Федаківці: терористи чи суспільно-політична течія?
25 вересня 1921р. у Львові Степан Федак вчинив замах на Ю.Пілсудського. Прикро, коли поважні польські вчені обмежуються лише констатацією цього, на їх думку однозначно негативного, факту і уникають аналізу його причин. В українській історіографії це виглядає дещо по-іншому. Чи можемо ми судити про людину тільки за однією миттю в її житті? Адже, звернувшись до української історіографії та джерел, дізнаємося, що Степан Федак - "Смок" був зовсім не одинаком, а представником цілої течії нескорених вояків та їх покровителів, що внаслідок замаху отримали назву “федаківців”. Він походив з високоінтелігентної родини. Батько – Степан Федак (1861-1937), будучи синдиком (управителем) галицької митрополії в кінці ХІХ ст., став також одним з провідних діячів Національно-демократичної партії, як директор банку “Дністер” протистояв засиллю польсько-німецько-єврейського капіталу. Підготував втечу з в’язниці М. Січинського, що вбив 1908 р. намісника Галичини графа А. Потоцького. Матір “Смока” (з дому Марія Січинська) теж активна громадська діячка, зокрема жіночого роду. Окрім “Смока” в них було 7 дітей, в т. ч. Дружина Л. Шепаровича - Олена, Є. Коновальця – Ольга, А. Мельника – Софія та В. Гриневича, (сина письменниці Катрі Гриневичевої) – Марія. Мав С. Федак – батько і сестер, одна з яких була дружино відомого кооператора К. Паньківського.
У серпні 1916р., завдяки обміну на полоненого російського консула, через Фінляндію, Швецію та Німеччину, С. Федак-батько повернувся з Київа, де заснував "Товариство опіки й допомоги для українців з Галичини" [11,1937.12 січня], до Львова [11,1925. 27 жовтня; 17, с.555]. Досвід С. Федака, в той час майже 60-літнього юриста-економіста набувався ним шляхом проб і помилок, на власній шкірі. Тому забувати його ми просто не маємо права.
На початку 1918 р. у Львові склався "комітет засновників" Українського банку під головуванням Є. Петрушевича. До складу комітету увійшли всі тодішні видні діячі: Шептицький, Войнаровський, Левицький, Федак та ін. У березні комітет одержав у Відні вступну концесію і почав передплату на акції банку. Першим покупцем акцій був Федак, директор кооперативного банку "Дністер", який закупив їх на суму 2000 крон. Передплата йшла настільки успішно, що в грудні 1918 р. було зібрано 2875 тис. крон із планованих 3 млн. крон акційного капіталу. Всі внески передплатників концентрувались у кооперативному банку "Дністер", який закупив акцій на суму 100 тис. крон. Український банк було б засновано, якби цьому не перешкодили політичні події, що настали після першого листопада 1918 року [31, с. 112-113].
Поляки інтернували заступника голови Делегатури Української Національної Ради І. Кивелюка, посла д-р В. Бачинського, д-ра С. Федака, о. Т. Лежогубського, Митрополита Кир Андрея, о. мітрата Тита Войнаровського та багато інших [10, с. 62-63]. Хоча напередодні С. Федак своєю безкомпромісною позицією на засіданні Української Національної Ради врятував усіх відомих польських діячів Львова від аналогічної долі [ 17,с.555; 12].
Проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 р. та українсько-польська війна перетворили українські національні змагання з питання виключно внутрішньої реорганізації колишніх імперій у питання встановлення стабільного політичного порядку у всій Центральній та Східній Європі. Порівняння державного будівництва ЗУНР і УНР дає підставу стверджувати, що за багатьма відмінностями стояла різниця у політичному досвіді галичан і наддніпрянців як колишніх підданих двох різних імперій [35, с. 31-37]. Боротьба тривала і Федаку судилося стати одним з небагатьох членів уряду як ЗУНР, так і УНР, зокрема на посадах міністра харчового уряду ЗУНР і міністра фінансів УНР. Друга Рада Державних Секретарів, створена з початком січня 1919 р., мала вже менше секретаріятів, Харчовий уряд приєднано до секретаріату внутрішніх справ [34, с. 105]. В усьому помагали колишні військовики, а тепер студенти, що мали більше вільного часу: Дмитро Паліїв, Михайло Матчак, Василь Кучабський, Богдан Гнатевич, а в бойовому відділі -Степан Федак..." [6, с. 143-144].
5 лютого 1919 р. більшовики вступили до Києва. Директорія відступила до Вінниці. У середині лютого все Лівобережжя було в руках більшовицької армії. В цій ситуації Винниченко заявив про свій “відхід від політики” і виїхав за кордон, “щоб зайнятись літературною працею”. Разом з ним залишили уряд й інші соціал-демократи. [29, с. 304]
13.02.1919 р. дерикторія затвердила новий уряд на чолі з безпартійним Остапенком, в якому С.Федак став міністром фінансів [20, с. 73]. Це свідчить, що розглядати його виключно, як діяча західноукраїнського не слід. Нажаль, невдовзі він був знову затриманий поляками і замінений Б.Матросом [22, с.635], але сам факт, що йому довірили таку посаду говорить про авторитет С. Федака, як фінансиста.
Після окупації Зх. України польськими військами диктатор ЗУНР Петрушевич у Відні створив закордонний галицький уряд, котрий опікувався численною галицькою еміграцією. З метою вироблення основ державного ладу для Галичини та кодифікації права притягнув до праці галицькі наукові сили. Уряд Петрушевича не визнав Варшавської угоди Петлюри з Річчю Посполитою і гостро протестував проти передачі їй Зх. України.
На початку 1919 р. Л. Ганкевич і С. Федак створили у Львові Український Горожанський Комітет, що мав опікуватися інтернованими і полоненими, допомагати політв’язням і т. д. [27, с.13] Комітет отримував певну допомогу з діаспори і відіграв чималу роль в діях УВО, чого домірковувався голова УГК – С. Федак.
Зв’язок з українськими політиками за кордоном знаходився в руках Є. Коновальця. Оперативного штабу у військовому розумінні вже не було.
