формування обов’язкових резервів. Більша частина банківських ресурсів розміщується у дохідні активи – різні кредитування, вкладання у цінні папери, розміщення на депозити в інших банках та ін. Ліквідність цих ресурсів значно нижча, оскільки вони можуть бути затребувані тільки після встановлених термінів, бо дають змогу одержувати досить високі доходи і забезпечувати рентабельну роботу банків[34, с.116].
Ресурси банківських установ поділяються на керовані й некеровані. В основі такого поділу лежать строки їхнього розміщення у банках, тобто ті строки, упродовж яких банки можуть використовувати їх для вкладення у дохідні активи. До керованих ресурсів відносить постійні й стабільні кошти банків, а до некерованих – депозити до запитання. Постійні ресурси становлять капітал банку за винятком частини, вкладеної у його основі кошти, нематеріальні активи і резерви, що формуються за рахунок позитивного фінансового результату поточного року. До стабільних відносять строкові депозити і строкові не депозитні кошти (позики, одержані від інших банків, кошти від операцій РЕПО і т. ін). конкретні терміни залучення і позичання банками цих коштів визначають їхню стабільність у складі ресурсів і можливості управління їхнім розміщенням у дохідні активи. До некерованих ресурсів відносять кошти до запитання – залишки на поточних, розрахункових, розподільчих, бюджетних рахунках юридичних осіб. Кошти до запитання по кожному із цих балансових рахунках нестійкі, їхнє прогнозування проблематичне не лише для банку, а частина й для самого клієнта – власника рахунка. До керованих ресурсів можна віднести ті ресурси банку, які перебувають у його розпорядженні упродовж терміну, щ дає змогу розміщувати їх у строкові активи із дотриманням вимог обов’язкових резервів, ліквідності й створення відповідних резервів банку з активних операцій. Аналіз статистичної звітності свідчить, що ресурси банківської системи на 9,48% складаються із банківського капіталу, строкові пасиви становлять 27,13%, а поточні пасиви (як сукупність депозитів до запитання) дорівнюють 63,39% ресурсів[34, с.119]. При цьому у складі поточних пасивів ураховано залишки на кореспондентських рахунках «ЛОРО», одержані міжбанківські кредити і залучені міжбанківські депозити до запитання, кошти до запитання юридичних і фізичних осіб і кредитна заборгованість. До строкових пасивів віднесено одержані строкові міжбанківські кредити й залучені міжбанківські депозити, строкові депозити юридичних і фізичних осіб (табл.11).
Аналіз статистичної звітності за активами свідчить, що строкові активи становлять 73,71%. Активи також можна умовно поділити на поточні і строкові. Їхнє порівняння дає змогу оцінити участь некерованих пасивів у строкових активах. До таких активів віднесено активи первинної і вторинної ліквідності, що мають на меті використання коштів на першу вимогу, у тому числі високоліквідні – готівку і кошти на коррахунку в НБУ або в короткі терміни – залишки коштів на коррахунках типу «Ностро», розміщені на цілком визначені терміни – видані міжбанківські кредити і розміщені депозити строкові (від 7 років), кредити суб’єктом господарської діяльності й фізичним особам усіх видів, ураховані векселі та фінансовий лізинг, а також цінні папери та інвестиції (понад 1 рік), як і інша участь у капіталі інших юридичних осіб.
На рис. 1.1. подано структуру ресурсів і вкладень банківської системи, яка дає змогу порівняти їх за строками і питомою вагою. Постійні ресурси й стабільні строкові пасиви становлять – 36,61% ресурсної бази, а переважна частина – 63,39% - припадає на поточні й прирівняні до них пасиви. Цій ресурсній базі «протистоять» активи, 26,29% яких перебуває у ліквідній формі, а 73,71% - у формі строкових активів. Потреба у ліквідних активах покривається поточними пасивами повністю, частина строкових активів – 37,09% забезпечується розміщенням постійних і стабільних строкових ресурсів. Проте значна частина строкових активів сформована за рахунок поточних пасивів, тобто 50,33% строкових активів фактично забезпечено розміщенням на цілком визначені терміни нестабільних і некерованих поточних пасивів, сформованих у свою чергу, нестабільними залишками коштів на поточних рахунках.
Таким чином 50,33% поточних пасивів використовується для фінансування банками розміщення коштів у строкові активи і ставитися до цих ресурсів як до нестабільних, некерованих і не прогнозованих можна лише в частині їх формування. Наведене співвідношення характерне для банківської системи України в цілому, для окремих банків використання частини поточних пасивів як стабільної і керованої складової також досить суттєве.
Порівняння ресурсної бази банківської системи України із ресурсною базою банків Франції певною мірою може засвідчити основні тенденції її формування на майбутнє. Вихід на рівень країн із розвиненою ринковою економікою неминуче потребує переходу до того стану, в якому перебувають банківські ресурси, наприклад, Франції (додаток А).
Дані, подані в таблиці свідчать, що для переходу економіки у новий стан необхідне істотне збільшення як капіталу банківської системи, так і ресурсів у цілому. Можна уявити, що на початковому етапі випереджувальними темпами має відбуватися нарощуванням сили поточних пасивів як результату розвитку підприємницької діяльності, так і населення, структури залучених коштів зміниться з нарощуванням частки строкових ресурсів, передусім вкладів населення.
Ця послідовність має забачити Україну та її батьківську систему самодостатню ресурсною базою економічного зростання.
1.2. Власні ресурси банку, їх економічна характеристика.
Передумовою ефективної діяльності банківської установи виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку.
Капітал банку – це фонд ресурсів, що були внесені засновниками, акціонерами (учасниками) банку, і належать їм. Він складається зі статутного та резервного фондів, інших фондів, загальних та спеціальних резервів, нерозподіленого прибутку.
