УДК: 332.3:332;519.863 ПЕСЧАНСЬКА І.М.

Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, м. Миколаїв

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

У статті розглянуто проблему раціонального використання й охорони земельних ресурсів та запропоновано напрям її вирішення - розвиток інноваційно-орієнтовного землекористування, обґрунтовано його теоретичні аспекти.

The article is devoted ti the problem of rational usage and land protection. The way of solving of the problem is offered. Namely, development of innovation land tenure. TheНА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ розвитку економіки України особливо гостро стоїть проблема раціонального використання й охорони земельних ресурсів. При цьому її не можна розв'язати як силовими методами, так і односторонніми намаганнями землевласників та землекористувачів. Стратегічний напрям підвищення рівня ресурсо-екологічної безпеки ґрунту, головного фактора життєдіяльності нинішнього й наступних поколінь полягає у радикальній перебудові взаємовідносин між людиною і земельними ресурсами. З метою вирішення окресленої проблематики необхідно залучити землевпорядників, економістів, політиків, фахівців різних галузей промисловості та аграрного виробництва, діяльність яких пов' язана з використанням земельних ресурсів.

Осмислення складності вищезазначеної проблеми дозволяє зробити висновок щодо актуальності переходу на інноваційну модель розвитку землекористування, яка враховує особливості функціонування суспільства на сучасному етапі та закономірності процесів використання земельних ресурсів і вплив на них інтенсивної виробничої діяльності, допустимі рівні антропотехногенних навантажень тощо.

Перехід до інноваційного розвитку землекористування потребує тривалого часу та відповідних методологічних розробок, нормативно-правового та інформаційного, організаційного забезпечення тощо.

Переорієнтація на інноваційний вектор розвитку землекористування окреслився в останні роки незалежності країни. Це яскраво простежується у наукових джерелах вітчизняних вчених: В.В. Горлачука, Б.М. Данилишина, Д.С. Добряка, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Л.Я. Новаковського, А. Я. Сохнича, Ю. І. Стадницького, В.М. Трегобчука., Третяка А., Ю.Ю. Туниці, П.П. Руснака та ін.

Незважаючи на значну кількість праць цих авторів, і досі залишається багато актуальних, але не розв'язаних проблем, які б розкривали теоретико-методологічні аспекти інноваційного землекористування, не визначено єдиного, загальнопризнаного підходу щодо його розвитку. Тому саме цій проблемі присвячена дана стаття. Її метою є узагальнення існуючих теоретичних засад інноваційного землекористування, дослідження його актуальності в забезпеченні раціонального використання земель та їх охороні.

Дослідження концептуальних підходів [7; 8; 9; 10] щодо побудови моделі інноваційного розвитку землекористування дозволило зробити попередній висновок: розвиток вітчизняного землекористування на основі "антропогенної" парадигми зайшов у безвихідь. Так званий прогрес реально є регресом. Це видно з того, що діяльність землевласників та землекористувачів спрямована насамперед на необхідність інтенсивного використання ґрунту з метою виробництва макси-мальної кількості сільськогосподарської продукції, не беручи до уваги те, що фізичний товар (продукція) - це тільки інструмент для вирішення тимчасових фінансових проблем господарюючих суб'єктів на землі. За таких умов виробників невідмінно очікують проблеми, пов'язані з руйнуванням ґрунтового покриву як біокосного природно- історичного тіла.

Така ситуація є несумісною з концепцією захисту та поліпшення якісного стану земельних ресурсів. При цьому декларації щодо раціонального використання й охорони земель залишаються звичайним гаслом, оскільки землевласники та землекористувачі всіляко чинять опір впровадженню "екологічних" законів у процес використання землі, посилаючись на значні витрати на виробництво продукції, що підриває їх конкурентоспроможність. Споживацьке ставлення до земельних ресурсів породило нові орієнтири, які можна визначити висловом "дохід". Відповідно надмірне захоплення матеріальними цінностями сформувало споживацьку філософію в землекористуванні, яка стала джерелом усіх його екологічних, економічних та соціальних негараздів. Тому виникає необхідність переходу до екоцентризму, при якому забезпечується перехід до добровільної екологічної відповідальності, спрямованої не на боротьбу із забрудненням, а на його недопущення.

При дослідженні шляхів вирішення проблем формування екологічної відповідальності в країнах світу цінним, на нашу думку, виявився досвід Голландії [1], суть якого полягає в наступному. Інтенсивне квітникарство в країні спричинило забруднення ґрунту та підземних вод пестицидами, гербіцидами та добривами. Відповідним заходом країни було запровадження жорстких нормативів, які дозволили одночасно вирішити екологічні та економічні проблеми шляхом запровадження замкнутого виробничого циклу. Наприклад, у найсучасніших теплицях Голландії квіти вирощуються не в ґрунті, а на зволоженій шлаковаті, що знижує ризик ураження рослини грибковими захворюваннями та скорочує потребу в добривах і пестицидах. Вода ж використовується багаторазово, оскільки замкнутий цикл виробництва підтримує її постійну циркуляцію. До того ж ця система дозволяє створити добрі умови для вирощування квітів, що підвищує їх товарну якість. Вартість доставки істотно знизилася, оскільки квіти вирощуються на спеціальних піддонах. У результаті цього не тільки зменшується шкідливий вплив на ґрунт, але й витрати на виробництво й реалізацію продукції, поліпшується якість товару, підвищується конкурентоспроможність у глобальному масштабі.

Результати, отримані у квітникарстві Голландії, свідчать, що в країні створено ефективну систему впровадження інновацій у сферу землекористування, яка забезпечує взаємозв'язок нормативно-правового забезпечення, науково-технічного та виробничого забезпечення. Таку систему, згідно з вітчизняною термінологією, можна визнати як модель інноваційного розвитку. Саме вона дозволила змінити філософію землекористування голландців, використовуючи нові методологічні принципи наукового пізнання на основі гармонійного розвитку природи і суспільства.

Дослідження сутності інноваційного розвитку дозволяє зробити висновок про те, що він є філософією й мистецтвом стратегічного розвитку землекористування, який відкидає експлуататорське використання земельних ресурсів та забезпечує підкорення людини законам біосфери, яка, за словами В.І. Вернадського, перетвориться в ноосферу, де розум людини буде знаходитися в гармонічній єдності "людина - природа".

Відзначимо, що передумовами інноваційного вектора розвитку землекористування є глибокі зміни самої