КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94(477): 314.156

РОГОВИЙ Владислав Миколайович

УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ

ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ В 20 — 30-х рр. ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 — Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних наук Київського

національного університету будівництва і архітектури

Науковий керівник:

Доктор історичних наук, професор Панібудьласка

Володимир Федорович, завідувач кафедри політичних

наук Київського національного університету будівництва

і архітектури.

Офіційні опоненти:

Доктор історичних наук, професор Панчук Май Іванович,

завідувач відділу національних меншин Інституту політичних

і етнонаціональних досліджень НАН України.

Кандидат історичних наук, доцент Овчаренко Петро Дмитрович,

заступник завідувача секретаріату Комітету Верховної

Ради України з питань прав людини, національних

меншин та міжнаціональних відносин.

Провідна установа:

Інститут історії України НАН України,

відділу історії культури українського народу.

Захист відбудеться “21” травня 2001 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033 Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “20” квітня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.І.Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Cтруктура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 165 сторінок. Робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків, приміток (266 посилань), списку використаних джерел та літератури (10 сторінок, 103 назви).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Докорінні зміни, які відбулися в геополітичному просторі Центрально-Східної Європи в кінці ХХ століття, зокрема на території колишнього Радянського Союзу, зумовили необхідність наукового переосмислення історичного процесу. Особливо це стосується історії етнонаціональних взаємовідносин, яка ще не знайшла належного висвітлення.

Упродовж десятиліть етнонаціональні відносини історична наука досліджувала на основі усталеної в радянській історіографії комуністичної політизованої схеми. Суперечливі питання міжетнічних та міжнаціональних відносин розглядалися без належного критичного аналізу, врахування їх історичних причинно-наслідкових зв’язків. Тому дослідження українсько-російських взаємин в Україні в 1920 — 1930 роках саме в цьому контексті доцільно вважати одним з пріоритетних наукових напрямів.

Особливий науковий інтерес щодо етнонаціональних процесів викликає період між Першою і Другою світовими війнами, коли етнічні росіяни в Україні із панівної нації перетворилися у національну меншину. Ця обставина не могла не внести кардинальних змін в українсько-російські відносини, які почали розвиватися під впливом не тільки традиційних етнокультурних факторів, а й опинилися під тиском нового політичного тоталітарного режиму. З одного боку, радянська влада проголошувала курс на повне задоволення національних інтересів тих народів, які раніше потерпали від великодержавницького гніту, а з другого, намагалася зберегти панівну роль російського етносу у всіх сферах суспільного життя.

Актуальність названої проблеми обумовлена також певним загостренням відносин між Україною і Росією на сучасному етапі, коли окремі політичні сили, від праворадикальних до лівокомуністичних обох незалежних держав, намагаються створити конфліктногенну обстановку передусім навколо утвердження та зміцнення суверенітету України. Чимало зусиль в цьому напрямі докладають націонал-партіотичні проросійсь-кі політики, а також окремі суспільствознавці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з науковою програмою "Історія етнонаціональних процесів в Україні", розробленою і затвердженою Науково-експертною радою Міністерства освіти і науки України за фаховим напрямком "Історія".

Об’єктом дослідження є суспільство радянської України 1920 — 1930-х рр., його політична система, що формувалася в умовах проросійського тоталітарного режиму, етнічна і етнотериторіальна структура населення, етнокультурна сфера.

Предметом дослідження є українсько-російські відносини в Україні, їх сутність і характеристика в сфері національної політики радянської влади, етнодемографічних, етнотериторіальних та етнокультурних процесів.

Стан наукової розробки теми. Українсько-російські етнонаціональні відносини у 1920 — 1930-ті роки в Україні у вітчизняній історіографії висвітлювалися в діапазоні двох концептуальних підходів. В радянський період ці взаємини переважно трактувалися з інтернаціона-лістських, класових позицій. В умовах незалежної України в історіографії проявляється тенденція до їх об’єктивного висвітлення. Долаючи стереотипи радянських часів, сучасна поміркована українська і російська історіографія проводять пошук наукового висвітлення українсько-російських відносин, поступово звільнюючись від ідеологізованих і політизованих нашарувань.

Однією з перших грунтовних публікацій, що започаткувала нові підходи до висвітлення суспільно-політичних та етнонаціональних процесів в Україні 1920-х років, можна вважати монографію В.М.Даниленка, Г.В.Касьянова та С.В.Кульчицького Даниленко В.М. та ін. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. — К., 1991. — 344 с.. В ній привертають увагу матеріали про поширення на Україну чинності законодавчих актів ВЦВК та уряду РСФРР, що автори правомірно кваліфікують як "поступове поглинання республіки Російською Федерацією". В монографії Олега Гриніва Гринів Олег. Україна і Росія: партнерство чи протистояння? (Етнополі-тичний аналіз). — Львів, 1996. — 384 с. висвітлюється становлення новоімперської ідеології. Українсько-російські взаємовідносини в контексті націонал-комунізму знайшли відображення в книзі Джеймса Мейса і Мая Панчука Мейс Дж., Панчук М.І. Український національний комунізм. Трагічні ілюзії. Монографія. — К., 1997. — 82 с..

Зміни в етнонаціональній структурі населення України і її характеристика знайшли висвітлення в працях М.Ф.Бугая Бугай М.Ф. Депортація населення з України // УІЖ. — 1990. — № 10, 11. , І.І.Винниченка Винниченко І.І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-геогра-фічний нарис. — Житомир, 1992. — 164 с., В.Б.Євтуха Євтух В.Б. Етнополітика в Україні: правничі та культурологічні аспекти. — К., 1997. — 216 с., В.І.Наулка Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР. — К., 1965. — 136 с.; Його ж. Развитие межэтнических связей на Украине. — К., 1975. — 276 с.; Його ж. Хто і відколи живе в Україні. — К., 1968. — 80 с., В.І.Сергійчука Сергійчук В.І. Українці в імперії. — К., 1992. — 94 с., Б.В.Чирка Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20-30 роки ХХ століття), — К., 1995. — 215 с.. Окремі дані, що стосуються розселення росіян в Україні наводяться в монографії В.О.Романцова Романцов В.О.Український етнос: на одновічних землях та за їхніми межами (XVIII — XX століття) — К., 1998. — 184 с.. Але, слід зазначити, що в працях, присвячених процесам формування і змінам етнічної структури населення України питання українсько-російських етнонаціональних відносин практично обійдені.

В дев’яностих роках почали з’являтися дослідження, присвячені упорядкуванню зовнішніх кордонів союзних республік, встановленню етнотериторіальних розмежувань. Цим проблемам безпосередньо присвячено праці В.Д.Боєчка, О.І.Ганжі, Б.І.Захарчука Боєчко В.Д., Ганжа О.І., Захарчук Б.І. Кордони України: історична ретро-спектива та сучасний стан.-- К., 1994. — 168 с., В.І.Сергійчука Сергійчук В.І. Етнічні межі і державний кордон України. — К., 2000. — 432 с., В.Ю.Ложкіна Ложкін В.Ю. "...Кричимо й простягаємо свої мозолясті руки до рідної України". З історії встановлення кордонів України в 20 роках ХХ століття // Пам’ятки України. — 1991. — № 2. — 11-15 с.. Щодо питань етнотериторіального районування, то автори здебільшого зупиняють увагу на створенні німецьких, грецьких, болгарських, польських та єврейських національно-адміністративних одиниць, обминаючи російські.

Українсько-російські етнонаціональні відносини знайшли відображення у публікаціях присвячених "українізації". Зокрема, в праці С.В.Кульчицького Кульчицький С.В. Курс — украинизация // Родина. — 1999. — № 87. — С. 109. дається аргументована оцінка так званої "теорії боротьби двох культур". В цьому контексті заслуговує на увагу позиція Я.Р.Дашкевича" Дашкевич Я.Р. Політичне ошуканство чи провокація? Крах українізації 20-х — 30-х рр. // Україна вчора і нині. — К., 1999. — С. 78 — 89.. Він категорично стверджує, що розквіт громадсько-культурного життя в Україні в 20-ті роки не був результатом національної політики партії, відомої під назвою українізація. Чільне місце українізації і її згортанню відводиться у монографії В.Є.Лизанчука Лизанчук В.В. Навічно кували кайдани: факти, документи, комент. про русифікацію в Україні. — Львів, 1995. — 415 с.. Безпосередньо чи опосередковано окремих аспектів українсько-російських міжетнічних відносин торкаються представники української діаспори О.Юрченко Юрченко О. Українсько-російські стосунки після 1917 р. в правовому аспекті. — Мюнхен, 1971. — 402 с. і К.Кононенко Кононенко К. Україна і Росія. Соціально-економічні підстави української національної ідеї. 1917 — 1960. — Мюнхен, 1965. — 535 с. та ін.

Незважаючи на численну літературу, в якій автори в тій чи іншій мірі торкаються проблеми українсько-російських етнонаціональних взаємин в Україні 1920 — 30-х роках, спеціальні праці з цієї тематики відсутні. Про це свідчить, зокрема, і грунтовне історіографічне дослід-ження О.О.Рафальського Рафальський О.О. Національні меншини України у ХХ столітті. Істо-ріографічний нарис. — К., 2000. — 447 с.. Хоч певний науковий прорив в цьому зроблено у нещодавно виданій монографії “Національні меншини України у ХХ столітті” Національні меншини України: політико-правовий аспект / М.Панчук (керівник), В.Войналович, О.Галенко, М.Геник, Т.Горбань, О.Жерноклєєв, О.Калакура, В.Котигоренко, Ю.Левенець, Н.Макаренко, О.Рафальський, В.Устименко, Б.Чирко. — К., ІПЕ і НД, 2000. — 356 с..

Все це дає підстави вважати, що проблема українсько-російських етнонаціональних відносин вимагає дальшого поглибленого дослідження.

Мета дисертації полягає в тому, щоб з урахуванням сучасних досягнень науки і документальних джерел дослідити основні тенденції українсько-російських етнонаціональних взаємин в Україні у 1920 — 1930-ті роки.

З огляду на мету визначено такі дослідницькі завдання:—

дослідити основні тенденції утвердження новоімперської тоталітарної проросійської ідеології і політики, з’ясувати її вплив на етнонаціональні українсько-російські взаємини в Україні;—

висвітлити зміст та особливості національної політики комуністичної партії в Україні через призму українсько-російських відносин; —

проаналізувати в контексті досліджуваної проблеми зміни в етнічній структурі населення України, простежити співвідношення зайнятості українців і росіян у суспільному виробництві; —

з’ясувати політичні аспекти врегулювання етнотериторіальних кордонів між УСРР і РСФРР, показати наслідки їх вирішення;—

дослідити хід українізації у контексті українсько-російських міжетнічних відносин, висвітлити позитиви етнокультурного піднесення в Україні і з’ясувати хід реверсії русифікаторської політики.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 20 — 30-х років ХХ ст., протягом якого відбулася трансформація в сфері українсько-російських етнонаціональних відносин від декларативно збалансованих стосунків до відкритих суперечливих.

Методологічною базою дослідження є принцип історизму та об’єктивізму, який дозволяє вивчати складні суспільні явища, конкретні події і факти в їх динаміці.

Методи дослідження. В дисертації використано загальнонаукові методи: історичний, логіко-теоретичний, порівняльний, проблемно-хронологічний, а також такі спеціальні як етнополітологічний та етносоціологічний.

Джерельна база дисертації. Автор передусім спирався на архівні документи і матеріали, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) і Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України). Використання архівних документів дозволило простежити зміст і характер українсько-російських етнонаціональних відносин в Україні в контексті становлення тоталітарного режиму в СРСР. Зокрема, використано декрети, постанови, доповідні записки, інструкції, стенограми, статистичні звіти та інші документи Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету — ВУЦВК (фонд 1), Ради Народних Комісарів УСРР — РНК (фонд 2), Народного Комісаріату освіти УСРР (фонд 166) та ін. В науковий обіг введено також матеріали ЦК КП(б)У (фонд 1) протоколи партійних органів, ділове листування, довідки, тощо.

Особливу цінність становлять виявлені автором архівні матеріали, які дають можливість конкретно висвітлити українсько-російські етнонаціональні відносини. До них передусім слід віднести ті документи, де йдеться про посилення централізації управління в країні всіма сферами суспільного життя з боку Москви. Найбільш повно українсько-російські відносини в Україні відображають архівні документи фондів Центральної комісії нацменшин при ВУЦВК (ф. 413) та Народного комісаріату освіти УСРР (ф. 166) ЦДАВО України, які дають інформацію про організаційну роботу у сфері міжнаціональних відносин, етнічний склад населення та різних державних, суспільно-політичних структур. Разом з тим значна частина вказаної інформації носить заполітизований, суб’єктивний характер, притаманний тому часу.

В дисертації використано також збірники документів і матеріалів, статистичні видання11 Двенадцатый съезд РКП(б). 17-25 апреля 1923 года. Стеногр. отч. — М.: Издательство политической литературы, 1987. — 903 с.; Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів // Упоряд. Панчук М.І. та ін. — К.: Наукова думка, 1994. — 560 с.; Национальная политика ВКП(б) в цифрах. — М.: Издательство коммунистической академии. — 328 с.; Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств. 8-11 января 1927 г. Стенограф. отч., Резолюция, постановления и материалы. — Х.: Издание ЦКНМ при ВУЦВИК, 1927. — 230 с. та ін..

Джерельну базу дослідження становлять також матеріали періодичних видань: газет "Вісті ВУЦВК", "Комуніст" та журналів "Більшовик України", "Український історичний журнал" та ін.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання.

В контексті етнонаціональних процесів досліджуваного періоду вперше у вітчизняній історіографії виокремлено проблему українсько-російських взаємин в УСРР. Висвітлено з нових концептуальних позицій українсько-російські етнополітичні відносини в контексті становлення проросійської новоімперської ідеології і політики. Уточнено кількісні і якісні зміни в етнічній структурі населення України, зроблено спробу показати особливості зайнятості українців і росіян в суспільному виробництві. Поглиблено досліджено та виявлено особливості етнонаціонального розмежування УСРР і РСФРР в 1920-ті роки. Під новаційним кутом зору (в умовах формування новоімперської політики) розкрито процес реверсії русифікаторської політики в ході українізації і згортання її шляхом переслідування і репресій проти прихильників вільного етнонаціонального розвитку в Україні.

Практичне значення роботи полягає у тому, що положення і висновки створюють базу для подальшого поглибленого дослідження етнонаціональних процесів в Україні і можуть бути використані у законотворчій та практично-політичній діяльності, при підготовці загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах освіти, написанні підручників і навчальних посібників, в процесі виховної роботи.

Наукова апробація дисертації. Основні положення результатів дослідження викладені у трьох особистих статтях автора та двох статтях у співавторстві, а також доповідались на науковій конференції "Українська соборність: ідея, досвід, проблеми" (До 80-річчя Акту Злуки 22 січня 1919 р.), проведеній в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України 19 січня 1999 р. та науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету будівництва і архітектури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі "Формування новоімперської проросійської більшовицької ідеології" висвітлюється еволюція національної політики комуністичної партії від декларативного проголошення права націй на самовизначення до створення націонал-більшовицької новоімперської концепції, головним змістом якої було ідеологічне балансування між національними і класовими інтересами.

Формування новоімперської ідеології і політики націонал-більшо-вицького типу в дисертації розглядається в межах трьох етапів. Перший (латентний) — від встановлення радянської влади в Росії до утворення СРСР і проголошення ХІІ з’їздом РКП(б) курсу на "коренізацію". Другий (біполярний) — від ХІІ з’їзду до початку 30-х років. Третій (репресивний) — від XVII з’їзду ВКП(б) до початку Великої Вітчизняної війни.

Більшовики, здобувши владу, використали відцентрові національно-визвольні сили, які виявилися в результаті краху Російської імперії, але не відмовилися від ідеї відновлення єдності Росії в дореволюційних територіальних кордонах. Подолавши в політичній боротьбі своїх противників, Сталін домігся формального проголошення СРСР федерацією з обмеженими правами її суб’єктів. Фактично ж Союз створювався і функціонував як унітарна держава.

В дисертації аналізуються політичні наслідки випадів Сталіна проти Хвильового, Шумського та інших діячів України, позиції яких не співпадали з новоімперським курсом. Сталін в своїх працях торкаючись політичної ситуації в Україні, вводить такі поняття як "загальнорадянська культура", "загальнорадянська громадськість" (російською мовою — "общесоветская общественность"), висловлює занепокоєння з приводу того, що українізація може набути характеру боротьби проти "Москви", проти росіян, проти російської культури, проти ленінізму11 Див: Сталін Й.В. Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У // Твори. — Т. . — К.: Українське видавництво політичної літератури, 1949. — С. ..

В дисертації стверджується, що з введенням Сталіним категорії "загальнорадянська громадськість" було започатковано ідею створення "нової історичної спільності людей — радянського народу". В більшовицькому арсеналі з’являються такі ідеологічні поняття як “інтерна-ціонально-класовий” і “національно-державний” аспекти політики. На XVII з’їзді ВКП(б) відбулося "узаконення" формули, зорієнтованої на державно-патріотичні всесоюзні пріоритети. Проголошене Сталіним твердження, що "український буржуазний націоналізм" став головною небезпекою, означало команду перейти у відкритий наступ проти українських національно-визвольних діянь української національної ідеї.

У розділі другому "Зміст і характер політики радянської влади в Україні в контексті українсько-російських взаємин" висвітлюється дія новоімперської політики в Україні. В дисертації робиться висновок, що в результаті укладення військово-політичного союзу між радянськими республіками в червні 1919 р. і договору між РСФРР і УСРР в грудні 1920 р. Україна почала втрачати самостійність в найбільш важливих сферах державного управління. Особливо складні суперечності виникали навколо більшовицької ідеї утворення єдиної соціалістичної держави, до складу якої повинні були увійти продекларовані національно-дер-жавні структури. В договорі про створення СРСР, який було покладено в основу союзної Конституції, не тільки не були враховані пропозиції української сторони, яка наполягала розширити права республік, але в документ було включено ще більше положень, які посилили централістські тенденції.

Українсько-російські етнонаціональні відносини стали набирати специфічних форм після ХІІ з’їзду РКП(б), який зобов’язував республіканські партійні органи розгорнути роботу серед етнічних меншин. Розгортання процесу національного відродження в Україні стало викликати занепокоєння в Москві.

Розпочався масовий ідейно-моральний, психологічний тиск на українську інтелігенцію, було введено поняття "хвильовізм", "шумськізм", під які почали підганятися дії всіх тих, хто певним чином був причетний до активізації українського етнокультурного відродження, відстоював республіканські інтереси, вишукувалися нові різновиди "націоналістич-них ухилів".

Суттєві зміни етнонаціональної політики радянської влади відбулися в другій половині 1920-х років. Зокрема, було посилено увагу радянських органів до проблеми задоволення етнокультурних інтересів етнічних росіян, що мешкали в Україні, про надання їм статусу національних меншин в республіці. Статус російського населення почав визначатися нарівні з іншими національними меншинами республіки.

У розділі третьому "Місце етнічних українців і росіян в структурі населення УСРР і суспільному поділі праці" з’ясовується характер і особливості етнічної структури населення України в 1920 — 1930-ті рр., визначається місце і тенденції формування в Україні найбільш численних спільностей — українців і росіян. Висвітлення цих процесів показується в органічній єдності з ідейно-політичними факторами. Населення України в серпні 1920 р. становило 25861 тис. Українцями визнавало тоді себе 76 відсотків населення, росіянами — 11, решта належала до інших етносів. Перепис 1926 року показав, що абсолютна більшість населення республіки належала українському етносу — 23,2 млн чоловік, що становило 80 відсотків від усього населення УСРР. Росіян нараховувалося тоді 2,7 млн чол., або 9,3 відсотка мешканців республіки.

Аналіз проведених переписів населення дозволив виявити реальні тенденції кількісного співвідношення українського і російського етносів, які відбувалися в умовах посилення тоталітарного режиму, його впливу на демографічні процеси. Всесоюзний перепис 1937 року показав, що за одинадцять років це співвідношення змінилося у бік суттєвого зменшення українців і збільшення росіян. Такі зміни етноструктури населення України стали наслідком проведення насильницьких індустріалізації і колективізації сільського господарства, переселення за межі республіки селян, голодомору 1932 — 1933 рр., репресій і міграцій. Тільки у 30-ті р. за даними дослідників з числа так званих куркулів і заможних селян було депортовано з України 1 млн 317 тис. етнічних українців. Втрати українського етносу республіки в результаті голодомору, депортацій і репресій поповнювалися за рахунок припливу населення в Україну з інших регіонів СРСР, переважно етнічних росіян. Особливо це торкнулося промислових регіонів України.

На початку 1930-х років, визначається в дисертації, відбулися суттєві позитивні зміни в етнічній структурі суспільної зайнятості. Якщо в середині 1920-х років в основних галузях промисловості республіки переважали етнічні росіяни, то в ході індустріалізації і колективізації розпочався швидкий процес поповнення промислових робітників за рахунок етнічного українського селянства. Вони становили тоді більш ніж дві третини їх складу. Надзвичайно низький відсоток етнічних українців мав місце у складі КП(б)У, державних органах, громадських організаціях тощо.

Четвертий розділ "Врегулювання українсько-російських етнотериторіальних проблем" присвячено дослідженню відносин між УСРР і РСФРР в процесі уточнень зовнішніх кордонів республік, а також питанням створення внутрішніх етнонаціональних адміністративно-тери-торіальних одиниць.

З встановленням радянської влади в Україні етнотериторіальні та адміністративно-територіальні проблеми в українсько-російських відносинах набули нової політичної гостроти. Соціально-економічні і етнонаціональні процеси вимагали нових підходів до територіального розмежування, уточнення кордонів між республіками. На початку 1920-х років значна частина етнічних українців мешкала на території РСФРР. Компактні українські спільноти в цих регіонах порушували питання про передачу цих територій до складу України.

З метою об’єктивного і справедливого вирішення територіального розмежування українська сторона підготувала проект врегулювання державних кордонів між УСРР, РСФРР та БСРР, але її пропозиції були не тільки проігноровані Москвою, а й викликали нові домагання на ряд етнічних українських регіонів. Під тиском російської сторони комісія, якій було доручено розглянути проект, внесла значні зміни. Так, проектом уряду УСРР від двох губерній Курської і Воронезької до складу України пропонувалося передати території, де мешкало 1415602 етнічних українців (60 %), але за рішенням комісії було передано території лише з 591652 чол. етнічних українців. Таке рішення викликало в російських регіонах масове невдоволення серед українського населення, у відповідь на що було посилено репресивні русифікаторські заходи.

Дисертант розглядає також процес врегулювання кордонів між Південно-Східним районом РРФСР та суміжними з ним Таганрозькою і Шахтинською округами УСРР, який також завершився на користь РРФСР. В результаті за переписом 1926 року на території РСФРР залишилося українського населення 2 млн чол., компактно розселеного в Курській і Воронезькій губерніях та Північно-Кавказькому краї.

В дисертації показано, що ряд регіонів, заселених українцями, будучи однорідними виробничими структурами, опинилися в різних республіках, що призводило до зниження урожаїв, виробництва продукції, виникнення проблем в управлінні.

Однією із форм врегулювання етнотериторіальних проблем в Україні було створення адміністративно-територіальних одиниць в республіці за етнічними ознаками. При створенні етнічних адміністративно-терито-ріальних одиниць переслідувалась мета залучити широкі трудящі маси до радянського будівництва, уникнути міжетнічних конфліктів і чвар на соціально-економічному та етнокультурному грунті. Першими почали створюватися німецькі, болгарські, турецькі та чеські сільські ради, які мешкали більш компактно ніж інші етнічні групи. Виділення російських етнічних адміністративно-територіальних одиниць затримувалося. На думку дисертанта, це відбувалося передусім через невизначеність статусу російської спільноти як національної меншини. Питання про утворення окремих російських адміністративно-територіальних районів в практичній площині було порушено лише на початку 1927 року. Але вже до цього в Україні було створено численну мережу російських сільських рад.

Задоволення етнонаціональних запитів у новостворених адміністративно-територіальних одиницях (районах, селах і селищах), визначає автор, наштовхувались на міжетнічні суперечності, які були пов’язані з відсутністю необхідних коштів для оплати службовців, спеціалістів. Перешкодою була також етнічна неоднорідність населення у створених національних районах та селах.

У п’ятому розділі "Українсько-російські міжетнічні відносини в ході проведення українізації" досліджується сутність українізації (коренізації), яка трактується сучасною історіографією неоднозначно. Проведення українізації в дисертації розглядається передусім через призму українсько-російських мовних взаємин. Аналізується діяльність партійно-державних владних структур, які директивно наголошували на тому, що українська мова повинна застосовуватися нарівні з великоруською, на необхідності "обеспечения фактического равенства между двумя государственными языками (Підкреслено — Авт.) как в делопроизводстве, так и в школах"11 ЦДАВО України, ф.166, оп. 3, арк.13., що практично означало визнання офіційними двох мов — української і російської. Така формальна постановка питання в умовах фактичних переваг за російською культурою і мовою (більший історичний досвід в розвитку освіти, науки, літератури, мистецтва) перед українською культурою і мовою поступово надавала переваги російській мові, що означало продовження і поглиблення русифікаторських процесів. Це означало, що державними органами не тільки визначалася необхідність розширення функціонування російської мови, а й волюнтаристські надавався їй статус державної, що суперечить загальноприйнятим міжнародним правовим нормам.

В дисертації акцентується увага на протидії українізації не тільки проросійських політиків, а й російськомовного етнічного масиву в Україні. Під гаслами захистити російську мову від "місцевого шовінізму" в хід йшли різні аргументи: застосування начебто насильницьких методів українізації, лінгвістична недосконалість української мови, обмежений її лексикон тощо.

Водночас, підкреслює автор, суперечливий характер партійно-радянських рішень щодо проведення українізації, а також відкритий курс на її згортання не могли припинити процес поступового відродження етнокультурного життя в Україні. Серед позитивних результатів українізації відбулися суттєві зміни в формуванні етнічної і національної самосвідомості, піднесенні рівня етнічної самоідентифікації українцями, створенні національної культурної інфраструктури. Особливо суттєві зрушення відбулися в розширенні функціонування української мови в системі освіти та видавництві.

Закладаючи основи відродження української культури, мови, українізація не була рухом українців проти росіян та інших етнічних спільностей, які мешкали в Україні, — вона створювала певні сприятливі умови для задоволення їхніх етнокультурних запитів. Етнічні росіяни в 1920-ті роки отримали можливість не тільки закріпити свої етнокультурні надбання, що дісталися від минулого, а й зробити відчутні кроки в розвитку російської культури.

В результаті проведеного дослідження автор дійшов висновків, основний зміст яких виноситься на захист:—

Українсько-російські етнонаціональні відносини в Україні в 1920 — 1930-х роках знаходилися в прямій залежності від формування новоімперської ідеології і політики, результатом якої стало створення великоросійської націонал-більшовицької концепції сталінського типу на основі балансування між класовими і національними інтересами. Проголошений ХІІ з'їздом РКП(б) курс на всебічне задоволення національних інтересів і збалансовану політику, спрямовану проти великоросійського і націоналістичних ухилів і започатковане національне відродження в Україні, зіткнулися з жорстким опором з боку великоруських суспільно-політичних сил в особі московського партійного центру, етнічної російської і русифікованої бюрократичної верхівки адміністративних і господарських структур проросійської орієнтації, етнічного російського і обрусілого міщанства, російського і обрусілого міського пролетаріату, етнічної російської і зрусифікованої інтелігенції яка видавала себе за представників російської культури як більш високої у порівнянні з українською, відсталою, проросійських силових державних органів і збройних сил, російської православної церкви;—

Особливо негативні тенденції в українсько-російських стосунках стали проявлятися після утворення СРСР, який фактично був унітарною державою. В середині 1920-х років все чіткіше стала проявлятися сталінська лінія нехтування успіхами національного відродження. Відомі установки Сталіна в контексті українсько-російських етнонаціональних відносин були сприйняті на місцях як команда виправити "прорахунки" по відношенню до російського етносу.

Розгляд фактичних матеріалів в дисертації дав можливість з’ясувати характер і особливості етнічної структури населення України в 1920 — 1930-ті рр., визначити місце і тенденції формування найбільш численних етносів — українців і росіян. Українці, як автохтонний етнос представляли абсолютну більшість в республіці, що об’єктивно впливало не тільки на демографічну структуру, а й на інші сфери суспільного життя — економіку, соціально-політичні процеси і культуру;—

У 1920-ті роки досить гостро проходив процес врегулювання українсько-російських територіальних проблем міжреспубліканського і внутрірегіонального характеру , який завершувався, як правило, на користь Росії. На врегулювання етнонаціональних відносин, зокрема українсько-російських, були також спрямовані партійно-урядові заходи щодо утворення національних сільрад і районів з метою збереження в одній адміністративній одиниці однорідного за своїм етнічним складом населення, уникнення міжетнічних конфліктів і чвар. Однак ці етнічні адміністративні одиниці через деякий час були ліквідовані, як такі, що себе не виправдали;—

В 1930-ті роки в Україні розпочався відкритий етноцид у формі політичних репресій проти діячів української культури і всіх тих, кого в тій або іншій мірі запідозрювали у прихильності до української національної ідеї. Наступив тривалий час тотальної русифікації всіх сфер суспільного життя, результати якої українське суспільство продовжує долати і в наш час.

Публікації, що відображають основні положення дисертації:

1. Реверсія русифікаторської політики в Україні в 20-х роках ХХ ст. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. — Серія "Історія". — Випуск 48. — К., 1999. — С. 10 — 13.

2. Формування новоімперської сталінської ідеології і політики у контексті українсько-російських взаємовідносин у 20 — 30-х роках ХХ ст. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. — Серія "Історія". — Випуск 50. — К., 2000. — С. 63 — 66.

3. Врегулювання українсько-російських етнотериторіальних проблем у 20-ті роки ХХ ст. // Вісник академії керівних кадрів культури і мистецтва. — К., 2000. — № 1. — С. 95 — 100.

4. Стаття Михайла Волобуєва "До проблеми української економіки" в контексті етнонаціональних процесів // Українська соборність: ідея, досвід, проблеми (До 80-річчя акту Злуки 22 січня 1919 р.): Збірник. — К., 1999. — С. 374 — 382 (Cпівавтор — Панібудьласка В.Ф. Особистий внесок дисертанта — 70 % тексту).

5. І аналіз і суворе застереження. Рецензія на монографію Романцова В.О. "Український етнос: на одвічних землях та за їхніми межами" // Віче,1999. — № 5. — С. 157 — 159 (Співавтор — Панібудьласка В.Ф. Особистий внесок дисертанта — 80 % тексту).

Тези виступів на конференціях:

6. Етнічні росіяни в Україні: розселення, кількісні зміни (1920 — 1926 рр.). Матеріали науково-практичної конференції Київського національного університету будівництва і архітектури. — К., 1996. — С.6.

7. Російське питання за матеріалами Всеукраїнської наради національних меншин (1927 р.). Матеріали науково-практичної конференції Київського національного університету будівництва і архітектури. — К., 1998. — С.4.

АНОТАЦІЇ

Роговий В.М. Українсько-російські етнонаціональні відносини в Україні в 20 — 30-ті рр. ХХ ст. — Рукопис (165 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 — Історія України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

У дисертації вперше в українській історіографії досліджено проблему формування новоімперської сталінської ідеології і політики в контексті українсько-російських етнонаціональних відносин в Україні в період між Першою і Другою світовими війнами. Висвітлено здійснення національної політики РКП(б) і особисто Й.В.Сталіна щодо України, зміст і характер якої був спрямований на гальмування українського національного відродження, що мало місце у 20-х роках ХХ ст. В логічній послідовності аналізуються питання формування і зміни етнічної структури населення республіки, врегулювання етнотериторіальних проблем (зовнішніх і внутрішніх), хід і особливості коренізації (українізації) через призму українсько-російських етнонаціональних відносин. Комплексно досліджуються наслідки голодомору, депортацій і репресій, що мали місце в Україні, реверсійна русифікаторська політика, згортання українізації.

Ключові слова: Укр. СРР 1920-х 30-х рр., Рос. СФРР 1920-х 30-х рр., етнос, нація, національні меншини, етнонаціональні відносини, великодержавний шовінізм, буржуазний націоналізм, українізація, русифікація.

Роговой В.Н. Украинско-российские этнонациональные отношения в Украине в 20 — 30-е гг. ХХ ст. — Рукопись (165 стр.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 — История Украины. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2001.

Диссертация посвящена комплексному исследованию истории украинско-российских этнонациональных отношений в условиях становления сталинского тоталитарного режима, формирования новоимперской идеологии и политики в 20 — 30-е гг. ХХ ст. В работе прослеживается эволюция национальной политики коммунистической партии от декларативного провозглашения права наций на самоопределение до создания и реализации пророссийской национал-большевистской новоимперской концепции, характерной особенностью которой было балансирование между интернационально-классовыми интересами и декларативно национальными. На конкретном фактическом материале показывается как большевики после насильственного завоевания власти, используя центробежные силы, которые проявились в ходе падения Российской империи, создавали искусственную идеологическую систему балансирования между так называемыми двумя уклонами —“уклон к местному национализму” и “уклон в сторону русского национализма к великодержавному”, и фактически взяли курс на восстановление унитарного государства в пределах бывшей Российской империи.

Исходя из этого в диссертации показывается как создававшаяся новоимперская идеологическая концепция реализовывалась в де-юре созданных советских республиках, в частности в Украине. Так, в логической последовательности в соответствующих разделах исследуется возрастающее воздействие новоимперской большевистской идеологии на этнополитические процессы, изменение этнической структуры населения республики, решение внешних и внутренних этнотерриториальных проблем, удовлетворение этнокультурных интересов в ходе проведения политики коренизации (украинизации) в контекстах украинско-российских отношений.

Раскрывая содержание и характер национальной советской власти особое внимание в работе уделяется украинско-российским противоречиям, возникшим вокруг идеи объединения советских республик в союзное государство уже в 1920-е годы в ходе реализации новоимперской политики в Украине разворачивается борьба против так называемого “украинского буржуазного национализма”, к конкретным носителям идей которого были причислены Хвылевой, Шумский, Волобуев, Скрыпник и другие выдающиеся деятели, заподозренные в отходе от идей полетарского интернационализма.

В специальном разделе диссертации в контексте украинско-российских отношений рассматриваются изменения этнической структуры населения Украины. Анализ тенденций количественного соотношения этнических украинцев и русских свидетельствует об изменениях в пользу последних. Это произошло, как подчеркивается в диссертации, в результате насильственно проводимых индустриализации и коллективизации, массового голодомора 1932 — 1933 гг., антиукраинской репрессивной и миграционной политики.

Украинско-российские отношения нашли отражение в диссертации через призму урегулирования внешних границ между УССР и РСФСР, и решения внутренних этнотерриториальных проблем, что проявлялось в создании специальных национальных, в частности русских, административных сельских советов, поселков и районов.

В диссертации в контексте украинско-российских отношений освещается ход коренизации (украинизации). Этот процесс в работе рассматривается прежде всего через расширение функции украинского языка во всех сферах общественной жизни. Отмечая успехи в проведении украинизации, в диссертации показываются и негативные моменты, проявившиеся в ее сворачиваемости, что привело в конечном итоге к реверсии русификации, которая началась в начале 1930-х годов.

Диссертационное исследование завершается соответствующими обобщенными выводами.

Ключевые слова: Укр. ССР 1920-х — 30-х гг., Рос. СФСР 1920-х — 30-х гг., этнос, нация, национальные меншинства, этнонациональные отношения, великодержавный шовинизм, буржуазный национализм, украинизация, русификация.

Vladislav M. Rogovyi. Ukrainian-Russian ethno-national relations in Ukraine in 1920 s – 1930 s. – Manuscript (165 pages).

Thesis for the award of a scientific degree Candidate of Science (History), speciality 07.00.01. “History of Ukraine”. Taras Shevchenko Kievan National University, Kyiv, 2001.

In the thesis there is first investigation of new imperial stalinist ideology and politics formation in the context of Ukrainian-Russian ethno-national relations in Ukraine in the period between First and Second World wars. The author highlights the realization of Russian Communist Party of Bolsheviks’s and Stalin’s national politics toward Ukraine. Thesis shows that these politics were by its sense directed to hamper the Ukrainian national Renaissance of 1920s. Author analysed the formation and changes in ethnical composition of republic’s population, ethno-territorial problems regulation, the progress of corenizatsiya-ukrainizatsiya (state politics in development of ethnic cultures and education) throw the prizm of Ukrainian-Russian ethno-national relations. The author presents the complex investigation of man-made famine of 1933, deportations and repressions consequences, russificational politics and ukrainizatsiya stoppage.

Key words: Ukrainian SSR in 1920 s. — 1930 s., Russian SFSR in 1920— 1930 s., ethnos, nation, national minorities, ethno-national relations, shovinizm, nationalism, ukrainization (ukrainizatsiya), russification. |

Підписано до друку 12.04.2001 р. Зам. № 5/04-2001.

Обсяг 1,0 друк. арк. Формат 60 84/16. Тир. 100.

Видавничий центр Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України: Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.