ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТИЧИНСЬКА НАТАЛІЯ ЛЕОНІДІВНА

УДК 81’374.3(470)

КВАЗІДЕФІНІЦІЇ

У ТЛУМАЧНОМУ СЛОВНИКУ

РОСІЙСЬКОЇ МОВИ

(заголовне слово іменник)

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загального та російського мовознавства Дніпропетровського національного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Меншиков Ігор Іванович, заслужений діяч науки і техніки України, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри загального та російського мовознавства, декан філологічного факультету

Офіційни опоненти: доктор філологічних наук, професор Кудрявцева Люд-мила Олексіївна, Київський національний університет ім. Т.Шевченка, професор кафедри російської мови

кандидат філологічних наук, доцент Клочко Олена Олександрівна, Академія митної служби України, начальник кафедри іноземних мов

Провідна установа: Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, від-діл російської мови, м. Київ

Захист відбудеться “26” червня 2001 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ра-ди К 08.051.05 у Дніпропетровському національному університеті за адре-сою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, 13, корп.1, філологіч-ний факуль-тет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпро-пет-ров-ського національ-ного університету

Автореферат розісланий “26” травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент М.С.Ковальчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

За останнє десятиріччя лексикографія зробила значні успіхи: створена і створюється велика кількість словників, що характеризуються надзвичайно різноманітною специфікацією. Можна констатувати, що у словниках зафіксовані практично всі рівні мовної структури, всі одиниці, причому не тільки у статиці, а й у динаміці – еволюційній і актуальній.

Словники традиційно є об’єктом і результатом лексикографічних досліджень, специфічне ж призначення тлумачних словників визначило різноманітність і ретельність їх опису (Ю.Д. Апресян, Р.О. Будагов, В.В. Виноградов, О.І.Киселевський, М.О. Семенов, Г.М. Скляревська, Ф.П. Сороколєтов, Н.Ю.Шведова та ін.).

Найважливішим в укладанні тлумачних словників є визначення значень слів, розкриття їх реального змісту, показ різних відтінків значення і т. ін. Сучасне лексикографічне тлумачення значень слів базується на тому положенні, яке передбачає впорядкований, системний опис лексики мови. Разом з тим доводиться констатувати, що багато питань лексикографії, в тому числі й ті, що стосуються тлумачення слова, до цього часу остаточно, у всякому разі досить переконливо, не розв’язані.

Вся історія укладання тлумачних словників російської мови – це історія вироблення й створення різноманітних визначень, які спираються на великий фактичний матеріал, оброблений лексикографом, і являють собою систематизацію різних зв’язків і відношень лексичного складу мови. І недарма лінгвістичне кредо тлумачного словника нам яскравіше виявляється у способах кваліфікації лексики.

Розуміння важливості цього питання постійно зростає, свідченням чого є збільшення кількості досліджень, присвячених типам словникових визначень як у загальних їх класифікаціях, так і в описі лише окремих типів (Д.І.Арбатський, І.М.Волкова, О.В.Грязнова, О.П.Євгеньєва, Л.П.Катлінська, З.І.Комарова та ін.). Однак питання типології словникових дефініцій ще далеке від свого скільки-небудь задовільного вирішення.

У теорії лексикографії навіть немає усталеної загальноприйнятої термінології, яка б відображала поняття, пов’язані із значеннєвою характеристикою слова у словнику. Як синонімічні тут використовуються терміни визначення, тлумачення, витлумачення, пояснення, опис, дефініція, словникова дефініція, семантизація і т. ін. У нашій роботі перевага надається терміну дефініція.

Якщо простежити, як розвивались, удосконалювались різні типи визначень, що відображають зв’язки й відношення лексичного складу, то виявляється, що перш за все виділяються зв’язки й відношення “твірних” (мотиваційних) і “похідних” (мотивованих) слів, для яких поступово виробляються типи формальних або граматичних описів, тлумачень, посилань, а також відпрацьовується найпростіший і найзручніший (названий тривіальним) спосіб тлумачення слів – синонімічний.

Дефініції, які відображають словотворчу специфіку співвідносних слів або їх майже однакове значення, здавались простими, зрозумілими, а найголовніше – очевидними. І парадоксальним у лінгвістиці є те, що очевидне частіше є, у кращому випадку, недостатньо вивченим. І тут варто звернутися перш за все до систематизації дефініцій, які не входять до системи родовидових визначень, а тому не мають їх властивостей і специфіки. Вони виражаються певними формулами (“см. …”; “женск. к. …”; “уменьш. к. …”; “действие по знач. глаг.” та ін. синонімічні або антонімічні заміни), що дозволяє назвати їх нестандартними дефініціями, або квазідефініціями. Такі формули у тлумачному словнику подані курсивом, і це певною мірою підкреслює їх специфіку, особливу властивість: визначення здійснюється за допомогою загальновживаних засобів і лінгвістичних категорій і не дає реального тлумачення відповідним словам, але фіксує їх лінгвістичні властивості.

Опис їх структури, виділення їх типів з наступною внутрішньою класифікацією є важливим перш за все для самого тлумачного словника, який і на сучасному етапі залишається значущим як теоретично, так і практично. Орієнтований на масового читача, він повинен виробити серію оптимальних, ефективних, коротких і доцільних дефініцій. Це можна зробити за умови систематизації відповідних дефініцій, типів яких значно більше у тлумачних словниках, ніж представлено в інструкціях до них. Це важливо і для загального уявлення про можливості лексикографічного опису. Все сказане і визначає актуальність дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є частиною науково-дослідної роботи кафедри загального і російського мовознавства Дніпропетровського національного університету “Лексика, граматика і стилістика російської мови у порівнянні з іншими мовами”.

Мета дослідження – вивчити й описати структуру дефініцій нестандартної форми, які використовуються для опису значень певного корпусу слів у тлумачному словнику і реалізуються в різних умовних формулах. Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:–

визначити поняття “квазідефініції” як інформативно значущого компонента словникової статті;–

описати структурні особливості квазідефініцій у тлумачному словнику;–

виділити і подати в системі типи квазідефініцій, що характеризуються специфічною метамовою опису значення слова з подальшою їх внутрішньою класифікацією;–

запропонувати деякі погляди на уніфікацію визначень слів, що тлумачаться за допомогою типових квазідефініцій.

Об’єктом дослідження стали квазідефініції іменників, зафіксованих в академічному чотирьохтомному Словнику російської мови [М., 1981–1984] (далі МАС).

Матеріалом для дослідження стали близько 11 000 іменників, що характеризуються специфічними умовними формулами і вилучені методом суцільної вибірки зі словника.

Методи дослідження визначаються специфікою матеріалу, а також метою і завданнями його вивчення. Методологічною основою є категорії загального і часткового, елементів і структури, зв’язності, системності, співвідносності та ін. Основними методами, які дають можливість аналізувати структурну специфіку словникових дефініцій, є описовий метод та метод структурного аналізу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:–

визначено поняття квазідефініції як структурно-функціонального компонента словникової статті, що містить у собі значну і необхідну інформацію лінгвістичного характеру про означуване слово;–

виділені продуктивні й непродуктивні типи квазідефініцій відповідно до специфіки їх структури та частоти використання;–

подана порівняно закрита система типів квазідефініцій з подальшою їх внутрішньою класифікацією;–

запропоновані критерії уніфікації дефініцій, які забезпечують однаковість, несуперечливість, знімають надмірність у визначенні слів.

Теоретичне значення дослідження полягає в подальшому опрацюванні загальних проблем лексикографії, прогнозуванні актуальних, перспективних шляхів розвитку словникової науки. Вилучені з Чотирьохтомного словника квазідефініції з подальшою їх систематизацією дають великий матеріал для уточнення наших знань про об’єкт опису та про інші розділи мовознавства: словотвір, стилістику, семасіологію та ін., є ще одним кроком в опрацюванні адекватних способів і прийомів опису слова.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для інструкцій до тлумачних словників, у лекційних курсах і на практичних заняттях з лексикографії та інших розділів лінгвістики, для підготовки спецкурсів з проблем семантики слова, систематизації лексичного складу мови.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації та практичні висновки обговорювались на IV і V Міжнародних науково-практичних конференціях “Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1996, 1998); на Міжнародній конференції “Функциональная лингвистика. Принципы организации текста” (Ялта, 1996); на ІІ Міжнародному симпозіумі “Человек, язык, культура, познание” (Кривий Ріг, 1997); на звітній науковій конференції викладачів ДНУ (Дніпропетровськ, 2000).

Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображено в 9 статтях та 3 тезах наукових доповідей.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (189 найменувань). Загальний обсяг – 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета і завдання, конкретизуються і характеризуються предмет і матеріал дослідження, окреслюється особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Сучасна лексикографічна практика” висвітлюється коло теоретичних засад, на основі яких проведене дослідження; описано термінологічний аппарат для інтерпретації значення слова, розглядається система дефініцій, які використовуються у тлумачному словнику, обґрунтовується доцільність статусу квазідефініції як інформативно значущого компонента словникової статті.

У розвитку будь-якої науки, як відомо, виникає закономірна необхідність осмислити й оцінити досягнуте, виділити основоположні моменти для майбутніх пошуків. Російська лексикографія у цьому не виняток.

Як і кожна наука, лексикографія має два аспекти: науково-практичний і теоретичний. Перший передбачає загальні теоретичні проблеми і працює над їх розв’язанням. Другий займається безпосередньо укладанням відповідних словників різних типів на основі теоретичних висновків основних проблем.

Сьогодні час бурхливого розвитку лексикографії, і можна констатувати, що термін лексикографія наповнився ширшим змістом і інтерпретується як:–

наука, точніше, особлива галузь мовознавства, що вивчає принципи укладання словників різних типів;–

практика словникової справи, тобто укладання словників;–

сукупність (система, типологія, класифікація) словників даної мови;–

рівнева словникова стратегія, що відображає реальність і включає попит (кон’юнктуру) на державні та комерційні видання.

Останнім часом лексикографія розширює свої функції, розв’язуючи не тільки лексикографо-прикладні, а й інформаційно-пізнавально-методологічні завдання. Сьогодні лексикографічна наука перебуває на стику інформаційної технології: комп’ютерного мовознавства, практичних наукових експериментів, загальної і педагогічної лінгвістики. На відміну від попередніх поколінь сучасні лінгвісти вважають лексикографію синтетичною наукою (Ю.Д.Апресян, В.В.Дубичинський та ін.). Сформувавшись у самостійну лінгвістичну дисципліну, лексикографія стає рівноправною серед інших мовознавчих наук. Разом з тим лексикографія найтісніше пов’язана з такими лінгвістичними дисциплінами, як лексикологія, семантика, стилістика, етимологія, фонологія та ін. З цими дисциплінами лексикографія має спільну проблематику. Часом вона використовує результати їх досліджень, а часто й випереджає їх у виділенні даних проблем.

Під цим поглядом варто підкреслити посередницьку роль лексикографії: від теоретичної лінгвістики вона одержує основні поняття і принципи, а прикладному мовознавству для вирішення практичних завдань дає необхідну систематизацію знань і лексичних одиниць. Крім того, лексикографічна інтерпретація слова – універсальний інструмент для фонологічного, граматичного, синтаксичного та ін. опису лексики мови. Лексикографію вважають лінгвістичною кодифікацією на рівні слова, оскільки лексикографічний принцип нормативності сьогодні ніхто не заперечує, а слово функціонує на різних рівнях лінгвістичної ієрархії, що змушує лексикографа використовувати у своїй роботі інформацію про слово з точки зору і фонології, і словотвору, і морфології, й синтаксису, і текстового аналізу.

Одним із найважливіших способів опису лексичної системи мови, безперечно, є словник. На відміну від деяких інших способів лексикографічна інтерпретація словникового складу все ж відрізняється комплексністю аналізу слова (характеристика з позицій усіх рівнів мови), повнотою (універсальність, всеохопність структури словникової статті), доказовістю дослідження, достатністю для окремих періодів, певною осяжністю, наочністю. Однак, як відомо, ці ознаки завжди відносні, бо словник звичайно створюється з урахуванням нових потреб, нового адресата, актуальних лінгвістичних поглядів. І сам лексикографічний твір є завжди порівняно новим, тобто сучасність словникового твору по-своєму анахронічна. Лексикографічна фіксація мовних новацій, як правило, не встигає за розвитком мови в цілому, що з філософської точки зору об’єктивно і логічно (Дубичинский В.В. Теоретическая и практическая лексикография.–Wien – Charkow, 1998.–С.17).

Змінювалось саме поняття лексикографії, уточнювався і розширювався його обсяг і зміст, однак попри всю розбіжність думок щодо цього, збереглось все ж головне: за роки свого розвитку лексикографія досягла значних успіхів, були визначені методологічні основи словникової роботи, уточнювались і вдосконалювались її прийоми, і немає сумніву в тому, що лексикографія набула статусу самостійної галузі мовознавчої науки зі своєю теорією, проблематикою і практичними завданнями.

У лінгвістичній парадигмі ХХ століття лексикографії належить особливе місце – тільки у 1998 році майже одночасно вийшли три нових тлумачних словники, своєчасність і необхідність яких не викликає сумнівів. Бурхливий розвиток лексикографії за останнє десятиріччя обумовлений перш за все необхідністю зафіксувати й осмислити ті активні процеси в лексиці, які відбивають соціальні зміни у житті нашого суспільства, зміну культурологічних цінностей та орієнтирів, і нові тенденції в гуманітарних знаннях – зняття ідеологічних заборон, створення можливості об’єктивного відображення мовної реальності. Все це повинне було відбитися у відповідних за обсягом та інформацією творах. І як би словники не помилялись, їм вірять, від них чекають поради, рекомендації, пояснення. Їх суспільна роль інструктивна.

Вершиною лексикографічного мистецтва з повним правом вважається найважливіший вид одномовної лексикографії – тлумачний словник, одне із завдань якого – бути матеріальною базою для багатьох спеціальних філологічних досліджень.

Чотирьохтомний словник російської мови (МАС) займає значне місце у системі тлумачних словників (перше видання – 1957–1961 рр.; друге видання – 1981–1984 рр.). Цей словник мав суттєвий вплив на розвиток теорії й практики лексикографії, увівши до наукового обігу внутрішньо цілісний, систематизований опис актуального словникового складу сучасної російської мови. Обсяг словника дозволив аргументовано описати факти слововживання, зафіксовані у сучасній художній, науковій, суспільно-політичній літературі, а також у розмовному мовленні. Поряд із БАС у 17-ти томах, МАС є основою для розробки і створення великої кількості лексикографічних видань і теоретичних праць. Практично у кожній сучасній роботі з лексикології чи лексикографії МАС наводиться у списку основних словникових джерел, що свідчить про високу наукову цінність цієї праці. Вперше у практиці академічної лексикографії з’явилась можливість виправлення, уточнення і навіть перероблення тексту словника, всі частини якого доступні для аналізу. Подана послідовна стилістична класифікація слів. Теорія й практика російської лексикографії збагатились багатьма цінними матеріалами. Внесені корисні вдосконалення до структури словникових статей. Ця фундаментальна праця є надійною базою для подальших широких досліджень і узагальнень з лексикології та семасіології.

Основною структурною одиницею словника є словникова стаття. Будь-яка словникова стаття у тлумачному словнику вирішує принаймні два завдання, звернені до різних адресатів: одне – для тих, хто шукає інформацію у самому слові; друге – для тих, кого цікавить типологія словесних оточень; це останнє, власне наукова інформація, що міститься у словнику, до цього часу не знайшло теоретичного узагальнення та лінгвістичної інтерпретації.

Словникова стаття містить інформацію про належність слова до певного граматичного класу та відповідні характеристики; про дериваційний потенціал слова і його зв’язки з іншими граматичними класами; про наявність у слові семантичного інваріанту, а значить, про те, що це слово існує не саме по собі, а в оточенні інших слів із тим же семантичним ядром; про входження слова до певного ряду слів, близьких, а інколи й однакових за значенням. Словникова стаття своєю будовою, характером інформації, що є в ній, показує, що слово існує у складі різноманітних множин, як член цих множин; тим самим повідомляється про наявність у мові деяких цілісностей і про відношення цих цілісностей до окремих одиниць, що до них входять.

Загальний аналіз словникових статей у тлумачних словниках згідно з представленою номенклатурою дозволяє погодитися з думкою лексикографів, що тлумачний словник є тим словником, який так чи інакше наближається до повного лексикографічного опису мови.

Найбільш важливою композиційною ланкою словникової статті, основним змістовим компонентом у структурі її тексту є дефініція. Лексикографи все частіше порушують питання про необхідність вивчати форму, конструкцію, синтаксис словникої дефініції, а головне – структурно-семантичні відношення між заголовним словом та його дефініцією. Словник виявляється найзручнішою формою узагальнення й фіксації наших знань перш за все про мову, тому він стає і метою, і підсумком дослідницької роботи над тією чи іншою проблемою, систематичним зібранням відомостей з певного питання і, зокрема, питання про типологію і структурну специфіку дефініцій у тлуматичних словниках.

Лінгвістичну термінологію, що використовується у текстах лексикографічних праць, можна поділити на кілька рівнів. Перший рівень складає термінологія різних лінгвістичних дисциплін, з якими лексикографія пов’язана якнайтісніше; другий рівень складають терміни лінгвістики, перш за все семантики та лексикології, які використовуються в лексикографії у специфічному, лексикографічному значенні; третім термінологічним шаром є терміни суміжних лінгвістичних дисциплін, що конкретизують своєю семантикою значення лексикографічних термінів; четвертий рівень – власне лексикографічні терміни: вокабула, словникова стаття, позначки, посилання, тлумачення і т. ін. Незважаючи на нечисленність лексикографічних термінів, деякі з них перебувають у заплутаних відношеннях один з одним, не мають усталеного використання. Це стосується перш за все термінів дефініція, визначення, тлумачення, опис, пояснення, які використовуються у лінгвістичній літературі для розкриття значення слова. Попри це відзначаємо очевидну диференціацію цих термінів: перевага надається двом термінам – тлумачення й визначення при існуванні узагаль- нюючого – дефініція. Іноді трапляється досить вільне використання цих термінів навіть одним автором і в межах однієї роботи.

Не заперечуючи різних поглядів на інтерпретацію термінологічного апарату, що використовується для презентації значення слова, ми у дисертаційному дослідженні характеризуємо термін дефініція як більш однозначний, як базовий, з широким його розумінням, всі ж інші – як контекстуальні синоніми.

У семантичній схемі словникової статті найбільше навантаження має дефініція, яка повинна бути короткою, відповідати тому, що визначається. У дисертації виділені й описані ознаки (вимоги), що необхідні для оптимальної дефініції.

Історія укладання тлумачних словників російської мови – це не тільки розробка основних вимог до дефініції (визначення, тлумачення), але й створення різних типів дефініцій. У лексикографії будь-якої мови формується особлива метамова словника – набір типових формул для опису значень слів. Систему прийомів реалізації у статті словникових значень за допомогою відповідної метамови називають способом побудови словникової дефініції. Одним із перших завдань лексикографів є, на думку багатьох учених, інвентаризація типів визначень (дефініцій), що застосовуються в сучасних тлумачних словниках.

Проаналізувавши розробки про типи визначення значень слів, ми дійшли висновку, що в одних випадках засобами мови описуються безпосередньо значення слів, в інших – описується лінгвістична дійсність. Згідно з цим у більшості досліджень з лексикографії виділяється два основних типи визначень, кожне з яких має свою внутрішню класифікацію. Словникова дефініція може бути: 1) логічною (значення слова визначається через найближчий рід і видову відмінність означуваного предмета – родовидові і т. ін.); 2) лінгвістичною як наслідок лінгвістичних операцій аналізу, іноді цей тип називають структурним (через синоніми – синонімічні визначення, через антоніми – антонімічні, через словотворчі формули – дериваційні, синтагматичні, ідентифікуючі, відсильні). У лінгвістиці для цих двох типів словникових дефініцій є назви, що характеризують формальні прийоми побудови опису значень слів: логічні дефініції – це контактні тлумачення, лінгвістичні – дистантні. У дистантних визначеннях опис будується таким чином, що об’єкти, названі словом, характеризуються за допомогою лінгвістичних понять до іншого вихідного об’єкта.

Родо/видова дефініція – один з найдавніших і найпоширеніших типів визначення з огляду на його універсальність. У тлумачних словниках цій дефініції віддається перевага, бо вона підтримується тривалою традицією людей узагальнювати у формі роду і виду.

У всіх інших визначеннях відсутнє пряме розкриття змісту слова, немає безпосередньої характеристики денотату, а значення слів тлумачаться через відношення до інших слів. Дефініції, які самі по собі не дають реального тлумачення відповідних слів, названі в дисертаційній роботі квазідефініціями (Кореянка см. корейцы /МАС, т.2/, Баламутка. Женск. к баламут /МАС, т.1/; Кухонька. Уменьш. к кухня /МАС, т.2/; Безропотность. Свойство по знач. прил. безропотный /МАС, т.1/; Детдом. Детский дом /МАС, т.1/ і т. ін.).

Існує досить багато класифікацій, зміст яких визначається як власне лінгвістичними факторами, так і “фантазією” дослідників. Виділяються генетичний, операціональний, графічний, словотворчий, граматичний, відсильний, синонімічний та ін. типи дефініцій нестандартної форми.

Квазідефініції мають загальний характер, однак без них важко обійтись, від них залежить характер подальшого змісту словникової статті: або вказівка на віднесеність слова до певного граматичного класу, або інформація про класні ознаки слова, про синтаксичні властивості слова, про його участь в організації фразеологізмів і т. ін. Квазідефініція і своєю будовою, і характером інформації, що міститься в ній, являє собою поряд із власне дефініцією інформативно значущий компонент словникової статті.

У другому розділі “Система і структура квазідефініцій у тлумачному словнику російської мови” розглядаються продуктивні й непродуктивні типи квазідефініцій з детальним описом особливостей їх структури, частоти використання того чи іншого типу квазідефініцій.

До продуктивних квазідефініцій належать перш за все відсильні визначення, що складають 68% від загальної кількості квазідефініцій. У тлумачному словнику такі описи, як свідчить досліджуваний нами матеріал, належать до іменників особливого типу. Це певні групи похідних іменників, до яких належать іменники жіночого роду, утворені від назв осіб чоловічого роду; іменники жіночого роду, утворені від прикметників і дієприкметників; різні форми іменників, співвідносні з нейтральними іменниками і т. ін.

Сутність відсильних тлумачень у тому, що вони не розкривають прямо значення слова, а як обов’язковий конструктивний елемент містять посилання на інше тлумачення, що дає додаткову інформацію, достатню для повного, остаточного розкриття тлумаченого слова.

Лексикографічна практика виробила цілу систему відсильних визначень: від дефініцій з прямим посиланням (власне відсильні – см. …) до дефініцій з опосередкованим, припустимим, умовним посиланням (квазівідсильні – женск. к…, уменьш. к…; ласк. к…; уничиж. к…; свойство по прилаг.; свойство по знач. прилаг.; действие по глаголу; действие по значению глагола і т. ін.).

У дисертаційному дослідженні виділено 4 типи відсильних визначень:

1. Власне відсильні, що об’єднують різні мовні явища (словозміна, словотворення та ін.: Белок см. белки; Венгерка см. венгры; Голец см. гольцы (МАС, т.1). Іменників з таким посиланням не більше 400 (3,7%).

2. Граматичні (Повелительница. Женск. к повелитель; Приживальщица. Устар. Женск. к приживальщик; Растратчица. Женск. к растратчик (МАС, т.3). Понад 1000 (9%) іменників визначаються цією формулою.

3. Модифікаційні (Толстушка. Разг. Ласк. к толстуха; Яблочко. Уменьш.–ласк. к яблоко; Ядрышко. Уменьш. к ядро (МАС, т.4). Близько 1000 (9%) іменників мають визначення у вигляді модифікаційного типу дефініції.

4. Мотиваційний (Легальность. Свойство по знач. прил. легальный; Масштабность. Свойство по прил. масштабный; Набивание. Действие по глаг. набивать; Нашивка. Действие по знач. глаг. нашивать (МАС, т.2). Понад 3000 (28%) віддієслівних іменників і близько 2000 (18%) відад’єктивних іменників визначаються розгалуженою системою мотиваційних дефініцій.

Найбільш економний тип посилання – це визначення, побудовані за формулою “смотри…” (у технічному виконанні тлумачного словника “см.”), які ми назвали власне відсильними визначеннями і які не займають багато місця у словнику. Разом з тим їх не так часто використовують і вони не так чітко впорядковані. Можливо, це один з найбільш невпорядкованих типів посилання. Не можна з достатньою певністю виділити групи іменників, об’єднаних єдиною засадою, за допомогою якої можна було б пояснити логічність використання посилання – см. Досить часто воно використовується при іменниках, що позначають національність, народність (Индус см. индусы; Индуска см. индусы (МАС, т.1); Лакец см. лакцы; Лачка см. лакцы (МАС, т.2/), а також при орфографічних і мовленнєвих варіантах слів (Тоннель см. туннель /МАС, т.4/); Крынка см. кринка /МАС, т.2/).

Власне відсильні тлумачення іменників за формальними характеристиками є, безумовно, економними і зручними, але й вони вимагають своєї уніфікації. Ці дефініції функціонально не навантажені в тому плані, що не зв’язані з змістовою стороною слова. Однак вони важливі в імперативному відношенні, тобто мають певну міру категоричності у зверненні до читача – “смотри…”, тому-то ми й називаємо відповідні дефініції ще й чистим посиланням. Всі інші типи відсильних дефініцій визначаються як квазівідсильні, тобто в їх структурному елементі немає формальної вказівки на пошук.

До граматичних у дисертації належать типові визначення, що вказують на належність слова до того чи іншого розряду граматичних форм, співвіднесеного з конкретним твірним. Так тлумачаться назви осіб жіночого роду, корелятивні до чоловічих.

Про співвідносність іменників жіночого й чоловічого роду як основи для використання граматичного тлумачення, можна говорити, за нашими спостереженнями, лише тоді, коли мати на увазі, що при відповідності, однотипності цих іменників, різниця у відношенні до роду не є істотною для лексичного значення обох іменників. Такими є відношення у словах: Арапка. Женск. к арап; Аристократка. Женск. к аристократ; Аспирантка. Женск. к аспирант (МАС, т.1), спільною і суттєвою ознакою яких є ознака національності (перша пара); ознака належності до певного стану (друга пара); ознака відношення до роду занять (третя пара).

Якщо при відповідності елементів значення парних іменників різниця стосовно роду суттєва для лексичного значення зіставлюваних слів, то співвідносні зі словами чоловічого роду іменники жіночого роду не можуть визначатися граматично. (Генерал. Звание или чин высшего командного состава; Генеральша. Разг. Жена генерала /МАС, т.1/). У результаті аналізу масиву іменників, що тлумачаться через граматичні дефініції, ми дійшли висновку, що вони повинні займати місце у словнику, яке відповідає їх лексичному статусу.

У вступних статтях до словників наводяться або досить різні, або надто обмежені переліки так званих позначок, що характеризують експресивні й емоційні властивості. На думку більшості дослідників, емоційно-експресивне забарвлення невіддільне від значення слова, воно є одним із елементів його семантичної структури. Тому в загальній системі відсильних визначень ми виділили модифікаційні квазідефініції, побудовані за формулами “уменьш. к…”, “ласк. к…”, “уменьш.-ласк. к…”, уничижит. к…”, “уничижит. и ласк. к…”, “уменьш.-уничижит. к…”. На відміну від чисто граматичних тлумачень вони дають також диференційне визначення категорійного значення.

Суб’єктивно-оцінна лексика характеризується перш за все як похідна і співвідносна з мотиваційними лексемами. Ця співвідносність виявляється у двох різних за змістом посиланнях:

1) посилання на початкову форму слова (словникову), від якої утворені слова із значенням розміру: Вагончик. Уменьш. к вагон (МАС, т.1); Капелька. Уменьш. к капля; Кухонька. Уменьш. к кухня; Лоскутик. Уменьш. к лоскут (МАС, т.2) та ін. Таке посилання, звичайно, орієнтує на формальні ознаки похідного слова, але й наявність оцінного моменту тут не потребує доказів. Тому ми пропонуємо використовувати формулу “уменьш.-ласк. к…”.

2) посилання на стилістично нейтральне слово: Бабуля. Ласк. к бабушка (МАС, т.1); Козочка. Уменьш.-ласк. к коза (МАС, т.2) та ін. Мають рацію ті лексикографи, які уникають функціональних позначок (разг., прост., обл. і т.ін.) при суб’єктивно-оцінних формах і акцентують на їх оцінних властивостях. Хоч така характеристика слова є начебто однобічною, але вона точніше передає значущість саме оцінного моменту.

Значне місце у системі відсильних визначень займає мотиваційний тип посилання, що вказує на наявність у похідному слові індивідуального лексичного значення, на джерело цього значення і особливу форму його функціонування. Це співвідноситься з віддієслівним і відад’єктивним іменником, значення якого тлумачиться за основними формулами “Действие по глаголу…”, “Свойство по прилагательному…” та їх варіантами (відповідно: Косьба. Действие по глаг. косить (МАС, т.2); Чарование. Устар. Действие по глаг. чаровать (МАС, т.4),; Келейность. Свойство по прилаг. келейный (МАС, т.2); Либеральность. Свойство по прилаг. либеральный (МАС, т.2) і под.).

У процесі дослідження встановлено, що визначення віддієслівних іменників мають 4 такі різновиди:

1. Іменники, які зберігають у своїх значеннях процесуальність і зв’язок їх з дієсловом тісний, визначається тільки за схемою “Действие по глаг.” у всіх варіантах (Катание. 1. Действие по глаг. Катать (в 1, 2, 3, 4, 5, 6 и 7 знач.). 2. Действие по глаг. кататься (во 2 знач.) /МАС, т.2/).

2. Іменники, в яких збереглося значення процесуальності, хоч предметне все ж переважає, тлумачаться за допомогою посилання “Действие по глаг.” та комбінації інших типів визначень, що характеризують значення предметності (Колебание. 1. Действие по глаг. колебаться. 2. Неустойчивость, изменчивость. 3. Нерешительность, сомнение /МАС, т.2/).

3. Якщо важко встановити межу процесуальність/предметність, використовується комбіноване з різних типів дефініцій визначення, однак починає дефініцію все ж посилання “Действие по глаг.” (Трепотня. Груб. прост. Действие по глаг. трепаться; пустые разговоры, болтовня /МАС, т.4/).

4. Якщо ж значення дієслова повністю передається іменнику, то воно тлумачиться таким посиланням: “Действие по значению глаг.”

Иллюстрирование. Действие по знач. глаг. иллюстрировать (МАС, т.1);

Концентрирование. Действие по знач. глаг. концентрировать (МАС, т.2).

У тричленних рядах: дієсл. – іменн. на –КА – іменн. на –НИЕ (командировать – командирование – командировка (МАС, т.2) та дієсл. – іменн. на –АЦИЯ – іменн. на –НИЕ (комплектовать – комплектация – комплектование (МАС, т.2) – іменник на – НИЕ у семантичному плані менш цікавий, ніж іменники на –КА та –АЦИЯ, тому необхідна однаковість і чітке тлумачення останніх, а надто, коли значення іменників на –НИЕ збігається з одним із значень відповідних іменників на –КА або –АЦИЯ.

Іменники жіночого роду, що утворені від прикметників і мають абстрактні значення властивості чи стану, тлумачаться загалом за формулами: “Свойство по прил….” або “Свойство по знач. прил….” (Келейность. Свойство по прил. келейный /МАС, т.2/; Фатальность. Свойство по знач. прил. фатальный /МАС, т.4/).

Варіанти визначень спостерігаються серед іменників, у яких помічено різну міру однаковості і предметності:

1. Коли в іменнику у певному контексті сильні і чітко виявляються й ознакове, й предметне значення, то вони подаються у різних дефініціях при одному слові:

Легкость. 1. Свойство по прил. легкий (в 1.2.3.4.5 и 6 знач.).

2. Ощущение приподнятости, бодрости, прилива сил.

3.Чувство свободы, отсутствие каких-л. стеснений /МАС, т.2/.

2. Якщо немає чіткої межі між ознаковістю й предметністю іменника, то дефініція являє собою комбіноване поєднання мотиваційного визначення й другого типу тлумачення, при цьому формула “Свойство по прил….” займає першу позицію від означуваного слова:

Хитроумие. Свойство по прил. хитроумный (в 1 знач.); хитрость, изобретательность ума (МАС, т.4).

Досить ефективним є традиційний спосіб тлумачення слів – синонімічні визначення (близько 28%), які розкривають значення слова через зіставлення його зі словами, близькими або ідентичними за значенням. Такі визначення застосовуються для опису значень із стилістичним або експресивним забарвленням, застарілих або територіальних слів, що мають у літературній мові нейтральні синоніми. У синонімічному ряду інформація, пов’язана з різними словами, поєднується в одне ціле, осмислюється як інформація про один і той же денотат, як наслідок – опис денотата уточнюється, стає повнішим.

Наші спостереження над особливостями цього типу дефініцій дозволяють внести деякі уточнення до змісту вступної частини тлумачного словника. Вихідні домінанти, що перебувають за межами унормованого нейтрального літературного стилю, тлумачаться у словнику за допомогою лексичних одиниць (синонімів) унормованої літературної мови, і якщо не весь ряд синонімів відноситься до функціонального стилю літератури, то деякі одиниці з цього ряду – обов’язково. У цьому випадку укладачі словника використовують стилістичну диференціацію слів-синонімів. Наприклад:

Беда. Несчастье, бедствие, горе, невзгода;

Брехня. Прост. пренебр. Вранье, вздор;

Галиматья. Прост. Бессмыслица, чепуха, ерунда /МАС, т.1/;

Каналья. Бран. Плут, мошенник, пройдоха /МАС, т.2/.

Наявність у синонімічному описі лексичних одиниць, що належать до літературної мови (вздор, мошенник та ін.), має принципове значення для характеристики синонімічних прийомів опису взагалі. Опис у тлумачних словниках за допомогою синонімів, де вихідній домінанті нелітературного стилю протиставлені цілком нормативні лексичні одиниці, подані не стільки з метою розкрити значення слова, скільки для певної змістової кореляції вихідної домінанти. Ця кореляція здійснюється за рахунок актуалізації вихідного значення за стилістичною лінією зростання якості: від локального обмеження слів з низьким стилістичним забарвленням до слів літературної сфери з нейтральним або навіть високим стилістичним забарвленням (наприклад: брехня – вздор, галиматья – бессмыслица).

Зворотного процесу ми не спостерігали, тобто якщо вихідна домінанта, означувана за допомогою синонімів, належить до нейтральної літературної сфери, то й набір синонімів у цілому не одержує нижчого стилістичного забарвлення.

У тлумачному словнику синонімічні визначення слів зустрічаються кількох видів:–

дискретний власне синонімічний ряд (Удел. Доля, участь, судьба /МАС, т.4/);–

синонімічний ряд на основі сполучень лексичної й синтагматичної синонімії (Скарб. Собир. Разг. Пожитки, имущество, домашние вещи /МАС, т.4/);–

синтагматична синонімія (Сорванец. Большой озорник, отчаянный шалун /МАС, т.4/);–

форсовані синоніми (еквіваленти до означуваного слова) (Барс. То же, что леопард /МАС, т.1/).

Вказані типи синонімічних визначень достатньо функціональні і не можна заперечувати можливості застосування цього способу. Деяка стриманість у його оцінці пояснюється, ймовірно, впливом традиційної формальної логіки, у якій синонімічні тлумачення розглядаються як тавтологічні, непотрібні в пізнавальному плані.

Доцільним є й застосування у тлумачному словнику так званих непродуктивних способів визначення слів (1,9%): 1) розгортання для складноскорочених слів; 2) перерахування для слів, що контамінують у собі назви кількох предметів; 3) одиничні антонімічні дефініції – оскільки й ці поодинокі визначення відображають реальні факти лексичної системи.

Всі різновиди визначень з їх нестандартною формою вказують лише на внутрішньомовні відношення, причому не в системі мови взагалі, а в межах і в системі даного тлумачного словника.

Для тлумачного словника необхідна велика робота щодо приведення у певну послідовність і системність слів, для яких треба той чи інший тип дефініцій, це по-перше. По-друге, система формальних дефініцій повинна жорстко регламентувати систему означуваних слів. По-третє, різні коректування у мотивованості й немотивованості слова, в його значеннєвих варіантах дозволяють створити таку номенклатуру типових дефініцій, які однозначно будуть відповідати своєму призначенню: бути короткими, лаконічними, ефективними, а головне – лексикографічно необхідними.

Робота закінчується висновками, у яких узагальнюються основні результати здійсненого дослідження.

1. Способи тлумачення значень слів, що здавна існують у лексикографії, базуються на тому, що значення одних слів тлумачаться за допомогою значень інших слів із вказівкою на те, що їх відрізняє, тобто через виявлення тих суттєвих розрізнювальних ознак, завдяки яким ці значення якимось способом співвіднесені один з одним: чи контактною позицією означуваного й визначального слова (скажімо, описові дефініції, логічні дефініції), чи дистантною позицією співвідносних слів (наприклад, відсильні визначення).

Актуальним для сучасної тлумачної лексикографії залишається пошук шляхів і методів послідовного адекватного відображення парадигматичних і синтагматичних відношень у лексиці. Природним у розв’язанні цього завдання є систематизація використовуваних у тлумачному словнику дефініцій для тих класів слів, семантична структура яких найбільш чітка.

2. Відсильні визначення узаконені в практиці укладання тлумачних словників, оскільки визначення слова може бути орієнтоване не тільки на предметну сферу, але й на системні внутрішні відношення, що є у мові. Такі дефініції інтепретуються як квазідефініції, вони можливі тому, що у сфері предметів і явищ навколишнього світу існують закономірні зв’язки, що проектуються на структуру мови, де вони й відображуються. Всі зв’язки між предметами і явищами розкриваються у лексичній системі мови в багатьох відношеннях, а це, у свою чергу, дає можливість застосовувати спрощені схеми опису.

3. Відсильні визначення містять різні формальні типи опису значень слова. Сформована така їх система:

1) Власне відсильні визначення, реалізовані у формулі “см.”.

2) Граматичні дефініції, що мають формулу “женск. к….”.

3) Модифікаційні визначення з такими формулами: “уменьш. к…”, “ласк. к….”, “уничиж. к….”, “уменьш.–ласк. к….”, – якими визначається оцінна лексика.

Виділяється два їх типи:

а) посилання на початкову форму слова;

б) посилання на стилістично нейтральне слово.

4) Мотиваційні визначення – найпоширеніший тип квазідефініцій не тільки у системі відсильних визначень, а й серед усіх квазідефініцій. Використовується він для тлумачення віддієслівних іменників та іменників, утворених від прикметників. Типові формули для віддієслівних іменників “действие по глаг.”, “действие по знач. глаг.”, “состояние по знач. глаг.”, “действие и состояние по глаг.” та різні їх комбінації.

Типові формули для визначення віддієслівних іменників: “свойство по прил.”, “свойство по знач. прил.”, “свойство и состояние по знач. прил.”

4. Як природний спосіб тлумачення слів використовується у тлумачному словнику опис значення слова на основі добору синонімічних засобів до вихідного об’єкта. Цей тип дефініції значно поступається відсильним визначенням, але його можна вважати цілком зручним і певною мірою дійовим засобом характеристики значення слів.

5. Маловживані типи дефініцій: розгортання, перерахування, антонімічний спосіб.

6. Проблема уніфікації словникових тлумачень складна тому, що існує велика кількість їх типів, кожен з яких має свою внутрішню класифікацію. Практичне вирішення цієї проблеми в цілому вбачаємо у створенні обґрунтованої класифікації лексики, що відображає її внутрішню ієрархічну організацію і базується на таких принципах, які дозволяють згрупувати і поставити поряд слова, що вимагають ідентичних лексикографічних класифікацій. Це перш за все стосується так званої оцінної лексики, що не