ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПЕРЦОВА Інна Василівна

УДК 415. 412. 51: 810: 51: 8.08.-31

СЕМАНТИЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ СЛІВ У ПОЕЗІЇ Й. о. БРОДСЬКОГО

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня

кандидата філологічних наук

ДНІПРОПЕТРОВСЬК – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загального та російського мовознавства Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти та науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Манакін Володимир Миколайович,

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка, завідувач

кафедри загального та російського мовознавства,

проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Степанченко Іван Іванович,

Харківський державний педагогічний університет імені Г. Сковороди,

завідувач сектору мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Куварова Олена Констянтинівна,

Дніпропетровський національний університет,

кафедра загального та російського мовознавства.

Провідна установа: Черкаський державний університет ім. Богдана Хмельницького, кафедра загального та російського мовознавства, м. Черкаси.

Захист відбудеться “24” травня о 14.00 2001 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.05 Дніпропетровського національного університету за адресою: 49025 м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корпус 1, філологічний факультет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49025 м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корпус 1.

Автореферат розісланий 23 квітня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ковальчук М.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується підвищеною увагою до проблем лексичної семантики. Серед них важливе місце займає проблема варіювання словесного значення в художньому мовленні.

Комплексні семантичні дослідження І. В. Арнольд, С. Я. Єрмоленко, М. П. Кочергана, А. М. Кузнецова, Ю. С. Лазебника, В. М. Манакіна, В. М. Русанівського, Н. В. Слухай (Молотаєвої), Н. М. Сологуб, І. І. Степанченка, І. А. Стерніна, А. А. Уфімцевої, Д. М. Шмельова та інших лінгвістів дають змогу говорити про поглиблений інтерес до структури значення слова в системі літературно-художнього твору.

У багатьох працях, присвячених аналізу мови художніх творів, акцент робився на дослідженні мовних закономірностей та недооцінювалося те, що зумовлює специфіку мови художнього твору як явища мистецтва – естетичні закономірності, закономірності, які відповідають ідейно-образному змістові. Це нерідко призводило до того, що цінний аналіз власне мовних фактів не знаходив органічного поєднання із закономірностями вираження ідейно-образного змісту твору. Такий підхід є атомарним за своєю сутністю й не може бути виправданий при дослідженні мови художніх творів із позицій естетики слова.

Дисертаційне дослідження зорієнтовано на об’єктивні закономірності організації художнього тексту, що піднімає аналіз мови літературно-художнього твору на якісно новий ступінь, коли зводяться до мінімуму інтуїція та суб’єктивізм в інтерпретації. Такий підхід може виявити єдино правильну точку естетичного відліку в дослідженні семантичних трансформацій слова в системі художнього твору. Отже, основним відправним пунктом вивчення семантики слова в поетичному творі є положення про лінгвоестетичну природу художнього мовлення.

Актуальність дослідження. Вивчення закономірностей семантичних трансформацій лексичних одиниць у художньому мовленні є в колі актуальних проблем лінгвістики, бо дає можливість простежити тенденції та способи розвитку семантики слова як в індивідуально-авторському стилі письменника, так і в художньому мовленні в цілому. Крім того, таке дослідження має на меті торкнутися низки питань, що стосуються еволюції семантики лексичних одиниць у російській літературній мові на сучасному етапі її розвитку. Функціонування слова в контексті художнього твору пов’язано із зміною його семантичної структури, поширенням його семантичної валентності, реалізацією закладених потенцій.

Різного роду семантичні перетворення слів, які виникають у літературно-художньому творі, розкривають прагматичну авторську установку. Розв’язанню проблеми мовної реалізації поетичного світогляду письменника сприяє вивчення семантичних перетворень слова в художньому творі, саме вони є яскравим показником найхарактерніших особливостей ідіостилю письменника. Активні процеси перетворення семантичної структури слова заслуговують на подальше поглиблене вивчення тому, що власне лінгвістичні механізми перебудови семантики слова до цього часу є до кінця не визначеними і потребують дослідження.

Актуальність роботи зумовлена також матеріалом дослідження. Спеціальних праць, які б розглядали семантичні перетворення слів у поезії Й. Бродського, немає, проте такий аналіз необхідно здійснити, оскільки він допомагає не тільки з’ясувати особливості словесно-художньої майстерності письменника, але й повніше та точніше визначити художньо-образний зміст творів поета.

Зв’язок з науковими темами. Дисертацію виконано в рамках наукової теми “Семантика мови і тексту”, яка розробляється кафедрою загального та російського мовознавства Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № від 12 листопада 1998 року).

Метою дисертаційного дослідження є встановлення закономірностей і типології семантичних перетворень слів у поетичному тексті, їх ролі у відображенні лінгвопоетичної картини світу Й. Бродського.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки завдань:

·

·

·

·

Об’єктом дослідження обрано поетичне мовлення Й. Бродського.

Конкретним предметом роботи є аналіз семантичних перетворень слів у поетичному творі.

Матеріалом дослідження є близько семисот прикладів, які ілюструють семантичні перетворення слів у поезії Й. Бродського. Вони були отримані в результаті аналізу поезій та поем, опублікованих у 4-томному зібранні творів, окремих виданнях творів поета. Робоча картотека дисертації складає понад 2000 одиниць. При розгляді різного роду семантичних перетворень слів в індивідуально-авторському вжитку використовувались також дані спеціальних лексикографічних джерел.

Методологічною основою дисертації слугувало вчення О. О. Потебні, в основі котрого лежить уявлення про слово-образ як про семантичну двопланову одиницю, що являє собою взаємозв’язок і взаємозумовленість об’єктивної реальності та суб’єктивного відображення у свідомості письменника.

Із наявних лінгвістичних методів використовувалися такі: семантико-стилістичний метод (тобто безпосереднє спостереження та аналітичний опис мовних явищ); зіставний аналіз, який був необхідним для порівняння семного складу слів, співвідносних у тексті художнього твору; компонентний аналіз, що проводився з метою встановлення семантичної структури слова в художньому тексті; контекстуально-стилістичний аналіз, який давав змогу встановити образний смисл слова в його контекстуальному оточенні.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше предметом аналізу обрано семантичні трансформації слів у поезії одного з найвідоміших російських поетів ХХ століття – Й. Бродського; була визначена гносеологічна природа семантичних перетворень слів у художньому мовленні; виявлено закономірності семантичних зрушень у різних умовах реалізації мовних одиниць; розроблено принципи й подано типологію семантичних перетворень слів у структурно-семантичному аспекті; встановлено індивідуально-авторські особливості та механізми семантичних трансформацій у поезії Й. Бродського.

Теоретична значимість дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно спрямоване на розв’язання сучасних семасіологічних проблем природи і механізмів семантичних трансформацій слів у мовленні, яке набуло останнім часом особливого значення. Дослідження факторів, котрі зумовлюють змістові зміни слів, розширює традиційну сферу семантичного аналізу як на рівні індивідуально-авторського стилю, так і художнього мовлення загалом.

Розробка обраної теми має певне значення для розв’язання більш загальних питань лексикології, функціональної стилістики, оскільки функціонування слів у художньому контексті пов’язано з реалізацією потенційних можливостей семантики мовних одиниць загальнонародної мови, із зміною їхніх семантичних структур, естетики слова – сфери, яка досліджує закономірності функціонування мови в літературно-художньому творі; для лексикографії письменника, оскільки визначення закономірностей семантичних перетворень слів у творі мовного мистецтва відкриває можливості для більш точного опису індивідуально-авторського використання, а перетворення в індивідуально-авторському стилі елементів загальнонародної мови є однією з форм взаємовпливу індивідуально-авторського стилю і літературної мови.

Практичне значення роботи визначається тим, що результати дослідження знайдуть застосування у практичних сферах семасіології та поетичній лексикографії; її матеріали й висновки можуть сприяти більш глибокому, осмисленому лінгвостилістичному аналізу художнього тексту. Дані дослідження можуть бути використані при читанні спецкурсів із лексичної семантики й теорії художнього мовлення, у курсах стилістики, поетики й практикумах з аналізу художнього тексту вищих навчальних закладів, у шкільних посібниках із зарубіжної (російської) літератури, при вивченні, зокрема, поетичної спадщини Й. Бродського.

Апробація роботи. Основні висновки та положення дисертації були апробовані на ІV Міжнародній Кирило-Мефодіївській конференції (Одеса, 1998); на ІІІ Міжнародному симпозіумі “Людина: мова, культура, пізнання” (Кривий Ріг, 1999); на ІV Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень “Мова та мовна особистість” (Харків, 1999); на VІ Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2000). Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загального та російського мовознавства Кіровоградського державного педагогічного університету.

Структура роботи. Дисертація обсягом 179 сторінок складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури (287 найменувань). Робота проілюстрована чотирма схемами й таблицею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовано мету й основні завдання дослідження, вказано методи та методику дослідження.

У першому розділі– “Фактори семантичних перетворень слів у художньому тексті” розкрито основні закономірності й фактори семантичних змін слів у художньому мовленні, основними з яких є гносеологічні та лінгвістичні. Беручи до уваги ідею В. В. Виноградова про емоційно-образну естетичну трансформацію одиниць мови в структурі художнього твору, було визначено також естетичний фактор перетворення семантичної структури слова.

У першому підрозділі досліджено гносеологічні та естетичні фактори семантичних перетворень слів у художньому тексті. До них належать: специфічна робота людської свідомості, яка через відтворення мови передає творчий характер людського мислення, активну роль психіки в процесі пізнання зовнішнього світу; суб’єктивне відображення об’єктивної дійсності, що визначає особливості індивідуального сприйняття та зображення автором художнього твору; емоційний фон, який не лише створює емотивний ефект висловлювання, але й бере участь у формуванні суб’єктивного аспекту значення слова. Усі ці фактори детерміновано дією естетичної функції. Її реалізація в художньому мовленні призводить до появи нової якості слів, коли кожний елемент мовної системи твору, окрім буквального значення, містить у собі ідейно-образну інформацію.

Специфічна робота людської свідомості як фактор семантичного перетворення слів. Світ відображається у свідомості, а свідомість закріплює, фіксує, кодує це відображення в мовних знаках, які свідчать про вдосконалення людського мислення під впливом розвитку суспільства. Таким чином, слово є засобом аналізу тієї інформації, яку людина отримує із зовнішнього світу.

Одним із виявів людської свідомості є світогляд, тобто своєрідна система поглядів на об’єктивний світ та місце в ньому людини, відношення людини до навколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання й діяльності, ціннісні орієнтири.

Відображення в художньому творі загальнолюдських цінностей створює його особливу дієвість. Так відбувається трансформація реального світу у світ поетичний. І в цьому смислі текст – “зліпок буття”. Реалізація домінуючих у людській свідомості загальнолюдських ідеалів у художньому тексті часто зумовлює семантичні перетворення слів на рівні дискурсу твору словесного мистецтва. Необхідно особливо підкреслити, що в поетичному тексті не просто втілюються думки і почуття автора, але й той стан людської свідомості, який можна назвати естетичними переживаннями людства. Очевидно, у формуванні естетичного потенціалу і полягає специфіка трансформації людської свідомості в поетичному тексті.

В історію поезії ХХ століття Йосип Бродський увійшов як поет-експериментатор, який постійно звертався до нових форм та засобів вираження. У поетичну мову Й. Бродський вніс багато нового, надав їй більшої витонченості, експресивності, енергії. Відхилення норм віршування свого часу від існуючих канонів, образно-асоціативних стереотипів стало законом художнього мислення поета, характерною рисою його творчого методу. Поету властиве недискриміноване ставлення до різних лексичних прошарків російської мови: він вводить у свої вірші архаїзми та вульгаризми, технічну термінологію й іншомовні слова.

На сьогодні проблема повного і всебічного аналізу поезії Й. Бродського залишається відкритою. Певне місце в її вирішенні може зайняти дослідження семантичних перетворень слів у його поезії, оскільки такий підхід дає можливість виявити нові межі мовної майстерності Бродського.

Й. Бродський був сучасником соціалістичного суспільства, мораль якого проголошувала: радянський спосіб життя не сумісний із надмірною фіксацією уваги на власному “я”, із самолюбуванням, переоцінкою власної гідності. Очевидно, тому його ліричний герой відчуває себе безособовою частиною трагічного світу, він лише “Гражданин второсортной эпохи…” (Ч. р., )11 Ч. р. – Часть речи. Избранные стихи 1962–1989. – М.: Худ. лит., 1990. – 572 с.; “…пыль под забором…” (ІІ, )22 І, ІІ, ІІІ, ІV – Сочинения Иосифа Бродского. Т. І–ІV. – СПб.: Издательство “Пушкинского фонда”, 1998.

3 Словарь русского языка в четырех томах. Изд-е 2-е исправл. и дополн. – М.: Русский язык, 1981.

.

Зупинимося детальніше на наступному прикладі: “

…В каждом бедре с пеленок

сидит эта склонность мышцы к мебели” (Ч. р., ) .

У наведеному контексті відбувається актуалізація і абстрагування однієї семантичної ознаки та нейтралізація іншої. Для означення людини використовуються слова бедро (бедро – ’часть ноги человека или животного от таза до коленного сгиба’ [МАС, ])3 та мышца (мышца – ’состоящий из мышечной ткани орган тела человека или животного, способный сокращаться и обеспечивающий выполнение важнейших физических функций всего организма; мускул’ [МАС, ]), які вказують на частини людського тіла. У результаті такого переносу частини на ціле в описі людей немовби нівелюється духовність. Іронічне сприйняття поетом людської схильності до міщанського накопичення: “склонность мышцы к мебели” являє людину розібраною на окремі частини.

Таким чином, фактор людської свідомості зумовлює означення дійсності у відповідності до авторської ідеї та естетичного задуму. Його вивчення в ході мовної інтерпретації дійсності необхідне для розуміння сутності процесу зміни смислової наповнюваності слів.

Суб’єктивне відображення об’єктивної дійсності. Окрім соціальних умов та суспільного середовища, до якого належить людина, на характер відчуття світу впливають також специфічні закономірності людської психіки й особисті якості людини. З гносеологічної точки зору будь-яка пізнавальна або мовленнєва діяльність є виявом відношення суб’єкта до об’єкта. Внутрішній світ людини, його власне “я” накладають певний відбиток на ті образи, які формуються у свідомості людини під дією предметів і явищ зовнішнього світу. Суб’єктивний фактор на рівні мовлення знаходить відображення в індивідуальному ставленні суб’єкта до предметів та явищ, закріплених мовою. Накладання профілів зовнішньої і внутрішньої (авторської) реальності створюють рельєф тексту, здатного впливати на читача з особливою силою.

Семантичні перетворення, які зумовлено дією суб’єктивного фактору, являють відоме слово зовсім незвичним чином, мовби в іншому вимірі свого існування. Таке художнє перетворення дійсності має своєю духовною передумовою продуковане уявою і закріплене текстом нереальне сполучення реальних деталей: “Отсутствие ветра заставляет сухие листьянапрягать свои мышцы и нехотя шевелиться” (ІІІ, ); “…подъезд с торсом нимфы” (Ч. р., ); “…вены грязного мрамора…” (Ч. р., ); “Траулер трется ржавойпереносицей о бетонный причал” (Ч. р., ); “…синяк на скуле мирозданья…” (Ч. р., ); “Белозубая колоннадаОкружного суда” (Ч. р., ); “Перекрученные канатыхлещут спины холмов” (Ч. р., ).

Семантичні перетворення в наведених прикладах зумовлені, як бачимо, особливостями поетичної гносеології: слова набувають смислів, які не передбачені контекстом, а наділяються автором відповідно до його світосприйняття та асоціативних поглядів на звичні предмети, що “оброслі” частинами тіла.

Нове, образне значення слова в художньому тексті являє собою суб’єктивний момент значення словесної одиниці, формування якого тісно пов’язане із обов’язковою наявністю емоційного фону.

Емоційний фон у процесі семантичного перетворення. емоційний фон художнього твору. Формування в семантиці слова емоційних моментів значення пов’язано з актуалізацією тих знань людини, які зберігаються у вигляді форм чуттєвого відображення, тобто емоційний фон у художньому творі виникає на перетині двох систем: позамовної (або естетико-гносеологічної), яка є за своєю природою багатоплановою, і власне лінгвістичної.

На рівні індивідуального мовлення в емоційному компоненті значення знаходить вираження особистість мовця, лад його думок. Цей семантичний компонент може впливати на зміну предметно-логічного ядра слова. Інакше кажучи, емоційне забарвлення словесних одиниць є невід’ємним компонентом значення слова. Проаналізуємо такий поетичний уривок: “

Больничная аллея. Ночь. Сугроб” (ІІ, 258).

У словниковому значенні слів ночь (ночь – ’часть суток от захода до восхода солнца, от вечера до утра; темнота во время этой части суток’ [МАС, ІІІ, ]) і сугроб (сугроб – ’наметенная куча снега’ [МАС, ]) не вказується на позитивну чи негативну емоційність. Однак вживання цих слів в одній асоціативній низці із називним реченням “Больничная аллея” вносить додаткові емоційні моменти в їх початкове значення. У семантиці слова больничная (прикметник до больница – ’учреждение, в котором помещают больных для лечения’ [МАС, І, ]) на асоціативному рівні наявні негативні емоційні елементи значення. У результаті сполучення його з семантикою слів ночь, сугроб відбувається, по-перше, їх зарядження емоційністю прикметника больничная, по-друге, актуалізація імпліцитно наявних у смисловій структурі цих слів значень холоду й самотності. Як бачимо, емоційний тон цього уривку побудований на образно-асоціативній основі.

Таким чином, емоційний фон у поетичному творі виступає активним виразником особливостей творчого мислення автора. Він не тільки створює емоційний ефект висловлювання, але й бере участь у формуванні суб’єктивного аспекту значення слова на рівні його смислової структури.

Естетична значущість слова. Вживання мови в естетичній функції призводить до появи нової якості мовних одиниць у літературно-художньому творі  – естетичної. Елементи загальнонародної мови вступають тут в особливі зв’язки та відношення, продиктовані естетичними завданнями, унаслідок чого мовні одиниці починають включати в себе, окрім буквального значення, інформацію про ідейно-образний зміст художнього твору. У результаті в межах художнього твору відбуваються різного роду семантичні перетворення словесних одиниць, набуття ними нового, контекстуального змісту. Тому значущість мовної одиниці в художньому мовленні можна означити як естетичну.

Естетична значущість особливо яскраво усвідомлюється стосовно тих одиниць, семантичне перетворення яких відбулося в результаті порушення нормативної сполучуваності слів. Розглянемо такі поетичні рядки: “

Обмазанные известкой,

щиколотки яблоневой аллеи” (Ч. р., ).

Слово щиколотки (щиколотка – ’выступающее по бокам ноги сочленение костей голени с костями стопы, лодыжка’ [МАС, ІV, 743]) в наведеному контексті нейтралізує семантичні компоненти, які дозволяють сполучувати це слово з мовними одиницями, що мають у своїй смисловій структурі семантичні ознаки ’про людину’, і набуває нового образного змісту: щиколотки – ’нижня частина стволів дерев яблуневої алеї’, що визначає естетичну значимість відзначеного вживання.

Таким чином, значущість мовної одиниці – це її відмінна властивість, яка визначає місце даного слова в системі художнього твору. Естетична значущість мовних одиниць виявляється шляхом їх співвіднесеності одна з одною і на фоні загальнонародних значень цих слів. Аналіз семантичних одиниць у їх естетичній функції надзвичайно важливий для розуміння природи естетичної мови художнього твору.

Основний зміст другого підрозділу становить опис власне лінгвістичної сторони семантичних трансформацій слова в художньому тексті. Серед лінгвістичних факторів семантичних перетворень було виокремлено: динамізм семантичної структури слова на мовленнєвому рівні; контекстуальну співвіднесеність мовних одиниць; дію закону відкритості слова як виявлення асиметричного дуалізму словесного знака.

Динамізм семантичної структури слова на мовленнєвому рівні. Динамізм слова – це можливість його семантичного варіювання у процесі функціонування в художньому мовленні. Динамічний аспект дослідження семантичної структури мовної одиниці розкриває, яким чином одне мовне явище перетворюється в інше.

Можливість врахування при аналізі не лише безпосередніх даних складників змісту в семантичній структурі слова, але й компонентів, що неодмінно пов’язані з ними в нашій свідомості за допомогою асоціацій, зумовлена природою самої мови. У прикладі:“

…и льется мед огней вечерних

и пахнет сладкою халвою…” (Ч. р., ), –

слово мед у словосполученні “мед огней” утворює новий контекстуальний зміст слова мед, у якому актуалізуються не реальні, а потенційні семи. Два співвіднесених слова мед та огонь мають спільну семантичну ознаку (жовтий колір), тому дві картини легко накладаються одна на одну. Таким чином, контекстуально-смислове наповнення слова мед і відповідно семантичне його перетворення на основі образного смислу визначається співвіднесеністю мовних одиниць та актуалізацією асоціативних сем, сутність яких можна виявити методом компонентного аналізу смислової структури слова. Саме за допомогою такого сполучення “мед огней” передається авторське бачення навколишнього світу, коли світло вечірніх вогнів сприймається як мед, що ллється. Отже, семантичне перетворення слова визначається характером його функціонування й актуалізації реальних і потенційних сем у значенні слова.

Зміна одного компонента семантичної структури слова, і насамперед предметно-логічної частини, відбувається не ізольовано, а пов’язується з перебудовою інших компонентів, звичайно, з різним ступенем виявлення. У залежності від характеру актуалізації семантичних ознак у значенні слова повинен, очевидно, виявлятися різний ступінь семантичних перетворень мовних одиниць: від появи в слові смислового нашарування, відтінку смислу до власне семантичного перетворення, тобто зміни предметно-логічного ядра в семантичній структурі слова. Можна, таким чином, уважати, що ступінь семантичних перетворень визначається двома найзагальнішими типами цього явища. Це, з одного боку, семантичні перетворення. які призводять до зміни предметно-логічної частини в значенні слова, а з іншого, – семантичні перетворення, при яких денотат залишається незмінним. У такому випадку предметно-логічна частина в структурі значення не порушується.

У середині типу семантичних перетворень, які відбуваються без змін предметно-логічної частини, виокремлено наступні основні різновиди: семантичні перетворення, суть яких полягає в перерозподілі сем у середині лексеми (тут відбувається “зіткнення” різних значень одного слова); конкретизація семантичних ознак у межах семеми; нейтралізація одних семантичних ознак та оволодіння іншими, не властивими слову в загальнонародному значенні.

Семантичні перетворення, які відбуваються із зміною предметно-логічної частини в семантичній структурі мовної одиниці, призводять до повного переосмислення слова в індивідуальному використанні. Семантичні перетворення такого характеру є результатом умисного вжитку слів в переносному, індивідуальному значенні. Наприклад: “

… и коричневая штукатурка

дышит, хлопая жаброй, прелым

воздухом августа” (Ч. р., 380).

Перенесення значення тут створено за допомогою актуалізації асоціативної семантичної ознаки ’движение’ під часу вдиху та видиху легенями повітря, пов’язаної зі смисловим комплексом слова дышит (дышать – ’вбирать и выпускать легкими воздух, делать вдохи и выдохи’ [МАС, І, ]). Так, у результаті смислового розвитку слова дышит семантика слова штукатурка “насичується” значенням істотності.

Дослідження семантичних словесних перетворень, котрі відбуваються із суттєвою трансформацією предметно-логічного ядра в семантичній структурі слова, показали, що лексичне значення слова в таких мовленнєвих умовах не відчувається як основне: воно слугує лише необхідним матеріалом для створення нового контекстуального значення, реалізація якого зумовлена естетичними закономірностями організації словесної тканини художнього твору.

Контекстуальна співвіднесеність мовних одиниць. Контекстуальна, або синтагматична, співвіднесеність слів є необхідною умовою виникнення в них семантичних перетворень, появи нового, індивідуально-художнього змісту, естетичної значущості. Виявлення нової якості мовної одиниці, її семантичного перетворення можливе завдяки парадигматичній співвіднесеності мовного знака з його корелятом на рівні мовної норми, який відображений, зокрема, у словнику. Цей рівень слугує тим нейтральним фоном, на якому осмислюється семантичне перетворення слова й визначається його ступінь.

У більшості випадків речення в поезії Й. Бродського є досить адекватним контекстом для відчуття семантичних зрушень лексичної одиниці. У поетичних рядках: “

На скатертях

лежат отбросы уличного света” (II, ), –

цікавим є слово отбросы. Контекст містить у цьому випадку елементи, які визначають реалізацію одночасно двох значень цієї лексичної одиниці. Співвіднесеність із різними словами (отбросы на скатертях; отбросы света) надає слову отбросы подвійне смислове оформлення й повідомляє тексту двомірну проекцію у трактуванні поетичних рядків, які втілили естетичний задум автора. У першому випадку (отбросы на скатертях) актуалізуються семантичні ознаки слова отбросы (отбросы – ’негодные остатки чего-либо’ [МАС, ]), а в другому (отбросы света), очевидно, семантичні компоненти дієслова отбросить (отбросить – перен. ’создать, распространить (лучи, свет, тень и т.п.)’ [МАС,І, ]). Багатоплановість поетичного слова робить зміст словесного образу рухливим, таким, що викликає відразу декілька асоціацій. Так виникає “коливання” смислу, який міститься на периферії сприйняття, емоційне навантаження віршованого тексту.

Дія закону відкритості слова як вияв асиметричного дуалізму словесного знака. Зміни в семантичній структурі мовної одиниці внаслідок співвіднесеності з іншими словами та взаємодії семантичних ознак різних слів ґрунтуються на відомому положенні про асиметричну природу лінгвістичного знака, сформульованого С. О. Карцевським.

У художньому мовленні потенційна відкритість словесних значень, яка зумовлена динамічністю мови й безконечністю людського мислення, є підґрунтям для різних смислових трансформацій лексичних одиниць в естетичному функціонуванні.

Неочікувані авторські асоціації та віддалені аналогії з’явилися в наступних поетичних рядках: “

Тело в плаще, ныряя в сырую полость

рта подворотни...” (Ч. р., ).

Образний вислів “рот подворотни” виник у результаті трансформації значення слова рот (рот – ’отверстие между губами, ведущее в полость между верхней и нижней челюстями и щеками до глотки, а также сама эта полость’ [МАС, ]). Розмовне слово семи подворотня (подворотня – ’проем в стене для проезда, прохода во двор’ [МАС, ]) поєднується з іменником рот, що не є характерним для семантичного поля слова подворотня, внаслідок поєднання синонімічних сем значення слова рот – ’отверстие’ та значення слова подворотня – ’проем’. Відкритість смислових меж створює можливість взаємопроникнення семантичних ознак досліджуваних слів і стає основою образного вираження.

Другий розділ “Види семантичних перетворень слів у поезії Й. Бродського” складається із чотирьох параграфів і містить опис основних видів семантичних трансформацій у поезії Й. Бродського.  

Імпліцитні прирощення смислу на рівні лексико-семантичного варіанта ґрунтуються на можливості семантичної співвіднесеності лексико-семантичних варіантів, близькість яких виявляється імпліцитними семантичними компонентами, що утворюють додаткові індивідуальні прирощення смислу. Особлива роль в індивідуальному стилі Й. Бродського належить тут словам, які передають кольорову символіку. Слова, що передають кольори імпліцитно, – це іменники, семантичний склад яких, найчастіше в далекій периферії, охоплює семи кольору. Відповідно до цього ознака кольору передається не прямо, а через відсилання до об’єкта, певним чином пов’язаного із конкретним кольором: “…запах хвои, обрывы цвета охры; жара, наплывы // облаков; и цвета мелкой рыбы // волны” (III, ); “плюс эта шляпа цвета лопуха // в провинции и цвета мха” (IV, ); “… поля отмытой цвета крови” (IV, ); “небо серого цвета кровельного железа” (Ч. р., ); “раскрашенная в цвета зари собака // лает в спину прохожего цвета ночи” (III, ); “у щуки уже сейчас // чешуя цвета консервной банки, // цвета вилки в руке” (Ч. р., ); “прячет с помощью пирамид // горизонтальность свою земля // цвета тертого кирпича, корицы” (III, ); “души обладают тканью, // материей, судьбой в пейзаже, что цвета сажи” (Ч. р., ). Зупинимося детальніше на поетичному фрагменті:“

Ропот листьев цвета денег, комариный ровный зуммер” (Ч. р., ), –

під дією контексту в семантичній структурі слова деньги (деньги – ’металлические и бумажные знаки, являющиеся мерой стоимости’ [МАС, ]) відбувається вихід за межі об’єктивного змісту значення. Внаслідок цього спостерігаємо затемнення основного значення слова деньги і розвиток семи з найдальшої периферії, яка несе інформацію про зеленуватий колір грошей (тут маємо на увазі колір долара; пор. також назву “зеленые” (“зелень”) про долари мовою жаргону), закладену лише в асоціативній уяві.

Часто в поезії Й.О. Бродського використовується прийом пропущеної ланки, коли очевидні для поета підстави для передання кольору за допомогою визначеного об’єкта опускаються:“

Местность цвета сапог, цвета сырой портянки” (ІV, 147).

В індивідуальних асоціаціях автора непривабливий колір місцевості уподібнюється темному кольору чобіт та онуч. І як результат такого своєрідного поєднання смислів “цвета сапог”, “цвета сырой портянки” – затемнення ядерних сем значень слів сапоги (сапоги – ’род обуви с высоким голенищем’ [МАС, ]) і портянки (портянки – ’куски ткани для обматывания ног вместо или поверх носков под некоторую обувь (преимущественно под сапоги)’ [МАС, ] та набуття ними не характерних у загальнонародному вживанні семантичних ознак кольору.

Таким чином, основою імпліцитних прирощень смислу є прихована або очевидна схожість досліджуваних предметів чи явищ, а також передбачувана аналогія між ними.  

Контекстуальна синонімія як засіб перетворення семантичної структури слова. В індивідуальному мовленні поширені випадки, коли синонімічні зв’язки виникають у слів, що не є синонімами на рівні узусу мови. Вплив контексту часто призводить до асоціативної зміни смислового наповнення слів. На відміну від мовних синонімів, контекстуальні поза конкретним лексичним оточенням не є синонімами і за своєю суттю являють собою семантично наближені слова. Контекстуальна синонімія ґрунтується на додаткових специфічних (індивідуальних) прирощеннях без тотожності. Контекстуальні синонімічні зв’язки провокують семантичні зрушення в окремих членах ряду, які виникають не лише завдяки висуненню та посиленню ядерних сем, але і в результаті контекстуальної актуалізації периферійних семантичних компонентів. Чим незвичайніше вжито слово як контекстуальний синонім, тим вище ступінь семантичного перетворення. За умов аналізу контекстуальних синонімів слід розглядати опозицію домінанта – контекстуальний синонім.

Авторські асоціації надто часто виступають необхідною умовою створення контекстуальних синонімів, що не мають наявного збігу семантичних ознак. Так, наприклад, в уривку: “

Запертые в жару, ставни увиты сплетнею

или просто плющом, чтоб не попасть впросак” (IV, ), –

контекстуальними синонімами є слова сплетня (сплетня – ’слух о ком-либо, чем-либо, основанный на неточных или заведомо неверных, нарочисто измышленных сведенияхраспространение таких слухов’ [МАС, ]) та плющ (плющ – ’ползучее растение семейства аралиевых, цепляющееся за опору, которое оно обвивает’ [МАС, 148]). Пряме значення цих слів не розкриває механізму виникнення синонімічних стосунків, але в свідомості носіїв мови за словом сплетня закріплено значення швидкого поширення неправдивих чуток. Близька до цього змісту сема ’ползучее’, що подана в значенні слова плющ. Саме це асоціативно-імпліцитне уявлення, пов’язане із словом плющ, поет використав для створення образного контекстуально-синонімічного порівняння. Таким чином, семантичне перетворення слова сплетня ґрунтується на перенесенні його смислу зі світу абстрактних уявлень у сферу конкретно-предметних образів.

У більшості випадків при виникненні контекстуальних синонімічних відношень відбувається актуалізація периферійних семантичних компонентів. На сприйняття носієм мови слова як контекстуального синоніма впливає і асоціація.  

Формування експресивної конотації у семантичній структурі як засіб смислового перетворення слова в художньому мовленні. У межах зазначеного виду семантичних перетворень слів залежно від характеру виникнення в значенні слова експресивних семантичних ознак було виявлено наступні різновиди:

1) Інтенсивна семантизація змісту за рахунок форми. На етапі формування оказіоналізмів провідну роль у процесі зміни та розширення словесної семантики відіграють поруч із лексичними засобами також морфологічні. В основі оказіоналізмів містяться індивідуальні асоціативні образи, які входять у суб’єктивну систему уявлень про навколишній світ. У цьому випадку в одному слові реалізується цілий блок індивідуальних асоціацій в їхній динаміці. Імпровізаційні властивості оказіоналізмів – неминучий факт, який сприяє виникненню експресивних сем у семантиці авторських новоутворень. У прикладі: “

На закате ревут, возвращаясь с полей, муу-танки:

крупный единорогий скот” (ІV, ), –

відбувається реалізація характерної для поезії тенденції, яка полягає у зближенні живого й неживого. Авторський неологізм муу-танки пов’язаний з індивідуальними асоціаціями та містить, окрім семантично переосмисленого слова танк (танк – ’боевая машина на гусеничном ходу, обладающая большой проходимостью и вооруженная пушками и пулеметами’ [МАС, ІV, ], авторський префікс муу-, створений на основі звуконаслідування му-му. Вводячи лексичну одиницю муу-танки в такий незвичний для неї контекст, поет свідомо провокує порушення логічних зв’язків. У семантиці цього слова під дією мікроконтексту відбувається нейтралізація ядерних сем слова танк і проникнення у структуру авторського новоутворення асоціативних сем. Імпульсом до створення оказіоналізму стала сема ’крупний’, яка є в семантичному складі слова корова (корова – ’крупное домашнее молочное животное, самка быка’) [МАС, ІІ, ] та на асоціативному рівні у змісті слова танк. Вона й стала основою для зближення лексичних одиниць корова й танк. Оказіоналізми утворюються Й. Бродським за загальномовними граматичними моделями і спрямовані на незвичність, відхилення від норми з естетичною ціллю.

2) Депоетизація. Процес депоетизації відбувається при контрастному зіткненні різностильових поетичних засобів. Вживання лексики поза сферою її переважного функціонування завжди стилістично важливе в поезії. Використання елементів зниженого стилю стосовно високих лексичних одиниць створює ефект девальвації, знецінюючи підвищене начало в останніх. У таких випадках посилення експресії виникає в результаті порушення мовної норми: стилістичної невідповідності засобів оцінювання та об’єкта характеристики. Взаємодія слів різних стилів відчувається особливо гостро тоді, коли “високий” у поетичній традиції об’єкт уподібнюється за допомогою різних засобів “низьким” об’єктам. Наприклад: “

Ангелы вдалеке

галдят, точно высыпавшие

из кухни официанты” (Ч. р., ).

Така організація контексту призводить до порушення асоціативного ореола слова ангелы (ангел – ’в религиозном представлении сверхъестественное существо, посланец бога’ [МАС, ]), семантика якого координує напрям асоціацій до традиційного символу надбуття й наповнена підвищеним поетичним змістом. Руйнування асоціативного ореола відбувається внаслідок того, що об’єкту, який закріплено за словом ангел, приписуються дії, властиві об’єктам буденного світу: “ангелы галдят” (галдеть – ’громко, беспорядочно говорить всем вместе, шуметь, кричать’ [МАС, ]). Окрім того, порівняння ангелів із офіціантами (официант – ’работник столовой, ресторана, подающий кушанья’ [МАС, ]) зовсім нейтралізує якість піднесеності і ще більше сприяє посиленню експресії слова ангелы.

Таким чином, депоетизація не тільки знецінює власне стилістичні компоненти смислу лексичних одиниць, а й суттєво впливає на трансформацію семантики слів у поетичному контексті, оскільки в таких випадках домінуючим у структурі значення слова виступає реалізація його стилістичної семантики.

Інший випадок функціонування різного стилю лексичних засобів – коли їх вживання в поетичному контексті не пов’язане із взаємопроникненням семантичних компонентів значень: “Ночь; дожив до седин, ужинаешь один, // сам себе быдло, сам себе господин” (III, ); “Грудой свертков навьюченый люд: // каждый сам себе царь и верблюд” (III, ) ; “Пусть ты последняя рванина, пыль под забором, // на джентельмена, дворянина кладешь с прибором” (III, ); “Объятий ласковых, тугих клешней // равно бежавшему, не отыскать нежней, // застираннее и безгрешней ложа” (III, ). Різної стилістичної направленості слова в поданих вище прикладах, виступаючи як семантично провідні елементи, підсилюють образну перспективу поетичного тексту, його експресивний потенціал. Але кожне слово протилежного ряду в цій позиції, передаючи певну тональність емоціональної інтерпретації зображуваного, залишається усе ж при своїх семантичних і стилістичних якостях. 

Поєднання семантично різнопланових мовних одиниць у змістовому перекодуванні слова. Особливі умови функціонування, які створені поетичним текстом, формують складні асоціативно-образні зв’язки, що стають ядром семантики мовних одиниць. Поєднання різнопланових семантичних елементів фокусує на собі увагу, підкреслюючи їхні протиріччя, несумісність. З одного боку, їх значення унеможливлює існування один одного, з іншого, – їх поєднуваність виправдана ідейно-образним змістом художнього твору. Тому порушення логічної норми – тільки видимість. Осмисленість таких поєднань створюється завдяки лексичному варіюванню слів, що входять до їх складу, при якому в одному із слів які-небудь семи або глушаться, або доповнюються новими, котрі вносяться контекстом. Отже, комунікативно важливий компонент значення актуалізується внаслідок текстової реалізації опозиції двох лексичних одиниць. Незвичне смислове поєднання в художньому тексті є одним з найважливіших принципів висунення з погляду автора найбільш значущої образної інформації. Результатом такого поєднання є те, що слово нейтралізує своє номінативне значення, набуває нового, контекстуального смислу, й несе в собі відтінок експресивно-емоційного забарвлення.

Цікавими є приклади, коли Й. Бродський пише про гортань, очі, обличчя як про самостійні об’єкти, не маючи на увазі при цьому їхніх носіїв: “Изо рта, сказавшего все, кроме “Боже мой”,вырывается абракадабра” (III, ); “Зуб отличит им медь от серебра” (III, ); “Видно, глаз чтит великую сушь” (IV, ).

Семантичні зміни в подібних випадках можна кваліфікувати як цілеспрямоване звуження семного обсягу значення, коли увага концентрується навколо сприймання окремих (естетично значимих) сем, що в результаті створює ефект розширення і збагачення суб’єктивного змісту відповідних лексичних одиниць у контексті.

У висновках узагальнені результати дослідження, найголовнішими із яких є:

В основі семантичних перетворень будь-якого слова в художньому мовленні лежать гносеологічні, естетичні та лінгвістичні фактори. Їх дія має взаємозумовлений характер і відтворює діалектичну єдність слів і понять, мови та мислення. Сприйняття предметів і явищ оточуючого світу крізь призму людської свідомості, ставлення до загальнолюдських цінностей зумовлює семантичні трансформації слів у художньому мовленні.

Слово, реалізуючи будову думок та почуттів автора, актуалізує не лише узуальні смисли, подані у словнику, але й суб’єктивні моменти значення, які відображають авторське бачення світу, його оцінку. На лексико-семантичному рівні емоційний фон, беручи участь у створенні актуалізації експресивно-емоційних компонентів значення слів, сприяє формуванню нового, образного смислу лексичних одиниць у поетичному тексті. Характер проявів семантичних перетворень слів у творі словесного мистецтва визначається дією естетичних закономірностей організації словесної тканини художнього тексту – закономірностей вираження ідейно-образного змісту.

Основним фактором, що регулює функціонування одиниць лексико-семантичного ярусу, є актуалізація елементів смислу, сем, які відповідають естетичним завданням висловлювання. Новий ідейно-образний зміст слів проявляється в результаті синтагматичної співвіднесеності елементів твору, а також у результаті співвіднесеності із значенням слова в загальнонародному вжитку.

Відкритість семантичної структури слова – це мотивуюча основа для асоціативного зближення з іншими одиницями мови, що є базою для різноманітних смислових трансформацій слів в естетичному функціонуванні.

Семантичні перетворення лексичних одиниць у поезії Й. Бродського неоднорідні за своїм характером і за ступенем вираження естетичної інформації.  Було виокремлено чотири основних види семантичних трансформацій слів у творах поета: імпліцитні прирощення смислу, які базуються на можливості семантичної співвіднесеності лексико-семантичних варіантів на рівні імпліцитних семантичних компонентів; контекстуальну синонімію, основою якої є метафоричне порівняння; формування експресивної конотації, яке пов’язане зі створенням оказіоналізмів та депоетизацією (наслідок активного сполучення різностильових поетичних засобів у межах одного контексту); сполучення семантично різнопланових слів, що базується на складному, непрямолінійному поєднанні образів.

Семантичні перетворення в межах