(чистий дохід з 1 га - у середньому 1 702,4 грн, рівень рентабельності - 47,6 %). Таким чином, чорний пар забезпечував не лише найвищу віддачу вкладених коштів, але й формування більш високих показників якості зерна, що позитивно вплинуло на можливість реалізації вирощеної продукції за більш високими цінами.

Найнижчі показники формувалися при вирощуванні озимої пшениці за стерньовим попередником: середній рівень урожайності - 2,83 т/га, рівень рентабельності 9,1-19,6 %. Очевидно, що даний попередник помітно поступається кукурудзі на силос, яка, у свою чергу, також є не досить бажаним попередником у посушливих умовах південної степової зони.

Експериментальні дослідження вкотре підтвердили економічну та агроекологічну недоцільність розміщення озимої пшениці у повторних посівах, оскільки поряд з негативним впливом на формування продуктивності та прибутковості гектару землі спостерігається підвищення ураженості посівів патогенними організмами (хворобами, шкідниками тощо), що потребує додаткових хімічних обробок і в результаті негативно позначається на споживчій та екологічній якості зерна.

Порівняльний аналіз показав, що найбільш чутливими до зміни агрофону вирощування були сорти Куяльник та Єрмак, які знижували рівень урожайності при їх розміщенні після непарових попередників на 21,7-24,8 %. При цьому більшою пластичністю характеризувалися сорти Вікторія одеська та Альбатрос одеський (15,4-18,7 %).

Результати сортовипробування свідчать, що найвищу врожайність та найкращі показники економічної ефективності серед усіх досліджуваних сортів забезпечив сорт Куяльник (врожайність за

Все ж, слід зазначити, що чорний пар при виконанні усіх належних операцій з обробітку ґрунту забезпечує формування порівняно високого рівня врожайності, навіть без додаткового внесення добрив та застосування засобів захисту рослин, особливо у сприятливі за умовами зволоження роки.

Таким чином, застосування ресурсоощадної технології протягом досліджуваного періоду забез- чорним паром - 4,34 т/га, після непарових попередників - 3,3-3,4 т/га; чистий дохід з 1 га - 6442193 грн.; рівень рентабельності - 19,6-59,8 %).

У той же час, сорт Вікторія одеська виявив меншу чутливість до погіршення агрофону і сформував порівняно високу врожайність після непарових попередників (3,18-3,29 т/га) та непогані економічні показники (чистий дохід з 1 га - 526751 грн, рівень рентабельності - 16,2-22,8 %), поступаючись лише сорту Куяльник.

Найнижчими показниками продуктивності та економічної ефективності характеризувався сорт Альбатрос одеський, прийнятий за стандарт. Його врожайність за чорним паром при традиційній технології сягала лише 3,48 т/га, що на 8,6 ц (або на 19,8 %) менше в порівнянні з сортом Куяльник. При цьому рівень рентабельності становив 34,8 %, а після непарових попередників - 5,8-10,0 % при собівартості 1 т 1 118-1 125 грн/т).

Економічна оцінка результатів експериментальних досліджень ефективності застосування альтернативних технологій вирощування озимої пшениці (табл. 2) показала, що застосування інтенсивної технології практично в усіх випадках забезпечувало економічний ефект, який, перш за все, виражався в істотних приростах врожайності (0,97 т/га за чорним паром та 1,54 т після непарових попередників), що обумовлювало підвищення доходності гектару посівної площі до 1 915 грн/га за чорним паром та до 398-857 грн/га після непарових попередників.

печувало отримання найдешевшої продукції (при собівартості 600,3 грн/т), яка навіть при її реалізації за більш низькими цінами через знижену якість зерна дозволяла отримати 0,63 грн чистого доходу в розрахунку на 1 грн виробничих витрат, що на 0,15 грн більше, ніж при застосуванні інтенсивної технології. Хоча слід зауважити, що, поряд з показником приросту врожайності, ціновий фактор був визначальним у формуванні показника доходності гектара посівної площі, оскільки за цим показником переваги має інтенсивна технологія.

Порівняння непарових попередників між собою показало низьку ефективність і навіть збитковість вирощування озимої пшениці у повторних посівах. З іншого боку, встановлено, що озима пшениця при її розміщенні після непарових попередників більш чутливо реагує на поліпшення фону живлення та проведення комплексу заходів із захисту посівів від бур'янів, хвороб та шкідників. Прирости врожайності озимої пшениці від застосування елементів інтенсифікації склали: після кукурудзи на силос - 69,4 %, після стерньового попередника - 79,0 % (1,54 т/га). Хоча, слід зазначити, що вартість приростів не покривала додаткових витрат, і це призводило до незначного подорожчання продукції (на 3,0-8,7 %).

Цей чинник, поряд з ціновим фактором, відповідним чином впливав на формування показників прибутковості 1 га та рівня рентабельності. Зокрема, вирощування озимої пшениці після кукурудзи на силос за інтенсивною технологією забезпечувало 23,4 % рентабельності, що є достатнім для здійснення простого відтворення виробництва. У той же час, застосування ресурсоощадної технології після стерньового попередника в умовах південної степової зони є неприпустимим, оскільки це є не лише збитковим (-10,4 % рентабельності при врожайності 1,95 т/га), але й істотно погіршує стан агроценозу. Навіть при застосуванні інтенсивної технології вирощування озимої пшениці у повторних посівах є небажаним через низьку окупність вкладених коштів (чистий дохід з 1 га - 398,4 грн, рівень рентабельності - 10,9 %).

Висновки. Таким чином, у непростих ринкових умовах сьогодення найбільш доступними та ефективними засобами стабілізації зерновиробництва, забезпечення прибутковості вирощування озимої пшениці виступають фактор попередника та генетичний фактор (використання сучасних сортів). Вирощування озимої пшениці за чорним паром було не лише найдешевшим, але й найбільш прибутковим, серед сортів