КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Филюк Галина Михайлівна

УДК-330.341.44

ПРИРОДНІ МОНОПОЛІЇ ТА ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ

У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.01.01 - Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського

національного торговельно-економічного університету

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор

Базилевич Віктор Дмитрович, Київський національний

торговельно-економічний університет, проректор,

завідувач кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Черняк Володимир Кирилович, народний депутат України,

заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань

економічної політики, народного господарства,

власності та інвестицій.

кандидат економічних наук, доцент

Кириленко Володимир Іванович, Київський військовий

гуманітарний інститут, начальник кафедри військової

економіки і менеджменту

Провідна установа:

Інститут економіки НАН України,

відділ теоретичних проблем регулювання економіки та

відділ фінансово-кредитного регулювання, м. Київ

Захист відбудеться 18 травня 2001р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.26.001.13 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-А, ауд.704.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 10.

Автореферат розіслано “11” квітня 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Солодовникова І. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У контексті своїх основних постулатів економічна теорія виносить за рамки загального правила таке специфічне явище економічного життя суспільства як природна монополія. Наявність останньої у економіці зумовлена технологічною специфікою народногосподарського відтворювального процесу, можливістю досягнення значної економії витрат на одиницю продукції в умовах нарощування масштабів виробництва. Конкуренція як найдієвіший механізм забезпечення оптимального балансу інтересів виробників і споживачів у цих сферах підприємництва виявляється неефективною. У зв’язку з цим виникає потреба пошуку особливих підходів до наукового аналізу реформування природних монополістичних структур у контексті їх ринкової адаптації.

Природні монополії, як правило, функціонують у галузях електроенергетики (транспортування електроенергії), нафтогазового комплексу (транспортування продукції трубопровідним транспортом), на залізничному транспорті (інфраструктура залізничного транспорту), у сферах житлово-комунального господарства (система постачання теплоенергією, водою, каналізація) та зв’язку (місцевий телефонний зв’язок). Не викликає сумніву, що ці сфери суспільного виробництва відіграють вагому роль у соціально-економічному розвитку країни та забезпеченні добробуту населення.

Водночас, надконкурентне, домінуюче становище природних монополістів на ринку може призводити до негативних економічних та соціальних наслідків. Як показує вітчизняний практичний досвід, суб’єкти природних монополій мають можливість визначати характер господарських взаємовідносин на ринку, що проявляється у завищенні тарифів на власну продукцію, нав’язуванні дискримінаційних умов своїм економічно і юридично більш слабким контрагентам, створенні суттєвих перешкод для входу на монополізований ринок потенційних конкурентів. У внутріфірмових відносинах таких монополістів, як “Нафтогаз України”, “Укрзалізниця”, “Укртелеком” нерідко відкидаються елементи конкуренції навіть у тих сегментах, де вона можлива і необхідна.

Зазнаючи суттєвого впливу залишків одержавленої економіки, суб’єкти природних монополій практично не адаптовані до специфічних умов трансформаційної економіки. Відсутність реальних стимулів до підвищення ефективності господарювання в умовах зміни соціально-економічного устрою та господарських принципів призводить до невиправдано високого рівня затрат виробництва, які монополістичні структури компенсують за рахунок виробників інших галузей.

Ситуація, що склалася у середовищі природних монополій, пояснюється не тільки прагненням монопольних утворень використати свою практично необмежену ринкову владу для забезпечення власних економічних інтересів за рахунок інших підприємців та споживачів, але й низькою ефективністю чинної системи управління та державного контролю за їх діяльністю. В умовах системної кризи та фундаментальних трансформаційних зрушень, притаманних транзитивним економікам (зокрема, Україні), недооцінка важливості цих процесів перешкоджає досягненню стабільності на ринках природних монополій та економічному зростанню у макроекономічному масштабі. Факти економічного життя дають достатньо підстав стверджувати, що розроблені різні програми з регулювання та реформування природних монополій не забезпечили досягнення якісних результатів.

Формування цивілізованих економічних відносин в Україні вимагає поглиблення теоретико-методологічних досліджень щодо зміни існуючої концепції реформування природних монополій та створення спеціальної цілісної системи їх державного управління та регулювання. Стратегічна мета окреслених заходів - забезпечити доступність продукції монопольних утворень до споживачів за прийнятними цінами та високої якості, з одного боку, та сприяти підвищенню ефективності господарювання цих суб’єктів в інтересах суспільства, з іншого. Це надзвичайно актуально на сучасному етапі розвитку української економіки, що взяла курс на якісне оновлення та реформування.

Стан наукової розробки проблеми. В умовах адміністративно-командної системи та високої монополізації економіки України проблема природних монополій майже не вивчалась вітчизняною економічною наукою. І, навіть, сьогодні, коли розпочався реальний процес її ринкової трансформації, вона не знайшла належного теоретичного обґрунтування. Немає також і достатньої методологічної бази для налагодження ефективного регулювання цих структур у трансформаційній економіці України. Відсутність обгрунтованих наукових рекомендацій призводить до серйозних помилок на практиці, обмежує, а нерідко і спотворює економічні результати реформування.

До цього часу окремі питання регулювання природних монополій в економіці розглядались такими зарубіжними економістами: А. Маршалом, Дж. Кларком, Дж. Стіглером, Г. Демсецом, Р. Познером, М. Фрідменом, Дж. Гелбрейтом. Серед досліджень, які висвітлюють окремі аспекти державного впливу на діяльність монополістичних структур, слід відзначити роботи українських науковців В. Черняка, А. Чухна, І Лукінова, В. Базилевича, П. Єщенка, В. Паламарчука, а також російських економістів А. Абалкіна, В. Студенцова, І. Ільїна, В. Кокорєва, А. Нікіфорова, Дж. Вільсона, В. Цапелика. Не дивлячись на зростаючу зацікавленість вчених до проблеми природних монополій, серед сучасних економістів немає єдності у питаннях ціноутворення, доцільності реформування відносин власності та створення конкурентних відносин на таких ринках. Нерідко відсутній зважений науковий підхід при розробці і обгрунтуванні багатьох програм щодо реформування і регулювання цих підприємств в Україні.

Актуальність зазначених вище проблем, їх недостатнє вивчення і визначили вибір теми дисертаційного дослідження, зумовили його мету, ціль та задачі.

Зв’язок роботи з науковими програми, планами, темами. Обрана тема наукового дослідження є складовою частиною науково-дослідної теми “Формування конкурентного середовища у трансформаційних системах (теорія та практика антимонопольного регулювання)”, що розробляється колективом кафедри економічної теорії Київського національного торговельно-економічного університету (Довідка КНТЕУ №2285/33 від 22.11.2000р.). Основні положення дисертації тісно пов’язані з науковими програмами та планами кафедри.

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є дослідження економічної сутності природних монополій, поглиблення теоретичного та методологічного аналізу специфіки їх функціонування та наукове обгрунтування необхідності створення цілісної системи їх державного регулювання у трансформаційній економіці України.

Відповідно до поставленої мети дисертанткою визначені наступні дослідницькі завдання:

виявити специфіку сутності природної монополії, проаналізувати об’єктивні передумови її функціонування та основні тенденції розвитку в системі економічних відносин;

дослідити особливості функціонування природних монополістичних структур у трансформаційній економіці України;

науково обгрунтувати основні напрямки створення цілісної системи управління, реформування та державного регулювання природних монополій у вітчизняній економіці;

проаналізувати інституційно-правові чинники формування механізму державного регулювання природних монополістичних структур;

охарактеризувати економіко-організаційні методи державного впливу на діяльність суб’єктів природних монополій та сформулювати пропозиції щодо їх удосконалення;

визначити оптимальні напрямки реформування відносин власності у діяльності суб’єктів природних монополій, обгрунтувати основні принципи формування господарських структур ринкового типу.

Предмет і об’єкт аналізу. Предметом дослідження обрані природні монополії, які функціонують у паливно-енергетичному комплексі, галузях зв’язку, житлово-комунального господарства, на залізничному транспорті.

Об’єктом дослідження є економічні відносини, які формуються у процесі взаємодії природних монополістів з іншими суб’єктами ринкової системи (державою, споживачами, постачальниками тощо), а також розвиток теоретичних і методологічних аспектів створення ефективного механізму державного регулювання природних монополістичних структур у багатоукладній економіці.

Методологія і методика дослідження. Теоретичною і методологічною базою дисертаційної роботи є напрацьовані положення світової економічної науки, загальноекономічні принципи і методи аналізу закономірностей суспільного виробництва на ринкових засадах та досягнення сучасної вітчизняної наукової думки, законодавчі акти з питань державного регулювання природних монополій. У процесі дослідження використані нормативно-правові документи діяльності Антимонопольного комітету України, Міністерства економіки, а також матеріали відповідних міністерств і відомств. Для дослідження окремих питань застосовано комплекс методів пізнання та форм дослідження (діалектичного, економіко-статистичного аналізу, моделювання, групування, абстрактно-логічного, порівняльного та ін.), за допомогою яких поглиблено сутність та узагальнено економічні явища, систематизовано теоретичні підходи до проблеми управління та державного регулювання природних монополій в Україні.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження є статистична звітність Державного комітету статистики, Антимонопольного комітету України, інструктивні та методичні офіційні матеріали діяльності суб’єктів природних монополій, наукові літературні джерела, результати спостережень дисертанта.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному теоретичному аналізі сутності та особливостей державного регулювання та реформування природних монополій в Україні, а також у розробці наступних концептуальних положень:

запропоновано авторське визначення природної монополії як ринкової структури, яка при даному рівні науково-технічного прогресу характеризується істотним ефектом масштабу, завдяки чому досягається значна економія суспільних витрат при одночасному збереженні виробничої ефективності;

виявлено основні суперечності, іманентно притаманні природній монополії. З одного боку, нарощування обсягів виробництва у цих сферах супроводжується максимізацією суспільної вигоди у вигляді споживчого надлишку. З другого, - високий рівень концентрації економічної влади стимулює порушення такими структурами об’єктивних законів ринку, що супроводжується зниженням ефективності суспільного виробництва та збільшенням суспільних витрат. Ці суперечності особливо загострюються у період зміни соціально-економічного устрою та господарських принципів;

розкрито особливості функціонування суб’єктів природних монополій у трансформаційній економіці України. Чинна практика формування тарифів на послуги суб’єктів природних монополій для населення не вирішує ні економічних, ні соціальних завдань. Низька ефективність дотаційного механізму стимулює цінову дискримінацію промислових споживачів на відповідних товарних ринках та призводить до спотворення механізму розподілу доходів у суспільстві, невиправданого зростання цін в інших галузях суспільного виробництва та посилення інфляційних процесів в економіці країни;

визначено чинники, що зумовлюють необхідність удосконалення інституційно-правового регулювання природних монополістичних структур, створення єдиного незалежного агентства по регулюванню природних монополій з відокремленням у його складі департаментів галузевого регулювання на загальнодержавному та регіональному рівнях. Такий підхід стимулюватиме зменшення адміністративних витрат на цілі регулювання та сприятиме досягненню уніфікації структури управління суб’єктами природних монополій;

розроблено організаційно-економічні засади щодо реструктуризації галузей з природними монополіями, спрямовані на створення передумов для формування конкурентного середовища на суміжних та потенційно конкурентних ринках, а також підвищення ефективності державного регулювання природних монополій;

запропоновано концептуально нові підходи до політики державного регулювання процесу формування цін на ринках природних монополій, які полягають, передусім, у запровадженні проміжної форми цінового регулювання на основі поєднання методу коефіцієнтів зміни цін та контролю за обгрунтованістю витрат компанії. Переваги такої методики перед діючими формами проявляються у тому, що вона знижує ймовірність необгрунтованого зростання цін на відповідних товарних ринках за рахунок маніпулювання виробничими витратами та забезпечує ефективне функціонування суб’єктів природних монополій в інтересах суспільства;

обґрунтовано доцільність роздержавлення природних монополістичних структур в Україні шляхом часткової приватизації їх об’єктів, що сприятиме активізації інвестиційної діяльності у відповідних сферах економіки. Сформульовано пропозиції щодо посилення державного контролю за цими процесами та їх наслідками з метою збереження економічної безпеки та національного суверенітету.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості використання запропонованих рекомендацій державними органами, які професійно здійснюють регулювання діяльності суб’єктів господарювання на ринках природних монополій та суміжних ринках.

Розроблені у дисертації окремі пропозиції і рекомендації автора схвалені та прийняті до впровадження у практику діяльності Антимонопольного комітету України (довідка № 04-12/1 від 09.06.2000р.), Богородчанського виробничого управління підземного зберігання газу УМГ “Прикарпаттрансгаз” НАК “Нафтогаз України” (довідка № 136 від 29.06.2000р.), представництва компанії Брітіш Енерджі Інтернешнл в Україні (довідка № 245/00 від 27.06.2000р.).

Теоретичні положення дисертаційної роботи використовуються у процесі викладання курсів “Мікроекономіка”, “Державне регулювання економіки”, “Економіка державного сектору”, а також при розробці спецкурсу “Державне регулювання природних монополій”, проведенні консультативної роботи (Довідка КНТЕУ № 2270/39 від 20.11.2000р.).

Особистий внесок здобувача. Результати наукового дослідження, викладені у дисертаційній роботі, отримані автором особисто і знайшли відображення в опублікованих працях. З наукових робіт, опублікованих у співавторстві, у дисертації використані лише ті ідеї та положення, що є результатом власної роботи здобувача.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на: науково-практичній конференції “Соціальні пріоритети в транзитивній економіці ”(Харків, 1999); Міжнародній науково-практичній конференції “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” (Київ, 2000); Міжнародній науково-методичній конференції “Еволюція економічного розвитку та економічної теорії /проблеми дослідження та викладання/” (Київ, 2000); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми фінансів, грошового обігу та кредиту” (Київ, 2000); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Підприємництво в умовах трансформації економіки” (Київ, 2000); Міжнародній науково-практичній конференції “Современные экономические проблемы реформирования хозяйственного механизма” (Тирасполь, 2000); Міжнародній науково-практичній конференції “Товарознавство – наука, практика та перспективи розвитку в умовах ринку” (Київ, 1999); Міжнародній науково-практичній конференції “Стратегія розвитку туристичної індустрії та громадського харчування” (Київ, 2000).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 12 наукових працях загальним обсягом 3,4 др. арк., 11 із яких загальним обсягом 2,8 др. арк. особисто належать автору.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку джерел використаної літератури із 200 найменувань, містить 8 додатків, 4 таблиці, 10 рисунків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, сформульовані мета і задачі, предмет і об’єкт дослідження, розкрита наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, подається їх впровадження у практику.

У першому розділі – “Природні монополії у ринковій системі” – досліджується економічна сутність природних монополій, об’єктивні причини їх функціонування в економіці, а також місце і роль природних монополій у системі монополістичних ринків та економічній системі взагалі.

У контексті теоретичного аналізу монополії природної автором аналізується сутність та економічний зміст таких понять як “монополія” і “монополізм”, причини та наслідки проявів монополізму. При цьому з’ясовано, що монополії, як господарські структури, відіграють вагому роль у динамічному розвитку суспільного виробництва, а саме: сприяють розвитку науково-технічного прогресу, економії на витратах виробничих факторів, займаються інноваційною діяльністю з метою поліпшення якості продукції тощо. Однак, на певному етапі свого функціонування і розвитку, коли в силу певних причин ринкові механізми виявляються неспроможними забезпечити саморегулювання економічної системи, монополії починають зловживати своїм статусом, що спричиняє негативні соціальні екстерналії, призводить до неефективного використання обмежених ресурсів, перешкоджає стратегічному розвитку відтворювальних процесів у економіці та суспільстві. Це прояви монополізму. Монополізм у роботі трактується як специфічний тип ринкових відносин, при якому компанії - монополісти, спираючись на свою економічну могутність, стримують об’єктивне прагнення економічної системи до максимізації суспільного добробуту. У зв’язку з цим, традиційне для суспільства негативне ставлення до монополії потребує концептуального перегляду та вимагає зміни акцентів у конкурентній політиці держави із боротьби з монополією, як господарською структурою, на боротьбу з монополією як явищем, тобто монополізмом.

Сукупна дія чинників (рис. 1) наведена автором у систематизованому вигляді, доводить об’єктивність існування у економічному просторі монополії природної, що зумовлює необхідніть грунтовного вивчення її впливу на динаміку суспільних витрат. У дисертаційній роботі це наглядно продемонстровано за допомогою механізму формування цін. Зокрема, з’ясовано, що при наявності в галузі позитивного ефекту масштабу на всьому діапазоні випуску продукції, кожна одиниця корисного ефекту, який надається такими структурами, є дешевшою середньої вартості одиниці цього ефекту із обсягу, до якого калькулюються додаткові затрати. Граничні витрати є нижчими, ніж середні на всіх рівнях випуску, що забезпечує перевищення кривої попиту над кривою середніх витрат і є причиною збитковості виробника у довгостроковому періоді. Внаслідок цього, обсяг виробництва, при якому ціна дорівнює граничним витратам, не може бути точкою конкурентної рівноваги. Тому, у практиці сучасних економічних систем при побудові схеми ціноутворення на ринках природних монополій використовують принцип встановлення ціни, орієнтований на рівність попиту і середніх витрат. Таке рішення у економічній теорії називається вторинно-оптимальною (second-best) політикою, а ціна – “соціально справедливою” (Рис. 2). Ціноутворення за таким принципом забезпечує одночасно зниження втрат суспільного добробуту та досягнення виробничої ефективності. Як наслідок, збільшується вигода для споживачів за граничною корисністю, що компенсує втрати суспільства від перевищення ціни над граничними витратами. Результатом є чиста вигода суспільного добробуту. Таким чином, досягається субоптимальний розподіл ресурсів: хоча ціна є вищою за граничні витрати, суспільні втрати мінімізовані.

У дисертаційній роботі аргументується, що динамічність розвитку народногосподарського відтворювального процесу може призвести до появи удосконалених замінників, внаслідок чого умови для існування природної монополії можуть зникнути. Тому у визначенні природної монополії має бути присутня часова прив’язка до реальної економічної ситуації, і в першу чергу – до ступеня розвитку продуктивних сил та виробничих відносин на даний момент часу.

Розглянуті специфічні особливості та характеристики природної монополії дали змогу визначити її як ринкову структуру, яка при існуючому рівні науково-технічного прогресу характеризується істотним ефектом масштабу, завдяки чому одноосібна ринкова влада окремого господарюючого суб’єкта є економічно обґрунтованою та оправданою із соціальної точки зору, оскільки компенсується значною економією суспільних втрат при одночасному досягненні виробничої ефективності.

Як показав дисертаційний аналіз, природним монополіям іманентно притаманні певні суперечності, які набувають особливої гостроти у трансформаційний період. З одного боку, нарощування обсягів виробництва у цих сферах підприємництва супроводжується максимізацією суспільної вигоди у вигляді споживчого надлишку. З іншого, - концентрація економічної влади створює сприятливі передумови для порушення ними правил і норм ринкової поведінки. Це негативно впливає на результати фінансово-господарської діяльності інших суб’єктів економіки та добробут населення. Останній фактор споріднює природні монополії з іншими типами монополій, зокрема штучними, та робить їх небезпечними для суспільства.

У дисертаційній роботі детально проаналізовано особливості функціонування суб’єктів природних монополій в Україні, що дало змогу виявити наступні тенденції. По-перше, через географічні, історичні та економічні чинники вони займають стратегічне положення у системі економічних виробничих відносин та є основою життєзабезпечення країни. Так, Україна стала сполучною ланкою між головними районами видобування енергетичних ресурсів колишнього СРСР та найважливішими ринками споживання. На її території створено потужну систему магістральних трубопроводів, що цілком забезпечує подачу 93-95% російського газу, російської та казахстанської нафти до країн Центральної і Східної Європи та Туреччини. По-друге, понад 15 відсотків виробництва загального обсягу національної промислової продукції становить обсяг продукції енергокомпаній, близько 10 відсотків ВВП - послуги житлово-комунальної сфери та зв’язку. По-третє, через систему оподаткування суб’єкти природних монополій формують значну частку доходів консолідованого бюджету. Насамкінець, найголовнішим є те, що продукція цих сфер виробництва використовується в усіх, без винятку, виробничих процесах, та задовольняє першочергові потреби населення. Ці обставини свідчать, що результат функціонування природних монополій безпосередньо чи опосередковано впливає на діяльність усіх інших суб’єктів ринку і має вагоме загальнонаціональне значення для забезпечення економічного зростання української держави.

Проведені дослідження показали також основні негативні тенденції, притаманні практиці діяльності природних монополістичних структур в Україні. Відсутність ефективних регуляторів призвела до того, що ці компанії приймають поведінку класичних монополій: намагаються отримати додатковий прибуток; організують надмірну дискримінацію ціни; здійснюють “тіньовий” оборот капіталів; не приділяють уваги якості управління та інноваційній діяльності. За даними Антимонопольного комітету України, кількість порушень у цих сферах становить близько 42% усіх видів порушень антимонопольного законодавства. Окрім того, ціни (тарифи) на продукцію (послуги) природних монополій, особливо у перші роки реформ, значно випереджали середнє зростання цін по економіці, що є основним проявом домінуючого становища. Особливо це стосується тарифів на послуги житлово-комунального господарства, які збільшились у 3,7-8,14 разів; у тому числі на електроенергію – у 2,7 рази, на телефон – у 8,14. Тарифи на теплопостачання у 2 рази перевищили середнє зростання цін на товари і послуги по країні. Лише протягом 2000 року тарифи у сфері зв’язку зросли в середньому у 1,5 рази, на окремі види послуг житлово-комунального господарства – приблизно у 2 рази.

Автором детально проаналізовано основні причини зростання тарифів на ринках природних монополій. З’ясовано, що вагомою об’єктивною причиною стала загальна зміна кон’юнктури ринку, що призвела до зниження коефіцієнту використання капітального устаткування та зумовила зростання постійної складової витрат у собівартості продукції. Часткове зростання цін на окремі види продукції пов’язане також із збільшенням рентної складової і введенням на початковому етапі реформ податків і відрахувань, специфічних для таких галузей: платежів за користування надрами, на відновлення мінеральних ресурсів, різних акцизів. Серед головних суб’єктивних причин виділено: недосконалість політики формування тарифів на послуги природних монополій, а також прагнення монопольних утворень використати потенційні можливості ринкової влади для максимального задоволення постійно зростаючих власних потреб.

Характерною особливістю для галузей діяльності природних монополій в Україні є широке застосування практики перехресного субсидування. Причому, споживачів дискримінують не самі фірми, а держава в особі регулюючих органів, перекладаючи на природних монополістів обов’язок виконання низки невластивих їм соціальних завдань. Автор доводить: подібна соціальна політика держави є недостатньо виваженою і економічно обгрунтованою. Адже наслідком завищених тарифів на продукцію природних монополістів для промислових споживачів є зростання цін на кінцеву продукцію інших галузей і сфер суспільного виробництва. Отже, населення фактично оплачує спожиту продукцію за повною вартістю через ціни на споживчі товари, які неоднократно включають різні націнки і надбавки. На основі зазначеного зроблено висновок, що вирішення соціальних проблем за рахунок суб’єктів природних монополій веде, з одного боку, до спотворення механізму розподілу доходів у суспільстві, а, з іншого, – стримує економічний розвиток та спричиняє зростання заборгованості виробників інших галузей, а також стимулює посилення інфляційних процесів в економіці.

Проведений аналіз засвідчив, що режим функціонування та розвитку природних монополій в Україні також значною мірою визначається особливостями затяжного етапу трансформації економіки та суспільства. Зокрема, неплатежі за отриману продукцію, високий рівень зношеності основних фондів, хронічна нестача інвестиційних ресурсів негативно позначаються на фінансово-економічних результатах діяльності компаній.

У другому розділі – “Становлення механізму державного регулювання природних монополій у трансформаційній економіці” – аргументовано необхідність реформування механізму державного управління та контролю діяльності природних монополістів в Україні, обгрунтовано напрямки та шляхи удосконалення методів їх державного регулювання.

У зв’язку з тим, що суб’єкти природних монополій функціонують в умовах несформованого ринкового середовища виникає потреба у посиленні заходів державного контролю за їх діяльністю, що зумовлюється невідповідністю реального стану природних монополій загальній системі ринкового функціонування економіки, і, як наслідок, може негативно вплинути на подальший розвиток процесу економічних реформ в Україні.

Захищаючи традиційну точку зору про необхідність державного регулювання природних монополій, автор наголошує, що воно повинно обмежуватись певними рамками, які діють у двох площинах. З одного боку, регулювання має забезпечити надійний захист інтересів споживачів, недопущення зловживань економічною владою суб’єктами господарювання на відповідному ринку. З іншого, - воно покликане створити основу для ефективного функціонування та розширеного відтворення цих галузей шляхом створення прийнятних умов для повного покриття економічно виправданих витрат підприємств і адекватного інвестування у розвиток виробництва. В умовах соціальної спрямованості економічних перетворень, які проводяться в Україні, цей принцип має стати одним із основних складових у стратегії їх реформування.

Здобувач обгрунтовує також положення про те, що створення системи державного регулювання природних монополій має здійснюватись з урахуванням результатів попереднього аналізу суспільних затрат і вигод на такі цілі. Адже, державне регулювання та державний контроль суб’єктів підприємництва тільки тоді є економічно доцільними та оправданими, коли приріст ВВП, отриманий завдяки їх введенню, перевищує аналогічні затрати суспільства.

Критичний аналіз існуючої системи державного регулювання природних монополій в Україні привів автора до висновку про необхідність її реформування. У роботі обгрунтовано, що однією із причин високого рівня зловживань суб’єктів господарювання своїм статусом на ринках природних монополій є неадекватність відповідної нормативно-законодавчої бази сучасним вимогам економічного механізму їх функціонування. Нечіткість, незавершеність, а нерідко і неузгодженість законодавчих актів призводить до серйозних помилок на практиці. Це зумовлює необхідність внесення відповідних корективів до чинного законодавства, а саме: конкретизації сфер застосування Закону України “Про природні монополії” та традиційного антимонопольного законодавства; уточнення переліку параметрів регулювання діяльності природних монополій; прийняття спеціальних галузевих законів, які б конкретизували об’єкти регулювання на регіональних ринках; гармонізація відповідного вітчизняного законодавства із аналогічним законодавством країн СНД та Європи, що у майбутньому сприятиме розвитку спільного ринку та стане одним із каталізаторів прискорення процесу входження нашої держави до Європейського Союзу.

У дисертаційній роботі пропонується прискорити процес формування дієвої цілісної системи інституцій на основі взаємоузгодження різносторонніх інтересів. Мова йде, перш за все, про розподіл повноважень між відповідними державними агенціями. Автор обґрунтовано доводить, що з метою досягнення максимальної уніфікації організаційної структури управління доцільно створити єдине незалежне агентство – Комісію по регулюванню природних монополій (замість запропонованих 2-3), як основного регулюючого органу. У складі такої Комісії потрібно відокремити департаменти галузевого регулювання (електроенергетики, транспорту, зв’язку, комунального господарства) як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. У компетенції Антимонопольного комітету України має залишитися функція контролю, а також доцільно надати такі повноваження суспільними організаціями (наприклад, територіальними громадами). Такий підхід не лише дасть змогу підвищити ефективність та уникнути дублювання у процесі управління, а й дозволить оптимізувати адміністративні витрати.

Аналіз загальносвітових тенденцій засвідчив, що одним із можливих способів зниження втрат суспільства від монопольної влади, альтернативних прямому регулюванню діяльності компанії, служить стимулювання конкуренції у галузях діяльності природних монополій. У зв’язку з цим, у роботі обгрунтовується необхідність активізації процесів реструктуризації відповідних галузей та сфер виробництва. При цьому, основними завданнями державної політики у цих сферах має стати: 1) відокремлення об’єктів соціальної інфраструктури та їх приватизація; 2) адекватне визначення ринків природних монополій, їх відокремлення із загальної структури галузей та перетворення у юридично самостійні компанії; 3) посилення державного контролю за недискримінаційним доступом конкуруючих незалежних виробників до інфраструктурних мереж. Вагому роль при цьому мають відіграти підготовка відповідної нормативної бази, запровадження ефективного регулювання і контролю діяльності суб’єктів природних монополій, а також створення стимулів для входу нових фірм на потенційно конкурентні ринки.

Особливого значення в умовах трансформації економіки набуває реформування механізму державного регулювання тарифів на ринках природних монополій. Перевірки правильності встановлення цін на продукцію природно монопольних секторів, які проводяться щорічно Антимонопольним комітетом та його територіальними органами, засвідчують недосконалість самих нормативних документів по ціноутворенню. Останні дозволяють збільшувати чисельність промислово-виробничого персоналу при скороченні обсягів виробництва, надавати численні пільги менеджменту підприємства. Розроблені положення мають однополюсне спрямування: вони задовольняють зростаючі інтереси виробників і практично не враховують об’єктивні вимоги споживачів. У зв’язку з цим у роботі пропонується активізувати процес пошуку адекватних шляхів підвищення результативності контролю за процесами ціноутворення у цих сферах підприємництва. Основними кроками в цьому напрямку, на думку автора, можуть бути: 1) перехід від затратних методів ціноутворення до стимулюючих на основі застосування цінових обмежувачів при одночасному регулюванні затрат природного монополіста; 2) на законодавчому рівні - прийняття спеціальних нормативних актів, які б регламентували процес ціноутворення; 3) посилення контролю за порядком включення у собівартість продукції економічно обгрунтованого розміру всіх видів витрат, особливо інвестиційних та на оплату праці. Реалізація запропонованих заходів стимулюватиме суб’єктів природних монополій до пошуку шляхів зниження витрат, гарантуватиме стійке становище самих виробників у довгостроковому періоді та сприятиме підвищенню зацікавленості інвесторів.

У дисертації аргументовано, що в рамках чинної системи державного регулювання природних монополій, про механізм ліцензування компаній, як один із методів їх контролю, можливо говорити лише з формальної точки зору. Ця обставина зумовлює внесення належних змін у політику ліцензування. Пропозиції, надані у дисертації, зводяться до того, щоб на основі конкурсного порядку видачі ліцензій створити умови для розвитку елементів конкуренції за право провадження діяльності на ринках природних монополій. Такий підхід стимулюватиме не тільки зниження собівартості продукції, але й, що не менш важливо, підвищення її якості та надійності обслуговування споживачів.

В умовах ринкової трансформації економіки України особливе місце у реалізації державної політики щодо природних монополій повинна займати система прогресивного оподаткування прибутку суб’єктів господарювання при чіткій диференціації податкових ставок.

Враховуючи економічне становище України, фінансово-економічний стан компаній, відсутність джерел фінансування та необхідних капіталовкладень для ефективного функціонування та розвитку природних монополістичних структур в інтересах суспільства, необхідним напрямком їх реформування є прискорення трансформації відносин власності у цих сферах шляхом їх роздержавлення та приватизації. Водночас, у дисертації зазначається, що, зважаючи на вагоме значення природних монополій для збереження економічної безпеки та національного сувернітету, у власності держави повинен залишитись контрольний чи блокуючий пакет акцій. Разом з тим, держава змушена внести нові акценти у стратегію реформування власності у сферах діяльності природних монополій, посилюючи політику активного контролю за цими процесами та їх наслідками. Передусім, необхідно звести до мінімуму політизованість підходів у цих процесах. Крім того, стрижнем запроваджувальної стратегії має стати пошук крупного національного інвестора, готового на рівних вести відповідний діалог з державою. Врешті решт, потрібно посилити контроль за діяльністю компаній у постприватизаційний період на основі створення всеосяжного правового режиму і адекватного інституційно-економічного середовища. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що лише у разі здійснення на найбільш прийнятних науково-практичних засадах, трансформація відносин власності шляхом залучення приватного капіталу та приватної ініціативи покладе початок реальній радикалізації суспільно-економічних відносин між підприємствами - природними монополістами та іншими суб’єктами ринкової системи і створить сприятливі умови для формування у цих галузях реальних господарів.

Нерідко роль держави як власника є номінальною, і адміністрація здійснює управління підприємствами без урахування інтересів власника. Зроблено висновок, що держава має виробити чітку політику щодо підвищення ефективності корпоративно-акціонерного управління своєю часткою акцій. На цій основі стане можливим не тільки підвищення ефективності функціонування зазначених сфер економіки, але й в суміжних галузях, а, значить, і активізація соціально-економічного розвитку країни.

ВИСНОВКИ

Теоретичний аналіз та узагальнення практики функціонування господарюючих суб’єктів на ринках природних монополій в Україні дозволяє виділити наступні положення та висунути пропозиції щодо удосконалення механізму їх державного регулювання.

Монополії, як господарські утворення, відіграють вагому роль у народногосподарському відтворювальному процесі та сприяють прискоренню динамічного розвитку суспільного виробництва. Однак, монополія є потенційним носієм монополізму. Монополізм проявляється при порушенні ринкових механізмів, що призводить до гальмування науково-технічного прогресу, цінового диктату на ринку. Проте, негативні наслідки монополізму можуть бути суттєво обмежені за допомогою ефективного державного регулювання. У зв’язку з цим, виникає необхідність зміни акцентів із боротьби з монополією як господарською структурою, на створення дієвої системи державного контролю за її поведінкою на ринку з метою попередження ймовірних проявів монополізму.

Високий рівень концентрації капіталу в умовах природної монополії, що спричиняє одноосібну економічну владу, на сучасному етапі є оптимальним станом відповідного товарного ринку. Монопольне становище окремого господарюючого суб’єкта у цих сферах через природні, технологічні та територіальні фактори є економічно обґрунтованим та оправданим із соціальної точки зору, оскільки забезпечує значну економію суспільних втрат при одночасному досягненні беззбитковості виробництва. Стан природної монополії має тимчасовий характер і залежить від існуючого рівня науково-технічного прогресу, оскільки розвиток технологій та зміна ринкових пріоритетів може призвести до зникнення об’єктивних умов для її існування.

Аналіз практики функціонування природних монополій в Україні засвідчив зловживання останніми своїм становищем з метою отримання монопольного прибутку, що характеризується наступними чинниками: випереджаючим, порівняно із середньо економічним значенням, зростанням цін на власну продукцію; ціновою дискримінацією споживачів; зниженням якості продукції; високим рівнем бартерних та взаємозалікових схем розрахунків у загальній структурі платежів тощо. Ці обставини споріднюють природні монополії з іншими типами монополій та роблять їх небезпечними для суспільства.

Надання значних управлінських і комерційних свобод господарюючим суб’єктам на ринках природних монополій у період економічних трансформацій при мінімальній відповідності умовам “досконалого ринку” зумовлює необхідність посилення державного контролю за їх діяльністю, розробки ефективних заходів захисту інтересів споживачів, а також організації справедливої конкуренції тією мірою, якою вона можлива в існуючих соціально-економічних умовах. При цьому ефективність системи державного регулювання природних монополій визначається співвідношенням затрат і вигод суспільства на такі цілі.

Вагомим чинником у процесі реформування механізму державного регулювання природних монополій в Україні має стати подальший розвиток та удосконалення нормативно-законодавчої бази з питань регулювання економічних відносин, які виникають у процесі взаємодії суб’єктів природних монополій з іншими учасниками ринкової системи, у тому числі, державою. Це зумовлює необхідність стабілізації правових аспектів регулювання на відповідних товарних ринках на основі конкретизації сфер застосування закону про природні монополії та традиційного антимонопольного законодавства, удосконалення правового регулювання суб’єктів природних монополій на регіональному рівні.

Для успішної реалізації регуляторної політики у сферах природних монополій в Україні потрібно активізувати процес реформування чинної системи державних інституцій. З метою мінімізації державних витрат на цілі регулювання та уніфікації організаційної структури управління і контролю доцільно створити єдине незалежне національне агентство з відокремленням у його складі департаментів галузевого регулювання та передачі усіх повноважень по регулюванню на загальнодержавному та регіональному рівнях. Функції контролю доцільно залишити за Антимонопольним комітетом України, а також надати такі повноваження суспільними організаціями (наприклад територіальними громадами).

Важливою умовою підвищення ефективності функціонування суб’єктів природних монополій, раціонального використання виробничого потенціалу та формування конкурентних відносин у галузях електроенергетики, нафтогазового комплексу, залізничного транспорту та зв’язку є поглиблення та активізація процесу їх реструктуризації. Наслідком цього процесу має стати відокремлення господарюючих суб’єктів, які об’єктивно є природними монополіями (власників мереж), та перетворення їх у юридично самостійні компанії при одночасному посиленні державного контролю за недискримінаційним доступом конкуруючих незалежних виробників до інфраструктурних мереж.

З метою взаємоузгодження інтересів споживачів та регульованих компаній на ринках природних монополій потрібно внести нові акценти у політику формування цін на продукцію останніх. Пріоритетним методом цінового регулювання природних монополій має стати проміжна форма на основі застосування коефіцієнтів зміни цін та регулювання затрат монополіста.

Аналіз загальносвітових тенденцій та особливостей сучасного стану національної економіки свідчить про необхідність активізації процесів роздержавлення та часткової приватизації у сферах природних монополій. Враховуючи особливу значимість останніх для збереження національної безпеки та економічної незалежності країни, ці процеси мають здійснюватись під жорстким державним контролем.

Комплексне використання запропонованих на базі дослідження напрямків державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій дозволить сформувати в Україні якісно новий механізм державного регулювання та контролю природних монополістичних структур, подолати деструктивні тенденції на ринках природних монополій та вивести економіку України на траєкторію економічного зростання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Филюк Г. М. Конкуренція та антимонопольні важелі держави. // Банківська справа, 1999. №3. с.68-69.

Филюк Г. М. Природні монополії та їх регулювання в ринковій економіці. // Вісник КДТЕУ, 1999. №4. с. 116-122.

Филюк Г. М. Природна монополія: теоретичний аспект. // Вісник КДТЕУ, 2000. №4. с. 34-43.

Филюк Г. М. Напрямки підвищення інвестиційної привабливості природних монополій в Україні. // Фінанси України, 2000. №8. с. 56-66.

Филюк Г. М. Фінансово-економічні аспекти тарифної політики на ринках природних монополій. // Фінанси України, 2001. №2. с. 55-62.

Базилевич В. Д., Филюк Г. М. Економічна конкуренція та її вплив на конкурентне середовище. // Збірник наукових праць КДТЕУ, 2000.с.42-51.

Филюк Г. М. Природна монополія: сутність та механізм державного регулювання. // Соціальні пріоритети у транзитивні економіці. Зб. наук праць. – Харків: ХІБМ, 1999 – с. 149-151.

Филюк Г. М. Джерела інвестування природних монополій в Україні. // Вісник національного університету ім. Т. Шевченка. Сер. Економіка, № 46., 2000. с. 47- 48.

Филюк Г.М. Захист прав споживачів та конкурентна політика держави // Товарознавство – наука, практика та перспективи розвитку в умовах ринку. / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (26-27.10.1999р). – К., 1999. с.197-199.

Филюк Г.М. Природні монополії та їх регулювання в Україні. // Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття. / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (1-2.03.2000р.). - Київ, КДТЕУ, 2000. с. 161-163.

Филюк Г.М. Деякі аспекти вивчення проблеми державного регулювання природних монополій. // Еволюція економічного розвитку та економічної теорії (проблеми дослідження та викладання) / Матеріали міжнародної науково-методичної конференції (26-27.04.2000р.). - Київ, КНЕУ, 2000. с. 184-185.

Филюк Г.М. Проблема забезпечення якості послуг природних монополістичних структур в Україні. // Стратегія розвитку туристичної індустрії та громадського харчування / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (25-26. 10. 2000р. -). – К., 2000. с. 244-246.

АНОТАЦІЯ

Филюк