УДК: 633.18(477.73)

ГАМАЮНОВА В.В.

Миколаївський державний аграрний університет

ВОЖЕГОВА Р.А., МАРУЩАК Г.М.

Інститут рису УААН

Гамаюнова В.В., д.с-г наук, професор, Миколаївський ДАУ

Вожегова Р.А., к.с.-г.н.,Інститут рису УААН

Марущак Г.М., к.с.-г.н., Інститут рису УААН

ТЕХНОЛОГІЧНІ ВИМОГИ ДО ВИРОЩУВАННЯ РИСУ З УРАХУВАННЯМ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ

У статті викладено основні елементи технологічних прийомів вирощування рису, вимоги до мережі каналів, якості зрошувальної води, застосування засобів захисту та інших заходів, яких необхідно дотримуватись для стабілізації екологічного стану зони рисосіяння.

In the article the basic elements of technological receptions of growing of rice are expounded, requirements to the network of channels, yacoti irrigated water, application of facilities of defence and other measures which it is necessary to stick to for stabilization of the ecological state of area of risosiyannya

Рисівництво є однією із стратегічних та найбільш ефективних галузей сільського господарства України. Вирощування рису має важливе значення і як фактор ефективного використання малопродуктивних земель, поліпшення їх родючості і меліоративного стану, одержання в рисових сівозмінах високих рівнів урожаїв зернових і кормових культур.

Сприятливі природнокліматичні умови півдня України, і в першу чергу, тривалість та теплозабезпеченість вегетаційного періоду, інтенсивність сонячного світла, ґрунтові та гідрогеологічні умови, наявність побудованих рисових зрошувальних систем дають можливість одержувати високі врожаї високоякісного зерна рису.

Зрошення, у більшості випадків, ускладнює меліоративну обстановку і посилює строкатість глибини залягання ґрунтових вод, їхньої мінералізації і хімічного складу. Так, на 13-15 % площ зрошуваних земель в Україні ґрунтові води залягають на глибині менше 3 м, на 15-16 % - на глибині 3-5 м і на більшій частині (70 % площі зрошувальних земель) - на глибині понад 5 м. Площі з близьким заляганням рівня ґрунтових вод характерні для заплав рік, низьких надзаплавних терас, узбережних зон морів та лиманів, окремих ділянок зрошуваних масивів. Рисові системи розміщені вздовж узбережжя Чорного моря, на малопродуктивних ґрунтах, які характеризуються незначною потужністю гумусового шару (до 40 см). На каштанових солонцюватих ґрунтах вміст гумусу становить 1,5-2 %, а на солонцях - приблизно 1 %. Вміст поживних речовин зазвичай невисокий: доступних форм азоту 2-3 мг, рухомих форм фосфору - 3-4 мг та калію - 20-30 мг на 100 г ґрунту. Характерною ознакою ґрунтів рисових систем є їх незадовільні фізичні та фізико-хімічні властивості, схильність до запливання та утворення кірки.

Рисосіяння значно впливає на гідрогеологічно- меліоративний стан та гідрологічний режим території, еволюцію ґрунтоутворюючих процесів, еколого-санітарний стан оточуючого середовища.

Основними показниками, що визначають меліоративний стан рисових систем, є:

рівень та хімічний склад підґрунтових вод;

тип і ступінь засоленості ґрунтів та

ґрунтоутворюючих порід;

екологічний стан агроландшафту.

Ступінь мінералізації та хімізм ґрунтових вод є важливими чинниками їх впливу на стан зрошуваних земель, зокрема і продуктивність культур, особливо за неглибокого залягання ґрунтових вод до 5 м. На більшій частині зрошуваних земель України з глибиною залягання ґрунтових вод менше 5 м їх мінералізація не перевищує 3 г/л. При цьому мінералізація до 1 г/л спостерігається на майже 180 тис. га (близько 7 % загальної площі зрошуваних земель), мінералізація понад 3 г/л спостерігається на майже 320 тис. га (13 %) і понад 5 г/л - на 180 тис. га (7 %). Найбільше зрошуваних земель з мінералізацією ґрунтових вод понад 5 г/л зосереджено в АР Крим та Херсонській області [6].

За хімічним складом виділяється кілька типів ґрунтових вод - від гідрокарбонатного і сульфатно-гідрокарбонатного магнієво-натрієвого (мінералізація менше 2 г/л) до сульфатного і змішаного за катіонами (мінералізація понад 2 г/л). Існуючі класифікації за ступенем засолення ґрунтів складено з урахуванням реакції сільськогосподарських культур на вміст солей у ґрунті. При цьому зниження врожайності середньосолестійких культур при слабкому засоленні становить 5-20 %, при середньому - 2030 і при сильному - 30-50 % і більше. Характер перебігу сольових процесів у зрошуваних ґрунтах визначають в основному за іонно- сольовим складом поливних вод, глибиною та мінералізацією ґрунтових вод. На слабодренованих, підтоплених ділянках з мінералізованими ґрунтовими та (або) поливними водами, локально формуються вторинно засолені землі. При цьому повсюдно відбувається трансформація якісного складу солей ґрунтів у напрямку наближення його до складу зрошувальних та ґрунтових вод. Площа первинно та вторинно засолених земель верхнього метрового шару коливається від 7-8 до 9-10 % загальної площі зрошення. За вмістом водорозчинних солей у верхньому метровому шару ґрунтів визначено такі категорії засолення: незасолені, слабозасолені, середньозасолені та сильнозасолені. Аналіз існуючих даних свідчить, що засолені ґрунти в основному розташовані у межах морських терас, дельт, заплав та низових терас річок [8].

Основні площі засолених ґрунтів зосереджені в Херсонській, Одеській областях та в АР Крим. У цілому на зрошуваних землях України площі зі слабким ступенем засолення становлять 6-8 %, з середнім - 1-2 та сильним - менше 1 %. Багаторічними дослідженнями, проведеними на рисових зрошувальних системах, встановлено, що оптимальна глибина залягання підґрунтових вод у межвегетаційний період складає 1,5-1,8 м. При цьому в зрошувальний період забезпечується промивний водний режим, що виключає вірогідність вторинного засолення. Зменшення глибини залягання підгрунтових вод сприяє розвитку негативних процесів у ґрунті, таких як осолодіння, накопичення метану та сірководню, інших отруйних закисних продуктів.

Спроби вирощувати рис на українських землях відомі ще