ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

УДК 338.4:634.330.15.90

КУСАЇНОВ Халел Хаймуллієвич

ЕКОНОМІКО-ЕНЕРГЕТИЧНІ І ЕКОЛОГІЧНІ

ОСНОВИ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ЗАХІДНОГО КАЗАХСТАНУ

Спеціальність 08.07.02 –

економіка сільського господарства й АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

КИЇВ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті аграрної економіки Української академії аграрних наук.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік УААН САБЛУК Петро Трохимович, директор Інституту аграрної економіки УААН

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України КРИСАЛЬНИЙ Олександр Васильович, Інститут аграрної економіки УААН завідувач відділу

доктор економічних наук КАШЕНКО Ольга Леонідівна, Сумський державний аграрний університет, м. Суми, доцент кафедри фінансів

доктор економічних наук МОРОЗ Олег Васильович, Вінницький державний технічний університет, м. Вінниця, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу в економіці

Провідна установа: Державна агроекологічна академія України Міністерства освіти і науки України, м. Житомир

Захист дисертації відбудеться 26 червня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.350.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Інституті аграрної економіки УААН (03680, МСП, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 10, 3-й поверх конференц-зал).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту аграрної економіки УААН, м. Київ, вул. Героїв оборони, 10.

Автореферат розісланий 25 травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор М.Й.Малік

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток сільського господарства Казахстану у другій половині ХХ століття правомірно віднести до одного з найбільш масштабних світових проектів антропотехногенної діяльності. До початку 90-х років прогрес у цій галузі був зумовлений процесами господарського освоєння агроландшафтів та значного розширення використання непоновлюваних енергетичних ресурсів. Однак і донині немає однозначної відповіді, якими були реальні досягнення і якої є дійсна їх ціна та ефективність. Ще більш важливою є проблема того, яким повинен бути економічний та енергетичний сценарій сільського господарства III тисячоліття, коли демографічні і ресурсні проблеми актуалізуються при необхідності забезпечення стратегічного зростання виробництва й окупності ресурсів як глобальних і стійких економічних процесів, за яких продуктивність та ефективність сільського господарства будуть визначальними критеріями економічного розвитку. В практичному плані необхідність нової аграрної політики продиктована реаліями геополітичної ситуації, в якій опинився Казахстан після розпаду СРСР і породження економічної кризи на пострадянському просторі. Стратегічним завданням при цьому є забезпечення науково обгрунтованої економічної інтеграції до світового агропродовольчого ринку.

Як свідчить ретроспективний аналіз, технократична модель інтенсифікації аграрної сфери зумовила різке погіршення екологічної ситуації, широкомасштабну деградацію ґрунтового покриву і виснаження сільськогосподарських угідь. Це супроводжується прогресуючим зниженням економічної ефективності виробничих витрат, загостренням продовольчої ситуації в суспільному житті країни. Сучасне техногенне сільське господарство навіть в економічно розвинутих країнах без відповідної державної підтримки стало нерентабельним. Внаслідок цих причин набувають винятково важливого значення, як у планетарному, так і регіональному аспектах, проблеми дефіцитності, обмеженості, економії традиційних техногенних енергетичних ресурсів, пошуку економічно виправданих альтернатив, а також корінної перебудови й удосконалення матеріально-технічного забезпечення сільського господарства.

Дослідження розвитку сільськогосподарських систем у площині економіко-енергетичного аналізу сягають в глибину античної історії суспільного буття. Формування ж теоретичних основ макроекономічного аналізу із застосуванням поняття “енергія” як загального критерію оцінки праці людини і природних процесів відноситься до появи наукових публікацій у кінці ХІХ століття, зокрема Ф.Кене, С.А.Подолинського, К.Маркса, Ф.Енгельса та інших.

І тільки з 70-х років ХХ століття широко розгорнулись дослідження сільськогосподарських систем на основі енергетичного аналізу, зумовленого загальним розвитком інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в індустріальних країнах світу, а згодом – і в країнах, що розвиваються. У Східній Європі основні економіко-енергетичні дослідження тоді активізувались у Польщі, Росії, Україні, Молдові. Нині ще дуже мало сучасних наукових публікацій, присвячених цій проблемі. Серед вчених, які займались вивченням ефективності використання і відтворення енергії у сільському господарстві, слід назвати М.Адамовича, А.Астащенка, Е.Базарова, М.Блажека, К.Боргетрема, А.Жученка, Г.Іліаді, О.Мороза, Т.Новацького, Ю.Новикова, О.Созінова. В їх роботах висвітлюється ряд нових важливих результатів вивчення ролі і значення застосування енергетичного аналізу розвитку сільського господарства.

Проте, в цілому ця важлива проблема залишається слабо дослідженою. Зокрема, це стосується насамперед опрацювання економічно адаптованої системи оцінки використання природних ресурсів в аграрному виробництві, приведення до загального господарського еквіваленту грошових і природних показників аналізу. Найбільш обгрунтованою системою такої оцінки може бути, на наш погляд, система, побудована на енергетичній основі. Методологічно тут передбачається здійснення аналізу фундаментальних процесів, насамперед, споживання й окупність різних ресурсів у виробництві на основі єдиних еквівалентних енергетичних показників. На відміну від традиційних грошових систем аналізу це дає можливість визначити витрати й ефективність незалежно від коливань цін, інфляції, цінової диспропорції, різниці у валютах тощо. Важливість вищеназваних проблем посилюється практичною відсутністю в Казахстані публікацій результатів таких системних досліджень. Сукупність цих положень та інших проблем, пов'язаних з необхідністю інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, як основної умови виходу його з кризового стану в Республіці Казахстан, слугувала підставою щодо вибору теми дисертаційної роботи та обгрунтованості її актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційні дослідження здійснювались відповідно до тематичних планів науково-дослідних робіт державних і галузевих науково-технічних програм Західно-Казахстанського аграрного університету за загальною координацією Національним академічним центром аграрних досліджень Міністерства освіти і науки Республіки Казахстан та науково-технічної програми “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкові умови” (номер державної реєстрації 0196V16299) Інституту аграрної економіки Української академії аграрних наук.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці обгрунтованих нових пріоритетів економічного розвитку сільського господарства Західного Казахстану на основі послідовного здійснення його інтенсифікації, підвищення ефективності використання економічного, екологічного й енергетичного потенціалу.

Для досягнення поставленої мети вирішувались такі теоретичні і практичні завдання:

· обгрунтування пріоритетних напрямів послідовного здійснення інтенсифікації сільськогосподарського виробництва Західного Казахстану, виходячи з реальної економічної та екологічної ситуації в галузі;

· дослідження ретроспективи, хронології, характеру, спрямованості та основних рушійних факторів еволюції вітчизняної аграрної сфери;

· виявлення закономірностей й окремих тенденцій динаміки ефективності використання енергії у сільському господарстві Західного Казахстану, його продуктивності, витрат і окупності ресурсів;

· опрацювання оптимізованої економіко-енергетичної моделі, структури і функціональних складових детермінантів аграрного виробництва у регіоні (ресурсної політики використання і відтворення енергії з урахуванням обґрунтованого рівня продуктивності, ефективності, а також потенційних можливостей і реальних еколого-економічних обмежень).

Предмет і об'єкт дисертаційного дослідження. Предметом дослідження є закономірності економічного розвитку сільського господарства в сучасній соціально-екологічній системі трансформації функціональних енергетичних потоків антропотехногенного і природного походження.

Методологія та методи досліджень. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання економічних та екологічних процесів у виробничій сфері, сучасна економічна теорія ринкових відносин, загальнофілософські і загальноекономічні принципи та методи комплексного системного підходу до аналізу розвитку суспільного виробництва, зокрема застосування системи економічних і екологічних положень енергетичного аналізу ефективності сільського господарства, законодавчо-нормативні акти центральних владних органів Республіки Казахстан, пов'язані з розвитком сільського господарства та інших галузей агропромислового комплексу, наукові публікації вітчизняних та зарубіжних вчених економістів-аграрників.

У процесі дослідження застосовувались абстрактно-логічний, системно-аналітичний, економіко-енергетичний, монографічний, програмний, розрахунково-конструктивний, економіко-статистичний, графічний, балансових ув'язок, економіко-математичного моделювання соціально-економічних процесів та інші методи. Вони широко застосовувались при теоретичних узагальненнях розвитку соціально-економічних явищ, вивченні еволюції аграрного виробництва в державі та економіко-енергетичній оцінці факторів його ефективності, побудові перспективної оптимізованої економіко-енергетичної й екологічної моделі розвитку сільського господарства, а також при розв'язанні інших вагомих проблем розвитку аграрного сектора економіки Казахстану.

Інформаційною базою проведення дисертаційного дослідження були офіційні статистичні дані республіканських владних структур, обласних і районних управлінь сільського господарства, виробничо-господарських формувань країни та Західно-Казахстанської області, наукові публікації вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем розвитку аграрного сектора економіки, власні розробки автора.

Об'єктом дослідження визначено процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва Західного Казахстану на економіко-енергетичній і екологічній основі. Західно-Казахстанська область посідає провідне місце в країні. Вона займає 13,8 млн. га сільськогосподарських угідь, понад 1 млн. га орних земель, 10,9 млн. га пасовищ і 1,2 млн. га сіножатей. Сільське господарство області має розвинуте зернове виробництво і продуктивне тваринництво (виробництво м'яса великої рогатої худоби, молока, вовни).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Наукову новизну дисертаційної роботи становлять сукупність таких системних результатів теоретико-методологічного, методичного і практичного характеру:

· здійснення економіко-енергетичної оцінки впливу факторів технологічного й енергоресурсного забезпечення на розвиток сільськогосподарського виробництва;

· опрацювання економіко-енергетичної та екологічної моделі оптимізованого розвитку сільського господарства Західно-Казахстанської області на перспективу;

· обгрунтування концепції економічної інтерпретації екологічної ефективності сучасного землеробства Західного Казахстану;

· науково-методологічне обгрунтування соціально-економічного явища “еколого-енергетична ефективність землеробства”, сутність якого полягає в економічній оцінці на основі енергетичних еквівалентів аналізу та соціально-економічного процесу “економіко-енергетичні основи інтенсифікації сільського господарства”, при якому забезпечується випереджаюча окупність використання енергії у виробництві.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, одержані в процесі дисертаційного дослідження, є особистими наробками і пропозиціями автора для використання їх у сільськогосподарському виробництві.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані теоретико-методологічні положення й наукові узагальнення процесів інтенсифікації сільського господарства на економічно-енергетичній та екологічній основі, спрямовані на розширення і поглиблення наукових основ щодо сучасної орієнтації економічної науки на розвиток новітніх підходів до пізнання сутності об'єктивних соціально-економічних явищ в аграрній сфері суспільного життя. Їх можливе практичне використання при розробці концептуальних засад стратегії аграрної політики країни та законодавчо-нормативних актів її реалізації.

Матеріали дисертаційного дослідження були, зокрема використані при розробці Програми інтенсифікації сільського господарства Західно-Казахстанської області на період до 2005 року, Програми зовнішньоекономічного розвитку агропромислового комплексу області до 2010 року та ряду інших документів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати впроваджені безпосередньо у виробництві ряду господарських формувань Західно-Казахстанської й Актюбінської областей на площі близько 200 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі на 85 тис. га орних земель.

Матеріали дисертації використовуються у науково-навчальному процесі Актюбінського державного і Західно-Казахстанського аграрного університетів. Для практичного використання видано 4 методичні посібники загальним обсягом 4,5 др. арк. Основні положення, що випливають з досліджень були схвалені вченими радами названих університетів.

Результати дисертації доповідалися й обговорювалися на науково-теоретичних конференціях, засіданнях вченої ради агрономічного факультету і наукової ради Західно-Казахстанського аграрного університету (м.Уральськ, 1996 р.), вченої ради Казахстанського науково-дослідного інституту землеробства ім.В.Р.Вільямса (м.Алмати, 1995), науково-практичних конференціях “Проблеми інтенсифікації сільськогосподарського виробництва” (м.Харків, 1986), “Наукові дослідження на службі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва” (м. Єреван, 1986), “Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва в умовах радикальної економічної реформи” (м.Суми, 1989), “Актуальні питання сільського господарства Уральської області” (м.Уральськ, 1987), “Актуальні питання сільськогосподарського виробництва” (м.Уральськ, 1991), “Наукові основи ведення сільського господарства України в сучасних умовах” (м.Київ, 1991), “Прогресивні форми інтеграції науки і виробництва АПК” (м.Кустанай, 1990), “Соціально-економічні проблеми формування і використання трудових ресурсів АПК” (м.Челябінськ, 1991), “Актуальні проблеми інтенсифікації сільського господарства” (м.Шортанди, 1993), на науково-практичній конференції, присвяченій 40-річчю освоєння цілинних земель (м.Оренбург, 1994), на IV міжрегіональному семінарі сільськогосподарських фахівців (м. Уральськ, 1992).

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковані в двох особистих монографіях: "Теорія балансу енергії в сільському господарстві" (11,5 др.арк.) і "Сільське господарство західного Казахстану на порозі третього тисячоліття: економіко-енергетичні проблеми і перспективи їх вирішення" (14,5 др. арк.), а також у 25 статтях загальним обсягом 12 др.арк. у провідних фахових економічних виданнях України, Казахстану і Росії. Всього по темі дисертації опубліковано 85 робіт загальним обсягом 47 др.арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота включає вступ, 8 розділів, висновки, рекомендації виробництву і додатки. Загальний обсяг роботи – 405 стор. комп'ютерного тексту. Дисертація містить 42 рисунки і 48 таблиць. Список використаної літератури включає 256 джерел.

Структура дисертаційної роботи:

Вступ.

Розділ 1. Аграрні реформи на пострадянському просторі: економіко-екологічні аспекти проблеми інтенсифікації використання і відтворення енергії у сільському господарстві. 1.1. Ретроспектива розвитку економіко-енергетичної парадигми аналізу. 1.2. Енергетичні аспекти аграрної економіки: основні закономірності ефективності. 1.3. Еколого-економічні проблеми відтворення енергії в аграрній сфері. 1.4. Економіко-енергетична модель оптимізації сільського господарства.

Розділ 2. Умови проведення досліджень. 2.1. Методологія і методика досліджень 2.2. Об'єкт досліджень. 2.3. Основні положення теорії енергетичного балансу в аграрній сфері.

Розділ 3. Ретроспектива економіко-енергетичного розвитку сільського господарства регіону. 3.1. Структурна динаміка виробництва. 3.2. Енергетичні витрати: проблеми ресурсної політики. 3.3. Динаміка виробництва і продуктивності.

Розділ 4. Еколого-енергетична ефективність сільського господарства Західного Казахстану. 4.1. Ефективність використання сонячної енергії. 4.2. Ефективність і рівень відтворення енергетичного потенціалу грунту. 4.3. Еколого-енергетична ефективність традиційних сівозмін у землеробстві Казахстану. 4.4. Економіко-енергетичні і екологічні основи виробництва зерна ячменя. 4.4.1. Сучасний рівень технологій. 4.4.2. Проблеми і перспективи ефективності вирощування ячменю (за результатами стаціонарних досліджень).

Розділ 5. Глобальні закономірності ефективності інтенсифікації сільського господарства західного Казахстану. 5.1. Динаміка ефективності сільського господарства західного Казахстану. 5.2. Ефективність використання праці у сільськогосподарському виробництві. 5.3. Фактор технічного розвитку в процесі еволюції сільського господарства західного Казахстану. 5.4.Проблеми стійкості і стабільності аграрного виробництва. 5.5. Загальні і специфічні аспекти інтенсифікації аграрного сектора західного Казахстану та світового сільського господарства.

Розділ 6. Мікроекономічний аналіз ефективності сільськогосподарського виробництва (на прикладі окремих господарств Західно-Казахстанської області). 6.1.Диференціація результатів інтенсифікації виробництва в господарствах регіону. 6.2. Порівняльний аналіз ефективності форм господарювання.

Розділ 7. Перспективи економіко-енергетичного розвитку сільського господарства Західного Казахстану. 7.1. Західний Казахстан на зовнішньому агропродовольчому ринку. 7.2. Ключові фактори подальшої інтенсифікації. 7.3. Баланс взаємовідносин держави і сільськогосподарських виробників. 7.4. Технічне забезпечення виробництва. 7.5. Модель економіко-енергетичного розвитку.

Висновки. Рекомендації виробництву.

Список використаних джерел.

Додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Аграрні реформи на пострадянському просторі: економіко-екологічні аспекти проблеми інтенсифікації використання і відтворення енергії у сільському господарстві” розглянуті теоретико-методологічні і прикладні аспекти проблеми ефективності використання енергії в сучасному сільському господарстві. Обгрунтовується система поглядів щодо універсальності економічної оцінки сільськогосподарського виробництва на основі категорії “енергія”, спрямованості її трансформації й ефективності використання. Висока наукова достовірність і об'єктивність такої методології зумовлена можливістю оцінки ефективності використання як антропотехногенних, так і природних факторів і є основою оптимізації. З енергетичних позицій сільське господарство є сукупністю таких найважливіших факторів, як антропотехногенна енергія, сонячна енергія, енергетичний потенціал грунту. При цьому насамперед антропогенний фактор, вкладення техногенної енергії визначають стійкість, продуктивність і ефективність аграрного сектора, а також загальну екологічну ситуацію.

Сучасна наукова парадигма ґрунтується на закономірностях зростання витрат і зниження ефективності інтенсифікації індустріалізованого аграрного виробництва. Прогнозується посилення цих тенденцій і в майбутньому. Підкреслюється обмеженість кількісного збільшення енергоресурсів у процесі виробництва, необхідність підтримання достатньо високого рівня його продуктивності, а також актуальність оптимізації використання енергії, в першу чергу за рахунок стабілізації антропогенного впливу на агроландшафти. Водночас економічні дослідження даної проблеми ускладнені відсутністю практичної інформації, отриманої на достатньому методичному і методологічному рівні. При цьому відомі результати значно різняться.

Основною тенденцією сучасного розвитку аграрної сфери є заміна традиційних кількісних інтелектуальними факторами інтенсифікації, зумовлена екологічними аспектами, що мають реальну економічну основу. Теоретично визнається можливість створення стійкого сільського господарства за умови гармонійного регулювання біологічних (екологічних), соціальних та економічних факторів. При цьому екологізацію аграрної сфери слід розглядати як певний соціальнозаданий рівень розвитку суспільства, який передбачає органічне співвідношення ефективного використання як біологічних, так і техногенних факторів. Стратегія оптимізації, на відміну від соціально-організаційних аспектів, неможлива без збільшення науково-інформаційного забезпечення розвитку, зростання наукоємності, посилення функцій контролю і керування процесами у сільському господарстві. Принциповою економіко-екологічною основою оптимізації є відновлення збалансованості енергії в агроландшафтах насамперед за рахунок якісних змін у структурі антропогенних витрат, а також забезпеченні бездефіцитного балансу відтворення родючості за рахунок раціональної структури сільськогосподарського виробництва, збільшення його продуктивності, підвищення збалансованої організованості енергетичних потоків.

У другому розділі “Умови проведення досліджень” викладені особливості умов проведення досліджень, їх методологія і методика, теоретичні авторські розробки. Об'єктом досліджень стало сільське господарство Західного Казахстану, у тому числі окремі його господарства. Ефективність агротехнологій вивчалася на прикладі вирощування ячменю у стаціонарних дослідах Західно-Казахстанського аграрного університету та в умовах виробництва.

Результатом роботи є удосконалена універсальна методика економіко-енергетичного аналізу ефективності сільського господарства. Автором дисертаційного дослідження розроблена теорія енергетичного балансу, яка грунтується на універсальності закономірностей використання і відтворення енергії, а також функціонального стану індустріального сільського господарства як економіко-енергетичної й екологічної системи. Основу цієї системи становить процес трансформації енергії природного і техногенного походження, потенціал якої в еколого-економічному плані є лімітованим. Оптимальність способу виробництва визначається насамперед ефективністю використання всіх видів енергії і в першу чергу найбільш обмежених. Стійкість сільськогосподарської системи також зумовлена оптимальністю балансу енергії, зокрема, необхідністю забезпечення відновлення її енергетичних джерел.

Витрати енергетичних ресурсів є визначальним функціональним чинником сільського господарства в плані як абсолютних кількісних, так і структурних (якісних) показників використання ресурсів. Останні принципово визначають сутність науково-технічного і технологічного забезпечення виробничих процесів. Між енергетичним потенціалом, витратами енергії в процесі виробництва та її окупністю має місце пряма кореляційна залежність. Зменшення енергетичного потенціалу внаслідок витрат енергії без належного її відновлення закономірно призводить до зниження загальної ефективності системи. Ексергія кругообігу енергії при цьому постійно зменшується. У свою чергу, збільшення виробництва вимагає адекватного зростання використання, інтенсивності трансформації та відтворення енергії. Для створення стійкого збільшення виробництва динаміка витрат повинна бути безпосередньо взаємопов'язана з характером і спрямованістю відтворення енергетичних ресурсів. Економічно найважливішим є збільшення ефективності використання і відтворення енергії тих джерел, що є найбільш лімітованими і які принципово замінити неможливо. Практична інтерпретація теорії енергетичного балансу дозволила вивчити характер і спрямованість енергетичної еволюції світового індустріального сільського господарства та аграрної сфери Західного Казахстану, виділивши при цьому найважливіші універсальні етапи його розвитку.

У третьому розділі “Ретроспектива економіко-енергетичного розвитку сільського господарства регіону” наведені результати досліджень ретроспективи економіко-енергетичного розвитку галузі, зокрема закономірності динаміки виробництва, витрат і продуктивності. В цьому плані історія сільського господарства Казахстану другої половини ХХ століття є одним з найяскравіших світових прецедентів винятково динамічного розвитку, що супроводжувався кардинальними змінами екологічного плану. Необхідність освоєння в обіг нових територій і колосальної кількості енергії промислового походження диктувалась вкрай несприятливою ситуацією, що склалася із забезпеченістю продуктами харчування, насамперед хлібом, стійким зростанням продовольчого дефіциту і зовнішньою залежністю СРСР, неможливістю радикального вирішення проблеми іншими шляхами. Сама по собі інтенсифікація галузі в економічному її розумінні – випереджальному збільшенні окупності ресурсів техногенного походження за рахунок зростання продуктивності землі - на першому етапі розглядалася як другорядний фактор. Було зігнороване і те, що в цей період у провідних західних країнах почало здійснюватися швидке зростання виробництва сільськогосподарської продукції винятково за рахунок промислової інтенсифікації. Можливості екстенсивного розвитку землеробства були вичерпані до цього часу і на всій європейській частині території СРСР. Очевидно, саме в цьому і полягали стратегічні прорахунки аграрної політики того часу, що спричинило і сучасні проблеми.

Структурні зміни в землекористуванні у Західному Казахстані з початку 50-х років полягали у різкому збільшенні площі орних земель за рахунок природних кормових угідь, а також частини низькородючих земель. Саме в цей час – на етапі масового застосування тракторів та іншої сільськогосподарської техніки в аграрній сфері СРСР – стало можливим в енергетичному і технологічному плані вирішити проблеми широкомасштабного і своєчасного проведення основного обробітку грунту при освоєнні цілинних земель. Слід відзначити етап стабілізації в цілому структурних показників аграрного землекористування у 70-80-і роки. З початку ж 90-х років внаслідок економічної кризи площа орних земель неухильно зменшується. Сутність трансформаційних процесів у рослинництві полягала у збільшенні посівних площ пшениці, ячменю і проса, що займають понад 96% посівних площ і є основою землеробства регіону. Значимість цих процесів підкреслюється тим, що казахстанський хліб складав у різні роки від 10 до 20% його виробництва в СРСР.

Протягом досліджуваного періоду в Західно-Казахстанській області мали місце значні структурні та кількісні трансформації тваринництва, що до початку освоєння цілинних земель була практично єдиною стратегічною галуззю сільського господарства. Етап активного зростання чисельності сільськогосподарських тварин відноситься до періоду 50-х – середини 60-х років. За 10 років поголів'я збільшилося майже в 1,5 раза, незважаючи на те, що цей показник у регіоні був традиційно високим. Надалі – до початку 80-х років – збільшення виробництва досягалось здебільшого за рахунок підвищення продуктивності тварин. Стримуючими факторами подальшого кількісного зростання у цей період стала недостатність кормової бази. Певне збільшення чисельності сільськогосподарських тварин – на 20-25% – спостерігалося в період із середини 80-х і до середини 90-х років. Але найбільшим став спад, викликаний наслідками останньої економічної кризи, коли чисельність поголів'я зменшилася в 2,7 раза і ця тенденція зберігається і нині. Цей рівень є мінімальним за останні півстоліття. Така ситуація не може не викликати серйозного побоювання щодо перспектив галузі.

Структурні зміни в сільському господарстві регіону супроводжувались виключно активною позитивною динамікою технологічних витрат, які протягом 1950-1983 років збільшились в цілому від 9,6 х 10 9 до 44-44,7 х 10 9 МДж (рис. 1). Надзвичайно високим було зростання витрат у середині 50-х років – у період найактивнішого освоєння цілинних і перелогових земель, коли даний показник збільшився протягом 1954-1956 років у 2,5 раза. Надалі досить стійке збільшення енергетичних інвестицій мало місце до 1983 року за щорічних темпів зростання від 10 до 14%, а в окремі роки (1954-1957) – і до 40%. На 1955-1960 і 1975-1982 роки припадає найбільше надходження і фінансових інвестицій. Основні фонди у сільському господарстві області збільшились до 1986 року на 857% порівняно з показниками 1960 року, у тому числі сільськогосподарського призначення – на 677%. Фондоозброєність праці і фондозабезпеченість галузі тільки за період 1980-1986 років зросли відповідно на 43 і 36%. Енергооснащеність праці та енергозабезпеченість протягом 1975-1986 років збільшилися на 26-28%. Капітальні вкладення держави на розвиток галузі лише за 1970-1986 роки становили майже три мільярди карбованців; при цьому щорічні вкладення (у 1986 році порівняно з 1970-м) зросли більш, ніж удвічі.

Енергетика сільськогосподарського виробництва області традиційно визначалась використанням як традиційно біологічних (тяглові зусилля тварин і насіння), так і техногенних факторів (засобів механізації, пальне і, в окремі періоди, електроенергія). Характерним стало досить стабільне співвідношення техногенних і біологічних факторів. На фактор механізації (а це насамперед сукупні витрати у вигляді засобів механізації і пального) на всіх етапах розвитку припадала переважна – від 45 до 53% – частка у структурі загальних витрат. При цьому пальне займало від 33 до 42% загальних витрат, що було найбільшим показником серед енергетичних джерел промислового походження. Енергія у вигляді засобів механізації (трактори, комбайни, сільгоспзнаряддя) становила від 10 до 15%, а електроенергія - від 0,1 до 13,6% загальних витрат. Характерною регіональною особливістю сільського господарства є те, що три вищезгаданих джерела техногенної енергії виявились найбільш важливими як у кількісному, так і функціональному плані серед всіх інших факторів інтенсифікації.

Насіння, тяглові зусилля тварин і праця стали найважливішими джерелами енергії біологічного походження. Питома вага енергії витрат у вигляді насіння становила від 35 до 42%. На частку енергії у вигляді тяглових зусиль тварин припадало від 3 до 17%, енергії праці – від 0,5 до 1,1%. Слід зазначити, що частка інших факторів – мінеральних, органічних добрив і меліорантів, засобів захисту, будівель і споруд виробничого призначення – не перевищувала 2,2% і мала незначний вплив на характер трансформації енергії і функціонування галузі.

Такі структурні закономірності характерні як для періоду зростання, так і під час кризи та стагнації виробництва протягом 90-х років, що дозволяє зробити висновки саме про кількісний аспект енергетичної еволюції галузі. Так, незважаючи на загальне збільшення енергоспоживання, ніяких принципових змін щодо одиниці посівної площі не спостерігалося, а фондозабезпеченість та енергооснащеність навіть у найсприятливіші періоди були більш ніж на порядок меншими, ніж у більшості індустріальних країн, що свідчить про постійне і більш ніж значне технічне відставання вітчизняної аграрної сфери. Все це докорінно відрізняє характер розвитку сільського господарства Казахстану від еволюції європейської частини агроландшафтів СРСР. В цілому, за специфіки виключно високого функціонального впливу, передусім фактора механізації як характерної риси національного аграрного виробництва, перехід до його переважно механізованого ведення (від рівня технічного розвитку 45% до 60%) протягом другої половини 50-х-80-х років супроводжувався збільшенням використання мінеральних добрив до 15 кг/га NРК, обсягів виробництва – у 6,8 разів, технологічних витрат – у 4,7 раза. При цьому енергоємність первинної сільськогосподарської продукції зменшилася на третину. а результатами досліджень, збільшення енергоспоживання та радикальні структурні трансформації агроландшафтів регіону протягом 50-80-х років привели до значного збільшення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції (рис. 2). Виробництво продукції рослинництва зросло в період з початку 50-х і до середини 80-х років від 4,5-5 х 10 6 (1950 рік) до 40 х 10 6 МДж (середнє за 1977-1986 роки), у тому числі в розрахунку на 1 га – від 6-7 тис. до 17-20 тис. МДж, або практично в 3 рази. Слід зазначити, що в цей період загальна динаміка мала в цілому однозначно позитивну спрямованість. Незважаючи на значні коливання, урожайність зернових культур збільшилася вдвічі, що дозволило, значно збільшивши одночасно посівні площі, різко підвищити виробництво зерна. До другої половини 80-х років його виробництво досягло 2 млн., а в окремі роки – 4 млн. тонн, що більше ніж на порядок перевищило рівень першої половини 50-х років. В цілому ж за всю історію інтенсифікації сільського господарства Західного Казахстану протягом 1950-1998 років щорічне виробництво зерна становило 1172 тис. тонн, що майже в 4 рази перевищило рівень 1950 року. Загальне зростання виробництва продукції тваринництва при подвоєнні чисельності поголів'я тварин досягло до цього часу майже 400%. Світова практика переконує такі економічні результати є виключно високими, що свідчить про значний потенціал аграрної сфери регіону. Стійке збільшення сільськогосподарського виробництва мало місце до 1986 року, коли було досягнуто історично найвищого його рівня. З позицій ретроспективи економічного аналізу показники середини 80-х років правомірно віднести до ексергічних характеристик еволюції галузі. Саме в цей час ступінь енергоконверсії антропотехногенних витрат (або їхня енергетична окупність) була зумовлена співвідношенням максимальної продуктивної здатності системи та найбільших витрат енергії в процесі виробництва.

Встановлена висока статистична залежність динаміки виробництва, у тому числі продуктивності галузі від інтенсивності використання енергії антропотехногенного походження. На 74% таке зростання було зумовлене саме змінами витрат техногенної і біологічної енергії в процесі виробництва. Фактор якісної трансформації сільського господарства був найвідчутнішим протягом 70-80-х років. Саме в цей час мало місце випереджаюче порівняно з динамікою витрат зростання продуктивності, і цей аспект цілком правомірно віднести до дійсно інтенсивних економічних факторів розвитку. В цілому функціонально збільшення аграрного виробництва Західного Казахстану було зумовлене трьома основними факторами: енергетичним – зростання споживання ресурсів; екстенсивним – збільшення посівних площ і чисельності сільськогосподарських тварин; технологічним – підвищення продуктивності.

Характерним є те, що до кризи 90-х років сільське господарство регіону мало високу економічну ефективність. Більш високу рентабельність мали традиційні галузі: вівчарство, розведення великої рогатої худоби і виробництво зерна. Менш ефективними були відносно нові галузі, що виникли у другій половині ХХ століття, такі як свинарство, птахівництво, овочівництво, плодівництво.

У четвертому розділі “Еколого-енергетична ефективність сільського господарства Західного Казахстану” проаналізовані основні закономірності й тенденції еколого-енергетичної ефективності сільського господарства регіону, проблематика та шляхи забезпечення стійкого підвищення еколого-енергетичної ефективності традиційних для землеробства Казахстану сівозмін. Доводиться доцільність сучасного агроекономічного аналізу на основі таких фундаментальних універсальних еколого-економічних показників, як ефективність і рентабельність виробництва, кількість та окупність витрат, баланс відтворення родючості грунту й ефективність використання сонячної радіації.

Як показав аналіз, реальна модель інтенсифікації агроекосистем Західного Казахстану супроводжувалась істотним збільшенням ефективності використання сонячної енергії. Даний показник збільшився від 0,3% (початок 50-х років) до 0,5 (середина 60-х років), 0,6 (середина 70-х років) і до 0,7% у середині 80-х років. Загальне збільшення становило 150%. Проте такий розвиток галузі досягався за рахунок виключно негативного балансу відтворення родючості грунту і саме ці аспекти повинні стати визначальними при розробці подальших оптимізаційних заходів. Аналіз вітчизняного землеробства свідчить, що традиційні для регіону фактори відновлення родючості надзвичайно обмежені. Так, за рахунок створюваної біомаси агроекосистем (врожайності сільськогосподарських культур) відновлюється від 20 до 30% щорічно мінералізованої енергії ґрунту, у той час як за рахунок органічних добрив – лише 0,5-1,5%. За умов регіону найважливішим фактором щодо підтримання бездефіцитного балансу енергетичного потенціалу грунту є врожайність, яка за сучасного технологічного стану землеробства для більшості культур є недосяжною навіть у теоретичному плані. Відтворюється від 18% (при вирощуванні кукурудзи на силос) до 62% (при вирощуванні озимої пшениці) ґрунтової енергії, що витрачається щорічно. Якщо ж брати до уваги середні показники врожайності, то ступінь реалізації екологічно необхідної продуктивності посівів становить частіше не більше 10-30%.

Негативний баланс відтворення енергії грунту традиційно мав місце протягом усієї другої половини ХХ століття і дорівнював від 13,8 до 15,1 тис. МДж на 1 га ріллі, що в 3-4 рази перевищувало обсяги новоствореної енергії. Відновлюється лише від 21 до 32% ґрунтової енергії, що витрачається щорічно у процесі землеробства. З чотирьох одиниць енергії грунту, що витрачається, три одиниці витрачаються назавжди. Для виробництва однієї одиниці енергії у вигляді основної продукції потрібно в середньому 1,3-1,4 одиниці антропотехногенної енергії, а також від 1,2 до 1,5 одиниць енергії грунту. Такі співвідношення свідчать про глибоку екологічну й енергетичну кризу землеробства в Західно-Казахстанській області як одну з основних причин глибокої сучасної аграрної кризи. Більш того, її правомірно віднести до основних глобальних світових протиріч сучасного землеробства.

Такі еколого-енергетичні проблеми в аналогічній мірі характерні для практично всіх традиційних типів сівозмін. Найбільш важливими факторами при цьому є пошук оптимального співвідношення посівів зернових культур, чорних парів і багаторічних трав. Результати досліджень показали, що надмірна концентрація чорних парів стала принципово помилковим напрямом розвитку регіонального землеробства. За всієї необхідності культури чорних парів за умов області, їх питома вага повинна бути меншою принаймні в 1,5-2 рази. Встановлена еколого-економічна доцільність концентрації посівів зернових у зернопарових сівозмінах на рівні 75%. Подальше збільшення даного показника не супроводжувалось зростанням виходу зерна й істотно погіршувало екологічні показники. Неефективним є збільшення питомої ваги чорних парів у сівозмінах більше 10%. Основні економічні й екологічні показники були значно вище в зернопаротрав'яних сівозмінах. У даному випадку спостерігалося збільшення рентабельності в 1,3-1,5 раза, зменшення витрат на одиницю площі – на 26-28%, підвищення продуктивності – на 24-28%, а ефективності технологій – більш ніж у 1,7 раза. Втрати родючості зменшувалися на 20-27%, а ефективність використання сонячної енергії збільшувалася на 25-33%. На одиницю основної продукції в зернопарових сівозмінах необхідно витратити 1,1 одиниці техногенної енергії і 1,5-1,7 одиниць енергії грунту, при чому 80% з числа останньої не відновлюється. У сівозмінах же з питомою вагою зернових культур 40%, багаторічних трав – 50%, парів – 10% виробництво одиниці продукції вимагає лише 0,5 одиниць техногенної енергії і менше одиниці енергії грунту.

Головним економічним завданням землеробства регіону є збільшення продуктивності й ефективності технологій як безальтернативний напрям інтенсивного розвитку за умови досягнення стабілізації балансу родючості. Останнє можливо досягти за рахунок трьох таких факторів:

· підвищення культури землеробства. Перспективним є скорочення площі чорних парів, збільшення посівних площ багаторічних трав, що дозволить компенсувати до 15% втрат енергії ґрунту; впровадження грунтозахисних технологій, збільшення площ сидеральних посівів, зменшення ерозії грунту, що забезпечить відтворення до 5% задіяної щорічно енергії грунту;

· використання нетрадиційних джерел біологічної енергії – побічної продукції рослинництва, насамперед соломи, яка нині для відтворення родючості практично не використовується. Це може забезпечити надходження до 7-9%, а в перспективі і до 12% енергії в загальному балансі відтворення енергії грунту.

Розглянуті прикладні аспекти проблеми підвищення економіко-екологічної ефективності окремих агротехнологій на прикладі виробництва зерна ячменю. Аналіз свідчить, що традиційні технології здатні реалізувати потенціал землеробства Західного Казахстану не більше як на 30%. На основі синтезованої оцінки таких фундаментальних універсальних еколого-економічних показників, як ефективність і рентабельність виробництва, кількість та окупність витрат, баланс відтворення родючості й ефективність використання сонячної радіації розроблена економіко-енергетична модель оптимізації технологій вирощування ячменю, яка дозволяє підвищити рівень виробництва в 1,7-2,4 раза, а його ефективність – у 2,5-3 рази.

Глобальні закономірності ефективності інтенсифікації сільського господарства Західного Казахстану.

П'ятий розділ “Глобальні закономірності ефективності інтенсифікації сільського господарства західного Казахстану” присвячений вивченню глобальних закономірностей динаміки ефективності інтенсифікації сільського господарства Західного Казахстану, у тому числі ефективності використання праці та функціонального впливу фактора технічного розвитку в процесі еволюції галузі. Проведено аналіз результатів вітчизняної моделі інтенсифікації у співвідношенні з загальносвітовими закономірностями і тенденціями розвитку сільського господарства.

Встановлено, що в цілому витрати енергії в сільському господарстві регіону протягом другої половині ХХ століття здебільшого себе не окуповували. На початку 50-х років, до масового освоєння цілинних земель, окупність енергетичних ресурсів становила 0,4-0,5 в.од. Подальший аграрний розвиток регіону супроводжувався в цілому позитивними змінами і до середини 60-х – 70-х років ефективність галузі зросла до 0,7-0,9 в.од., а стійкого позитивного балансу використання агротехногенної енергії на рівні 1,1-1,2 в.од. було досягнуто в період кінця 70-х – початку 80-х років за найбільших витрат і темпів зростання продуктивності. Останні перевищували щорічний приріст витрачених ресурсів, що виявилось, безумовно, позитивною економічною тенденцією розвитку. Погіршення співвідношення між використанням і відтворенням енергії в період середини – другої половини 80-х років до рівня 0,6 в.од. було викликано несприятливими погодними умовами і зменшенням врожайності. При цьому навіть значне збільшення виробництва продукції тваринництва не змогло компенсувати загальний негативний енергетичний баланс галузі. Певне зростання відтворення технологічної енергії у першій половині 90-х років пояснюється значним зменшенням енергоємності виробництва внаслідок скорочення витрат, що стало результатом глобальної економічної кризи в країнах СНД. Аналіз ефективності маржинальних витрат техногенних ресурсів показав, що зростання витрат до 1956 року було взагалі неефективним. Водночас протягом 60-х – першої половини 80-х років збільшення витрат супроводжувалося зростанням продуктивності аграрного сектора – на одиницю додаткової енергії ресурсів було отримано від 0,5 до одиниці додаткової енергії у вигляді сільськогосподарської продукції. До безпосередніх результатів інтенсифікації сільського господарства Західного Казахстану слід віднести і трьохкратне зростання ефективності праці в період 50-80-х років при збільшенні витрат праці у 4,2 раза.

Загальна спрямованість динаміки ефективності сільського господарства західного Казахстану являє собою хвилеподібну криву, пік якої припадає на максимальне збільшення витрат енергії у виробництві в першій половині 80-х років, а мінімальні – на періоди найменших витрат 50-х і другої половини 90-х років. Все це дає підстави стверджувати про специфіку вітчизняної моделі інтенсифікації, яка не змогла забезпечити стійкого зростання як закономірного процесу розвитку – приріст продукції найчастіше відставав від збільшення витрат. Водночас протягом досить тривалого періоду – 1956-1984 років – динаміка даного процесу мала позитивну спрямованість, що відповідає сутності інтенсифікації як економічного процесу. В даному аспекті розгляду проблеми не підтверджене положення про стійке зменшення ефективності виробництва при зростанні витрат; абсолютні значення ефективності витрат коливалися в принципово іншому діапазоні – від 0,1 до 1,7 в.од., що є значно меншим рівнем, ніж традиційно вважалося. Найвищої ефективності галузь досягла в