Теорія "демократизації капіталу" є складовою частиною концепції "народного" капіталізму - системи поглядів західних вчених, де обґрунтовується процес трансформації капіталістичного способу виробництва у новий суспільний устрій.

Теорія "демократизації капіталу" базується на формальному ототожненні кожного власника акції зі співвласником корпорації. Справжнє перетворення власника акцій на співвласника корпорації можливе лише за умови зосередження в руках акціонера відповідної кількості акцій. На початку нинішнього століття мінімальною є така їх кількість, яка дає змогу привласнити не менше 7-10% щорічних доходів. Тому частковими співвласниками акціонерних товариств є лише незначна частина найманих висококваліфікованих працівників. Решта, а це переважна більшість акціонерів, за висловом американського економіста й історика Ф. Ландберга, є "нуль, ніщо".

Прихильники теорії "демократизації капіталу" також стверджують, що тепер в корпораціях панує повна демократія, адже власники акцій мають можливість здійснювати ефективний контроль за діями власників контрольного пакету акцій. Соціально-економічна оцінка цього явища Дж. Гел-брейтом зводиться до того, що права переважної більшості акціонерів ігноруються як неіснуючі, вони практично усунуті від управління корпораціями. До того ж, основна частка акцій (контрольний пакет) перебуває у розпорядженні великого капіталу. На початку 90-х років у США один акціонер припадав на кожних сім громадян цієї країни, у ФРН та Японії - кожний дванадцятий, у Франції — кожний чотирнадцятий громадянин.

Отже, теорія "демократизації капіталу" лише частково втілена у практику господарювання країн ринкової економіки і не є свідченням трансформації системи соціально-економічних відносин, що існує в цих країнах, у новий суспільний лад.

У радянській навчальній та науковій літературі теорія "демократизації капіталу" розглядалась як антинаукова концепція, соціальне призначення якої - формування у робітників ілюзії спільності інтересів праці і капіталу, доведення безглуздості боротьби трудящих проти буржуазії, адже ніби відбувається перетворення робітників і службовців у співвласників капіталістичних підприємств. Однак з позицій економічного змісту тенденція до зростання кількості акціонерів створює можливості для інших оцінок та висновків. Розпорошення акцій, залучення до володіння ними широких верств населення дає змогу втягувати у процес обігу капіталу значні тимчасово вільні грошові кошти, що сприяє концентрації та централізації капіталу і дає змогу корпораціям завоювати провідні позиції в економічній структурі суспільства. З іншого боку, володіння акціями збільшує доходи населення, що підвищує структурний платоспроможний попит і стимулює розвиток виробництва навіть в умовах зростання цін.

Отже, поява корпорацій, їх кількісне зростання та якісне вдосконалення зумовлені об'єктивними причинами розвитку продуктивних сил суспільства. Відповідно до цього розвивались та вдосконалювались методи їх утворення та механізм функціонування.

Організаційно-господарські форми акціонерних товариств

Акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкритими і закритими. Відкритим є таке акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Закритим є акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки та купівлі-продажу на фондовій біржі. Тобто, акції закритого акціонерного товариства належать тільки його засновникам і на вільний ринок не надходять.

Особливості створення та діяльності акціонерних товариств у вітчизняній економіці визначаються Господарським кодексом України та іншими законами.

В умовах ринкової економіки акціонерні товариства є однією з ефективних форм організації підприємств, найменш ризикованою для суб'єктів господарської діяльності. Вони дають змогу найбільш раціонально мобілізувати вільні грошові кошти суб'єктів господарювання, особисті заощадження населення для створення нових, модернізації виробництв, що вже діють на базі досягнень науково-технічного прогресу.

Товариство з обмеженою відповідальністю - господарське товариство, що мас статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається статутом, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки власним майном. Учасники товариства, котрі повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із господарською діяльністю товариства в межах суми своїх коштів. До моменту державної реєстрації акціонерні товариства, його учасники повинні сплатити не менше ніж 50 відсотків від суми своїх внесків. Максимальна кількість учасників товариства встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі після закінчення цього строку, то воно підлягає ліквідації у судовому порядку.

Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір якого визначений його статутом. Учасники такого товариства солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного із учасників, його борги розподіляються між іншими учасниками пропорційно до їхніх часток у статутному капіталі товариства.

Повне товариство — господарське товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном. Це товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується всіма його учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Управління господарською діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх його учасників. Член товариства не має права без згоди інших учасників здійснювати від свого імені та у своїх інтересах угоди, однорідні з цілями діяльності повного товариства.

Розподіл прибутку та збитків повного товариства здійснюється між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному сформованому капіталі, якщо інше не передбачене засновницьким договором або домовленістю учасників.

Командитне товариство - товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), також є один або декілька учасників (вкладників), які несуть ризик і від збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум здійснених ними вкладів та не беруть участі в господарській діяльності товариства.

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується усіма повними учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Кожний із вкладників командитного товариства повинен здійснити вклад до акціонерного капіталу. Сукупний розмір вкладів не повинен перевищувати 50% від сформованого капіталу повного товариства. Вкладник має право одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у вкладеному капіталі в порядку, встановленому засновницьким договором; діяти від імені товариства тільки у разі видачі Йому доручення та відповідно до нього, у разі ліквідації товариства вимагати першочергового повернення вкладу, ознайомлюватися з річними звітами та балансами; передавати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику.

Управління підприємницькою діяльністю командитного товариства здійснюється лише повними учасниками (дійсними членами). Вкладники не мають права брати участі в управлінні та заперечувати проти дій учасників з повною відповідальністю щодо управління діяльністю товариства.

Соціально-економічна характеристика акціонерного капіталу і форми його прояву

Акціонерні товариства як господарські структури функціонують та розвиваються на основі використання певних об'єктів власності. Останні виникають у процесі перетворення грошової форми первинного капіталу на товарну, коли закуповуються засоби виробництва та інші складові, необхідні для підприємницької діяльності. Важлива роль у формуванні акціонерного капіталу належить зовнішнім джерелам його акумуляції, тобто продажу цінних паперів у вигляді акцій та облігацій.

Акції й облігації - це титул власності, що дає право на привласнення додаткової вартості. Збільшення або зменшення маси акцій та облігацій, які постійно переходять з рук у руки, не змінює маси капіталу, втіленого в матеріальних факторах виробництва й обігу. Як матеріально-речові об'єкти, власність акціонерних товариств представлена машинами, обладнанням, устаткуванням, технологіями, ліцензіями, патентами, ноу-хау тощо. З погляду суспільної форми (відносин власності) у процесі діяльності акціонерних товариств виникають відносини між Його засновниками, найманими працівниками, власниками акцій та облігацій, державою, фінансово-кредитними інститутами щодо привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі і т. д.

З позицій відносин власності акціонерний капітал за своїм складом поділяється на власний та запозичений. До першого входять кошти, отримані від випуску і продажу акцій, резервного капіталу, утвореного за рахунок відрахувань від прибутку та їх використання для розвитку виробництва. Власний капітал акціонерних товариств можна збільшувати шляхом подальшого випуску та продажу акцій. Запозичений капітал формується за рахунок коштів, отриманих від випуску облігацій та банківських кредитів.

Отже, акціонерний капітал являє собою об'єднання індивідуальних капіталів шляхом випуску цінних паперів з метою ведення підприємницької діяльності та отримання прибутку.

Завдяки тому, що акціонерні товариства за допомогою випуску цінних паперів акумулюють значний за обсягом капітал і при цьому не повертають його через певний час (як при банківському кредиті), вони відігравали і відіграють значну роль у централізації капіталу. Це було підготовлено попереднім розвитком капіталістичних відносин, безпосередньо тенденцією норми прибутку до зниження та дією інших факторів. В цілому все це сприяло утворенню грошових .капіталів, котрі, з одного боку, не знаходили прибуткового застосування, а з іншого - були недостатніми за своїм обсягом для формування великих підприємств,