АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

БУШКОВА ВІКТОРІЯ ВІКТОРІВНА

УДК 130.2 (316.722)

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВЗАЄМОДІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ТА АМЕРИКАНСЬКОЇ КУЛЬТУР

(соціально-філософський вимір)

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія

та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Богданов Володимир Семенович,

Черкаський навчальний центр Одеської національної

юридичної академії, директор.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Крисаченко Валентин Семенович,

Національний інститут стратегічних досліджень

при Адміністрації Президента України, головний

консультант;

кандидат філософських наук, доцент

Чекаль Леонід Андрійович,

Національний аграрний університет,

завідуючий кафедрою філософії.

Провідна установа – Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,

м.Київ.

Захист відбудеться “ 27 ” вересня 2001 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий “ 27 ” серпня 2001 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради, Козлакова Г.О.

кандидат технічних наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. В умовах динамізації взаємодії різних культур у сучасному світі виникає питання: яким буде шлях їх подальшого розвитку та взаємовпливу? У змістовно-термінологічному сенсі поняття “взаємодія” й “інтеракція” складають один ряд з такими близькоспорідненими за змістом поняттями, як “комунікація”, “спілкування”, “взаємовідносини”, “людські стосунки”, “взаємовплив” тощо. Метою взаємодії культур є не тільки спілкування, співпраця, спільне вирішення проблем, пізнання інтересів, потреб, цінностей, менталітету іншої культури, але також соціальна самореалізація суб’єкта однієї культури (індивіда, групи, нації) через взаємодію і взаємодоповнення з репрезентантом іншої культури. Інтенціональний світ окремої особистості об’єктивно потребує взаємодії, спілкування з іншим, “чужим” світом, аби ділитися власними почуттями, думками, переживаннями, а також засвоювати чужі.

Сучасна українська культура перебуває під впливом різних гілок світової цивілізації, що знаходить відображення у синтезі базових засад: західноєвропейського лібералізму, російського колективізму та американського індивідуалізму. Розширення контактів з американською культурою – тимчасових і тривалих (внаслідок зростання еміграційних процесів, формування української діаспори в США, збереження української субкультури в умовах іншокультурного оточення) – зумовлює потребу в соціально-філософському осмисленні різних структур свідомості, культурологічних чинників, що керують поведінкою індивідів в українському та американському суспільстві. Відповідно на основі узагальнення й систематизації фундаментальних культурних складових, категорій, ціннісних преференцій мають бути сконструйовані цілісні соціокультурні парадигми, які потенційно детермінують комунікативний діалог культур – української та американської. Це дасть можливість теоретичного моделювання комунікативних актів, досягнення адекватної реакції, усвідомлення причин некоректної перцепції, наслідків культурної інфільтрації інформації в процесі культурної взаємодії.

Стан наукового опрацювання проблеми. Традиційно поняття “культура” розглядається в соціальній філософії з точки зору її диференціації на етнічну, соціонормативну, художню й світоглядну. В сучасних дослідженнях новим терміном “комунікативна культура” означується специфічний прояв суспільних і міжсуб’єктних відносин, мета якого – взаємозбагачення індивідів засобами інформаційного обміну, взаємотрансляції знань, поширення й поглиблення позитивного досвіду спільного існування. Саме комунікація згідно з теоріями таких визнаних світових авторитетів в галузі філософських і загалом гуманітарних наук, як Ю.Габермас, К.-О. Апель, Р. Рорті, П. Рікер та ін. перетворюється на одну з домінант, інтегративну силу суспільного життя.

Враховуючи складність та багатоплановість проблеми комунікації як соціальної форми розвитку міжкультурної взаємодії, а також міждисциплінарний характер багатьох досліджень західними науковцями цього явища, можна виокремити низку напрямків: соціально-філософський, соціологічний, культурологічний, соціолінгвістичний.

Соціально-філософська інтерпретація проблеми поєднання семантичної та синтаксичної структури вислову з певною соціальною дією представлена в дослідженнях Л.Вітгенштайна, М.Бубера, Ю.Габермаса, Дж.Остіна та ін. Дж.Мід в своїх працях акцентує увагу на тому, що процес комунікації передбачає декодування намірів інших людей, аналіз їхніх вчинків та використання власного минулого досвіду в аналогічних життєвих ситуаціях. Соціологічні і культурологічні аспекти процесу комунікації (культурні орієнтації, конфігурації цінностей, культурні пріоритети, домінанти, основні дилеми соціальної взаємодії) розглядаються Т.Брейком, Д. і Т.Уокер, К.Клакхоном, Ф.Клакхон і Ф.Стродбеком, Е.Холлом, Т.Парсонсом та Е.Шилзом, Дералдом та Девідом Сью. З точки зору соціолінгвістики Е.Волфсон, М.Мір, А.Вежбицька, Г. та М. Майерс стверджують, що соціолінгвістичні або мовні правила – “моделі і звичаї мовної поведінки” – національно і культурно специфічні, тобто існує тісний зв’язок між екстралінгвістичною реальністю і соціальним світом. Традиційні, культурно зумовлені комунікативні стилі можуть стати ефективним засобом або перешкодою для здійснення діалогу культур (М.Віланд, К.Юн, І.Сашико, Е.Стюарт і М.Беннет, Е.Керккейнен, Ван Дейк, Е.де Кадт та ін.).

Дослідження процесу взаємодії культур передбачає визначення поняття “культура”. Західні культурологи розглядають феномен культури переважно в соціально-етнографічному значенні, з точки зору соціальної і культурної антропології, соціології, етнопсихолінгвістики. Це М.Вебер, Е.Кассірер, К.Леві-Стросс, Люнь Юй, Г.Хофстід, Г.Ведершпан, А.Тойнбі, Д.Браун, Д.Ларсон і В.Смоллі, Я.Пай та С.Адлер. Ряд досліджувачів виділяють певні культурні категорії, фундаментальні складові культури, універсалії. До них належать Дж.Мердок, Г.Тріандіс, Е.Холл, Ф.Тромпенаарс, Г.Хофстід, Ч.Хампден-Тернер, Ф.Клакхон, Ф.Стродбек, Е.Стюарт, М.Беннет, Г.Альтен та ін.

У національній соціально-філософській традиції практичні та моральні аспекти духу, світоглядно-ціннісна свідомість української культури, національний характер були предметом розмірковувань П.Юркевича, Г.Сковороди, Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова та ін.

Дослідження сучасних українських філософів присвячені висвітленню об’єктивного змісту поняття “культура”, історичного становлення культури, зокрема української, в процесі соціоантропогенезу. Так, праці Є.Андроса, Є.Бистрицького, В.Богданова, А.Єрмоленко, О.Колісник, А.Колодного, С.Кримського, Г.Лозко, В.Малахова, С.Пролєєва, М.Степико, В.Табачковського, В.Шамрая, В.Шинкарука, О.Шморгуна показують всю багатогранність і складність осягнення феноменального буття української культури як сукупності національних формотворень культури в контексті розв’язання універсальних, загальнометодологічних питань, що стосуються феномена культури взагалі.

На конфліктний характер трансформаційних процесів, які відбуваються в українському суспільстві на сучасному етапі, руйнування усталених світоглядних орієнтацій, “терпкий драматизм світовідчуття” вказують, зокрема, В.Кремень, М.Михальченко, З.Самчук, М.Ходаківський та ін.

В.Андрущенко, Е.Афонін, А.Ручка, А.Степанов, О.Танасюк, В.Танчер в своїх працях наводять соціологічні дані, які підтверджують теоретичні викладки щодо змін ціннісних орієнтацій в сучасному українському суспільстві.

Різноманітні аспекти сучасної української культури, історичні та геополітичні чинники її формування знаходять своє відображення в працях Є.Головахи, Л.Губерського, В.Крисаченка, І.Надольного, В.Пазенка, В.Ярошовця та ін.

Дослідження з проблем взаємодії культур на прикладі української та американської або канадської культур пов’язані із діяльністю вчених з української діаспори за кордоном. Причини еміграційних процесів, позитивні та негативні наслідки асиміляції, інтеграції в іншу культуру, можливості збереження етнічної самобутності, концепція культурної мозаїки, модель “єдності в розмаїтті”, здійснення процесу етнокультурної ідентифікації в просторово-часовому континуумі, функційний та символічний тип етнічної ідентифікації, не-лінгвістичний українізм, – всі ці аспекти вище вказаної проблеми знайшли своє відображення в працях американців та канадців як українського, так і англосаксонського походження, а саме: Дж.Андерсона, Е.Вангенхайм, М.Венстоб, О.Войценко, А.Горохович, І.Зєлика, Р.Ільницького, Р.Інгланда, В.Кайе, М.Куропася, В.Лисенко, В.Маркуся, М.Марунчака, М.Мельника, І.Мірчука, Ф.Свиріпи, О.Субтельного, К.Фостер, Дж.Чіпмена, П.Юзика та ін.

У сучасних дослідженнях спостерігаються спроби здійснити аналіз та порівняти історичні шляхи й чинники розвитку української та американської націй (Б.Ажнюк), вказати на існування проблем міжкультурної комунікації та окреслити деякі з них, наприклад, конфлікт орієнтацій: індивідуалізм, досягнення статусу – в американській культурі, колективізм, приписування статусу – в українській (В.Бакуменко, О.Титаренко), виявити вплив американського досвіду демократичних стосунків на трансформаційні процеси перехідного періоду в житті українського суспільства (Н.Ковальчук).

Таким чином, доконаним фактом виявилися різноманітні як кількісні, так і якісні характеристики української та американської культур. Водночас дослідження взаємодії культур в рамках існування української діаспори, проблем міжкультурної комунікації відзначаються фрагментарним відтворенням цього соціального явища. Зростаючий динамізм комунікативного діалогу української та американської культур ініціює соціально-філософське вивчення цього процесу, аналіз передумов та чинників такого роду комунікації як форми та результату соціальних відносин між представниками зазначених культур, теоретичне обґрунтування шляхів розвитку міжкультурної комунікації в контексті відмінностей двох культур.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в рамках планової наукової тематики Інституту вищої освіти АПН України, результати обговорювались на засіданнях відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти.

Мета і задачі дослідження. У дисертації ставиться за мету на підставі соціально-філософського обґрунтування сутності та домінуючих орієнтацій української та американської культур виділити основні тенденції взаємодії цих культур, проаналізувати можливий вплив культурних відмінностей на процес комунікації, з’ясувати напрямки й моделі оптимізації міжкультурного діалогу з точки зору наслідків для культур, що взаємодіють.

Реалізація сформульованої мети досягалась постановкою та вирішенням наступних задач:

Ё здійснити аналіз основних концептуальних підходів у сучасній західній культурології до визначення поняття “культура”;

Ё в теоретико-методологічному аспекті визначити фундаментальні складові та загальні категорії культури;

Ё показати функціональне значення комунікативного діалогу в міжкультурних інтеракціях;

Ё з’ясувати соціальні ознаки пріоритетних чинників взаємодії культур;

Ё розкрити зміст і сутність української та американської соціокультурних парадигм з експліцитним чи імпліцитним комунікативним потенціалом;

Ё здійснити компаративно-прогностичний аналіз комунікативного діалогу української та американської культур;

Ё дослідити особливості взаємодії двох культур на прикладі становлення і розвитку української діаспори в США та Канаді.

Об’єктом дисертаційного дослідження є комунікативно значимі аспекти соціального буття української та американської культури.

Предметом дослідження виступають шляхи взаємодії вказаних культур та складові соціокультурної парадигми, які безпосередньо впливають на процес міжкультурної комунікації.

Методологічні основи і джерела дослідження. Найголовнішим методологічним імперативом по дослідженню і оперуванню проблематикою міжкультурної взаємодії автор дисертаційної роботи вважає пріоритет якомога повнішого розкриття гуманітарно-екзистенційного потенціалу кожного репрезентанта певної культури (окрему людину, соціальну групу чи великий культурний масив). Ця методологічна засада базується на іншому методологічному принципі, сенс якого полягає у визнанні принципової рівноправності різних культур.

Видатний німецький історіософ Отто Ранке назвав це явище “рівновіддаленістю культур, народів і епох від Бога”. Йдеться про те, що кожна культура, народ чи історична епоха є ціннісно-цивілізаційною індивідуальністю з цілком унікальними й самобутніми виявами в світоглядному, аксіологічному, сенсожиттєвому, етичному, естетичному та інших аспектах віддзеркалення та перетворення дійсності.

Зрештою, наведена точка зору є доволі поширеною в середовищі філософів, істориків і культурологів. У той чи інший спосіб її висвітлювали Шелер і Тойнбі, Шпенглер і Вебер, Данилевський і Леонтьєв, Чижевський і Бочковський.

Ота “рівновіддаленість усіх від Бога” є категоричним запереченням “зверхності” й “прогресивності” одних культур та “неповноцінності” й “вторинності” інших. Ця ж “рівновіддаленість” є важливою методологічною, аксіологічною й загалом соціально-філософською основою підходу до дійсності. Звичайно, допоки культурний диференціал, багатоманітність та різнобарвність культурного фону людства залишатиметься явищем очевидним, доти існуватиме культурний егоцентризм. Інша річ, можна і треба уникати претензій культурного егоцентризму на месіанізм, універсалізм чи виняткову загальнолюдську значущість.

Компаративний метод дослідження складових соціокультурних парадигм українського та американського суспільств застосований у дисертації з метою виявлення спільного “культурного грунту” та відмінностей двох культур, що дозволяє змоделювати можливі шляхи розвитку комунікативного процесу.

Теоретичні джерела дослідження представлені працями зарубіжних авторів, переважно американських вчених та представників української діаспори в США та Канаді, сучасними дослідженнями вітчизняних авторів у галузі соціальної філософії, культурології, соціології, соціолінгвістики.

Наукова новизна дослідження визначається насамперед тим, що по суті вперше у вітчизняній соціально-філософській теорії здійснюється спроба розробки концепції основних тенденцій взаємодії української та американської культур. В результаті дослідження дисертантка прийшла до наступних висновків, які мають наукову новизну:

Ё В умовах глобалізації міжкультурна взаємодія взагалі і взаємодія між українською та американською культурою зокрема стає явищем доконаним і неуникним.

Ё Феномен міжкультурної взаємодії не підлягає "лінійній" аксіологічній оцінці, котра передбачає винесення певного категоричного вердикту щодо позитивності чи негативізму такої взаємодії. Міжкультурна взаємодія – складний, суперечливий і амбівалентний фактор сучасності, який є комплексом багатьох складових і залежить від впливу низки системних факторів (суспільно-політичних, світоглядно-аксіологічних, історико-спадкоємнісних, культурно-цивілізаційних, стереотипічних тощо).

Ё Тенденції міжкультурної взаємодії взагалі й міжкультурної взаємодії української та американської культур зокрема належать до переліку принципово коригованих явищ, тобто, з одного боку, їм слід надавати належного значення й виказувати на їхню адресу респект з огляду на об'єктивну данність, обумовлену історичними передумовами, а з іншого, – усвідомлювати їхню до певної міри недосконалість, упередженість, а відтак і необхідність коригування й оптимізації з позицій Належного. Цим Належним є, по-перше, рівність різних культурних надбань з точки зору загальноцивілізаційної цінності, а по-друге, суверенне право як на запозичення й засвоєння будь-якою культурою норм іншої культури, так і на заперечення такої необхідності з огляду на неузгодженість іншокультурних нормативів з імперативами власної культури.

Ё Процес взаємодії культур може відбуватися в двох аспектах, а саме: 1) в площині взаємовпливів і трансформацій контактуючих систем світоглядних, етнічних, а також соціонормативних культурних цінностей; 2) як безпосередній комунікативний діалог представників різних культурних соціумів.

Ё На сучасному етапі має місце зближення пріоритетних напрямків обох культур відносно самоідентифікації, егалітаризму-елітаризму, концепції часу, контролю, автономності-колективності, прямого, неформального спілкування. Відмінними ціннісними орієнтаціями визначаємо наступні: універсалізм-партикуляризм, відстань до влади, концепція роботи і статусу, концепція долі, тип мислення, пряма-непряма комунікація, вузький-широкий контекст, інструментальність-експресивність.

Ё На прикладі становлення і розвитку української діаспори в США та Канаді обгрунтовано, що багатокультурність, ініційована процесом коеволюції культурних орієнтацій, не зводиться до звичайної суми культур. В розширеному просторі культурного розмаїття імпліцитно утворюються зв’язки різнорідних компілятивних сил, викристалізо-вуються специфічні культурні новоутворення.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Враховуючи актуальність теми, а також відсутність досліджень проблеми взаємодії української та американської культур з точки зору соціальної філософії у вітчизняній філософській літературі, здійснене дослідження заповнює прогалини в зазначеній галузі знань. Водночас теоретичні положення і висновки роботи можуть слугувати основою для подальшої розробки вказаної проблематики.

Узагальнені результати дисертаційного дослідження можна також використати в практично-прогностичній роботі, в процесі навчання студентів англійській мові, водночас формуючи у них етнорелятивну ментальність і здатність досягнення високого рівня культурно-прагматичної компетенції.

Фактологічний матеріал дисертації може бути використаний насамперед в лекціях з соціальної філософії, соціології, культурології, психології, лінгвістики, а також в підготовці спеціальних курсів гуманітарних дисциплін – лінгвокраїнознавства, соціокультурного варіювання мови, основ ділової комунікації, психологічних аспектів перекладу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження висвітлювались в матеріалах Всеукраїнської науково-методичної конференції “Сучасні проблеми реформування економіки” (Нікополь, 1998 р.), 5-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму” (Київ, 1999 р.), 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні інформаційні та енерго-зберігаючі технології життєзабезпечення людини” (Харків, 1999 р.), Всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарна освіта у контексті регіональних проблем: досвід і перспективи” (Херсон, 2000 р.), Міжнародної наукової конференції ЛІНГВАПАКС – VIII “На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур – до культури миру, злагоди і співпраці” (Київ, 2000 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 12 публікаціях (3 у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 4.1 д.а.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів (десяти підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 180 сторінок тексту і 13 сторінок списку використаних джерел, в якому міститься 163 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, з’ясовані стан та рівень наукового опрацювання проблеми, визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовані його методологічні засади, сформульовані положення, що становлять наукову новизну і виносяться на захист, розкрито теоретичне й практичне значення дисертаційної роботи, вказується її апробація, структура та обсяг.

У першому розділі – “Проблема міжкультурної взаємодії у філософсько-комунікативній інтерпретації” – аналізуються культурологічні концепції провідних західних вчених, означуються в соціально-філософському аспекті такі поняття, як “культура”, “комунікація”, “культурні категорії”, “ціннісні орієнтації”, “складові культурно-ціннісної парадигми”.

Перший підрозділ – “Акцентуація поняття культури в новітніх західних культурологічних концепціях” – присвячується висвітленню різних підходів до дефініції терміну “культура”, до визначення сутності вказаного соціального феномена такими відомими західними філософами, антропологами, соціологами і культурологами, як М.Вебер, Е.Кассірер, К.Леві-Стросс, Г.Хофстід, Г.Ведершпан, А.Тойнбі, Д.Браун, Д.Ларсон, В.Смоллі, Б.Кондон, К.Клакхон, Р.Бріслін, Т.Йошида, Е.Холл, Р.Колз, Дж.Мердок, Я.Пай, С.Адлер.

В новітніх західних культурологічних концепціях окреслюються пріоритетним началом культури програмування розумової діяльності, контекст існування й спілкування, функціонування культури як інтегрального елементу соціальної групи, мовні, поведінкові моделі, способи мислення, відчуття й реагування, чутливість до соціального статусу, обов’язки стосовно групи тощо. Співставлення і взаємодоповнення дефініцій культури дають можливість охарактеризувати культуру таким чином: вона є колективною, спільною для будь-якої соціальної групи, тісно пов’язаною з ціннісними орієнтаціями, переконаннями, уявленнями, соціальними відносинами, звичаями та традиціями. Культура виступає детермінуючим і корегуючим чинником соціальної поведінки індивіда.

В контексті концепцій західних культурологів Г.Тріандіса, Е.Холла, Г.Хофстіда, Ф.Тромпенаарса, Ч.Хампдена-Тернера, Ф.Клакхон, Ф.Стродбека означуються такі фундаментальні складові культури: самоідентифікація (самоусвідомлення); індивідуально-соціальні зобов’язання; концепція часу; контроль.

На основі культурологічних досліджень Гірта Хофстіда (“Culture’s Consequences”, “Culture and Organizations”) виокремлено 4 виміри культурних відмінностей, особливо важливих у сфері професійної діяльності: концепція влади і відстані до влади; ступінь уникнення непевності, невизначеності; рівень індивідуалізму; концепція статусу.

Потреба в категоризації явищ культури стала висхідним питанням концепцій Е.Стюарта, М.Беннета, Г.Альтена щодо культурних категорій, які визначилися таким чином: ставлення до віку, концепція долі та фатуму, погляд на людську природу, ставлення до змін, ставлення до ризику, концепція страждання або невдачі, концепція збереження гідності, джерело самооцінки, самоцінності, концепція рівності (рівних прав), ставлення до формальності (офіційності), ступінь реалізму, відношення до дії, погляд на соціодовкілля.

У другому підрозділі – “Комунікація як соціальна форма розвитку міжкультурної взаємодії” – обгрунтовується функціональне значення комунікативного діалогу в міжкультурних інтеракціях. Процес комунікації передбачає декодування намірів інших людей, аналіз їхніх вчинків та використання свого минулого досвіду в аналогічних ситуаціях (Дж.Мід), а також він включає практично спрямоване знання, мову, ціннісно-нормативні уявлення (Ю.Габермас). Проблема людських відносин, спілкування, проникнення і вживання в світ “іншого”, міжсуб’єктного діалогу стала центральною темою філософських досліджень М.Бубера, М.Бахтіна, Л.Вітгенштайна, Ю.Габермаса, В.Кульмана, К.О.Апеля, Г.-Х.Гадамера.

На існування певних культурно специфічних соціолінгвістичних або мовних правил, які є частиною комунікативної компетенції, вказують Е.Волфсон та А.Вежбицька. Кожне суспільство, соціальна група має свої власні культурні орієнтації. Їх впливу не можна уникнути в процесі соціальної взаємодії. Більше того, необхідно враховувати соціально-потенційну здатність усвідомлювати свої основні культурні орієнтації та орієнтації інших і потенційний вплив розбіжностей між ними на розвиток взаємовідносин, оскільки інформація підсвідомо завжди фільтрується таким чином, щоб відповідати певному культурному контексту, що призводить до суб’єктивного світосприйняття.

У третьому підрозділі – “Соціальні ознаки пріоритетних чинників взаємодії культур” – розглядаються певні конфігурації ціннісних орієнтацій, детермінованих соціокультурним контекстом, а саме стосовно: навколишнього світу, часу, діяльності, простору, влади, індивідуалізму, конкурування, структури, мислення, комунікації.

В ході дослідження відтворення вказаних орієнтацій у міжкультурному спілкуванні стає очевидним, що ні представники певної культури, ні представники різних культур не можуть мати ідентичні ціннісні орієнтації щодо усіх аспектів життєбуття, але кожна субкультура чи культура за своїм оцінним змістом містить загальну тенденцію, котра переважає, маючи фактичний статус домінуючої сукупності цінностей. Тільки враховуючи таку соціальну ознаку й усвідомлюючи її як тенденцію, можна досягти оптимальних результатів у процесі комунікації, в межах однієї чи різних культур, визнати ту чи іншу культуру як реального рівноправного суб’єкта сучасного транснаціонального діалогу.

У четвертому підрозділі – “Шляхи досягнення культурно-прагматичної компетенції в процесі акультурації” – обґрунтовується необхідність досягнення високого рівня культурно-прагматичної компетенції для успішного досягнення поставленої мети в процесі міжкультурної комунікації, а також для полегшення переходу між стадіями акультурації, що сприяє більш інтенсивній і швидкій адаптації та інтеграції в іншу культуру.

Поступово проходячи стадії акультурації в природних умовах або штучно створених (моделювання ситуацій з елементами специфічних культурних особливостей), людина, яка вивчає іноземну мову й культуру, ставить собі за мету досягнення культурної адаптації, свідомої/несвідомої компетенції, прийняття іншої культури та інтеграції. Саме це дає можливість значно підвищити шанси на успіх в міжкультурному спілкуванні.

У другому розділі – “Компаративно-прогностичний аналіз комунікативного діалогу української та американської культур” – характеризуються історичні умови формування ціннісних орієнтацій, порівнюються соціокультурні парадигми сучасного українського та американського суспільства під кутом зору перспективи здійснення комунікативного діалогу представників вказаних культур.

У першому підрозділі – “Історико-традиційні орієнтації та суперечливий статус сучасної української культури” – розглядаються історично-традиційні цінності української культури, яка формувалася під впливом культур Заходу та Сходу. Серед них основними відзначаються схильність до споглядання, відчуття глибокої гармонії і спорідненості людини з рідною землею, акцентування значення практичних та моральних аспектів духу, схильність до оптимістично забарвленої релігії, життєстверджуюча світонастанова й одночасно песимістично-позитивістське світобачення. Синтез позитивів національної історичної спадщини з новітніми тенденціями розвитку сучасного світу відкриває нові перспективи для взаємодії з іншими культурами.

У сучасному українському суспільстві неухильно збільшується динамічність ціннісних орієнтацій, цілей, старих та нових стереотипів, змінюється співвідношення між основними рисами української національної вдачі – на перший план нині виходять звитяжництво або туга. Драматизм світовідчуття, орієнтації на роздвоєність, відсутність меж, невизначеність майбутнього значно ускладнюють процес пошуку власного місця в житті, своєї індивідуальності та можливості самовизначення. Для перехідного періоду, в якому нині знаходиться українське суспільство, характерною є наявність конфліктогенних і суперечливих ціннісних орієнтацій, представлених в усьому діапазоні “від одного полюса до іншого”.

У другому підрозділі – “Принципи формування фундаментальних складових американської культури” – розглядаються тенденції, які переважали в американській культурі в процесі її історичного розвитку. Індивідуалізм та прагматизм означуються як основні національні риси, позитивно спрямовані й сприятливі для розвитку самобутньої гетерогенної нації, історично зумовленою особливістю якої є те, що в межах загально-американської ідентичності зберігається розмаїття етнічних субкультур.

Під впливом історичних (еміграційні процеси, боротьба за виживання, розповсюдження протестантської релігійної етики) та географічних чинників (кордон з дикою природою, неосвоєною територією, наявність невичерпних ресурсів і можливостей, ізоляція, віддаленість від Європи) сформувалась сучасна американська культура, фундаментальними складовими якої є наступні: індивідуально-особистісна ідентифікація, егалітарна ментальність, універсалізм, монохронічне сприйняття часу, концепція внутрішнього контролю, емоційно-психологічна установка на активізм.

У третьому підрозділі – “Прогностичний аспект розвитку міжкультурної комунікації в контексті відмінностей двох культур” – в результаті порівняльного аналізу американської та української культур визначаються спільні риси та культурні складові, наявність яких утворює “універсальний культурний грунт” комунікативного процесу, а також відмінностей, які на сучасному етапі зберігаються або трансформуються, зближуючи пріоритетні напрямки обох культур. Саме такий процес “розмивання” орієнтацій, наявність різноманітних варіацій, включаючи наближеність або навіть злиття з американськими ціннісними домінантами спостерігається в українській культурі відносно самоідентифікації, егалітаризму-елітаризму, концепції часу, контролю, автономності-колективності, прямого, неформального спілкування.

У третьому розділі – “Динаміка розвитку взаємодії двох культур в процесі становлення української діаспори в США та Канаді” – в історичному й сучасному ракурсі досліджуються особливості та шляхи, а також перспективи взаємодії двох культур на прикладі становлення й розвитку української діаспори в США та Канаді.

Перший підрозділ – “Генезис досліджень української субкультури в умовах американсько-канадського культурного домінування” – простежує ті зміни, які відбувались протягом трьох періодів, трьох “хвиль” масової еміграції українців до Канади і Сполучених Штатів Америки згідно з дослідженнями Канадського Інституту Українських Студій. Під час першого періоду – кінець XIX ст. – початок війни 1914 р. – відбувалась еміграція селян з переважно консервативними поглядами. Більшість з них були неосвічені, тісно пов’язані зі своєю культурою, мовою, релігією. З цієї причини вони не могли адаптуватися до американських чи канадських норм і стандартів. Другий період – між I-ю та II-ю світовими війнами – характеризується співіснуванням двох концепцій: асиміляції та “мозаїки” (визнання доцільним і навіть цінним культурного розмаїття, неоднорідності). Протягом третього періоду – після другої світової війни – питання про асиміляцію не зникає, однак акценти зміщуються. В концепції “мозаїки” (термін, введений і визначений Кейт Фостер в 1926р.) українці визнають важливість процесу інтеграції в умовах американського політичного, економічного, соціального життя, водночас зберігаючи історичну й культурну спадщину в українській громаді.

Кардинальні трансформації уявлень про індивідуальні життєві перспективи, політика “перетоплюваного казана”, англосаксонські расові упередження, диференціація процесів інтеграції та асиміляції, соціальна дезорганізація, поширення націоналістичних настроїв, концепція “культурного плюралізму”, багатокультурності характеризують процес історичного розвитку української діаспори в США та Канаді.

Ставлення до українських емігрантів коливалось від доброзичливого сприйняття їх як перспективних нових американців і канадців до відверто ворожого ставлення як до загрози здоров’ю та добробуту нації, вочевидь під впливом расових забобонів та упередженості. Оцінка “зовнішніх” спостерігачів досить часто була поверхова, поза межами культурного контексту, за чужим набором стандартів, тобто розподіл на позитивне й негативне відбувався суб’єктивно, за нормами іншої, “зовнішньої” культури (Дж.Чіпмен, Б.д’Ізум, Дж.Харді, Р.Інгланд, М.Елстон, Т.М.Андерсон та ін.).

Дослідження авторів та науковців українського походження (М.Марунчак, В.Кайе, М.Стахів, О.Войценко та ін.), їх зображення процесу розвитку багатоструктурної, цілеспрямованої, добре організованої громади нагадують про прірву, яка розділяла спостерігачів англосаксонського походження та внутрішню динаміку україно-американського життя.

У другому підрозділі – “Концепція культурної мозаїки як передумова формування соціального статусу українських емігрантів” – простежується, як в результаті досягнень українських емігрантів в усіх сферах – соціальній, політичній, культурній, – та наполегливих зусиль, щоб добитися визнання свого права на збереження й розвиток власної культури й мови, опору асиміляційному тиску змінювалася політика “перетоплюваного казана” на концепцію “мозаїки”. Вона відображала новий погляд на проблему асиміляції, відтак вкладаючи в це поняття новий зміст – розвиток і збагачення національної культури завдяки різноманітному культурному корінню етнічних груп і можливості для них зберігати свою етнічну самобутність. Таким чином, процеси інтеграції в іншу культуру та збереження власної не обов’язково повинні бути протилежними (політика нав’язування повної асиміляції або екстремальні прояви шовінізму), вони можуть взаємодоповнювати один одного, але в будь-якому разі вони повинні бути конструктивними як для суспільства загалом, так і для окремих особистостей, підтримувати й збагачувати соціально-культурне розмаїття, яке існує в сучасному світі.

Третій підрозділ – “Сучасні проблеми й наслідки впливу домінуючої культури” – узагальнює результати досліджень процесів трансформації культурних орієнтацій українських емігрантів внаслідок тривалої взаємодії української та американської (канадської) культур. Так, зокрема, вказується, що первісні, етнографічні цінності, пов`язані насамперед з особистим досвідом, з минулим життям в Україні зберігаються (особливо у вигляді побутового традиціоналізму) в першому поколінні. Їхні нащадки, народжені в США і Канаді, здатні засвоїти лише символічні цінності, що виникають на наступній стадії розвитку колективної свідомості.

Якісні зміни у мовній свідомості відтворюються у концепції “не-лінгвістичного українізму”, тобто це підтверджує домінування компромісного підходу, який для більшості емігрантів полягає в збереженні етнічної самоідентифікації як українців, а також у пристосуванні до нових стандартів, пріоритетів іншої культури. Синтез культурних цінностей проявляється в українських емігрантів у збільшенні прагматичних мотивів діяльності, прагненні досягти індивідуального визнання, зберігаючи водночас певний статус і лояльне ставлення до своєї етнічної групи, вихованні дітей на “змішаному” культурному грунті, використанні англійської мови в суто офіційних ситуаціях, української – для дружнього, родинного спілкування, а також утворенні своєрідного англо-українського “суржику” тощо.

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, визначаються його перспективні напрямки. Зокрема, підкреслюється, що:

- в процесі комунікації і взаємодії культурних середовищ та окремих репрезентантів різних культур слід враховувати, принаймні, дві основні тенденції. Перша, це пріоритетне право на життя кожного культурного феномена в усій повноті його споконвічної тожсамості, культурної тотожності тим світоглядним, аксіологічним, етичним та іншим опорам, які є імперативними для даного культурного континууму, завдяки яким уможливлюється його розвій, становлення, здійснення в часі й просторі, а також поміж інших культурних феноменів. Друга тенденція містить як звичайну формальну необхідність міжкультурного комунікування, так і запозичення, засвоєння певних світоглядно-ціннісних нормативів і стереотипів, властивих іншим культурам. До цієї ж тенденції належать також факти асиміляції, переслідування за ознакою належності до іншої культури тощо;

- в контексті питань, пов’язаних з розробкою соціально-філософської концепції розв’язання проблеми міжкультурної взаємодії пріоритетними чинниками визначені ціннісні преференції, домінуючі культурні орієнтації, соціокультурні пріоритети;

- для ефективної міжкультурної комунікації необхідною передумовою є усвідомлення складових культурно-ціннісної парадигми – як власної, так і “чужої”;

- культурні відмінності, різні ціннісні орієнтації, пріоритети утворюють потенційно конфліктогенну й водночас надзвичайно перспективну для пізнання й прогнозування комунікативного процесу сферу взаємодії української та американської культур;

- в результаті осмислення проблеми взаємодії двох культур в процесі становлення української діаспори в США й Канаді стало можливим виділити основні чинники, які впливають (позитивно чи негативно) на перспективи подальшого розвитку діаспори. Ними є концепція “мозаїки” або “культурного плюралізму”, збереження первісних, етнографічних цінностей, відхід від конкретних чуттєво-емоційних вражень особистого досвіду, ідеологізація цілісного образу нації чи етнічної групи, узагальнений образ спільного майбутнього, домінування компромісного підходу (збереження етнічної самоідентифікації і водночас адаптація до іншої культури), синтез культурних цінностей.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Проблема взаємодії двох культур в умовах зародження української діаспори в США та Канаді // Мультиверсум. Філософський альманах. –К., 2000. – Вип. 15. – С. 113-127 /0.8 д.а./.

2. Рефлексія цінностей та норм американської культури у сфері професійної діяльності // Мультиверсум. Філософський альманах. – К., 2001. – Вип. 20. – С. 211-218 /0.4 д.а./.

3. Основні культурні відмінності в професійній діяльності українців та американців // Людина і політика. – К., 2001. – № 4. – С.58-62 /0.4 д.а./.

4. До проблеми коеволюції культурних орієнтацій в комунікативному процесі // Придніпровський науковий вісник. – Дніпропетровськ, 1998. – № 86. – С. 69-74.

5. Про деякі питання комунікації та культури в контексті сучасного менеджменту // Персонал. – Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції “Сучасні проблеми реформування економіки”. – К.,1998. – Спецвипуск. – С.34-38 (у співавторстві з Богдановим В.С.).

6. Соціальні ознаки ціннісних орієнтацій культур в процесі комунікації // Вісник Черкаського університету. – Черкаси, 1998. – Вип. 6. – С.121-125.

7. Реалізація креативного потенціалу особистості в умовах міжкультурних взаємовідносин // Матеріали 5-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму”. – К., 1999. – Ч. 1. – С. 134-136.

8. Проблема розвитку бікультурності в процесі навчання іноземній мові // Сучасні інформаційні та енерго-зберігаючі технології життєзабезпечення людини: Зб. наук. праць, випуск № 6. – К., 1999. – С. 221-224.

9. Еволюція поглядів на проблему асиміляції українських емігрантів в Канаді та США // Вісник Черкаського університету. – Черкаси, 1999. – Вип.14. – С. 126-133.

10. Можливості досягнення високого рівня прагматичної компетенції в процесі акультурації // Гуманітарна освіта: Збірник наукових праць АПН України і Гуманітарного інституту. – Київ, Херсон, 2000. – Вип.1. – С. 44-48.

11. Комунікативні стратегії і мовні моделі в міжкультурному спілкуванні // Матеріали Міжнародної наукової конференції ЛІНГВАПАКС–VIII “На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур – до культури миру, злагоди і співпраці”. – Київ, 2000. – C.216-218.

12. Індивідуалізм та прагматизм як основні національні риси американської культури // Вісник Черкаського університету. – Черкаси, 2000. – Вип. 20. – С.123-127.

АНОТАЦІЇ

Бушкова В.В. Основні тенденції взаємодії української та американської культур (соціально-філософський вимір). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню сучасних процесів і тенденцій взаємодії української та американської культур на підставі соціально-філософського обґрунтування сутності та домінуючих орієнтацій цих культур. На основі аналізу концептуальних підходів у сучасній західній культурології до визначення поняття “культура” в теоретико-методологічному аспекті визначені фундаментальні складові та загальні категорії культури, з’ясовані соціальні ознаки пріоритетних чинників міжкультурних інтеракцій. Процес взаємодії культур пропонується розглядати в двох аспектах, а саме: 1) в площині взаємовпливів і трансформацій контактуючих систем світоглядних, етнічних, а також соціонормативних культурних цінностей; 2) як безпосередній комунікативний діалог представників різних культурних соціумів. В дисертації розкрито зміст і сутність української та американської соціокультурних парадигм з експліцитним чи імпліцитним комунікативним потенціалом і здійснено компаративно-прогностичний аналіз комунікативного діалогу української та американської культур.

Ключові терміни: культура, взаємодія культур, міжкультурна комунікація, домінуючі орієнтації культури, цінності, соціокультурна парадигма.

Бушкова В.В. Основные тенденции взаимодействия украинской и американской культур (социально-философское измерение). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию современных процессов и тенденций взаимодействия украинской и американской культур на основании социально-философского обоснования сущности и доминирующих ориентаций данных культур. На основе анализа концептуальных подходов в современной западной культурологии к определению понятия “культура” в теоретико-методологическом аспекте определены фундаментальные составляющие и общие категории культуры, установлены социальные признаки приоритетных факторов межкультурных интеракций. Процесс взаимодействия культур предлагается рассматривать в двух аспектах, а именно: 1) в плоскости взаимовлияний и трансформаций контактирующих систем мировоззренческих, этнических, а также соционормативных культурных ценностей; 2) как непосредственный коммуникативный диалог представителей разных культурных социумов.

В диссертации раскрыто содержание и сущность украинской и американской социокультурных парадигм с эксплицитным или имплицитным коммуникативным потенциалом и осуществлен компаративно-прогностический анализ коммуникативного диалога украинской и американской культур. Подчеркивается, что процесс коммуникации и взаимодействия должен рассматриваться с точки зрения равнозначности и равноценности всех культур. Любое заимствование и усвоение элементов чужой культуры возможно и желательно только в том случае, если осуществляется не под принуждением.

В процессе исследования отражения ценностных ориентаций в межкультурном общении очевидным фактом признается то, что ни представители определенной культуры, ни представители разных культур не могут иметь идентичные ценностные ориентации относительно всех аспектов жизнедеятельности, но в каждой культуре проявляется общая тенденция, которая превалирует как доминирующая совокупность ценностей. Только учитывая такую тенденцию, признавая ту или иную культуру реальным равноправным субъектом современного транснационального диалога, можно достичь оптимальных результатов в процессе коммуникации.

В результате осмысления проблемы взаимодействия двух культур в процессе становления украинской диаспоры в США и Канаде, генезиса исследований украинской субкультуры в условиях тотального контактирования с американской и канадской культурами выделены основные факторы, которые влияют (позитивно или негативно) на перспективы дальнейшего развития диаспоры, приводят к культурным новообразованиям, способствуют коэволюции или трансформации культурных ценностей.

Ключевые термины: культура, взаимодействие культур, межкультурная коммуникация, доминирующие ориентации культуры, ценности, социокультурная парадигма.

Bushkova V.V. Basic tendencies of interaction of Ukrainian and American cultures (socio-philosophical dimension). – Manuscript.

Dissertation for the Candidate’s Degree in Philosophy in speciality 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History. – The Institute of Higher Education of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001.

Dissertation investigates the modern processes and tendencies of interaction of Ukrainian and American cultures on the basis of socio-philosophical analysis of the essence and dominating orientations of these cultures. Having analyzed conceptual approaches in modern Western Sciences of Culture towards the definition of the notion “culture” in theoretic-methodological aspect the fundamental constituents and general categories of culture were defined, social signs of the main factors of cross-cultural interactions were distinguished. It is proposed to investigate the process of interaction of cultures in two aspects: 1) from the point of mutual influence and transformation of coming into contact systems of world-outlook, ethnic and socio-normative cultural values; 2) as the direct communicative dialogue of the representatives of different cultural societies. In the dissertation the content and the essence of Ukrainian and American socio-cultural paradigms with explicit or implicit communicative potential have been shown, the comparative-prognostic analysis of the communicative dialogue of Ukrainian and American cultures has been made.

Key terms: culture, interaction of cultures, intercultural communication, dominating orientations of culture, values, socio-cultural paradigm.