Разом з тим, земельні громади не поспішали перетворюватися на колективні об'єднання, до чого їх настирливо штовхали більшовики, оскільки селяни не бажали втрачати господарську самостійність, яку вони мали в громаді і перетворювалися на безправних виконавців у колгоспі. Земельна громада, як самоврядна організація всього селянства, не могла бути інструментом примусової колективізації, спрямованої своїм вістрям проти життєвих інтересів селян. Так земельна громада фактично стала в опозицію до більшовицького режиму. Тому більшовики вирішили знищити громаду. Це було зроблено шляхом поширення адміністративних прав сільради, звуження повноважень громади, позбавлення прав голосу на земельному сході так званих куркулів. У 1928-1929 рр. кошти та майно земельних громад опинилися в розпорядженні адміністративного апарату сільрад, громада стала непотрібна більшовикам.

Процес протиборства громади і сільради отримав певне висвітлення у публікаціях 1920-х років, звісно у позитивному для більшовицького режиму світлі (роботи А. Буценка, В. Ковалевського, І. Нагорного, І. Акімова, С. Здановича, Г. Печериці, С. Чугунова та інших) [7; 19; 24; 1; 13; 26; 31]. Повний трагізму процес боротьби самоврядної громадської поземельної організації селянських господарств з адміністративно-репресивним апаратом тоталітарної держави залишився поза увагою дослідників 1920-х років.

Під час проведення суцільної колективізації, на початку 1930 р., земельна громада була знищена більшовиками, а отже відпала практична потреба про неї писати земельним, агрономічним, партійно-радянським працівникам. Протягом 1930-х - 1950-х років у вітчизняній історіографії про земельну громаду не згадували. Виключення становить стаття П. Н. Першина в сільськогосподарській енциклопедії за 1933 р. де, звісно, «обґрунтовувалася» необхідність ліквідації земельної громади в ході колективізації селянських господарств [25].

Про земельну громаду дослідники почали знову писати тільки з 1960-х років. Тому праці 1960-х - 1980-х років відносяться до другого етапу в історії вивчення земельної громади доколгоспного села. Передусім, це роботи В. П. Данилова де він пише про історичну долю, аналізує характер і значення земельної громади, але, здебільше, на матеріалах РРФСР [10; 11; 12]. Матеріал по УСРР в роботах

B. П. Данилова зустрічаються в якості ілюстрації і цілісної картини про діяльність цього поземельного інституту в Україні в цих працях нема. Крім того, В. П. Данилов ототожнював земельну громаду в УСРР із поземельною селянською общиною, що є помилкою [11].

У літературі 1960-х - 1980-х років розгорнулася суперечка відносно ролі земельної громади в колективізації сільського господарства

C. П. Трапезніков вважав, що боротьба більшовиків за оволодіння земельними громадами в другій половині 1920-х років призвела до перетворення земгромад «на опорні пункти соціалістичного перетворення села» [30, с. 390]. Цю точку зору серед українських дослідників земельної громади підтримав І. Є. Громенко [9].

Інші автори, зокрема В. П. Данилов, заперечували думку С. П. Трапезніков та його однодумців [10, с. 46; 11; с. 134].

Думається, що точка зору В. П. Данилова по цьому питанню більш аргументована. На матеріалах УСРР це доказав у своїй статті В. В. Калініченко [14].

В. В. Калініченко дослідив діяльність селянської поземельної общини в УСРР, показав відмінність поземельної общини і земельної громади в житті доколгоспного українського села, доказав існування общини в УСРР тільки в тих регіонах, де існувала общинна форма землекористування. В цілому, за підрахунками В. В. Калініченка, община в 1920-х роках охоплювала приблизно п'яту частину селянських дворів УСРР, в той же час, як в РРФСР понад 95% [14].

В цілому, в 1960-х - 1980-х роках вчені тільки відновили дослідження земельної громади УСРР, комплексного дослідження цього поземельного інституту вони не створили.

Новий етап у вивченні земельної громади УСРР розпочався у 1990-х роках і продовжився на початку 2000-х років. Передусім це роботи В. В. Анісімова, І. М. Кривко, В. В. Бойка та В. В. Калініченка [3; 20; 5; 15; 16; 17; 18]. Ці роботи виконані на якісно іншому рівні, оскільки дослідники позбавилися ідеологічного диктату марксистсько-ленінського вчення, що заважало їхнім попередникам. В. В. Анісімов показав генетичний зв'язок земельної громади 1920-х років із дореволюційною сільською громадою, вказав на існування сільської громади в українському селі в 1918-1921 рр. Помилкою цього автора є те, що він поземельний інститут, що продовжував діяти на селі, правда в несприятливих, напівлегальних умовах воєнного комунізму, назвав земельною громадою, вносячи тим самим непотрібну плутанину в усталені дефініції. Слушним є думка В. В. Анісімова, що земельні громади в 1920-х роках, «виступаючи в господарських справах, як виробничі асоціації кооперативного типу, в справах суспільних одночасно являли собою представницькими органами селянського самоврядування, об'єднуючи всі соціальні групи села» [3; с. 135]. Разом з тим, у роботі В. В. Анісімова є низка серйозних недоліків. Зокрема, він необгрунтовано визначав хронологічні рамки своєї роботи - 19211929 рр. А відомо, що інститут земельної громади в УСРР юридично оформився по Земельному кодексу 1922р. і був ліквідований більшовиками в 1930 р. Джерельна база дослідження В. В. Анісімова надто обмежена. Він взявся за дослідження земельної громади в межах України, а використав обмежене коло опублікованих законодавчих актів (переважно Земельного кодексу 1922 р. та коментарів до нього), кілька справ ЦДАВО України, ЦДАГО України і Черкаського облдержархіву. В той