ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. Г.С.СКОВОРОДИ

СОКОЛОВА АЛЛА ВІКТОРІВНА

УДК 371. 036. (09). (477.54)

ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

В НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ТА ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ

Я.А.МАМОНТОВА

13. 00. 01. – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім.Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, професор

Попова Людмила Данилівна, Харківський

державний педагогічний університет

ім.Г.С.Сковороди, професор кафедри історії

педагогіки та порівняльної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, академік

АПН України Євтух Микола Борисович,

Відділення педагогіки і психології вищої

школи АПН України, академік-секретар;

кандидат педагогічних наук, професор

Лазарєв Микола Остапович,

Сумський державний педагогічний університет

ім.А.С.Макаренка, завідувач кафедри

педагогічної творчості.

Провідна установа – Харківський національний університет

ім.В.Н.Каразіна, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м.Харків.

Захист відбудеться “ 13 ” листопада 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім.Г.С.Сковороди за адресою: 61078, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд.216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного

педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди (61168, м.Харків, вул.Блюхера, 2, ауд. №214-В).

Автореферат розісланий “ 11 ” жовтня 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки проблеми

За умов соціально-економічних змін в Україні, відродження національної системи освіти особливого значення набуває формування духовної культури молоді та її важливої складової – естетичної культури. У державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) наголошується, що одним із пріоритетних напрямів реформування освіти визначається виховання всебічно розвиненої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, розвиток національної свідомості та духовного багатства. Досягненню цих завдань сприятиме переорієнтація освіти на саму людину, розвиток її творчих нахилів і здібностей.

У зв'язку з цим значний інтерес викликає вивчення теоретико-педагогічних ідей та практичних здобутків 20-х років ХХ ст., періоду національного відродження України, створення нової педагогічної теорії, вихованння нової, духовно багатої творчої особистості. Як зазначає О.Сухомлинська, парадигму виховного процесу цього періоду становили “підхід до дитини через еволюційно-біологічні й культурно-історичні закономірності розвитку та побудова на цій основі виховання, метою якого було формування яскравої й самобутньої індивідуальності”.

Видатним представником прогресивної науково-педагогічної та творчої думки України першої половини ХХ ст. був Яків Андрійович Мамонтов (1888 – 1940 рр.). Спектр його інтересів дивовижно широкий: блискучий лектор, талановитий викладач вищих навчальних закладів, відомий фахівець у галузі естетичного виховання, педагог-наставник творчої молоді, драматург і теоретик театру. У його багатогранній теоретичній спадщині та практичній діяльності педагогіка і мистецтво, наука і творчість займали чільне місце, розвивалися цілісно, впливаючи одне на одного.

Питання літературно-драматургічної спадщини Я.Мамонтова та його життєвого шляху розглядалися в різні роки у працях Ю.Барабаша, О.Білецького, А.Гака, М.Єршової, Й.Кисельова, І.Михайліна, О.Пащенка, Г.Петрова, С.Пінчука, М.Рослика, Ю.Смолича, Е.Старинкевича, В.Яковенка. У вказаних працях підкреслюється, що митець приділяв багато уваги духовності, філософським і моральним проблемам, підпорядковуючи їх загальним естетичним критеріям і принципам, й увійшов в історію української літературно-драматургічної спадщини як один із яскравих, талановитих діячів національної культури.

Цікаву галузь літературного спадку митця становлять інсценізації творів Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського, які у 20-30 рр. ХХ ст. сприяли популяризації творчості українських письменників-класиків, патріотичному і громадянському вихованню молоді та народу України в цілому. Заслуговують на увагу статті Ю.Костюка, П.Перепелиці, М.Яшека, де зазначається, що цінним внеском у розвиток українського театрального мистецтва й освіти були історико-театральні та критико-теоретичні праці Я.Мамонтова, статті на теми театрального життя 20-30-х рр. ХХ ст., рецензії на спектаклі, які не втратили своєї актуальності і в наш час.

Вивчення численних джерел свідчить, що науково-педагогічна та творча спадщина Я.Мамонтова ще не знайшла свого достатнього висвітлення в історико-педагогічній науці та практиці навчально-виховної роботи. Першими педагогічно доцільними й змістовними науковими працями були кандидатське дослідження Г.Головко “Теоретико-методологічні проблеми педагогіки у творчій спадщині Я.А.Мамонтова /1888-1940/” /1995/ і її статті “Педагогічна спадщина Я.А.Мамонтова”, “Яків Андрійович Мамонтов”, “Я.А.Мамонтов – засновник системного підходу до аналізу педагогічних явищ в українській педагогіці”. У цих працях дано узагальнюючу характеристику життєдіяльності Я.Мамонтова, систематизовано теоретичні та методологічні питання педагогічної науки у його творчій спадщині, визначено роль педагога як засновника системного підходу до аналізу педагогічних явищ у педагогічній думці України 20-х років ХХ ст..

Аналіз виявлених матеріалів показує, що теоретичні ідеї та досвід формування естетичної культури особистості в багатогранній спадщині Я.Мамонтова не були предметом спеціального дослідження і не розглядалися як окрема частина його науково-педагогічного доробку. Таким чином, актуальність обраної теми дисертаційного дослідження “Формування естетичної культури особистості в науково-педагогічній та творчій спадщині Я.А.Мамонтова” зумовлюється відсутністю спеціальних історико-педагогічних праць з питань теорії та практики розвитку естетичної культури особистості в педагогічній спадщині Я.Мамонтова, потребами використання національного естетико-педагогічного досвіду в умовах розбудови освіти в Україні. Звернення до розгляду естетичної культури особистості пояснюється тим, що Я.Мамонтов був прихильником “педагогіки особистості” і питання формування естетичної культури розглядав з точки зору особистісно орієнтованого підходу до виховання та навчання.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди за колективною темою “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах”. Тему дисертації затверджено рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології Академії педагогічних наук України (протокол №7 від 26.10.2000 р.).

Об'єкт дослідження – науково-педагогічна і творча спадщина Я.Мамонтова.

Предмет дослідження – теорія та практика формування естетичної культури особистості в науково-педагогічній і творчій спадщині Я.Мамонтова.

Мета дослідження - систематизувати теоретичні ідеї формування естетичної культури особистості у спадщині педагога-митця та узагальнити досвід його практичної діяльності в навчальних закладах і мистецьких колективах Харкова.

Об'єкт, предмет та мета дослідження зумовили такі завдання:

·

· визначити структуру і зміст естетичної культури особистості в спадщині педагога-митця;

· розкрити методи і специфічні засоби формування естетичної культури особистості, що використовувалися Я.Мамонтовим у процесі практичної роботи в навчальних закладах і мистецьких колективах Харкова;

· виявити провідні тенденції розвитку теоретичних ідей і практичної діяльності педагога та розглянути перспективи використання його педагогічних здобутків в умовах розбудови національної освіти в Україні.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання; положення про діалектичну єдність і взаємозв'язок загальнолюдського, національного та естетичного виховання, історії з сьогоденням; концептуальні положення Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Державної комплексної програми естетичного виховання; ідеї національного відродження; доцільність творчого використання теоретичних надбань та історико-педагогічного досвіду минулого в сучасних умовах.

Методи дослідження: історико-педагогічний, теоретичний і системно-структурний методи використовувалися з метою систематизації теоретичних ідей формування естетичної культури особистості та узагальнення досвіду практичної діяльності Я.Мамонтова в навчальних закладах і мистецьких колективах Харкова; проблемно-цільовий і порівняльний – для аналізу архівних документів, науково-методичної, мистецтвознавчої літератури та періодичних видань досліджуваного періоду, який здійснювався на засадах об'єктивності та альтернативних підходів до обробки фактичного матеріалу.

Джерелознавча база дослідження: документи Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (фонди 166,1241, 2582), Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (фонд 264), відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури і мистецтва Ім.Т.Шевченка НАН України (фонди 111, 116, 148), Харківського державного обласного архіву (фонди р-203, р-820, 845), матеріали наукових бібліотек: Інституту педагогіки АПН України та Центральної бібліотеки ім.В.Вернадського (м.Київ), національного університету ім.В.Каразіна, бібліотеки ім.В.Короленка і спеціалізованої музично-театральної бібліотеки ім.К.Станіславського (м.Харків); наукові праці та посібники Я.Мамонтова, його статті й рецензії в журналах “Шлях освіти”, “Путь просвещения”, “Червоний шлях”, “Нове мистецтво”, “Сільський театр” та “Культура і побут”; постанови Наркомосу, матеріали з'їздів, нарад, конференцій, публікації в періодичних виданнях з питань естетичної освіти й виховання 20 – 30-х рр. ХХ ст.; праці сучасних дослідників.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1899-1940 рр., особлива увага приділялася 20-м рокам ХХ ст., на які припав розквіт науково-теоретичних ідей та педагогічної діяльності Я.Мамонтова з формування естетичної культури особистості в навчальних закладах і мистецьких колективах Харкова. Зазначені роки характеризувалися заснуванням системи національної освіти, розвитком науки й культури України, відродженням національних надбань і традицій виховання та навчання молоді.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше здійснено цілісний аналіз науково-педагогічних ідей та досвіду практичної діяльності Я.Мамонтова з формування естетичної культури особистості:

·

·

· проаналізовано методи і специфічні засоби формування естетичної культури особистості в процесі практичної діяльності педагога-митця в навчальних закладах і мистецьких колективах Харкова;

· визначено провідні тенденції розвитку теоретичних ідей та досвіду Я.Мамонтова, розглянуто перспективи використання педагогічних здобутків педагога-митця в сучасних умовах.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що основні положення і висновки дослідження можуть бути використані в курсах педагогіки та історії педагогіки, методики естетичного виховання й основ педагогічної майстерності в педагогічних закладах України, у розробці навчальних програм курсів театральної педагогіки і спеціальних дисциплін в інститутах мистецтв, культури й театральних, а також під час педагогічної практики майбутніх учителів і творчої практики студентів мистецьких закладів

Матеріали дослідження використовувалися в лекціях і на семінарських заняттях з історії педагогіки, в процесі навчально-виховної роботи зі студентами музично-педагогічного факультету Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди, під час підготовки й організації молодіжних культурно-просвітницьких заходів у ході позанавчальної виховної діяльності.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується використанням навчально-методичних матеріалів, знайдених у чотирьох державних архівах: програм теоретичних курсів, текстів доповідей, листування педагога і спогадів студентів та учнів; опорою на наукові праці, посібники й маловідомі статті Я.Мамонтова; застосуванням комплексу наукових методів, підпорядкованих меті, предмету та завданням роботи, впровадженням теоретичних ідей і практичного досвіду педагога-митця в процес навчання й виховання особистості на сучасному етапі.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом повідомлень на засіданнях кафедри педагогіки та кафедри вокально-хорової підготовки вчителя музично-педагогічного факультету Харківського педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. Результати дослідження висвітлювалися на науково-практичній конференції молодих учених і викладачів та регіональній науково-практичній конференції “Розвиток критичного мислення в умовах особистісно орієнтованого навчання і виховання” (Харків,2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми професійної підготовки педагогічних працівників” (Житомир,2000), науково-практичній конференції молодих учених та викладачів, присвяченій 190-річчю Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди (Харків,2001).

Основні теоретичні положення й висновки дисертації висвітлені у семи одноосібних наукових публікаціях, надрукованих у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (329 найменувань) і додатків (4). Повний обсяг дисертації становить 192 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, розкривається її актуальність і доцільність, визначається об'єкт, предмет, мета, завдання, джерелознавча база, висвітлюються методологічні підходи, методи дослідницької роботи, наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних висновків, подається інформація про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні питання формування естетичної культури особистості в науково-педагогічній і творчій спадщині Я.А.Мамонтова” розглянуто теоретичні підходи до проблеми естетичного виховання молоді у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст., виділено основні етапи формування естетичної культури особистості, розкрито специфіку поглядів Я.Мамонтова на структуру та зміст естетичної культури.

Проблема естетичного виховання завжди була актуальною в педагогічній науці й розглядалася як важлива складова педагогічної теорії. У роботі показано, що питанням естетичного виховання приділяли значну увагу видатні вітчизняні педагоги, вчителі-практики та мистецтвознавці кінця ХІХ – початку ХХ ст.. Серед них С.Ананьїн, А.Бакушинський, П.Блонський, О.Гладкий, М.Драгоманов, Н.Крупська, В.Лисогорський, А.Луначарський, А.Макаренко, С.Миропольський, С.Русова, К.Стеценко та інші. Незважаючи на визнання необхідності естетичного виховання в розвитку особистості, мета й завдання естетичного виховання у досліджуваний період не були чітко сформульовані, залишалися нерозробленими шляхи і засоби його здійснення. Розв'язання цих питань не виходило за межі теоретичних та практичних пошуків і спроб окремих педагогів, діячів культури й мистецтва.

Вивчення широкого кола джерел свідчить, що теоретичні погляди Я.Мамонтова з формування естетичної культури особистості базувалися на національному ґрунті й відзначалися гуманізмом та мистецькою спрямованістю. Аналіз науково-педагогічної спадщини педагога-митця дозволив виділити головні етапи становлення й розвитку його теоретичних ідей щодо місця і ролі естетичної культури у формуванні цілісної особистості: перший – 1899-1919 рр., другий – 1920-1929 рр., третій – 1930-1940 рр..

На першому етапі (1899-1919 рр.) – велику роль у започаткуванні ідей формування естетичної культури особистості молодим Я.Мамонтовим та в розумінні значення естетичного виховання в духовному розвитку людини відіграли такі соціально-педагогічні фактори, як сімейне виховання, природне середовище, вплив викладачів навчальних закладів майбутнього педагога-митця та прагнення до самоосвіти. Основою виховання в родині Я.Мамонтова було поважне ставлення до рідної землі, почуття відповідальності в роботі, любов до народу, формування загальнолюдських цінностей та потягу до навчання. З дитинства юнака оточували краса навколишньої природи й української мови, самобутня пісенна творчість, спогади дорослих про героїчне минуле українського народу. Усе це сприяло розвитку здатності спостерігати і сприймати естетичне в оточуючому середовищі, впливало на формування естетичних нахилів, почуттів та смаків.

На становлення естетичних поглядів юнака, формування організаторських здібностей, умінь спілкуватися і співпереживати, зародженню інтересу до педагогічної професії плідно вплинула естетико-педагогічна діяльність учителів міністерської школи с.Нижня Сироватка, Дергачівського сільськогосподарського училища і його участь у творчій роботі аматорських гуртків цих закладів – літературного й драматичного. Виступи членів гуртків перед населенням і учнівською молоддю з концертами, театральними постановками та інсценізаціями творів класиків української літератури мали культурно-просвітницький характер, сприяли популяризації національного мистецтва. Творче спілкування з учителями, особиста участь Я.Мамонтова в мистецькій самодіяльності вплинули на розширення світогляду, поглиблення знань у галузі літератури й мистецтва, виховання таких якостей характеру майбутнього педагога, як активність і гуманність, скромність і чуйність, поважне ставлення до оточуючих. Досвід мистецтвознавчої діяльності серед населення позитивно відбився на становленні педагогічної майстерності та усвідомленні Я.Мамонтовим важливості естетичного виховання й освіти у формуванні особистості.

Справжньою школою отримання наукових знань у галузі педагогіки, філософії, психології став для Я.Мамонтова Московський комерційний інститут, де його освітою й науковою роботою керували відомі професори-науковці: історик О.Кізеветтер, філософ і юрист П.Новгородцев. Особливе значення для розвитку естетико-педагогічних ідей Я.Мамонтова мало спілкування із П.Соколовим, завідуючим кафедрою експериментальної психології та педагогіки. Яскрава особистість кожного з цих викладачів, їхня висока професійна майстерність, гуманістична спрямованість навчальної діяльності, можливість самостійно займатися педагогікою відіграли важливу роль у творчому розвитку естетико-педагогічних поглядів Я.Мамонтова, усвідомленні митцем власного педагогічного призначення.

Результатом творчих пошуків Я.Мамонтова на цьому етапі були наукові праці “Проблема эстетического воспитания”/1914/ та “Художественно-дидактический метод” /1915/, у яких він висловився щодо змісту естетичної освіти та розглянув завдання естетичного виховання. Естетичну освіту митець розумів як набуття особистістю знань і вмінь спостерігати, сприймати й оцінювати прекрасне в оточуючому середовищі та мистецтві. Завдання естетичного виховання, на його думку, полягало в пробудженні в особистості чуйного ставлення до природи, інтересу до мистецтва та формуванні емоцій, почуттів і смаків. Я.Мамонтов започаткував також поняття художньо-дидактичного методу та ідею особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання молоді.

Другий етап (1920-1929 рр.) відзначався подальшим розвитком теоретичних ідей та практичної діяльності Я.Мамонтова в умовах становлення молодої української держави, відродження національної освіти й культури. Дослідженням виявлено, що у процесі науково-методичної роботи у відділах Наркомосу, на кафедрах педагогіки ХІНО та УНДІПу, під час практичної діяльності в навчальних закладах та мистецьких колективах Харкова педагог-митець обґрунтував нові теоретичні поняття, спрямовані на виховання духовно розвиненої цілісної особистості. Головними серед них були: естетична культура та складові її змісту, ступені та методи формування, показники впливу естетичної культури на різні сфери життєдіяльності людини.

Я.Мамонтов приділив значну увагу розробці поняття педагогічного покликання як важливого соціально-педагогічного фактора розвитку естетичної культури особистості. Поряд з цим він подав класифікацію педагогічних течій, засновану на їх цільовій настанові, наголошуючи, що знання цієї класифікації, уміння застосовувати естетичні ідеї представників різних течій у практичній роботі сприятиме формуванню естетичної культури та розвитку педагогічної майстерності майбутніх учителів.

Теоретичні наробки педагога знайшли обґрунтування в науково-методичній праці “Сучасні проблеми педагогічної творчості. Ч.1. Педагог як митець” /1922/ та посібнику “Хрестоматия современных педагогических течений” /1924, український переклад 1926/, а також у рецензіях на праці Е.Вебера, А.Гергета, Р.Лемана, Н.Юрського і статтях “Індивідуалізм та колективізм у сучасній педагогіці” /1926/, “Особистість і суспільність у педагогічних течіях” /1926/, “Про науково-педагогічну орієнтацію, її завдання, методи й досягнення” /1926/ та інших роботах.

Плідне місце в творчому доробку Я.Мамонтова в 20-ті роки займала також мистецтвознавча та літературна діяльність. Історико-театральні й критико-теоретичні праці педагога-митця “На театральних роздоріжжях” /1925/, “Студія молодого драматурга. Драматичне письменство” /1927/, “Гризуть граніт сюжетів” /1928/ та літературно-драматичні твори /13/ сприяли підготовці кваліфікованих театральних працівників, формуванню їхньої естетичної культури, становленню й розвитку національного мистецтва і культури в цілому.

У роботі показано, що на третьому етапі (1930-1940 рр.) початок 30-х років позначився насадженням в Україні в наукові розробки й дослідження офіційної ідеології та обмеженням свободи думки й розвитку індивідуальних здібностей особистості, що привело Я.Мамонтова до відходу від наукової роботи в галузі педагогіки. Професійні знання і педагогічний досвід він спрямував на роботу в ХМДІ на посаді професора й завідуючого кафедрою драматургії, під час проведення занять у КІЖі та семінарів підвищення кваліфікації мистецьких працівників. Навчально-виховну роботу із студентами та мистецькими працівниками педагог підпорядковував формуванню їхнього світогляду, розвитку професійної майстерності й розробці специфічних засобів формування естетичної культури, що сприяло опануванню майбутніми фахівцями мистецтва спеціальних та методичних знань і вмінь, розвитку індивідуальних здібностей та загальнолюдських цінностей, формуванню естетичної культури.

Дослідженням виявлено, що третій етап відзначився активною театрально-видавничою діяльністю Я.Мамонтова. Його публіцистичні статті (11), посібник “Український театр, ч.2. Український новий театр від початку ХІХ до перших рр. ХХ ст.”, складений у співавторстві з О.Білецьким і надрукований у 1941 р., та рукопис роботи “Теорія і техніка драматичного мистецтва”, який, на думку критиків 30-х років, мав стати цінним підручником для студентів та викладачів театральних закладів (але був загублений), присвячувалися питанням театрального життя України, репертуарним пошукам, традиціям і новаторству в галузі національної театральної культури. На цьому етапі Я.Мамонтов розглядав також питання музичного театру і кінематографу, в яких вбачав ефективні засоби формування цілісної особистості нової доби та її естетичної культури. Він написав лібретто до шести опер і кіносценарії “Земля українська”, “Так народжується нова людина” й інші. Поряд з цим митець продовжував працювати над драматичними творами /4/, які, на думку дослідників, мали важливе значення для розвитку українського театру та національної культури.

У роботі показано, що Я.Мамонтов був одним із перших українських педагогів-науковців, який звернувся до розгляду поняття естетичної культури особистості, її структури та змісту на засадах узагальнення даних педагогіки, психології, філософії, естетики та мистецтвознавства. Під поняттям естетичної культури педагог розумів складну якість цілісної особистості, спрямовану на гармонізацію всіх сторін життєдіяльності людини та її взаємовідносин з навколишнім середовищем. У поняття структури естетичної культури він включав дві основні складові: “естетичне споглядання” і “мистецьку творчість” особистості.

Естетичне споглядання Я.Мамонтов розглядав як пасивну форму естетичної культури, що виявлялася у здатності особистості спостерігати й розуміти красу і добро в процесі спілкування з ними в природі, мистецтві та оточуючій дійсності. Як продукт культурно-історичного розвитку, а не здатність, закладена природою, споглядання властиве кожній людині і є основою її духовної краси. Мистецька творчість – активна форма естетичної культури, що передбачає творчу діяльність особистості, спрямовану на вдосконалення її внутрішнього світу та оточуючого середовища за законами краси. До змісту мистецької творчості педагог включав не лише творчість у сфері мистецтва, а й різноманітну діяльність людини з привнесенням у неї естетичних елементів, що сприяло естетичному самовдосконаленню та духовному розвитку особистості. Провідним естетико-педагогічним принципом та гаслом людського буття Я.Мамонтов обрав тезис – “Через пізнання прекрасного в мистецтві і житті – до прекрасного життя-мистецтва”.

Я.Мамонтов визначив також три ступені формування естетичної культури особистості: нижчий, середній та вищий. Нижчий визначався спрямованістю розвитку особистості лише на окрему галузь виховання й навчання: соціальну, фізичну, естетичну. Типовими для нього були неузгодженість, незбалансованість загального розвитку особистості. Середній характеризувався рівномірним розвитком особистості у всіх галузях, що було передумовою для досягнення вищого ступеня – естетичного самовиявлення людини. Вищий ступінь свідчив про сформованість цілісної особистості, здатної виявити себе в ролі активного перетворювача навколишньої дійсності за законами добра, краси та гуманізму. На думку педагога-митця, “Це стильна /цілісна/ людина або виявлена сама в собі індивідуальність”.

У розділі виявлено, що естетична культура, на думку педагога, впливала на індивідуальну, соціальну, моральну та релігійну сфери діяльності особистості. В індивідуальному аспекті вона сприяла розвитку почуттів, переживань, емоцій особистості, збагачувала її життя, навчала вносити естетичне у власну діяльність та оточуючий світ, викликала особисту насолоду і душевне піднесення. Людина з високим рівнем естетичної культури краще розуміла почуття, вчинки, поведінку інших, прагнула привносити естетичні цінності у спілкування та взаємовідносини з ними. У моральному аспекті естетична культура впливала на пом'якшення в особистості природного егоїзму, розвиток моральних почуттів й усвідомлення таких категорій, як добро, зло, чесність, щастя та інші. Релігійний розвиток особистості Я.Мамонтов розумів як “високе духовне переживання, що відриває людину від її злободенних дрібниць і сповнює високим сенсом та красою життя”.

Педагог визначив особливу роль мистецтва у формуванні естетичної культури та розглянув його головні ознаки: 1) мистецтво відображає реальну дійсність не теоретичними абстракціями, а художніми образами, які через психо-фізіологічний механізм діють на чуттєву й емоційну сфери особистості; 2) воно “має мету в самому собі”, розвиває в особистості вміння сприймати світ не як суму споживацьких речей, а як об'єкт естетичного споглядання та емоційного ставлення; 3) ознакою мистецтва є “вчутення”, або емоційне перенесення особистістю суб'єктивних переживань та своєї індивідуальності на художній твір. Формування естетичної культури засобами мистецтва, за Я.Мамонтовим, розвивало здібності людини індивідуалізувати об'єктивний образ навколишнього світу, забарвлювати його особистими настроями й почуттями.

У 20-ті роки ХХ ст. чільне місце в навчально-виховному процесі освітніх закладів Я.Мамонтов відводив творчому педагогу, здатному цілеспрямовано формувати естетичну культуру особистості. Виходячи з цього, один з розділів праці “Сучасні проблеми педагогічної творчості. Ч.1.Педагог як митець” /1922/ науковець присвятив проблемі педагогічного покликання як необхідного соціально-педагогічного фактора формування естетично розвиненої особистості.

Розглядаючи поняття педагогічного покликання, він наголошував, що вибір людиною педагогічної професії має визначатися не зовнішніми обставинами, а її психо-фізичними особливостями і здатністю до індивідуальної творчості. До основних складових змісту педагогічного покликання митець відносив: усвідомлення майбутнім педагогом головної мети навчально-виховної діяльності та наявність у нього індивідуального педагогічного ідеалу; творче ставлення до навчальних планів і програм та побудова педагогічного процесу на засадах індивідуалізації, соціалізації та модифікації; духовну спільність і творчу співпрацю між педагогом та учнями; безперервний творчий саморозвиток педагога.

У другому розділі “Практична діяльність Я.А.Мамонтова з формування естетичної культури особистості” визначено традиційні та новаторські методи і специфічні засоби, які застосовував педагог у навчальних закладах та мистецьких колективах Харкова, виявлено провідні тенденції розвитку теоретичних ідей і досвіду Я.Мамонтова з формування естетичної культури особистості, розглянуто перспективи використання педагогічних здобутків педагога-митця в сучасних умовах.

Проаналізований джерелознавчий матеріал свідчить, що під час практичної діяльності на Вищих педагогічних курсах ім.Г.С.Сковороди, факультеті соціального виховання ХІНO та Харківському муздрамі Я.Мамонтов розробляв і втілював у педагогічний процес навчальні програми курсів “Oсновы эстетического воспитания”, “Сучасні педагогічні течії” та “Драматургія”, читав лекції, проводив практичні й семінарські заняття, спрямовані на формування естетичної культури студентської молоді. Поряд з цим педагог-митець здійснював навчально-виховну роботу зі студентами і мистецькою молоддю літературно-драматичної студії сковородинівських курсів та Української державної театру-студії.

Серед методів формування естетичної культури, які Я.Мамонтов використовував у навчальних закладах, були традиційні – мистецька самодіяльність, теоретичне і практичне студіювання мистецтва, а також новаторські – “утворення мистецького оточення”, “художньо-дидактичний” метод. Доцільність застосування викладачами і вчителями цих методів він пояснював загальним, і разом з тим, індивідуальним характером їх залежно від вікових, психологічних особливостей та здібностей учнів. Користуватися цими методами зможе лише педагог-митець, що спирається в роботі не на адміністративні циркуляри, а творчо переробляє їх з урахуванням конкретних умов навчально-виховної діяльності.

У практичній роботі Я.Мамонтов застосовував дві основні форми методу мистецької самодіяльності: мистецьку творчість та естетичні переживання, наголошуючи на обов'язковому знанні викладачем їх особливостей. Використання мистецької творчості передбачало наявність в особистості таланту, професійних знань і вмінь у певній галузі мистецтва. Естетичні переживання, на думку педагога, притаманні кожній особистості, для якої головним у процесі мистецької самодіяльності виступає безпосередній процес її творчості: почуття, переживання під час роботи, естетична насолода після досягнення мети. Засобами мистецької самодіяльності, які Я.Мамонтов використовував у практичній роботі, були різні види мистецтва, рольові ігри та побутові українські обряди. До особливостей методу мистецької самодіяльності він відносив: творчий характер методу, незалежність його від адміністративно-командних вимог, урахування природних нахилів і здібностей учнів, спрямованість на розвиток почуттів та переживань особистості, демократичні й гуманні взаємовідносини “учитель – учень”.

З методом мистецької самодіяльності Я.Мамонтов пов'язував використання в педагогічному процесі методу теоретичного і практичного студіювання мистецтва. Цей метод, зазначав він, відігравав педагогічно доцільну роль не тільки в підготовці студентів до професійної діяльності, а й сприяв їхньому загальному естетичному розвитку. Відокремлення методу теоретичного і практичного студіювання мистецтва від мистецької самодіяльності педагог пояснював тим, що студіювання мистецтва не повинно було випереджати мистецьку самодіяльність, бо саме вона викликала інтерес до того чи іншого мистецтва, потребу в отриманні знань, умінь та навичок у певній його галузі.

У практичній діяльності Я.Мамонтов застосовував також новаторський метод “утворення мистецького оточення”, використання якого радив починати з людського тіла, що є “найближчим фізичним оточенням душі”. Перед педагогами нової доби стояло завдання відродити християнські погляди на красу людського тіла, виховання якого в стародавні часи було таким же важливим, як і душі. Ця проблема, наголошував він, охоплює не тільки питання формування естетичної культури особистості, але й її здоров'я, статеве та фізичне виховання, здоровий спосіб життя в цілому. Серед засобів гармонійного розвитку людського тіла Я.Мамонтов пропонував застосовувати загальну і ритмічну гімнастику, ігри й танці з простими граціозними рухами в стилі давніх греків або Айседори Дункан.

Педагогічно ефективним засобом утворення мистецького оточення, за Я.Мамонтовим, було пізнання особистістю краси в навколишній природі й житті. Завдання формування естетичної культури він вбачав у тому, щоб навчити людину з дитинства перейматися красою рідної природи, відчувати гармонійну єдність з нею та привносити естетичне у власну життєдіяльність. Вихованню естетичних почуттів, здібностей і смаків особистості, на його думку, сприяло також естетичне оформлення навчальних та домашніх приміщень, наочних приладів, книжок та іграшок, яке повинно було відповідати віковим особливостям та потребам молоді. Важливе місце у формуванні естетичної культури педагог відводив зовнішньому вигляду вчителя. Спогади його студентів свідчать, що власний вигляд Я.Мамонтова-викладача завжди передавав глибокий рівень його духовного світу, ставлення до педагогічного процесу як до свята пізнання і співтворчості, викликав інтерес до знань, потяг до самоосвіти та саморозвитку.

Яскравою рисою новаторської педагогіки був обґрунтований педагогом-митцем художньо-дидактичний метод, який він вважав універсальним, широко втілював у практичну діяльність і головну мету його використання вбачав у натуральному розвитку цілісної, естетично спрямованої особистості. Методичні засади застосування художньо-дидактичного методу Я.Мамонтов виклав у третьому розділі книги “Сучасні проблеми педагогічної творчості.Ч.1.Педагог як митець” /1922/. Виходячи з універсального характеру методу, він радив викладачам впроваджувати його у викладанні всіх предметів, дотримуючись двох педагогічних умов: а)розуміння виховання й навчання як самоцільного життя, б)визнання цього методу як основи індивідуальної творчості. На засадах власного досвіду Я.Мамонтов пропонував дві форми використання художньо-дидактичного методу: “чисту” та “компромісну”. Чиста форма, що передбачала вираз наукових законів і фактів у вигляді художнього твору, на думку педагога, була складною і посильною не кожному викладачеві. Компромісна форма, яка будувалася лише на додаванні мистецького елемента до дидактичного матеріалу, сприяла розвитку творчого потенціалу викладача та асоціативного мислення учнівської молоді.

Доцільність використання художньо-дидактичного методу Я.Мамонтов вбачав у суб'єктивному висвітленні та індивідуальній переробці викладачем навчального матеріалу, що супроводжувалося емоційним піднесенням як педагога, так і учнів. Перевагою цього методу було і те, що він допомагав викладачеві не лише накопичувати знання студентів, а й створювати у навчально-виховному процесі умови та стимули для їхнього саморозвитку і пробудження творчих здібностей. На досвіді роботи в навчальних закладах педагог переконався, що впровадження художньо-дидактичного методу за допомогою естетизації дидактичного матеріалу різних дисциплін є педагогічно доцільним, сприяє активізації пізнавальної діяльності особистості, розвитку педагогічної творчості та майстерності викладача.

У 20-30-ті рр. педагог-митець плідно проводив викладацьку діяльність у театрі-студії та інших мистецьких колективах Харкова. Серед специфічних засобів, які він розробляв і творчо застосовував у роботі, були: мімодраматичні, пантомімічні вправи та імпровізації, вироблення у майбутніх режисерів та акторів знань і вмінь проникнення в духовний та емоційний задум автора п'єси з метою його відтворення у власній діяльності, інсценізація оповідань та постановка п'єс або їх фрагментів українських і зарубіжних письменників та драматургів в робітничих клубах, різних освітніх установах та на дитячих майданчиках, зустрічі з прогресивними діячами мистецтва і культури.

Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:

1.Доведено, що науково-педагогічна спадщина Я.Мамонтова ґрунтувалася на кращих здобутках вітчизняної і зарубіжної наукової думки кінця ХІХ – 20-30-х рр. ХХ ст. в галузі педагогіки, філософії, психології та мистецтвознавства, спрямовувалася на розвиток національної педагогічної освіти, науки і культури періоду розбудови молодої української держави, відзначалася високим рівнем духовності, демократизмом та гуманізмом. Науково-педагогічна і творча спадщина педагога-митця являє собою прогресивне за своєю сутністю й виховне за змістом соціально-педагогічне явище, в якому органічно поєднуються педагогічна, мистецтвознавча, теоретико-практична та літературно-драматургічна діяльності, підпорядковані формуванню естетичної культури особистості.

2.У дослідженні вперше систематизовано теоретичні ідеї Я.Мамонтова щодо формування естетичної культури особистості та узагальнено досвід його практичної діяльності в навчальних закладах і мистецьких колективах. Визначено три основні етапи становлення й розвитку теоретичних ідей педагога-митця з формування естетичної культури особистості. Перший (1899-1919 рр.) – характеризувався виникненням інтересу до педагогічної професії, становленням теоретико-естетичних ідей Я.Мамонтова, початком його самостійної педагогічної діяльності; другий (1920-1929 рр.) – відзначався активною розробкою основних понять і практичних методів формування естетичної культури особистості, плідною педагогічною діяльністю в навчальних закладах та мистецьких колективах Харкова, виданням науково-педагогічних, мистецтвознавчих і літературних праць; третій (1930-1940 рр.) – позначився відходом Я.Мамонтова на початку 30-х років від наукової роботи в галузі педагогіки під впливом посилення адміністративно-командних тенденцій у сфері науки й культури, пошуками педагога-митця специфічних засобів формування естетичної культури майбутніх мистецьких працівників та мистецтвознавчою діяльністю, спрямованою на розвиток національного театрального мистецтва.

3.Показано, що спадщина Я.Мамонтова є вагомим внеском у розробку теоретичних понять, спрямованих на формування естетичної культури. Підпорядкувавши науково-педагогічну і творчу діяльність розвитку цілісної особистості, він одним із перших українських педагогів-науковців визначив сутність поняття естетичної культури та обґрунтував її головні складові, до яких відносив естетичне споглядання і мистецьку творчість; розглянув три ступені формування естетичної культури та розкрив її вплив на індивідуальну, соціальну, моральну і релігійну сфери діяльності людини; проаналізував роль мистецтва у розвитку естетичної культури та визначив місце педагогічного покликання як соціально-педагогічного фактора формування естетично розвиненої особистості.

4.У роботі проаналізовано традиційні (мистецька самодіяльність, теоретичне та практичне студіювання мистецтва) і новаторські (художньо-дидактичний, утворення мистецького оточення) методи практичної діяльності Я.Мамонтова з формування естетичної культури особистості. Серед основних форм впровадження традиційних методів були: “мистецька творчість”, “естетичні переживання”, різні види мистецтва, рольові ігри, українські народні обряди. Художньо-дидактичний метод педагог вважав універсальним, радив використовувати у викладанні всіх навчальних предметів у “чистій” і “компромісній” формах, головну його перевагу вбачав у створенні умов для саморозвитку особистості та пробудженню її творчих здібностей. Впровадження методу “утворення мистецького оточення” він пропонував починати з естетичного розвитку людського тіла, естетичного оформлення навчальних і домашніх приміщень та пізнання особистістю краси навколишньої природи.

До специфічних засобів формування естетичної культури працівників театрального мистецтва Я.Мамонтов відносив мімодраматичні, пантомімічні вправи та імпровізації, спостереження “на виробництві” за роботою режисера й акторів, інсценізацію оповідань та постановку п'єс або їх фрагментів українських і зарубіжних письменників та драматургів, зустрічі з прогресивними діячами мистецтва і культури.

5. У ході наукового пошуку виявлено, що провідними тенденціями в педагогічній спадщині Я.Мамонтова були:

·

·

·

· обґрунтування та практичне використання художньо-дидактичного методу як універсального, педагогічно доцільного методу формування естетичної культури особистості;

· творчий підхід до застосування в практичній діяльності традиційних та пошук новаторських методів і специфічних засобів формування естетичної культури, спрямованих на виховання цілісної особистості.

6. Розвитку естетичної культури, духовності, загальнолюдських якостей студентів та учнів сучасних навчальних закладів сприятиме: –

використання в науковій педагогіці розроблених Я.Мамонтовим теоретичних понять (естетична культура, її складові та ступені формування, вплив на головні сфери життєдіяльності особистості);–

збагачення змісту, форм і методів навчально-виховного процесу на основі його “естетизації” та взаємозв'язку почуттєвого і раціонального пізнання; –

застосування в практичній діяльності новаторських методів розвитку естетичної культури особистості (художньо-дидактичного та методу утворення мистецького оточення); –

формування майбутнього вчителя як “педагога-митця”, творчу особистість, що “не тільки формує інших, а й сама знаходиться у стані безперервного формування”;

·

Проведене дослідження не вичерпує вивчення багатогранної науково-педагогічної і творчої спадщини Я.Мамонтова. Подальшого аналізу потребують питання розвитку “педагогіки особистості”, передусім, особистісно орієнтованого підходу до соціальної та моральної сфер життєдіяльності молоді, а також педагогічного покликання.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у таких публікаціях автора:

1.Соколова А.В. Деякі аспекти життя та творчої науково-педагогічної діяльності Я.А.Мамонтова на Слобожанщині //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць /За заг. ред. проф. В.І.Євдокимова і проф. О.М.Микитюка. – Харків: ХДПУ, 1999. – Вип. 10. – С.145-150.

2.Соколова А.В. До витоків становлення поглядів Я.А.Мамонтова на формування естетичної культури особистості //Теорія навчання та виховання: Зб. наук. праць /За ред. член-кор. АПН України Г.В.Троцко. – Харків: ХДПУ, 2000. – Вип. 6. – С. 107 – 113.

3.Соколова А.В. Внесок Я.А.Мамонтова в розробку актуальних проблем української педагогіки 20-х рр. ХХ ст. //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць /За заг. ред. проф. В.І.Євдокимова і проф. О.М.Микитюка. – Харків: ХДПУ, 2000. – Вип. 11. – С. 54 – 66.

4.Соколова А.В. Художньо-дидактичний метод – метод формування цілісної творчої особистості //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць /За заг. ред. проф. В.І.Євдокимова і проф. О.М.Микитюка. – Харків: ХДПУ, 2000. – Вип. 13. – С. 98 – 103.

5.Соколова А.В. Погляди Я.А.Мамонтова на проблему вибору педагогічної професії //Вісник Житомирського педагогічного університету. – Вип. 7. – С. 113 – 117.

6.Соколова А.В. Теоретичні ідеї Я.А.Мамонтова з питань формування естетичної культури особистості //Педагогічні науки. Зб. наук. праць. – Суми: СПДУ ім. А.С.Макаренка, 2000. – С. 207 – 215.

7.Соколова А.В. Практична діяльність Я.А.Мамонтова на харківських вищих трирічних педагогічних курсах ім.Г.С.Сковороди //Теорія та методика навчання та виховання: Зб.