ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МАКАРЕНКО Андрій Петрович

УДК 631. 115. 1 (477.63)

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМСТВ В

СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

(на матеріалах Дніпропетровської області)

Спеціальність 08.06.01 – економіка підприємства і організація

виробництва

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Мельник Леонід Юхимович,

Дніпропетровський державний аграрний університет, завідувач кафедри економічної теорії і економіки сільського господарства.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН

Малік Микола Йосипович,

Інститут аграрної економіки УААН, завідувач відділу підприємництва

кандидат економічних наук, професор

Македонський Анатолій Васильович,

Харківський державний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва,

професор кафедри організації виробництва і агробізнесу

Провідна установа - Інститут економіки НАН України, відділ економічних відносин АПК,

м. Київ

Захист відбудеться " 25 " жовтня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.055.01 в Харківському державному економічному університеті за адресою: 61001, м. Харків, пр. Леніна 9а

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного економічного університету за адресою: 61001, м. Харків, пр. Леніна 9а

Автореферат розісланий " 24 " вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.С. Дороніна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ринкове реформування сільського господарства з метою підвищення життєвого рівня людей в Україні спрямовано на формування в багатоукладній економіці конкурентоспроможного власника-господаря. Базисом зазначеного розвитку є приватна власність і підприємництво. Для ринкової економіки це аксіома. Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року визначив цей напрямок найбільш життєздатним варіантом господарювання в сучасних умовах.

Актуальність теми. Зараз уже більш ніж очевидним є те, що приватна власність і одноіменні форми господарювання, як основні складові ринкових економічних відносин в сільському господарстві України набувають подальшого розвитку і стають частиною офіційної політики держави. Переваги приватного господарювання в аграрнім виробництві над іншими його формами обумовлені сумлінним творчим ставленням власника до праці, раціональним використанням землі, майна та інших виробничих ресурсів. В особі господаря-підприємця поєднується приватний власник і працівник, що забезпечує йому економічний і юридичний суверенітет, свободу господарської діяльності і свободу вибору. Економічна свобода, самостійність і відповідальність власника за збереження і примноження своїх ресурсів у поєднанні з ринковими принципами породжують потужні внутрішні мотиви до праці. Про те після реформування колективних сільськогосподарських підприємств і виділення власникам земельних ділянок та майнових паїв виникає загроза надмірного дроблення існуючих майнових комплексів і земельних масивів, що приведе до їх нераціонального використання дрібнотоварними господарствами.

Потрібно враховувати і те, що значна частина власників землі і майна з об'єктивних і суб'єктивних причин не може вести сільськогосподарське виробництво шляхом приєднання одержаних земельних ділянок до особистих підсобних господарств, чи створення дрібнотоварного фермерства. Важливо не допустити на селі руйнування і розпорошення господарських майнових комплексів і особливо тваринницьких.

Досвід власного крупнотоварного виробництва і світова практика багатьох ринково розвинутих країн підтверджує наявність в аграрному секторі середніх і великих приватних підприємств. Тому нові форми організації виробництва повинні поєднувати економічні інтереси власників з оптимальною його концентрацією. З урахуванням цих вимог нині теоретично і практично підтверджено функціонування організаційно-правових структур, які поєднують приватну власність з орендними відносинами. Приватні підприємства здійснюють виробничу і комерційну діяльність на базі як власних так і орендованих земельних ділянок великим масивом та майнових паїв – цілісним комплексом.

Проблеми теорії і практики економічних відносин на приватній власності в сільському господарстві досліджувались у роботах провідних вчених-економістів зарубіжних країн. Серед них, насамперед, необхідно згадати І.Алтухова, Ю. Баландіна, М. Бакетта, М. Ратгауза, О. Чаянова. Розвиток загальноприйнятих теоретичних положень і ідей, практичне обгрунтування становлення і діяльності селянських (фермерських) господарств і приватного-орендного господарювання в умовах України знайшли відображення у роботах В.Я. Амбросова, В.Г. Андрійчука,П.І. Гайдуцького, В.Г. Галанця, С.І. Дем'яненка, М.Г. Лобаса, М.Й. Маліка, А.В. Македонського, Л.Ю. Мельника, В.Я. Месель-Веселяка, П.О. Мосіюка, О.М. Онищенка, В.В. Радченка, П.Т. Саблука, В.В. Юрчишина і багатьох інших вітчизняних учених.

При вивченні і узагальненні зарубіжного і вітчизняного досвіду приватно-орендних відносин було встановлено, що далеко не всі аспекти цього питання сучасної економіки достатньо досліджені. Особливо це стосується трансформації форм власності і розвитку відносин приватної власності в аграрній економіці сучасного етапу, розробки понятійно-сутнісного апарату і поглиблення класифікації приватних сільськогосподарських підприємств, що відображають не тільки сьогодення, але і перспективу. До цього часу в наукових дослідженнях практично не знайшли відбиття ряд методологічних і методичних питань організації крупнотоварних приватних підприємств, що орендують великі масиви землі і цілісні майнові комплекси у їх власників. Не вивчені на регіональному рівні економічні і соціальні чинники, тенденції, а також причинно-наслідкові зв'язки формування ресурсного потенціалу приватних сільськогосподарських підприємств і створення на їх базі крупнотоварних підприємств та оптимізація їх організаційно-виробничої і внутрішньогосподарської структури. Крім того, сьогодні необхідно мати більш об'єктивну методику оцінки землі по агрогрупах грунтів, а також досконаліші законодавчі механізми підтримки сільгосптоваровиробників матеріальними ресурсами і коштами.

Методологічне, методичне і практичне вирішення проблем, що репрезентують важливе народногосподарське завдання – формування крупнотоварних приватних організаційно-виробничих структур у сільському господарстві і розвиток їх матеріального і фінансового забезпечення з урахуванням місцевих особливостей досліджуваного регіону в період ринкової перебудови його економіки – обумовили актуальність обраної теми, її наукову і практичну цінність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до напрямків науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного аграрного університету і скоординована із тематикою робіт Інституту аграрної економіки УААН на 1996–2000 рр. "Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкових умовах" (номер державної реєстрації 0196V16303).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в узагальненні і поглиблені теоретичних, методичних, організаційно-економічних засад та розробці обгрунтованих пропозицій щодо шляхів формування і забезпечення ефективного розвитку приватних сільськогосподарських підприємств в ринковій економіці. Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішувались задачі:

·

· проведення ретроспективного аналізу впливу здійснюваних державою заходів на результати аграрного господарювання та розвиток приватної власності на селі;

· з'ясування змісту поняття і видів приватних сільськогосподарських підприємств;

· проведення аналізу та оцінки чисельності, розмірів, ресурсозабезпечення і накопиченого досвіду ефективної діяльності селянських (фермерських) господарств та приватних підприємницьких структур–сільгоспвиробників досліджуваного регіону;

· визначення об'єктивних і суб'єктивних факторів, що суттєво впливають на організацію і подальший розвиток приватних сільськогосподарських підприємств;

· обгрунтування процедури формування землі і майна крупнотоварних приватних підприємств та заходів організаційно-правового характеру спрямованих на якісну завершеність процесів ринкового реформування сільськогосподарського виробництва;

· розробка методичних підходів щодо формування і виокремлення на самостійний баланс господарських ланок крупнотоварних приватних підприємств з орендою землі і майна, та оптимізація їх виробничої структури;

· обгрунтування змін і доповнень до методики оцінки землі та існуючого законодавства України “Про оренду землі” і “Про лізинг”.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є селянські (фермерські) господарства, а також новоутворені приватні підприємницькі структури-сільгосптоваровиробники в Дніпропетровській області, що орендують землю і майно селян.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні і прикладні організаційно-економічні, соціальні і правові питання розвитку приватного аграрного укладу в період формування і становлення ринкової економіки в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання економічних явищ та положення економічної теорії з розглядом проблеми в історико-економічному аспекті. В процесі дослідження використовувались методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків), монографічний (вивчення форм і способів організації приватних сільськогосподарських підприємств), соціологічний (анкетування сільських працівників досліджуваного регіону), розрахунково-конструктивний та порівняння (порівняння діяльності приватних підприємств), кореляційно-регресійний (встановлення впливу відібраних факторів на функцію при аналізі чисельності, розмірів і економічної діяльності підприємств), економіко-математичний (оптимізація виробничої структури господарських ланок крупнотоварного приватного підприємства) та інші загальноприйняті статистичні методи.

Інформаційною базою дослідження послужили відповідні Закони України та офіційні матеріали Державного комітету статистики України і Дніпропетровської області, оперативна інформація головного управління сільського господарства і продовольства Дніпропетровської облдержадміністрації, дані річних звітів, соціологічного опитування, проведеного автором, 1094 респондентів сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області, спеціальні літературні та інші джерела.

Наукову новизну одержаних результатів визначає подальший розвиток положень про логіку організації, методи і способи функціонування досліджуваного приватного аграрного укладу, з одного боку як системи, що характеризується певними системоутворюючими параметрами, а з іншого, – як складової частини загальної організаційної побудови АПК в умовах ринкових перетворень в економіці. Нові, важливі наукові рішення проведених дисертантом досліджень полягають в наступному:

·

· вперше визначено авторське трактування поняття приватного сільськогосподарського підприємства та встановлено його види за формами використання земельних угідь;

· дістала подальший розвиток класифікація приватних сільськогосподарських підприємств за рахунок введення таких ознак: розмір, форма організації, структура виробництва, трудові відносини, власність на землю і майно, взаємодія між собою, в системі АПК та інших галузей економіки;

· встановлено соціальні, економічні, соціокультурні, організаційні чинники, що обумовлюють якісні зміни в подальшому приватному господарюванні на селі, та кореляційно-регресійні моделі їх впливу на результати діяльності приватних формувань досліджуваного регіону;

· дістали подальший розвиток особливості та система дій щодо формування земельного масиву і майнового комплексу крупнотоварного приватно-орендного господарювання та пропозиції якісного завершення процесів реформування колишніх КСП;

· запропоновано новий методичний підхід організації і взаємодії господарських ланок та оптимізації виробничої структури крупнотоварного сільськогосподарського приватного підприємства;

· доповнено методику визначення грошової оцінки землі для землеробних районів досліджуваного регіону шляхом введення моделі "урожай зернових – валовий вміст гумусу в агрогрупі грунтів" і коефіцієнта інвестиційної привабливості адміністративної області;

· запропоновано доповнення до окремих положень Законів України "Про оренду землі" та "Про лізинг" відповідно, що визначають заставу права орендованих земельних ділянок, що сприяють розширенню можливостей лізингодавачів та лізингоодержувачів відносно суб'єктів лізингу і здійсненню сублізингу майна при обмеженні таких договорів тільки “однією ланкою”.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення і пропозиції по результатах дослідження автора доведені до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій, які можуть бути широко і ефективно використані при організації крупнотоварних приватних підприємств з орендою майна і землі в сільському господарстві, а також при викладанні економічних дисциплін, зокрема, підприємництва і агробізнесу у ВУЗах економічного профілю.

Особливо значимі є науково-прикладні розробки і рекомендації з: організаційно-економічного механізму формування майна і землі для приватно-орендного підприємництва в сільському господарстві; створення і оптимізації виробництва структурних ланок крупнотоварного приватного підприємства; удосконалення оцінки землі і лізингового законодавства для сільгосптоваровиробників; соціологічного дослідження проблем формування приватного укладу на селі.

При організації крупнотоварних приватних агрофірм "Січ" Солонянського, "Швейцарія" Широківського, "Молпромторг" Петропавлівського районів Дніпропетровської області безпосередньо дисертантом впроваджено: розрахунки паювання майна колишніх КСП; пропозиції про порядок формування і передачі співвласниками майнового комплексу юридичній особі; бізнес-план господарювання на приватно-орендній основі з оптимізацією виробництва структурних ланок указаних формувань. Результати дослідження розглянуто і прийнято до впровадження Дніпропетровським центром наукового забезпечення агропромислового виробництва області.

Особистий внесок здобувача. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які є результатом особистої роботи здобувача. Особистий внесок здобувача у співавторських роботах (номер 1, 3, 4, 5, 6 за списком робіт, який подано в авторефераті) включає наступне:

·

· в інших колективних працях – установлена природа приватних сільськогосподарських підприємств їх позитивні і негативні властивості у виробничій діяльності, неоднорідність фермерства за рівнем концентрації виробництва, продуктивності землі та ефективності господарювання [6]; узагальнені різні думки вітчизняних і зарубіжних вчених економістів щодо задач формування ринкових економічних відносин в АПК [4]; виконаний аналіз рівня виробництва в селянських (фермерських) господарствах та узагальнено досвід субсидування фермерських господарств різної спеціалізації в США [3]; визначені форми кооперації і інтеграції особистих підсобних господарств і крупнотоварних сільськогосподарських підприємств [5].

Результати досліджень, які містить робота, отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати і висновки дослідження доповідались і обговорювались: на Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні і правові аспекти" (м. Запоріжжя, ЗІДМУ, 2000 р.); науковій конференції викладачів і студентів економічного факультету ДДАУ за підсумками науково-дослідної роботи в 1999 р. (м. Дніпропетровськ, 2000 р.); щорічних нарадах Проекту паювання сільськогосподарських земель, здійснюваного на основі міжурядової угоди між Україною і США Консалтинговою корпорацією "РОНКО" (м. Київ. 1997-1999 р.).

Публікації основних положень дисертаційної роботи викладено в одному навчальному посібнику і 8 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях; загальний обсяг 5,4 друк. арк.

Структура роботи. Дисертація включає вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, додатки. Робота викладена на 193 сторінках комп'ютерного набору, має 36 таблиць, 9 рисунків на 8 сторінках. Список використаних літературних джерел має 226 найменувань і розміщається на 18 сторінках. Додатки надруковані на 81 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ І ГОСПОДАРЮВАННЯ НА СЕЛІ – розглянуто теоретичні положення і проаналізовано вітчизняні та зарубіжні літературні джерела, що розкривають сутність власності, роль, місце та особливості відносин приватної власності і однойменної форми господарювання в багатоукладній економіці.

Серед дослідників існують альтернативні думки щодо визначення змісту власності в ринковій економіці. Всі підходи не протирічать один одному. Добавимо лиш те, що процес відчуження-привласнення, виходить за рамки власності, а точніше це її вихідний пункт, результатом якого є належність речі визначеному суб'єкту. Він в подальшому здійснює такі функції як володіння, користування, розпорядження.

З огляду на те, що приватна власність надає абсолютне право фізичній або юридичній особі на рухомість і нерухомість, включаючи землю, в роботі вона представлена як індивідуальна, сімейна, довірча і корпоративна. Ми поділяємо наукову позицію дослідників які вважають, що корпорація зберігає всі позитивні риси приватної власності. Головні якості останньої в тім, що вона створює економічно суверенного господаря–підприємця, усуває із соціального і господарського життя можливість не економічного примусу до праці, створює самостійних, незалежних від державної і політичної влади суб'єктів приватного господарювання і може трансформуватись у межах сімейної в сумісну і дольову, а довірчої – в конструктивну. Проведений в дисертації історико-економічний огляд відносин власності і форм господарювання на селі свідчить про те, що силове усуспільнення землі, створення колективних господарств із суспільною власністю, значні капіталовкладення, спеціалізація, кооперування, удосконалення системи управління, матеріальне стимулювання через різні форми організації праці і т. ін. забезпечували прискорений розвиток економіки лише періодично. Усуспільнення виробництва не давало права власності на результати праці. Наслідки одержавленої власності все частіше проявляли себе у вигляді фінансових збитків, неможливості отримання очікуваного результату підприємством. В роботі визначено, що особливістю нинішньої аграрної реформи є формування приватної власності селян на землю і майно. Ринкові відносини власності створюють в сільському господарстві якісно нову і надійну базу його розвитку – приватні підприємства.

При визначенні сутності поняття “приватне сільськогосподарське підприємство” слід розуміти створення і юридичне оформлення фізичною особою самостійного суб'єкта підприємництва–сільгосптоваровиробника, що здійснює виробничу і комерційну діяльність на основі індивідуальної, сімейної, довірчої чи корпоративної власності на майно, з володінням, постійним та (або) тимчасовим користуванням землею. Встановлено, що приватні підприємства існують двох видів: селянські (фермерські) господарства і підприємницькі структури–сільгосптоваровиробники з тимчасовим землекористуванням (оренда землі).

Подальша характеристика суті приватних сільськогосподарських підприємств пов'язана з їх класифікацією. Складність останньої полягає в різноманітності типів приватних підприємств. На основі існуючих підходів класифікацію підприємств запропоновано проводити за розмірами, формами організації, структурою виробництва, трудовими відносинами, власністю на землю і майно, взаємодією з іншими формуваннями і галузями. Вищенаведені особливості дозволять чітко визначити місце кожного з приватних підприємств в їх загальній системі. В роботі наголошується, що висока мотивація до самостійного господарювання при приватній власності на землю – один з найважливіших факторів ефективності виробництва. Разом з тим вирішального значення набуває також рівень розвитку техніки, технологій і кваліфікації працівників. Той технологічний спосіб виробництва, який склався в досліджуваному регіоні України, дає відповідний ефект при створенні крупнотоварних приватних підприємств. Їх позитивні властивості порівняно з дрібним виробництвом розглядаються в аспекті раціональних масштабів підприємства і мають визначені економічні, і соціальні характеристики. Орієнтація на крупнотоварне виробництво із збереженням дрібних і середніх його форм, що функціонують на приватній власності і оренді майна та землі, має великі можливості для ефективного використання наявного ресурсного потенціалу на селі.

У другому розділі – РІВЕНЬ І ПРОБЛЕМИ ФЕРМЕРСЬКОГО І ПРИВАТНО-ОРЕНДНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ, – виходячи з встановлених регіональних особливостей сільського господарства Дніпропетровської області, досліджена і дана загальна оцінка причин, що гальмують докорінні якісні перетворення на селі. Проаналізована діяльність селянських (фермерських) господарств як одного з видів приватних аграрних підприємств, що мають динаміку і досвід функціонування в регіоні.

Анкетним опитуванням респондентів в п'яти адміністративних районах області встановлено, що 54,4% селян пов'язують своє майбутнє з колективним і тільки 27,4% – з приватним господарюванням. Це обумовлено тим, що 54,7% віддають перевагу невеликій, але гарантованій заробітній платі, а 34,3% бажають працювати на свій страх і ризик, мати відповідний доход, який залежить від ринкової кон'юнктури. Схильність віддавати пріоритети стабільності, аніж радикалізму, – притаманна риса селянства. Виявлені соціологічними дослідженнями суб'єктивні фактори позитивно впливатимуть на формування крупнотоварних приватних підприємств з орендою землі і майна, але ще впродовж тривалого часу негативно позначаться на рівні активної участі селян у використанні своєї власності. На сьогодні розуміння приватної власності на землю є у 45,6%, на техніку у 42,4% опитуваних. Проте вагомими причинами, які обмежують самостійне господарювання у виробничій сфері села, як зазначили респонденти, є соціально-економічні чинники. Зокрема, проблеми у формуванні власних підприємств виникають із-за відсутності необхідної кількості коштів (56,9% опитаних). Гальмують їх розвиток труднощі одержання кредитів (26,9%), придбання техніки, устаткування (30,3%), умови несправедливої цінової політики (40,6%) та відсутність державної підтримки (34,1% опитуваних).

Аналіз якісних змін в господарюванні на селі приводить до висновку, що головними задачами в умовах ринкових перетворень є забезпечення аграрних приватних формувань новітніми машинами, технологіями, кваліфікованими кадрами, удосконалення земельних і кредитно-грошових відносин. Вирішення цих проблем зумовлює формування, поряд з існуючими, принципово нових організаційно-економічних структур господарювання в сільському господарстві. Це приватні підприємства з орендою великих земельних масивів і майнових комплексів співвласників, серед яких селянські (фермерські) господарства накопичили деякий досвід становлення та розвитку і можуть бути основою приватно-орендного господарювання. В Дніпропетровській області на кожні 100 сіл припадає 190 фермерських господарств (станом на кінець 1999 року). В тих адміністративних районах, де рівень рентабельності в середньому по господарствах за 1990–1994 рр. становив до 50%, починаючи з 1995 і до 1999 рр., виявлено, що кількість створених фермерських господарств майже в 2 рази більша, ніж в районах з рентабельністю 75%. В регіоні 3,2% господарств розміром від 100 до 500 га використовують у виробництві 12,6%, а господарства, що мають площу більше 500 га – 22,2% від загальної площі землі, переданої під фермерство. Розміри фермерського господарства при його створенні найбільше залежать від рівня землезабезпечення селян в регіоні і мало пов'язані з щільністю і питомою їх вагою.

Одержані рівняння регресії показують, якщо по Україні збільшення землезабезпечення одного сільського мешканця на 1 га сприяє збільшенню розмірів фермерського господарства на 8,43 га, то в Дніпропетровській області – на 14,32 га, що в 1,5 раза більше.

Розрахунки підтверджують, що розміри приватного господарства в регіоні залежать на 96,3, а по Україні – на 36,8% від чисельності працюючих і відповідно на 94,8 і 19,5% – від кількості залучених на сезонні роботи працівників. Встановлено, що розмір сім'ї і ресурс її праці не є визначальним при формуванні земельних наділів фермерських господарств і підприємницьких структур – сільгоспвиробників. Аналіз використання землі одним працівником приватного і колективного господарств за 1999 рік показує, що інтенсивність навантаження на селянина майже на 40% вища, ніж на працівника в суспільному секторі.

Технічне забезпечення є одним з головних факторів у становленні і поширенні приватного господарювання на селі. За 1998-1999 рр. кількість тракторів в фермерських господарствах області залишилась незмінною, вантажних автомобілів зменшилось на 23,6%, а комбайнів – в 1,3 раза. Отже, нарощування парку технічних засобів в регіоні йде повільніше, ніж ріст кількості і розмірів приватних господарств. Так, кількість тракторів на господарство зменшилась на 7, а вантажних автомобілів на 28,6%.

Про низьку технічну забезпеченість свідчить і організація великих за розмірами приватних структур з орендою землі і майна. Останні мають тракторів в розрахунку на 100 га сільгоспугідь на 46,4%, а комбайнів на 100 га зернових – на 65,6% менше, ніж фермерські господарства.

Одержані коефіцієнти множинної кореляції вказують на те, що тракторозабезпеченість фермерських господарств на 95–96% залежить від їх розміру, чисельності працівників і енергозабезпеченності. Діяльність більшості фермерських господарств в Дніпропетровській області має рослинницький профіль розвитку. Так, їх валова продукція в 1999 р. дорівнювала 16 млрд грн., з якої на рослинництво припадало 88%, тоді як по Україні – 79%. Особливу турботу в структурі рослинництва викликає висока питома вага посівів соняшнику: 1997 р. – 16%, 1998 р. – 29 і 1999 р. – 31%. Тобто, дрібні за землекористуванням приватні підприємства не виконують агротехнічні вимоги щодо вирощування культур, і особливо технічних. Це погіршує родючість грунтів і зумовлює зниження динаміки врожаїв. Починаючи з 1993 року у фермерів спостерігається тенденція до зниження врожайності зернових і зернобобових на 0,5 ц/га, соняшнику – на 0,74, цукрових буряків – на 2,29 ц/га щорічно.

Дещо кращі показники в селянських (фермерських) господарствах порівняно з суспільними по відтворенню поголів'я тварин і їх продуктивності. Але для фермерства тваринництво поки що не є визначальним в структурі виробництва і одержанні прибутків.

Установлено, що тільки 370 із 2800 фермерів одержали прибуток, більший за 2,7 тис. грн., в розрахунку на господарство. Всі інші були збитковими або мали незначні прибутки. На величину прибутку (Ух) позитивно впливає збільшення розмірів господарств (Х1), підвищення питомої ваги в структурі посівів зернових (Х2), та зростання інтенсивності тваринницької продукції на 1 га землі (Х5). Зменшують прибутки збільшення розмірів посівів технічних культур (Х3), зниження врожайності (Х4), виробництво молока (Х6) та виробництво м'яса (Х7). При цьому кореляційна модель прибутку має вигляд:

Ух= –3,79+0,05Х1+0,31Х2–0,24Х3–0,002Х4+0,07Х5–0,02Х6–0,005Х7 ; (1)

коефіцієнт кореляції R = 0,879.

На основі узагальнення досвіду діяльності селянських (фермерських) господарств зроблено висновок: порівняно низька ефективність виробництва зумовлена не самою їх економічною природою, а намаганням розвивати такі підприємства на відсталому техніко-технологічному фундаменті при відсутності необхідної матеріально-технічної бази. Крім того, дрібні фермерські господарства далеко не ідеальна форма підприємництва.

В третьому розділі – СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА – розроблено систему дій по організації крупнотоварних приватних підприємств в сільському господарстві на основі оренди землі у селян, формування їх майна цілісним комплексом із залученням майнових паїв співвласників та боргового майна колишніх КСП через купівлю, включаючи фінансовий лізинг і товарний викуп, оперативну оренду, прокат, міну, позику, взаємодопомогу, послуги і кооперацію.

Доведено, що подальше формування великих приватних підприємств передбачає ефективне використання виробничих засобів фізичних осіб, що одержали їх у власність в результаті реструктуризації колективних сільгосппідприємств, та боргового майна залишкових юридичних осіб. При цьому обгрунтовано три способи організації таких підприємств, з яких два – без правонаступництва. Запропоновані організаційні форми створюються в залежності від розміру пайового майнового комплексу і боргових зобов'язань колишніх колективних сільгосппідприємств. Вони формуються під “дахом” боржника чи юридичної особи-правонаступника, або в результаті поділу боргів по розподільчому балансу підприємства, що реформується. Один із варіантів зазначеної схеми дій по організації крупнотоварних приватних підприємств приведено на рисунку 1.

Тут необхідно враховувати те, що процес становлення приватного укладу в сільському господарстві є динамічним, відповідно будуть змінюватись і форми залучення майна. Одні з них будуть розвиватись, а інші затухати.

В економічній літературі зазначається, що для становлення і розвитку дрібних і середніх сільськогосподарських підприємств на одиницю земельної площі потрібні матеріальні і грошові ресурси в 4–5 разів більші, ніж для крупнотоварних підприємств. З іншого боку, просте збільшення масштабів виробництва навряд чи дає ефект без одночасного використання резервів і ресурсів приватного господарювання. За відповідними межами рівня концентрації виробництва вступають в дію чинники, що знижують ефект його масштабу. Враховуючи такі положення, в дослідженнях запропоновано алгоритм організації крупнотоварних сільськогосподарських формувань. Сутність його полягає в тім, що підприємець-інвестор викупляє необхідне для нього боргове майно бувшого КСП, а майно громадян-власників одержує через фінансову оренду. За бажанням власників майна і підприємця частина мобільних активів може бути передана йому в оперативну оренду, не порушуючи технологічної цілісності майнового комплексу. Належність майна новій юридичній особі дозволяє формувати дочірні приватні підприємства із самостійним балансом в розрізі галузей і видів продукції, що виробляється. Головна мета центрального управління великим за масштабом підприємством – стимулювати науково-технічний прогрес, подолати відставання в технологічному розвитку сільського господарства, закласти механізм ринкових економічних відносин на селі.

Реалізація економіко-математичної моделі оптимізації виробничої структури її ланок на базі крупнотоварного приватного підприємства “Молпромторг” показала, що головною умовою її господарювання має стати підвищення інтенсивності виробництва, яке забезпечить вирішення наступних завдань: по-перше, організувати реальну дію господарського механізму і, по-друге, як мінімум, довести обсяги виробництва до тих, що отримували колишні господарства. Оптимальний варіант – в структурі виробництва підприємства віддати перевагу рослинництву – 63,5%. В його складі зерновиробництво займає 41,4%, а по структурі ріллі – 51%. Соняшник і цукрові буряки мають по структурі валової продукції відповідно 7,8 і 7,4 %, а по ріллі – 13,0 і 3,8%. Кормові культури, займаючи разом із зернофуражними 22,3% площі ріллі, в структурі виробництва досягли 23,1%. Всі тваринницькі дочірні підприємства мають галузеву спеціалізацію з відповідним внеском у загальне виробництво: молока – 14,5%, свинини – 11,9, яловичини – 5,9%.

Відродження спеціалізованих виробничих ланок і їх взаємодія дозволять суттєво покращити економіку господарювання приватного підприємства (табл. 1).

Таблиця 1

Ефективність оптимізації структури виробництва

крупнотоварного приватного підприємства “Молпромторг”

Показник Фактично за 1998–2000рр. Оптимальний варіант

2006 р. в % до фактичного рівня

Виробництво на 100 га землі, ц

- зерна 717,5 1 884,4 262,6

- молока 233,5 368,5 157,8

- приросту живої маси ВРХ 14,7 52,1 354,4

- приросту живої маси свиней 2,6 41,3 1588,5

Вартість валової продукції в порівняних цінах 1996 р., тис. грн. 3206,3 7 504,4 234,1

В т.ч. на 100 га землі, тис. грн. 38,1 86,6 227,3

на 1 люд.-год витрат праці, грн. 2,1 10,9 519,0

Виручка від реалізації, тис. грн. 2689,6 20 897,3 777

Середньорічна кількість працівників, люд. 314 372,0 118,5

Середньомісячний заробіток, грн. 181 288,0 159,1

Орендна плата – всього, тис. грн. 753,7 1 627,8 216,0

В т.ч. на 1га землі в оренді, грн. 87 187,9 216,0

Прибуток (+), збиток (–) – всього, тис. грн. –714,1 3 795,9 631,6

В т.ч. на 100 га землі –8,5 43,8 615,3

Рівень рентабельності - всього, % –21 22,2 +43,2

В т.ч. рослинництва 11 29,5 18,5

тваринництва –52,7 14,1 +66,8

Подальший розвиток приватних підприємств в сільському господарстві потребує інвестицій. Однією з головних перепон в цьому є проблема закладу. Особливо це стосується крупнотоварних приватних підприємств, які організують виробництво на орендованій землі. Потрібно законодавчо відрегулювати питання закладу права оренди земельних ділянок, що дасть змогу покращити фінансовий стан підприємств, завдяки більш повному використанню наявних активів, до яких належить і право оренди.

Назріла необхідність змін і доповнень до Закону України “Про лізинг”. В роботі обгрунтовується необхідність розширення переліку суб'єктів лізингу, обрання більш стабільної і обгрунтованої ознаки мінімальних термінів дії фінансового лізингу, дозволу вітчизняним компаніям на сублізинг щодо зарубіжних лізингодавців, зміни порядку лізингових платежів для сільгоспвиробників. Виходячи з цього, встановлено, що при фінансовому лізингу сільськогосподарської техніки лізингоодержувачу більш зручно вносити платежі раз на рік після продажу врожаю (на кінець року) і незручно проплачувати щомісячно. Пропонується внести зміни і до порядку стягнень майна за договором лізингу. При оформленні лізингу, банківських кредитів та інших інвестицій під заставу права оренди земельних ділянок виникає необхідність проведення грошової оцінки землі з урахуванням її якісних і регіональних характеристик.

Підгрунтям у формуванні грошової оцінки землі має бути наявність гумусу в грунті. Побудовані нами кореляційні моделі у формі зв'язку “врожай зерна (У, ц/га) – валові запаси гумусу (Н, т/га)” в межах землеробських районів Дніпропетровської області і їх генетичних груп чорноземів з урахуванням середньої врожайності зернових за 33 роки мають вигляд:

У= 0,013Н + 23,41 ; ( 2 )

коефіцієнт кореляції R = 0,899

Значення критерію F=16,84 дозволяє зробити висновок про високий ступінь адекватності лінійної моделі.

При встановленні грошової оцінки потрібно також враховувати коефіцієнти інвестиційної привабливості регіону, запропоновані рядом дослідників. Доповнюючи Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення і населених пунктів (Постанова КМ від 23.03.1995р.) одержаними показниками, формулу визначення грошової оцінки землі для Дніпропетровської області пропонуємо у такому вигляді:

де Vp – грошова оцінка землі; Pda – рентний доход абсолютний; Тк – термін капіталізації рентного доходу, (рік); Ц – ціна реалізації 1ц зерна, грн.; З – виробничі затрати на 1 га, грн.; Кнр – коефіцієнт норми рентабельності; Іп – коефіцієнт інвестиційної привабливості (для Дніпропетровської області Іп = 1,35).

Таким чином, одержана вартісна оцінка земельних ділянок може стати ефективним чинником розвитку ринкового механізму господарювання на селі.

ВИСНОВКИ

1. Становлення на селі приватних господарських структур і формування у власників землі і майна бажання працювати краще і ефективніше здійснюється без достатньо зваженого організаційно-економічного і правового забезпечення. Сьогодні в Україні створено 12,3 тис. сільськогосподарських підприємств ринкової орієнтації, з яких 25,6% – приватні, що працюють на власній і орендованій землі, в тому числі 4,7% – фермерські. Розвиток приватного крупнотоварного виробництва в сільському господарстві конче потребує обгрунтування механізму його ресурсного забезпечення, створення відповідного соціально-економічного статусу та ефективної виробничої структури господарювання, в основі яких є оренда землі і майна у селян.

2. Приватна власність зумовлює створення самостійних і незалежних від державної і політичної влади однойменних суб'єктів господарювання і реалізується як індивідуальний, сімейний, довірчий і корпоративний різновид.

3. Історико-економічний розвиток земельних і майнових відносин на селі свідчить про їх керованість. Держава протягом майже всього ХХ століття активно використовувала економічні, організаційні та соціально-психологічні засоби впливу на формування колективної і державної власності в сільському господарстві, забороняючи підприємництво і обмежуючи приватну власність особистим підсобним господарством селян. Тому сучасні соціально-економічні процеси в аграрному секторі не є дискретними і фрагментарними. Вони викликані попереднім формуванням економічних відносин і у часі виходять за межі незалежності України.

4. В сільському господарстві створюються і функціонують приватні підприємства двох видів: селянські (фермерські) господарства і підприємницькі структури – виробники сільськогосподарської продукції. Вони різні за формою використання сільськогосподарських угідь. Перші можуть мати землю у власності, постійному та тимчасовому користуванні, другі – тільки у тимчасовому користуванні (оренді) або без нього, але всі вони повинні бути об'єднані статусом сільськогосподарського товаровиробника. Виявлені організаційні особливості дозволили визначити сутність поняття приватного підприємства в сільському господарстві, а вивчення типізації – поглибити нове вирішення питань їх класифікації.

5. Встановлено, що в даний час кількість і розміри приватних підприємств у сільському господарстві ще не стабілізувалися. Так, темпи росту чисельності фермерських господарств Дніпропетровської області, що входить у Придніпровський регіон України, вище там, де були низькорентабельні або збиткові колективні сільськогосподарські підприємства. З 2,8 тис. фермерських господарств орендували землю 13,8% на площі 188 тис. га. Середні розміри селянського (фермерського) господарства мають тенденцію до збільшення і досягли 94 га, а приватної підприємницької структури-сільгосптоваровиробника – 1693 га. Останні в 2000 р. орендували 143,9 тис. га сільськогосподарських угідь області. Розміри приватних підприємств по області залежать на 60%, а по Україні на 85% від щільності, питомої ваги і землезабезпеченості сільського населення.

6. Однією з головних проблем гальмування розвитку підприємств ринкової орієнтації є технічне їх забезпечення. Особливо це стосується крупнотоварних приватних підприємств, що орендують великі земельні масиви. У них кількість тракторів і комбайнів у розрахунку на 100 га землі відповідно на 46,4 і 55,6% менше, ніж у фермерських господарствах області. При цьому частина техніки знаходиться в майні, виділеному під борги, і тільки тимчасово використовується функціонуючими і новоутвореними господарствами. Підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення приватних підприємств обумовлено труднощами ведення розширеного відтворення.

7. Створення приватних підприємств у сільському господарстві потребує враховувати ряд об'єктивних і суб'єктивних чинників: по-перше, соціально-економічні умови ефективного господарювання, по-друге, консервативну орієнтацію частини селян на зберігання стабільності при колективному господарюванні, а також деякі рудименти соціалістичних і ідеологічних стереотипів про приватну власність та підприємництво і, по-третє, організаційно-технологічні, інформаційно-консультативні умови економічного сенсу функціонування підприємств.

8. Засновникам приватних підприємств особливу увагу необхідно приділити розробленій системі дій щодо формування крупнотоварного приватно-орендного господарювання з правонаступністю (або без неї) на майно і зобов'язанням по боргах. Підприємствам рекомендується залучати основні засоби через обмін, товарний викуп, оперативну і фінансову оренду, безоплатне користування, довірче управління і збереження, а оборотні – через купівлю-продаж, товарний кредит, позику.

9. Досягти ефективного менеджменту при утворенні крупнотоварного приватно-орендного господарювання можливо при формуванні самостійних виробничих ланок. Тут визначальна роль буде належати юридичним приватним структурам, сформованим із майна головного підприємства. Діяльність господарств-партнерів поглиблює спеціалізацію кожного підприємства і регулюється винятково економічними методами, що відповідають принципам ринкової економіки і взаємної економічної зацікавленості. Це дозволить підвищити інтенсивність і ефективність виробництва сільськогосподарської продукції. У розрахунку на 100 га землі валова продукція збільшиться в 2,27 раза і становитиме 86,6 тис. грн., а прибуток зросте в 6,2 раза і досягне 43,8 тис. грн.

10. Конкурентоспроможність крупнотоварного приватно-орендного господарювання, в основу якого покладені з боку держави преференції, а від суб'єктів підприємництва – ефективний менеджмент, комерційний розрахунок і раціональне використання наявних виробничих ресурсів, зумовлює віддати перевагу в структурі виробництва приватного підприємства “Молпромторг” галузям рослинництва (63,5%). Тваринницькі галузі, в порівнянні із сформованою виробничою структурою, дещо підвищать свою питому вагу, проте будуть давати трохи більше третини виробництва. Ефективність оптимальної виробничої структури приватного підприємства забезпечується одержанням 3,8 млн грн. прибутку при сукупному рівні рентабельності 22,2%.

11. Врегулювання економічних відносин приватних підприємств, що орендують землю в орендодавців, з приводу застави права оренди необхідно зосередити на певних основних напрямках. По-перше, законодавчо впорядкувати в Україні всі аспекти застави права оренди земельних ділянок. Тільки при зазначених умовах сільськогосподарські товаровиробники матимуть можливість поліпшити свій фінансовий стан завдяки повному використанню наявних активів, до яких належить і право оренди. По-друге, при визначенні орендної плати і вартості застави використовувати запропонований алгоритм уточнення грошової оцінки землі з урахуванням моделі кореляційного зв'язку "врожай зернових – валові запаси гумусу" за різноманітними агрогрупами грунтів і застосовувати коефіцієнт інвестиційної привабливості регіону.

12. Подальше забезпечення приватних сільгосптоваровиробників матеріально-технічними засобами через здійснення лізингових операцій потребує внести ряд уточнень до Закону України "Про лізинг". Зокрема, розширити перелік суб'єктів лізингу, здійснювати сублізинг лише того майна, що знаходиться в "прямому лізингу", обрати більш стабільну й обгрунтовану ознаку розрахунку мінімального терміну дії фінансового лізингу і т.д.. З одного боку, це надасть більш широкі можливості залучення іноземних лізингодавців на український ринок, з іншого, – не буде породжувати "довгих ланцюгів" сублізингу майна.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Радченко В.В., Макаренко А.П., Макаренко