивними умовами певного історичного етапу розвитку держави, її інституціями для забезпечення ефективного функціонування підприємств;

визначено, що з погляду макроекономіки механізм управління і функціонування підприємства, спосіб координації та управління економічною діяльністю підприємства, як система взаємозв’язків економічних явищ з метою досягнення погодження інтересів особистості, трудового колективу, населення регіону, держави може розглядатися як економічний; на рівні мікроекономіки економічний механізм доповнюється сукупністю методів, форм і інструментів державного регулювання та ринкової саморегуляції виробничо-господарської діяльності підприємства і може розглядатися як господарський;

на основі застосування системного підходу до макро- і мікроекономічних чинників впливу і наслідків діяльності підприємства доведено, що ефективним необхідно вважати функціонування підприємства при діалектичному поєднанні складових – фінансової, бюджетної, економічної та соціальної ефективності; коли його діяльність на внутрішньому і зовнішньому ринках відповідає національним інтересам України, приносить прибуток та відбувається у реальному секторі економіки;

на підставі теоретичного узагальнення і аналізу досвіду суб’єктів господарювання у сучасних умовах доведено, що антикризове управління підприємством – це мікроекономічна категорія, яка відображає виробничі відносини, що виникають на всіх етапах життєвого циклу підприємства, у тому числі при його оздоровленні або ліквідації, та направлені на забезпечення стійкого фінансово-економічного стану підприємства при активній ролі держави;

на основі дослідження вітчизняної практики реформування власності та загальносвітових тенденцій у становленні і розвитку корпоративних форм управління виявлено особливості розвитку процесів акціонування в українській економіці, що полягають у проведенні приватизації в процесі створення акціонерних товариств, а не як засіб концентрації капіталу для реалізації значних проектів, як це відбувається за класичною схемою в країнах з ринковою економікою. Висунуто ідею про необхідність прийняття спеціального кодексу корпоративного управління, який регулював би поведінку акціонерних товариств (АТ); визначено його основні елементи у складі: учасники корпорації, права акціонерів, у тому числі держави, порядок розкриття інформації про діяльність корпорації, право акціонерів (зборів) формувати порядок розподілу прибутку і виплати дивідендів, правління акціонерного товариства;

обгрунтовано доцільність визначення корпорацій у широкому і вузькому розумінні слова, а саме: до корпорацій у широкому розумінні варто відносити відкриті і закриті АТ, товариства, підприємства, організації, статутний фонд яких ділиться на частки (паї), які належать не менше ніж трьом фізичним або (і) юридичним особам, метою яких є задоволення публічних потреб та одержання на цій основі прибутку. До корпорацій у вузькому (повсякденному) розумінні варто відносити великі і середні підприємства й організації, відкриті і закриті АТ, що суттєво впливають на національний ринок та мають вихід на світовий ринок і створені для одержання прибутку в результаті задоволення публічних потреб;

удосконалено класифікацію видів і форм власності (матеріальної та інтелектуальної), обгрунтовано форми власності, які найбільш прийнятні на даному етапі ринкових перетворень для конкретних виробництв, доведено, що вирішення проблеми реформування власності полягає не в механічній заміні державної власності на недержавну, а в формуванні ефективного власника, зацікавленого в раціональному використанні наявної матеріальної та інтелектуальної власності, в інвестиціях та інноваціях. Таку класифікацію рекомендовано використовувати органам статистики, що дозволить аналізувати ефективність роботи підприємств різних розмірів та форм власності, організовувати їх державну підтримку та регулювання діяльності;

удосконалено класифікацію підприємств у залежності від форм власності, що використовуються на підприємстві: державні (загальнодержавні і комунальні), де доля власності держави становить: 100%; більше 50%; за участю власності держави: до 25%; від 25 до 50%; змішані форми власності: держави і резидентів даної держави; держави, резидентів і нерезидентів; держави і нерезидентів (спільні підприємства СП); резидентів і нерезидентів; колективні і корпоративні підприємства (АТ відкриті і закриті), товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства); народні підприємства; приватні підприємства (з використанням і без використання найманої праці); підприємства, що контролюються іноземним капіталом;

обгрунтовано доцільність виділення підприємств, що мають стратегічне значення для функціонування держави в цілому, її економічної безпеки. Такі підприємства визначаються рішеннями Кабінету міністрів України, а корпоративне право управління часткою державної власності цих підприємств має зберігатися або за галузевими міністерствами (відомствами), або за Міністер-ством економіки. Доведено, що передавати його регіональним органам управління недоцільно. Корпоративне право може бути передане органам регіонального управління лише у тому випадку, якщо підприємства загально-державної власності (державні, акціонерні) не мають стратегічного значення для держави. Органам місцевого самоврядування (нижче обласних держадмі-ністрацій) корпоративне право управління загальнодержавною власністю підприємства передавати недоцільно;

доведено необхідність виділення містоутворюючих підприємств, які відповідають таким критеріям: сформували і утримують більше 30% соціальної інфраструктури міста; більше 40% працездатного населення міста зайнято на підприємстві або безпосередньо повязано з обслуговуванням підприємства і його трудящих, у тому числі 25% працездатного населення міста працює на підприємстві; чисельність підприємства – не менше 3 тис. чол. До цих підприємств доцільно застосовувати особливі системи оподаткування і режим банкрутства, що відрізняється від порядку банкрутства підприємств, які не мають соціальної сфери. Визначено, що населеними пунктами, в яких слід виділяти містоутворюючі підприємства, можуть бути міста, населені пункти обласного чи районного підпорядкування (але не районні центри) з чисельністю населення до 30 тис. чол.;

розроблено методику визначення підприємств у залежності від розміру: малі, середні та великі за критеріями: чисельності робітників, вартості активів та річного обороту в залежності від середніх по галузі народного господарства значень продуктивності праці і заробітної плати; доведено провідну роль великих підприємств;

доведено, що інвестиційні проекти доцільно реалізовувати тим підприємствам, які ефективно використали свої виробничі потужності, мають обгрунтовані дослідження перспектив розвитку платоспроможного попиту на продукцію за рахунок, в першу чергу, власних коштів, а також залучених коштів, використовуючи пільги функціонування у режимі спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку;

надано пропозиції щодо удосконалення механізму оподаткування для забезпечення процесу розширеного відтворення і партнерських відносин між державою і підприємствами, обгрунтовано необхідність прийняття хартії прав платників податків;

на основі дослідження існуючих форм і методів ринкових перетворень підприємств обгрунтовано, що реструктуризацію необхідно здійснювати системно: через концентрацію, злиття підприємств, їхнє об’єднання, раціональне поєднання автономізації підрозділів, централізації і децентралізації, укрупнення і розукрупнення, що виконували б задачі, одночасно спрямовані на вирішення проблем збереження і розвитку усього підприємства, його трудового колективу, а не тільки прибуткових підрозділів;

визначено організаційні структури управління середніх та великих підприємств, що відображають суперечливі процеси усередині підприємства: автономізація підрозділів при посиленні контрольних функцій головної керуючої ланки. Доведено, що вирішення протиріччя досягається шляхом створення потужних централізованих блоків служб маркетингу, фінансового планування, обліку і контролю. В інших питаннях підрозділи повинні одержати максимальну самостійність, що, проте, не повинно призводити до ослаблення єдиного цілого (підприємства) за рахунок посилення його підрозділів (виробництв, цехів, ділянок);

на прикладі гірничовидобувних підприємств удосконалено та впроваджено методику ціноутворення в ринковій економіці, що націлена на досягнення конкурентоспроможності підприємства і максимізацію прибутку та враховує такі чинники, як витрати виробництва, державне і міжнародне регулювання (ПДВ, акциз, вартість митних процедур, транспортних послуг, сертифікації, вантажно-розвантажувальних робіт, санітарного контролю, страхування товару та експедирування, курс національної валюти, форма оплати товару), цінову і нецінову конкуренцію, попит і пропозицію, стан грошового обігу, якість товару, умови, обсяги, своєчасність поставок, взаємовідносини з партне-рами, цінову політику постачальників матеріалів, енергії;

удосконалено механізм мотивації зростання ефективності праці на основі забезпечення належного рівня заробітної плати (зараз це менше 30% ВВП), використання потреб та інтересів колективу і конкретних працівників, що виникають у результаті отримання власності, участі в управлінні, прибутках, капіталі;

висунуто ідею про необхідність удосконалення нині діючого Закону України “Про підприємства”, у якому необхідно віддзеркалити всю сукупність відносин підприємства як відносно відокремленої соціально-економічної системи, агента ринку та держави, які нині закріплені у окремих законах, що приймалися у різний час (про господарські товариства, власність, приватизацію, санацію, реструктуризацію, банкрутство, оподаткування, інвестиції, зовнішньоекономічну діяльність тощо). Це дасть можливість системно використати удосконалення усіх складових економічного механізму підприємства для забезпечення його ефективного функціонування.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень реалізовані на підприємствах України в формі методичних положень щодо удосконалення форм організації управління і праці, раціонального використання фінансових, трудових, матеріальних і природоохоронних ресурсів: у Донецькій облдержадміністрації (довідка №7/128 від 20.10.2000 р.); на держав-ному підприємстві об’єднанні “Артемсіль” (акт №15/01-375 від 28.02.2000 р., економічний ефект від розробок автора - 923,7 тис. грн.); в АТ “Західінвестсіль” (акт №189 від 25.08.2000 р., економічний ефект від розробок автора - 30,7 тис. грн.); у виробничій фірмі “Донремпуть” (акт №1/14-378 від 2.06.2000 р., економічний ефект від розробок автора - 160,2 тис. грн.); на колективному підприємстві інституті “Укркольорметобробка” (акт від 20.12.1999 р., економічний ефект від розробок автора - більше 100 тис. грн.); у товаристві з обмеженою відповідальністю “Senukai” (Литва), довідка №3552706 від 2.09.1999 р.; на СП “Іntersol” (Чеська Республіка), на підприємствах м. Донецька.

На основі використання наукових положень дисертації розроблено та впроваджено методичні інструктивні матеріали по реформуванню цінової політики (на прикладі солевидобувних підприємств), по реструктуризації, фінансовому плануванню підприємств, по співвідношенню ідеології і корпоративної культури при переході від малого до середнього і далі до крупного бізнесу, по визначенню місця великого підприємства у загальносвітових та загальнодержавних тенденціях розвитку.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення важливої науково-практичної проблеми забезпечення ефективного функціонування підприємств різних форм власності в умовах переходу до змішаної економіки на основі системного удосконалення економічного механізму, ядром якого є діалектична єдність державного регулювання та саморегуляції. Внесок автора у колективні опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати досліджень доповідались на радах асоціації “Укрсіль” (м. Київ), на техніко-економічних нарадах ДПО “Артемсіль”, у підкомісії Верховної Ради України, в Донецькій облдержадміністрації, на 4-му конгресі Міжнародної української економічної асоціації “Ефективність реформування української економіки” (м. Київ, 1998 р.), а також на 8 міжнародних, 8 всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях та семінарах у 1996-2000 рр. (мм. Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Луганськ, Хмельницький, Феодосія, Краматорськ, Артемівськ, Слов’яногірськ).

Результати досліджень автора використано при підготовці наукових доповідей в Інституті економіки промисловості НАН України: “Організаційно-економічний механізм реалізації концепції державної промислової політики” (1996 р.); “Актуальні проблеми економічних перетворень в Україні (аналіз та пропозиції по вирішенню)” (1996 р.); “Економічні та соціальні напрями комплексної реструктуризації промисловості України” (1997 р., 1998 р.); “Актуальні проблеми забезпечення економічної незалежності України (результати аналізу та пропозиції по вирішенню)” (1997 р.); Трансформації господарських структур у напрямку підвищення конкурентоспроможності продукції промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках”
(2000 р.); розробці “Програми структурної перебудови економіки України на середньостроковий період – 1999-2003 роки” – розділи 4.7. Інституціональна структура за формами власності, розвиток малого і середнього бізнесу та 4.8. – Рівень життя населення, оплата праці, обсяг та структура державних витрат на соціальні потреби.

Публікації. Всього автором опубліковано 72 роботи обсягом 141,4 друк. арк.; за темою дисертації 54 роботи, у тому числі 6 монографій (з них одна особиста – 17,3 друк. арк.), статті, брошури, доповіді на конференціях та семінарах. Загальний обсяг цих публікацій складає 130,2 друк. арк., з яких особисто автору належить 44,96 друк. арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти роз-ділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Її загальний обсяг становить 476 сторінок тексту, у тому числі 45 таблиць, 47 рисунків, додаток (на 7 сторінках). Список використаних джерел налічує 381 найменування на 29 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ І КОНЦЕПЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ПІДПРИЄМСТВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ. Результати виконаного дослідження дозволяють стверджувати, що радикальна економічна реформа, яка почалася в середині вісімдесятих років в народному господарстві СРСР і триває зараз в незалежних державах, проводилася і проводиться без науково обгрунтованих програм. На перших її етапах акценти були зроблені на розширенні самостійності підприємств і організацій, що неминуче порушило проблему реформування власності, структур управління, економічного механізму підприємств. Наступні етапи характеризувалися швидкими змінами соціально-економічних та політичних відносин на макрорівні. При цьому не приділялося належної уваги формуванню інститутів ринку, адекватного правового поля, передумов удосконалення економічного механізму підприємств щодо забезпечення їх ефективного функціонування.

Вивчення та аналіз сутності економічного механізму на різних етапах і рівнях економіки держави дозволили сформулювати визначення економічного механізму підприємства як системи, що діалектично розвивається, видів і форм власності, методів господарювання, форм управління, інструментів і важелів державного регулювання та ринкової саморегуляції, які визначаються об’єктивними і суб’єктивними умовами певного історичного етапу розвитку держави, її інституціями для забезпечення ефективного функціонування підприємств. Ядром економічного механізму є діалектична єдність державного регулювання та ринкової саморегуляції. Доведено, що економічний механізм як механізм прояву і як механізм використання діалектично розвивається; для економічної науки і практики найбільш цінним є визначення саме тих елементів економічного механізму методів, форм, інструментів, важелів державного регулювання та ринкової саморегуляції, реалізація яких забезпечує ефективний розвиток підприємств в даних умовах. Автором розроблено структуру сучасного економічного механізму підприємства (рис. 1).

Рис. 1. Структура економічного механізму підприємства

У роботі теоретично обгрунтовано і досвідом ряду великих підприємств підтверджено, що в умовах ринкової економіки змінюється місце і роль підприємства у системі соціально-економічних відносин суспільства. Функція розвитку виробництва поширюється і поглиблюється: комерціалізовані підприємства самостійно повинні забезпечувати себе коштами, достатніми для процесу відтворення. Соціальна функція істотно трансформується. Оскільки підприємства передають об’єкти соціальної сфери органам місцевого управління, головна соціальна функція в цих умовах зводиться до забезпечення рівня заробітної плати і доходів своїх трудящих у розмірі, достатньому для самостійної реалізації їхніх соціальних потреб і запитів, створення нормальних умов праці і відтворення робочої сили необхідної якості.

У дисертації наведено докази того, що держава також повинна міняти свою позицію і політику відносно підприємств, населення, галузей, регіонів. Якщо освіта, охорона здоров’я, спортивно-видовищні заходи, житлово-комунальні послуги з безкоштовних або дотаційних перетворюються в платні і такі, що самі організуються, необхідно знижувати податки на підприємства, населення, які раніше вилучалися для фінансування означених сфер. Ці кошти тепер повинні залишатися у підприємств, населення для оплати послуг. У протилежному випадку на ринку залишається неплатоспроможний споживач і внутрішній ринок звужується, занепадає.

Дослідженнями аргументовано, що механічне перенесення західних моделей розвитку на український грунт не приносить позитивних результатів, якщо не спирається на економічні інтереси людини, громад, трудових колективів, населення в цілому. Тому в процесі проведення реформ варто виходити з того, що в економічному розвитку держав існують певні загальноцивілізаційні закономірності, але в різних національно-історичних, етнічних, психологічних, природних умовах вони можуть проявлятися по-різному і, як наслідок, призводити до різних результатів. Якщо у розвинених країнах ВВП на душу населення складає 18-25 тис. дол. США, то в Україні близько 600 дол.

Автором дисертації наведено докази висновку про те, що розвиток підприємства буде забезпечено лише у тому випадку, якщо вдасться зменшити розрив між інтересами окремих суб’єктів ринку, причетних до підприємства і зацікавлених у його розвитку (табл. 1). Такий підхід створює реальні передумови найбільш вдалого поєднання всіх факторів виробництва, вирівнювання розбіжності доходів найбідніших і найбагатших верств населення, яка у постсоціалістичних країнах становить 1:30 і більше.

Виходячи з нової інституціональної економічної теорії, початок якої покладено Д. Нортом, у дисертації розглянуто роль “трансакційних витрат” (transaction – витрати на економічну діяльність), культури та ідеології у забезпеченні ефективності виробництва. Всупереч фахівцям, які стверджують необхідність відокремлення економіки від політики, ідеології, культури, дисертант, спираючись на інституціональну теорію, доводить, що ефективне функціонування підприємства в значній мірі залежить від ідей, ідеології, міфів, догм, цінностей, культури, що панують у суспільстві, у тому числі на підприємстві.

Для реальної оцінки стану вітчизняної економіки необхідно мати чіткі і ясні визначення організаційно-правових форм підприємств, АТ, корпорацій, враховувати реальні відмінності АТ постсоціалістичних і капіталістичних держав. З цією метою в дисертації виявлено відмітні особливості створення і розвитку корпоративних форм управління в Україні. Якщо класичні АТ виконують функцію акумуляції значних фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, то створення вітчизняних АТ – це лише засіб, стадії приватизації вже існуючих державних підприємств. Тому природа, призначення, функції, роль, ефективність зарубіжних і українських АТ різні. Більшість АТ у складі акціонерного капіталу (статутного фонду) мають значну частку державної власності. Проте держава поки ще не управляє своїм майном, не одержує на нього дивіденди, що економічно необгрунтовано.

Корпорацію, що визначається за правовим принципом, не варто ототожнювати з корпорацією як організаційною формою підприємництва, виробництва найбільшими національними і транснаціональними компаніями різних форм власності, що можуть належати приватній особі, сімї, приватним особам, державі, юридичним і (або) фізичним особам, резидентам, нерезидентам, їхній сукупності в будь-якому поєднанні.

Таблиця 1

Інтереси суб’єктів ринкової діяльності акціонерного товариства

Носії інтересів | Зміст інтересів | Внутрішнє середовище акціонерного товариства | Власники підприємства:

1) засновники, інвестори | Збереження та збільшення капіталу

Право визначення стратегічного розвитку

Право приймати остаточні рішення

Престиж підприємства | 2) акціонери, що працюють | Високі доходи (зарплата та дивіденди)

Розвиток підприємства | 3) акціонери, що
не працюють | Високі доходи (дивіденди) | Менеджери наймані професіонали | Високі доходи. Кар’єра, самореалізація. Можливість діяти за
власним розсудом

Підвищення власного соціального статусу | Наймані робітники як фізичні особи | Збереження робочих місць. Висока заробітна плата. Належні умови праці. Підвищення кваліфікації. Професійний ріст. Соціальні гарантії | Трудовий колектив | Належний рівень участі в управлінні підприємством. Соціальні гарантії | Зовнішнє оточення акціонерного товариства | Органи державного управління | Конкурентоспроможність на зовнішньому ринку. Реалізація пріоритетів соціально-економічної та екологічної політики. Забезпечення стабільності функціонування. Наповнення державного бюджету. Збільшення числа робочих місць. Формування внутрішнього ринку | Органи регіонального управління | Наповнення бюджету та отримання коштів для соціального та виробничого розвитку регіону. Збільшення числа робочих місць | Громадськість | Високий рівень життя. Збереження довкілля.

Соціальні гарантії держави | Споживачі (населення та підприємства) | Широкий асортимент товарів та послуг. Висока якість продукції та послуг. Форми оплати поставок.

Післяпродажне обслуговування. Прийнятні ціни * | Партнери | Мінімум трансакційних витрат. Наявність контрактів. Стабільність договірних відносин | Банки | Можливість впливу на діяльність підприємств. Досягнення високих відсотків. Гарантії повернення кредитів | * Ціни, що враховують затрати виробника та доходи основної маси споживачів

Доцільно розділяти поняття корпорацій у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні до корпорацій варто відносити підприємства, організації, товариства, відкриті і закриті АТ, статутний фонд яких ділиться на частки (паї), що належать не менше ніж трьом фізичним або (і) юридичним особам, метою яких є задоволення публічних потреб, одержання на цій основі прибутку. До корпорацій у вузькому (повсякденному) розумінні варто відносити великі і середні підприємства й організації, відкриті і закриті АТ, що суттєво впливають на національну економіку та мають вихід на світовий ринок і створені для одержання прибутку в результаті задоволення публічних потреб.

Основною складовою економічного механізму забезпечення ефективного функціонування підприємств є відносини власності. Виконаний у дисертації аналіз показав, що приватизація не забезпечила головного ліквідації відчуження робітника від засобів виробництва. Приватизовані підприємства йдуть по шляху скорочення робітників – акціонерів. Управління зосереджено в руках вузького кола керівного складу, що діє часто не в інтересах розвитку виробництва; першочерговою є реалізація короткострокових цілей всупереч довгостроковим. Тому доцільно пройти шлях від державної власності до персоніфікованої пайової власності, що об’єднує переваги колективної і приватної форм власності. Оптимальний шлях для цього: оренда підприємства; викуп підприємства в колективну власність за рахунок прибутку і кредитів; персоніфікація паю в міру виплати робітником його вартості. При цьому 50% власності може бути розподілено порівну між робітниками підприємства й особами пенсійного віку, що відпрацювали на підприємстві не менше 10 років; інші 50% викуповуються робітниками за диференційованою ціною в залежності від стажу роботи, особистого внеску в розвиток підприємства. Цей процес формує реального власника з робітників підприємства, про що свідчить досвід Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча, НКМЗ, підприємств харчової галузі.

Для визначення ефективних форм господарювання і внеску в економіку підприємств різних форм власності удосконалено їх класифікацію залежно від форм власності, що використовується на підприємстві, яка зводиться до такого: державні; змішані форми власності; колективні і корпоративні підприємства; народні підприємства; приватні підприємства (з використанням і без використання найманої праці); підприємства, що контролюються іноземним капіталом.

Залежно від значущості підприємства для держави, регіону слід виділяти:

а) підприємства, що мають стратегічне значення для функціонування держави в цілому, її економічної безпеки. Такі підприємства визначаються рішенням Кабінету міністрів України і не повинні підлягати приватизації більше ніж на 45%. До таких варто відносити великі підприємства, що володіють більш 50% загальнодержавного ринку і поставляють на експорт не менше 20% своєї продукції. Корпоративне право управління часткою державної власності даних підприємств повинно зберігатися або за галузевими міністерствами (відомствами), або за Міністерством економіки;

б) підприємства загальнодержавної власності (державні, акціонерні), що не мають стратегічного значення для функціонування держави. Корпоративне право управління часткою власності держави даного підприємства може бути передано органам регіонального управління, якщо більше 80% виробленої продукції реалізується на ринках регіону. Органам місцевого самоврядування (нижче обласних держадміністрацій) корпоративне право управління загальнодержавною власністю підприємства передавати недоцільно.

Таку класифікацію необхідно використовувати органам статистичної звітності, при вирішенні питань приватизації, корпоративного управління.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА. В дисертаційній роботі доведено, що у сучасних умовах під ефективністю слід розуміти співвідношення отриманого в грошовій формі результату з витратами на його досягнення. Для обрахування ефекту необхідно застосовувати кінцевий результат – кошти, отримані за реалізовану споживачам продукцію.

Дослідження дають докази висновку про те, що в умовах подальшого розвитку світової цивілізації, гуманізації громадських відносин українського суспільства ефективне функціонування підприємства доцільно розглядати як забезпечення органічного поєднання фінансової, бюджетної, економічної і соціальної ефективності, що доповнюється необхідністю функціонування підприємства у реальному секторі економіки відповідно до національних інтересів України (табл. 2). Використання даного підходу дає можливість системно оцінювати результативність діяльності підприємства.

Таблиця 2

Схема ефективного функціонування підприємства в ринковій економіці

Результати | Витрати | Фінансова ефективність | Фінансові результати (потік коштів на підприємстві) | Фінансові витрати підприємства | Бюджетна ефективність (ефективність з точки зору держави) | Податок на додану вартість та всі інші податкові надходження в бюджети різних рівнів

Рентні платежі

Надходження до позабюджетних фондів (пенсійного, зайнятості, медичного та соціального страхування)

Податкові надходження від організацій, діяльність яких обумовлюється діяльністю підприємства

Емісійний доход від випуску цінних паперів підприємства

Дивіденди по акціях та цінних паперах, що належать державі

Доходи від ліцензування, конкурсів та тендерів

Платежі за користування землею, водою, іншими природними ресурсами

Платежі за надра, ліцензії на право ведення геологорозвідувальних робіт

Штрафи та санкції | Сума коштів, що виділяється для прямого бюджетного фінансування

Кредити банків

Прямі бюджетні асигнування

Сума виплат особам, що залишаються без роботи в результаті діяльності підприємства

Виплати по державних цінних паперах

Кошти, що виділяються з бюджету для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на підприємстві | Економічна ефективність з точки зору інтересів народного господарства,
регіонів, галузей, організацій, причетних до підприємства

Обсяг виробленої продукції, робіт, послуг

Рівень поставок на регіональний, внутрішній та зовнішній ринки

Виручка від реалізації продукції в регіоні

Непрямі фінансові результати, що отримані підприємствами та населенням регіону

Кількість робочих місць, які надає підприємство | Витрати господарських суб’єктів – партнерів підприємства

Витрати на компенсацію забруднення навколишнього середовища

Витрати на підтримку здоров’я населення, що погіршується внаслідок діяльності підприємства

Втрати природних ресурсів, майна від надзвичайних ситуацій

Соціальна ефективність | Рівень доходів працівників, що забезпечує нормальні умови праці та відпочинку, житло, функціонування та розвиток об’єктів соціальної інфраструктури, поліпшення культурно-побутових умов робітників, рівень здоров’я робітників підприємства і населення регіону; підвищення рівня кваліфікації робітників; розвиток інтелектуального потенціалу | Витрати на розвиток об’єктів соціальної сфери регіону

Витрати на підготовку фахівців

Витрати на