НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ МВС УКРАЇНИ

Калітенко Оксана Михайлівна

УДК 347.625 (043.5)

ОСОБИСТІ ВІДНОСИНИ ПОДРУЖЖЯ

ТА ВІДНОСИНИ ПОДРУЖЖЯ СТОСОВНО ЇХ МАЙНА

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права та кафедрі цивільного процесу Одеської національної юридичної академії, Міністерство науки і освіти України.

Науковий керівник: Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, член – кореспондент Академії правових наук України, професор Червоний Юрій Семенович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри цивільного процесу.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Жилінкова Ірина Володимірівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент Кройтор Володимир Андрійович, Національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри цивільно-правових дисциплін.

Провідна установа: Львівський Національний Університет імені Івана Франка, кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України, м.Львів.

Захист відбудеться “9 “листопада 2001 р., о 10годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.700.03. при Національному університеті МВС України за адресою: 61080 м.Харків, проспект 50 – річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного Університету МВС України за адресою: 61080 м.Харків, проспект 50 – річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “8” жовтня 2001 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради В.Є.Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України як своєрідного суспільно-політичного договору принципово змінило політико-правову ситуацію в нашій країні. Відтак з’явилася реальна можливість змістити акценти подальшої державно-правової політики, визначивши таку їх послідовність: Людина – Сім’я – Суспільство – Держава. Тобто мова йде про реальні можливості створення і розвитку справжнього громадянського суспільства в Україні, або, іншими словами – самостійної і незалежної від держави системи відносин між юридично вільними і рівноправними партнерами у всіх сферах життя людини.

Фізична особа може бути власником, підприємцем, продукувати матеріальні та нематеріальні блага лише в тому разі, якщо матиме сприятливі умови для життя у буквальному, фізичному, розумінні цього слова і для життя у загальному вимірі як можливості вільного прояву та розвитку своєї особистості, забезпечення поваги до особи та її захищеності.

Одним з природних прав людини є право на сім’ю. Сім’я це окремий суспільний осередок; нікого не можна примушувати до створення сім’ї чи тримати у ній всупереч його волі. Сім’я була і залишається природним та основним осередком суспільства. Намагання радянської ідеологічної машини утвердити у свідомості громадян переконання, що таким осередком є трудовий колектив, виявилися марними.

Сімейно – правовий статус людини – це її обличчя в суспільстві, пов’язане зі станом сім’ї цієї людини. Сім’я як соціальний феномен, що склався в суспільстві, має для кожної окремої людини велике значення і в самому суспільстві становить загальновизнану соціальну цінність. Тому нормативне регулювання сімейних відносин відображає і соціальну значущість тих видів сімейних відносин, які підлягають правовому регулюванню, та індивідуальну цінність певних видів сімейних відносин для кожної людини зокрема. Від якості та обгрунтованості – правової та соціальної – цього регулювання залежить стан сімейних відносин у суспільстві, визначеність поведінки окремих осіб, які є учасниками сімейних та суспільних відносин, їх соціальне становище і правовий стан, навіть їхнє сприйняття світу і життя взагалі.

Проблеми сім’ї – завжди актуальні, тому що сім’я, як живий організм змінюється із зміною суспільства, яке в свою чергу також змінюється із зміною сім’ї. Це обумовлено тим, що сім’я як найменший осередок суспільства відтворює в собі на мікрорівні всі проблеми суспільства і відповідно – її стан, рівень і якість життя, культура сімейних відносин безпосередньо і активно впливають на стан і розвиток суспільства.

У ХХ сторіччі здійснилася своєрідна революція у сімейно-шлюбних відносинах, в результаті якої змінилася і сама сім’я. Ця революція залишилася поза полем окремої уваги дослідників тому, що відбулася на фоні культурної революції, урбанізації, а пізніше – принципових змін у суспільних відносинах взагалі. Відомо, що процеси соціального переустрою суспільства найперше впливають на шлюбні відносини, об’єктом такої перебудови є шлюб і сім’я як головні соціальні інститути.

Перебудова сім’ї, її нові економічні, політичні та громадянські статуси, система принципово нових відносин між подружжям складалися десятиріччями і продовжують змінюватися.

Глибока проникливість сімейно-правового регулювання в систему соціальних зв’язків суспільства вимагає досягнення високого рівня цього регулювання, побудови його на тих принципових засадах, які відповідають соціально ціннісним орієнтирам його призначення. Особливої актуальності набирає проблема правового регулювання відносин в сім’ї в світі оновлення цивільного та сімейного законодавства шляхом прийняття нового Цивільного та Сімейного кодексів.

Питання особистих та майнових відносин подружжя були предметом дослідження вчених-науковців на протязі не одного десятиріччя. Але у світлі останніх історичних, економічних та політичних реформ вони потребують сучасного наукового вивчення та аналізу. В умовах формування нових суспільних відносин проблеми сім’ї безумовно набувають нового звучання.

Так значною мірою на розвиток відносин подружжя в сім’ї впливає поширення, фактичне та юридичне визнання за кожною особою значного переліку особистих немайнових прав. Тенденція законодавчого захисту порушених особистих прав, на рівні з іншими цивільними правами, яку можна спостерігати в проектах нового Цивільного та Сімейного кодексів має своє відображення і на правовому регулюванні особистих немайнових відносин подружжя. Питання правового регулювання особистих відносин подружжя, на яких базується кожна сім’я, набувають нового змісту.

Особисті відносини подружжя серед всієї сукупності подружніх відносин виступають на перший план в кожній нормальній сім’ї. Однак, для вирішення задачі подальшого розвитку та зміцнення сім’ї велике значення має і правильне регулювання майнових відносин подружжя і зокрема відносин подружжя стосовно їх майна. Досить тривалий час законодавство з цих питань мало імперативний характер, встановлювало конкретні рамки здійснення подружжям своїх майнових прав та обов’язків, не зважаючи на бажання подружжя. Однак, з переходом до ринкових відносин, з поширенням підприємницької діяльності громадян виявилася визначена неузгодженість окремих норм діючого законодавства, а також невідповідність діючих норм існуючим суспільним відносинам. Дещо покращило таке становище введення в Кодекс про шлюб та сім’ю норми, щодо можливості укладення шлюбного контракту, яке відображало загальні тенденції демократизації суспільства та поширення принципу диспозитивності на шлюбно-сімейні відносини.

Поява інституту шлюбного контракту в сучасному законодавстві має велике значення. Але при цьому детальний аналіз правових норм, присвячених його регулюванню, приводить до висновків про необхідність їх найшвидшого вдосконалення та розвитку.

Названими обставинами і обумовлюється актуальність теми дослідження, а також доцільність проведення його в рамках дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі цивільного права та кафедрі цивільного процесу Одеської національної юридичної академії відповідно з комплексною цільовою програмою N 0186.0.070867 “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки”. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії “Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин” і пов’язано з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 1995 – 2000 роки за темою “Кодифікація цивільного законодавства в Україні. Рецепція римського приватного права”.

Мета і задачі дослідження. Основна мета праці полягає у тому, щоб базуючись на комплексному вивченні та аналізі наукової літератури та історичних джерел обраного періоду, чинного законодавства та існуючих альтернативних проектів Цивільного та Сімейного кодексів з питань правового регулювання особистих та майнових відносин подружжя, практиці його застосування визначити тенденції, характерні риси та особливості правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин подружжяв ( стосовно належного їм майна) в світлі сучасної кодифікації цивільного та сімейного законодавства, а також виробити рекомендації для правозастосовчих органів та вступаючих до шлюбу осіб.

Згідно з поставленою метою, задачами дисертаційного дослідження є:

·

·

·

·

·

·

Об’єкт дослідження складає процес правового регулювання та правозастосування норм з питань особистих немайнових відносин подружжя та відносин подружжя стосовно їх майна на протязі останнього сторіччя, тенденції, характерні риси та особливості їх розвитку в сучасних умовах.

Предметом дослідження є система правових норм сімейного та цивільного законодавства останнього сторіччя, а також проектів нових Цивільного (книга 6) та Сімейного кодексів України, присвячених регулюванню особистих відносин подружжя та відносин подружжя стосовно їх майна.

Методологічні та теоретичні основи дослідження. Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод вивчення правових явищ. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна розглядаються в роботі як складова частина комплексних соціальних відносин, які в процесі свого історичного розвитку зазнають значних змін. Для досягнення мети і відповідних завдань дослідження в праці були використані також такі наукові методи, як логіко-юридичний, системного аналізу, статистичний, історичний, порівняльного правознавства. Висновки та пропозиції, що подаються в дисертації базуються на вимогах формальної логіки щодо визначеності, непротиріччя, послідовності та обгрунтованості міркувань. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна розглядаються в роботі як самостійні складові елементи загальної системи подружніх відносин, яким притаманні характерні особливі ознаки, що дозволяють розглядати їх як структурні частини визначеної системи. В дисертації в порівняльно-правовому аспекті подається аналіз законодавства з питань регулювання означених видів подружніх відносин, що діяло на протязі останнього сторіччя, а також перспективного законодавства (проектів Цивільного та Сімейного кодексів України), законодавства держав ближнього зарубіжжя. Процес розвитку, зміни та трансформації подружніх відносин розглядається в історичній перспективі, що дає змогу визначити основні тенденції та напрямки такого правового регулювання означених відносин, яке найкращим чином відповідає природі сімейних відносин в Україні.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці відомих фахівців у галузі сімейного та цивільного права, історії та теорії держави та права: Ч.Н.Азимова, С.С.Алєксєєва, М.В.Антакольскої, С.Н.Братуся, Я.Р.Веберса, Є.М.Ворожейкіна, А.В.Дзери, Н.М.Єршовой, І.В.Жилінкової, О.С.Йоффе, В.В.Луця, М.Н.Малєіної, Р.П.Мананковой, В.Ф.Маслова, Г.К.Матвєєва, А.М.Нєчаєвой, А.А.Підопригори, О.О.Пушкіна, З.В.Ромовської, В.А.Рясенцева, Ю.К.Толстого, Е.О.Харитонова, Ю.С.Червоного, Ш.Д.Чіквашвілі, Я.М.Шевченко, Л.С.Явича, О.І.Яворської та інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійним комплексним науковим дослідженням особистих відносин подружжя та відносин подружжя стосовно їх майна в рамках останнього сторіччя в світлі тенденцій та перспектив їх розвитку в сучасних економічних умовах. В результаті проведеної роботи було сформульовано ряд положень, окрема частина яких вперше розроблена, а частина розглядається під іншим кутом зору або отримала подальший розвиток в поданій праці. А саме:

1. Під іншим кутом зору розглядається дореволюційне законодавство з питань особистих та майнових відносин подружжя, що діяло на території України на початку сторіччя, яке оцінюється як досить прогресивне, на відміну від існуючої в літературі точки зору про його відсталість.

2. Дістала подальшого вивчення історія розвитку принципів та методів правового регулювання особистих та майнових відносин подружжя з урахуванням нових тенденцій їх розвитку, що мають місце в зв’язку з проголошенням України самостійною державою, прийняттям Конституції України і створенням сучасного правового поля.

3. В світлі сучасної кодифікації приватного права дістала подальший розвиток дискусія стосовно співвідношення цивільного та сімейного права, яку пропонується вирішувати з урахуванням традицій розвитку права на Україні. Східна традиція права свідчить про необхідність створення окремого Сімейного кодексу України, що не виключає можливості розглядати сімейне право як підгалузь приватного права.

4. Вперше особисті немайнові права подружжя розглядаються в світлі Загальної Декларації прав людини та Конституції України 1996 року, а також з урахуванням сучасної кодифікації приватного права основною метою якої являється створення законодавства, що націлене перш за все на захист людини та її індивідуальності.

5. Вперше на підставі аналізу діючого законодавства та проектів Цивільного і Сімейного кодексів пропонується поділятити особисті немайнові права подружжя в залежності від підстав їх виникнення на три групи: 1) особисті немайнові права, які виникають в людини з моменту народження в суспільстві, де діють норми права і належать кожній фізичній особі незалежно від сімейного стану, але які в зв’язку з укладенням шлюбу набувають особливого сімейно-правового наповнення (конкретизацїї); 2) особисті немайнові права, які виникають у чоловіка та жінки на підставі укладення шлюбу і 3) особисті немайнові права для виникнення яких повинен мати місце юридичний склад – наявність зареєстрованого шлюбу та смерть одного з подружжя в такому шлюбі.

6. Вперше на підставі діючого законодавства та норм другої книги проекту Цивільного кодексу виділяється нова група особистих немайнових прав подружжя, які виникають у одного з подружжя у разі смерті іншого. До цієї групи прав слід відносити: право бути присутнім при визначені причин смерті померлого з подружжя; право вимагати відповіді та спростування неправдивої інформації щодо померлого з подружжя; право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, яка була завдана в результаті глуму над тілом померлого з подружжя, або над місцем його поховання; право давати згоду на використання (в тому числі опублікування) особистих паперів померлого з подружжя.

7. На підставі комплексного порівняльного аналізу норм чинного законодавства та проектів Цивільного і Сімейного кодексів щодо відносин подружжя стосовно їх майна подаються нові пропозиції по вдосконаленню перспективного законодавства.

8. Дістали подальший розвиток та аргументацію міркування з питань необхідності законодавчого захисту прав кредиторів у разі укладення подружжям шлюбного договору.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати, а також загальнотеоретичні і практичні висновки дисертації можуть бути використані у процесі вдосконалення діючого сімейного та цивільного законодавства, а також для подальшого аналізу проблем соціально-економічного розвитку і випрацювання стратегії правового регулювання відносин, що виникають між подружжям.

Положення дисертаційної роботи можуть бути використані в навчальному процесі, при розробці учбових програм курсу цивільного та сімейного права вищих юридичних учбових закладів, а також студентами при підготовці наукових робіт та при вивченні курсу “Цивільне та сімейне право України”, а також спецкурсів з сімейного права.

Деякі сформульовані в дисертації положення мають дискусійний характер і можуть слугувати матеріалом для проведення подальших досліджень у цьому напрямку.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права та кафедрі цивільного процесу Одеської Національної юридичної академії. Сформульовані в дисертації висновки та пропозиції знайшли своє відображення в наукових статтях і тезах виступів на наукових конференціях. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені в ході 2-ої (1999), 3-ої (2000) та 4-ої (2001) звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії.

Дисертація обговорена на спільних засіданнях кафедри цивільного права та цивільного процесу Одеської національної юридичної академії.

Висновки за темою дисертаційного дослідження активно впроваджувалися дисертанткою в навчальний процес при читанні лекцій та практичних занять з курсу “Цивільне право” та спецкурсу “Сімейне право” в Одеській національній юридичній академії.

Окремі результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на наукових конференціях, зокрема конференції “ Сім’я в системі соціальних інститутів: проблеми та перспективи” що відбулася 12-13 червня 1997 року в Одеській філії Академії Державного Управління при Президентові України, та науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання”, яка відбулася 8 грудня 2000 року в Запорізькому інституті державного та муніципального управління.

Основні висновки та результати дослідницької роботи знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, а також у матеріалах, підготовлених для відповідних розділів науково-практичного коментаря до Кодексу про шлюб та сім’ю та Цивільного кодексу, навчальних посібників з цивільного права:

Кодекс о браке и семье Украины. Научно-практический комментарий. – Х.: ООО “Одиссей”, 2000. – С. 100 – 126, 396 – 439.; Цивільний кодекс України. Науково – практичний коментар. – Х.: ТОВ “Одисей”, 2000 – С. 91 – 141, 197 – 216.; Гражданское и семейное право Украины (Учебно-практический справочник) / Под ред. Харитонова Е.О., - Х.; ООО “Одиссей”, 1999. – С.; Гражданское право в вопросах и ответах. / Под ред. Харитонова Е.О., - Х., ООО “Одиссей”, 2001. – С.

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено в чотирьох статтях у провідних спеціалізованих виданнях України відповідно до вимог, що пред’являються ВАКом України.

Структура дисертації. Відповідно до наукових цілей, завдань і логіки дослідження дисертація складається із вступу, чотирьох розділів і тринадцяти підрозділів, з висновками до кожного розділу, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації 175 сторінок, з них основний текст 163 сторінки. Кількість використаних джерел 145.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об’єкт, предмет та мета дослідження, його методологія, формулюється теоретичне та практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації отриманих результатів, список публікацій по темі дисертації.

Розділ перший “Історія розвитку правового регулювання особистих відносин подружжя та відносин подружжя стосовно їх майна” складається з трьох підрозділів і присвячується аналізу основних тенденцій розвитку законодавства та принципів правового регулювання з питань особистих немайнових відносин подружжя та відносин подружжя стосовно їх майна на протязі останнього сторіччя.

У першому підрозділі “Основні напрямки реформування сімейного законодавства щодо особистих немайнових прав подружжя. Принцип роздільності подружнього майна (1900 – 1926 роки)” зазначається, що законодавство з питань особистих та майнових відносин подружжя неодноразово змінювалося, що зумовлювалося економічними та політичними обставинами в країні та дається детальна характеристика законодавства початку сторіччя з питань правового регулювання визначеного кола подружніх відносин. При цьому зазначається, що в рамках означеного періоду можна виділити 2 етапи розвитку законодавства: до 1917 року, та з 1917 по 1926 роки.

Основним нормативним актом, який регулював відносини подружжя в рамках вказаного періоду був Свод Законів Російської імперії (книга 1, том 10 “О правах и обязанностях семейственных”), визначена частина норм якого була присвячена регулюванню особистих відносин подружжя щодо сумісного проживання, обов’язків чоловіка та жінки любити та поважати один одного і т.і. Особисті немайнові відносини подружжя значною мірою впливали на їх майнові відносини, правовій регламентації яких в той час приділялося менше уваги. Майнові відносини подружжя в дореволюційні часи будувалися за принципом повної окремості. Однак норми Своду Законів поширювалися на меншу частину населення царської Росії, в зв’язку з тим що на окремих територіях діяли також інші нормативні акти: В Чернігівській та Полтавській губерніях - правила Литовського статуту, в Бесарабії – закони Арменопула і Донича, в Фінляндії – Фінляндське уложення, в Царстві Польському – французський Цивільний кодекс, які в більшості своїй також встановлювали принцип окремості подружнього майна та владу чоловіка в майнових відносинах. Майнові відносини в селянських сім’ях регулювалися нормами звичаєвого права, згідно з яким все майно селянського двору вважалося одноособовою власністю домохазяїна.

Таким чином на початку сторіччя жінка в майнових відносинах підпорядковувалася чоловіку, хоча законодавство і встановлювало режим окремості подружнього майна. Така підпорядкованість жінки зумовлювалася у житті владою чоловіка в особистих відносинах та економічною залежністю жінки. В роботі на підставі аналізу дореволюційної літератури доводиться, що законодавча конструкція окремості подружнього майна більшістю вчених – юристів того часу оцінювалася як досить вдала та сучасна.Однак, суспільні відносини знаходилися під впливом політичних та економічних змін, які мали місце в ті часи, в зв язку з чим правозастосовча практика почала ухилятися від положень законодавства.

В зв’язку з подальшими політичними перемінами в країні норми щодо регулювання особистих та майнових відносин подружжя зазнали відповідних змін. Знищення царського законодавства було здійснено по суті Декретом про суд N 1 від 24 листопада 1917 року. Норми царського сімейного законодавства, що ставили жінку в залежність від чоловіка відмінювалися в силу примітки до статті 5 вказаного декрету. Ця відміна надалі закріплювалася декретами від 18 та 19 грудня 1917 року.

В роботі дається характеристика та особливості правового регулювання особистих та майнових відносин подружжя по Кодексу законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне та опікунське право (1919 року), розкривається велике значення режиму окремості майна подружжя для селянок, що при царському режимі жили під впливом норм звичаєвого права. При цьому вказується на те, що незалежно від законодавчого закріплення принципу окремості подружнього майна, суди, починаючи з 1923 року обмежено тлумачили статтю 105 КЗАГС і фактично визнавали спільність майна, набутого подружжям в шлюбі. Таким чином зміна суспільних відносин, та відповідна правозастосовча діяльність судів призвели до закріплення в Сімейному кодексі УРСР 1926 року режиму спільності набутого подружжям майна, що стало наслідком відповідного правового регулювання (на принципі рівності прав чоловіка та жінки) радянською владою особистих немайнових відносин подружжя.

В другому підрозділі “Характерні риси принципу спільності набутого подружжям майна (1926 – 1991 роки)” розкриваються характерні риси правового регулювання особистих та майнових відносин подружжя з 1926 по 1991 рік. Вказується, що в цей період діюче законодавство встановлювало принцип спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу та надавало змогу враховувати в майнових відносинах подружжя суспільну необхідність домашньої праці жінки.

Підставами виникнення особистих та майнових відносин подружжя до 1944 року вважався не тільки шлюб, зареєстрований в органах ЗАГСу, а й фактичні шлюбні відносини, яким окремі вчені предрікали широке майбутнє.

Аналізуючи дію сімейного кодексу 1926 року, як першого комплексного нормативного акту, що регулював сімейні відносини після революції, автор зазначає, що його норми стосовно відносин подружжя поширювалися лише на жителів міста. Для регулювання відносин подружжя – жителів села застосовувався Земельний кодекс.

В роботі характеризуються наступні нормативні акти, які регулювали особисті та майнові відносини подружжя: Постанови ЦВК та РНК від 27 червня 1936 року, Указу від 8 липня 1944 року, Основ законодавства про шлюб та сім'ю Союзу РСР та республік, Кодексу про шлюб та сім'ю від 20 червня 1969 року, Констітуції УРСР 1977 року та інші і зазначається, що держава регулювала не тільки визначену частку особистих відносин подружжя, а й за допомогою імперативних норм встановлювала режим спільності майна, набутого в шлюбі. Пильна увага держави з питань майнового устрою сім’ї у цей час пояснюється тотальною політизацією всього соціального життя того часу, на фоні якого надання можливості подружжям самостійно визначати свої майнові відносини була неприпустимою.

Наступні законодавчі зміни щодо регулювання відносин подружжя мали місце після прийняття в 1991 році “Декларації про незалежність України” та пов’язаних з цим перебудовами в економічному, політичному та соціальному житті держави.

В підрозділі 3.3.“Тенденції розвитку правового регулювання особистих немайнових відносин подружжя. Поширення методу диспозитивності на майнові відносини подружжя (1992-2000)” визначаються тенденції розвитку правового регулювання особистих немайнових відносин подружжя та розкриваються результати поширення методу диспозитивності на майнові відносини подружжя в період з 1991 року і до сьогодення. Особлива увага звертається тут на сучасні напрямки кодифікації цивільного та сімейного законодавства, яка на перше місце висуває людину та її особистість, закріплюючи за нею широкий перелік особистих немайнових прав та встановлюючи аналогічні підстави та засоби захисту порушених немайнових прав з тими що передбачаються для захисту майнових прав.

В роботі отримала висвітлення та подальший розвиток дискусія щодо співвідношення цивільного та сімейного права, сучасним проявом якої стала наявність двох альтернативних законопроектів з питань сімейних правовідносин – Цивільного (книга шоста) та Сімейного кодексів. Розкриваючи основні напрямки дискусії дисертантка пропонує при її вирішенні враховувати східну традицію розвитку права на Україні, яка передбачає існування окремого Сімейного кодексу. При цьому наявність окремого кодексу не можна вважати достатньою підставою для відокремлення сімейного права в окрему галузь права. Повернення до поділу права на приватне та публічне, ототожнення цивільного та приватного права, припускають існування окремого сімейного кодексу, як такого, що регулює відносини окремої підгалузі приватного права.

У розділі другому “Особисті немайнові відносини подружжя”, який складається з трьох підрозділів, досліджуються проблеми поняття, класифікації, тенденції та напрямки розвитку правового регулювання особистих немайнових прав та обов’язків подружжя.

У підрозділі 2.1 “Поняття та характерні риси особистих немайнових прав подружжя” розкривається поняття, характерні риси та загальноконституційні підстави виникнення особистих немайнових прав фізичних осіб і в тому ж числі подружжя.

Акцентується увага на тому, що найважливішим немайновим правом будь-якої людини є право на життя, а всі інші особисті права тим чи іншим чином пов’язані з ним. Право на життя включає в себе правомочність на зберігання життя та правомочність на розпорядження ним. Піддається критиці норма проекту ЦК України згідно якої право на життя включає право на стерилізацію, право на штучне переривання вагітності та право на штучну імплантацію зародка. Вказані правомочності пропонується відносити до права на батьківство в зв’язку з тим, що реалізуючи зазначені права особа вирішує питання щодо свого батьківства або материнства. Право ж на життя з’являється в особи з моменту народження і припиняється в момент смерті.

В аспекті обраної теми дисертаційного дослідження розкривається право людини на сім’ю, до якого входять правомочності обирати особу з якою створюватиметься сім’я, право створювати сім’ю, право визначати організаційні форми сімейного життя та право жити в ній.

В підрозділі 2.2 “Види особистих немайнових відносин подружжя” визначаються види немайнових відносин подружжя за різними підставами. Дисертантка погоджується із класифікацією, що запропонована М.В. Антокольскою, згідно якої правові норми, що регулюють особисті немайнові відносини подружжя можна поділити на три види: конституційні норми, норми – декларації сімейного законодавства, та норми сімейного законодавства, які безпосередньо регулюють питання особистих відносин подружжя.

До змісту немайнових відносин подружжя входять передбачені законодавством взаємні особисті права та обов’язки чоловіка та жінки, які знаходяться в шлюбі.

Враховуючи сучасні тенденції розвитку сімейного та цивільного законодавства, окремі норми проектів Сімейного та Цивільного кодексів в роботі вперше запропоновано поділяти особисті немайнові права подружжя на три групи, в залежності від підстав їх виникнення: 1) особисті немайнові права, які виникають в людини з моменту народження в суспільстві, де діють норми права і належать кожній фізичній особі незалежно від сімейного стану, але які в зв’язку з укладенням шлюбу набувають особливого сімейно-правового наповнення; 2) особисті немайнові права, які виникають у чоловіка та жінки на підставі укладення шлюбу і 3) особисті немайнові права для виникнення яких повинен мати місце юридичний склад – наявність зареєстрованого шлюбу та смерть одного з подружжя в такому шлюбі.

Згідно наведеної класифікації до першої групи слід відносити:

- право на вільний вибір професії та роду занять;

- право на вільний вибір місця проживання;

- право на особисте життя та його таємницю;

- право на фізичну та психічну недоторканість.

Друга група особистих немайнових прав подружжя, які виникають в результаті укладення шлюбу включає в себе:

- право подружжя обирати прізвище;

- право на рівність при вирішенні всіх питань життя сім’ї;

- право подружжя на припинення шлюбу;

- право подружжя на батьківство;

- право надавати згоду на усиновлення, якщо усиновлювачем є один з подружжя, та право на тайну усиновлення;

- право кожного з подружжя знати про стан здоров’я іншого (передбачається в проектах Цивільного та Сімейного кодексів);

- право одного з подружжя давати згоду на пасивну евтаназію, при наявності встановлених законом умов (передбачається в проекті ЦК України).

До треттьої групи відносяться права, які виникають у одного з подружжя у разі смерті чоловіка або дружини. Більша частина цих прав встановлюється в проекті нового Цивільного кодексу. До них відносяться наступні права:

- право вимагати в судовому порядку відповіді та спростування неправдивої інформації щодо померлого чоловіка або жінки;

- право вдови (вдовця) бути присутнім при дослідженні причин смерті другого з подружжя;

- право вдови (вдовця) вимагати відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої в результаті глуму над тілом померлого з подружжя, або над місцем його поховання;

- право надавати згоду на використання, в тому числі опублікування особистих паперів, що належали померлому з подружжя.

Вказанний перелік особистих немайнових прав подружжя залишається відкритим, так як з розвитком суспільства можливо з’явлення нових видів особистих відносин подружжя.

Дисертантка спростовує існуючу в літературі думку, що до особистих прав подружжя слід відносити право вільного укладення шлюбу. Це право являється немайновим правом будь – якої неодруженої особи, а не подружжя. До особистих прав та обов’язків подружжя треба відносити лише ті, що виникають, або набувають особливого сімейно-правового наповнення після укладення шлюбу ними.

Не можна також відносити до немайнових прав подружжя право батьків давати згоду на усиновлення їхніх дітей, та права батьків по вихованню дітей. Вказані права являються немайновими правами батьків, їх мають особи в яких є діти незалежно від того знаходяться вони в шлюбі чи ні.

У підрозділі 2.3. “Співвідношення особистих немайнових та майнових відносин подружжя” розкриваються існуючі в літературі точки зору з означеного питання. При цьому дисертантка погоджується з думкою про те, що особисті та майнові відносини подружжя є взаємопов’язаними. При цьому вирішальне значення мають особисті відносини подружжя, на яких базується сім’я та майнові відносини. Про значущість особистих відносин свідчать і сучасні тенденції розвитку цивільного законодавства, які пропонують такі ж засоби захисту особистих немайнових прав та обов’язків, які характерні для захисту майнових прав.

Третій розділ дисертаційної роботи “Законний режим подружнього майна” присвячується аналізу проблем законного режиму подружнього майна, як такого, що базується безпосередньо на законодавстві та розрахований на всіх осіб, які мають правовий статус подружжя. Він складається з п’яти підрозділів.

Підрозділ 3.1 “Особливості об’єктного складу майнових відносин подружжя” містить поняття подружнього майна та окремі особливості об’єктного складу відносин подружжя стосовно їх майна. Розглядаючи термін майно, щодо подружніх стосунків автор вступає в дискусію з тими науковцями, які вважають, що це поняття охоплює не лише речі, гроші та майнові права, а й майнові обов’язки. Подружнім майном пропонується вважати лише речі та майнові права, що набуті подружжям під час шлюбу. Різноманітні висловлювання в літературі та відсутність належного правового регулювання питання щодо визначення терміну подружнє майно сприяють нестабільності судової практики в указаній області, що може привести до порушення майнових прав одного або обох з подружжя. Враховуючи, що чітка регламентація майнових відносин, безумовно сприяє їх нормальному функціонуванню, слід вважати правильним пропонування про закріплення в законі визначення терміну “майно подружжя” наступного змісту “спільним майном подружжя слід вважати речі, а також майнові права, набуті подружжям в період шлюбу, якщо інше не буде доведене заінтересованим з подружжя”.

У зв’язку з тим, що в сімейному праві діє презумпція спільності майна подружжя, однозначно визначати всі види спільного майна подружжя немає потреби, тому що майно, набуте в період шлюбу, вважається таким, що належить обом з подружжя (протилежне необхідно доводити). В роботі пропонується крім визначених в законі об’єктів права спільної сумісної власності подружжя, відносити до таких кошти, які отримані як відшкодування шкоди, пов’язаної з втратою здоров’я.

У підрозділі 3.2. “Підстави виникнення спільності подружнього майна. Особливості суб'єктного складу майнових відносин подружжя” проводиться дослідження існуючих в науковій літературі поглядів на означені питання та робиться висновок, що основною і достатньою підставою для виникнення спільності подружнього майна є наявність шлюбу, зареєстрованого у встановленому державою порядку. Не можуть бути суб'єктами вказаних майнових відносин особи, які знаходяться у фактичних шлюбних відносинах. Їх відносини повинні регулюватися цивільним законодавством.

Звертається окрема увага на той факт, шо необхідно розрізняти момент виникнення права власності на майно, що належить подружжям та момент виникнення спільності подружнього майна. Так як до складу подружнього майна входять і речі, і майнові права, то спільними вони повинні становитися з моменту виникнення права на конкретну річ, або іншого майнового права.

У підрозділі 3.3. “Особливості правового режиму окремих видів спільного майна подружжя” розглядаються найбільш значущі та поширені об’єкти майнових відносин подружжя та особливості їх правового режиму. Окрема увага приділяється таким об’єктам, як речі професійних занять, майно отримане від діяльності приватних юридичних осіб, премії за особисті досягнення, коштовності, професійний рівень та інші.

Позитивна оцінка надається проектам ЦК та Сімейного кодексу, які спростовують поняття предметів розкоші, як таке що має оціночний характер і не може бути чітко визначене в законодавстві. Звертається увага на той факт, що премії, отримані за особисті досягнення одним з подружжя можливо вважати їх спільним майном, якщо інший з подружжя сприяв їх отриманню.

Підрозділ 3.4. “Окреме майно подружжя” містить поняття та види такого майна.

Закріплення в законі видів окремого майна здається більш доцільним. З цього приводу пропонується внести зміни до діючого законодавства, а саме відносити до роздільного подароване (отримане безкоштовно), а не тільки по договору дарування, майно.

Акцентується увага на такій групі об’єктів як окреме майно, цінність якого істотно збільшилася в період шлюбу за рахунок майнових або особистих внесків другого з подружжя. Пропонується таке майно в повному обсязі вважати спільним майном подружжя.

Підрозділ 3.5. “Особливості повноважень подружжя щодо спільного майна” містить загальні правила здійснення подружжям означених повноважень.

Подружжя володіють, користуються та розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою. Аналогічні правила здійснення подружжям права спільної сумісної власності закріплюються і в проектах Цивільного та Сімейного кодексів. Подружжя при здійсненні права спільної сумісної власності зобов’язуються не до пасивної поведінки – не чинити одне одному перешкод, а перш за все до активної поведінки, змістом якої являється право і обов’язок кожного з подружжя узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном.

Обгрунтовується думка, що володіння та користування (а не тільки розпорядження) спільним майном подружжя повинно здійснюватися також за взаємною згодою, в силу того, що коли законодавець наділяє подружжя рівними правами щодо спільного майна (стаття 22 КпШС України) він має на увазі узгодженість в їх діях по управлінню таким єдиним об`єктом, як їх спільна сумісна власність. З цього можна зробити висновок, що презумпція згоди іншого з подружжя поширюється не тільки на угоди по розпорядженню майном, але і на питання пов`язані з володінням і користуванням ним. Таким чином, можна говорити про те, що при укладанні кожної угоди стосовно спільного майна подружжя (а не тільки угоди по його відчуженню), яка потребує нотаріальної форми повинна мати місце письмова згода іншого з подружжя.

Слід мати на увазі, що під майном розуміють не тільки речі, які належать подружжю, а й гроші та цінні папери. Отже всі вказані правила поширюються й на угоди щодо володіння, користування та розпорядження ними. Тобто письмова згода, скажімо жінки, повинна мати місце не тільки коли чоловік продає спільну хату, а й тоді коли він покупає на спільні гроші визначене майно.

Угоди щодо спільного майна подружжя, укладена одним з подружжя проти бажання іншого, повинна визнаватися недійсною в повному обсязі, або в частині (якщо цим обмежується вимога зацікавленого з подружжя) у разі недобросовісності контрагента за такою угодою.

В розділі четвертому дається характеристика договірного режиму майна подружжя. Договірний режим подружнього майна виникає з моменту укладення шлюбного договору, або іншого договору, який має за мету зміну законного